Комітет Верховної Ради України

СТЕНОГРАМА

круглого столу на тему: „Жінки та міграція”

від 21 травня 2010 року

Веде засідання  К.Б._______________

ГОЛОВУЮЧИЙ. ... учасники та учасники круглого столу. В нас є сьогодні можливість сісти зручно, так щоб всім було видно. Євгенія Михайлівна, може ви сядете, ось вам так буде зручніше, ні до кого спиною не будемо сидіти і будемо інтерактивно працювати. Подивіться, щоб працював переклад, як вчора, друга це англійський канал, перша це українсько-російський канал.

Ми продовжуємо нашу роботу, роботу круглого столу. Хочу сказати, що вчора ввечері, сьогодні вранці по радіо я чула інформацію про проведення цього круглого столу і про те, що круглий стіл обіцяв напрацювати рекомендації. Я не шуткую, тож працювати нам прийдеться в цьому плані також.

Наша сьогоднішня сесія носить назву „Включення гендерної перспективи у формуванні концепції еміграційної політики”. Ми будемо говорити про питання, які пов’язані безпосередньо з гендерними аспектами еміграційної політики. Ми будемо говорити про гендерну політику української держави в аспекті міграції і піднімати ті питання, які є цікавими і корисними для нас. Перед тим як надати слово професору Хефен Кроулі, я хочу сказати, що ви всі отримали проект рекомендацій на основі тих пропозицій, що лунали вчора в цьому залі, так як я записувала, як я говорила, пане Ігорю, будь ласка, сідайте, ви в нас виступаючий. Ігор Піляєв, табличку дайте, будь ласка. Так як записувала, будь ласка, в письмовому вигляді, в усному вигляді, у нас ще буде можливість їх обговорювати і в пів на дванадцяту буде англійська версія цих рекомендацій.

Тож зараз я хочу надати слово Хефен Кроулі, університет ………, Великобританія. Тема виступу „Загальний вступ до принципів гендерної перспективи у еміграційній політиці”.

КРОУЛІ Х. Доброго  ранку!  Дякую  за представлення, сьогодні зранку я заберу трохи часу, щоб  обговорити про включення гендерної перспективи  у формування  концепції міграційної політики.

Зараз  це дуже важливе питання, тому що коли ми говоримо про гендер, треба розуміти  однакові речі. Дуже часто, коли люди говорять про гендер, думають лише про жінок, але не стільки  про ті відносини, які визначаються гендерними відносинами.

Отже я хотіла б трохи поговорити про те як застосування гендерного аспекту має впливати на гендерну політику, яка розробляється  державами  у відповідь на трудову міграцію.

Я почну презентацію з того, що хотіла б поговорити про концепцію гендера. Потім я хотіла би зупинитися на питанні, чому я вважаю, що гендерні питання важливі в міграційному контексті.

Три шляхи міграції і як жінки, на жінок впливають ці напрями. Що таке гендерний менстрімінг, включення гендерної перспективи у формування    політики, чого ми хочемо досягти. І хочу добавити свої пропозиції до наших рекомендацій щодо розробки політики.

Отже спочатку я б поговорила трохи про концепцію гендеру. Важливо зазначити, що до початку 80-х років минулого століття більшість міграційних досліджень сфокусовано було лише на чоловіків. Тому що ті питання визначались в основному економічними питаннями і чоловіків-мігрантів вважали основними економічними гравцями. І якщо говорили про жінок, то жінки були пасивні учасниці міграційного руху, вони слідували за своїми чоловіками економічними мігрантами.

Розвивався фемінізм і до чого призвів фемінізм. Фемінізм змінив цей акцент на інші питання. Все більше і більше визнавалося, що більші і  більше ми стикаємося з жінками мігрантами. Жіноча міграція збільшилася і навіть природа міграційних потоків змінилася. Жінки вже почали бути видимі в цих потоках. Отже ми хочемо тут наголосити скоріше на  тому досвіді, який мають жінки в міграційних  потоках за останні 23 роки.

Що відбулося вже зовсім нещодавно, я маю на увазі десь останні два десятиліття чи останні десять років акцент більше змістився на досвіді жінок, як категорії, що призвело до аналізу питань гендеру.

Отже аналізується, що роблять жінки і  як їх досвід, чому він відрізняється від досвіду чоловіків? І чому у чоловіків і жінок досвід різний, замість того, щоб просто описати, які існують потоки, існують процеси намагаються пояснити і проаналізувати ці потоки.

Дві найбільші експортери мігрантів Мексика і Філіппіни мають абсолютно протилежні картини міграції чоловіків і жінок. 70 відсотків мігрантів з Мексики чоловіки, а з 70 відсотків мігрантів з Філіппін жінки.

І питання тут, чому відбувається саме так, що призводить до такої різної картини міграції. Основне питання щодо гендеру зрозуміти визначення гендеру, що ми маємо на увазі, коли ми говоримо про гендер. І ключова річ яку хочу тут підкреслити, що гендер – це не те саме, що стать, біологічна стать чоловіча чи жіноча, як правило, ця категорія не міняється. Бувають випадки, коли люди міняють стать, але як правило, ми народжені чоловіками чи жінками. Що це означає бути жінкою чи чоловіком? Саме це розуміння міняється з часом і міняються в просторі. Отже, питання  гендеру воно  скоріше соціальне ніж суто біологічне, бути жінкою в України в 2010 році  зовсім різна річ ніж теж, що бути жінкою в Україні 1940 році, чи наприклад в 2010 році бути жінкою в Англії, бути жінкою в Конго також – зовсім інші речі.

Отже, ці гендерні відносини вони міняються з часом, міняються в просторі і призводять до різних результатів. Отже, важливо зрозуміти, що концепція гендеру не є статичною вона є радше відносною.

Треба зрозуміти, що відбувається з жінками, але не можна це аналізувати без зв’язку  з тим, що відбувається з чоловіками. Гендер – це не лише те, що відбувається окремо з жінками і чоловіками, а у відносинах жінок і чоловік і як формується ця динаміка? Для нас дійсно важливо зробити наголосами на гендері, а не на статі. Тому що  це  міняє ваш погляд на світ – те , що ми називаємо гендерний підхід, який бере до уваги важливість гендеру – це фокус лише на окремих жінок і на їх досвід хоча і це важливо.

А що тут важливо для всієї системи, яка визначає гендерну роль відповідальності, яка може надати доступ до певних ресурсів чи обмежити доступ до певних ресурсів чи впливати на потенціал прийняття рішень. Отже, це надає нам набагато більш суттєві можливості пояснення чому досвід  чоловіків і жінок такий різний не лише, що стосується самої  міграції, але й наслідків міграції. А тепер я хотіла б коротенько поговорити, чому питання гендеру так важливо в контексті тих питань, які ми обговорюємо і сьогодні. І проаналізувати причини, чому гендерні ролі і відносини міняють ситуацію, і намагатися пояснити певні картини, які ми тут обговорювали не лише просто їх представити.

Є три ключові відмінні етапи, де гендерні ролі, гендерна ієрархія міняє процес еміграції, вливає на їх. Нас цікавлять такі наслідки, до яких приводять ці різні процеси, але першим проаналізуємо сам процес, тому що процес важливий. Отже, перший етап, перша фаза – це  фаза перед міграцією, це ще перед тим, як приймається рішення мігрувати, серія подій, яка призводить людину до рішення емігрувати. Що відбувається протягом місяців, тижнів перед тим, як людина вже їде, як мігрант? Є багато факторів, які впливають на це рішення – мігрувати. Ми говорили про це вчора, але є також багато факторів, які роблять міграцію більш-менш вірогідною для жінок. Є певні речі, які не дають можливості мігрувати, чи навпаки сприяють еміграції. Є певні речі, які впливають на це і багато, але я зазначу лише деякі. Перше – це гендерні відносини і ієрархія в сім’ї, роль жінки в сім’ї, відповідальність жінки в сім’ї, відношення до дітей, прийнятність, іншими словами можливість  мати, чи не мати дітей і соціальна відповідальність за цих дітей в сім’ї і в громаді. О ці відносини в рамках сім’ї міняються з часом і міняються в різних суспільствах. Що також, безперечно, міняється і вчора ми вже говорили про це – роль і статус жінки включає соціальні і культурні норми, які формують поведінку жінки. Вчора ми говорили про те, як зараз в Україні жінки не мають рівного доступу до ринку праці, їх навички і уміння не цінуються так високо. І говорили про соціальний  тиск формування стереотипів у суспільстві, де місце жінки. І це відбувається не лише в Україні, це відбувається у кожній країні на планеті, якщо візьмемо Іран, чи Шрі-Ланку, чи Великобританію, Конго, Бразилію – у кожній країні є різні ідеї щодо того, якою має бути жінка.

І є певні країни… у більшості країн, ці ідеї, ці ставлення до жінки відображаються у певних законах, нормативних документах. Отже, треба знати ситуацію у країні самій. Структурна характеристика країни походження, включаючи стан економіки, можливості для роботи, конфлікт і порушення прав людини, соціальні зв’язки – всі ці факти важливі, саме оце, разом взяте, призводить людину до прийняття рішення мігрувати.

Отже, коли ми говоримо, чому жінки мігрують… Вчора ми аналізували ці причини, ми могли зрозуміти ці елементи, ці причини, які призводять до такого процесу прийняття рішення.

Але це не лише рішення про міграцію гендерно орієнтоване. Але навіть той процес, як перетинається кордон. Я спеціально визначила це питання окремо – перетин кордону. Жінка не лише фізично  перетинає кордон, вона перетинає той кордон, ті границі, які існували в її гендерній ролі в її країні. Отже, жінка мігрує, вона їде із своєї країни, і переїжджає в інші країни, де інше сприйняття ролі жінки, гендерні відносини.

Буває так, що жінка окремо не може  прийняти таке рішення. З певних країн жінка окремо без чоловіка не може їхати. Якщо візьмемо Емірати, Іран, Афганістан, з цих країн жінка не може прийняти рішення і їхати одна з країни, навіть хоча офіційно законодавство це дозволяє. Ця політика не дозволяє це.

Також важливо, яка політика щодо жінок в країні призначення. Політика в країні призначення щодо  ролі жінки. Чи може жінка мігрувати сама? Чи визнаються її знання і навики? Чи жінка може мати свій власний правовий статус, свої власні права? Політика в країні призначення пов’язана  з політикою  країни походження. Щоб визначити, які жінки  можуть  переїжджати, які жінки переїжджають, як приймається це рішення?

Вчора ми зачіпали питання різних посередників компаній  легальних чи нелегальних, які переправляють людей за кордон. Їх роль також гендерно орієнтована, тому що вони самі роблять припущення, які жінки переїжджають і, які жінки можуть переїжджати, і вони дуже часто користуються оцими особливостями. Далі ми більше про це поговоримо, а зараз хочу просто зазначити це.

Міжнародні конвенції. Вони ніби гендерно нейтральні. От візьмемо, наприклад,  конвенцію після першого року Женевську конвенцію щодо  статусу біженців. Є ще конвенції щодо трудових мігрантів, які також  інтерпретуються в гендерному аспекті щодо  ролі обов’язок жінок.

Тепер ми переходимо до третьої фази.  Облаштування, інтеграція. Коли жінки й чоловіки мігрують вони дуже часто відчувають до себе різне ставлення стосовно їх облаштування інтеграції в країні, яка їх приймає. Знову ж таки є відображення ролі ідентичності жінок, і якраз оце все базується в центр двох попередніх категорій про які  говорили.

Наскільки жінка може отримати самостійний дозвіл на роботу, правовий статус, можливості облаштування інтеграції. Чи жінка залежна від чоловіка в своєму статусі і не може сама облаштуватися в країні?  Доступ до ринку операцій. Ми вчора вже чули те, якщо є суто жіночі роботи: хатня робота, уход за дітьми чи старими людьми, збирання фруктів чи грибів. Отже виходять з того, що жінки можуть робити кращу якусь роботу, чи краще  там руками чи пальцями працювати. Це стереотипи, але вони часто домінують у суспільства.

Також дуже важливо, що міняється ситуація і в рамках самої сім’ї, якщо ми стосуємося питань правового статусу, міняються сім’ї мігрантів, їдуть вони з дітьми чи без дітей, переїжджає сім’я і міграція впливає на статус жінок і чоловіків, це може бути деморалізуючим для  чоловіків і підсилює роль жінки, але міняється відносини відповідальності і влади в самому домогосподарстві, сім’ї.

Жінка – це продукт часу і місця, чи жінка переїжджає на інше місце і її роль і відповідальність міняє і гендерна динаміка міняється в домогосподарстві.

Отже, я зробила такий вступ для того, щоб  показати наскільки глибоко гендер задіяний в усіх цих питаннях. Хто  переїжджає, хто мігрує, як ця міграція відбувається, і який результат цієї міграції для  самої жінки, для сім’ї і це дуже важливо зазначити тут, що гендер це питання відносин між чоловіками і жінками.

Це призводить нас до концепції гендерного майстрім, я вже говорила, що гендерне питання дуже важливо для визначення певних речей, що означає гендерний мейнстрім, як ми можемо включати цей гендерний  аспекти в розробку стратегії. Я дам суто технічне визначення, це мені здається визначення МОМ і ви його вже бачили в багатьох місцях. Гендерний мейнстрімен – це інституційна, організаційна стратегія, яка намагається включити гендерну перспективу всі аспекти інтитуціальної діяльності і політики, через розбудову гендерної спроможності  і підзвітності, це дуже важливо зрозуміти.

Це не лише політика, яка має  брати до уваги потреби жінок, можливо це також включено  тут, але це не… Гендерні питання впливають на всі політики, які орієнтовані на жінок, чи ні і виходить з певних гендерних припущень.

Частина причини, чому ми розробляємо стратегію досягнення гендерної ……. Ми хочемо, щоб було досягнено дійсно гендерна рівність. І от  гендерний менстрімінг, це той   механізм, який  допомагає нам досягти гендерної рівності, змінити і  вплинути  на ті можливості, які існують як для чоловіків, так і для жінок і наслідки дуже глибокі.

І люди часто не розуміють, наскільки вони глибокі і важливі. Гендер має розглядатись як невід’ємна частина, невід’ємний  компонент всіх політик, всіх стратегій, дослідження, захисту прав, інтересів  і планування, імплементації і моніторингу надання послуг, я маю на увазі абсолютно всі види  політики стратегії, не лише жіночі, чи політики надання сприяння жінкам.

Всі ми тут присутні, всі  з ким ми спілкувалися, задають питання як політики і програми впливають на жінок і чоловіків. Те що ми робимо, який вплив це  має на чоловіків і на жінок, які різні потреби і пріоритети у жінок і чоловіків в контексті міграції, і як  ці політики  можуть підсилювати рівність рад, ……… гендерну нерівність, не закривати можливості для жінок. Але йдеться не лише  про жінок.

Як міняються гендерні ролі відповідальності. Отже гендерні мінстріми, це дуже глибока ідея. І що вона означає для нас в цій дискусії? Так, безперечно,  у нас є конкретні рекомендації, як   надати уваги певних аспектів політики щодо жінок в Україні в цьому контексті, в інших контекстах. Але будь-яка політика щодо міграції вона має розробляти… країна має розробляти міграційну політику, яка є чутлива до гендерних питань, включаючи питання гендерні аспекти. Отже ми в своїх рекомендаціях маємо визначити ці моменти.

І на  завершення я хочу зробити вже конкретні пропозиції, що можемо зробити. Передусім і про це ми вже вчора трохи говорили, загальна політика щодо еміграції, канали в’їзду, щоб вони гендерно чутливі, брали до уваги гендерні аспекти. По всіх європейських країнах і ви побачите, що всі припущення, які включаються в ці  політики щодо ролі жінок і чоловіків, що будуть чи не будуть  робити жінки і чоловіки, якщо  вони прийдуть робити разом з дітьми, чи без дітей?

Мені здається, що зараз варто зазначити, що ці канали утруднюють легальний в’їзд для жінок більше ніж для чоловіків. І менше  можливості у жінок отримати правовий, законний статус.

Отже рекомендація, більше приділити увагу каналам в’їзду. Друге. Необхідність покращити захист прав жінок-мігрантів, їх безпеку проти поганого поводження,  торгівлею людьми і таке інше.

Це треба включати і в політику щодо розвитку зайнятості, уникнути поганого поводження, коли жінкам там недоплачують за ту роботу, яку вони роблять, щоб  боротися з торгівлею людьми. Як ми визначаємо це поняття, як ми його аналізуємо, це вже окрема дискусія, можливо пізніше ми обговоримо більше ті питання, але вони дуже серйозні із-за непокоєння стосовно питання торгівлі людьми. І як це впливає на припущення щодо ролі жінок в соціальній зайнятості, тому що жінок експлуатують.

І наше відношення до тих жінок, які беруться  за таку роботу.

Отже тут треба дуже обережно підходити до розробки політики. І захист жінок-біженок. Необхідність покращити доступ до первинної системи охорони  здоров’я, репродуктивної системи охорони  здоров’я, щодо жінок  і їх дітей. Це важливе питання, тому що наслідки досить глибокі і щодо потенційної шкоди  сексуального  здоров’я, репродуктивного здоров’я жінки, це важливі питання для всієї громади і це дуже чутливе питання, щодо жінок.

Вчора ми  також зачепили питання переведення грошей, сама ідея міграції для розвитку. Міграція розглядається як позитивний механізм         щодо розвитку тих країн, з яких походять жінки. Ми завжди розглядали жінок, економічних мігрантів, які переводять гроші назад  у власну країну. Але ми можливо не беремо до уваги цей аспект в тому плані, що жінки як правило заробляють менше, ніж чоловіки, а відправляють додому більше, ніж чоловіки.

І можливо треба зменшити оплату за переведення грошей, можливо треба  і задіяти якісь програми, які  проводилися в банках. Тому що жінки переводять великі суми грошей і дуже  часто жінкам  не вдається використовувати ті ж самі канали, легальні канали,  як чоловіки і з них беруть оплату за переведення грошей   і навіть більшу.

Отже важливо започаткувати якісь програми, де б жінки могли робити інвестиції, знаходячись за кордоном і робити інвестиції в країну походження.

І необхідність кращого збору інформації, ми говорили про це вчора. Необхідно брати до уваги всі три етапи, про які ми говорили сьогодні, три фази,  сам  процес міграції і що відбувається з жінками, коли вже жінка приїхала в країну призначення.

Важливо збирати дані, але важливо також     і досліджувати і дані. І ми як дослідники, ми завжди говоримо, що необхідно проводити подальші дослідження. Але я думаю, що в цій сфері є великі прогалини в наших знаннях, які треба заповнити. Я на цьому закінчу свій виступ, але я хотіла вам представити і пояснити, що таке гендер. Гендер - в зв’язку з міграцією, гендер - менстрімент, як не лише стратегія задоволення потреб жінок, а скоріше в світлі відносин між чоловіками і жінками, як нам розвивати цей процес.  Дякую.

 ГОЛОВУЮЧИЙ.  Місіс Кроулі.

І я хочу передати слово голові підкомітету з питань гендерної політики і міжнародних відносин Комітету з питань прав людини Верховної Ради України Олені Федорівні Бондаренко.

БОНДАРЕНКО О.Ф. Дякую, Катерино Борисівно.

Доброго ранку, шановні колеги і колежанки! Я, насамперед, хочу висловити щиру вдячність Комітетові Ради Європи з питань міграції,  Міжнародному жіночому правозахисному Центрові  „Ла Страда-Україна”, програмі сприяння парламентові України, всім співорганізаторам, всім експортам чия думка безумовно є дуже важливою для формування українсько-міграційної політики.

Отже за інформацією Міністерства праці та соціальної політики минулого року близько 80 тисяч громадян України офіційно працевлаштовані в 60-ти країнах світу. Із них 92 незначним відсотком мали статус трудових мігрантів і 6,3 відсотка сезонних робітників.

Однак неофіційна еміграція українців значно вища за офіційну і за даними Всесвітнього банку у 2007 році за кордоном мешкає від 2,5 до 3 мільйонів емігрантів так званої нової хвилі з України.

З іншого боку з ухваленням  Закону про  еміграцію простежується стабільна тенденція до збільшення кількості емігрантів та осіб, які бажають отримати дозвіл на еміграцію в Україну.

Відомо, що близько половини з 200 мільйонів мігрантів у світі – це жінки. Починаючи з 2003-2005 років стрімко зростає частка жінок і в українській трудовій  міграції.

 За даними дослідження зовнішня трудова міграція населення України у 2007-2008 роках чисельність українських трудових мігрантів становила один мільйон 264 тисячі осіб, з них 424 тисячі – жінки, найбільше – 30,2 відсотки жінки віком 40-49 років.

Серед нелегальних мігрантів переважна частина – жінки, що свідчить про їх більшу вразливість на ринку праці. 35 відсотків українських мігранток працюють у сфері торгівлі і побутових послуг, 37 відсотків зайняті на найбільш простих примітивних роботах. За цими цифрами, безумовно, ми з вами вже говоримо другий день поспіль, неспростовне свідчення фемінізації міграції, світової тенденції, яка однаковою мірою стосується і України.

В чому причини цього явища? Перше, чим далі, тим більше жінок мігрують у пошуках заробітку самостійно, а не як члени родини. Друге, дедалі більше жінок беруть участь у міграційних процесах з тих самих мотивів, що і чоловіки – це кар’єрне зростання, це власний бізнес, це можливість заробити самостійно. Третє, зростає попит на жіночі руки у сфері домашніх послуг, старішає населення, зокрема, Європи, і це хатня прислуга, це доглядальниця за хворими чи старими людьми, медичні сестри тощо.

Чимало мігранток потрапляє у фемінізовані сектори виробництва і сфери  послуг, і значна частина опиняється на низькооплачуваній роботі, не зважаючи при цьому на хорошу освіту, нерідко вищу освіту, яку здобувають у країні виїзду.

Нерідко мігрантки стикаються із специфічними гендерними проблемами, такими, як дискримінація за ознакою статі, побутове насильство, сексуальне насильство, складнощі з об’єнанням родин, розділених кордонами.

Брак законних шляхів міграції призводить до того, що жінки звертаються до посередників, які нерідко є кримінальниками і спеціалізуються на торгівлі людьми. В кінцевому підсумку жінки потрапляють у ситуацію, коли обмежується свобода пересування, їм затримують або і взагалі не платять заробітну плату або платять дуже низьку зарплату, відбирають документи, чинять щодо них насильство.

У 2008 році мені довелося перебувати в Італії саме з метою, так би мовити, вивчення ситуації спільно із керівником незалежної профспілки Конфедерації незалежних профспілок паном Волинцем. Ми перебували в Італії спеціально для вивчення ситуації з нашими мігрантами і мігрантками  в цій країні. Довелося зустрічатися, була така дуже велелюдна зустріч у провінції Венеція Горіція із жіночою частиною української трудової міграції і, я вам скажу, переважна більшість присутніх – це були нелегальні мігрантки, які працювали баданте, тобто доглядальницями за хворими, старими, ну зрідка за дітьми, а в основному саме за хворими і старими і, які, звичайно, їхні господарі тільки-но з’являлася інформація про те, що вони тримають нелегальну мігрантку, їх негайно викликали до квестури, до поліції, і вони платили величезні штрафи. Тому це приховувалося, ці жінки не мали можливості здебільшого навіть з’явитися на тривалий час на вулиці і перебували ну просто, я скажу, в жахливих умовах. І якраз перед цим був випадок, ми обговорювали його з консулом, коли жінка захворіла, і її господиня просто виставила її на вулицю. І вона померла від апендициту, тому що не було можливості її врятувати. Вона не могла звернутися в лікарню, вона не могла звернутися нікуди. Це просто такий один із прикладів, з яким, очевидно, ті із вас, хто постійно працюють в цій царині, раз-по-раз стикаються, і особливо тяжко це для родини, особливо тяжко це для Міністерства закордонних справ, для наших консульських установ, оскільки саме вони повинні займатися всіма тими сумними і нелегкими процедурами. Фемінізації міграції і пов’язані з цим проблеми не можуть не турбувати нас всіх присутніх, не турбувати світ і, зокрема, Європу. Я як член Парламентської асамблеї Ради Європи хочу із приємністю і респектом зазначити, що і Рада Європи, і Парламентська асамблея Ради Європи приділяє цьому питанню надзвичайно велику увагу і висловлює надзвичайно глибоку стурбованість існуючою ситуацією. Зокрема, в доповіді Комітету з питань міграції біженців і народу населення Парламентської асамблеї, доповідь називається „Вплив глобальної економічної кризи на міграцію в Європі”, в ній, зокрема, зазначається, що Європа перебуває серед тих регіонів світу, які найбільше потерпіли від глобальної економічної кризи, і рівень безробіття, котрий викликаний кризою, зростає, а в багатьох країнах безробіття серед мігрантів більш ніж удвічі перевищує рівень безробіття серед місцевого населення. Наприклад, в Іспанії це 28 відсотків порівняно з 15-ма, у Франції – 18 проти 9-ти, у Португалії – 17 проти 8-ми. Деякі країни навіть заохочують безробітних мігрантів повертатися додому. І численні добре інтегровані мігранти втрачають роботу, свій легальний статус, однак з багатьох причин не їдуть додому, і найперша причина: з остраху, що після поліпшення економічної ситуації в країні-рецепієнті вони просто не зможуть туди повернутися.

Таким чином, виявляється, що європейська фортеця зачиняє перед мігрантами двері не тільки на вхід, а уже і на вихід.

Ще один важливий документ асамблеї: „Мігранти і біженці: тривалий виклик для Ради Європи”, - де, зокрема, говориться: „Міграція продовжує формувати європейську економіку, культуру і суспільство”. Мігранти-біженці, шукачі політичного притулку і переміщені особи нерідко є найвразливішими людьми в Європі. Існує потреба не лише зміцнювати їхні права, а також стежити, щоб ці права були гарантовані на практиці.

Ми розуміємо, що нерозривно з питанням жіночої міграції пов’язана проблема домашнього насильства. Я як координатор парламентської частини кампанії Ради Європи з подолання домашнього насильства можу засвідчити, що ми долучилися дуже активно до цієї кампанії, я маю на увазі – Україна. І, зокрема, я хочу принагідно зазначити, що пані Катерина, будучи на той час народним депутатом України, внесла достатньо багато законопроектів на поліпшення Закону про попередження насильства в сім’ї.

Отже, минулого року Парламентська асамблея ухвалила резолюцію „Жінки-мігранти: особливий ризик насильства в сім’ї”. В резолюції, зокрема. наголошувалося, що жінки-мігранти в Європі стикаються з подвійною дискримінацією: на основі статі і на основі походження.

Стикаючись з проблемою мовного бар’єру і тиску з боку родини, вони часто ізольовані і не здатні висловити свою позицію, не мають доступ до захисту жертв насильства в сім’ї, ризикують бути відправленими на Батьківщину, якщо їх виявить влада.

Протягом кампанії з подолання побутового насильства щодо жінок, а вона тривала поспіль 2 роки: з 2006-го по 2008-й рік, - Рада Європи не раз підкреслювала необхідність захисту жертв насильства, переслідування осіб, які вчиняють насильство і запобігання насильства щодо жінок-мігранток. Зокрема, асамблея запропонувала державам – членам Ради Європи ухвалити свої відповідні стратегії боротьби з домашнім насильством, ,забезпечити реабілітацію потерпілих, жертв з-поміж мігранток і, зокрема, шляхом надання окремого правового статусу жінкам-мігрантам, які приєдналися до своїх чоловіків, якщо можливо, протягом року дати їм візу на в’їзд. Надання належної допомоги, в тому числі психологічної, реабілітаційної, послуг із захисту і також допомоги у плані мовного перекладу. Ухвалення планів-заходів з урахуванням конкретних потреб жінок-мігрантів, які є жертвами насильства, включаючи насильство в сім’ї та торгівлю людьми. До Конвенції Ради Європи з подолання насильства щодо жінок, а ви знаєте, що ця Конвенція обговорюється поспіль уже кілька місяців і я думаю, що ми матимемо прекрасний документ, Асамблея пропонує включити положення про міжнародне співробітництво у судочинстві і в кримінальному переслідуванні, а також у попередженні насильства щодо жінок-мігранток і надання захисту та допомоги жертвам. До Комітету Міністрів Асамблея не так давно звернулася з вимогою здійснити заходи, визначені восьмою міністерською конференцією Ради Європи з питань міграції для інтеграції жінок-мігрантів із захисту ізольованих і незахищених жінок-мігрантів. Україна, як ми знаємо – учасниця міграційних процесів не тільки як донор, а як реципієнт і як транзитер. І на мою думку, в цьому контексті, практично, не вивченим є питання становища жінок-мігранток в Україні, а це здебільшого мігрантки з Китаю, В’єтнаму, біженці з Пакистану, Афганістану, тощо. І крім того, це внутрішні мігрантки – ромські жінки. Здебільшого це закриті спільноти зі своїми традиціями, звичаями і інформація про їхнє становище, цих спільнот є дуже скупою, а то і відсутня взагалі. Зрештою на це відповідні зауваження ми отримали. Зрозуміло, що вони не мають доступу до медицини, освіти, соціальних послуг, легальної зайнятості.

Крім того, значно ускладнюється ситуація і тим, що, ви пам’ятаєте, ми ухвалили Закон про реадмісію, але досі з деякими країнами ми не маємо відповідних міждержавних угод, що значно ускладнює перебування на території України і, зокрема нелегальних мігрантів з названих мною вже країн. Але я переконана, що проблеми жінок-мігранток з України і в Україні вирішити неможливо поза контекстом гендерної політики на загал.

Більшість експертів, як ви знаєте, визнають, що можна було б навіть уникнути фінансової  кризи, якби більшість жінок перебувало на керівних посадах. Адже жінки відповідальніше ставляться до ризиків, керуються комплекснішим підходом і баченням на довгострокову перспективу при ухваленні рішень.

В цьому сенсі варто зазначити, що комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок звернув увагу українських владних чинників на недостатню представленість жінок на вищих рівнях та невжиття заходів для боротьби з дискримінацією, таких, як введення квот та інших тимчасових спеціальних заходів. 

Звичайно, певним  досягненням є ухвалення свого часу Закону „Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків в Україні”. Але давайте згадаємо, у який спосіб цей закон був ухвалений? По-перше, він був ухвалений внаслідок кількох підходів, поспіль кілька разів до того він просто провалювався, і лише тоді, коли погодилися вилучити із тіла цього законодавчого акту питання квот, тільки тоді зі скрипом він був прийнятий. І в такий спосіб, на моє переконання, абсолютно вихолощений, і залишається декларацією, як би ми його не любили і як би ми його не хвалили.

Отже, звичайно, безумовним позитивом є те… ініціатором цієї речі був наш підкомітет. Позитивом є те, що було ухвалено рішення Голови Верховної  Ради стосовно включення в посадові інструкції окремих працівників всіх… секретаріатів всіх комітетів, функції гендерної експертизи і гендерного моніторингу.

Я дуже вдячна і нині присутнім колегам – співорганізаторам нашого заходу і про ООН, і іншим інституціям, які регулярно спільно з нами проводять навчання для цих людей, і які вже стали справді, багато хто з них, справжніми фахівцями із гендерної політики.

Знаєте, мені як співавторові поспіль двох законопроектів, які скеровані на усунення дискримінації у царині участі жінок та чоловіків у виборчому процесі, особливо прикро констатувати, а співавторами були обох законопроектів Микола Томенко і я, що уже двічі Верховна Рада просто не тільки відправляє на доопрацювання, скажімо, чи робить якісь кроки у напрямку того, що ми могли би, кінець-кінцем ухвалити якесь  рішення, а просто нахабно, вибачте за слово не парламентське, провалює ці законопроекти, які стосуються забезпечення рівних можливостей участі жінок і чоловіків у виборчому процесі. Останній законопроект такий, якщо ви  пам’ятаєте, це був законопроект, який стосувався того, щоби у кожну  п’ятірку виборчого списку починаючи з першого номеру ввести присутніх осіб обох статей. Тобто, не йшлося про суто жінок, але це саме так і дуже вороже було сприйнято частиною депутатів Верховної Ради і цей законопроект знову-таки був останнього разу відхилений, мушу зазначити, що навіть у зауваженнях комітету називається наш законопроект 1232, який рекомендується  ухвалити. Звичайно ми будемо намагатися на наступній сесії це знову робити.

Загалом, з огляду на те, що я з 2005 року керую  підкомітетом гендерної політики, і у мене створилося стільки враження, що  гендерна політика надзвичайно мало цікавить владні інституції в Україні, незалежно від того, які саме конкретні і загалом і українських владців.

От я вам  скажу, остання доповідь щорічна Уповноваженого з прав людини, ви там не  знайдете бодай кількох сторіночок, які стосуються рівних можливостей. Мене це дуже застановило і я, власне, і це була одна із причин чому я ініціювала поправку до постанови відповідної Верховної Ради, в якій пропонувалося Уповноваженому з прав людини привернути увагу на  необхідність дотримання 18-ої статті Закону „Про Уповноваженого з прав людини”. Ця поправка не була ухвалена, але і постанова стосовно прийняття до відому цієї доповіді ухвалена не була також.

Далі. В бюджеті 2010 року, на превеликий жаль, я не побачила окремого рядка, яким би забезпечувалося виконання Закону „Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків” і фінансування відповідних заходів, що мене також дуже застановило. Більше того, я хочу зазначити, що ми знову стикалися з цим, коли був один склад відповідного профільного міністерства і зіткнулися зараз ще більшою мірою з цим, що міністерство дедалі більше перетворюється на Міністерство спорту. Я чудово розумію, що „Євро-2012” це дуже важлива річ, але ні про сім’ю, ні про молодь ми не можемо забувати і тим паче про рівні можливості.

І якщо пригадати недавні вислови Президента України стосовно місця жінки, де вона має перебувати на кухні чи висловлювання Прем’єр-міністра Азарова «не женское дело проводить реформы», стає цілком зрозумілим, яке нині є ставлення влади до рівних можливостей і чи збирається влада над цим працювати. Я до цього ставлюсь достатньо скептично. Принагідно хочу висловити свій респект пані Катерині Левченко, яка звернулася з позовом до суду у зв’язку з дискримінаційною заявою прем’єр-міністра України. Я вважаю, що це гідний приклад, вартий наслідування боротьби за права жінок і за рівні можливості.

Однозначно Україна потребує гендерно чутливого  законодавства в царені міграції. Однак зміни до того чи іншого законодавчого акта чи зміни законодавства у певній сфері не змінять загальну ситуацію, доки в Україні не буде запроваджена гендерно чутлива політика у всіх сферах життя держави, суспільства, місцевого самоврядування, діяльності всіх гілок влади. Що можна зробити вже сьогодні? По-перше, спільно сприяти виконанню тих зауважень, які на нашу адресу висловив комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок. По-друге, через рекомендації нашого круглого столу, а я їх прочитала як і всі ви,  і я вважаю, що вони гідні того, щоб ми не тільки їх ухвалили, але і системно впроваджували в життя, впливати через них на ситуацію аби її змінити.

Принагідно з вашого дозволу кілька пропозицій до цієї рекомендації. Я б воліла, щоб ми в якийсь спосіб все-таки, так би мовити, делікатно дали зрозуміти уповноваженому з прав людини, що варто приділяти правдиву, а не декларативну увагу питанням рівних прав і можливостей жінок, і чоловіків, і здійснювати моніторинг порушень відповідного законодавства. Друге, на мою думку, і це ця ідея, котра блукає у середовищі неурядових організацій, громадських організацій і я пропоную це нам внести в рекомендації.

Ми маємо рекомендувати Верховній Раді ухвалити закон яким запровадити посаду уповноваженого з рівних можливостей. Я вважаю, що як і уповноважений з прав дитини мають існувати відповідні окремі інституції.

Наступне. На мою думку, вкрай необхідним є створення робочої групи для опрацювання гендерної програми у Міністерстві сім’ї молоді та спорту із включенням до неї справжніх експертів, а серед нас вони є сьогодні, в тому числі представників неурядових організацій, народних депутатів які спеціалізуються на цій проблематиці, а не просто будуть присутні для галочки.

Наступне. На мою думку нову державну програму с сприяння впровадження  гендерної рівності варто включити наші рекомендації, які ми сьогодні ухвалимо.

І ще важливий момент. Витікає термін програми відповідної до 2010 року, можливо нам варто рекомендувати міністерству аби воно, ну скажімо ми можемо як Комітет з прав людини запропонувати свої терени для цього. Тобто заслухати Міністерство з питань сім’ї, молоді та спорту щодо виконання цієї програми, бо ми про нову вже говоримо, ми щось собі замислюємо. Але ми поки що на жаль, не чули, що з цього приводу думає про виконання профільне міністерство.

Далі. Вчора ми з вами чули пана Коваленка і справді перейнялися напевне тими жалями і  скорботами, які має  консульська адміністрація нашого міністерства, то може варто було б Кабінету Міністрів запропонувати збільшити чисельність працівників у консульствах України в тих країнах, де українська трудова міграція найчисельніша. І відповідним чином уповноважити їх, щоб  ці скажімо, бо дай одна ще нова посада, щоб ця особа займалися винятково міграційними питаннями. Тому що там, де у нас найбільше мігрантів роботи не початий край і я  не на чутках і плітках, а знаю достеменно, що просто наші консулати не справляються  з цією роботою, бо її багато, а їх рук тих мало.

Далі. Очевидно, вчора говорив мій колега пан Гнаткевич стосовно прийняття у першому читанні Концепції державної міграційної політики, взагалі, ця концепція дуже пройшла такий тяжкий тернистий шлях у п’ятому скликанні – це називалось тоді основні  засади міграційної політики, вона була провалена у шостому скликанні, це  вже без основних,  а просто засади міграційної політики, вона була провалена. І, нарешті,  в першому читанні з трудом  вона прийнята  і ми тримаємо її як дитину на руках, щоб не дай Бог знову нічого не посипалося. Але наші рекомендації, очевидно у  вигляді поправок до цього документа ми можемо рекомендувати до другого читання  і ухвалити.

Далі. Очевидно до програми підтримки сім’ї  так само є сенс внести пропозиції в контексті гендерної та міграційної політики, про що  ми з вами говоримо.

Також нагальним є: ратифікація Україною   конвенції  Ради Європи по боротьбі із торгівлею  - раз, міжнародної Конвенції про захист  прав усіх трудящих мігрантів та їхніх сімей – два, міжнародної Конвенції щодо  захисту всіх осіб від насильницьких зникнень – три. Це три документи, які дуже важливі для України і для її не декларативного, а справжньої  інтеграції у європейську спільноту.  

Власне оце, не знаю, чи дуже коротко, я старалася, власне це все те, що я хотіла  вам сказати у своїй промові, буду рада, якщо будуть до мене питання. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олено Федорівно. Якщо ви не зауважите, я думаю питання будуть і принаймні у мене вони вже виникли, думаю, що будуть виступаючі. Але я пропоную надати слово  ще Ігорю Славовичу і Любові  Володимирівні і потім уже перейти до виступів і обговорень. Хочу нагадати, що регламент у нас до 15 хвилин.

Ігор Славович Піляєв, він вчора як я говорила, не міг взяти участь в роботі нашого круглого столу, але є експертом  в галузі міграційної політики,  інституціональні питання і тому  ми дуже хотіли б послухати вашу точку зору. Дякую.

ПІЛЯЄВ І.С. Дякую. Шановні учасники круглого столу, шановні гості.  Глобальна  економічна   криза різко загострила  конкуренцію на ринку праці, активізувала соціальні  та безпекові проблеми, пов’язані  із застосуванням іноземної робочої сили.

В Україні ж, де глобальні кризові явища накладаються  на системну кризу і структурну, і демографічну, і соціально. Питання цілеспрямованої, цілісної та відповідальної міграційної політики, передусім щодо економічних мігрантів, є без  перебільшення доленосним для подальшого розвитку держави та суспільства.

Держава все ще не стала активним учасником ринку праці, як і ринку капіталу. Про масштаб та актуальність проблеми свідчить величезна розбіжність в офіційних оцінках чисельності українських трудових мігрантів за кордону від 3 до  7 мільйонів осіб, от такі розбіжності так само, як і в оцінках сукупного обсягу коштів, які вітчизняні трудові мігранти перераховують в Україну від  3,5 до  21,3 мільярдів доларів США на рік.

Водночас за оцінками експертів ООН та Світового банку в самій Україні мешкають  1,6 мільйонів нелегальних мігрантів і це найбільший показник в Європі.

Ратифікація Україною Європейської конвенції про правовий статус трудящих мігрантів виносить питання регулювання зовнішньої трудової міграції в Україні на європейський рівень.

Однак очевидно, що перед тим, як бути ефективно  скоординованою з європейськими партнерами державна політика у сфері трудової міграції має бути концептуально сформульована та цілісно проводитися на національному рівні.

На нашу думку вищенаведені критично великі розходження в оцінках обсягів надходження в Україну міграційного капіталу спричиненні передусім, фактично,  відсутністю державної стратегії в цій сфері. Досі в Україні, фактично, відсутня і цілісна антикризова за спрямованістю державна міграційна політика, не визначенні її цілі та пріоритети.

Управлінські функції в цій сфері невиправдано розпорошенні і нерідко дублюються. Поза впливом держави залишаються найбільш численний та соціально значущий міграційний потік, а саме тимчасова трудова міграція.

Державне регулювання трудової міграції обмежується по суті  лише ліцензуванням фірм посередників, квотами на працевлаштування в Україні, що не ідуть в порівняння  зі справжніми обсягами трудової міграції, а також млявим переговорним процесом із зарубіжними  країнами. 26 липня 1996 року Указом Президента України  „Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади  України” було створено Державний комітет України  у справах  національностей та мігрантів, який    забезпечував реалізацію державної політики, зокрема у сфері міграційних відносин. Але міграційні відносини ніколи не були пріоритетним напрямом у діяльності цього  комітету. Більше того, серед  міграційних  питань основна  увага  приділялася не трудовим мігрантам, а біженцям. Щодо  українців за межами України  основна увага приділялася задоволенню  їх національно-культурних потреб, а не соціально-економічних прав.

На сьогодні  вище зазначеного органу вже не існує, на його місці у лютому   2007 року створено  Державний комітет у справах національностей на релігій. Водночас згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від  14  лютого 2007 року (номер 201) серед основних  завдань  новоствореного Деркомнацрелігій   визначено  зокрема  участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері міграції. Водночас ряд функцій щодо проведення еміграційної роботи покладено  на Міністерство внутрішніх справ  України, проте вони пов’язані передусім  з  притаманними  даному відомству  реєстраційними, контрольними  та іншими правоохоронними  функціями.

Непорозуміння між гілками влади щодо статусу Державної  міграційної служби  вже  призвели до призупинення, до  зупинення, вірніше,  Указом  Президента України  від  27 серпня  2009 року дії ряду  актів Кабінету Міністрів України, прийнятих у липні  2009 року, що передбачали створення на базі    Державного департаменту у справах громадянства і міграції та реєстрації фізичних осіб у складі  Міністерства  внутрішніх  справ  України  Державної міграційної служби та передачі останній відповідних  повноважень Міністерства  внутрішніх справ  України  та  Держкомрелігії. Водночас згідно з  Положенням  про Міністерство праці та соціальної політики, а це постанова Кабінету Міністрів від 2 листопада номер 1543, - саме Мінпраці є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади і забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції. Проте, розробити та подати на затвердження уряду та Верховній Раді України проект концепції державної міграційної політики було доручено Міністерству юстиції. Хоча в чинному, в положенні про, значить, про Міністерство юстиції нічого про питання міграційної політики не говориться. Як це не парадоксально, але і в проекті ухваленого попереднім урядом та відхиленого 16 лютого Верховною Радою Закону України про концепцію державної міграційної політики не було визначено суб’єкти, тобто органи центральної влади формування та реалізації цієї міграційної політики.

Проект концепції передбачав удосконалення системи органів виконавчої влади, що здійснюють управління у сфері міграції, зокрема шляхом створення цивільного за своєю сутністю центрального органу виконавчої влади з питань міграції. Проте, крім цього, досить розпливчатого формулювання жодних інших посилань на концептуальні основи інституційно-організаційного механізму регулювання міграції зазначений проект концепції не містив.

В альтернативному законопроекті, це 5085-1 від 16 вересня 2009 року, який, зокрема це дуже позитивно, на мій погляд, був внесений народними депутатами, членами різних депутатських фракцій і який був прийнятий в першому читанні 16 лютого 2010 року, на наш погляд, концептуальні засади державної міграційної політики прописані грунтовніше. Але в ньому, крім повноваження Кабміну щодо розподілу квот для іноземців на здійснення трудової діяльності в Україні також відсутні визначення та концептуальний розподіл повноважень суб’єктів державної міграційної політики. Зокрема у сфері трудової міграції.

Відсутність єдиного державного інституту відповідального за міграційну політику, пов'язаний з цим брак системності і послідовності в оцінці сучасних механізмів та інструментів регулювання міграційних потоків, загрожує стратегічними, політичними помилками здатними завдати незворотної шкоди національному ринку праці.

Аби не бути голослівним, наведу пропозицію Уповноваженого з прав людини Ніни Іванівни Карпачової, висловлену нею на засіданні Верховної Ради  України 10 грудня 2008 року щодо доцільності приєднання України до Міжнародної конвенції ООН про захист прав всіх  трудящих мігрантів та членів їх сімей, 90-го року, яка набула чинності 1 липня 2003 року. Тут прозвучали також пропозиції щодо ратифікації цієї конвенції.

Як підкреслено у виступі питання про необхідність підписання та ратифікації цієї конвенції вже офіційно порушувалась Уповноваженим з прав людини перед Прем’єр-міністром України і Президентом України.

На думку Уповноваженого дуже важливим є те, що на відміну від Європейської конвенції про правовий статус трудящих мігрантів 77 року, Конвенція ООН стосується всіх трудових мігрантів, як легальних так і не легальних.

Як вважає Уповноважений з прав людини, її ратифікація надасть Україні моральне право вимагати  захисту її мігрантів від країн Європейського Союзу, США та Канади. Отже, Україні пропонується взяти чіткі  юридичні зобов’язання щодо забезпечення прав, як  легальних так і не легальних трудових мігрантів з країн північної та тропічної Африки, Центральної, Південної та Південно-Східної  Азії, Латинської Америки – тобто з основних регіонів нелегальної міграції до України та Європи.

З європейських країн до конвенції приєднались лише Албанія та Боснія і Герцеговина, а що ж Україна отримає взамін? Отримає лише моральне право. Але ж незважаючи на те, що цей документ, цю конвенцію вже ратифікували і отримали таке моральне право. 42 країни-учасниці конвенції, жодна з західних країн, жодна з країн, нових членів Європейського Союзу і навіть країн СНД, де працюють українські заробітчани, я маю на увазі Росія, Казахстан, цю конвенцію не ратифікували і навіть не підписали. Між тим, за останній час до конвенції приєдналися лише країни з найвищим ризиком масового походження нелегалів, такі як Руанда, Нігер і Нігерія. Основним позитивом державної міграційної політики залишається те, що вона формувалася на основі загальновизнаних міжнародних норм та стандартів, що забезпечує надійний фундамент для її вдосконалення, відповідно до сучасних вимог.

Зокрема, велике значення для забезпечення європейських стандартів щодо свободи пересування має ратифікація парламентом України 5 жовтня 2005 року європейської угоди про правила, що регулюють пересування осіб між державами-членами Ради Європи 57 року. 1 жовтня 2007 року Україна нарешті приєдналася до ключового на сьогодні правового інструмента Ради Європи – Європейської конвенції про правовий статус трудящих мігрантів 77 року.

В жовтні 2009 року в місті Ургуп, в Туреччині, під егідою Ради Європи відбулося 14 засідання міжурядового консультативного комітету з Європейської конвенції про правовий статус трудящих мігрантів, це було перше засідання зазначеного комітету з 2003 року. З тих пір комітет не збирався через відсутність кворуму. І це було перше після приєднання України засідання комітету. В ньому взяли участь представники від 8 з 11 держав-учасниць конвенції. Це Албанія, Іспанія, Італія, Молдова, Нідерланди, Португалія, Туреччина і Україна. Українську сторону якраз представляв я на цьому засіданні. Але Норвегія, Франція і Швеція своїх представників не надіслали.

Контрольний механізм Конвенції, відповідно до її статті 33, передбачає  підготовку періодичних доповідей консультативного комітету на основі  національних доповідей, що подаються урядами  сторін.

Слід підкреслити, що існуюча система контролю виконання конвенції    не є досконалою. Перш за все існує проблема зі своєчасністю подання урядами національних доповідей. Причому з роками ця ситуація  погіршилася, особливо внаслідок  об’єктивного  зниження зацікавленості в контрольному механізмі конвенції  з боку  держав-учасниць  на тому етапі, коли всі вони, окрім Туреччини, стали   членами Європейського Союзу. І от лише з 2007 року цей процес набув нової якості, коли приєдналися до Конвенції  такі країни як Україна, Албанія та  Молдова.

Окрема проблема пов’язана з якістю національних доповідей. Занадто часто відповіді були фрагментарними і містили неповний опис ситуації. Отже будемо сподіватися, що ситуація дійсно якісно змінилася після ратифікації конвенції країнами Східної Європи, країнами, що  виступають нето-експортерами робочої сили.

У цьому контексті консультативний  комітет  європейської Конвенції про правовий статус трудящих мігрантів висловився за координацію своїх моніторингових циклів із системою звітності, передбаченою  іншими правовими інструментами Ради Європи, зокрема Європейської соціальної хартії.

Зокрема планується провести відповідні консультації з компетентними конвенційними органами хартії з метою визначитись, и така координація є можливою.

З огляду на те,  що остання періодична доповідь в рамках шостого моніторингового циклу була підготовлена ще в 1995 році, консультативний комітет цілком обґрунтовано вирішив зосередити  увагу  в періодичних доповідях на нинішній ситуації щодо трудящих мігрантів, а не на минулій практиці застосування  конвенції.

Передбачається, що вже до серпня 2010 року, на основі національних  доповідей Секретаріат консультативного комітету підготує зведений документ і направить його представникам усіх сторін для коментарів і зауважень, а в жовтні 2010 року проект періодичної доповіді буде представлено для затвердження на п’ятнадцятому засіданні консультативного комітету. З точки зору забезпечення в майбутньому реальної та ефективної координації на європейському рівні політики у сфері трудової міграції вбачається важливим аби висновки консультативного комітету з його періодичних доповідей стали не лише цінним джерелом інформації, а й нових ідей та ініціатив для Європейського комітету з питань міграції, оскільки він є основним органом Ради Європи, що відповідає за міжурядове співробітництво у сфері міграції. Конвенція залишається відкритою для держав, членів Ради Європи, зокрема, питання приєднання до неї вивчають органи влади Росії, країн Південного Кавказу, Кіпру. Готовність до співпраці з консультативним комітетом вже висловила Грузія. Отже, поновлення після багаторічної перерви роботи консультативного комітету та ухвалені в ході його чотирнадцятого засідання рішення щодо посилення координації роботи по регулюванню проблем трудових мігрантів відповідають національним інтересам України, дозволяючи зміцнити міжурядові контрольні механізми правового та соціального захисту українських трудящих мігрантів у країнах-учасницях конвенції. Актуальним також вбачається підключення України до програм співробітництва з Європейським Союзом в галузі трудової міграції, у зв’язку з поширенням ухваленого Європейкою Радою глобального підходу до міграції на країни-сусіди ЄС і Східної та Південно-Східної Європи, а також у зв’язку з рекомендацією Європейської Ради від 23 червня 2007 року Європейській комісії разом з країнами-членами ЄС у ході діалогів з третіми країнами, включаючи Україну, продовжувати зусилля щодо інтеграції питань міграції у національні стратегії розвитку. Зокрема, Єврокомісією передбачається створення у третіх країнах інформаційних центрів, де можна буде отримати інформацію про можливість тимчасового працевлаштування у країнах членах ЄС, а також пройти курси підвищення кваліфікації, у тому числі мовної, у разі потреб. Для організації таких центрів будуть підписуватися спеціальні угоди про партнерство із зацікавленими країнами. У контексті євро-інтеграційних пріоритетів зовнішньої політики слід чітко усвідомлювати, якщо українці отримують можливість вільно пересуватися країнами ЄС, то нового відтоку трудової сили з України не уникнути, як це вже сталося з країнами Центральної Європи та Балтики. Натомість український ринок праці заповнять громадяни бідніших країн, це підтверджують результати дослідження міграційних тенденцій фахівців з ООН, Євросоюзу та Міжнародної організації з міграції. На двосторонньому рівні з країн Європейського Союзу, робота щодо зовнішньо-трудової міграції упродовж останніх років фактично проводилася лише в межах реалізації угод з Чехією, Словаччиною та Португалією. Слід мати на увазі, що з огляду на ліберальний і в цілому сприятливий для трудових мігрантів характер чинного законодавства ЄС, основне навантаження двосторонніх договорів України з державами членами ЄС у сфері трудової міграції, має зсуватися в бік регламентації процедур саме легалізації наших трудящих мігрантів.

Так 6 травня 2008 року втратила чинність Угода між Кабміном України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян, що навпаки фактично спростило порядок працевлаштування українських громадян. Зокрема скасовано всі квоти відповідно до законодавства ЄС і влаштування наших громадян здійснюється безпосередньо зацікавленим роботодавцем шляхом реєстрації факту встановлення трудових відносин у регіональному Центрі зайнятості. Таким чином нині всі аспекти працевлаштування українців на території Словаччини визначаться кон’єктурою ринку праці. Сучасній Україні вкрай необхідна міграційна стратегія, спрямована на збереження та поповнення трудових ресурсів. Вбачається необхідним аби уряд України за походження з Президентом України якнайшвидше визначив єдиний орган центральної влади відповідальний за вироблення та реалізацію державної міграційної політики на основі комплексного поєднання її міграційного та еміграційної складової, чітко розмежувавши при цьому компетенцію Мінпраці, МЗС і Міністерство внутрішніх справ, Мінюсту,  Держкомкордону і Держкомнацрелігії. Саме цей орган мав би здійснювати постійний моніторинг за реалізацією чинних двосторонніх та багатосторонніх угод України у сфері працевлаштування, як це, до речі,  пропонувалося і в спеціальній доповіді уповноваженого  Верховної Ради з прав людини в 2006 році.

Найбільш дієвий механізмом досягнення цілі державної міграційної політики вбачається розробка і реалізація державних, а також за потреби регіональних та галузевих цільових міграційних програм.

Ефективність такого підходу у сфері державного управління зовнішніми  еміграціями  вже доведено результатами реалізації програм з облаштування раніше депортованих та боротьби з нелегальною міграцією.

Виходячи з європейського досвіду метою державного управління має бути досягнення регульованої відкритості, тобто,  забезпечення керованих міграційних переміщень.

Першочерговим завданням державної міграційної політики повинно стати створення привабливих умов для  еміграції в Україну з регіону СНД передусім вихідців з України та їхніх нащадків, а також укладення двосторонніх угод з країнами до яких спрямованні основні еміграційні потоки з України та з країнами з численною українською діаспорою саме: Канада, США,  Ізраїль, Австралія, Бразилія, Аргентина. У зв’язку з цим нагальним завданням науковців, котрі займаються міграційною проблематикою вбачається концептуальне та науково-практичне обґрунтування механізмів здійснення державної політики України в сфері зовнішньої трудової міграції та її координації на європейському рівні відповідно до соціально-економічних, демографічних та безпекових  пріоритетів розвитку країни. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую,  Ігору Славович.

Я надаю слово останнє, але не... останній лише за порядком нашим виступаючій Любові Володимирівні і потім у нас буде час для  обговорень.

_______________Л.В. Я вибачаюсь, я думала, що в мене такий голос, що я можу говорити без… а перекладачі. Так.

Добрий день, шановні учасники і учасниці сьогоднішнього круглого столу! Приємно було сьогодні послухати такі дійсно глобальні, наукові, глибокі доповіді щодо міграційної політики в світі, в Європі і зокрема в Україні.

Я в своєму виступі хочу зупинитися трішечки на більш приземленій ситуації – на питанні, що стосується можливо ліквідації причини тих міграційних процесів. Зокрема я би хотіла зупинитися на деяких аспектах.

Я хочу кілька слів сказати про програму підсумків підприємництва для жінок-мігранток – як  один з шляхів вирішення питання працевлаштування жінок, які повертаються назад в Україну.

Ви пам’ятаєте, коли принаймні ми пам’ятаємо 12 років назад, коли почалися колосальні міграційні процеси 80 процентів, 85 процентів людей, які мігрували, вони мігрували з тим, що вони їхали тимчасово, і вони дуже швидко зароблять гроші і  повернуться назад в Україну.

Але, на жаль, не все це так сталося – як  гадалося.  5 років назад ми були, наша організація Західно український центр „Жіночі перспективи Львівський своєї ініціативи за  підтримки жінок мігранток українок  з Італії провели перше в Україні дослідження щодо стану міграції в Україні. А ви пам’ятаєте Ніна Карпачова зсилалась на наші дані, ми шість разів пересилали анкети в Італію  і п’ять разів  нам повертали їх – пусті  анкети назад. Тобто я навіть не можу сказати, що це було, але був такий випадок, що ми ніяк навіть не могли передати анкети для анкетування в Італії.

І на завершення цього анкетування ми були на першому форумі українців в Італії. Я особисто зустрічалася з цими жінками і я хочу вам сказати, з мігрантами – чоловіками і жінками, і хочу вам сказати, що я бачила багато жінок, які на себе за весь час перебування в Італії не тратили ні одного євро заробленого. Це є нонсенс, вони посилали все назад, в Україну. Такого мужчини ви не найдете. Тобто жінка була здатна на повну, так би мовити, самопожертву заради своєї сім’ї.

Але друге, що мене вразило, там при зустрічі з ними, це те, що я бачила зовсім інших жінок. Я бачила інші гендерні ролі, я бачила жінок, які уже повернувшись на Україну, не будуть тими стереотипами сімейними і…, а будуть людьми, які важкою своєю працею здобули певну зміну свого бачення до свого життя, до своєї, так би мовити, самореалізації. А я хочу сказати, що наша організація  - це за… місія її є сприяння гендерній рівності в усіх сферах суспільного життя, захист прав жінок і приведення, привернення уваги громадськості до проблеми жінок та об’єднання всіх зусиль. Цю місію ми мали 12 років назад, цю місію ми виконуємо сьогодні і стараємося фокусувати на тому, щоби не… щоби власне змінити ці, підсилити ці гендерні ролі і щоби зробити жінок видимими. Тому що, дійсно, свято переконані, що ту освіту, ту… 52 проценти жінок в Україні має вищу освіту, але, на жаль, в процесі прийняття рішень є тільки від 8 до 10 процентів жінок. Я завжди говорю: що робить наша держава? Вона марно тратить гроші, вона не використовує той потенціал, який на сьогодні має Україна. І таким чином ми підтримуємо жінок і в кризових ситуаціях, ми займаємося проблемою насильства в  сім’ї, проблемою безробіття. Я хочу  сказати, що ми були одна з перших організацій, громадських організацій, яка так широко і системно протягом восьми років працює з Центром зайнятості. Ми щороку заключаємо соціальні угоди на проведення тренінгових програм, як з безробітними так і з працедавцями. Ми піднімаємо питання проблемі гендерної рівності на ринку праці. І я ще не мала ні однієї анкети, де безробітна людина не … я особисто беру участь в цьому, тому що я хочу чути самі правдиві слова від людей, які не  мають роботи,  які шукають заробіток за кордоном. І коли через  якийсь короткий період часу мені вдається цій людині відкрити очі, і щоб в неї почало рухатися, щось в голові, і вона почала розуміти, що все залежить в  основному від  неї, а не від того хто їй що дасть. Це, по-моєму, найвище задоволення, яке  може дістати людина, яка має що віддати, яка має поділитися чим і має можливість цим людям донести цю інформацію.

Я хочу ще продовжити далі, що дуже мені… А,  власне,  ці жінки в Італії, вони всі, як одна говорила, ви працюйте, ми приїдемо і ми вам  допоможемо, і це, власне, цей момент, який на сьогоднішній день настав, коли  повертаються не тільки жінки, які потерпіли від торгівлі і дуже велика робота ведеться в цьому напрямку, але сьогодні настав момент акумулювати той потенціал цих жінок, які повернулися назад з міграції і пробують щось робити тут в Україні.

Можливо на сьогоднішній день треба, власне, на це звернути достатньо активну увагу. Тому що це є люди, які готові щось робити на   сьогоднішній день.

Я хочу сказати, що ці жінки-мігрантки, вони є агенти розвитку, як вони є, мені сподобалось, як сказав Саймонт Томелі, я правильно сказала? І вони є, як агенти розвитку в тих країнах, куди вони поїхали, так вони є, можуть бути агентами розвідки в своїй рідній країні, куди вони повернулися. Адже ще в 2002 році, коли я брала участь в Вашингтоні на одному з перших конгресів по проблемі торгівлі людьми, жінка, член уряду Італії визнала, що українські жінки дійсно вирішили соціальну політику щодо догляду за старими людьми і за дітьми в Італії, і це було визнано на рівні уряду Італії. Тому я вважаю, що на сьогоднішній день треба розробляти програми для жінок-мігранток, які повернулися назад в Україну.

Зокрема я хочу сказати, що ми уже працюємо в цьому напрямку, зокрема в нашій, у Львівській області. І 29 грудня 2009 року був прийнятий у Львові регіональний план спільних дій державних та неурядових організацій, підприємств та установ щодо надання комплексної допомоги трудовим мігрантам та членам їх сімей, трудової інтеграції та реінтеграції, запобігання нелегальної еміграції у Львівській області. І зокрема власне в цьому регіональному плані спільних дій були визначені кілька заходів, які, до яких дотична і наша організація, це підготувати пропозиції щодо комплексних програм щодо розвитку малого і середнього бізнесу з врахуванням, залученням коштів трудових мігрантів. І надання широкого спектру послуг з питань започаткування власної справи, в тому числі семінарів, тренінгів, індивідуальних методів професійної діагностики з метою інвестування зароблених за кордоном грошей в розвиток інфраструктури малого і середнього бізнесу.

Справа в тому, що коли ми проводили дослідження в Італії, у нас була така графа: „Скажіть будь ласка, куди ви використаєте гроші, які ви заробите?” І власне, і сьогодні так само з дослідженням в Греції теж було, по-моєму, ті були такі дані, куди люди витрачають гроші, які вони заробляють. Вони їх проїдають, вони витрачають на навчання своїх дітей, вони купують нерухомість, яка сьогодні обвалилася, так вже ця  тема  не є цікавою, щодо вкладання грошей.

Вони  тобто ті гроші, що  відбувається? Люди витрачають гроші, вони знову, в них стає дилема де взяти    гроші і вони знову думають про цей самий  процес поїздки, щоб заробити гроші. По наших  анкетуваннях тоді тільки 3 проценти людей сказали, що  вони започаткують малий і середній бізнес, зароблячи ті гроші.

Тобто про що це говорить? Це говорить про те, що люди не довіряють інфраструктурі, яка склалася в Україні щодо підтримки малого і середнього бізнесу, і вони   не готові ризикувати своїми власними грошима з тим, щоби почати, щоби ці гроші власне приносили їм певний  прибуток.

Таким чином я хочу сказати, що необхідно дуже серйозно всім дотичним людям, які мають вплив  і держкомітетам, Верховній Раді звернути  на це увагу. Тому що якщо не будуть створені робочі місця, якщо люди не будуть мати можливість розвивати свій власний приватний бізнес, ми  будемо цю проблему міграції в значно більш  широкому масштабі. І те, що  говорив пан Ігор, власне всі ті конвенції, всі ті законодавства, які будуть прийняті і ратифіковані, ми будемо мати колосальну  міграцію з України, яка понесе за собою  колосальну демографічну проблему.

І таким чином, справа в тому, що  ми говорили, що безробіття є однією з причин, я просто  на кількох зупинюся. Безробіття  однією з причин міграції було і відсутність низьких кредитів тобто неможливість людині започаткувати свій власний бізнес.

Коли я подивилася, які  жінки повертаються назад з Україні, то я хочу сказати, що це є люди, які на сьогоднішній день самі заробляли гроші.

Друге. Вони вміють розподіляти свій заробіток. Вони знають ціну цим грошам. Вони управляють своїм часом, ці люди. Вони несуть відповідальність за сім’ю і навіть за людей, з якими вони будуть працювати. Вони мають змінені певні  гендерні ролі, вони є у певній  степені  незалежними, вони так само можуть креативно мислити, вони були за кордоном і вони, якщо працювали навіть доместіко чи кимось, вони бачили, як живуть інші, вони бачили, які види бізнесу розвиваються, і вони можуть креативно мислити.  Ці люди… Саме головне, що ці люди вміють знайти вихід  у складній  ситуації. А у бізнесі, ви знаєте,  саме головне, що у бізнесі? Це вміти  встати   з колін. Тому я вважаю, що жінки-мігрантки, у тому числі чоловіки – це є той пласт населення, який на сьогоднішній день   може бути  дуже при підтримці  держави і при прийнятті певних, будемо казати, умов створенні,  певних умов може бути дуже хорошим пластом середнього класу в Україні, який згідно з… платячи  податки,  може стати, власне,  хорошим протектором до наповнення бюджету.

Таким чином,  чому я звертаюся до малого і середнього  бізнесу? Чому я не говорю сьогодні, можна  і працевлаштування – це теж  дуже важливо. Але справа у тому, чому різниця є. Якщо ця жінка шукає працевлаштуватися, у неї  спрацьовує ефект заробляння грошей. Якщо вона  психологічно в Італії  заробляла 700  там 800, 1000 євро, а тут    їй пропонують  найману роботу,  на якій вона заробить 150-200 євро, вона… Тобто психологічно важко погодитися. І є різниця  у тих заробітках, які заробляла ця жінка. Якщо дати   їй можливість розвивати свій власний бізнес, вона тоді може регулювати,  управляти і заробляти  і таким   чином  відчувати, що вона може, дійсно, заробляти такі самі гроші в Україні.

Крім цього я хочу сказати, що, дійсно, щось робиться… Я завершую. Щось робиться у нас сьогодні в Україні і зокрема сьогодні... минулого року до нас звернулася італійська фундації „Юніткредит фундація„ організація „Солітера” і Української благодійний фонд запорука щодо співпраці, щодо підтримки по  започаткуванні малого і середнього бізнесу для жінок, які повернулися назад з Італії до своїх сімей.

Проект полягає в тому, що дослідивши ринок стану розвитку малого і середнього бізнесу по регіонах Львівської області, де будуть знайдені жінки-мігрантки в Італії, які у Львівській області проживають і по рекомендаціях  щодо ведення того чи іншого бізнесу, тобто умовно кажучи, що якщо це будуть жінки з гірських районів, то перспективи бізнесу будуть одні там, пріоритети.

Якщо це будуть жінки з інших областей, то перспективи видів бізнесу будуть інші. Тоді Італійська організація буде проводити тренінги по започаткуванню малого навчаючи тих жінок перед поверненням на Україну, а наша організація буде продовжувати тренінги для цих жінок і супроводжувати їх у веденні бізнесу.

Крім цього італійський банк переможцями цих, якби курсів, надасть безпроцентний кредит в розмірі до 10 тисяч євро, щоб додати до їхніх заробітків, які вони зароблять, щоб ті жінки могли розвивати свій малий і середній бізнес.

І от моє особисте бажання це зробити цих жінок успішними. Показати, що людина, якщо їй допомогти, якщо її підтримувати вона може бути успішною і в Україні.

Адже менталітет українських людей є дуже цікавий, коли людина починає щось робити дуже багато є критиків, скептиків, якщо особливо щось інноваційне, і люди кажуть, у тебе нічого з того не вийде. Але коли вони бачать успішних людей, тоді починає йти друга хвиля, і починають рухатись інші. І ось на цьому треба спрацювати, щоб показати, не можна всім допомогти відразу, але треба знайти самих талановитих, зробити з них самих успішних. Я цей приклад маю, я, я не знаю, якщо хтось знає, я просто два слова скажу, чому я так до малого і середнього бізнесу, тому що я створила перший в Україні бізнес-інкубатор, і перша фірма, яку я підтримала, це було два студенти, які писали програмні продукти. І сьогодні ця фірма є кращою фірмою в Центральній і Східній Європі, це фірма „Софтсерв...”, яка на сьогоднішній день має тисячу 200 програмістів, яка визнана „Майкрософтом” однією з кращих фірм в Європі. І я знаю, що таке, коли допомогти зробити дуже хорошу річ, тоді дуже багато послідовників буде. І ця фірма має два філіали в Америці, я цим горджуся, українська фірма. І тому я хочу вам сказати, що, дійсно, є сенс використати цей потенціал, який на сьогодні є, і ці мігранти, вони між собою контактують. І я знаю, що Міжнародна організація міграції має колосальні проекти щодо… щодо мережі, власне, цих емігрантів. То оці позитивні приклади, вони можуть служити дуже колосальним поштовхом і серйозним поштовхом, щоби люди поверталися назад в Україну. Тому що кожну маму болить серце за її сім’ю. Я бачила, до речі, жінок, які приїхали тимчасово, пробули 5 років, не приїхали на похорон ні батька, ні матері, ні брата, ні нікого. І в них уже настільки психологічна травма, що я боюся, що по поверненню назад в Україну вони просто будуть клієнтами тільки лікарні на сьогоднішній день. Тому я завершую свій такий короткий, можливо, виступ, і трошки більше зосереджений, власне, на тих людей, на цих мігрантів. Це так само є надзвичайно важлива річ. І хочу рекомендувати, щоби… Де включити, Катерина Борисівна, дивіться, як це, можливо, правильно сформулювати, але розробити програми адаптації для мігрантів-українців, що повернулися назад на Україну. Там має бути колосально великий блок психологічний. Я вважаю, тому що ті люди вони чуються не адаптованими тут і не потрібними там. І це є дуже важливо, і паралельно звичайно обов’язково має бути ще цей блок. Рекомендувати, до речі, наш прем’єр-міністр, я пані Олена хочу сказати, що наша організація теж подала в суд і нам прислали на нашого прем’єр-міністра, нам вже прислали листа, що ми не в той суд звернулися у Львові. Нам треба подавати по місцю праці, ми готуємо тепер нашого прем’єр-міністра і ми готуємо цей позов власне вже тут по місцю, ви його не попереджуйте, може попередить хтось другий. Рекомендувати, але що приємне що сказав наш прем’єр-міністр і він проговорюється, не знаю наскільки це є говорильня, він говорить, що треба зробити податкові канікули для сімейного бізнесу. Тут де люди мігранти, котрі повернулися, було б дуже добре якби власне з’явилися такі податкові канікули для сімейного бізнесу і звичайно, що саме основне, це є програми кредитування для малого і середнього бізнесу. На сьогоднішній день вони є відсутні, вони можуть бути тільки від міжнародних донорів, але наші банки звичайно можуть дати кредит тільки щоб різко купити в Польщі, контрабандою провести назад і тут різко продати. І до речі я щойно їхала в поїзді, це вже може не до тої теми, але це теж вид певного бізнесу. Виявляється в нас є емерджі, така тридцяти кілометрова зона, де з цигарками їздять, з сигаретами їздять наші заробляти гроші, такий вид бізнесу, знаєте, до Польщі. А з Польщі везуть виявляється цукор, м'ясо, олію, що вже є дешевше і такий вид бізнесу роблять. Але тепер є ще новіший вид бізнесу, коли розгружують, коли ті емерджі йдуть в Польщу і вони нічого з собою не мають, вони виявляється, можуть ходити хоч десять разів на день. Якщо вони беруть якийсь товар, то тільки один раз вони можуть це пронести, але по дорозі назад вони можуть виносити фактично все, що вони хочуть. І мені сьогодні в поїзді одна з ............ жінка розказала, що кожний  такий „емерджі” приходить назад з велосипедом веде велосипед з собою і проходить кордон, а виявляється за цей велосипед  він отримає 40 гривень тоді знову йде порожній в Польщу знову бере велосипед, і знову заходить і так  п’ять велосипедів на день.  І того 200 гривень.

Скажіть, будь ласка, буде ця людина садити капусту, картоплю, а щось робити. Звичайно, не буде і буде зубами триматися за  безробітний, за центр зайнятості. От такі моменти у нас  є кожна держава собі робить, в тому числі і  наші підприємці розгружують фуру на території чи поляки розгружують фуру на території Польщі і по одному велосипеду ввозять це на  Україну. Це так для розрядки, що наші люди знайдуть вихід в любій ситуації. Тому я думаю, що ніж має бути  і має бути таке приниження особистості, то краще би наші депутати прийняли кілька людських законів. А я переконана, що якщо вони звернуться до експертів, якщо дійсно залучать людей при землі, які працюють з тими людьми і знають їхні проблеми і це врахують, то  ми різко будемо мати значну кращу ситуацію, ніж ми маємо на сьогодні. Дякую, Катерино Борисівно, вибачайте, за п’ять хвилин – перебрала я.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Любове Володимирівно. Оскільки ми трохи пізніше починали нашу роботу у нас є можливість надати питання виступаючим і свої коментарі і виступи. Будь ласка, відкриваю сесію питань.

Так, будь ласка, називайте себе для стенограми.

МИЛОСНИЙ О.В. Милосний Олексій. Донецька правозахисна обласна організація „Центр моніторингу дотримання прав людини”, колишній помічник міністра з прав людини. Коли зараз міністерства не стало..

Я хотів  підтримати Олену Федорівну  от за проект 1232 ви кажете не приймайте на мене так це ……. чого не приймають. Хто така жінка ….

Жінка – це у нас  сама по суті берегиня. Вона …

_______________. Краса..

_______________. Краса, берегиня я ж не кажу, що вона не краса.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олексій Вікторович, питання, будь ласка.

МИЛОСНИЙ О.В. А я не питання хотів добавити.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Ні, зараз питання.

МИЛОСНИЙ О.В. Ну добре тоді.

ГОЛОВУЮЧИЙ.   Дякую. Моніка.

ПЛАТЕК МОНІКА. Моніка  Платек, довгострокова совєтніца проекту „……… Європи із Європейського Союзу про  зміцнення прав жінок та дітей в Україні”.

У  меня два вопроса,  один пани Алине Бондаренко.

Я бы хотела спросить, на каком уровне теперь есть ратификация конвенции про акции  против трафикинга людьми. Я знаю, что уже есть  проект закона, но что случается дальше.

І одне запитання до Хевін Кроулі. Я не зовсім зрозуміла от вашу думку, що жінки заробляють менше, але відправляють додому більше грошей, чи ми можемо запропонувати  певні канали, щоб відправляти гроші. 

І я не зовсім зрозуміла, в чому різниця між відправкою грошей між чоловіками і жінками, чому необхідно мати, ви радите мати окрему програму для жінок, для переказу грошей на Україну.

_______________. Тут така значить картина. Свого часу Президент Ющенко вніс у Верховну Раду  Закон  про ратифікацію Конвенції, потім вона була повернута з ініціативи Президента, таки її повернули. Після того Міністерство юстиції розглядало це питання і знову звернулося до Президента з пропозицією до Ющенка Президента, з пропозицією внести її.

Потім почалися вибори, новообраний Президент іще не вносив і я думаю, що наш комітет на пораду загалу, присутніх тут, буде звертатися із пропозицією якомога швидше ратифікувати ці конвенцію.

_______________. Ну, ви знаєте, по-перше ми не знаємо багато про те, скільки і як жінки переказують гроші. Але справа в тому, що часто ці організації чи банки, які отримують гроші, то вони беруть фіксовану плату, так? Незалежно від суми. Тобто незалежно, чи багато грошей, чи менше. Тому і розумієте, комісійні, які вони беруть, не є пропорційно розраховані. І тому, можливо, тут є можливість дати можливість жінкам, які переказують кошти, трошки зекономити.

_______________. Маю запитання до професора Кроулі. Як ви думаєте, от заходи захисту, деколи стоїть перешкодами. Бо я представляю країну, де це, ну, такому є приклади, в багатьох випадках жінки стають неприбутковими для роботодавців, коли вони ідуть у відпустку по догляду за дітьми. І як забезпечити ось цей баланс, щоб і вони залишалися привабливими для роботодавців, і могли в принципі дбати про свої родини?

_______________. Ну, тут, бачите, ми очікуємо в першу чергу рівність. Бо в наших суспільствах в принципі жінки заробляють скрізь менше. І менше прав щодо роботи. Але ми, нас стосується, точніше, ми намагаємося забезпечити жінкам не переваги, а в першу чергу нас цікавить рівні права жінок з чоловіками. Бо на разі часто у жінок забирають гроші, не доплачують їм, серед мігрантів я маю на увазі звичайно.  Але серед  чоловіків це також трапляється, але не  так часто і   не у таких обсягах. Мені здається, важливо  правильно говорити про те, що не те, що жінки мають  особливі потреби, а вони повинні мати рівні права, можливості, оплату і щоб вони  отримали такий же захист як мігранти, як  і чоловіки. І якщо ми хочемо покращити  загальну ситуацію, то ми не повинні забувати про жінок тут.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  5-7 минут для коротких ремарковых выступлений.

Алексей Викторович.

_______________О.В. Я хотел продолжить, так как на выступлении Елены  Федоровны  по этому проекту. Этот проект, я думаю, он хороший проект. Почему он не принимает? Представьте, когда… Я хотел сказать, женщина – это берегиня, она бережет свою семью, своего ребенка. Если  ей дать ответственную работу государственную, она беречь будет эту работу, она будет за нее переживать. И если в парламенте будет 50 процентов женщин, просто мужчины  боятся, что  вы их  переработаете, понимаете…

_______________. Тогда начните  работать сами тоже.

_______________О.В. Нет, правильно. Я к чему говорю насчет женщин. Даже вот взять у нас круглый стол, вот посмотрите процент женщин и мужчин. Мужчины как бы не заинтересованы в том, чтобы  женщин было больше. Правильно?  Я считаю,  что... Или взять даже наше правительство, взять  областные администрации, назовите  хоть одну женщину – нету.  Райадминистрации – нету. Я думаю,  женщина, если бы  была во власти, вот эти  гендерные вопросы бы даже на уровне области  бы решались  даже в каком-то маленьком  быстрее, чем бы  оно было бы.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибо Алексей Викторович. Сейчас Елена Федоровна и Оксана, потом  выю..

_______________. Я перепрошую. У мене малесенька  репліка у відповідь на ваші тези. Я з вами абсолютно погоджуюсь, шановний колего, але хочу наголосити ще на одній речі.

Що наш той законопроект з Томенком передбачав не тільки більшу присутність жінок у платних інституціях і, в тому числі у вищому законодавчому органі, а передбачав і ще належну присутність чоловіків в органах місцевого самоврядування. Але ж відомо, що сьогодні в сільських радах, а подекуди в районних і селищних переважна більшість жінок.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Оксано, будь ласка, а потім Андрій.

ГОРБУНОВА О.  Мене звати Оксана Горбунова.

 Я настільки вражена нашою атмосферою дискусії і, пані Олено Федорівно, ви мене так зачепили глибоко своїми словами і своїми позитивною енергетикою. Дуже, дуже дякую вам за виступ.

І в мене якраз питання по цьому законопроекту, який ви з Томенко робили. Наскільки це реально зараз вносити поправки, щоб все-таки ми могли добиватися оцих квот для жінок у вищих органах влади?

І друге питання. Зразу. Концепція державної міграційної політики, яка в першому читанні вже слухалась 16 лютого. Яка її перспектива, коли буде друге слухання і наскільки реально і чи це можливо, щоб ми могли зібратися подібною аудиторією, як сьогодні ми маємо можливість почути одне одного і внести ті поправки, які необхідні, які б ми хотіли бачити? Оце два питання.

_______________ . Дякую, пані Оксано,  і за добрі слова.

Цю атмосферу ми створюємо всі з вами разом. І вона справді дуже і конструктивна, і приємна в усіх відношеннях.

Перше питання.  Наскільки реально стосовно нашого законопроекту.

Безумовно ми будемо знову його з Миколою Володимировичем вносити на наступній сесії, яка, от інше питання, яка можливо його доля?

Це є тяжкий і тривалий  шлях, який так чи інакше ним треба іти навіть, якщо це дуже важко.  І тут проблема найбільша, я це так зрозуміла. Проблема не в процедурі. Проблема не в якихось  законодавчих моментах. А проблема, на превеликий жаль, мені дуже шкода це говорити, але проблема у певних ментальних речах, які, якими досить вражена частина нашого суспільства і відповідно законодавці, законотворчі, які є невід’ємною частиною цього суспільства.

Ви знаєте, я згадала як перший раз ми вносили цей законопроект. І один з моїх колег  депутатів таку виголосив промову, що, мовляв, ми, дорогі жіночки, ми вас дуже любимо, ми вас шануємо, ми вас готові на руках носити. От це приблизно навіть в такому тоні. Але навіщо воно оце вам треба? Та займайтеся діточками, та стільки роботи вдома. Але при цьому забувається, що жінка – берегиня ввечері, вночі і у вихідні та свята. А в інший час вона часто головний добувач і головний забезпечувальник потреб своєї родини і гаманця родинного. Але це треба робити. І тут я завжди говорила і на слуханнях, присвячених становищу жінок в Україні і виконанню відповідного закону, і у спілкуванні з вами, шановні колеги і коліжанки, що тільки тиск громадськості, тільки вплив неурядових організацій, тільки постійне лупання цієї скали, за висловом Івана Франка, тільки тоді ми зможемо з вами досягти результату. В іншому випадку, якщо не буде тиску громадськості, воно залишиться все в такому стані. От я вам наведу приклад.   

Ви пам’ятаєте, свого часу одна із великих парламентських фракцій з кульками там марширувала, виступала проти навчань НАТО. Буквально днями та сама парламентська фракція на ура ухвалила рішення про допуск іноземних військ на територію України для участі у навчаннях, в тому числі і країн НАТО. І я вам говорю, тоді, коли буде зрозуміло, що це треба і насамперед для іміджу тієї чи іншої парламентської фракції на рівні Європи, скажімо, коли треба підтвердити на ділі, що справді та чи інша політична сила є виразником європейських цінностей, а не просто говорить про це десь тихо і пошепки в Брюсселі, тоді тільки на ура так само пройде і цей законопроект. І ми його подавати будемо.

Другий момент. Стосовно концепції. Концепція, ви знаєте, ви сказали вже самі, пані Оксано, що пройшла перше читання. Зараз вона перебуває на розгляді, на доопрацюванні у відповідних комітетах і насамперед в комітеті з прав людини, депутати мають право і повинні вносити туди свої пропозиції. І у мене по ходу вашого питання, це ви мене, дякую, наштовхнули на це, виникло нестримне бажання провести не тільки заслуховування звіту про виконання гендерної програми, і комітетські, скажімо, слухання стосовно цієї концепції. І тоді, я думаю, що ми можемо це внести також у наші рекомендації сьогоднішнього круглого столу, провести на рівні Комітету з прав людини відповідні слухання, запросити всіх не тільки охочих, а й всіх тих, хто має бути присутній, який є фахівцем з цих питань, і свої пропозиції виробити, які би ми обов’язково як депутати, члени нашого комітету, внесли до другого читання в цю концепцію.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олена Федорівна. Коротко, Андрій, вам слово і потім Наталії Іванівні, і ми йдемо на каво-брейк.

ТОЛОПІЛО А. Андрей Толопило, Одесская правозащитная группа «Веритас». Я также хотел поддержать, сказанное Еленой Федоровной. Я не могу не отметить существенный дисбаланс, который сложился в органах высшей исполнительной власти. Вот, в том же Кабинете Министров в части и, как сказал мой коллега, на уровне руководителей областных администраций, в части не допуска женщин к осуществлению функций по управлению государственными делами. В то же самое время в нашей стране существует большое количество умных, успешных, ответственных женщин, которые имеют хороший опыт управленческой работы, и могли бы, безусловно, эффективно управлять делами государства, находясь на высоких постах. А то, что мы слышим, от высших персон, от высших руководителей государства, оно более напоминает времена Кайзера Вильгельма, но это для Германии не прошлый, а уже позапрошлый век. К тому же, господин Янукович не является Кайзером Вильгельмом, и тем более Николай Азаров не является Бисмарком. Поскольку если последний сделал многое для Германии, то от господина Азарова мы пока ничего не слышали, кроме ряда нелепых выступлений, пользу народу не несущих. Поэтому я считаю, что, конечно, нужно существенно изменить этот дисбаланс вот и принять меры, направленные на устранение нарушения прав женщин в Украине. В том числе, хотя возможно это не является прямой темой настоящего Круглого стола. Тем не менее и в рекомендациях, которые будут подготовлены по его окончании, а также рекомендовать пересмотреть… извините, пересмотреть существующее положение вещей самым кардинальным образом.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибо. Наталья Ивановна.

__________Н.І. Дякую, Катерина Борисівна. Я по-перше, хотіла би подякувати за презентації, які зроблені під час цієї сесії і сказати Любові Володимирівні, вона вчора  в мене питала відносно підтримки безробітних жінок підприємницької діяльності, що саме вчора, я навела таку довідку, управління фонду страхування на випадок безробіття затвердило 65 мільйонів саме на програму підтримки підприємництва. Я думаю, що це є напрямок, який дозволить реалізовувати більш-менш ті програми, які ви спільно реалізовуєте на Західній Україні. Хотіла б також зазначити і, на жаль, у нас в проекті рекомендації проговорено питання укладання договорів про… двосторонніх і багатосторонніх договорів про працевлаштування, на чому наголошував пан Ігор. Мені видається. Що ми маємо розуміти, що жодна з європейських країн сьогодні не підтримує ініціативу України щодо укладання саме угод з питань працевлаштування. Європейські країни вважають, що всі механізми в них створені, які стосуються сам механізму працевлаштування.

Я б просила, в рекомендаціях визначити, що ми маємо пріоритет надавати укладанню двосторонніх і багатосторонніх договорів про визнання освітніх документів і вирішення проблем соціального забезпечення, в тому числі медичного і пенсійного страхування. І звичайно я не можу залишитися поза коментарів тих питань, які порушили, бо на цій сесії уповноважений з прав людини стала певною іменинницею, так би я зазначила. Я хочу сказати, що уповноважений з прав людини виконує покладені на неї завдання, ніяким чином не декларативно, а фактично. І тільки в минулому році до уповноваженого звернулося 84 тисячі громадян, що є свідченням і довіри до цієї особи, до цієї людини і до її спроможності захистити права людини.

Що стосується гендерних питань, то до уповноваженого з цією проблематики звертаються як жінки, в яких було обмежено право допуску до сфери зайнятості, наприклад, силові відомства, в тому числі на військовій службі. Так і чоловіки, у яких було обмежене право на виховання дітей і на отримання відпустки по догляду за дітьми. Мені дуже прикро, що в двох великих доповідях, в спеціальній доповіді і доповіді щорічній не було знайдено, як шановна Олена Федорівна сказала чи прикладів, чи напрямків, я думаю, що можливо не звернули уваги на ці питання. Але суб’єктивна оцінка чи суб’єктивна думка шановного депутата пані Олени Федорівни не була підтримана Верховною Радою. І я думаю, що круглий стіл не є предметом для продовження тієї дискусії, яка була на Верховній Раді.

Що стосується рекомендацій, які запропоновані про запровадження другої посади уповноваженого з прав рівноправ’я. Це я не думаю, знову ж таки, тема, ми в неї не вглиблювалися зараз на круглому столі. Але хотіла б зазначити ремаркою, що це потребує внесення змін до Конституції України. І якщо ми є тим круглим столом, який обговорює проблематику внесення змін до Конституції України, то мабуть тоді можна про це говорити.

Наступне, що стосується державної програми. Я б хотіла звернути вашу увагу, що Державна програма з питань гендерної політики, вона дещо має іншу назву, завершила свою реалізацію минулим роком і на цей рік новопризначений міністр затвердив заходи, що з реалізації з гендерної програми і з реалізації державної програми.

Я думаю, що саме в  рекомендаціях круглого столу має бути  зазначено про те, що надзвичайно важливо, щоб з такого чутливого і серйозного питання гендерної рівності, гендерної політики, має бути затвердження програми не урядом, не міністром, а саме Верховною Радою і вимагати, так такого вимагає законодавство України, що державні програми затверджуються Верховною Радою.

Якомога скорішої розробки і подання на розгляд Верховної Ради   цієї програми. До речі, затверджена робоча група, яка розробляє проект програми і можливо більш активно залучити до цієї робочої групи представників громадськості.

Хотіла б ще раз відрекомендуватися, що я є представником Уповноваженого з прав людини з питань рівноправ’я  і недискримінації. І саме останні події,  які пов’язані з такою оцінкою ролі жінки, змусили Уповноваженого особливо виділити  це питання.

І ми на даний час  здійснюємо  провадження  Уповноваженого  по цій сфері, будуть подані відповідні  подання і до Президента, і до Уряду, ми над ними зараз працюємо, в тому числі по багатьох  аспектах  забезпечення гендерної політики в Україні. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Наталіє Іванівно, за ваш виступ, за роз’яснення і за  пропозиції, і рекомендації до наших, пропозиції до наших рекомендацій.

Я всіх запрошую на перерву, я пропоную її скоротити, вона за планом у нас 30 хвилин, я пропоную обмежитися 15 хвилинами, і після... ми почнемо, ми дамо слово двом бажаючим, які піднімали руки, а потім перейдемо до виступів наших шановних виступаючих.

Я хочу подякувати всіх виступаючих і всіх, хто активно бере участь у круглому столі.

Після перерви

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колежанки! Шановні колеги! Ми продовжуємо нашу роботу і врешті-решт ми підходимо до останньої тематичної сесії і передостанньої за змістом, бо остання у нас буде присвячена ще раз колу по обговоренню проекту рекомендацій і подальшого руху після нашого круглого столу.

І я хочу ще раз коротко попросити, наших шановних виступаючих дати декілька хвилин тим учасникам і учасницям, які піднімали руку наприкінці минулої сесії, але оскільки вже був час для кави-брейку, слово їм не було надано. Дуже коротко Елла Борисівна і Євгенія  Михайлівна.

ЛАМАХ Е. Б. Дуже дякую. Елла Ламах,  Центр розвитку демократії. Я хотіла сказати, щодо попередніх виступів це перше, по майстрімингу, тема майстріминг, гендерний майстрименг, вона дійсно актуальна для України. Я дуже дякую за виступ, який зроблений колегою із Британії, щодо того, що нам теж треба звернути увагу на те, що наші центральні органи виконавчої влади, на жаль, не прислуховуються до міжнародних  рекомендацій, щодо гендерного майстріменгу.

І навіть, якщо подивитись документи, які вже є підписані новим урядом, то гендерна тема вона залишається тільки, якщо йде мова про  сім’ю, і це є проблемою. І якраз сьогоднішня тема, наприклад і жінки мігранти, і гендерне питання в міграції, воно стосується всіх центральних органів виконавчої влади і тут якраз нам потрібно співпрацювати, більше брати той досвід, який вже напрацьований іншими країнами.

Тому що попередня робота з центральними органами виконавчої влади показала, що на жаль, не розуміють теми гендерного майстріменга, це перше. І те, що я вже говорила, документи, які виходять з центральних органів виконавчої влади чи на погодження, чи є вже затвердженні, чи розпорядження чи постанова Кабінету Міністрів, вони так само не мають гендерного, скажімо, наповнення. І нам потрібно обов’язково рекомендаціях  це включити. Це, скажімо, виступ про гендерний менстріменг дійсно був дуже актуальним і потрібним.

І друге. Я би хотіла сказати, що Державна програма з гендерного розвитку, вона діє до 2010 року. Але це так пишеться. Вона діє включно і в 2010 році реалізується. І всі центральні органи виконавчої влади, я дуже дякую за тему, яку підняла пані Наталя в своєму виступі про план заходів. План заходів повинен бути затверджений всіма центральними органами виконавчої влади на державну програму. І тут якраз можна буде подивитись навіть, наскільки тема гендерного менстріменг навіть включено заходи кожного міністерства в цьому році. Після того, як вже багато і тренінгів, і семінарів пройшло, і закон є. Здавалось би, всі повинні виконувати. Але, на жаль, можна все це подивитись, що не виконується, через плани заходів і через звіти. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Елла. Євгенія Михайлівна.

ЛУЦЕНКО Є.М. Євгенія Луценко. Я працюю в канадська СІДА, Канадсько-український зерновий проект, спеціалістом з гендерної рівності. І, власне, у мене було таке, маленьке, маленька ремарка, яка, хотілось би, щоб пані Бондаренко почула, но ми вже з нею переговорили цю тему. Я вже напросилась, то і озвучу. Що коли наші представники влади беруть на себе міжнародні зобов’язання, вони вважають, що цей 2015 рік, яких набрали вже повно, дуже далеко. А так сталося, що вже 2010. І Україна серед … „Розвитку тисячоліття” взяла один пункт, це розвиток гендерної рівності. І там був обов’язок до 2015 року в усіх виборних органах влади мають бути не менше 30 відсотків жінок. Там конкретно жінок було прописано, а не людей однієї статі. І такі самі зобов’язання Україна дала в програмі „Україна – Європейський Союз”. Теж до 2015 року. Але це вже було, є це записано в цій програмі.

І окрім того, вже не будемо говорити про міжнародні наші зобов’язання. У 2006 році  в Україні в парламенті відбулися  парламентські слухання „Про становище жінок в Україні”,  де  було  так само записано   30  відсотків, встановлення 30-відсоткової квоти для жінок  в усіх виборчих  органах  влади. А за сьогоднішнім   нашим законодавством рішення парламентських слухань мають виконуватися як закон України. Коли буде лобіюватися цей закон, то треба  нагадати, що  ми маємо  певні  зобов’язання і перед всесвітом, і перед  українським  народом  і про них  не треба забувати. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Євгенія Михайлівна. Слушні дуже зауваження. Дійсно, ті зобов’язання, які бере на себе держава по відношенню  до  впровадження гендерної рівності, вони мають стосуватися всіх сфер  життя. І проблема гендерного мейнстрімінгу має, дійсно, опрацьовуватися не  лише на рівні Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту, а  і інших центральних органів виконавчої влади. Подумаємо, як всі ці речі сформулювати   у наших рекомендаціях.

Тож   ми зараз переходимо до останньої сесії нашого  круглого столу, яка присвячена проблемам  врахування гендерних аспектів  в питаннях  надання притулку. Я хочу надати  слово  знову ж таки  Хевен Кроулі для того, щоб вона дала такий короткий вступ щодо впровадження гендерно  чуйного законодавства та практик, які стосуються питань надання притулку та біженців, і кращого досвіду, який існує на європейському рівні.

У мене є прохання до вас Хевен і до  інших  виступаючих, прохання від  перекладачів говорити трохи повільніше, щоб вони  встигали перекладати.

КРОУЛІ Х. Дуже дякую і наперед вибачаюся, якщо буду пришвидчувати.  У частині  свого   виступу  я  зокрема буду говорити про законодавство і практики надання притулку в Європі. І хочу надати такий досить широкий вступ до законодавства як гендерне питання в системі надання притулку. А Кейт Пуле більш детально розкаже вже про українське законодавство і практику. Отже, я буду говорити в більш широких термінах як гендерна перспектива, як процес впливає на ситуацію міграції жінок, чому вони мігрують, і який досвід вони отримують, як це відображено в законодавстві і в процедурах надання притулку. Я хочу почати свою презентацію, згадавши гендерне питання в контексті біженців. Я вже говорила в своїй попередній презентації, що ці всі речі в однаковій мірі є придатними, тому що ми говоримо зараз про тих людей, які переміщаються, які мігрують через певні обставини, що виникають в їхній країні, отже, вони не в змозі жити в своїй країні, і обставини, які викликають їх від’їзд. Ситуація в країні така, що вони вже не можуть в ній залишатися. Проблеми для багатьох біженців виникають через те, що, оскільки, гендерні ролі ідентичності, про які ми говорили раніше, як піддаються переслідуванню жінки і чоловіки, вони можуть бути відмінні. Є певні речі, які спільні, однакові в досвіді переслідувань, але можуть бути однакові. Оскільки роль жінок відмінна від ролі чоловіків в багатьох суспільствах, їх можливості залучатися до політики. Політика – це головний момент конвенції щодо біженців, тому що йдеться про надання притулку, надання захисту через політичну ситуацію в країні-походження. Ми знаємо, що жінки залучаються до політики іншим чином, ніж чоловіки. Певні жінки є члени політичних партій, вони стають членами парламенту, але як в Україні і в інших країнах це менш типово. Як правило жінки дуже часто займаються політичною діяльністю більш низького рівня.

І використовую цей термін, тому що саме він використовується владними структурами, і тому вважається, що оцей рівень залучення до політики нижчий ніж та політична діяльність, ті переслідування,  які до цього конвенції ................. І до  єдиної міри як можна, як жінка залучається до політики саме на цьому рівні вони допомагають там якимось партизанським групам чи групам  борців за права – там приносять  їм їжу допомагають. Але така політична діяльність жінок також дуже важлива. Інші способи визначаються  женська ідентичність залучення в політику. Є певна політика щодо того чим займаються жінки? Багато жінок  піддаються переслідуванням через те, що вони не змогли чи відмовилися прийняти ці соціальні норми щодо визначення їх поведінки,  їх ролі в суспільстві.  В останній презентації я говорила про це, що в певних суспільствах є певні очікування щодо того, яку роль має відігравати жінка? Що їм дозволяється робити, що їм не дозволяється, яка їх роль в сім’ї і таке інше.

У певних державах, у певних країнах ці ролі формалізовані в законах,  сімейних законах чи певних нормативних локументах щодо поведінки жінок, якщо жінка не поводить себе належним чином, що вона навмисно з політичних міркувань вважає, що  вона не буде дотримуватися цих правил, тому що за цими правилами стоїть політична ідеологія, вона може стати перед покаранням. Наприклад щодо примусового одруження чи якщо жінка  відмовляється носити пенджаб, чи дотримуватися якогось дрес-коду – такі жінки піддаються переслідуванню. І все більше і більше  це визнається як політичне переслідування тому що гендерні ролі і ідентичність мають політичний аспект.

Але цей перелік можна продовжити і далі. Яким переслідування піддаються жінки? Роль жінки в сім’ї, обов’язки жінки в сім’ї. Якщо жінка – змінюється роль, вона також піддається переслідуванням, тому що ці сімейні ідентичності їй предписана важлива роль для того, щоб якби виступити проти певних політик чи певних політичних уподобань, які має чоловік, чи через підтримку, політичну підтримку чоловіка. Наприклад, чоловік… через політичні погляди направили до в’язниці. Але жінка – дружина також піддається певним переслідуванням. Хоча напряму вона ніби не покарана, вона не направлена в тюрму. Сама сім’я може переслідувати жінку. Ми от протягом цих днів чули вже про домашнє насильство, жінки, які чекають дитину, примусове заміжжя, примусове обрізання жінок – ці речі робляться саме в сім’ї, чи в громаді. І держава засуджує це, тому що це порушення прав людей, але в той же час держава нічого не робить для того, щоб захистити жінку від домашнього насильства. Отже, не на пряму, але держава відповідає за це. І в таких випадках можна надавати жінці статус біженця.

Отже, різні форми насильства щодо жінок, які є характерними саме для жінок. Вони включають звичайне насильство, насильство, яке відбувається в суспільстві взагалі, наприклад, направлення в тюрму, тортури і інше погане поводження. Але ми також бачимо порушення прав людини типовим для жінок: примусові аборти, стерилізація, що робиться жінками. І також примусове жіноче обрізання. Ситуація в конфлікту ми часто чуємо про зґвалтування, про сексуальне насильство щодо жінок, цим користуються, як зброя війни для того, щоб знищити якусь етнічну групу чи покарати якусь етнічну групу суспільства… Отже, згвалтування, сексуальне насильство, це не лише сексуальний акт певних озлоблених чоловіків, як це зазначається в законах, це політичних механізм, який хоче змінити ролі і ідентичність суспільства. Отже, ми знаємо, що жінки в результаті певних гендерних ролей ідентичності відчувають особливі форми переслідування в країні походження. Чи через те, що вони мають певну роль в сім’ї, чи певної очікуваної ролі в суспільстві. Тому що існує певна ідея, яка має бути роль жінок і чоловіків в суспільстві.

Ми також знаємо, що багато жінок не можуть отримати міжнародний захист. Ця критика звучить не вперше. З початку 80 років. Міжнародне право захисту біженців, конвенція 51 року про статус біженців піддавалася критиці за те, що маргіналізує досвід жінок. Навіть не стільки сама конвенція, через яку відбувається ця маргіналізація, то що вона написана була просто мужською мовою, чоловічою мовою. Гендерні перспективи чи ідеї стосовно переслідування звучали в усіх пунктах цієї конвенції. Отже, ця критика звучала тому, що вся конвенція написана на основі досвіду чоловіків, переслідування чоловіків. Політична думка, яка проходить червоною ниткою через цю конвенцію, основана на досвіді чоловіків. Публічна політична діяльність, опозиція у суспільстві, можливо, чоловіки менше мають можливостей піддаватися переслідуванням, тому що вони мають більшу політичну роль в суспільстві.

Певні речі, які говорили щодо супротиву жінок, коли жінки відкидають норми суспільства щодо очікуваної поведінки чи ролі ведуть себе не так як хочуть.. це вважається, що це не політичне переслідування, а скоріше особисте. Подібним чином ведуться правові дискусії чи жінки, як такі складають окрему соціальну групу. Це дуже складне питання. Це складна концепція. І часто це використовується  як основа для надання жінкам захисту за відсутності гендерної перспективи. Але треба узагальнити цю проблему. Ми знаємо, що  негативний досвід жінок в своїх країнах походження різне і треба його звести до громади. Є певні характерні для жінок форми переслідування стерилізація, аборти, жіноче обрізання, а також зґвалтування, сексуальне насильство – це не обмежується також щодо жінок. Щодо чоловіків також вживається сексуальне насильство. Але така шкода часто не визнається як порушення прав людини жінки. Чи вони не поважаються приватними …

Представники влади говорять. Ну ці речі стосуються - приватні відносини. Отже вони не підпадають під дію міжнародного права. Чи вони представлені, як суто культурні особливості. Отже висловлюється аргумент, що  культура у законі певні форми насильства.

Наприклад. Жіноче обрізання часто до нього не відносяться серйозно, тому що говорять, ну це особливе з певної країни, певних етнічних груп, групи жінок і саме тому вони не підпадають під переслідування за конвенцією 1951 року.

 А представники    з прав людини говорять, ну культура немає нічого спільного з порушенням прав людини. Це порушення прав людини.

І недивно беручи до  уваги цю проблему, як концептолізується жіночий досвід. Є процесуальні бар’єри, які стоять перед жінками. Якщо вважатися, що лише чоловіки займаються політикою вони мають право вимагати свої права. А жіночі всі проблеми, вони приватні, вони не такі серйозні, щоб їх брати до уваги.

То часто що відбувається? Жінкам навіть не дозволяють доступ до  процедури надання притулку, саме чоловік звертається за наданням притулку. Їм не задають окремі запитання про досвід і якщо вона говорить, що її переслідували через те, що вона не носила чалму, чи паранджу, то говорять, що це ж культурні   питання, це ж не переслідування.

Що стосується ролі для жінок в країні походження. Просто можливо жінка іноді не може чітко  пояснити, що відбувається в країні походження як її переслідували. Ну оскільки ми вбачаємо гендер у власній перспективі нашої власної  країни, ми не можемо зрозуміти особливості того досвіду негативного, який пережила жінка  переслідування в своїй країні. Отже міжнародне право в питаннях біженців піддається широкій критиці і особливо процесуальні норми, і доказові норми. 

Люди  такі як я і присутні    тут, ви знаєте, що ми працювали над цими питаннями, уже нам 15-20 років і ми бачимо, що певні речі дуже мало змінилися, але щось ми спостерігали. Визнання тими, хто розбавляє політику, що все ж таки  ці речі важливі.

У ВКБ ООН інституцію, яка відповідає за питання біженців, в 1951 році прийняли Конвенцію  про статус біженця і в  подальші  роки піднімали ці питання, і чітко висловлювались, що конвенція має інтерпретуватися  належним чином.  І для цього треба брати до уваги   гендерну перспективу  у  ВКБ,  нещодавно надрукувало певні інструкції як вирішувати певні питання в цьому контексті, захист жінок і дівчат, особливо беручи до уваги питання  сексуального насильства. Вирішувати ці питання як певні соціальні групи, пов’язані з гендерною перспективою переслідування, що стосується міжнародних інструкцій. Крім цього, певні країни видали такі гендерні  інструкції, як забезпечити таку ситуацію, щоб у процедурі надання притулку приймалися  до уваги  гендерні аспекти. Канада, США,   Австралія, інші країни – вони  прийняли такі гендерні інструкції і  визначили конкретно, як має  поводитись ті, хто  приймають рішення, брати до уваги особливий досвід жінок. Але є ціла низка   країн: Норвегія, Литва,  Швейцарія, Голандія, Німеччина, Ірландія, Чеська Республіка,  які привернули увагу  законодавців до цього  питання.

Отже,  ми можемо сказати, що є розуміння важливості цього питання. На міжнародному  рівні, на рівні окремих  країн, на рівні розробки процедур надання притулку, що гендерні питання мають дуже важливу роль у процедурі надання притулку, їх треба  брати до уваги.

Рада Європи і парламент, починаючи  з 1996 року,  рекомендують, що  необхідно мати не тільки на національному рівні рекомендації з гендерних  питань, а і європейські органи повинні також  виписати  європейські рекомендації для того, щоб врахувати розмаїття, скажімо так, ситуації  у різних країнах. Два конкретних  документи  - це  Директива з  пошуку притулку і щодо гендерних питань мають, визнають ці проблеми. Тобто  існує  досить багатий такий прошарок  рекомендацій з цих питань, які можна враховувати. Але, є  але і це велике  але, тому що це велике але. Проблема у тому, що не дивлячись на те, що  є,  в принципі, можливості покращити долю жінок-біженців існує така прогалина, яка стосується реалізації цієї політики, тобто, я маю на увазі, прогалина між тим, що має відбуватися і те, що відбувається насправді. Ну це пов’язано із змінами, які відбулися в Європі за останні 10 років, щодо створення більш жорстких умов для біженців, оскільки процедури стають більш жорсткими, ті, хто були маргалізовані, тепер відчувають себе ще більш марганізованими. І тепер ці особи відчувають додатковий тиск. От в Великобританії, наприклад, з 2004 року існують рекомендації, які були започатковані багатьма громадськими організаціями, які через 6 років, вже МВС Великобританії почало впроваджувати ці рекомендації. Але або політики, які входять в рішення, не в курсі тих, що існують гендерні питання, або вони їх просто не виконують. Тому що люди постійно страждають від того, що при виконанні цих рекомендацій, власті часто ставлять під сумнів статус осіб, і тому, скажімо так, реалізація цих рекомендацій відбувається із скрипом, я б сказала. І шкода, що визнання проблеми є, але мало що змінюється. Якщо поговорити з жінками про те, що відбувається, нібито ми втратили нашу колективну пам’ять, проте як же можна вирішити питання на, скажімо, більш широкому рівні, рівні ЄС. По-перше, необхідно враховувати, я не знаю, наскільки це можна чітко зрозуміти, у Великобританії є таке поняття як оцінка впливу гендерних питань. Тобто ми вивчаємо існуючі закони і регулятивну базу, і оцінюємо наскільки вони не спрацьовують з точки зору врахування гендерних міркувань: будь-які процедури, правила і таке інше. І будь-які нові закони чи регулятивні якісь акти, повинні враховувати оцей набутий досвід, тобто наскільки ефективно гендерні питання вирішуються і що необхідно враховувати. Бо дуже враховувати це з самого початку, бо пізніше буде складніше.

Ми з прибалтійськими країнами мали подібні обговорення і коли вони враховували, коли точніше вони вносили зміни в їх законодавство щодо біженців, вони враховували гендерні питання і проводили відповідні курси навчання для фахівців персоналу, який в їх країнах опікується цими питаннями. І наше завдання постійно нагадувати, і юридичним радникам, і державним структурам про те, що відбувається. Тому що часто юридичні радники навіть намагаються дізнатися про те, що реально сталося з жінкою і часто відстоюють позицію держави. І тому ми повинні чути їх, ми повинні налаштовувати країни на підготовку відповідних звітів, які аналізують ефективність надання захисту жінкам, які опинилися на їх території. Наскільки вони працюють, щільно співпрацюють із країною походження і таке інше. Ну, і нарешті, важливо впроваджувати практику моніторингу для того, щоб слідкувати за тим, як впроваджуються нові ідеї і правила. Тому що добре прийняти правило нове чи закон, який би згарантував захист, так? Але, якщо цей закон не впроваджується, він не дає результатів. І тоді всі зусилля є марними.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово нашій наступній виступаючій – пані Кейт Пулєр. Тема виступу: „Українське законодавство та практика в межах можливого підходу з урахуванням гендерної проблематики”. Ми говоримо про проблеми надання притулку, статусу біженця. Кейт Пулєр представляє офіс Управління Верховного комісара ООН з питань біженців в Україні.

ПУЛЄР К. Дуже дякую, я всіх вітаю. Серед біженців та шукачів притулку в Україні на сьогоднішній день є жінки і дівчата, які не змогли повернутися назад до своїх сімей, бо вони побоюються переслідування. Часто таке гендерне переслідування. Взяти одну дівчину з Західної Африки, як їй сказав дядько, що вона їде вчитися, а він насправді продав її злочинцям і коли вона прибула у Східну Європу, вона змушена була  працювати проституткою доти, доки клієнт не допоміг їх… допоміг їй збігти. І от, це приклад, коли переслідують, власне, родичі.

Або взяти іранку, яка зараз живе в Україні, її скривдив чоловік, вона розвелася з ним. Після цього їй погрожували і з боку закону, і в родині, якби вона повернулася. Це жінка, яка, по суті, постраждала через існуючі норми.

Ще одна мати з Чечні, яка дбала про своїх дітей, а потім її допитували і звинувачували про поведінку, яка порушує етичні норми буцімто, тут це було пов’язано із зв’язком із чоловіками у своїй сім’ї.

В Україні на сьогоднішній день є приклади також жінок, які є біженцями або які шукають притулку. Після того, як вони прибули сюди, в Україну, вона також стають жертвами насильства, і ми знаємо про декількох жінок, які постраждали вдома і які потребували юридичну, медичну, психологічну підтримку, і які намагалися отримати ці послуги в Україні. У зв'язку із проблемою мовною, браку документів і через дискримінацію. Так от ці жінки і дівчата намагалися знайти захист в Україні і тому питання захисту таких людей в Україні є дуже важливим питанням для громадянського суспільства, яке працює з біженцями і раніше, за останні 10-15 років Україна працює над створенням відповідних умов, вона підписала конвенції, прийняла Закон „Про біженців”, і створила спеціальну процедуру, якою зараз керує спеціальний комітет з біженців і релігії і релігійних питань.

На сьогоднішній день фахівці з прикордонної служби отримають підготовку і рекомендації про те, як працювати з біженцями і шукачами триває законодавча реформа і в 2009 році був ухвалений план про місцеву інтеграцію.

На сьогоднішній день ситуації і досить складна, і сьогодні зранку про це вже говорили, оскільки не зрозуміло хто, власне, займається біженцями і ситуація зберігається і на сьогодні такою. І наскільки ми знаємо станом на лютий приблизно 600 звернень залишилися без відповідей і оскільки не було представників з Україні, багато судових справ не розглядаються.

І якщо подивитися на ситуацію на  сьогоднішній день, можна сказати, що є можливості покращення ситуації, якщо взяти ці можливості і врахувати нинішню систему, то ми вважаємо, що ми можемо  просунутися ближче до міжнародних стандартів щодо захисту біженців  і краще захистити жінок, які прибувають в Україну.

І тепер я хочу представити декілька напрямків, де законодавство і практика  в Україні працює над питанням біженці, хочу підкреслити декілька  напрямків  де можна покращити ситуацію і дати рекомендацію   на майбутнє.

Тепер декілька фактів і цифр з України для тих, хто з вас не знає про ситуацію. Як бачите, йдеться не про великі цифри серед 2334 осіб, що отримали  статус біженця а проживають в Україні. 19 відсотків жінок, 54 відсотки чоловіків і 24 відсотки дітей, і 3000 людей похилого віку. Більшість  біженців живуть в містах, це здебільшого Київ,  Харків і Одеса.

Як вже сьогодні говорилося, міграція є як внутрішньою, так і транзитною, оскільки Україна знаходиться  на кордоні з ЄС і ці пересування мігрантів, значить включаючи осіб, які потребують захисту бо вони не можуть повернутися додому бо там їх очікує переслідування. Але тут можуть бути і економічні гаранти, і значить властям тяжко власне розібратися з яким  типом мігранту вони мають справу і яку процедуру необхідно застосовувати. Тому що тяжко з’ясувати швидко їх статус.

Тепер деякі такі загальні основні питання, я вже говорила про  необхідність загальних рекомендацій для процедур пошуку притулку,  таких не існує в Україні на сьогоднішній день і було б добре їх започаткувати.

Далі щодо врегулювання гендерної проблематики. То на сьогоднішній день є дуже  мало посилень чи скажімо так врахування гендерної питань в цьому напрямку.

Отже, вплив оцінки гендерної, скажімо так, врахування гендерних питань в законодавстві і загалом в громадському суспільстві є дуже важливим.

Далі. Ще проблемою є дезагреговані дані. Тобто статистика є не надійною на всіх етапах отримання статусу біженця інформація не фіксується за віком, за статтю і от навіть не завжди реєструється скільки жінок і чоловіків було прийнято, кому було надано  статус біженця.

Наступна проблема – це переклад. Для тих з вас, хто працює з іноземцями, знайти  перекладача, особливо з нерозповсюджених мов, є великою проблемою. Бо як жінка може розповісти про свій досвід, як її переслідували,  або ризики, які її очікують, якщо вона  не має перекладача. Але у ситуаціях, де ми  знаходимо перекладача і у нас  це трошки краще вже виходить, але у цих ситуаціях  дуже рідко ми маємо перекладачів-жінок. А це може  ускладнювати ситуацію, оскільки  це може бути  культурно неприйнятно з точки зору, скажімо так,  культурних традицій. І жінка може  почувати  себе   некомфортно у такій ситуації.

Ще одна проблема стосується  державного  бюджету і коштів, які виділяються на ці потреби. І часто  гендерні питання просто не враховуються, оскільки фінансування недостатньо навіть на  нагальні  потреби такі, як обробку документів або  харчування, тобто, як кажуть, не до гендерних питань. 

Тепер коротенько про доступ на територію. Ще до того, як шукач притулку  зможе звернутися  по  притулок, особі необхідно  переткнути кордон з Україною, України і там перший контакт відбувається із прикордонниками і дуже складним завданням або для прикордонника, або для представника громадської організації, то в принципі зрозуміти хто перед вами, що це за особа, чи це особа, яка не може повернутися додому через переслідування, або це жертва торгівлі людьми, або це економічний мігрант. Тому що там тяжко жити, немає можливості заробити і, в принципі, він міг би повернутися чи вона, якби були кращими умови. І тут дуже важливо мати досить високий рівень співпраці між громадськими організаціями та Прикордонною службою України. І нині міжнародні організації з міграції проводять спеціальні навчання для Прикордонної служби України і громадських організацій щодо питання торгівлі людьми. Але якщо подивитися, точніше якщо вивчити настанови Прикордонної служби України, то тут ви мало що побачите з цих питань.

Далі, перекладачів жінок тут дуже мало і дуже тяжко встановити з ким же ви маєте справу. І тому через наші рекомендації, я б рекомендувала розширити доступ до перекладачів, особливо жінок, і можливо розробити якусь брошуру, довідник з рекомендаціями  прикордонникам як діяти в таких ситуаціях.

Далі. Щодо доступ до якісної процедури визначення статусу біженця. Я не буду говорити про дітей, але от дівчина з Західної Африки, яку я згадував раніше, вона не могла отримати доступ до процедури отримання притулку і ставлення до дітей, є дуже складним оскільки тут процедури не існує, жінок частіше допитують окремо від чоловіків.

Рекомендація, що міграційна служба проводила інтерв’ю з чоловіком і жінкою, навіть, якщо вони подають заяву сім’єю. Є приклади, є такі історії, коли жінка головний заявник, саме вона звертається за захистом, є певний досвід, що такі справи  розглядалися, дійсно, з врахуванням гендерної перспективи.

І от Хевен  говорила про те, чи необхідно взагалі жінок враховувати, як певну соціальну групу, яка піддається переслідуванню. Існує 28 міграційних служб в різних  європейських країнах, різне ставлення, різні адміністративні суди, різні адміністративні судді будуть трактувати це питання. Отже, щоб зрозуміти це питання і розвивати його надалі, ще пройти треба дуже довгий шлях. І якщо є недостатньо розуміння, дуже часто це переводить до відмови наданні статусу біженця багатьом жінкам. Отже  відповідь на це ВКБ ООН має розглядати альтернативне рішення для шукачів притулку. Ми розуміємо, що ці жінки потребують захисту, можуть знайти Україні. Отже ми допомагаємо цим жінкам знайти захист в третіх країнах за межами України.  Це  ми називаємо  переселенням.

Отже, що стосується рекомендацій, ми б хотіли, щоб були розроблені такі інструкції з гендерної перспективи, це може бути окремий документ, це певні інструкції до міграційних служб чи документи, які б включали інструкції пленуму Вищого адміністративного суду з роз’ясненнями.

Інформація щодо країни походження.  Хевен також про це говорила. Коли ви розглядаєте заяву людини, треба вивчити ситуацію країни походження, чи дійсно людина боїться переслідування в своїй країні. Зараз у нас ситуація чудова в тому плані, що в Держкомітеті в справах національності і релігії є невелика секція в якій відділ який займається оцим питанням,  збирає інформацію про країну походження.

Ми б хотіли порекомендувати, щоб ця секція також розробляла певний профіль щодо гендеру. От на основі  тих справ, які розглядалися минулого року, яку інформацію вони можуть зібрати по гендеру, щоби допомогти тим хто вирішує надавати статус чи ні.

Що стосується проведення інтерв’ю еміграційною службою. Юристи, які проводять інтерв’ю з шукачами притулку з жінками, з дівчатами розпитують про ситуацію. Це дуже важливе питання – питання пов’язане з наявності ресурсів. Я не знаю скільки колись бувало в міграційній службі, але є правило. В міграційних службах навіть немає окремої кімнати для проведення інтерв’ю. Як я знаю, інтерв’ю проводиться в основному офісі, в кімнаті де знаходиться троє чи четверо спеціалістів. чи п’ять спеціалістів сидять в одній кімнаті, тому що немає окремих кімнат. Інтерв’ю проводиться в їх присутності.

Отже уявіть собі, як це буде впливати на ту жінку яка має пояснювати чому вона не може повернутися додому і що з нею заподіяли в минулому.

Знову ж таки, на жаль, знову питання ресурсів. Питання перекладачів. Перекладачі, як правило чоловіки. І інтер’єр – той хто проводить інтерв’ю працівник міграційної служби також часто бувають чоловік.

Отже, інструкція щодо проведення інтерв’ю в Україні рекомендація, що було окреме місце де можна проводити інтерв’ю з жінками. В міграційних службах працює багато жінок, вони можливо працюють десь в сусідній області. Отже, добре було б якби була така система, щоб жінки там приїхали в сусідню область і там проводили інтерв’ю з жінками, шукачами притулку, щоб було окреме приміщення для проведення інтерв’ю з жінками. Безперечно це потребує грошей, це потребує інвестицій, але треба знайти практичне рішення для цієї проблеми. І це може вимагати того, щоб одну людину призначили не для того, можливо керівник міграційної служби звільнить свою кімнату на пару годин, щоб жінку проінтерв’ювали окремо в цій кімнаті. Про ці питання треба подумати і можливо треба проводити тренінги з урахуванням гендерних питань для співробітників міграційної служби щодо техніки проведення інтерв’ю.

Ще одне важливе питання щодо доступу до якісної процедури. Було сказано, що певні заявники подають заяву на отримання статусу біженця, знаходячись в центрі тимчасового тримання, яке належать Міністерству Внутрішніх справ чи Державній прикордонній службі. Взагалі передача цих заяв надання статусу біженця проходить досить добре, гладко. І є формальні інструкції для прикордонників, що ці заяви, вони мають брати від людей і протягом певного періоду часу передавати в міграційну службу. Але бувають випадки затримки і ці справи треба дуже уважно відслідковувати. Тому що такі затримки в розгляді заяв призведе до довшого затримання в місцях тимчасового тримання. Знаєте що таке пункт тимчасового тримання також можуть для людини важко знаходитись, якщо людина перед тим стала жертвою насильства чи психологічної травми.

І вже передостаннє питання „Умови прийому”. Яка ситуація на сьогодні? На практиці ми маємо поздоровити Україну з тим, що влада попрацювала дуже добре, є центри тримання, і в цих центрах відокремлюють, як правило, жінок і чоловіків. Сім’ї, як правило, залишаються разом, але жінок не поміщають в те ж саме крило, що і чоловіків.

Існує окремий центр в Західній Україні, спеціально призначений для жінок, дітей і сімей. Це відкритий центр в Перечині і підпорядкований він Держкомітету у справах національності і релігії. Це дуже хороший приклад організації роботи. Але є пункти тимчасового розміщення біженців, три я з них згадала. Там є місця для 350 осіб. Якщо минулого року в Україні було майже 3 тисячі шукачів притулку, то лише 10 відсотків можуть отримати дах над головою в тих ПТРП, а інші мають якось влаштовуватися самі, тому що немає до них ніякої соціальної допомоги. …… партнери неврядової організації надають дуже обмежену підтримку. В основному така підтримка не є достатньою. Отже, як можна очікувати, це створює небезпеку для поганого поводження, зловживань. Матері мають готувати дітей, є жінки, які не знають як їм виживати в новій країні, в новій культурі, жити абсолютно новим життям. Ми б хотіли порекомендувати затвердити стандартні операційні процедури для центрів прийому, які би брали до уваги гендерні перспективи.

Також існує необхідність розглянути ситуації, пов’язані з насильством за ознакою статі. Такі речі трапляються тут, і люди не можуть звернутися по допомогу через незнання мови, через культурні питання. Іноді в людей немає належних документів, щоб вони могли піти до якогось притулку, врятуватися від домашнього насильства куди можуть піти українські жінки, якщо таке трапляється.

Отже, останнє, що я ще хотіла зачепити, можливість довгострокових рішень. Тут в Україні ми говоримо про можливість місцевої інтеграції в Україні. Існує план дій щодо місцевої інтеграції… біженці… прийнятий 2009 року. Це чудовий план, тому що він включає жінок, включає дітей, він має дуже конкретні рекомендації. Розробити інструкції роботи жінками, дітьми і вразливими групами, які мають втілюватися у життя Держкомітетом у справах національності і релігій разом з ОВКБ і неурядовими організаціями. Але, тим не менше, всі інші рекомендації у цьому плані діють.

Якщо зробити оцінку гендерного впливу, це б дало можливість оцінити, як  жінкам, дійсно, досягти рівних можливостей. Це не зовсім те, що б ми назвали гендерний менстрімінг, така гендерна рекомендація тільки в одному пункті, але ці інструкції, у всякому разі, і щодо жінок і дітей… виконання затримується, отже, ми ще працюємо у цьому напрямку.

Ми хочемо порекомендувати ведення гендерної політики до …………….. інтеграції, привернути увагу до проблем жінок у майбутніх запланованих проектах щодо жінок-біженок. І подумати, які стимули можна запровадити, щоб дозволили більшою мірою включати жінок у навчальну та професійну діяльність за планом місцевої інтеграції. Певні моменти вже були виконані за проектами, фінансованими Європейським  Союзом.  У реальності навіть коли жінки  ходять на мовні курси, на якесь навчання, то вони  з меншою   вірогідністю отримують роботу. Треба  подумати, що треба ще зробити, щоб збалансувати домашнє життя, домашню роботу і роботу.

Це кінець  моєї детальної презентації. Я хочу ще раз підкреслити, що нам, дійсно, потрібні  інструкції з гендерної проблематики у процедурах надання притулку, потрібні тренінги для  працівників, потрібне забезпечення послуг перекладу, щоб  дозволило жінкам, дійсно, розказати  працівникам міграційної  служби про свою історію. І оцінка гендерного  впливу… політику  у  сфері надання  притулку – це було   б дуже цікаво Україні. Дякую  вам за  час і увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. І ще одна виступаюча на  сьогоднішньому круглому столі – це Кріста  Зонголовіч,  директор  Датської Ради  з питань біженців в Україні. Тема: „Пошук притулку та  діти-біженці в Україні, неповнолітні дівчата”. Після  виступу ми переходимо  до питань  та обговорення.

ЗОНГОЛОВІЧ К. Дякую. І хочу  подякувати „Ла Страда” і Раді Європи  за цю можливість довести до вашої уваги проблеми найбільш вразливих шукачів притулку: жінок  і неповнолітніх дітей. Як сказала Катерина, я з Датської Ради з питань  біженців, працюю в Україні над проектом „Правовий захист жінок  і дітей в Україні”, який  фінансується  Європейською комісією у тісному партнерстві з урядом України,  з ОВКБ і з неурядовими організаціями.

Сьогодні я хотіла вам розказати, сподіваюсь, коротку інформацію стосовно шукачів притулку жінок і дівчат, особливо неповнолітніх дівчат.

І розкажу трохи в кінці про наш проект. Хевен і Кейт уже розказали вам багато про систему надання притулку, і  гендерні питання , і міжнародні законодавчі документи і домашні законодавства.

Датська рада з питань біженців вирішила свою увагу сфокусувати на проблематиці  жінок і молодих дівчат – треба пам’ятати, що діти біженців не лише захищаються Конвенцією про статус біженців 51 року. Але також Оонівською конвенцією про права дитини, які Україна підписала.

Конвенція про права дитини у 22 статті зазначає, що діти шукачів притулку і біженців охоплюються всіма положеннями  конвенції, хоча ці люди не мають громадянства України. Все більше і більше дітей без супроводу шукають притулку не лише в Україні, але по  всій Європі. Останні роки урядові інституції в Україні, міжнародні організації неурядові організації повстали перед цією проблемою, що робити з дітьми без супроводу, які шукають притулку. Це питання також охоплює і сферу дії Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту соціальних послуг, які надаються. Тому що раніше  вони не дуже  переймалися питання біженців і шукачів притулку. Але тепер коли з’явилися діти без  супроводу шукачів притулку, згідно українського закону і вони задіяні в цей процес.

Про кого ми говоримо от зараз?  Діти шукачі-притулку. От статистика першого року нашого проекту. Наш імплентуючий партнер неурядова організація працювали 10 років, працювали 10 місяців цього року. Отже ця статистика не є  урядова – це статистика Датської ради питань біженців зібрана за 10 місяців діяльності в проекті від неурядової організації.

Ми розбили її за статусом, чи це діти шукачів притулку, чи діти визнаних біженців.  І дитина – це особа віком до 18 років.

Ми визначили, що шукачі притулку як тих  хто намагається подати заяву на отримання статус біженця. Це визначення у ВКБ ООН.  Але ці діти необов’язково попадають в цю процедуру. У нас є цифри лише щодо  тих дітей шукачів притулку і біженці, які звернулися до ВКБ чи Датської  ради чи до наших партнерів. Якщо вони зверталися в регіональну міграційну службу, а потім  вони їх направляли в неурядову організацію, які є нашим партнером.

Отже є багато дітей, які не охопленні нашими даними. Більш того і ця статистика, яку ми маємо, а тільки з Київської, Вінницької, Закарпатської, Одеської областей і до певної міри з Харківської області. Це регіони найбільшої концентрації шукачів притулку, біженців, зокрема дітей,         однак можливо, що такі діти є і в інших областях, але наш проект їх не охоплює і вони не враховані.

Наша статистика  не є доско6налою. Я вибачаюсь за це. Я сподіваюсь, що в нас буде колись більш наукове дослідження. Хоча це вам надасть ідею  з ким ми працюємо і звідки вони походять.

Що стосується гендерної розбивки. Датська рада тут працює дуже активно, щоб мати статистику. Ми окремо рахуємо хлопчиків і дівчаток - це важливо  для надання послуг і це впливає на загальну  статистику.

 В загальному плані, що стосується дітей біженців в сім’ях, то хлопчиків і дівчаток на половину. Що стосується дітей шукачів притулку, то 60 відсотків хлопчиків, 40 відсотків дітей, а з тих хто шукачі притулку включаючи дітей без супроводу, ті хто приїжджає в Україну без батьків, то буде 75 відсотків хлопчиків, 25 чоловік, я повторюю, але це не наукові дані.

Я хочу привернути вашу увагу ще до одного моменту цього графіку. Що немає шукачів притулку, які б отримали статус біженця і я ще до цього повернуся за хвилину. Для того щоб краще зрозуміти рівень проблем, з якими стикаються дівчата шукачі притулку, я візьму одну категорію. Ми хотіли б розглянути тих, хто приїхали з Сомалі і живуть зараз у Вінниці. Ми вважаємо, що це найбільш вразлива група дітей, дівчаток шукачів притулку. Зараз наша партнерська організація працює з дев’ятьма дітьми без супроводу дівчаток з Сомалі. 9 дівчаток, 25 хлопців, вік 16-17 років, їх відправили сім’ї в основному. Отже, сім’ї оплатили дорогу, що їх незаконно перевести торгівці людьми через кордон, не обов’язково Україну. Хтось говорить, що вони прямували в Америці, бо там є родичі чи в Великобританії. Можливо у них навіть немає контактів з цими родичами, можливо є чи немає, ми не знаємо. Але як правило ідея така, що їх просто направляли з країни, щоб доїхали до країн Європейського Союзу, такий план був у батьків.

І беручи до уваги ті труднощі, з якими вони стикнулися, вони опинилися в Вінниці тепер. І хочу обговорити, який план дій можна здійснити, я не буду детально про них розказувати, тому що Кейт вже розказала про цю проблему. Але якщо ми візьмемо, з сомалійцями знаємо, першого року там ведеться війна. І дітей переслідують, тому що вони належать до певних кланів чи етнічних груп, особливо дівчата стають жертвами торгівлі людьми, сексуального насильства, жіночого обрізання і всіх інших проблем. Якщо ви запитаєте, як вони із Сомалі дісталися до Вінниці. Принаймні, те, що вони розказують, вони мігрували із Сомалі, іноді через Ефіопію і Кенію чи напряму до Дубаю чи Туреччини, а далі прямували до Москви, а далі їх машиною вже везли з Москви в Україну.

Скільки вони часу провели в Дубаї, в Туреччині чи в Москві, що вони там робили? Тут багато виникає питань, особливо, що стосується жінок. Наші партнери, неурядові організації, вважають, що, можливо, це жертви торгівлі людьми, крім того, що вони шукачі притулку. І, можливо, нам треба дізнатися більше інформації, що перебувається з ними, поки вони тут у транзиті в Україні.

Ми отримали  різні історії. Хлопці говорили, що ми прямували до України, до Вінниці, тому що тут велика сомалійська громада, але я думаю, що їх контрабандисти просто з Москви привезли до Вінниці з надією на те, що вони якось переберуться до Європейсього Союзу.

Чому до Вінниці? Традиційно за останні 20 років існує невелика сомалійська громада у Вінниці, ще з часів Радянського Союзу, коли багато сомалійців вчилися там в університеті. Знову ж таки, це з розповіді людей. Здається, що Вінниця просто обирається торгівцями людьми, Вінниця як перевалочний пункт на шляху до Європейського Союзу. І буває так, що люди там перезимують, а потім знову зникають, кудись прямують далі.

Отже, як правило, кажуть, вони знову з’являються десь, коли розквітають дерева, вони переправляються в Закарпатську область, ближче до кордону, їх там знаходять.

Але тут треба провести більш ретельні дослідження їх долі. Тим не менше, є багато з них, хто застрягли у Вінниці на декілька років. Дехто зник, можливо, якимось організованим шляхом, а певна група залишилась у Вінниці. У мене  є така підозра можлива, щоб батьки заплатили торгівцям якусь певну суму чи недостатньо заплатили чому їх привезли лише до Вінниці і торгівці не могли їх вести далі.  Отже, така картина. Як ці дівчата, жінки, неповнолітні находяться у  Вінниці з їх дозволу я розкажу про це.

Як я говорила раніше вони знаходились під контролем торгівців. Отже, до якої міри ця торгівля людьми чи шукачів притулку, не знаю. Ці торгівці наймають квартири для них 8 чи 10 сомалійців живе в одній кімнаті, різного віку, різного гендеру, як правило, вони не мають документів, як правило, вони не мають з собою документів і можливо вже із Сомалі вирушали без документів. Якщо вони звертаються за отриманням статусу біженців їм видають тимчасові довідки. До  ……….. ради це не досить чіткий процес, згідно з українським законом діти без супроводу, коли вони подають заяву на отримання статусу біженця, ця заява попадає в міграційну службу, ця дитина направляється в дитячу службу, щоб йому призначили служба неповнолітніх має  призначити їм опікуна, щоб ця дитина могла подати, цей опікун від імені дитини міг подати заяву у міграційну службу – такий український закон.  Але реальна практика різниці від області до області, як правило, такі молоді дівчата сомалійські діти мають проблеми  доступу до процедури отримання притулку. Тому що їм не призначається опікун. Тому що опікунська служба не вважає, що іноземні діти підпадають під їх компетенції. Отже, ми певного прогресу досягли і певні опікуни вже були призначені сомалійцям дітям без …………… але процедура досить довго, принаймні, ну, жінок не було призначено.

Якщо дитячі служби підозрюють, що фактично ця дівчинка – вже їй 18 років чи більше, отже, вона вже не підпадає під цю опікунську службу, це вже не дитина. Тут виникають ще більші проблеми з процедури. Згідно з українським законом, то немає кваліфікованого процесу визначення віку дитини без супроводу, яка шукає притулку.

В певних регіонах намагалися вирішити цю дилему самі. Результати змішані, в інших випадках процедура надання притулку взагалі не примінялася. В усякому разі, як правило, як це у Вінниці ці сомалійські діти не мають документів, і вони бояться вийти на вулицю, тому що часто буває, якщо вони вийдуть на вулицю, їх зупинить поліція, спитає документи, як розказував колега з Одеси, що відбувається в Одесі. Ви можете собі уявити, сомалійські дівчата… це дуже ризикований процес, вони дуже бояться того, що їх міліція зупинить, запитає документи.

Сомалійські дівчата тримаються разом, сидять вдома, щоб бути в безпеці. Ну, згідно їх культури взагалі дівчатам не рекомендується виходити на вулицю в невідомій країні, в невідомій культурі.

Що стосується мовних навичок, знання української чи російської мови, - це бар’єр для них, який перешкоджає їм вийти з дому.

Тут на фотографіях ви бачите, що Данська рада пропонує курси російської мови і хлопчикам, і дівчатам, щоб вони вчили мову і долали цей бар’єр. Але, не маючи документів, в них немає ніякого доступу до українських соціальних служб.

Отже, в принципі, щоб мати доступ до процедури надання статусу біженця, їм треба надати опікуна, щоб вони отримали документи. Тоді вони мають доступ до соціальних служб, вони мають доступ до медичних послуг. І це дуже важливо, особливо для сомалійських дівчат. Єдині медичні послуги, які вони можуть отримати, через Данську раду з питань біженців  і через  неурядову організацію, яка працює з нами у Вінниці.

Дівчата, років 16-17, в них є проблеми із здоров’ям. Минулого року були двоє вагітних дівчат, а одна народила мертву дитину. Багато з них – жертви зґвалтування чи сексуального насильства чи у країні походження, чи по дорозі. Отже і у Вінниці, у громаді таке відбувається. І є серйозні досить медичні проблеми, які вони мали вже довгий час. Але ці хвороби потребують медичної допомоги.

Я хочу ще зазначити, що якщо вони отримають доступ до процедури надання статусу біженця… ну, не було ще випадків, коли ці діти без супроводу отримували процедуру. Немає спеціальної процедури для дітей. Для сомалійських дівчат буде особливо складно, тому що не буде особливої уваги до тих жіночих заяв по отриманню статусу біженця. Навіть якщо вони отримали доступ до процедури, отримали якісь тимчасові документи, життя покращилося на якийсь  певний час, але якщо їм відмовляють у наданні статусу біженця, то виникнуть ще проблеми, що робити: чи вертатися у Сомалі?.. Ну, в Україні вони не можуть залишатися.

Давайте тепер повернемося до сучасної ситуації. Зараз вони поки що не є навіть і в процедурі надання статусу біженця. Подивіться, в яких умовах вони живуть. Як правило, їм знімають квартири. В одній квартирі люди різного віку, різної статі, сомалійські дівчата… вісім з них живуть разом, три дівчинки, п’ять хлопчиків, чоловіки. Отже, люди і сомалійці різного віку, немає з ним дорослої жінки.

Наші партнери у Вінниці, і разом з нашими партнерами ми надаємо їм їжу, але ми не впевнені, чи їжа доходить до них. Тобто ми дуже занепокоєні тим, наскільки вони харчуються достатньо. Плюс там ще є одна дівчина, ну, молода жінка, яка вагітна. Тобто наскільки з нею все гаразд?

Ми маємо соціального консультанта, яка намагається їх відвідувати регулярно. Плюс вона також слідкує за тим, щоб над ними не чинили насильства. Але під час спілкування з дівчатами присутній представник групи, яка незаконно завезли дівчат в Україну, і, звичайно, під час такого спілкування вона не зможе говорити відверто. Плюс є проблема з перекладом.

Далі. В інших містах діти, які шукають помешкання, які приїхали без дорослих, без матерів і таке інше, мають також серйозні проблеми. І кожного разу, оскільки немає системи сталої, кожного разу комітет намагається якось допомогти вирішувати проблеми в кожному випадку окремо.

Наш проект спонсорує 20 тимчасових помешкань в Закарпатті, в Мукачевому в тому числі. Але ми не зможемо забезпечити усіх. Але першою вимогою для того, щоб ми могли надати допомогу, має бути те, що ці сомалійці і інші, в принципі, представники вони повинні бути суб’єктами процесу отримання статусу біженця. Якщо цього нема, то ми не можемо взагалі допомогти.

Ну тепер кілька слів про наш проект. Ми підтримуємо Комітет державної щодо біженців і релігійних питань. Ми також щільно співпрацюємо з Міністерством у справах молоді та спорту і сім’ї. Ми надаємо юридичні поради, а до окремих, окремим точніше дітям,  які намагаються отримати статус біженця і ми також співпрацюємо з соціальними працівниками, психологами і намагаємося надати, скажімо, допомогу з харчування, з медичного забезпечення, ми також намагаємося забезпечити зв'язок дітям, які намагаються відправити повідомлення батькам на батьківщину. Ми маємо також нинішню модель надання тимчасового помешкання, але ми також зараз реалізуємо інші можливості. Ми маємо невеличкі гранти, ми маємо керівний комітет який вибирає різні проекти і підвищує рівень обізнаності суспільства про ці проблеми.

Проект розраховано на 2 роки. Ми вже виконали 16 місяців і в січні 2011 року наш проект завершується, хоча можливо тривалість цього проекту буде продовжено, якщо буде знайдено відповідне фінансування. Ми щільно співпрацюємо з державними партнерами. Ми також маємо партнерські стосунки з УНІСЕФом, з Мінюстом, з МВС, Держслужбу... Державну службу прикордонну України ми працюємо в Києві, в Вінницької, Закарпатської, Харківської областях України. Я на цьому завершую свою доповідь. Ви бачите мої контактні дані, якщо будь-які запитання, будь ласка, звертайтесь до нас, будемо раді спілкуватися. І дякую перекладачам.

ГОЛОВУЮЧИЙ. За програмою у нас зараз коротка перерва і після перерви підведення… Скажімо так технічна перерва і після перерви підведення підсумків роботи круглого столу. Я пропоную після перерви провести дискусію, щоб вже поєднати ці всі дві речі. Я пропоную перерву коротку на 10 хвилин. І через 10 хвилин ми продовжуємо роботу.

Після перерви

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, шановні коліжанки, я пропоную почати нашу останню зустріч, нашу останню  сесію і всіх запрошую займати свої місця.

Я нагадаю, що ми закінчили сесію, закінчуємо сесію: урахування гендерної проблематики в процедурах надання притулку і прошу, у кого є бажання, задавати питання шановним доповідачам. Будь ласка.

_______________. Чи знаєте ви про те, скільки жінок в Україні, або на міжнародному масштабі було надано статус біженця на основі статі? Можливо це запитання хевен, або української сторони відповідь „ні”.

Я також знаю, що „ні”, але можу пояснити: чому. Кому… якщо комусь дають статус біженця, фактично, ні в… жодній країні не пояснюється, чому. Якщо комусь дають статус біженця, він, особа отримує лист. Але не є. при цьому не є обґрунтування, тобто обґрунтування не дається. Єдине, коли ми знаємо про. Значить, питання гендерні, це якщо справа йдеться до су… доходить до суду. То тоді вже є там посилання на конвенції, таке інше. Тобто тільки ті, тільки ті  справи, які доходять до суду, дійсно, вже ми знаємо з цих справ про причини і обґрунтування. І, до речі, таких справ не так вже й мало. Але там, де прецедентне право, все одно це не значить, що якість первинного рішення не покращується. Тобто є багато справ, які визнаються такими, гендерними, але їх не, так би мовити, не вичленяють, оскільки ми не знаємо загальної картинки.

ЛАМАХ Е. Для стенограми: Елла Ламах.

До пані Хелен Кроулі. Дуже дякую за презентацію. І хотіла спитати: чи той досвід, який у вас є по жінках, які потрапили до притулків, вони всі були… всім їм було надано статус біженців чи це не мало значення до того, щоб її прийняли в притулок, цих жінок мається на увазі? Чи обов’язково мати статус жінкам біженців, для того щоб потрапити в притулок? Чи притулок на це не вважає, працівники притулку?

КРОУЛІ Х. Що ви маєте на увазі під притулком? Ви маєте на увазі…

ЛАМАХ Е. …………… ви розповідали про притулки, і як працюють притулки. Оцей досвід міжнародний, міжнародний досвід, наскільки, скажімо, важливо мати статус біженця? Тоді я потім, після круглого столу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я думаю, що, може, це якесь непорозуміння з перекладом, тому що мова йшла про надання притулку, але це статусне питання: надання притулку.

ЛАМАХ Е. Ну, взагалі робота, коли ми говоримо про роботу з притулками. Наприклад, якщо говорити про Україну, ті громадські організації, які надають допомогу жінкам-мігрантам, для них не обов’язково, щоб жінка мала статус мігранта. Чи обов’язково мати статус мігранта для того, щоб потрапити в притулок? Добре, я знімаю питання, тоді…

_______________. Ну, центри, ви маєте на увазі центри-притулки. Так? Ну, справа в тому, що це залежить від країни. В Великобританії, якщо ви  в різних країнах є різні процедури. І поки процес розгляду справи триває, звичайно, хтось може, ви маєте право на якийсь притулок. Ну, в Великобританії це просто помешкання вам знімають, за яке оплачують держава. Ви можете знімати квартиру, наприклад, так? Але це робить держава, а не громадські організації. А в  Україні, я так розумію, ситуація відрізняється, бо крім цих притулків не існує системи покриття таких витрат, тобто держава не буде оплачувати квартиру. Так?

Хочу додати про притулки для біженців і шукачів притулку жінок, які постраждали від насильства, яким потрібно безпечне місце, помешкання, наші партнери, громадські організації, для них немає значення: чи є в них документи, чи немає, який в них є статус. Наші партнери – громадські організації працюють з ними в будь-якому разі для того, щоб знайти безпечне місце.

Єдине, що у нас немає таких притулків, чи центрів, єдине, що ми можемо зробити. Центр тимчасового утримання, який у віданні Державного комітету України, але там відбувається реєстрація. Тобто деколи жінка може проходити процедуру оскарження, але документів може не бути, і тому жінка не може піти в цей тимчасовий центр утримування.

Або є такі місця, які управляються державними службами. Це може бути в різних країнах по-різному. І зазвичай все ж таки в Україні центр вимагає документ, підтверджуючий те, що жінка перебуває на території України все ж таки законно.

Чи є ще запитання?

_______________. Н.І. ...продовження дискусії навколо цієї проблеми. Я щиро хочу подякувати за надзвичайно цікаві презентації стосовно проблем біженців - шукачів притулку. І хотіла б зазначити, що в Україні законодавчо розрізняються пункти тимчасового тримання нелегальних мігрантів і пункти для шукачів притулку. І це якраз надзвичайно та тонка межа, чи грань, яку потрібно навіть з цих презентацій зрозуміти, наскільки різні функції мають виконуватись органами влади для забезпечення прав людей, як нелегальних мігрантів, так і прав шукачів притулку.

І з цього приводу хотіла б зазначити, що сьогоднішні презентації, учорашній виступ пана Івана Рибака мене тільки ще раз підвів під думку, що надзвичайно важливою є пропозиція і певна вимога Уповноваженого, яку вона висуває стосовно створення державної міграційної служби як центрального органу виконавчої влади, який би безпосередньо підпорядковувався Кабінету Міністрів, із своїм цивільним, за сутністю, статусом. І це пропоную врахувати в пропозиціях, оскільки саме цивільний статус державної міграційної служби дозволить реалізовувати повноцінно права біженців, права шукачів притулку, в тому числі, з тими чутливими, важливими гендерними аспектами, ніж пункти тимчасового тримання біженців, пункти тимчасового тримання нелегалів.

Як показує досвід, намагання звести ці пункти під одне керівництво Міністерства внутрішніх справ і зробити такі уніфіковані пункти, ну, перетворитися саме на боротьбу з нелегальними мігрантами в найгіршому сенсі того, як здійснює ці функції міліцейська, поліцейська, як завгодно, функція Міністерства внутрішніх справ.

І ще хотіла би зазначити, хотіла би підтримати в рекомендаціях пані Євгенію Луценко, яка згадала цілі тисячоліття. Безперечно, зазначені позиції потрібно врахувати в наших рекомендаціях, щоб ніхто не забував про ці цілі тисячоліття. Єдине, хотіла б, щоб ми точно виписали зобов’язання України. А зобов’язання йде про забезпечення гендерного співвідношення обох статей на рівні не менше 30 на 70 у представницьких органах влади та вищих щаблях виконавчої влади, а також зобов’язання нашої держави щодо скорочення наполовину розривів у доходах жінок і чоловіків. І тому надзвичайно важливо, щоб ці кількісні показники були закріплені у Державній програмі з гендерної політики з конкретними параметрами, які ми намагаємося досягти в 2011 році, в 2012 році, розписано чітко до 2015 року. І, мабуть, ну, проблемою попередньої програми було те, що не були виписані чіткі кількісні параметри, які б можна було відслідкувати, проконтролювати і забезпечити виконання. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Наталія Іванівна.

Час для коротких виступів, коментарів, ремарок. Будь ласка, представляйтесь. Ще раз, прошу.

РЕМЕНЬ О. Олена Ремень, заступник директора Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

Я би хотіла декілька слів доповнити, ну, так сказати, до виступу пані Крісті, яка порушила доволі складне питання для України – це захист прав дітей, зокрема захист прав дітей-біженців і дітей, які шукають притулку в Україні.

Ну, ви знаєте, якщо взагалі-то проаналізувати законодавство України…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу пробачення, трохи повільніше, бо вас не встигають перекладати.

РЕМЕНЬ О. Якщо проаналізувати законодавство України, то можна було би сказати, що, в принципі, у нас проблем не існує. Не існує тому, що для України, для державних інституцій усі діти є рівними незалежно від того, чи вони біженці, чи вони громадяни України, чи громадяни інших держав. І якщо вони, ці діти, потрапляють в поле зору державної інституції, то до них мають бути застосовані, до захисту їхніх прав, абсолютно однакові підходи.

І якщо проаналізувати досвід роботи, то можна сказати про те, що, коли мова йде про дітей молодшого віку і дітей середнього віку, то це все спрацьовує. Тому що, як правило, коли ми говоримо про дітей, які шукають притулку, чи дітей із сімей, батьки яких є біженцями, такі діти потрапляють в поле зору держави, як правило, тоді, коли проводяться рейди „Діти вулиці”. Їх знаходять просто на вулиці. І держава, служби у справах дітей розглядають таку дитину просто як дитину, яка залишилася без батьківського піклування. Вступають випрацьовані державою механізми: дитина влаштовується в притулок, проводиться процедура розшуку батьків. Якщо батьків знайшли і вони, припустимо, здатні забезпечити належний рівень виховання і розвитку цій дитині, дитина буде повернута таким батькам. Якщо ні, то відповідно розглядається питання про влаштування дитини в дитячий заклад і таке інше. Але в цій ситуації, як це не парадоксально буде звучати, в більш вигідній ситуації опиняються ті діти, і, зокрема, діти з інших держав, які опиняються на території України, які не мають документів при собі. Тому що, якщо впродовж двох місяців не вдасться встановити, хто є батьками такої дитини, дитина відповідно буде зареєстрована, отримає нове свідоцтво про народження, її батьки будуть вважатися невідомими, тобто це частина друга статті 135 Сімейного кодексу, і відповідно така дитина автоматично набуде громадянства України.

Складніше з дітьми, які якраз мають документи, тому що, якщо у дитини є документи, припустимо, ну, в переважній більшості це діти чи громадяни Росії, чи діти Молдови, ну, Сомалі – це така, екстраординарна ситуація, скажімо, для нас, а, як правило, це діти з наших сусідніх країн, отут уже виникають проблеми, тому що вступають в дію процедури або повернення дитини на ту територію, звідки вона прибула – а це кошти, а це перевезення, а чи хоче та сторона прийняти таку дитину, - ну, або ж відповідно вже, якщо не вдається все-таки повернути дитину в країну її походження, тоді влаштування в наші державі заклади і відповідно надання їй знову ж таки статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.

Набагато складніше з дітьми старшого віку. От саме з такими дівчатками, про яких щойно говорила пані Кріста, ну, дівчатками, хлопчиками – в принципі, це не має значення, - дітьми віком 16-17 років. Чому складно? Тому що, от дивіться, от в ситуації, яку щойно розглядали як приклад: дівчата з Сомалі старшого віку, - з одного боку, вони начебто шукають притулку, тобто вони чекають від нас, як і від держави, допомоги в цьому; з іншого боку, вони перебувають в якійсь квартирі, вони бояться вийти, вони не хочуть попасти в поле зору знову ж таки тієї держави, ну, в особі, припустимо, міліції, як ми говоримо. Таким чином, виникає питання: а як держава їм допоможе, коли вона про них в принципі не знає? Тобто для того, щоб їм допомогти, про них потрібно дізнатися щонайперше.

Друге. Якщо, припустимо, навіть в якийсь спосіб, ну, скажімо, нашій службі у справах дітей, підпорядкованій нам структурі стане відомо про цих дітей, це дорослі діти. Коли служба переступить поріг цієї квартири і запропонує їм піти в притулок, вони, як правило, скажуть: „Ні, ми не хочемо, тому що ми вже дорослі, ми вже повнолітні”. Вони це скажуть не тому, що вони так вважають, а тому що їх навчать це сказати. Адже, незважаючи на те, що вони, дійсно, на території України без супроводу батьків, вони не без супроводу дорослих, ми це всі прекрасно розуміємо. Там є дяді, тьоті, які за ними стоять, які їх привезли в цю квартиру, і таке інше. І ось тут виникає оце непорозуміння.

На, жаль, пані Кріста абсолютно правильно сказала про те, що у нас на сьогодні дуже гостро стоїть питання саме визначення віку таких дітей, тому що є дуже часто випадки, коли вони навпаки кажуть, що, да, заберіть нас у притулок, розуміючи, що це, в принципі, шлях до більш простого механізму отримання громадянства. А візуально вони вже виглядають не на 14-15 років, а на 25 років, на 20 років. І перед нами стоїть дилема, то це все-таки дитина, чи не дитина? Тому що притулок – це установа саме для дітей, і привезти туди дорослих і дівчат чи хлопців, де знаходяться діти віком від трьох років, то це є проблема.

Ну, і, звичайно, надзвичайно складна проблема, коли ми говоримо саме про цю категорію дітей, – це наявність перекладачі. Тому що для того, щоб дитині допомогти, їй, відповідно, потрібно розказати її права, перспективи і дізнатися її історію. А коли це не наші, не сусідні країни, де дитина може, скажімо, розуміти російську мову, а у даному випадку, припустимо, Сомалі, треба розуміти, що такого перекладача держава не надасть. А ті люди, які візьмуть на себе обов’язок здійснювати той переклад, вона абсолютно перекладуть тільки те, що захочуть перекласти. І в цьому контексті, мені здається, що з тим, щоб якомога було, ну, дійсно, можна було б ефективно допомагати цим дітям, було б дуже добре, якби усі от інституції, громадські організації, які, можливо, швидше доходять до таких дітей і дорослих людей, ніж ми, держава, щоб все-таки більш оперативно нас інформували про наявність таких дітей. Тому що, припустимо, про цих дівчат із Сомалі я сьогодні почула вперше. Я би дуже просила би пані Кріста про це нам написати офіційно, тому що ми, зі свого боку, просто зобов’язані втрутитися в цю ситуацію і спробувати їм допомогти. Тому що чим швидше ми дізнаємося про наявність таких дітей, тим більше шансів на те, що ми, дійсно, зможемо їм допомогти. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Пані Люба Максимович.

МАКСИМОВИЧ Л. Ну, дуже добре. Я хочу в контексті тому запропонувати вам рекомендації. Мало того, що не переходить інформація так, як тільки що сказали, з моєї точки зору, було би добре ще налагодити системну взаємодію та обмін інформацією між ЦСМами та службами у справах дітей, власне, що стосується випадків, коли є проблемні діти, батьки яких або хтось з них є мігрантом. Тобто, тут так само, не завжди є інформація, якою обмінюються державні структури між собою. І мені здається це повинно бути з метою надання більш комплексної психологічної, соціальної підтримки для цих дітей. Тому я прошу теж такий пункт теж включити в рекомендації.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Ви перша, потім Людмила.

ІОФФЕ Ю. Іоффе Юлія, асистент з правових питань ВКБ ООН. Я хотіла би додати до списку рекомендації те, що перелічила Кейт Пулер, і підсумувати таким чином. Ми пропонуємо такий пункт: „Розробити рекомендації, керівні принципи політики або будь-які законодавчі акти, які стали би інструментом для урахування гендерних питань під час процедури надання статусу біженця в Україні”.

Наступний пункт. Ми би запропонували забезпечити підготовку представників державних органів, які працюють безпосередньо з шукачами статусу біженця та біженцями з приводу врахування гендерних питань під час процедури надання статусу біженців.

Також щодо перекладачів, забезпечити наявність перекладачів у рамках процедури надання статусу біженців. Особливу увагу звернути на необхідність перекладачів жіночої статі.

Також те питання, яке підіймалося багато разів, це провести багатостороннє дослідження щодо гендерних питань в рамках міграційних процесів та притулку. Можливо, там це пункт можна доповнити пунктом 5, який говорить про статистику.

Також внести, якщо можливо, зміни у пункт 15. Він говорить про те, що „Державному центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді”, ми б запропонували іще додати до цього переліку міжнародні організації та неурядові організації. Вивчити можливість щодо надання послуг по психологічній підтримці українськім мігрантам, які повернулися з закордону, а також шукачам статусу біженців та біженців, особливо, якщо це жінки, які постраждали від насилля.

І також ми не знайшли, але, можливо, хтось, хто є спеціалістом в цьому питанні, запропонує як сформулювати пункт щодо домашнього насильства та державної системи допомоги жертвам домашнього насильства, і ми би просили би, щоб туди було додано якийсь основний пункт, що до цієї системи, державної системи, мали доступ шукачі статусу біженців та біженці. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я дуже дякую. Але я попрошу ваші рекомендації переслати в електронному письмовому вигляді. Я дуже швидко їх записувала, все зрозуміла… не зуміла. І в мене вже є рекомендації від ряду учасників і учасниць нашого круглого столу. Але я також прошу  всіх, хто хоче, будь ласка, у вас є адреса „Ла Стради”, на неї надсилайте свої рекомендації. Але дуже-дуже терміново для того, щоб наступного тижня ми могли їх вже завершити в опрацюванні.

Людмила, будь ласка.

КОВАЛЬЧУК Л. Людмила Ковальчук, центр „Ла Стради”. У продовження рекомендації, яку висловлювала пані Люба Максимович, хочу повністю її підтримати, про необхідність посилення взаємодії між різними структурами, які опікуються підтримкою сім’ї.

І хочу  ще наголосити з досвіду роботи нашої організації з педагогічними працівниками щодо роботи з дітьми трудових мігрантів, важливість підтримки сім’ї на всіх етапах міграційного розвитку сім’ї чи міграції сім’ї, тобто до початку, під час перебування одного з членів сім’ї за кордоном, і також після повернення.

І як показує також досвід роботи, що, дійсно, великі проблеми є не лише під час відсутності одного з членів родини за кордоном, тимчасової відсутності, а також після того, як люди повертаються. Діти виростають, діти росли без батьків, діти звикли  без батьків, і починаються нові проблеми адаптації.

І ще хочу повернутися до теми, яку піднімала пані Хевен, це тема прогалини, проблема прогалини між задекларованою політикою і між тим, що насправді в нас виконується. Думаю, що на сьогоднішній день це є дуже актуальним питанням для України не лише у контексті того питання, яке ми сьогодні розглядаємо на круглому столі, але й багатьох інших питань.

З огляду на це я би хотіла запропонувати рекомендацію такого плану. Ми на сьогоднішній день стоїмо на порозі, на початку розробки програми впровадження гендерної рівності, програми з протидії торгівлі людьми, яка також закінчується в цьому році.

І важливо, щоби обов’язково ці програми мали частину, яка стосується моніторингу виконання та оцінки впливу заходів, які відбуваються в рамках цієї програми з відповідними показниками, кількісними, якісними і показниками не лише самого процесу, а також показниками, які допоможуть виміряти вплив від цих заходів  на подальший розвиток політики в цьому напрямі.

 І ще хочу сказати, що важливим є в плані організації такого моніторингу забезпечення здійснення зовнішньої незалежної оцінки. Це може бути здійснено незалежними і міжнародними експертами, це може здійснюватися громадськими організаціями, це може бути також і комбіновані якісь варіанти, але це є вкрай важливим.

І ще одна рекомендація. Це необхідність заохочення та підтримки участі громадських організацій у процесі моніторингу і оцінки заходів, які впроваджуються. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, Людмило. Елла, будь ласка.

_______________Е. Я би хотіла вже не питання, а теж рекомендації надати. Перш за все я би хотіла сказати, що написання нових державних програм – це є, дійсно, зараз дуже важливим, але згідно постанови Кабінету Міністрів про те, як пишеться державні програми, як вони виписуються обов’язково в кожній програмі є кількісні якісні показники і вона повинна бути фінансово підкріплена. Але досвід показує те, що міністерства не закладають кошти на реалізацію однієї чи іншої програми. Це перше.

Тому тут треба іти може іншим шляхом. Я думаю, може пані Олена Бондаренко, може підказати і допомогти, якщо законом затверджено, наприклад, закону, як ми вже проходили досвід по Конвенції ООН з прав  дитини. Коли іде конвенція… У нас Закон є про  національний план дій в інтересах дітей. То на нього обов’язково повинні бути виділені кошти.  Якщо це знову нова  державна програма буде затверджена постановою Кабінету Міністрів, то  коштів вряд чи ми побачимо на виконання чи цієї програми, чи іншої. Це перше.

Друге. Це те, що говорять тут про гендерні питання або питання жінок-мігрантів, або питання міграції, повинні увійти в державну, нову державну програму з гендерної рівності, або в нову сімейну програму чи програму з протидії торгівлі людьми. Знову-таки, питання гендерної рівності і питання мігрантів, чи то жінок, чи то чоловіків, чи то дітей, це наскрізні питання. І ми знову будемо мати, що в одних програмах у нас є ці питання, а в інших програмах ніде цього немає. І тоді виникне тема, так як було і зараз, як зараз ситуація є. Яка саме? Що одні чи інші міністерства, одні чи інші центральні органи виконавчої влади відповідають: „Ви відповідаєте за цю програму? От ви і виконуйте”. А ще раз хочу підкреслити, гендерні питання і питання міграції, це є наскрізні питання. І ми повинні слідкувати за тим, що вони повинні бути включені скрізь.

Наступне. Я би хотіла продовжити тему. Це пошук притулку і допомога людям, які, скажімо, опинилися в складних життєвих обставинах. І те, що я задавала питання пані Хевен щодо притулків, що це залежить від країни, чи надається статус, скажімо, мігрантів, чи не надається. На сьогоднішній день є центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Це державні установи. Вони є в кожній області, в кожному районі. Згідно Закону України про соціальні послуги, допомога надається будь-якій людині, яка звертається за допомогою. І тут у нас питання, яке ми сьогодні обговорювали. Чи готові наші люди, особливо ті, які постраждали чи від насильства, чи є, скажімо, людьми-мігрантами чи емігрантами, чи ті люди, які повернулись з заробітків в Україну, чи вони готові сьогодні йти в державні служби, які сьогодні існують, чи готові вони казати про те, що вони повернулись і їм потрібна допомога? І чи готові сьогодні притулки надати, чи центри, надати цю комплексу допомогу? І отут нам потрібно з двох сторін підходити.

Перше. Це інформація, якої, на жаль, сьогодні немає для сімей, для людей. Це в засобах масової інформації. Тому одна з рекомендацій повинна бути, що все ж таки засоби масової інформації обов’язково повинні виконувати закон про соціальну рекламу і надавати безкоштовно інформацію про те, що існують такі служби, існують притулки. І не залежно від того, чи є в тебе статус, чи ні, тобі можуть надати допомогу. Але знову-таки, допомога надається, якщо є заява. Ми не можемо сьогодні прийти і примусити чи маму дитини, чи батька дитини, чи саму дитину, що пішли, ми вас, пішли, ми вам будемо надавати допомогу. Це перше.

Друге. Щодо, знову-таки, щодо притулків. Це те, що на сьогоднішній день є структури, це громадські організації, які надають допомогу жертвам, ой, я кажу жертвам, людям, які постраждали. І виходить так, що у нас на сьогоднішній день громадські організації надають допомогу, якщо є фінансування від донорів. Чи у нас сьогодні існує законодавство, яке надає допомогу або кошти громадським організаціям, які готові працювати за цією темою? Якщо подивитись ці бюджети, які були виділені, то вони в більшості як обласними структурами, так і місцевими, так і на національному рівні надавали кошти у вигляді грантів, будь-чого, на проведення круглих столів, на якісь акції одноразові. І це не була системна допомога саме от, як ми говоримо, громадським організаціям, які би працювали за цим напрямком. Це є теж важливо. І це повинно бути як в рекомендаціях. Це соціальне замовлення, про яке ми вже давно говоримо. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Елла. Я пропоную Ксенії. І будемо підводити вже риску.

_______________К. Я только хотела буквально краткий комментарий по поводу социальной помощи, оказываемой мигрантам. Здесь, я знаю, практика как в Беларуси, в Украине. В частности люди, которые возвращаются, часто доходит до такой ситуации, когда у них проверяют паспорта, проверяют  момент, какие они были за границей, и на основании этого говорят: «Дорогие, вы у нас налоги не платите, вы социальной помощью воспользоваться не можете». Поэтому с этой практикой тоже надо что-то сделать, надо узнать, полагается ли социальная помощь нуждающимся или полагается она тем, кто платит налоги. Это сложный вопрос.

_______________. Дякую. Я хотіла також прояснити певні речі. Можливо, було непорозуміння щодо моєї презентації. Передусім Данська рада з питань біженців – партнер Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту. У нас хороше партнерство. На міністерському рівні є хороші розуміння, що діти-іноземці, діти шукачів притулку попадають під їх мандат, на їх відділення на регіональному рівні. Я розумію, що існують притулки для дітей, які приїздять з співдружності незалежних держав. Цим положенням діти можуть возз’єднуватися з членами сім’ї і направлятися додому, але це не діти шукачі притулку. Є декілька дітей шукачів притулку, які подають заяву отримати статус біженця згідно з конвенцією 51 року і Законом України „Про біженців”. Більшість з них не з країн СНД. Їх не можна відправити додому за визначенням. Шукача притулку не можна відправляти додому, бо він тікає від переслідування. Отже, ми маємо зрозуміти про яких дітей йдеться. Наш досвід свідчить про те, що дітей шукачів притулку немає в урядових притулках, і заяви, які вони подають, подаються до міграційних служб. Отже, щоб ви зрозуміли, що ми не говоримо про дітей з Молдови, наприклад, тому що як правило вони не подають заяви про отримання статусу біженця.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Мы пришли к моменту завершения работы нашего круглого стола. Еще раз по работе с рекомендациями. Все, у кого есть письменные предложения, пожалуйста, отдавайте мне. Все идеи, которые были, обработаются и вместе будут внесены. Значит, сами рекомендации будут структурированы. Есть возможность структурировать их по темам, есть по субъектам выполнения этих рекомендаций. Есть возможность структурировать их, так сказать, и по темам, и по субъектам. Мы обсуждали этот вопрос и с Саймоном Тоннели, и с Еленой Федоровной.

Наверное, с точки зрения традиции удобнее будет их структурировать по субъектам, а уже в структурировании по субъектам выделять темы. Тогда будет понятно кому и соответственно с разными темами, вот.  Потому что если в начале тема, а потом субъект. У нас есть боязнь, что некоторые прочитают только рекомендации по первой теме до четвертой не дойдут. 

Я прошу всех, кто желает предоставить в письменном виде отправить, но в начале следующей недели на адрес «Ла Страды» у вас во всех в приглашениях было если кому-то нужно уточнить адреса, пожалуйста обращайтесь ко мне или к девушкам из «Ла Страды».  

В средине недели или к концу недели обработанный текст будет разослан всем, соответственно, для того, чтобы, скажем. до определенного срока в течение трех-четырех дней вы могли предоставить свои комментарии, дополнения. И после этого рекомендации будут переданы в комитет  Верховной Рады по правам человека и в другие, как мы написали, профильные комитеты и министерства. Это то, что касается рекомендаций.

Я хочу предоставить слово Сайману Тонелли и Елене Федоровне. Кто начнет?

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Байдуже, як завгодно.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Давайте Сайману, а потом вам под завес.

ТОНЕЛЛІ С. Дякую. Я пропонував би навпаки скоріше зробити. Ну я ж чоловік, ну я дам вам першим виступити.

Від імені Ради Європи я хотів би висловити слова подяки всім за участь в дводенній роботі семінару зате, що ви знайшли час попрацювати і приділити увагу такій важливий темі. Ми мали такі  активні багаті дискусії, безперечно які є дуже ціні. Безперечно обговорювалися дуже багато тем і можна ще багато буде обговорити, Але, на жаль, більше  двох днів ми б не могли продовжувати семінар.

 Хочу подякувати всім партнерам, які долучилися до підготовки. Певні інституції загубилися на складній дорозі сюди, зокрема, Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту, саме це міністерство, яке первісно погодилося на нашу пропозицію провести такий семінар з питань жінок-мігрантів. Вони дуже з ентузіазмом віднеслися до цього питання. На жаль, через певні політичні причини їх підтримка надалі не так довго тривала. І більше підтримки ми отримали в організації від „Ла Страда – України”, від пані Катерини Левченко, яка водночас має дуже багато посад, але вона може звести якби всі їх до громади і активно працювати по всіх питаннях. І великі слова подяки представникам парламенту, Комітету з прав людини за те, що надали можливість провести цей захід в будівлі парламенту. І я хочу на завершення побажати успіхів в вашій роботі по розробці рекомендацій і наданні їх парламенту, для того щоб в подальшій роботі питання гендерного мейнстрімінгу отримали належну увагу в Україні.

Лише два коментарі особисто від мене. Як мені здається, от сьогодні од нас виступаючих от дало такий новий аспект цього питання, ця ідея перетину кордонів. Проблеми, з якими стикаємося при міграції, чи говорячи про інтеграцію, чи позицію жінок чи чоловіків в міграції, проблеми, можливо, виникають з того факту, що мігранти, зокрема, жінки, вони якби переїздять з країни одної гендерної перспективи в країну з іншою гендерною перспективою. Отже, вони переїжджають до країни, де майбутнє буде не лише на кухні. Але важливо брати до уваги саме цей аспект, коли людина дійсно переїжджає з одного суспільства, з одним ставленням до гендерної рівності, до іншого. Це треба брати до уваги. І оця ідея, що первісне, міграція чи гендер. Я говорив з однією з учасниць сьогодні вранці, хто чітко сказав, що треба вирішувати питання міграції, а гендерне питання потім буде вирішуватися. Мені здається, можливо, радше навпаки. Треба вирішувати гендерні питання в суспільстві, тоді, можливо, і міграційне питання не буде таке важливе.

З точки зору Ради Європи, я хочу повторити те, що я сказав вчора, на відкритті, зранку. Посилався на Декларацію Ради Міністрів від минулого року, що демократія залежить від того, на скільки суспільство буде використовувати в повній мірі творчі можливості як чоловіків, так і жінок. Отже, рівна участь чоловіків і жінок. Я думаю, ви розумієте мою ідею? Демократія спрацює, якщо творчі можливості і чоловіків, і жінок будуть використані.

Отже, на завершення хочу подякувати ще раз. І побажаю успіху в подальшій роботі.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Саймон. Олена Федорівна.

БОНДАРЕНКО О.Ф. Шановні колежанки і колеги! Я просто відверто вам скажу, просто в захваті від наших цих двох днів. Оскільки я не побачила серед присутніх жодної незацікавленої особи, жодних очей, які би не горіли ентузіазмом і бажанням змінити ситуацію. Я направду щиро вдячна і партнерам, і експертам, і всім учасникам, і учасницям за такий підхід, за таке ставлення і за таку роботу. Це, очевидно, є запорукою того, що ми крок по кроку цю надзвичайно тяжку, делікатну і складну проблему будемо разом вирішувати.

Я абсолютно солідарна із паном Тонеллі стосовно того, що необхідно вирішувати в першу чергу гендерні питання. І, можливо, тоді, я не думаю, що вони аж зовсім зникнуть, питання міграції, але принаймні легше буде їх вирішувати. Власне я, як керівник відповідного підкомітету, і намагаюся над цим постійно працювати, правда, з перемінним успіхом. І ми самі всі розуміємо, чому. Тому що тільки тоді він буде постійним, коли суспільство і насамперед владні чинники усвідомлять необхідність запровадження гендерно чутливої політики.

Хочу вам доповісти, в контексті рекомендацій нашого круглого столу, що одна із них уже практично виконана. Тут є такий момент. Комітету Верховної Ради з питань прав людини звернутися до Міністерства юстиції за роз’ясненням щодо стану підготовки ратифікаційного законопроекту. Йдеться про конвенцію. Уже за моїм підписом пішов запит на ім’я міністра юстиції Олександра Лавриновича з проханням нам надати це роз’яснення. І власне мені би дуже хотілося, щоб за підсумками цього круглого столу, після того, як будуть сформульовані рекомендації, як вони надійдуть до відповідних владних інституцій, щоб ми, мені хотілося, щоб ми не залишали поза увагою те, як до цих рекомендацій дослухаються.

Я маю сумний приклад. У 2006 році ми спільно провели парламентські слухання стосовно становища жінок в Україні. Були розроблені, я переконана, блискучі рекомендації. І власне вони від певного часу мають статус закону, тобто обов’язкові для виконання тими чи іншими владними чинниками. На превеликий жаль, до сьогодні поспіль ось уже четвертий рік левова частка цих рекомендацій так і не була виконана. Тому мені хотілося б, щоб ми з вами спільно забезпечили суспільний, ну, і з нашого боку парламентський контроль за виконанням цих рекомендацій, які розроблені будуть і які будуть надані відповідним інституціям.

І тому, знаючи працьовитість нашого комітету, членів комітету, і секретаріату комітету, а принагідно я хочу висловити подяку працівницям секретаріату комітету з прав людини, які блискуче взяли участь в тому числі і підготовці нашого заходу, знаючи працьовитість всіх моїх колег, я дозволю собі ініціювати два слухання комітетських саме для такого контролю. Які стосуються: перше - обговорення проекту концепції державної міграційної політики; і  друге - комітетські слухання стосовно виконання державної програми сприяння провадженню ґендерної рівності до 2010 року. Я думаю, що ми запросимо на ці слухання і відповідно представників профільних міністерств, і обов’язково представників громадськості, неурядових організацій для того, щоби це було не просто зачитано з папірчика, а щоб це було об’єктивно заслухано, обговорено і зроблено з цього відповідні висліди.

Ще раз щиро дякую всім. До нової співпраці, всього вам найкращого, здоров’я і всіх гараздів.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дяку, Олено Федорівно. Ну я вже так останнє дякую, за традицією, і за гарні слова, і за дуже серйозну роботу, і за ті пропозиції на майбутнє, які є. Це дійсно важлива тема і важлива мсце, де ми можемо спілкуватися, тому що такі круглі столи вони мають практичні наслідки і, ми содіваємось, що цей також буде мати.

У мене є ще таке приємне зобов’язання, ми хочемо від імені центру „Ла Страда – Україна” зробити маленькі сувеніри нашим експертам на згадку про сьгоднішню зустріч: такі чашки з нашою емблемою, вони є в багатьох офісах наших партнерів і нам буде дуже приємно, якщо і у вас вони також будуть. Я вам вручаю. 

Олено Федорівно, я також обіцяю передати такі чашки (не я, а „Ла Страда”) всім співробітникам секретаріату і членам Комітету з прав людини.

БОНДАРЕНКО О.Ф. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Бо сюди ми так багато... Так, бо так багато сюди не привезли. Дуже дякую.

Ми всіх запрошуємо на обід, він буде в тому самому місці, де був вчора, але все рівно дівчата проводять, хоча, я думаю, що ви вже пам’ятаєте, як туди йти. Не пам’ятаєте? Всім бажаю смачного і гарного неформального спілкування.