Головна > Текстові публікації > Заходи Комітету* > Стенограми "круглих столів"*
24 вересня 09:56
Заява членів Комітету щодо необхідності реформування ООН, визнання російської федерації спонсором тероризму та притягнення її політичного і військового керівництва до відповідальності за порушення міжнародного права і вчинення воєнних злочинів докладніше
23 вересня 13:33
Заступник Голови Комітету Руслан Горбенко: «Ядерний шантаж держави-агресора повинен бути зупинений. Поки ще не пізно» докладніше
22 вересня 17:30
Відбулись слухання на тему: «Деокупація та реінтеграція тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя: нові виклики в умовах широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України» докладніше
21 вересня 15:40
Відбулось засідання Комітету докладніше
21 вересня 09:16
Заява членів Комітету до Міжнародного дня миру докладніше
15 вересня 14:59
Відбулось засідання робочої групи з розробки проекту Закону про реабілітаційні центри докладніше
01 вересня 15:11
Відбулось засідання робочої групи з розробки проекту Закону про реабілітаційні центри докладніше
01 вересня 15:11
Відбулось засідання робочої групи з розробки проекту Закону про реабілітаційні центри докладніше
Надрукувати Збільшити зону перегляду

Стенограми "круглих столів"*

18 листопада 2015, 11:44

СТЕНОГРАМА круглого столу на тему: "Жінки, мир, безпека: 15 років з прийняття Резолюції Ради Безпеки ООН 1325"

СТЕНОГРАМА

круглого столу на тему:

«Жінки, мир, безпека: 15 років з прийняття Резолюції

Ради Безпеки ООН 1325»

 

3 листопада 2015 р.

м. Київ

 

         СУСЛОВА І.М. Добрий день, шановні колеги! Від імені Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин раді вас вітати на круглому столі «Жінки, мир, безпека: 15 років з прийняття Резолюції Ради Безпеки ООН 1325».

         Цей круглий стіл, хочу сказати, відбувається за сприяння та підтримки програми «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво» та Інформаційно-консультативного жіночого центру, міжнародного правозахисного жіночого центру «Ла Страда Україна».

         Метою нашої зустрічі є привернення уваги суспільства в цілому та Верховної Ради зокрема до участі жінок у конфліктах та миро будівництві, їх впливу на конфлікти і впливу конфліктів на них безпосередньо. І друге, що не менш важливе – це вироблення конкретних пропозицій парламенту, органам виконавчої влади для зміни ситуації та в цілому щодо досягнення гендерного балансу у суспільстві.

         Прошу зауважити, що регламент виступів буде у нас по 5 хвилин. Бажано, щоби всі говорили в мікрофон. Ті, хто має бажання, прошу пересідати до мікрофона, бо ведеться стенограма. У нас круглий стіл, який має на меті дійсно підготувати відповідні пропозиції для виконавчих органів влади. Значить щоби ми могли це зафіксувати, потім розшифрувати і відповідно готувати документи.

         Свій короткий виступ хочу розпочати з того, що нещодавно у штабквартирі ООН була презентована нова доповідь про роль жінок у досягненні миру і безпеки. Вона підготовлена була до 15-річчя історичної Резолюції 1325 Ради Безпеки ООН, що закликає до покращення гендерного балансу в польових операціях ООН і захисті жінок від насильства. Після 2000 року, коли була прийнята Резолюція 1325, в ООН на всіх рівнях було визнано, що підвищення ролі жінок-лідерів і забезпечення гендерної рівності – ключ до міжнародного миру і безпеки. Це заявила виконавчий директор Жінки ООН. Вона довела, що на словах цю тезу визнають всі, але на практиці вона ігнорується. І ми можемо те саме сказати і про Україну. Я гадаю, що тут є присутні жінки, які нам підтвердять всю цю інформацію.

Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 була прийнята 31 жовтня 2000 року. Вона спрямована на пом’якшення негативного впливу наслідків збройних конфліктів на становище жінок і поліпшення гендерного балансу в польових операціях ООН. Ця Резолюція відкрила фактично шлях до того, щоб гендерні аспекти враховувались в усіх видах діяльності, що пов’язані з відновленням, підтримкою і розбудовою миру.

15 років, що минули з часу прийняття Резолюції, - досягнень досить недостатньо. Серед військових миротворців ООН жінки складають лише 3%. Ми знаємо, що терновий шлях Надії Савченко, про яку ми говоримо на кожному засіданні нашого Комітету безпосередньо, почався не на війні, а ще тоді, коли вона виборювала своє право спочатку вчитись у Військовій академії, а потім бути у складі миротворчого корпусу. Ну і вже сьогодні ми знаємо долю жінки, яка досить мужньо, незважаючи на те, що це жінка є, так, вона відстоює і фактично є патріотом України. З цим ми зіштовхуємося і повсякденно і в Україні.

Резолюція 1325 Ради Безпеки підкреслює важливість забезпечення рівноправної, всебічної і активної участі жінок у попередженні і врегулюванні конфліктів, у миробудівництві і фактично підтримці миру. Наступні Резолюції пояснювали і посилювали контекст. Щойно прийнята 13 жовтня цього року Резолюція 2242 робить, зокрема, такі акценти: перше,  оцінка стратегії і ресурсів, виділених на впровадження порядку денного; залучення громадянського суспільства в повноцінну широку співпрацю; прийняття національних планів дій (сьогодні їх прийняли 43 країни); стратегічне спрямування зусиль на покращення доступу жінок до військової служби; доступ жінок, постраждалих у конфлікті, до правосуддя.

Закликаю нас у круглому столі всіх активно брати участь, розуміти, що всі ті пропозиції, всі зауваження, всі висловлювання, що будуть тут лунати, - все це буде оформлено у відповідні документи і згодом ми подивимося як це краще врегулювати: або спільно з відповідними міністерствами профільними, або у відповідні законопроекти або зміни до законопроектів. І будемо рухатися далі.

Дякую за увагу і хочу передати слово Олені Сусловій, Інформаційно-консультативний жіночий центр.

 

         СУСЛОВА О.І. Програма «Рада». Дякую пані Ірино. Я скажу лише два слова короткого вітання від нас, співорганізаторів. Як від Інформаційно-консультативного жіночого центру я рада, що сьогодні в цій залі, в цій високій залі, не тому, що вона на четвертому поверсі, а тому, що це Верховна Рада України ми говоримо про цю тему, яку ми піднімали неодноразово не перший день і навіть не перший рік. Від програми «Рада» я хочу сказати, що наші сподівання в тому, що все, про що ми сьогодні будемо говорити, ми зможемо з вами сформулювати так, щоби воно потім було покладене в ті пропозиції, які, ми будемо чекати, Верховна Рада прийме. На цьому я своє коротке вітання хочу завершити.

І передаю слово нашій, моїй дорогій колежанці співорганізаторці, представниці співорганізаторів цього круглого столу пані Катерині Левченко – президентці Міжнародного центру «Ла Страда Україна».

 

ЛЕВЧЕНКО К. Дякую пані Олено. Я буду потім ще брати слово, тому я зараз лише декілька таких вступних важливих речей скажу. По-перше, я щойно повернулася з Нью-Йорку з глобального Форуму миру, який проводився за участі багатьох організацій з різних країн і був присвячений 1325 Резолюції. Ми презентували і нашу роботу по імплементації цієї Резолюції в державі, і перші кроки щодо україно-російського діалогу жінок, який розпочався між жінками України і Росії, тими, хто хоче змінити ситуацію в їх країні на краще.

Я передаю вітання від Світової федерації українських жіночих організацій від пані Марти Кібали, яка є представницею Жіночого фонду ООН, Наді Шмигель та інших, які брали участь у Форумі і які дуже підтримували цей наш захід сьогодні. Я також маю сказати, що тим, що ми робимо тут, дійсно зацікавлене міжнародне співтовариство, тому що на рівні Організації Об’єднаних Націй збирається інформація щодо створення національних планів дій і на сьогодні 55 країн мають національні плани дій по впровадженню в життя Резолюції 1325, присвячену жінкам і миру. Ми дуже вдячні, що до цієї роботи нам, цю роботу нам допомагає вести проект за підтримки Посольства Великобританії в Україні та інші організації.

Відзначаючи 15-ту річницю 1325 Рада Безпеки ООН прийняла нову Резолюцію 2242, її текст можна знайти. Вона присвячена питанням відповідальності та участі чоловіків і хлопців в залученні жінок до вирішення миру. Це нова Резолюція, яка з великою складністю пройшла через Раду Безпеки ООН, тому що Російська Федерація не хотіла її, але ініціатори  Іспанія, головний ініціатор Іспанія та Великобританія приклали всіх зусиль, щоб вона була прийнята і вона прийнята 2242. Ми також маємо пам’ятати, що дуже важливий захід має відбутися на рівні Організації Об’єднаних Націй в березні. Це буде 60-та така ювілейна сесія Комісії ООН по статусу жінок, яка присвячена питанням посилення жінок і стабільного розвитку, тим питанням, які не можливі без миру, і на цій сесії також чекають участі українських жінок і презентації від України. Тож, я думаю, що це є дуже важливим, що сьогодні ми зібралися і можемо обговорити ті нагальні і болючі питання, які у нас є і на рівні політичному, і на рівні законодавчому, і на рівні практичному. Дякую.

 

СУСЛОВА І.М. Шановні колеги, хочу слово передати Устименко Сергію Олександровичу – заступнику Міністра соціальної політики України з питань європейської інтеграції.

 

УСТИМЕНКО С.О. Дуже дякую. Хотів би передовсім подякувати за запрошення, за можливість бути тут разом і обговорити буденності уже не просто Резолюції, а проекту нашого Плану з виконання її положень і подякувати безпосередньо всім тим жінкам і чоловікам, адже ми за гендерну рівність, які доклали своїх зусиль, щоб дійсно відбулося встановлення миру, поки що це просто перемир’я, от. І кожен раз, коли я бачу жінку от в камуфляжній формі я, знаєте, ще раз і ще раз ловлю себе на тому, що саме жінки, оскільки де б я не був, і в Маріуполі, і в Сєвєродонецьку, Слов’янську, саме жінки беруть на себе самі життєво важливі ролі у відновленні життя. Я не буду казати про відбудову соціальної інфраструктури, але у відновленні життя таким, яким воно було раніше, роль жінок тут для мене очевидна і її не уникнути.  Так що моя особиста ще раз вам вдячність і я вважаю, що необхідність прийняття цього документу викликана не стільки Резолюцією Ради Безпеки ООН, хоча вона обов’язкова для України, тут треба дотримуватися міжнародного права, скільки викликана необхідністю саме всередині держави вживати кроків націлених на підвищення ролі жінок у врегулюванні конфліктів.

Для мене очевидною є ще одна річ, дуже проста. У нас зараз зареєстровано офіційно більше 1,5 млн. внутрішньо переміщених осіб. І теж не секрет, що більшість з них складають жінки. Більш того, і дівчатка, і взагалі підлітки – вони є тим ядром, яке знову ж нам не дозволить обійти ні гендерну складову, ні роль жінок. Це та основна категорія вразливого населення сьогодні, яка потребує першочергової уваги. Саме жінок, якщо і знайшли де можливість розташувати в районах, які зараз безпечні і під контролем України, то їх дійсно треба ще залучити, реінтегрувати в суспільство, можливо психологічну провести реабілітацію. Але саме вони становлять ту категорію, яку треба повертати до активного, соціально-активного і відповідального життя спільно. Я хотів би сказати, що тут бачу два фактично рівня роботи. Я не буду повторювати положення документу, тому що проект Плану дій він у вас всіх, ви знаєте з чим маєте справу. Я бачу чітко два рівня. Це рівень урядовий, який треба аналізувати і здійснювати заходи з позицій Уряду в Києві. І є обов’язковий, і можливо не менш, а і більш важливий - це регіональний рівень. Знову ж таки, ні для кого не секрет, що основний тягар по внутрішньо переміщеним особам, основний тягар по сім’ям, по найбільш вразливим категоріям населення взяли на себе місцеві органи влади. Тому велика частка заходів дійсно тут вона відноситься зараз і до місцевих влад. В цілому скажу, що не вважаю цей План таким вже дуже простим. Я взагалі скажу так, що це План романтиків навіть, я б так його назвав би на мій погляд. Тому що насправді як і до цього ніхто не зважувався на такі кроки, хоча Резолюція була вже прийнята доволі давно, от, так і на сьогодні треба усвідомлювати, що має бути добра воля не просто Міністерства соціальної політики, яке бачить ці проблеми, а й суспільства, і допомога перш за все народних депутатів. І я от навіть думаю, оскільки наш План розрахований на те, що до його імплементації мають бути залучені міністерства, не прості міністерства, а Міністерство оборони, силові структури, ці речі взагалі повинні отримати парасольку якогось органу, який би поміг нам контролювати. Повірте мені, Міністерство соціальної політики одне проконтролює, але недостатньо ефективно. Те, яким чином відреагує внутрішня реформа припустимо в Міністерстві оборони на виконання цих положень. Це перший момент.

Другий момент. Зараз проект Плану дій знаходиться на погодженні в Міністерстві фінансів. Ви знаєте, хто стикався з роботою урядових структур, наскільки складно через Міністерство фінансів у цю складну годину для української економіки проводити чи отримати погодження від цього Міністерства. Тому, коли ми компонували положення, ми виходили з того, що хоча б, скажімо так, спробувати обійти перевантаження Державного бюджету, от, і скористатися тими фінансовими ресурсами, які дають нам міжнародні організації, наші іноземні партнери. Тому ми проводили багато заходів і за участі представників НАТО, тому ми вдячні і ООН Жінки, тому про цю Резолюцію ми сьогодні вранці розмовляли окремо з Місією UNFPA – Фондом народонаселення, і зосереджуємо, каналізуємо всі ресурси, які можливо отримати, саме на виконання положень, які передбачені нашим Планом дій.

Але знову ж таки, поряд з тим, технічними речами є ті речі, які на мій погляд, необхідно робити саме на місцях, саме в регіонах. Я вам розповім чому. Тому що я боюся, що місцеві органи влади свою оцю п’ятірку пріоритетів формуватимуть без питання гендерної, без питання підвищення ролі жінок у вирішенні конфліктів. Але нам тут треба разом зробити так, щоб вони розуміли, що питання воно не штучне, воно не стоїть одне єдине серед поля, так би мовити, а воно наскрізне, воно торкається фактично всіх аспектів відновлення життя на східних територіях, от. І я просив про це і наших іноземних колег. Ми маємо довести і показати як коректно зробити оцінку потреб на місцях, до яких процесів залучені жінки, як можна їх цю роль активізувати, які тренінги провести, як потім зобов’язати за результатами цих тренінгів цих самих жінок долучити до процесу відновлення миру, до процесу, так би мовити, повернення до мирного життя громад.

Ну фактично два аспекти головні я сказав – це проблема, не проблема, а скажімо так потреба у додатковій увазі у питанні імплементації на місцях. Другий аспект: контроль над виконанням Плану імплементації має стояти на більш високому щаблі ніж окремо наше Міністерство, хоча ми беремося за координаторство і ми доволі активні в цьому. Тому  я просив би сприяння, щоб можливо разом вийти якось на якесь певне рішення. Я бачу тут можливо Раду національної безпеки і оборони, але так би мовити це пропозиція, от. І третє, просто щоб вам до інформації. Якщо Мінфін погодить нам наш проект Плану дій в такому вигляді, в якому він є, повірте ми протестували багато попередньо варіантів, є варіанти, коли ми більш покладаємо фінансовий тягар на скажімо так на центральний бюджет, і то, на мій погляд, я знаю як іде погодження в Мінфіні, то варіант мінімально реальний. Тому ми намагалися збалансувати, розподілити та подивитися на джерела фінансування і той варіант, який ми зараз подали, на нашу думку, він має отримати в Мінфіні згоду. Тому Мінфін нам має до 9 листопада подати уже узгоджений, погоджений варіант, потім у нас Мін’юст. Я сподіваюся, що до кінця листопада ми отримаємо звідти правовий аналіз і передаватимемо на Кабінет Міністрів. Але це я вам окреслив таку загальний алгоритм, після сьогоднішнього засідання я знаю, що буде багато критичних зауважень, і ми готові всі їх сприйняти і за підсумками сьогоднішнього засідання я відразу вам кажу, що ми у нас в Міністерстві будемо проводити додаткову зустріч, де ми будемо враховувати, розглядати повторно всі зауваження, рекомендації, побажання, які будуть сьогодні нами почуті. Тому це основні речі, які я сказав. До 2242 у нас, скажем відверто, у нас ще руки не дійшли от. Нам би до 1325 зробити все як слід. І ще раз наголошую, що одна справа  - лозунги, інша справа – імплементація. Саме з точки зору складності імплементації ми і підходили до тексту, який на ваш розсуд сьогодні вам розданий. Тому ми готові до всіх, до діалогу абсолютно відкриті, і максимально врахуємо пропозиції і зауваження, які сьогодні почуємо. Дуже дякую.

 

СУСЛОВА І.М. Дякуємо Сергій Олександрович. Ми не просто думаємо, що у вас вийде, ми переконані, що у вас вийде, ми вам допоможемо, якщо треба.

Хочу передати слово пані Катерині, у неї 5 хвилин регламенту. Прошу.

 

ЛЕВЧЕНКО К. Дякую пані Ірино. Ну боюсь, що я всі свої зауваження не зумію вкласти у ті 5 хвилин, які існуючі, тому я частково передам їх в письмовому вигляді. І я б якраз хотіла звернути увагу на проект Плану, який ми опрацьовували під назвою «Жінки, мир, безпека» і так працювала робоча група, який раптом з’явився зовсім з іншою назвою, з іншим змістом «Рівність, мир, розвиток», про що робоча група, яка, Сергій Олександрович, працювала над робочим планом взагалі нічого не знає. Ну і це є дуже прикро. Але окрім назви я хочу звернути увагу, до речі шановні колеги, якщо комусь цікаво – це є нові варіанти. Отут декілька їх є, і є старі варіанти, їх потрібно парами дивитися.

На що я хочу звернути увагу як на дуже важливі речі, ну які, з моєї точки зору, не припустимі в документі. По-перше, поява, принаймні у 12 пунктах, такого не правового терміну як воєнно-соціальний конфлікт. Що це за воєнно-соціальний конфлікт? Хто знає що це таке? Тобто і весь план побудований навколо оцього воєнно-соціального конфлікту, який не визначений в жодному законі України. Я б на місці органів Міністерства юстиції, інших взагалі б не пропускала план, який стосується соціальної ситуації, яка ніяким чином не описана. Це перше.

Друге. Якщо подивитися на Резолюцію 1325 – вона говорить про те, що жінки з одного боку непропорційно страждають від конфлікту і від війни, і тому потребують додаткового захисту. Тому план має бути спрямований на такий захист. А друге, що жінки мають відігравати більш активну роль в миробудуванні, тому що вони відіграють непропорційно малу роль в такому миробудуванні. Тож тема захисту є дуже важливою. Якщо подивитися на старий план, він у мене є, то цим планом планувалося створення спеціальних, скажімо, закладів, назвемо їх так, де постраждалі від насильства могли б отримувати допомогу. І це на сьогодні є ключова проблема усієї системи надання допомоги постраждалим від насильства – відсутність закладів, де така допомога може бути надана. Але в новому плані ця тема фактично зникає. І вона замінюється пунктом 8.2, який говорить нам про те, що потрібно розвивати механізм перенаправлення постраждалих. Ну фактично водити їх по колу, да, від одної соціальної установи до іншої. Тому що тих установ, які можуть надавати допомогу на сьогоднішній день в країні настільки замало, я не хочу сказати, що їх не існує, центри соціально-психологічної допомоги працюють, але вони сьогодні не існують в 5 областях України, ну і всі їх недоліки – переповненість ВПО, ми це все знаємо. Тобто та головна складова всієї роботи по попередженню насильства – вона в плані втрачена.

Наступне. Ви знаєте, що вже декілька років громадські організації намагаються добитися реалізації Закону про громадські організації, про державне замовлення, Закону про Державний бюджет, який дозволяє фінансування соціально-значущих програм громадських організацій з Державного бюджету України. Знов таки, в старому плані був пункт 1.1.4, який покладав таку відповідальність на центральні органи виконавчої влади. Я думаю, що багато тут хто з присутніх знають, що сьогодні є проблем відсутності внутрішніх документів Міністерства соціальної політики, які дають можливість фінансувати такі програми громадських організацій. В новій програмі ця тема зникає. І говориться про фінансування з місцевого бюджету, що не є правовою або юридичною проблемою, але є лише проблемою фінансовою. Тобто механізм на обласному рівні такий відпрацьований і його відпрацьовувати не потрібно.

Є проблема, яка пов’язана з тим, що до цього плану включена низка тем, які взагалі ніяким чином не пов’язані з Резолюцією 1325. Вони є дуже важливими. Наприклад, розробка механізмів підтримки сімей військовослужбовців, але вони ніяким чином не стосуються цієї тематики. І для цього вам взагалі не потрібно розвивати механізм, бо всі ці сім’ї відносяться до сімей в складних життєвих обставинах і цей механізм дуже добре розвинутий Міністерством соціальної політики. Або щодо навчальних курсів з питань патріотичного виховання і збереження національних цінностей. Коли в Міністерстві освіти і науки є ціла програма, яка стосується цієї теми. Планування заходів, які стосуються центральних апаратів різних міністерств з відсутністю фінансування з Державного бюджету, наприклад, навчання фахівців урядового контактного центру, яке планується за рахунок місцевого бюджету, складно зрозуміти яким чином?

Тобто подібних неузгоджень у цьому тексті є чимало. Хоча сам по собі він містить достатньо багато дуже важливих і позитивних заходів. Але отакі от важливі речі - вони загублені. Як це сталося? Я хочу сказати, що робоча група працювала добре і взагалі якраз дуже подобалась робота в цій робочій групі. Туди була делегована працівниця центру, до кінця липня 2015 року був напрацьований документ, який ми бачили, з позитивними оцінками, а потім вже без участі громадськості, робочої групи, з’явився абсолютно інший документ. Шановні колеги, ну це дійсно не є припустимим. І цей документ до сьогоднішнього дня не розміщений, хоча він погоджується в міністерствах, він відсутній на сайті Міністерства соціальної політики України. І я не знаю, чи є це, краще скаже Оксана Кисельова, чи представники інших ООНівських структур, чи є план «Рівність, мир, розвиток» адекватним планом «Жінки, мир, безпека». І чи є це та робота, яка дійсно мала бути зроблена для того, щоб Україна виконувала положення Резолюції 1325 і супутніх. Бо саме наступні Резолюції вони говорять про необхідність створення таких планів, підготовки звітів, призначення спеціальних радників, спеціального доповідача ООН. Тобто низка Резолюцій, які до речі роздруковані, ви можете їх знайти - вони розвивають цю Резолюцію 1325. Тому дуже добре, Сергій Олександрович, що ви кажете, що ми ще можемо щось змінити в цьому плані, що потрібно врахувати багато таких речей, щоб не було або двозначних тлумачень, або було таких речей, які, ну фактично, торкаються питання, але ніяким чином його не вирішують.

Ну і я закінчу тим, з чого фактично починала, і говорю всюди, що головна проблема в сфері роботи з постраждалими від насильства – це відсутність можливості ними отримати допомогу. Психологічно можуть, юридично можуть, але таких центрів, де б це можна було б робити, їх фактично немає. І таке м’яке формулювання пункту 9.3 - відновлення та утворення установ, закладів та організацій, які працюють в цій сфері, - без індикаторів скільки відновлено, скільки утворено, воно не є спонуканням до дії як для центральних органів влади, так і для місцевих. Мені дуже шкода, що я маю таку нашу велику роботу, яка не була проведена по цьому плані, презентувати в такому сумному руслі, але я, бачачи наскільки важливим є цей План, добре спілкуючись з Організацією з безпеки і співробітництва в Європі, яка хоче розробляти регіональний план дій по 1325, цю ініціативу висловили Австрія, Фінляндія, Туреччина і Казахстан, ну як завжди проти Росія, її підтримала радник ОБСЄ з питань гендерної рівності Мелані Вервір. Тобто цей процес буде йти і на регіональному рівні, і Україна має бути дуже активною учасницею у цій сфері. У нас є для цього всі ресурси. Але нам потрібно навести порядок втому, що у нас є на національному рівні. Дякую.

 

СУСЛОВА І.М. Дякую пані Катерино. Хочу зазначити, що в нас регламент 5 хвилин. Прошу дотримуватись, інакше всі не зможуть виступити. Ми спробуємо врахувати це все і врегулювати спільно з Міністерством соціальної політики. Я хочу зазначити ну трошки, дуже багато зауважень, а от щодо фінансування хочу зазначити, що скоріш за все Мінсоц розробляв відповідні зміни по фінансуванню, враховуючи те, що відбудеться фінансова децентралізація, яка передбачається з наступного року. Тут просто треба зробити все можливе для того, щоби поінформувати обласні бюджети про то, що в них мають бути такі-то статті видатків, отакі-то видатки на забезпечення, реалізацію Плану дій. Але добре, що ми про це говоримо сьогодні і ми точно це врахуємо і зможемо рекомендувати і відправити відповідні листи до всіх обласних рад та міських рад.

Хочу передати слово пані Марині Руденко, Програма доступу до правосуддя. Дякую.

 

РУДЕНКО М. Доброго дня. Я представляю Інформаційно-консультативний жіночий центр. Я хотіла би буквально кілька хвилин розказати про досвід нашої організації. Ми отримали підтримку від програми «Матра» на проведення серії тренінгів по посиленню участі жінок в процесі миротворення, також вивчення міжнародного досвіду. Ми організували навчальний тур до Нідерландів, які є досить успішними у співпраці між громадськістю та урядом у підготовці та реалізації Національного плану дій по Резолюції 1325. Також ми презентували ту ситуацію з правами жінок на тимчасово окупованій території для представників Міжнародного кримінального суду. Я думаю, що ви знаєте, що Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду по тих злочинах, які відбувалися під час Революції Гідності і зараз продовжують, на жаль, відбуватися. Верховна Рада прийняла відповідну Постанову. Ми проводили зустріч з президентом Суду, прокурором суду Фатубен Суда і вона висловлювала, пані прокурор висловила таке побажання для того, що є важливим для суду збір даних щодо тих злочинів, які є в Міжнародному кримінальному статуті. Наша організація, пані Олена буде про це пізніше говорити, також бере участь у документуванні, і важливо вам, представникам громадських організація, які працюють з переселенцями, якщо є відповідні дані – їх відповідно збирати і відповідним чином документувати для того, щоб вони були розглянуті судом.

Щодо пропозицій. Суд надає такі якби тренінгові програми, проводить тренінги і співпрацює з нашою прокуратурою, але є й можливість співпрацювати з іншими органами влади щодо того, вчити як правильно документувати ці злочини.

Брали участь в начальному турі народні депутати, представники Служби безпеки України. Тому ми думаємо, що це дуже важливий компонент і всім важливо пам’ятати: якщо є інформація про такі злочини – її необхідним чином потрібно документувати.

Дуже коротко про участь громадськості. Національний план дій Нідерландів був прийнятий і якби оформлений таким меморандумом співпраці між громадськими організаціями і урядом. Була створена відповідна мережа, платформа 1325. І уряд і громадські організації вони поділили між собою: хто за що відповідає і що може зробити. Тому є надзвичайно важливою участь громадських організацій на кожному етапі як створення Плану, його реалізації, так само і моніторингу. В принципі це те, що вже пані Катерина зазначала. Це все, дякую.

 

СУСЛОВА І.М. Пані Олено, прошу.

 

СУСЛОВА О.І. Я хотіла би дуже коротко, тому що дуже хотілося би послухати тих, хто приїхали сьогодні в Київ з різних кінців нашої країни. Я хотіла би коротко зупинитися лише на цій проблемі, яка є дуже важлива і в рамках виконання Резолюції 1325, і в рамках виконання Рекомендацій № 30 до Конвенції по ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, - це доступ жінок до правосуддя. Доступ жінок до правосуддя, які є постраждалими в ході конфлікту. Так, Інформаційно-консультативний жіночий центр  разом з іншими організаціями і групами з серпня місяця почали документування випадків порушення прав людини і насильства, сексуального насильства, насильства проти жінок на окупованих територіях і на звільнених територіях. Я не буду зараз зупинятися на всіх тих фактах, тому що мені би моїх 5 хвилин точно не вистачило би. Я хотіла би зупинитися лише на двох рекомендаціях, які я хотіла би надати вашій увазі.

Перше. Що ми побачили? Що, ну скажімо так, силові структури часто не виконують повністю ту свою роль, яку вони мали би робити, зокрема в них немає такої чутливості, як ми називаємо гендерної чутливості, до відповідних злочинів, про які я сказала. Тому військовій службі правопорядку, прокуратурі, зокрема військовій прокуратурі, органам внутрішніх справ і СБУ розробити і затвердити алгоритм документування фактів гендерно-обумовленого насильства та призначити осіб, відповідальних за документування та, у випадку потреби, порушення справи проти кривдників. Тому що ми можемо говорити, що ми зафіксували певні випадки, які відносяться до того, що ми говоримо – порушення прав жінок і сексуального насильства, але, на жаль, випадків, коли б відповідні справи були порушені з боку відповідних органів – у нас сьогодні такої інформації немає.

Друге, про що я хотіла сказати. В ході збору фактів ми побачили, що дуже часто сексуальне насильство розглядається, зокрема жінками, лише як факт зґвалтування. Факт загрози, імітації, які мали місце на окупованих територіях, не розглядається як факт насильства загалом. Я переглянула Кримінальний кодекс і побачила, що Розділ IV «Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканності особи» насправді немає того,  що називається «загроза» або «імітація». Водночас у нас є 129 стаття «Погроза вбивством». Тому я пропоную Верховній Раді внести зміни і доповнення до Кримінального кодексу із запровадженням в Розділ  IV «Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканності особи» додаткову кваліфікацію відповідальності за погрозу зґвалтування. Можливо, я не готова зараз сказати, можливо є сенс доповнити Кримінальний кодекс і тим, що йдеться про імітацію, тому що ми знаємо імітацію розстрілу, імітацію інших речей, мені юристи можуть заперечити і сказати що це є катування або інші речі, які, ну скажімо так, можна кваліфікувати, водночас ми знаємо з вами, що якщо немає прямої кваліфікації, - дуже часто знайти правосуддя буває неможливим.

Два слова хочу лише додати по Національному плану дій 1325. Повністю погоджуюся з тим, що сказала пані Катерина, хотіла б додати лише ось що. Коли я побачила зміну назви не «Жінки, мир, безпека», а «Рівність, мир, розвиток», то у мене спочатку був маленький шок, а потім я стала розбиратися. Насправді я радилася з юристами, я радилася з міжнародними організаціями, які сказали: «Так, назва може бути змінена, але тоді воно має цьому відповідати». Я розумію чому рівність, тому що хотіли включити і чоловіків. Але вибачте будь ласка, це те ж саме, коли ми говоримо про гендерне інтегрування, яке відбувається за допомогою якихось формальних узагальнень і яке вимиває жінок. Жінки під час конфлікту – це не є щось специфічне, це є щось спеціальне, і це спеціальне воно має знайти відповідне відображення в державних документах. Заміна слова «безпека» на слово «розвиток». Ну я не знаю, я теж хотіла би почути зокрема від Організації ООН. «Розвиток» - це є спеціальна концепція. Говорити, що в «розвиток» входить «безпека» можна і не можна. Це не є слова синоніми. Для мене, насправді, тут є певні речі, які, ну скажімо так, хотіли можливо зробити з доброю метою, але в результаті, як там кажуть, вийшло як завжди. Тому я насправді теж звертаюсь і до Міністерства, і закликаю всі відповідні державні структури і громадські організації. Для нас дуже важливо, щоби цей План не був просто формальним папірцем, який ми нарешті маємо. Тому що його вся країна вистраждала і він нам потрібен не тільки і стільки для того, щоб говорити про те, що ми ще одна країна в переліку, а більше для того, щоб ми змогли насправді рухатись до відновлення миру більш ефективними кроками. Дякую.

 

СУСЛОВА І.М. Дякую Олено. Хочу передати слово Анастасії Дівінскій – ООН Жінки.

І дуже перепросити у вас, змушена покинути. Ви знаєте, що у нас сьогодні пленарний тиждень, передати модерацію пані Олені та Катерині. Ми все це фіксуємо, стенограма буде. Всі відповідні пропозиції і зауваження вони будуть враховані і доведені до відповідних органів і виконавчої влади, і в  парламент, якщо то буде необхідно. Тобто хочу перепросити і змушена вас покидати.

Пані Анастасія, будь ласка вас до слова.

 

ДІВІНСКАЯ А. Спасибо большое. В первую очередь начну с благодарности за то, что есть такая возможность для Организации Объединенных Наций ООН Женщины, которую я представляю, принять участие в этом круглом столе. Как справедливо сказала Лена Суслова в самом начале, вообще повестка «Женщины, мир и безопасность» она гораздо шире чем Национальный план действий. И в Украине женские организации, активисты правозащитного движения, они работают, начали работать с этой повесткой не сегодня, не вчера и даже не тога, когда начал писаться Национальный план действий по «Женщине, мир и безопасности», как он вначале назывался. Вот. Зачем я это сказала? Затем, чтобы подчеркнуть широту этой собственно повестки. Но поскольку сегодня фокус на Национальном плане действий, на проекте этого плана по «Женщинам, миру и безопасности», я хотела бы поделиться некоторыми рекомендациями, которыми уже ООН Женщины делилось с правительством Украины. Мы в начале этого года, это было наверное в феврале, получили запрос на экспертизу проекта Плана действий по «Женщинам, миру и безопасности». И на тот момент, на февраль 2015 года, нами были даны рекомендации, которые в принципе повторяются из года в год вот уже 14 лет в отчётах Генерального секретаря Организации Объединённых Наций, который представляет в Совет Безопасности ООН отчёты по выполнению Резолюции 1325 в отношении национальных планов действий по «Женщинам, миру и безопасности».

Одной из первых рекомендаций была естественно следующая: выбор институции или государственного органа, который будет лидирующим и будет нести на себе ответственность за выполнение этого Плана. Глобальная практика показывает, что если выбор приходится на то учреждение, которое не может играть ключевую роль в проведении государственных реформ, таких как например реформа в области сектора безопасности, реформа в области децентрализации, этот орган не может эффективно влиять на выполнение Национального плана действий. Это было доказано, это опыт глобальный по реализации аналогичных планов в других странах.

Вторая рекомендация, которую мы давали, это рекомендация в отношении надзора по осуществлению Плана действий, который тесно связан с координацией и тесно связан с мониторингом выполнения этого Плана. Надзор за координацией не может накладываться на тот же самый орган, который ответственен за выполнение плана. Надзор должен выполняться либо Кабинетом Министров, либо, как лучшая практика глобально признанная, что таким надзорным органом может быть Национальный совет безопасности. Это непременно должен быть координационный орган, высший органа, ответственного за выполнение этого Плана.

Следующая рекомендация, которую мы давали, и снова хотели бы её озвучить, - это необходимость расчёта расходов, в английском языке есть термин «cost», не знаю к сожалению точного перевода на русский язык, но расчёт расходов, которые необходимо будет понести для того, чтобы эффективно выполнять Национальный план действий. Не бывает в мире бесплатных национальных планов действий. Даже сегодняшняя встреча, если она не включает расходы по выплате суточных расходов, она затрачивает наше с вами время, которое исчисляется зарплатой, транспортными расходами, которые мы платим в маршрутках, машинах и за бензин. Не бывает бесплатных национальных планов действий. А это значит, что напротив каждого действия, включённого в Национальный план действий, должна стоять расчётная сумма. Это обязательно.

Кроме того, пятая рекомендация, которую мы давали,  - это необходимость чёткого прописания механизмов взаимодействия с женскими организациями, с неправительственным сектором. Неправительственные организации во многих странах, если не сказать что во всех, являются локомотивом выполнения повестки «Женщины, мир и безопасности». Не может быть Национальный план эффективным, если он не учитывает потребности, если он не учитывает мнение, если он не включает механизмы регулярного обмена мнениями с организациями гражданского общества, если выполнение этого плана не является подотчётным гражданскому обществу. Вот эти пять рекомендаций, которые мы уже давали Правительству Украины, которые мы повторили на прошлой неделе, когда я делала свою презентацию, вот некоторые участники этой консультации присутствуют здесь. Собственно к этим пяти ключевым рекомендациям, которые мы уже давали, добавить особенно нечего.

Единственное, что я хотела бы ещё раз поблагодарить вас за организацию этого круглого стола и дать второй шанс в рассмотрении Национального плана действий. Мне кажется, что Украине уже нет необходимости с потенциалом организаций гражданского общества, с потенциалом людей, которые работают в государственных органах, нет необходимости повторять ошибки других стран. Тем более, всё это уже доказано, исчислено процентами, цифрами и денежными потерями, которые понесли другие страны, которые писали национальные планы действий, которые не работали. Не нужен ненужный план Украине, на мой взгляд. Поэтому вот то, что вы сегодня собрались, то, что вы дали сами себе второй шанс подумать, просмотреть и ещё раз просчитать – это большая победа, мне кажется, в Украине. Спасибо. 

 

СУСЛОВА О.І. Дякую Анастасія. Я прошу до слова заступника командира 1-го механізованого батальйону пані Оксану Якубову.

 

ЯКУБОВА О. Доброго дня. Я хочу розпочати, скажімо так, захищати наших чоловіків і наші сім’ї, сім’ї тих, хто знаходиться на фронті. З чого починається насильство? Насильство починається в Армії з того, що наші хлопці зловживають спиртним і не тільки. Треба сказати чесно, те, що прийняла Верховна Рада зміни до Кодексу адміністративних правопорушень з приводу штрафних санкцій – вони провалилися, вони нічого не дали, ніякої користі звідти немає. Це тільки бюрократичні проволочки. Для того, щоб це побороти, це треба дати більше повноважень прокуратурі, ВСП - військовій службі правопорядку, які будуть слідкувати за правопорядком. Бо на сьогоднішній день ми не можемо, ми не в змозі, у них немає прав, у нас немає  повноважень, якось забезпечити порядок. Людина, яка напилася, вона є загрозою. Ми не маємо права приймати якісь рукоприкладства, бо це вже порушення прав людини, ВСП не має права їх забирати, бо це є в них теж порушення.

Але давайте подивимось на проблему ще більш детально. Звідки, чому вони починають пити? А пити вони починають тому, що дома починаються проблеми. Що таке проблеми дома? От буквально нещодавно я стикнулася з такою проблемою. Є військовослужбовець, а в нього жінку звільняють з роботи за скороченням. Він сидить там, а його жінку звільняють за скороченням. В мене дуже велике прохання розглянути питання з приводу того: захистити членів сім’ї військовослужбовців, які мобілізовані, і таких випадків, коли вони попадають під скорочення.

Якщо не дай Бог  цю людину вб’ють, або він буде поранений, сім’я залишиться без будь-яких соціальних гарантій. 600 тисяч вони не спасуть родину. Не треба казати, що йде подвійна заробітна платня, бо дуже багато військовослужбовців на сьогоднішній день які призвані, вони є безробітні до моменту призову в Армію. І це дуже велика проблема.

Ще одна проблема - хлопці, які йдуть з Армії. На сьогоднішній день медична комісія їх перевіряє до моменту призову. Ну хоча б перевіряє. Але ніхто не звертає увагу, що після звільнення у нас після війни буде дуже велика соціальна проблема з приводу захворювань, і в першу чергу – це венеричні.

Дійсно сексуальне насильство. Наші хлопці не святі. Але це проблемний регіон. Луганська, Донецька область – це є проблемні регіони. Ми їх не можемо втримати і вони ходять до дівчат. Коли вони звільняються з Армії, ніхто їх не перевіряє. Вони приходять в сім’ї і ніхто про це нічого не каже. І коли вони повертаються до своїх соціально спокійних регіонів, і, вибачте мають якість статеві стосунки з своїми жінками, - це розповсюджується, і далі ця хвороба буде просто наростати. Тому я дуже-дуже прошу, коли наші чоловіки звільняються з Армії, проводити медичну комісію в обов’язковому порядку. Це ВІЛ-інфікування, бо це регіони, де дуже велике ВІЛ захворювання. Не забувайте, що ці регіони звільнені були і невідомо що було під час окупації в цих регіонах.

Друге – це серцево-судинні захворювання. Хоча би раз в рік нашим хлопцям потрібно перевіряти серце, потрібно перевіряти легені. Бо в тих умовах, в яких ми знаходимося – це фактично під землею, це в окопах, - туберкульоз, він буде розповсюджуватись. Хлопці ті, що з сіл, вони не підуть самі на медкомісію. Тому коли звільняються, дуже велике прохання, зобов’язати проходити медичне обстеження до того часу поки вони будуть звільнені.

Третє питання, яке виникло. Це коли хлопці звільняються з Армії, вони приходять у військкомати і тут починається «хождение по мукам», по всім нашим структурам. Будь ласочка, якщо це можна, зробити якесь відкрите вікно. Може при військкоматах посадити всі служби – ті ж служби по безробіттю, ті ж соціальні служби, щоб хлопці оформлювали всі документи в одному приміщенні, а не ганяли з військкомату до центру зайнятості, з центру зайнятості до адміністрації. А далі починається ще цікавіше. Кожна служба просить якусь бумажку. Корочка учасника бойових дій, як уже заявлялося неодноразово, не є підставою того, що він приймав участь в АТО. Тому давайте будь ласочка довідку, про те, що він був в АТО, а довідочку давайте Форми 1, а до довідочки дайте ще довідочку про доходи, а для того, щоб отримати довідочку про доходи і довідку про АТО, то будь ласочка хай він напише рапорт. А який рапорт, коли він звільнений? А поки рапорт дійде, коли він звільнений, а по заявці військкомату, проходить час, а ця людина не може стати ні на біржу, нікуди. Тому давайте узаконимо, прямо Міністерство оборони визначимо які довідки повинна давати Армія, коли людина звільняється. І щоб чітко всі знали: людина звільняється з Армії, він повинен получити довідку таку, довідку таку, довідку таку. І чітко розподілимо, що адміністрація вимагає таку довідку, служба по безробіттю – таку довідку, військкомат таку довідку. Щоб було чітко визначено, щоб ця людина не ганяла як дурна по цим службам і не було оцього психозу.

У мене на сьогоднішній день з тих, хто звільнився з останньої партії, десь уже відсотків 20 подзвонило: ми хочемо повернутися назад. Не тому що вони хочуть воювати, а тому що вони вже стомилися воювати тут. Ці люди вони звикли до труднощів, вони звикли, що стріляють, але вони не звикли до цієї бюрократії, коли на них дивляться так, що вони уже комусь винні. Тому дійсно треба перше зняття соціальної напруженості з сімей і з усього це забезпечити їм ну хоча б більш-менш якийсь спокій від бюрократії. Дякую.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую пані Оксано. Насправді нещодавно повертаючись з відрядження, я їхала з таким хлопцем, який не хотів воювати з водієм маршрутки, з автоперевізником, які вимагали з нього гроші. Я згадала нашу з вами розмову. Це питання, які вкладаються. Я дуже рада, що сьогодні є Міністерство соціальної політики, повноваження і предмет відання якого певною мірою є певні ці питання.

Ми з вами від зони там, де ще відбуваються, хотілося б щоб не відбувалися, бойові дії, ми перейдемо трошки в іншу зону, туди, куди переїхало багато людей. Я хотіла би попросити до слова пані Ярославу Сорокопуд від Галицького кластеру кооперації «Жіночий авангард». Прошу пані Ярослава.

 

 СОРОКОПУД Я. Шановне панство, шановні пані і панове! Хочу насправді говорити про економічну безпеку. Тому що без економічної безпеки жінок і чоловіків ми не зможемо насправді мати ні миру, ні безпеки, ні розвитку жінок і чоловіків.

Наша організація мала невеличкий пілотний проект. Впродовж 4 місяців ми спробували зробити модель, коли зібрали людей, які є вимушено переміщеними, є воїнами АТО і є сільською молоддю західної України. Наша мета була показати, що існують успішні досвіди економічного зростання і позитивного напрямку, але в сільській місцевості. Чому сільська місцевість? В першу чергу тому, що саме в сільській місцевості є достатньо житла, яке можна надавати для вимушено переміщених чи, навіть, для воїнів АТО, які повернулися, і з сім’єю у них можуть бути проблеми, і вони хочуть також жити на окремо або жити з сім’єю окремо від великої сім’ї. Крім того для цих людей визначено, що вони можуть взяти землю для ведення садівництва. І знаєте, здебільшого люди не знають що з цією землею робити. По-перше її взяти – це великий клопіт. Я підрахувала, що мій племінник, який повернувся із зони через рік, 28 разів звертався для того, щоб оформляти цю землю. На кінець він оформив, тепер йому треба ще платити за приватизацію близько 5 тисяч. Будемо свідомі того, що це є з одного боку несправедливо, а з другого боку вони насправді мають бути готові що робити так, щоб було самозабезпечення, самодіяльність і відповідно економічне зростання. У нашому колі є присутні дві жінки, які приймали участь у таких навчальних відвідуваннях. Що ми дивилися в першу чергу? Трансформація конфліктів серед тих людей, які насправді зібрані в одному регіоні, але з різних регіонів, і тих людей, які повернулися із зони АТО. Скажу відверто, спочатку воїни мені говорили: «Це сепари. Ви нас з сепарами звели?» І на сьогоднішній день – це вже друзі, це вже колеги вони спільно починають працювати.

Другий напрямок, що ми створили 4 такі навчальні центри по розвитку ягідництва, вирощування трав і переробки трав, родинних ферм. Це те, що ми можемо запропонувати: сільський зелений туризм, те, що люди можливо ніколи про це не знали. Але на сьогоднішній день вони вже ряд організацій роблять дуже багато проектів під те, щоби робити бізнес-плани і якесь приватне підприємництво. Люди не завжди готові це приватне підприємництво відкривати. Не завжди є ресурси на це і дуже часто, знаєте, навколо однієї сім’ї або навколо однієї жінки збирається три-чотири проекти і радіють, що вона там робить сир із фермерського молока. Більш широке має бути коло і це дуже важливо.

Я, враховуючи, що дуже мало часу, скажу так, що звернутися до нас по наш досвід ви можете у перерві або після круглого столу, але я хочу сказати, що для нас є дуже позитивним те, що уже у Львівській АПК введено дорожню карту розвитку кооперації, власне залучення цих людей, надання їм землі уже цільово від певні вирощування чи садівництва, чи ягідництва, чи ведення певних напрямків: хлібопекарня, відкриття хлібопекарень чи того, що стосується безпосередньо сільського господарства, самозабезпечення, реалізації продукції або використання її.

Безпека економічна для жінки – це дуже важливо. Якби ми не говорили про те, що вона пережила, а пережили зараз дуже багато жінок великих трагедій і напрямків, якщо вона завтра не має за що собі щось купити або, як мені сказали як ви хочете на study-тур людину привезти, якщо вона не має грошей навіть проїхати у тролейбусі. Насправді є така категорія людей, які не мають цих грошей. І ми звичайно йдемо назустріч, хоча бюджети в нас не безмежні. Але я дуже хочу звернутися, що має бути в цій програмі великій, обширній і перед Міністерством саме економічне, розглянути економічну безпеку жінок. Яким чином? Ви знаєте, дуже просто. На 3 роки, від 1 до 3 років надати можливість щоби не сплачували податки. Можна це зробити? Можна. Що цікаво, що в Росії це вже прийняли цей закон. А ми, які в Україні, такого закону не маємо. Тобто зареєструвалися люди вимушено переміщені чи воїни АТО – три роки вони не платять податок. Розкрутять бізнес – будуть платити. Це дуже елементарно.

Другий напрямок. Ви знаєте, я завжди дивуюся: от кредити зараз 22 – 28%. Як можна розпочати свою власну справу, якщо ти, не можливо сплачувати такі кредити. Держава також може взяти на себе, якщо вона взяла по енергозбереженню, принаймні у Львівській області, відшкодування відсотків. Я не кажу кредиту, а відшкодування відсотків. То в даному випадку це також є можливість це зробити.

Зокрема також дуже важливо, знаєте я напевно звертаюся, що існують у нас програми ФАО, Телефуду ПРООН. Дуже чітко, конкретно щоб це були начальні такі study-тури практично-прикладного значення, щоб люди могли насправді бачити успішні досвіди господарювання. Не казати, що все пропало, що в Україні нічого немає. Неправда. Ми відвідували 17 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів і люди, присутні тут, вони бачили на якому рівні, на якому ентузіазмі, на якому позитиві, на яких прибутках ці кооперативи працюють. Чи це ягідництво, чи трав’яні, чи тваринництво, чи птахівництво, чи кластерний розвиток села, - в нас є успішні досвіди, їх треба показувати, їх треба вчити. І ці навчальні програми мають бути дуже конкретні.

Другий напрямок, я знаю, що вже було, в регіони Донецької, Луганської області надання птиці. Я думаю, що надання власне тварин, рослин, птиці, також є програми, які чітко можуть підтримувати. Це самозабезпечення, це самозайнятість, це  зниження напруги, це питання, коли бідність і нищета в повному розумінні може перетворитися у позитивний досвід.

Тому я думаю, що економічна безпека жінок у нас має бути на першому місці. Далі ми можемо розвивати інші програми. Дякую.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую Ярославо.

Знов повертаємось на схід нашої країни. Я хочу запросити до слова пані Лілію Кислицину, клуб «Пані» - громадська організація жіноча. Прошу пані Ліля.

Прошу будь ласка всіх дотримуватись регламенту, бо в нас дуже багато виступаючих, хотілося щоби всі встигли це зробити.

 

КИСЛИЦИНА Л. Я хочу всех поприветствовать, хочу поблагодарить  организаторов этого мероприятия за честь нас пригласить и быть на этом круглом столе участниками. Хочу поблагодарить отдельно Олену Суслову. Хочу поблагодарить отдельно депутаток Верховной Рады – это Иру Геращенко, Иру Луценко, Машу Ионову. Хочу поблагодарить всех женщин, с которыми мы знакомы и сегодня кто присутствует здесь, кто не боится и приезжает к нам на восток Украины, и поддерживает, и делает всё для того, чтобы мир в нашем регионе был.

Хочу сказать, что очень важный вопрос – это участие женщин в кризисе. То, что произошло у нас и как показали себя женщины – об этом мы будем ещё писать отдельные, окремі дослідження. Потому что самыми первыми, кто пошёл знакомиться с вооружёнными людьми без опознавательных знаков – это были женщина. Самыми первыми, кто очень отреагировал правильно на ту ситуацию и дал ей оценку что происходит - это были именно женщина. Я хочу сказать, что самыми первыми, кто после освобождения Краматорска и Славянска вернулся и начали своим личным трудом и личным опытом заводить общение и поддерживать украинскую армию в нашем регионе были именно женщина. И в оккупацию в том числе, вот рядом со мной находится Ирина Кирикова, которая смело проезжала через блокпосты, кормила, поила солдат - это, извините меня, это героизм. Потому что на тот момент ситуация была сложнейшая и люди не понимали что у нас происходит, и что это за проект.

Но сейчас я хочу вернуться к Резолюции и сказать, что на самом деле это очень важная Резолюция, это очень важный процесс, вопрос гендера, который подымается. Потому что то, в каком проценте женщины находятся у нас у власти - это никуда не годится. 65% в Украине работающих женщин, женщин у власти 12 %.  Слава Богу есть рост, в 2010 году у нас было 10%. В силовых структурах, если бы женщины в силовых структурах были на руководящих должностях, то, извините, в таком состоянии армия никогда бы не могла быть. И эти вопросы, которые сегодня жінки підіймають, я никогда не слышала чтобы об этом говорили чоловіки. И на сегодняшний момент все 23 года, которые существует Украина, в силовых структурах существовало вето. И если вы посмотрите на количество женщин-руководителей, то вы увидите страшную цифру: там аж ноль целых ноль ноль ноль какой-то процент. Куда это годится? Мы так не двинемся, мы так не построим общество. И вы знаете, что на самом деле, если посмотреть статистику, а статистика говорит лучше за всё, то в тех странах, где больше процент женщин на руководящих должностях, тем выше срок жизни мужчина. Вы посмотрите какой в Украине, сколько живут наши мужчина. Недавно я шла на выборы и проходила свой округ, 41-й в городе Краматорске. Вы меня извините, у нас только пожилые люди и в основном из них женщина. У нас нет дедушек, у нас город одних бабушек. О чём тут мы ещё можем дальше говорить? И тот вопрос, который мы сейчас подымаем, вопрос гендера - это не есть, что я защищаю сегодня там вопрос женского права. Гендер нарушается в школе, потому что там нужно наоборот женщин теснить, которые не дают возможность туда входить мужчинам-преподавателям. И просить социальных политиков заняться наконец-то вопросом заработной платы. Потому что мужчина не может получать такие деньги, которые сегодня задекларированы учителям. Я хочу сказать то, что, я вообще работаю руководителем промышленности. Там это рынок одних мужчин и мне говорят: «Лиля, неужели ты чувствуешь какие-то притиснения?» Я хочу сказать: «Нет, я не чувствую». Но на самом деле хочу сказать один вывод, которым я занимаюсь, что мужчина, когда начинает делать свою карьеру, их сразу оценивают по потенциалу, а женщину – только когда она сделает конкретные дела. Никогда не скажут. И сейчас, когда звучит фраза: «Несмотря на то, что она женщина, она ...» - это уже, извините меня, нет, это не ущемление, это признание что мы можем. Вы знаете, так как не хватает времени, хочу сказать, что Краматорск и Славянск наверное эти кризисные события, когда наложились много кризисов: и кризис экономический, и кризис политический, и самый главный кризис и сьтрашный, который перечеркивает и умножает, возвышает в степень – это кризис война, у нас именно женщины показали, что они могут. Что им нужно сегодня всё-таки дать  какие-то места, и знаете даже не места нужно дать, а дать им возможность и подтолкнуть их к тому, чтобы они показали что они могут. Ведь если оценивать бизнес малый и средний, то треть в европейских странах тех женщин, которые успешны, являются держателями фирм малого и среднего бизнеса.

Теперь хочу сказать по исследованию несколько выводов, которые хотелось бы, чтобы меня услышала Верховная Рада и может что-то полезное вы введёте. Я благодарна, что вышел Закон «що не більш 70% однієї статі можуть бути політиками». И что я увидела сама баллотируясь, - это то, что 30% кандидатов у нас в Краматорске переросли на сегодняшний момент в 29% жінок у владі. И на сегодняшний момент это разные женщины, это разные партии, у них наверное разные функции, но то, что сегодня женственней стал наш горсовет – мы посмотрим что из этого будет, это вселяет надежду. Так и продолжать. Я хочу сказать, что нужно способствовать появлению у женщин политических и карьерных амбиций. Это нужно организация системы семинаров по женскому лидерству, основам предпринимательства, популяризация опыта успешных женщин, занимающих руководящие позиции в бизнесе и посты в госструктурах. Потому что основная проблема почему женщины не идут – это проблема находится в семье. Потому что нам постоянно говорят, что твой удел – это дети, твой удел – это семья. И сегодня нужно, ещё раз говорю, нужно підштовхнути жінку, щоб вона сказала, що я можу і я це зроблю. И для этого нужны эти семинары и нужно это обучение.

Дальше ещё одна цель, которую мне кажется нужно – это продвижение идеи равноправного участия супругов в семейной жизни, в воспитании детей и в решении бытовых интересов. Это курсы специалистов нужны для молодых семей, а также мероприятия, мотивирующие и поощряющие участие в них всей семьёй. Хочу сказать, что широкое правовое просвещение для женщины - это важно.

И пожалуйста, дорогие политики, привлекайте женщин в миротворческие процессы. Потому что то, что мы видим, тот конфликт, который затеяли чоловіки без участі жінок, погасить этот конфликт и сделать миротворческие процессы могут только женщины, но я не вижу за столами переговоров достаточного количества жінок. Поэтому обратите на это внимание. И я думаю, что кроме наверное Минских переговоров должны проводиться ещё переговоры, на которых мы будем достигать цели и мира для Украины. Спасибо.

 

 

БОНДАРОВСЬКА В. Можна мені 15 секунд репліка.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую пані Ліля. Ну якщо тільки 15 секунд.

 

БОНДАРОВСЬКА В. Я психолог і я цю проблему чому жінки не при владі з дитинства думала над нею і знайшла відповідь через 50 років. Справа не тільки в тому, що в сім’ї кажуть, що «твой удел». Все розпочинається коли вже розпізнають під час вагітності що це буде дівчинка, починається рожевий колір, починається обмеження в житті, не дають ризикованих завдань. Тому я б продовжила, все я закінчую, продовжила вашу думку, що це треба починати з пелюшок і тоді ми будемо іншими. Дякую Оленочка.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую. Мене там теж зачепило, що жінкам в школі гроші не потрібні. Ну я думаю, що Ліля зовсім інше мала на увазі. Ви знаєте я думала, що пані Ліля скаже про це. Вона про це так скромно не сказала. В своєму Краматорську пані Ліля пройшла в міську раду, давайте ми її з цим привітаємо. Так, це і є ті самі 29%, про які ми говорили.

Ми з вами рухаємося далі і я дуже хотіла би попросити до слова наш дорогий 46-й окремий батальйон спеціального призначення «Донбас-Україна». І першу хочу попросити до слова пані Марію Гонюкову.

 

ГОНЮКОВА М. Добрый день всем. Я являюсь исполняющей обязанности командира разведдиверсионной роты 46-го отдельного батальона специального назначения. Но сейчас хочу поднять вопрос не о офицерском составе, а о составе солдатском и сержантском. Большая просьба включить в проект расширение воинских учетных специальностей для женщин, которые приходят в Збройні Сили України либо в Национальную гвардию, не имеет никакого значения, потому что я проходила службу и там, и там – везде одно и то же.  Женщина может быть и рядовым стрелком, и поваром, и деловодом – кем она сама решит. Да, я понимаю женщина не может стать водителем ГАЗа или КРАЗа там по причине замены аккумуляторов. Как у нас уже, да …

 

(загальна дискусія без мікрофона)

 

СУСЛОВА О.І. Шановні, будь ласка пані Марія говорить тільки.

 

ГОНЮКОВА М. Определённые моменты из разряда гранатомётчик, снайпер, миномётчик, разведчик – не играет никакого значения по распределению мужчина это либо женщина. К сожалению сейчас это достаточно тяжело в продвижении. И на данный момент у нас есть только повара и начальники бань. Это наша армия, к сожалению. По-моему, сейчас нужно переходить на другую структуру армии, потому что идёт контрактная армия, идёт большая реклама контрактной армии и она точно также должна идти на женщин. Почему? Потому что сейчас женщины будут идти в армию. Они видят что надо что-то менять. И то молодое поколение, которое приходит – они придут. Это первое, что такая глобальная проблема.

И вторая проблема - это те военнослужащие, которые демобилизовавшись, они приходят домой, они да, они с оккупированных территорий, но они допустим из зоны АТО, возьмём те же самые Красноармейск, возьмём приближающиеся районы – и они не могут остаться в домах. Потому что в этих домах находятся соседи – ихние люди, которые воевали на противоположной стороне. И они боятся за свою собственную жизнь. То есть этот вопрос надо тоже решать, потому что ребята возвращаются назад в армию и говорят: «Мы не можем прийти. Да, мы не с оккупированных территорий, но у нас там через стенку живут сепаратисты. Что нам делать? Нас завтра убьют». То есть эту проблему тоже надо решать, именно по военнослужащим, потому что есть ребята, которые не афишируют, а есть, которые спокойно афишируют на стене в фейсбуке  показывают, что они воевали. И их надо слушать. Когда они приезжают и говорят: «Мне угрожают». А их никто не слышит. К сожалению вот так вот. Всё, у меня всё. Спасибо.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую пані Марія. І прошу до слова вашу колежанку – пані Людмилу Калініну. Прошу вас.

 

КАЛІНІНА Л. В продолжение  того, что говорила Мария. Я являюсь сержантом Вооружённых Сил Украины. На данный момент исполняющая обязанности замкомандира роты по воспитательной работе. У меня наверное больше будет просьба уделить внимание контрактной армии. В целом я бы хотела видеть нашу армию переведённую на контракт. Так как на мобилизацию, за полтора года службы, моего наблюдения, много случайных людей. Здесь моя сослуживица уже говорила об «аватарах» и не только от того, что им там плохо, в семье какие-то проблемы. Ребята приходят уже с этой проблемой. Алкоголизм в принципе, в моём понимании – это болезнь. С ними мы справиться абсолютно не можем. И ребята зачастую сейчас собираются там продлевать на какие-то периоды времени, потому что слушайте, получают зарплату, основная часть у нас сидит в тылу, не все же у нас сидят на передовой. Вы это тоже прекрасно понимаете. Поэтому на контракт, я думаю, уже будет более пристальное внимание.

Помимо этого, я думаю, очень многие проблемы будут у Министерства здравоохранения. Все прекрасно понимают как мы проходили мобилизацию: через одного и всех подряд, и больные, и хромые, и кого только нету. И психические розлады к сожалению, это даже у нас в батальоне есть. Эти люди побыв неделю-две в зоне АТО великолепно устраиваются в госпитали и месяцами находятся на гособеспечении, им выплачивается зарплата, потом они себе, скажем так, оформляют себе вплоть до УБД. Эти моменты тоже надо учитывать.

А по большому счёту я хотела сказать лишь одно. Позвольте мне быть реалистом и то, что мы обговаривали на предыдущей встречи, то, что обговаривается здесь - я бы просто хотела видеть действия. Чтобы больше действия в плане законопроектов, в плане каких-то встреч и не более того. У меня всё. Большое спасибо.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую дуже пані Людмило.

Насправді ми так і просили всіх і коли готували цей круглий стіл щоби ви всі виступали з рекомендаціями, з тим що нам треба зробити, і так як ми говорили: кому і що. Безумовно і стенограма цього круглого столу буде роздрукована, але до цього ми зараз фіксуємо те, що ви говорите і велике прохання, якщо ви вважаєте, що ваш виступ він коротший ніж ви хотіли би – будь ласка пришліть нам повний свій виступ для того, щоб ми змогли його включити потім в стенограму. Це так само стосується тих, хто можливо не записувались, але вам хотілось би щоби ваша частина, і ваша думка була почута. Не забувайте закінчувати свій виступ рекомендаціями. Дякую.

А зараз ми спеціально пішли зовсім іншим шляхом. Спочатку запросили тих, хто говорить про ті проблеми, які вони бачать з того місця, де вони воюють, де вони служать, а наприкінці попросили до слова пана Віталія Голоту, який не в перший раз вже з нами в рамках теми, яку ми обговорюємо. Хочемо почути вашу думку.

 

ГОЛОТА В.М. Доброго дня шановні присутні! Як і всі хочу подякувати організаторам заходу і учасникам, що я тут з вами. Дійсно пані Олено, в цьому році я вже вчетверте виступаю скажемо з питань обговорення в принципі нашого порядку денного і хочу сказати наступне. Почну з жартівливого. Я тільки що спитав у сусідки: «Ви знаєте що таке «аватари»?» Вона сказала: «Ні». Це вже новий військовий сленг. Це ці військовослужбовці, які, на жаль, дуже зловживають спиртним, і вони просто сині. Таке, на жаль, буває.  Тут у минулому році в серпні місяці появився оцей сленг, от. Я пам’ятаю людей, коли я питав військових - вони не знали. А зараз говорять це уже всі. Тобто життя іде своїм чередом.

Але з приводу нашого зібрання. Стосовно Національної програми дій, яку ми також обговорюємо. В цілому, моя думка, я хочу заступитися за колег з Міністерства соціальної політики, оскільки якщо взяти, наприклад, і тематику, і спрямування цього плану, якщо був актуальний для України скажімо так два роки назад, і зараз – це дві великі різниці. Я все-таки вважаю, що він повинен бути орієнтований на вирішення того, що у нас зараз є. Що у нас є? Законодавство, знову ж підтримую, визначає поки-що одну фразу «Антитерористична операція», хоча стільки є копій і різних думок, що це не правильно, це треба назвати якось інше. Я з цим погоджуюсь. Є, я наприклад знайшов фразу у Кодексі цивільного захисту «надзвичайна ситуація кризового характеру», соціального, військового. Давайте назвем воєнно-соціального. Тому що як це обізвати? Тому що так не можна говорити. Як назвати, як визначити? Це знову ж питання науковців, питання може мабуть політологів. І все ж таки я також на стороні, що все в Плані дій повинно десь зосереджуватись на нашій стороні, що у нас відбувається в державі.

Стосовно конкретних пропозицій. Підтримую, і це може із моїх слів, що давайте може звернемся до Міністерства оборони і всіх остальних з приводу уточнення штатно-посадових посад, військово-облікових спеціальностей, з яких проходять, можуть проходити військову службу жінки.

 

СУСЛОВА О.І. Можна зараз уточнення чого? Для стенограми.

 

ГОЛОТА В.М. Уточнення переліку військово-облікових спеціальностей, які можуть заміщувати жінки-військовослужбовці.  Я потім перешлю вже все конкретно, навіть накази вам вкажу, в яких вони зазначені, з цим всім.

Скажу чесно: велика зміна стереотипів і думок у Збройних Силах пройшла відносно жінок в армії і жінок у цій ситуації. Десь зо два тижні тому була озвучена фраза 946, по-моєму жінок.

 

СУСЛОВА О.І. 948.

 

ГОЛОТА В.М. 948, пардон. Ну їх уже більше жінок-військовослужбовців, яким було надано статус учасника бойових дій. Реально приймали участь - їх набагато більше.

Стосовно що ж робиться в Збройних Силах? Підтримую моїх попередників стосовно ролі жінок в регулюванні ситуації. Зараз у нас головне: людей, які близько, які на тій стороні, налаштувати, щоб вони мирились. Це половина справи. А друга половина: щоб вони йшли назад в нашу Україну, щоб всі розуміли, що тут жити краще, чим те, що пропонується там. Для того, хто там іще сумнівається, в районі «сірої зони», поблизу лінії розмежування – щоб відновити довіру до української влади, і довіру до Збройних Сил. Це має бути системна робота, в яку підключено Міністерство соціальної політики, Міністерство інформаційної політики. На відновлення довіри. І це мають бути зосереджені зусилля саме на ту сторону, на відновлення довіри.

Що роблять Збройні Сили? У нас сформовано управління цивільно-військового співробітництва, в задачі якого визначено взаємодія військових і мирних, і саме оце відновлення роботи військових з населенням. От у складі цієї роботи за рік існування було 46 жінок: жінки-офіцери, прапорщики, які їхали туди, працювали з місцевим населенням саме на примирення, на відновлення довіри, надання гуманітарної допомоги тощо. Ці жінки працювали кожна по 1,5, деякі до 3 місяців, деякі два рази. Тобто потенціал жінок саме використовувався. Ще хочу сказати. От якщо зайти на сайт Міністерства оборони, там постійно: військові допомагають школам, військові щось там роблять, військові в дитячому садку, військові. Я не бачу, на жаль, цієї роботи в Міністерстві внутрішніх справ, я не бачу цієї роботи в прикордонників, не бачу цієї роботи в інших, скажімо так, дотичних силових структурах. Це тоже дуже важливо. Знову ж довіра.

Далі ще кажу. Оцей потенціал, про який говорили, 1,5 млн. переселених людей. Все ж таки, навіть я думаю, робота з ними повинна бути не тільки в напрямку надання їм соціальних пільг, гарантій, допомоги – це важливо надзвичайно, але разом з тим - це задача знову ж Ради національної безпеки і оборони, Міністерства інформаційної політики, може ще, все ж таки якось організувати вплив їх на тих людей, яких вони знають, на їхніх родичів, близьких і таке інше. Все ж таки знову вони повинні. Зараз черги стоять на переходах. Де бігборд «Розкажи там, що тут краще», наприклад. Да, або ще щось таке, ну він повинен бути. Ми повинні здійснювати отой систематичний інформаційно-примирний, не тільки примирення. Ми повинні їх якось спонукати подумати що тут у нас краще. Як це краще сформулювати - я не знаю, ну думаю воно десь появиться.

Те ж саме про людей, які приїхали звідти сюди. Це дійсно герої. Це дійсно вони зробили дуже важливо, вони зробили дуже складний вибір, який пов'язаний не тільки з державністю, але й з матеріальними якимись чинниками. Це всі розуміють. І тому все ж таки пропоную якось їхню і підтримку моральну, не хочу казати героїзацію, але ж якісь поширення оцього всього досвіду і всіляку моральну підтримку. Дякую.

 

СУСЛОВА О.І. Дякуємо пане Віталію. У нас є бажаючі, які записались. Вони всі, всі є. Я спочатку хочу запросити до слова пані Ірину Кірікову,  громада міста Дружківка, а потім Аню прошу ви.

 

КІРІКОВА І. Вы знаете, в своём выступлении я хочу сказать, у нас наверное очень специфический регион и поэтому мы создали такую проблему Украине. А специфический он в чём? Женщины все знают и видели в 14 году весной останавливали танки пожилое население. Почему? Потому что у нас кроме Московского патриархата, который проводил очень мощную, я вам должна сказать, очень мощную пропаганду и навязывание любви к России. Украина в этом плане проиграла. Я вот хочу ответить пани психологу, та, шо казала, що дівчатка от у нас виховуються з дитинства такі, так?

 

БОНДАРОВСЬКА. В. У всьому світі.

 

КІРІКОВА І. У всьому світі, може. Ну я вам хочу сказать, як жінки зупиняли танки, так отакі жінки як я – ми згуртувалися і ми навіть не думали, що ми такі можемо будь сильними. І ми оці танки, і танкістів, і всю Українську армію. Я коли перший раз 2-го травня побачила під Слов’янськом, бо син приїхав з отакими очима і каже: «Мама, под Славянском наша уже Украинская армия стоит». Мы, у нас уже не было вопросов вообще ехать или не ехать. Потому что мы знали, что вокруг Дружковки у нас останавливают этих ребят, а мы искали как этих ребят поддержать, помочь, накормить, напоить, как нам сделать что-то. И мы поехали под Славянск и то, что я тогда увидела – это не вот такие красивые девочки, которые сидят сейчас. Я хочу сказать у нас сейчас 81-ая стоит в Дружковке и каждую неделю, а может быть и чаще бываю у солдат. Они у нас тоже все вот такие сейчас красивые. А то, что было 2-го мая – это были  порванные резиновые тапочки, это ноги без носков в мае месяце при дожде и, извините, трусов не было у хлопцев переодеться. Это страшная проблема. А мы волонтёры, именно женщины начинали в городе. А вот тут уже така гендерна  політика у нас трошки по-другому спрацюваламужчины нам помогали уже чуть позже.

И вот я хочу сказать большое спасибо армии. Вот сотрудничество с армией. У нас регион ещё сложен в чём? У нас не такие люди верующие, можно так сказать. Мы духовно да -  не такі. Ми знаємо, що західна Україна – це люди, от ми любимо солдат – бо вони помолються, вони. І мені як українці, я родилась в Дружковке и я там 55 лет прожила, но я наверно в Бога поверила очень сильно именно в годы войны. А такого праздника Миколая як в 14 році в нашій Дружківці не було ніколи. І отут я з дівчатками спілкувалася, я живу недалеко і там у нас в клубі, у нас в двух местах стоит армия, стоят хлопцы и они мне говорят: «Как, у вас не празднуют День Святого Николая? А Андрия?». Та ми такого і не чули ніколи. А вони кажуть: «Ну ладно, Андрія ми пропустили…» Да, дело в том, что Донбасс – он весь такой. Так вот у нас такой был Николай – это гудело на всю Дружковку. А гудело благодаря только Украинской армии. Потому что они всем абсолютно бабушкам, дедушкам, деткам, помогли волонтёры спасибо со Львовщины как раз вовремя детские подарки подошли. Мы 2 недели, у нас 2 недели Николай был. Мы 2 недели развозили, мы не могли их развести эти подарки. А микроавтобусы с западной Украины, волонтёрские которые приходили, я их иначе как резиновыми назвать не могу. Когда вроде такой микроавтобус приехал, а разгружать начинаем, слушайте, - мы две комнаты забиваем. Где оно у них там размещалось? Благодаря Украинской армии… Ну такого праздника не было. И я согласна, что люди, вот бабушки у меня соседка есть, которая останавливала танки, потому что за нею приехали. Слушайте, ну всё было организовано. Она еле ходит на трёх ногах, но она села в этот автобус и она поехала под Пчёлкино, есть такой посёлок между Краматорском и Дружковкой, где она ложилась под эти танки. А теперь она говорит: «Боже, яка ж я дура була». Поэтому люди меняются, люди совсем по-другому к этому относятся. И я согласна – нужно работать с той стороной. Я сейчас часто бываю в Киеве и когда возвращаюсь, ну так вот получается, всегда в купе женщина какая-то с той стороны. Прошлый раз я ехала, со мной ехала мамочка с девочкой с Красного Луча. И вона каже: «Ви знаєте, если я весной 14 года понимала, что мне нужно быть в России и с Россией, то как я вам завидую, что вы живёте в украинской части Украины сейчас, а не в оккупированной. Поэтому вот нам с хлопцями, с хлопцями може не получиться, тут вот как раз наверное женщины должны сработать. У нас идут и Николаи, и Рождество, и всё, всё, всё. И може нам на ту сторону жіночкам поїхать та показать що таке українське свято – і вони тоді ще більше Україну полюблять.

 

КИСЛИЦИНА Л. А можна ещё одну ремарку добавить?

 

СУСЛОВА О.І. Дякую пані Ірино.

 

КИСЛИЦИНА Л. Я хочу обратиться. Вы знаете - это очень хорошо когда люди с той стороны приезжают в Украину. Но сей час очень большая проблема, о которой мы говорили на прошлом заседании, и сейчас мы будем говорить – это именно те очереди и то, что творится там. Там стоят дети, там стоят женщины и проехать просто не получается. Причём это было решено на какой-то момент и что сейчас происходит. Обратите внимание на границу! Спасибо.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую пані Ліля. І ті, що записалися, я хочу, у нас список майже вичерпаний - підходимо до завершення. Я з великим задоволенням хочу надати слово пані Анні Алад’євій, яка теж із Краматорська молода жінка. Вона розкаже про те, що вона вже зробила і що хоче зробити. Будь ласка не забувайте шановні про рекомендації. Закінчуйте свої виступи рекомендаціями або просто весь виступ може бути із рекомендацій.

 

АЛАД’ЄВА А. Вы знаете, очень много лет занимаемся общественной деятельностью, то есть это было до военных действий,  начала. И хочется сказать что, хочется обратить внимание на то, что у нас социальные службы государственные не всегда хотят и у них есть желание, они не выполняют свои функции. Хочется сказать о безразличии этих государственных служб, социальных служб. Вот мы сейчас столкнулись с такой ситуацией. У нас в ПТУ 28  г. Краматорска привезли 53 студента – это дети-переселенцы, Донецк, Горловка. И, в конце августа это было, до конца сентября они были без средств к существованию, пока государство не выплатило первую им стипендию. Об этом знал весь город, знали государственные службы, все, все знали, но никто ничего не предпринимал. Своими усилиями преподаватели как-то кормили детей, обеспечивали. 20 из них это 20 девушек молодых. Вы представляете, остаться без средств, без денег, даже личной гигиены не могли ничего там, извиняюсь мужчины, прокладки купить. Вот, это страшно. Пока они не обратились за помощью к нашей общественной организации. Мы нашли возможности и подключили фонды, подключили сейчас у нас есть такой советник Министра по социальным вопросам – это Ворожков, если я не ошибаюсь. То есть идёт безразличие государственных органов, социальных служб. Я хочу попросить о том, что нам  нужны действительно центры, о которых говорила пани Катерина. Это просто реально куда может прийти жить женщина, обратиться за помощью, получить её. Это помощь и психолога, потому что мы видим, общаемся с этими девушками, в какой они стрессовой ситуации оказались, они закомплексованы, они закрыты. Это и юридическая помощь должна быть. Что придёт девушка, женщина, бабушка и  она получит конкретную помощь. И обратить внимание на то, что в этих центрах должны работать те люди, подключить или волонтёров и женщин, общественников, которые готовы работать, у которых есть желание работать. И хочу заметить то, что у нас были выборы, много партий баллотировалось и я тоже. 30 % составляли женщин. И мы сейчас общаемся с этими женщинами, ну я в том числе,  я не прошла была, кандидат в депутаты. Они готовы эти женщины дальше не останавливаться, готовы дальше работать. Надо их просто организовывать и направлять. Это женщины   - это  и медики, и учителя, и военные женщины, у нас была кандидат в депутаты. Просто надо их всех объединить и направлять в правильном русле. И очень просим, не хочется, чтоб здесь поговорили и решили как-то вниз это спустили и как обычно не видно никакого результата в регионах у нас. Вот подключайте таких активных женщин. И обязательно нужны центры, о которых говорила пани Катерина.

 

КИСЛИЦИНА Л. А можно я добавлю?

 

СУСЛОВА О.І. Дякую. Взагалі не дуже можна добавляти, тому що у нас уже так виріс список. І я боюсь, що ми…

 

КИСЛИЦИНА Л. Вот эти 28 человек – это дети-сироты, 58. И это по всей Украине, детей выпустили, им сегодня 18 лет, а стипендию они получили в конце октября, сентября. Два месяца без денег. Спасибо.

 

АЛАД’ЄВА А. Ещё хочу сказать, что тревогу бьют наши милиционеры о том, что участились в наших регионах когда женщины рождают детей в домашних условиях и выбрасывают их извините в мусорник. Вот недавно случай в Славянске, в Краматорске неоднократный случай. Мы общаемся с милицией, они говорят в связи с военными действиями эти случаи участились.

 

КИСЛИЦИНА Л. Потому что социальные службы в нашем регионе очень проблематичны.

 

СУСЛОВА О.І. Шановні, я прошу вибачення. Дякую дуже. Я би дуже хотіла, щоби ми пам’ятали, що регламент нам потрібен не тому, що ми у Верховній Раді, а тому, щоби всіх почути. Також рекомендації дуже важливі не лише фіксацією лише ситуації.

Я прошу до слова пані Валентину Бондаровську, психологічний центр «Розрада» і потім прошу приготуватися пані Олесі Цибулько.

 

БОНДАРОВСЬКА В. Дуже дякую. Я хочу трохи повернутися до Національного плану дій. Я приєднуюся до Катерини Левченко про те, що не можна змінювати слово «безпека». Хочу як фахівець з безпеки сказати, що в Радянському Союзі це був нуль, і в Україні це досі нуль. Фактично все, що ми говорили – воно дуже абстрактно, тому що безпеці не приділяється ніякої уваги і, у тому числі ви усі сьогодні говорили представники сходу України, про інформаційно-психологічну безпеку. То, що ви робите – це exсellent, але реально ми програємо інформаційну війну, тому що ми не вміємо цього робити. І от, навіть як людина, яка дуже багато працює в сфері насильства щодо жінок, я можу сказати мій особистий досвід роботи з жертвами згвалтувань і коментування цих подій на центральних каналах показує, що головною причиною того, що дівчата попадають в цю ситуацію -  те, що вони нуль в безпеці, що вони не знають, що в небезпечну ситуацію не можна йти, що вони довіряють людям, яких вони бачили, що на цій вулиці він живе. Що вони йдуть через гаражі, де нікого немає – їх ззаду б’ють, затаскують в гараж і ґвалтують. І це повинні знати дівчати з малого віку. Того що у нас. Я би ніколи не прибрала з назви цього Національного плану і ми будемо наполягати всі, щоб саме «безпека». Який «мир»? А «розвиток» - це взагалі інше.

Тепер я знову повертаюся до того, про що говорила пані Катерина. Дивіться, у нас реально притулків немає. Коли вони є, то вони мізерні. І я особисто, і моя колега Ольга Куриленко ми перебували в притулках Львова двох, і вони приватні. Один – греко-католицький і другий – просто приватний. Цього недостатньо, а головне чого ми повинні добиватися - це  центрів допомоги жертвам сексуального насильства, які повинні бути при лікарнях і вони повинні цілодобово працювати, і вони повинні бути доступні, і там повинна мати місце судова експертиза. У нас вузьке місце те, що жінки зґвалтовані не звертаються. Вони… Я, наприклад, впізнаю, що  ця людина була зґвалтована на консультаціях на десятій зустрічі. Тому що вони безнадійні у своїх переконаннях, що їм хтось допоможе. Тому це дуже важливо.

Далі. Ми кажемо, що зараз у нас багато переселенців і переміщених осіб. Як в районі одна людина в соціальних службах може їм допомогти? Нам фактично зараз потрібно розвивати соціальні служби і от ви говорили про психологічну допомогу. От ми зараз починаємо в одному з районів Харківської області організовувати психологічну допомогу. Психологів немає, розуміння немає, страх є. І я зараз, як керівник проекту, думаю що ж таке нестандартне придумати, щоб дійти до людей. При тому, що ми досвідчені психологи. І я пропоную організувати навчання, і «Розрада» тут могла б дуже допомогти. І ще умов надання допомоги немає. Не можна, у нас сьогодні в районах, я зіткнулася у Кіровоградській, Львівській областях, що в нас надають допомогу от в таких обставинах: сидить 8 осіб і ти до столику прийшов і що ти будеш розповідати да ще в районному центрі, де потім всі будуть пліткувати. У нас це непахане поле. І я ще, ну все, це я так.

Я ще раз хочу наголосити. «Безпека». От дивіться. Оцей буклет, тут є представниця Фонду народонаселення, це Кіровоградська область придумала, а ми тільки розвинули. От на цьому можна кожну дитину навчати. Сьогодні є можливість взяти і проводити в кожній школі уроки. Насильство і як йому протидіяти, якщо навколо стріляють, якщо теракт, якщо небезпека у натовпі і т.д. Я просто щоб ви знали. Центр «Розрада» ви запам’ятали. На сайті побачите як до нас звернутися. Ми в Сєвєродонецьк 300 екземплярів відправили. Але я виступаю за те, що це всеукраїнська система освіти повинна бути. Кожна дитина. Тоді менше у нас буде жертв насильства. І це особливо важливо для жінок. Дякую, Олено.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую пані Валентино. Прошу до слова пані Олесю Цибулько – помічниця народного депутата Наталії Веселової. І після неї пані Оксана Кисельова і ми закінчуємо з вами роботу.

 

ЦИБУЛЬКО О. Доброго дня. Я є помічник Наталії Веселової – вона секретар Комітету соціальної політики. І ми дуже рлідно і дуже тісно зв’язані як з батальйонами, так і з внутрішньо переміщеними особами. Тому що ми одні із учасників створення батальйону «Донбас». Ми є волонтерами і зараз допомагаємо вже 46-ому батальйону «Донбас - Україна». І ми займалися залученням добровольців до цих батальйонів і я вам хочу сказати, що дуже багато жінок хотіли піти до цих батальйонів, але ми не мали можливості їх залучити насправді. Ми залучали лише тих, хто має якусь військову освіту або медичну освіту. Але правдами-неправдами жінки потрапляли без освіти туди і воювали. І навіть ті, які взагалі не мали ніякої освіти - ні медичної, ні військової, воювали навіть краще ніж чоловіки деякі, я хочу сказати. І потрібно якось цю проблему вирішувати. Це по-перше. Залучати більше жінок.

Друге. Залучати саме більше у підрозділи, які забезпечують на вже звільненій території безпеку. Це якщо це може квотування. Це потрібно Міністерству оборони якось думати, Міністерству МВД над цим. Тому що це дуже знижує показник насильства на території, яка була окупована і звільнена.  Коли в одному підрозділі також є жінки. Це вже доказано міжнародними всіма організаціями. Це потрібно вводити і в нас також.

І друге питання я хотіла зазначити. Тут пропонували звільнити від сплати податку на 3 роки зареєстрованих підприємців, які ВПЛ або АТОшники. Ми дуже схвалюємо цю ідею. Якщо у вас є напрацювання, то ми хотіли залучити вас і підтримати. Тому що це дуже важливо. Люди дійсно, що звільнені АТОшники, що ВПЛ – це дуже проблематично зараз. А коли ми звільнимо ту територію, яка зараз окупована, стане питання і для тих людей. Тому що вони будуть поступово повертатися, а бізнесу потрібні люди, які повернуться, щоб там його розвивати. Дякую.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую пані Олеся, особливо за збереження нам часу. Прошу до слова пані Оксану Кисельову, ООН Жінки. Прошу будь ласка.

 

КИСЕЛЬОВА О. Я дуже коротко. Я повертаюсь до Національного плану дій. Відверто кажучи ми не перший раз стикаємося з такою ситуацією, коли ми витрачаємо свій час, інтелектуальні ресурси, проводимо робочі групи, пишемо програму, яка узгоджена із неурядовими організаціями, з міжнародними організаціями, з міністерствами, які присутні на цих робочих групах. Потім програма направляється на узгодження до міністерств, там вже зовсім інші люди дивляться на цю програму і приймають рішення. Вони не розуміють якихось положень, вони не розуміють якихось понять, і вони просто вихолощують цю програму, розумієте. І ми на виході маємо зовсім не те, над чим ми працювали. Отже, моя рекомендація: ми маємо розробити такий механізм участі неурядових організацій, експертів, всіх зацікавлених сторін на всіх етапах розробки, погодження і прийняття державних програм, планів, стратегій. Тобто на якому рівні це буде положення прийматися: або на рівні Верховної Ради, або на рівні міністерств – це вже такі технічні питання, процесуальні.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую Оксано.

Шановні, ви все зможете додати в письмову вигляді.

Я хочу попросити до слова пані Людмилу Порохняк-Гановську,  Національна рада жінок. І на цьому ми завершуємо сьогодні роботу.

 

ПОРОХНЯК-ГАНОВСЬКА Л. Доброго дня. Я хочу наголосити на тому, що Національна рада жінок України зробила якби додаток до Резолюції 1325. В свій час, це було 3 травня минулого року на Асамблеї Європейського бюро Міжнародної ради жінок на Мальті було прийнято такий додаток, який пішов у всі абсолютно країни і був розповсюджений і в ООН, про те, що в Україні долучити жіночі громадські організації до миротворчих процесів. І хоча проти цього виступала делегація Росії, але нас дуже підтримали Нідерланди, Великобританія. І я так дивлюсь, що з боку міжнародного співтовариства все-таки жіночі громадські організації України отримують вже якусь допомогу. Але всередині України жіночих громадських організацій не видно. Тобто я не уявляю чому ні Міністерство соціальної політики, ні Міністерство оборони, ні Міністерство охорони здоров’я і всі інші міністерства не залучають жіночі громадські організації до миротворчих процесів і до всього того, що вони роблять зараз в країні у зв’язку  цією ситуацією, яка у нас є?

Тепер, мені дуже шкода, що сьогодні немає Ольги Вадимівни Богомолець, тому що це в мене якраз було питання і прохання до неї, я сподіваюсь, що з Міністерства охорони здоров’я все-таки хтось є. І я хочу сказати, що наше питання про притулки для жертв насильства дуже легко можна вирішити за допомогою того, що Міністерство охорони здоров’я пропонує в принципі непоганий зараз план для реалізації про своє реформування. І вони вже в чомусь вони вже починають реформування. І звичайно отакі притулки, звичайно потрібні притулки для тих жертв насильства, там, де життю загрожує, - це повинні бути спеціальні притулки. Але в більшості випадків це просто є побутове насильство. І цілком можна в будь-якій лікарні в районній, в обласній, будь-якій лікарні можна зробити невеликі відділення, куди можуть приходити жертви насильства. От уявіть собі вночі побили жінку з дітьми. І де вона вночі буде шукати той притулок? Але, знаючи, що в лікарні місцевій є місце, куди вона може прийти, де їй дадуть ліжко, де їй дадуть чимось і зроблять експертизу, її чимось там напоять, нагодують і дадуть психолога. Тобто ми повинні зрозуміти, що це самий простий спосіб. Без цих притулків нам все одно не обійтись. І це самий простий спосіб. Це поєднати медичну опіку і соціальну опіку. І я про це говорила вже з усіма міністрами, заступниками міністрів і поки що все стоїть там, де воно стоїть. Ніхто цього не чує. Але, нещодавно в рамках реформування, ви знаєте, що зараз вводиться сімейна медицина, і буквально на минулому тижні був великий з’їзд сімейних лікарів України. І я на цьому з’їзді виступала, і я говорила про те, чи згодні сімейні лікарі в своїх амбулаторіях також приймати жертв насильства. Вони всі згодні. Вони попросили напишіть нам, вивісіть на сайт як ми повинні звертатися до місцевої влади для того, щоб нас також зробили якби учасниками цього процесу. Вони готові надавати ці послуги. Вони готові приєднуватися до цієї структури. І я так вважаю, що в принципі ми це все можемо вже починати робити.

І ще одне. Поблизу лінії розмежування проживає велика кількість  жінок похилого віку, які в силу своїх психологічних особливостей, вони не хочуть їхати ні туди, от вони хочуть там жити. Для них потрібно створити нормальні умови. Для них потрібно знайти якісь дитячі садочки, які є, напівзруйновані, звести їх туди в межах одного населеного пункту, вони не хочуть йти з села – значить в межах населеного пункту, щоб їм можна було надавати якусь медичну допомогу, щоб вони могли, зараз іде зима, якось обігріватися, і щоб ми не мали втрат просто людей, про яких ми забули.

Дякую за увагу.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую пані Людмило. Напевно деякі слова викликали різну реакцію. Я бачу це. Ми просто закінчуємо цю роботу. Єдине, що я не можу не зреагувати, ви сказали, що жіночих громадських організацій у нас не видно в Україні. А взагалі завдяки кому ми прийшли на цей круглий стіл?

 

ПОРОХНЯК-ГАНОВСЬКА Л. Видно, видно. Я кажу, не бачать нас міністерства і не включають нас в свої заходи.

 

 СУСЛОВА О.І. Шановні, коли ми формулюємо в пасивній формі: нас не бачать, нас не чують – значить ми маємо голосніше говорити, щоб нас почули. Дякую всім. На завершення нашого круглого столу заключні слова від співорганізаторів. Прошу до слова пані Катерину, будь ласка.

 

ЛЕВЧЕНКО К. Дякую пані Олено. Я думаю, що довге обговорення, яке ми мали, воно має дуже позитивні результати, тому що є рекомендації, є пропозиції, ми познайомились з тими, кого ще не бачили, і я думаю, що будемо продовжувати працювати разом. І однозначно хочу сказати, що це не остання наша зустріч.  Ви бачите, навіть у форматі обговорень, здається іноді, що це витрачання часу, але насправді це важливі такі зустрічі, які нам дають імпульс для подальшого розвитку, рівності і миру, як називається план. Для того щоб жінки були в мирі і безпеці - як він має, до речі, називатися. Тож, я думаю, якщо є технічні питання, Олена краще може їх пояснити, але стенограма буде розшифрована, вона буде надрукована, вона буде вивішена на сайті, її можна буде також вивісити і в аудіо форматі, її можна буде слухати, що також є дуже важливо. Ми це готові зробити. І до речі, на майбутнє, я також хочу сказати, що ми плануємо всі подібні заходи обов’язкової або в аудіо- або в відео форматі розміщувати в інтернеті. Тому що нами цікавляться жінки з різних країн. І дуже важливо, щоб вони могли не лише прочитати інформацію, рекомендації, а почути ту дискусію і ту дуже важливу інформацію. І подякувати тим, хто безпосередньо робить ту велику роботу, яку робить. Тож і я хочу подякувати всім за сьогоднішню участь, за щоденну кропітку роботу. І нехай боронить усіх Бог, і хай будуть сили, терпіння, і мудрість, і мир на нашій рідній українській землі.

 

СУСЛОВА О.І. Дякую Катя. Я також хочу приєднатися і хочу слова подяки висловити перш за все нашому дорогому Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, його ще більш дорогому, без протоколу, секретаріату, який насправді не за страх, а за совість завжди робить дуже фахово свою роботу. І я не бачу пані Аллу, бачу пані Аллу Чигрин. Давайте подякуємо пані Аллі Чигрин, яка заступниця завідувача секретаріату Комітету, яка є також кураторкою нашого Закону, і наших справ, які ми з вами робимо. Дякую дуже всім, дякую всім організаціям, які змогли відрядити своїх співробітників і співробітниць. Дякуємо Міністерству оборони і Генеральному штабу за те, що ми бачимо дорогих наших учасниць того, що ми не знаємо як називати, ну те, що для нас всіх важливе. Дякуємо всім, всім, всім організаціям з усієї України. Дякуємо дорогим донорам, завдяки яким ми змогли з вами сьогодні бути тут – це Агентство міжнародного розвитку США, це Посольство Великобританії, це Посольство Королівства Нідерландів.

В мене прохання, якщо ви виступали, але вам здається, що ви виступили менше, ніж ви хотіли, будь ласка не зволікаючи надішліть свої виступи. Я дуже прошу. Всі, хто хочуть надіслати свої виступи, зараз до мене підійдіть і скажіть, щоби ми тоді це при розшифруванні не робили не ту роботу, що треба. Всі, хто не виступали, але вам хотілося б, щоби ваша інформація там була теж, будь ласка підійдіть. Тому що ми не хотіли би зволікати. Робота буде йти паралельно, я абсолютно погоджуюсь з Людмилою, що нам важливо не просто поговорити, а те що після цього буде. Дуже непроста робота, тому що, на жаль, не всі рекомендації були в такому вигляді, в якому їх відразу можна поставити як рекомендації. Тому для переформулювання нам потрібен час, ви самі це можете зробити. Дякуємо, до побачення. Принцип номер один: починати і закінчувати вчасно. Дякуємо пані Ірині Сусловій, яка також опікувалася цією темою.