РЕЗОЛЮЦІЯ
учасників круглого столу на тему:
“Посилення інституційного механізму, що регулює міжетнічні відносини в Україні в умовах децентралізації”
У Верховній Раді України 10 березня 2016 року відбувся круглий стіл на тему: “Посилення інституційного механізму, що регулює міжетнічні відносини в Україні в умовах децентралізації”, організований Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Офісом Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних меншин, за участю представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, дипломатичних представництв, наукових установ, громадських та міжнародних організацій.
Обговоривши актуальні та надзвичайно важливі для багатонаціонального суспільства України питання та проблеми, учасники круглого столу дійшли спільного висновку про неналежне інституційне забезпечення формування та реалізації державної етнонаціональної політики в Україні та про необхідність утворення центрального органу виконавчої влади, уповноваженого комплексно вирішувати проблеми етнонаціонального розвитку держави, з відновленням відповідних підрозділів обласних державних адміністрацій.
Такий державний орган має не тільки оперативно вирішувати проблеми національних меншин, а й системно відстежувати процеси, моделювати механізми реагування на них, у тому числі на законодавчому рівні. Саме цей орган покликаний забезпечити координацію дій всіх державних органів у цій сфері, а також має бути наділений повноваженнями для реалізації заходів у правовій, освітній, культурній сферах з належним кадровим і ресурсним забезпеченням.
Практика довела, що без центрального органу виконавчої влади складно проводити чітку, виважену, послідовну державну політику в такій чутливій сфері, як міжнаціональні відносини. Саме завдяки утворенню із здобуттям незалежності Українською державою відповідного центрального органу виконавчої влади та законодавчої бази, що відповідала міжнародним стандартам, були закладені підвалини державної етнонаціональної політики України, вдалося уникнути гострих конфліктів і міжетнічних протистоянь.
Однак згодом існуюча інституційна структура була значно послаблена внаслідок численних реорганізацій і перетворень, довільного перерозподілу повноважень і відповідальності. Зокрема, ліквідація наприкінці 2010 року Державного комітету України у справах національностей і релігій вкрай негативно позначилася на динаміці реалізації державної етнонаціональної політики, були втрачені зв’язки держави з національними товариствами, що давали змогу постійно відстежувати ситуацію та оперативно реагувати на виклики. Загалом учасники круглого столу констатували, що з ліквідацією Держкомнацрелігій державне управління у сфері етнонаціональної політики фактично було зведено нанівець.
Позитивними кроками у цій сфері стали рішення Кабінету Міністрів України в червні 2014 року про утворення Ради міжнаціональної злагоди та про запровадження посади Урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики. Сама ідея запровадження такої посади, на яку покладалося виконання завдань з координації формування та реалізації етнонаціональної політики в Україні, була вкрай доцільною та своєчасною, незважаючи на те, що під час її реалізації було допущено низку недоліків, зокрема, дублювання функцій з Міністерством культури України, відсутність дієвих інструментів впливу на формування та реалізацію державної етнонаціональної політики тощо.
Однак у квітні 2015 року посаду Урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики було скасовано. Це рішення Кабінету Міністрів України, за відсутності жодних офіційних коментарів чи пояснень, не тільки не знайшло підтримки в громадському та експертному середовищі, а й викликало негативний суспільний резонанс.
Нині відсутність центрального органу виконавчої влади, відповідального за цю важливу та чутливу сферу суспільного життя, є однією з причин наявності низки проблемних питань у сфері етнонаціональної політики. Зокрема, вже давно назріла необхідність удосконалення нормативно-правової бази, потребує істотного вдосконалення механізм державної підтримки збереження культурної та мовної самобутності національних меншин. Більше того, саме відсутність такого центрального органу виконавчої влади вкрай негативно позначається на координації діяльності різних державних органів у цій сфері, на реалізації проектів та програм, спрямованих на національні меншини, на налагодженні комунікацій, довіри та співпраці між представниками національних меншин та інституціями державної влади на центральному і місцевому рівнях.
Учасники круглого столу наголосили також на необхідності відновлення підрозділів обласних (за потреби – і районних) державних адміністрацій, покликаних забезпечувати реалізацію державної етнонаціональної політики на місцевому рівні. Після ліквідації обласних та районних управлінь Держкомнацрелігій тільки деякі обласні державні адміністрації зберегли управління або відділи у справах національностей. Утворення таких підрозділів забезпечить відновлення управлінської вертикалі, проведення повноцінного моніторингу ситуації на місцях, сприятиме налагодженню ефективної співпраці з регіональними громадськими організаціями національних меншин.
У ході обговорення учасники круглого столу підкреслили необхідність відновлення роботи громадських консультативно-дорадчих органів національних меншин та їх залучення до формування і реалізації державної етнонаціональної політики. На жаль, на даний час вони не мають механізмів впливу на процес прийняття рішень з питань, які їх безпосередньо стосуються.
Формуючи нову модель державного управління у сфері етнонаціональних відносин, слід передбачити функціональні зв’язки між відповідним центральним органом виконавчої влади та представницьким органом національних меншин України, що може мати дорадчо-консультативний статус та функціонувати при Президентові України або Кабінетові Міністрів України. Ці органи повинні мати чіткі функції та повноваження, їхня діяльність має бути сконцентрована на питаннях, що становлять інтерес для національних меншин. Це сприятиме виробленню узгодженої державної політики у сфері захисту прав національних меншин та політики національного порозуміння в багатонаціональному українському суспільстві, розширенню зв’язків органів державної влади з громадськими організаціями, представниками національних меншин, іншими зацікавленими сторонами, що допоможе формувати програмно-цільові завдання та гнучкіше вибудовувати державну етнонаціональну політику.
Однак ключовим питанням у забезпеченні ефективної державної етнонаціональної політики є утворення центрального органу виконавчої влади з координаційними функціями. Саме українська влада повинна виробити нові ефективні механізми для забезпечення консультацій з представниками національних меншин, обговорення та врахування їхніх інтересів, вирішення проблем.
Створення ефективної інституційної структури є необхідною умовою для забезпечення належної системи захисту прав національних меншин. Учасники круглого столу підкреслили: якщо держава не приділятиме належної уваги питанням етнонаціональної політики та забезпеченню прав національних меншин, цим питанням приділятимуть і вже приділяють увагу інші держави, але не в інтересах України.
Питання, що стосуються національних меншин, завжди використовувалися для досягнення різних політичних цілей. Створення державного інституційного механізму, здійснення ефективної державної етнонаціональної політики мінімізує спроби дестабілізації ситуації в країні на міжетнічному ґрунті, буде позитивно сприйнято громадськими організаціями національних меншин, сприятиме покращенню зовнішньополітичного іміджу України та просуванню України на шляху імплементації відповідних європейських норм, виконання міжнародних зобов’язань.
Україна є державою – учасницею Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Наша держава також взяла на себе зобов’язання в рамках реалізації Європейської політики сусідства. Вибравши цей шлях, Україна продемонструвала намір забезпечити європейські стандарти захисту прав національних меншин, зокрема, шляхом створення належних механізмів для їх реалізації, що не може бути досягнуто без усунення наявних інституційних прогалин у сфері реалізації державної етнонаціональної політики.
Більше того, Україна вже визнала необхідність створення ефективного механізму забезпечення та захисту прав корінних народів і національних меншин, що закріплено в Національній стратегії у сфері прав людини та у плані заходів з її реалізації на період до 2020 року, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року № 1393-р, де, зокрема, передбачено «визначення центрального органу виконавчої влади у сфері етнополітики з відповідною інституційною спроможністю виконувати функції з формування політики у відповідній сфері, у тому числі профілактики та проведення моніторингу дотримання прав корінних народів і національних меншин» (строк виконання – другий квартал 2016 року).
Учасники круглого столу звертаються до Президента України, Кабінету Міністрів України, Голови Верховної Ради України, голів депутатських фракцій і груп Верховної Ради України восьмого скликання з пропозицією щодо утворення центрального органу виконавчої влади у сфері етнонаціональної політики. Утворення такого державного органу є актуальним саме тепер, коли Україна здійснює структурні реформи, покликані докорінно змінити стиль державного управління. Процес децентралізації є найбільш визначальним серед змін, що справлятимуть вагомий вплив на забезпечення прав національних меншин. Тому саме сьогодні надзвичайно важливим є створення ефективного інституційного механізму у сфері етнонаціональної політики, що сприятиме встановленню в Україні національного порозуміння, особливо зважаючи на внутрішні та зовнішні виклики, та стане запорукою створення єдиної інтегрованої політичної нації з урахуванням етнічного різноманіття, передумовою для формування взаєморозуміння і толерантності у незалежній, соборній, правовій, демократичній, європейській Українській державі.