Комітет Верховної Ради України

1-2 жовтня 2013 року на Закарпатті відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.  Захід було присвячено питанням стану забезпечення прав національних меншин у Закарпатській  області та обговоренню  практики застосування законодавства України про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в західних прикордонних областях України.  Окрім вище зазначеного, під час виїзного засідання обговорювалось коло питань, пов’язаних із проблемами  відновлення прав осіб переселених (депортованих) з території Закарпатської області за національною ознакою, вивчались проблеми адаптації та інтеграції ромського населення в українське суспільство. Також  піднімалась вже давно назріла проблема, щодо необхідності удосконалення нормативно-правової бази у сфері міжнаціональних відносин та забезпечення прав національних меншин.

Необхідність виїзного засідання саме у Закарпатті визначальним чином обумовлювалась тим, що в Закарпатській області вже століттями в мирі і злагоді проживають представники понад ста національностей, тож  Закарпаття має значний досвід реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, застосуванні законодавства України про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Тому члени Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин прибули до Закарпатського регіону, задля ближчого –  безпосередньо на місці ознайомлення із нинішнім становищем, умовами життя, забезпеченням освітніх, мовних, культурно-мистецьких, інформаційних та інших потреб національних меншин Закарпаття, для того щоб  відчути реальний стан справ у цій сфері, проаналізувати проблеми і питання, які сьогодні викликають стурбованість громадських організацій і представників національних меншин, та окреслити основні питання для подальшої законотворчої діяльності Комітету у цьому напрямку.

Члени Комітету заслухали інформацію міністерств, профільних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, обговорили найбільш проблемні питання та пропозиції щодо вирішення на державному рівні нагальних потреб національних меншин, проблем міграції, удосконалення процедур надання притулку та врегулювання питань захисту біженців і шукачів притулку в Україні.

 В обговоренні взяли участь депутати Верховної Ради України, представники Закарпатської обласної ради та  Закарпатської обласної адміністрації, представники центральних органів виконавчої влади, національно-культурних товариств, громадськість.

В рамках виїзного засідання члени Комітету відвідали Ужгородський національний університет з метою ознайомлення з діяльністю цього вищого навчального закладу. Народні депутати оцінили стан забезпечення доступу до вищої освіти представників нацменшин Закарпаття, обговорили деякі з проблем вищої освіти й можливості унормування окремих питань на законодавчому рівні.

Також учасники виїзного засідання завітали до Центру культур національних меншин Закарпаття у м. Ужгороді, котрий  є державним культурно-інформаційним, організаційно-методичним та консультативним закладом. Діяльність Центру спрямована на реалізацію державної політики у сфері задоволення етнокультурних потреб національних меншин, відродження, збереження і розвитку в області їхніх культур, мов, звичаїв та традицій.

Так само для поглибленого вивчення проблем, які є актуальними  для угорської громади,  члени Комітету завітали до Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці II, де мали зустріч з викладачами та студентами, а також з колегами із парламенту Угорщини.

В програмі виїзного засідання було заплановано та згодом здійснено відвідання Пункту тимчасового розміщення біженців у Закарпатській області (м. Мукачеве) з  метою вивчення реального стану умов утримання біженців.

Також депутати не оминули увагою  проблеми адаптації та інтеграції ромської меншини  в українське суспільство. Оскільки 8 квітня 2013 року Указом Президента України було схвалено Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року. У контексті забезпечення виконання зазначеного Указу Кабінет Міністрів 11 вересня 2013 року  затвердив план заходів щодо реалізації згаданої стратегії.  Беручи до уваги те, що значна частина представників ромської меншини проживає саме у Закарпатті,  питання життєдіяльності ромів, які, безперечно, є вкрай актуальними для області, неодноразово піднімались під час обговорення першого питання порядку денного на засіданні Комітету. Також, у рамках виїзного засідання, члени Комітету відвідали місця  компактного проживання представників ромської національної меншини у м. Берегове. Побували у школі та дошкільному закладі, де навчаються та виховуються діти-роми, ознайомились з роботою медичного пункту, що обслуговує поселення ромів.

За підсумками виїзного засідання члени Комітету прийняли рішення звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозиціями щодо удосконалення законодавства з питань національних меншин та державної етнонаціональної політики, з питань біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту. Також пропозиції учасників виїзного засідання в подальшому будуть враховані у законотворчій діяльності Комітету.

                               Стенограма виїзного засідання Комітету Верховної Ради України з питань прав людини,

національних меншин і міжнаціональних відносин

1 жовтня 2013 року                                                                                                                                                                  м. Ужгород

Пацкан В. В. – голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Перед початком нашого засідання хотів би висловити подяку голові Закарпатської обласної ради Івану Івановичу Балозі та голові Закарпатської обласної державної адміністрації Олександру Олександровичу Ледиді за сприяння та допомогу  в організації нашого виїзного засідання Комітету.

Шановні колеги! Невеличкий  екскурс.  Рада сьомого скликання, а саме Комітет з питань прав людини, прийшла до нового формату щодо обговорення законодавчих актів, щодо їх написання, щоб не відбувалося написання цих законів лише виключно у кабінетах. Усіх найбільш резонансних законодавчих актів, які найбільше хвилюють наше суспільство, а саме в Комітеті з прав людини, дуже багато. Це й закон про мирні зібрання, це й закон щодо дискримінації, закон про персональні дані  – їх ми намагаємося обговорювати саме в такому форматі, в присутності представників громадських організацій, в присутності фахівців, для того, щоб була дана глибока оцінка цим законодавчим актам. Є і той фактор, чому ми саме в Закарпатті. Тому що питання національних меншин для нас є одним із пріоритетних у Комітеті, ми вважаємо, що для того щоб розуміти освітницьку, культурну роль національних меншин, потрібне безпосереднє спілкування із самими представниками національних меншин.

Тому ми зараз тут. Ми б хотіли не лише почути звіти, ми б хотіли почути реальну пропозицію щодо врегулювання питань  стосовно національних меншин.

І друге питання, яке ми будемо сьогодні піднімати, – це питання статусу осіб біженців,  осіб без громадянства, людей, які потребують уваги зі сторони нашої держави, людей, які до нас потрапили в країну в той чи інший спосіб. Держава повинна цим опікуватись. Закарпатська область як одна із прикордонних областей може бути тим прикладом, який ми б хотіли бачити серед усіх західних областей.

Хочу подякувати всім присутнім за участь у роботі Комітету. Хочу сказати, що сьогодні від Комітету присутні народні депутати: перший заступник Андрій Шевченко, заступник голови Комітету Ірина Луценко, голова підкомітету Богдан Бенюк, голова підкомітету Самойленко Василь Петрович, голова підкомітету Мустафа Джемільов і секретар Комітету Гайдош Іштван.

Запрошую до вітального слова голову Закарпатської обласної державної адміністрації Олександра Олександровича Ледиду.

Ледида О. О. – голова Закарпатської обласної державної адміністрації.

Шановні народні депутати! Шановні учасники засідання! Дозвольте привітати вас у нашому багатонаціональному краї. Те, що місцем проведення цього поважного зібрання стало Закарпаття, очевидно є невипадковим. В області вже століттями в мирі і злагоді проживають представники понад 100 національностей. Закарпаття має значний досвід реалізації державної політики у сфері національних відносин, застосуванні законодавства України про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Виклики сьогодення, незважаючи на наявний досвід законодавчої бази в Україні, без сумніву змушують нас виходити на якісно новий рівень регулювання цих відносин.

Враховуючи етнічну складову краю, обов’язковою умовою його стабільного розвитку є забезпечення умов для реалізації прав і свобод представників національних меншин, що виступає на перший план по реалізації в області державної політики у цій сфері. В цілому етнополітична ситуація в області стабільна. Відсутні гострі конфлікти і протистояння. Це доказ виваженої та ефективної політики у міжнаціональних відносинах. Разом із цим, ми розуміємо що на сьогодні існує низка питань, які потребують вирішення. Зважаючи на те, що мова – найважливіша ознака національної самоідентифікації людини, її духовної культури, пріоритетом у нашій діяльності є реалізація мовної політики.

Обласною державною адміністрацією у цьому напрямку здійснюються практичні заходи. Зокрема, щодо створення умов для формування високої навчальної мотивації до вивчення як рідної, так і державної мови. В той же час слід зауважити, що, враховуючи євроінтеграційний курс нашої держави, деякі норми національного законодавства у сфері захисту прав людини слід привести  у відповідність до європейських. Тому сьогодні важливо проаналізувати чинну законодавчу базу та внести конструктивні пропозиції щодо її вдосконалення. Впевнений, що напрацювання Закарпатської області у сфері захисту прав національних меншин, біженців, та шукачів притулку, а також отримана інформація в ході засідання профільного Комітету Верховної Ради України згодом буде використана у законодавчій діяльності. Вирішення зазначених проблем можливе лише завдяки нашій спільній діяльності: законодавчої гілки влади, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, національних меншин, науковців, експертів – усіх причетних до питань міжнаціональних відносин.

Шановні учасники засідання! Дозвольте побажати вам плідної дискусії, конструктивних висновків і рішень. Дякую за увагу.

Пацкан В .В.

До слова запрошується голова Закарпатської обласної ради Іван Іванович Балога.

Балога І. І. – голова Закарпатської обласної ради

Шановний Руслане Володимировичу, шановний Олександре Олександровичу, ваше високопреосвященство владико Феодор, шановні народні депутати, шановні генеральні консули Словаччини, Угорщини, дорогі земляки! Хочу виразити слова щирої подяки нашому земляку, народному депутату, голові Комітету Валерію Пацкану за те, що дійсно тут, у багатонаціональному краї,  проводиться виїзне засідання Комітету. Це дуже важливо, дуже актуально. Адже прийняті до цього часу законодавчі акти дають багато надії, в тому числі і для національних меншин Закарпаття.  Декларативно… Але ми їх не бачимо основному документі, за яким ми усі живемо. Цей документ називається бюджет України.

Тому, вітаючи народних депутатів, я хочу, перш за все, сказати: хто не був на Закарпатті, щоб вам тут полюбилося! Я сподіваюся, що ви будете мати можливість побачити і нашу природу, і щирість наших людей, незалежно від того,  хто в яку церкву ходить, і хто якої національності.

Хочу вам побажати, щоб ті  напрацювання, ті серйозні речі, про які ви будете говорити, про які будете доповідати у Верховній Раді, підтримали ваші колеги-народні депутати, підтримали в більшості, в тому, щоб ці речі, які ви приймаєте для найменшої національної меншини в Закарпатті, в Україні, були закладені, в тому числі, і у фінансовому виразі. Щоб декларація мала реальне продовження.

Я, як корінний житель Закарпаття, безперечно хотів би, щоб у тому документі було очікування багатьох тисяч і сотні тисяч закарпатців – русинів, вони теж хочуть бачити себе в Україні повноцінними, так як бачить їх сьогодні спільнота європейська. Тому і цигани, і румуни, і угорці, і словаки, і поляки, і російське населення Закарпаття – всі вітають те, що Комітет проходить у Закарпатті. Але ще більше будуть вітати те, коли буде конкретними рядками  написано, що, для чого, для якого класу відкрито, який факультатив, яка книжка, який словник… Щоб усі відчули себе рівноцінними. Тому що і  перед Богом  всі одинакові.  Я вважаю, що всі їсти хочуть і жити хочуть, і хочуть розвивати не тільки Закарпаття, а й державу. Тому бажаю, щоб  ваші декларативні наміри, ваші сподівання на те, що представники національних меншин Закарпаття і України будуть жити краще, здійснилися. Ми на це сподіваємося  і бажаємо, щоб усі ваші напрацювання були підтримані на 100% депутатами Верховної Ради і в майбутньому наші найменші національні меншини Закарпаття, інших областей  України відчували чітку лінію на європейську інтеграцію.

Я вас вітаю, бажаю плідної роботи.

Пацкан В. В.

Дякуємо, Іване Івановичу.

До слова запрошується Кошулинський Руслан Володимирович – Заступник Голови Верховної Ради України, який є безпосереднім куратором Комітету з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.

Кошулинський Р. В. – Заступник Голови Верховної Ради України

Ваше високопреосвященство, шановні пані та панове. Така робота профільного Комітету ще раз показує, наскільки важливі для Верховної Ради саме ці питання, які ми порушили і які ми сьогодні обговорюватимемо в стінах Закарпатської обласної ради. Насправді, якщо подивитися  на світовий процес глобалізації, який сьогодні проходить, питання національних меншин є завжди гострим. І перш за все, коли держава не опікується своїми національними меншинами,  то точно ними опікується хтось інший. На превеликий жаль, сьогоднішнє законодавство в цій царині насправді вже потребує кардинальних змін. Це є 4 аркуші паперу декларативного характеру, які не формують, не додають і не сприяють поглибленню  та збагаченню  національної самобутності, ідентичності. Продовжуючи тему, яку порушує Іван Іванович, можу сказати. В минулому році на всі потреби національних меншин в законі «Про Державний бюджет України» було закладено близько 52 мільйонів гривень. Це є міністерство освіти, міністерство культури, з них 49 мільйонів було використано на підручники. Решта – близько 3 мільйонів було використано на 7 газет, періодичних видань, і концертну діяльність, за невеликим чинником, може дещо інше. Це практично всі кошти, які були виділені на потреби національних меншин. Отож, враховуючи сьогоднішню нашу, я надіюся, дуже гостру, правдиву, щиру, відкриту розмову, ми зможемо з вами намітити ті крапочки, ту акупунктуру, яку потребує сьогодні законодавство України, для того, щоб максимально наповнити якісним змістом законодавчу базу і безпосередній контакт з національними меншинами, використовуючи знання, напрацювання, думки громадських організацій, національних об’єднань, які би долучилися до творення цього найефективнішого механізму, який на сьогодні можна втілити в новий закон, в нову редакцію закону «Про національні меншини».

Отож, шановне товариство, я вас закликаю максимально наснажитися нашою бесідою, максимально гостро, «шпичасто» мати діалог сьогодні, і, я надіюся,  що Комітет, ми, абсорбуючи всі думки,  вийдемо на якісну дискусію вже в сесійній залі. Отже, гарної нам сьогодні плідної роботи. Дякую.

Пацкан В. В.

Дякуємо вам, Руслане Володимировичу, за те що ви прийняли участь у нашому виїзному засіданні. Це показує ще раз те, що керівництво Верховної Ради долучиться до популяризації законодавчих актів, до ідей Комітету з прав людини. Ще б хотів до вітального слова запросити людину, яка своїм прикладом показує, як можна співпрацювати з національними меншинами, яка через свою духовну культуру є і може бути прикладом для нас усіх. Архієпископ  Феодор - керуючий Мукачівською єпархією Української православної церкви, архієпископ Мукачівський  і Ужгородський.

Архієпикоп Феодор

Дорогі браття і сестри! Сьогодні маємо честь звернутися до вас і прийняти участь у таких важливих питаннях, які зараз піднімаються по відношенню  до прав людини, національних меншин і багатонаціонального нашого рідного закарпатського краю. Напевно, неможливо розглянути ці питання тільки в площині політичній або економічній, або історичній, або соціальній, тому що невід’ємною частиною відносин міжнаціональних є, в першу чергу, віра во Христа, віра в Бога і Церква Христова є, на даний момент, великим фундаментом, що може консолідувати суспільство,  що може прийняти до уваги всі ті побажання всіх націй, всіх віросповідань, які є в нашому рідному благодатному закарпатському краї.

Як архієрей, керуючий Мукачівською єпархією Української православної церкви, хочу свідчити, що на даний момент, милостю Божою, у нас немає жодного конфлікту, який би міг викликати ті чи інші негативні відчуття в душі віруючої людини.

Дійсно, Закарпаття є багатонаціональним краєм,  багатоконфесійним краєм, але не зважаючи на поліконфесійність, ми можемо сміло сказати, що в нашому краї зараз нема ніяких конфронтацій, церква, незалежно від конфесії, живе мирно і толерантно ставиться по відношенню одне до одного.

Нам приємно консолідувати людей, в першу чергу, по вірі в Бога, нам приємно свідчити про  те, що в наших храмах поруч стоять і українці, і угорці, і німці, і словаки, і чехи і так далі. Ми всі об’єднуємося єдиною вірою і толерантно, з великою повагою, ставимося до всіх без винятку конфесій краю, що зараз є печаттю або таким еталоном добрих відносин між конфесіями.

Я щиро вдячний за ці питання, які зараз будуть підніматися. Почитавши той склад питань, які будуть зараз оголошуватися, ми хочемо свідчити, що церква завжди була, є і буде тою інституцією, яка готова завжди іти на діалог, завжди мирним шляхом, шляхом тим, який проповідує Євангеліє, що є основою для любої віри, тому що священне писання є фундаментом для кожної людини, яка вірує в Бога. І ми готові іти назустріч і, підтримуючи один одного, створювати як уже створену,  так і прибільшувати ту чудову прекрасну багатонаціональну сім’ю, яка проживає в нашому закарпатському краї.

Нехай благословить Господь вас усіх, тут присутніх, всіх тих, які долучилися до благородної і доброї справи. Кріпості і милості Божої від душі вам бажаю. Нехай прибуде на вас всіх і на нас благословення від Бога, сотворившого Небо і Землю. Дякую.

Пацкан В. В.

Дякуємо.

Шановні колеги! Давайте запропонуємо регламент такий, щоб кожний виступаючий до 3-х хвилин мав можливість висловити свою думку, свою позицію, щоб після засідання Комітету ми зібрали всі ці напрацювання, і вони потім переформатувалися у законодавчі акти. Я пропоную, з вашого дозволу, порядок денний розпочати.

Першим питанням порядку денного у нас сьогодні є «Про стан забезпечення прав національних меншин у Закарпатській області».

У нас внесений на даний момент законопроект, поданий народними депутатами України Кошулинським, Фаріон, Бенюком, Леоновим.  Руслан Володимирович і Богдан Михайлович присутні тут у нас, у залі, на засіданні Комітету. Проект закону «Про концепцію державної етнонаціональної політики України» № 2560-А від 05.07.2013 року поданий також нашим колегою, народним депутатом Мустафою Джемілєвим, який теж присутній тут, котрий також бере активну участь у обговоренні зазначених  питань щодо корінних народів.

Ми не можемо оминути багато питань, які стоять у нас зараз щодо інтеграції ромських нацменшин в українське суспільство. Ми знаємо, що 8 квітня 2013 року Указом Президента було схвалено стратегію захисту та інтеграцію в українське суспільство ромських національних меншин на  період до 2020 року. У контексті забезпечення виконання  зазначеного Кабінет Міністрів  11 вересня 2013 року затвердив план заходів щодо реалізації згаданої стратегії.

Оскільки значна частина представників ромської національної меншини компактно проживає в Закарпатті, ми б хотіли також у нашому сьогоднішньому засіданні звернути на це увагу. Так само на засіданні будуть обговорюватися  питання з проблем відновлення прав осіб, переселених з території Закарпатської області  за національною ознакою, оскільки питання репресій, що застосувалось до національних спільнот, що проживають на Закарпатті, є маловивчені і майже взагалі невідомі широкому загалу українського суспільства.

Останнє. Щодо регламенту обговорення питань порядку денного. Я буду намагатися надати всім  бажаючим  право виступити. Сподіваюсь, що наша робота буде проходити у належних конструктивних параметрах, дасть після себе конкретні результати. Запрошую всіх до конструктивну.  Ми б хотіли дуже плідно попрацювати, щоб після засідання у Закарпатті, окрім самого Закарпаття, залишились не лише позитивні згадки, а й конкретна робота.

До обговорення в першому питанні запрошується Руслан Володимирович Кошулинський – заступник Голови Верховної Ради

Кошулинський Р. В.

Шановне товариство! Перш за все, вивчаючи досвід багатьох країн, як світових, так і європейських, щодо організації співжиття, враховуючий досвід і новації, які держави вклали у взаємини в нацменшинах, прийшов до висновку і цей колектив співавторів законопроекту про нацменшини. Я окреслюю ті новели, які ми хотіли запропонувати.

Вивчали досвід наших найближчих сусідів, зокрема Угорщини, Словаччини, Польщі, Чехії, Хорватії, навіть ми брали законодавство Швеції. З усіх законодавств, на наш погляд, найбільш перспективний, найбільш виписаний в плані якості співжиття, є досвід Угорщини. Сербія також десь частково перейняла досвід Угорщини в напрямку взаємин, які склалися в цій країні, і організації співжиття нацменшин.

Ми враховували і  законодавство Української Народної Республіки від 22 січня 1918 року, закон «Про нацменшини», досвід ЗУНР – «Про нацменшини» Отже, досвід історичний, що склався в Україні і сучасний досвід, який є в наших сусідів, тому що він є найбільш доцільний і легкий в упровадженні для нас. Якщо брати до уваги досвід західної Європи, він частково нам не підходить, він все таки більш імперський, колоніальний. Там є своє специфіка, яка накладається на сучасний стан.

 Отож, найцікавіша новела в цьому законодавстві – це,  перш за все, так зване створення національної самоврядності в місцях компактного проживання меншин. Це є та новела, яка є в законодавстві Угорщини і частково інших держав, яка дозволяє в місцях компактного проживання певної національної меншини надати можливість через органи місцевого самоврядування творити органи національного місцевого самоврядування.

Вважаємо, що власне така побудова взаємин в середині дасть змогу максимально ефективно розвиватися національній меншині. Насправді це досить цікава ситуація. В Угорщині, наприклад, навіть пораховано кількість населених пунктів компактного проживання ромів, українців, словаків, чехів тощо. Тобто держава може чітко побачити, де треба, яку кількість шкіл, дитячих садочків, яку кількість необхідно для національних меншин допомоги в друкованій продукції і так далі, і тому подібне. Позитивні відгуки на цей законопроект я отримав від кримчаків, від представників кримських народів. До нас надходили пропозиції, щоб можна було надати можливість у місцях компактного проживання максимально господарювати.

До прикладу. Щодо представників, які сповідують іслам. Є якийсь час, де заборонена гучна музика, наприклад, в Криму. А  якесь підприємство хоче проводити в той час в Криму розважальні заходи. Яким чином убезпечити людей, які сповідують інші погляди, від конфліктної ситуації?

Це є можливість місцевого самоврядування, коли представники однієї нації, національної меншини зможуть самостійно сформувати національну меншину, тобто органи місцевого самоврядування, і ухвалити рішення про відзначення своїх свят, про визначення історичних дат, про визначення призначення навіть якихось своїх пам’яток місцевого значення тощо. Тобто надати повну змогу господарювати національній меншині на тій території, де вона компактно проживає відповідно до закону про місцеве самоврядування.

Я направив цей законопроект до Ужгородського університету. Я надіюся, що цей законопроект можна буде обговорювати з громадськими організаціями і представниками національних меншин. Я отримав деякі відповіді від представників, і, якщо будуть запитання, я намагатимуся дуже коротко, стисло відповідати. Дякую.

Пацкан В. В.

До слова запрошується Мошкола Михайло Іванович – директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України.

Мошкола М. І. – директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України.

         Вельмишановна президія, дорогі друзі. Дозвольте, перш за все, привітати всіх вас від імені Міністра культури України Леоніда Михайловича Новохатька і наш захід на прекрасній закарпатській землі, де проживає більше 100 націй, що віддзеркалює, по суті, ті нації і народності, які проживають на території нашої з вами держави України.

Міністерство культури України, будучи  уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин, в першу чергу бачить своє завдання в удосконаленні нормативно-правової бази. Як уже було сказано сьогодні, опрацьовано концепцію спільно з іншими органами виконавчої влади, Комітетом Верховної Ради України, який сьогодні нас запросив до Закарпатської області і  надзвичайно активно працює в цьому плані. Концепцією державної національної політики України передбачається на законодавчому рівні визначити мету, основні поняття, принципи, завдання та напрямки державної етнонаціональної політики.

28 серпня цього року законопроект був схвалений Кабінетом Міністрів України. Водночас, враховуючи важливість питань інтеграції ролі в українське суспільство та у контексті виконання рекомендації європейської комісії, пов’язаних з питань лібералізації візового режиму для України, Міністерством культури, спільно з іншими органами виконавчої влади, було опрацьовано стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської нацменшини до 2020 року.

Хочу сказати, що після схвалення даного рішення, у нас відбулося ряд зустрічей, у тому числі з громадськими організаціями, в тому числі із фондами, таким як Фонд відродження, який працює над даною тематикою. Ми напрацьовуємо ряд напрямків щодо вдосконалення даної роботи і я думаю, що тут ми досягнемо надзвичайно хороших результатів.

Зазначені правові акти спрямовані на забезпечення рівних можливостей для участі представників ромської нацменшини в Україні в соціально-економічному та культурному житті нашої з вами країни. Хочу сказати про те, що в контексті здійснення роботи щодо забезпечення захисту прав нацменшин Міністерство культури повсякчас наголошує на можливості участі саме національних меншин у державницьких процесах. Так, при Міністерстві культури діє громадська рада, до складу якої ввійшли 85 представників інституції громадського суспільства, в тому числі 11 представляють саме об’єднання національних меншин. У складі громадської ради діє профільна комісія з питань міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин України, з якою ми надзвичайно тісно співпрацюємо  в питаннях опрацювання саме нормативно-правової бази. На думку Міністерства культури, співпраця з національними меншинами в такому форматі є надзвичайно важливою, оскільки в такий спосіб ми маємо можливість оперативно розв’язувати на вирішувати нагальні питання, що турбують національні меншини. Зокрема, протягом цього року за участі громадських об’єднань нацменшин були обговорені питання щодо створення у Києві центру розвитку культур національних меншин, так званий «Дім національностей», питання покращення становища ромської національної меншини в Україні,  захисту прав  народів північного Кавказу тощо.

Що стосується роботи задоволення етнокультурних потреб національних меншин, то Мінкультури намагається максимально повно збалансовано задовольнити їхні потреби, їхні культурні та мовні потреби. Хочу сказати про те, що 2013 році, як уже було сказано, виділені відповідні кошти. Я надзвичайно вдячний, що саме сьогодні проводиться така робоча нарада, така робоча зустріч, де буде обговорено ряд концептуальних питань щодо розвитку цієї тематики, саме в той час, коли формується бюджет на 2014 рік. Ми маємо надзвичайно відповідально підійти до цього питання, сформулювати бюджет таким чином, щоб це відчули національні культурні товариства, щоб відчули національності, які проживають у всіх регіонах нашої країни. Як було сказано, ми стараємося і завжди включали у бюджет року допомогу у видавничій роботі. Так, фінансувались газети нацменшин, будуть продовжуватися фінансуватися, тому що це одне із основних завдань діяльності нашого департаменту, і ми це робитимемо і надалі. Хочу сказати, шановні колеги, що ідемо в 2014 рік. Це 200-річчя Тараса Шевченка. Заплановано надзвичайно велику кількість заходів. Ви знаєте, я був вражений, коли тиждень тому, працюючи на цій посаді два тижні, ми провели заходи, де 30-ма мовами  читалися твори Тараса Шевченка. Серце, душа, як кажуть, радувалася за це, тому що Шевченко живий, тому що Шевченко живе. І поки живуть діти, які читають твори Шевченка, говорять про це різними мовами в країні, до цього часу буде жити Україна. Я дякую вам сердечно  за  сьогоднішню зустріч. Ми опрацюємо всі ті питання, які будуть надані вами у виступі.

Пацкан В. В.

До слова запрошується Шутанич Наталія Іванівна – заступник начальника відділу національностей та релігій Закарпатської облдержадміністрації.

         Шутанич Н. І.

Шановні народні депутати України, ваше високопреосвященство, шановні представники дипломатичного корпусу, шановні учасники засідання. Питання, які сьогодні ми обговорюємо, є надзвичайно актуальними для нашого регіону. Адже толерантність співіснування культур різних національностей вигідно відрізняє Закарпаття від інших регіонів нашої держави. Тому одним із пріоритетів у роботі місцевих органів влади є здійснення заходів щодо задоволення потреб національних спільнот, створення можливостей у вирішенні конкретних запитів відповідно до законодавства і відповідно до національного складу населення. В нашому регіоні реалізуються три обласні програми, які спрямовані на підтримку національних меншин. Це Програма розвитку освіти, культури, традицій національних меншин Закарпаття, Програма «Ромське населення Закарпаття», Програма центру культур національних меншин Закарпаття. Хотіла б попросити присутніх на сьогоднішньому засіданні представників центральних органів виконавчої влади про те, що станом на сьогодні фінансування потреб національних меншин є можливим, що здійснюється фінансування тільки громадських організацій національних спільнот, які мають загальнодержавний статус. Представники наших регіональних громадських організацій також хотіли брати участь у конкурсах на визначення переможців у здійсненні заходів, пов’язаних з їх етнокультурною діяльностю. Разом з тим, сьогодні варто акцентувати увагу на проблемах, які, очевидно, мають місце у міжнаціональній сфері.

По-перше, першочерговим завданням у контексті європейської інтеграції України дуже доцільно, як вже зазначалося, вибудувати концепцію з прийняттям Закону України «Про засади державної етнонаціональної політики». Наступними кроками могли би стати уже питання вдосконалення чинної нормативно-правової бази з прийняттям закону «Про національні меншини в Україні», в якому чітко визначити поняття національна меншина, корінний народ, порядок використання національної символіки і ряд інших питань, узгодивши всі ці положення з основним законом та із імплементованими в  українське законодавство міжнародними документами.

Наступне питання, яке сьогодні набуває актуальності - це ефективна інтеграція ромів у українське суспільство. Так, на Закарпатті проживає найбільш чисельна ромська громада, порівняно з іншими регіонами нашої держави, однак проблеми у середовищі ромів є такими, як в цілому в Україні. Тому основними завданнями є створювати умови для покрашення житлово-побутових умов ромів, підвищення їх освітнього рівня, забезпечення медичними послугами, працевлаштування.

Сьогодні облдержадміністрація з місцевими органами влади здійснюють заходи щодо покращення соціальної інфраструктури у місцях компактного проживання ромів, відповідно до стратегії їх захисту, схваленої Указом Президента. Щодо сьогоденних реалій задоволення потреб русинів. Місцеві органи виконавчої влади підтримують їх етнокультурну діяльність. Разом з тим, русинька спільнота впродовж тривалого періоду порушує питання визнання на державному рівні їх національності. Тому, враховуючи це питання, сьогодні варто провести короткі консультації за участю присутніх на сьогоднішньому засіданні представників русинських громадських організацій і науковців.

Інше питання, яке б я хотіла зазначити, оскільки тут присутні і представники дипломатичних кіл, представники центральних органів виконавчої влади, це відновлення роботи міжурядових двосторонніх українсько-угорської та українсько-румунської комісії, засідання яких упродовж кількох років не проводяться, а їхня діяльність могла б стати важливим моментом для вирішення багатьох питань задоволення потреб національних меншин та української діаспори у сусідніх країнах.

Сьогоднішні пропозиції, я впевнена, які будуть висловлені в ході сьогоднішнього засідання, будуть враховані представниками законодавчої гілки влади, представниками виконавчих органів влади для того, щоб прийняти відповідні рішення, аби це сприяло подальшому позитивному розвитку етнонаціональних процесів і зміцненню толерантних взаємовідносин не тільки в умовах Закарпаття, але і в Україні загалом. Дякую.

Пацкан В.В.

Дякую за виступ, Наталіє Іванівно.

До слова запрошується Фоміна Світлана Петрівна – завідувач сектору відділу науково-методичного забезпечення змісту освіти загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою та іншими мовами національних меншин та освітніх зв’язків з діаспорою Інституту інноваційних технологій і змісту освіти.

Фоміна С. П.

Шановна президія, шановні учасники засідання. Передусім хочу подякувати за запрошення узяти участь у цьому засіданні і, представляючи інститут інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України, буду говорити про реалізацію права на освіту для національних меншин в Україні. Впевнена, що сьогоднішня розмова матиме першочергове значення для реальної оцінки зробленого у сфері освіти національних меншин  та  дасть змогу чіткіше окреслити коло завдань, які необхідно вирішити на перспективу.

Питання реалізації прав національних меншин у сфері освіти належним чином та у повному обсязі законодавчо врегульовано Положеннями, Конституцією України та Законами України, що регулюють суспільні відносини у сфері освіти. У той же час упродовж 2011-2013 років Міністерством, за участю інституту, проведена значна робота щодо удосконалення законодавства України стосовно дошкільної і загальної середньої освіти. Зокрема, Указом Президента України схвалена національна стратегія розвитку  освіти в Україні на період до 2021 року, затверджено новий державний стандарт початкової загальної освіти та державний стандарт повної і базової середньої освіти. У серпні ц.р. на колегії Міністерства затверджено концепцію  профільного навчання. Інформаційно-аналітичні матеріали щодо реалізації освітніх потреб національних меншин були включені окремим розділом у другу періодичну доповідь України «Про імплементацію положень європейської хартії регіональних мов або мов меншин» і третю доповідь про виконання Україною Положень Рамкової Конвенції «Про захист національних меншин».

Міністерство освіти і науки України проводить послідовну роботу, спрямовану на поліпшення навчально-методичного забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин чи тих закладів, де мови вивчаються як навчальний предмет, а також на створення умов для збереження народних звичаїв, обрядів, національних цінностей представників різних етносів, що проживають в Україні. З метою запровадження постійного механізму консультацій з громадськістю при Міністерстві освіти і науки діє дорадчий консультативний орган, громадська рада керівників освітніх програм Всеукраїнських громадських об’єднань національних меншин України. На засіданнях ради розглядаються питання підготовки законодавчих та нормативних актів, що регулюють освітню галузь, здійснюється обмін досвідом громадських організацій національних меншин щодо практичної реалізації освітніх програм.

В Україні виховання і навчання осіб з числа національних меншин здійснюється державною мовою та рідною мовою національної меншини. Державна мова, як навчальний предмет на постійній основі, обов’язкова для вивчення в усіх навчальних закладах на всій території.  У місцях компактного проживання представників національних меншин забезпечена можливість отримувати освіту рідними мовами. Мовна політика в освіті базується на принципі вільного вибору батьками та учнями мови навчання, а також права вивчати  ту чи іншу мову. 

Мережа загальноосвітніх навчальних закладів України сформована з урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації в нашій державі. Загалом кількість учнів загальноосвітніх навчальних закладів, які навчають мовами національних меншин, складає 6,6 відсотків від загальної кількості українських учнів. З минулого навчального року почалося впровадження нового державного стандарту початкової освіти. З цього навчального року впроваджується новий державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти. У цьому контексті акцентую вашу увагу на таких новаціях: вивчення іноземної мови з 1 класу в усіх навчальних закладах України. Обов’язкове запровадження з 5 класу вивчення другої іноземної мови, а також вивчення інформатики з 2 класу і з 3 класу вивчення інтегрованого курсу «Я у світі». Згідно з цим Міністерством підготовлено нові навчальні плани, нові навчальні програми, які створені з урахуванням європейської практики. Наприклад, рекомендаціям західних фахівців, зокрема комітету з мовної політики Ради Європи, відповідає нове покоління підручників з іноземних мов, що є актуальним, враховуючи їх обов’язкове вивчення. Слід зазначити, що існуюча система освіти національних меншин в Україні розвивається відповідно до висновків і рекомендацій верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин. Стосовно проблеми освіти російськомовних  меншин в Україні позитивно було оцінено:

1.            Систему типових навчальних планів для шкіл з навчанням мовами національних меншин, яка відповідає гаазьким рекомендаціям стосовно освітніх прав національних меншин. Впровадження в науково-навчальний виховний процес багатомовних моделей навчання з викладанням державною мовою, мовою національних меншин та іноземними мовами, дотримання балансу між збереженням та розвитком національних меншин і їхніх мов на шляху інтеграції в багатонаціональне українське суспільство.

З метою переходу на якісну нову освіту з урахуванням нових державних стандартів в 2011 році було проведено всеукраїнський конкурс рукописів-підручників для учнів 1-4 класів у загальноосвітніх навчальних закладах, а у 2012 – перший і другий етап всеукраїнського конкурсу рукописів-підручників для учнів 5-9 класів. І вперше за роки незалежності нашої держави на конкурсній основі визначалися підручники переможців загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин, видання яких здійснюється 10 видавництвами, 9 з яких – недержавної форми власності.

Якщо можна, я трошечки зачитаю статистику, тому що це дуже цікаво. У 2013 році за кошти державного бюджету для учнів 1-2 класів  було видано 135 назв підручників із них мовами національних меншин - 78. Для учнів 5-9 класів – 103 назви, а мовами національних меншин – 56. До початку навчального року всі підручники були доставлені до навчальних закладів і забезпечено учнів на 120 відсотків. Крім цього, треба сказати і про те, що нашим інститутом і Міністерством зараз багато робиться для того, щоби реалізувати право вивчення як другої іноземної мови – мови національної меншини.

На сьогодні вже підготовлено і рекомендовано для користування навчальні програми з новогрецької, кримсько-татарської, турецької мов. Найближчим часом буде розглядатися програма і з угорської мови. Ми говоримо про те, що на сьогоднішній день готується положення про проведення всеукраїнської олімпіади з мов національних меншин, що є нагальною потребою (про це постійно говорять представники національних меншин). Багато що робимо: і видаємо підручники, і готуємо методичні рекомендації, і працюємо над навчально-методичним забезпеченням (словниками, зошитами).

Саме міністерство цього в повній мірі забезпечити самостійно не може. Тому я пропоную всім долучитися до цієї роботи спільно. Дякую.

Пацкан В. В.

До слова запрошується Фущич Юрій Іванович – директор Закарпатського обласного центру зайнятості.

Фущич Ю. І.

Шановний Руслане Володимировичу, Володимире Васильовичу, Олександре Олександровичу, Іване Івановичу, шановні народні депутати, Ваше преосвященство, представники дипломатичного корпусу. У рамках сьогоднішнього засідання я би хотів сказати як реалізується питання зайнятості в Закарпатській області, що дало нове законодавство і як нам вдається це реалізувати.

З 1 січня поточного року набрав чинності новий закон «Про зайнятість населення», який тепер реалізовується, в тому числі у нашому краї. Наш край є багатонаціональним, він є і гірський, і сільський. Усі мають рівне право на працю, незалежно від походження соціального, майнового, національної приналежності, конфесії. На 19500 вільних робочих місць усього краю 76 відсотків згідно з чинним законодавством працевлаштовано. На ринку праці області переважав попит на працівників таких професій як продавці непродовольчих і продовольчих товарів, швачки, водії автотранспортних засобів, в’язальники системних джгутів, складальники верху взуття, кухарі, офіціанти тощо. 214 краян в умовах чинного закону із безробітних відкрили власну справу, і тут є ціла палітра всього складу жителів Закарпатської області. Відповідно до цього закону в області теж розпочато роботу по компенсації витрат роботодавцям, які створили нові робочі місця, 156 таких робочих рішень прийнято. Перепрофільовуємо наших краян: із 3000 – 2200 на замовлення роботодавців, 92 відсотки із яких знайшли сьогодні роботу.

Протягом поточного року згідно 708 договорів в області проводяться громадські роботи іншого тимчасового характеру, які фінансуються із усіх бюджетів. І в таких роботах брало участь понад 2000 краян. Ми спільно працюємо над реалізацією Програми «Ромське населення Закарпаття», затвердженою у 2012 році і відповідним Указом Президента, здійснюємо цілу систему заходів профорієнтації шкільною, учнівською молоддю, особливо з числа ромського населення. 4 квітня, з нагоди відзначення Міжнародного Дня ромів, в ужгородському центрі проходила ціла система заходів. Є досвід у нашої служби, маємо гранд у транскордонному співробітництві з колегами з Мішкольця, з колегами з Баю-Маре, із Словаччиною, де виробляємо спільні заходи, як працювати, щоб люди мали роботу незалежно від національності.

Є в нас спільний досвід зі службою міграції і біженців, що перебувають у Мукачеві, маємо такий досвід спільно з владою, вдалося не тільки надати їм усі послуги, а  четверо біженців нами були працевлаштовані.

Завершуючи, я хотів би сказати, що ті невеличкі проблеми, які є, особливо, щоб якісно надати і зорієнтувати осіб ромської національності, 1,1 відсоток яких проживає на Закарпатті, ми, спільно з громадськими організаціями, шукаємо шляхи  і методи, мотивуючи їх до роботи. Дякую.

До слова запрошується Філіпішина Оксана Анатоліївна - представник Уповноваженого з питань прав людини, начальник Управління з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності.

Філіпішина О. А.

Доброго дня, шановне панство. Хочу зазначити, що під пильним контролем уповноваженого Верховної Ради  України з прав людини перебувають права всіх без винятку громадян. Звичайно, що права національних меншин так само стоять в цьому ряду. Тільки протягом останнього місяця у нас проведений цілий ряд зустрічей з міжнародними організаціями, з представниками української громадськості з питань дотримання прав національних меншин і не тільки Закарпатського регіону.

Створена і діє експертна рада з питань недискримінації. До складу цієї експертної ради так само входять представники громадських організацій,  в т.ч. і представники ромських організацій. В листопаді місяці на розгляд експертної ради буде винесено питання  стосовно дотримання прав національних меншин в Україні загалом.

Дозвольте висловити вдячність Комітету ВРУ за те, що це питання винесено не просто на окреме засідання Комітету ВРУ, а воно є виїзним. Закарпатська область є особливою областю не тільки з точки зору великої кількісті нацменшин, що проживають на її території, а так само областю, де найбільш компактно проживає ромське населення.

Якщо повертатися до даних з останнього перепису населення 2001 року. Найбільша кількість населення в Закарпатській області поділяється на українців, угорців, румун, росіян, ромів, словаків, німців, білорусів. Ряд моніторингових візитів, які були здійснені нами в рамках парламентського контролю за дотриманням прав людей і, зокрема, в Закарпатську область, переконали нас і засвідчили про те, що є тривожна ситуація стосовно ромського населення. Питання полягає в тому, що представники ромського населення перебувають у глибокій соціальній кризі, незалежно від їх національної належності. Це питання, які практично зосереджуються на документуванні. Якщо людина неписьменна, не вміє читати і писати,  і немає взагалі документа, який засвідчує її особу, реалізувати своє право і на працю, і на навчання, і на доступ до медичних послуг є  надзвичайно важким при практичному застосуванні.

Хочу зосередити вашу увагу, що урядовий план заходів не містить жодних фінансових показників. Наскільки ефективно ми зможемо реалізувати план, який не передбачає  взагалі фінансування? Сподівання уряду на те, що цей план буде більше реалізований завдяки регіональним планам заходів, знаючи економічну ситуацію в регіоні, сьогодні можна спрогнозувати кінцевий результат. План не містить жодних конкретних індикаторів, показників, які б давали можливість оцінювати результативність і ефективність його виконання. Проблема ромів полягає не стільки в необхідності задоволення національно-культурних проблем, скільки в проблемах соціальних. Сьогодні ми відвідали зранку цілий ряд шкіл м.Ужгорода, пересвідчилися в доступі, в тому числі й ромських дітей до освітніх послуг. Ситуація більш-менш нормальна, але абсолютно всі школи, які  ми сьогодні відвідали, констатують ситуацію стосовно проблем наявності документів у дітей. Висловлена була тривога про те, що діти, якщо і приймаються в початкову школу, але через відсутність документів, коли І-й  ступінь школи закінчується, то далі дитину в ІІ-ІІІ рівень (гімназії, ліцеї) відмовляються  брати без документів.

 Тому треба ставити питання не просто стосовно прийняття і затвердження плану заходів у рамках урядової постанови. Для того, щоб виходити із ситуації з ромським населенням, треба ставити питання про затвердження Державної цільової програми, яка вже не дасть змоги уряду не виділяти кошти на її фінансування і маніпулювати цим питанням.

Друге – це питання більш виваженого підходу до експертизи законопроектів стосовно оцінки їх на предмет наявності дискримінаційних норм. Не всі законопроекти мають дискримінаційні норми, котрі потрапляють на розгляд профільного комітету з прав людини.

Щодо ромської тематики – це законопроект 3205, який начебто вносить зміни до закону України про державну допомогу сім'ям з дітьми, але  цей законопроект в кінцевому результаті може вдарити по ромським сім’ям,  які сьогодні або завтра можуть втратити право на допомогу, оскільки пропонується,  наприклад, внести (як умову надання допомоги) при поданні заяви довідку про належні матеріально-побутові умови у родині. Майже жодна ромська сім'я  таку довідку надати не зможе.

Дякую за увагу.

Пацкан В.В.

Запрошую до виступу Молдован Елеонору – Генерального консула  Румунії в м. Чернівці.

Молдован Елеонора

Доброго дня! Вельмишановна президіє, народні депутати, ваша ексцеленціє, представники дипломатичного корпусу!

Маю честь брати участь у виїзному засіданні ВРУ, Комітету з прав національних меншин та прав людини.

Для мене це дуже важлива зустріч, я – Генеральний консул, який тільки що розпочав свою місію на Україні, у Чернівцях, на Закарпатті, тому що консульський округ охоплює і Закарпатську область, тут у нас важлива румунська громада.

Також для мене важливо, що на це засідання було запрошено також представників румунської громади, які проживають у Рахівському та Тячівському районах. Мені приємно вітати тут пана Ботоша, який є головою Союзу румунів Закарпаття «Дачія», а також і пана Опріша, який є головою Союзу румунів Закарпаття «Джорджі Кужбук». Як я зрозуміла, в розмові з ними, в них є вже безпосередній список з відповідними проханнями, які вони сьогодні вам представлять з проблемами, з якими стикається румунська громада на Закарпатті.

Румуни Закарпаття активно протягом своєї історії захищали свої національні права, проводили заходи, спрямовані на збереження своєї національної ідентичності. І сьогодні, і в подальшому  вони продовжують таку практику для збереження національних цінностей та підтримування своїх зв’язків з історичною батьківщиною. Румунія в межах національного та міжнародного законодавства підтримує таку діяльність громади, яка спрямована на підтримку національного розвитку, тому що це приведе до створення соціального клімату, взаємної поваги, довіри представників різних народів. Це своєрідна соціальна етика, яку поділяє все населення. В Румунії створено декілька урядових структур, які покликані зберігати і підтримувати  зв’язки з румунами, які проживають в різних державах. Однак саме представницький орган, який підтримує зв’язки з румунською діаспорою,– це департамент, який діє при Міністерстві закордонних справ Румунії і проводить різного роду заходи, підтримує фінансово, і не тільки, проекти, зв'язок з румунами в різних державах.

Структура румунського уряду, яка спрямована на підтримку відносин з румунами звідусіль, яка також працює з румунами Закарпаття, підтримує їхню діяльність. В подібному ракурсі існує стратегія румунського уряду щодо підтримки інших національних меншин. При Уряді Румунії існує департамент міжетнічних відносин, який підтримує  фінансово діяльність національних меншин Румунії. Для підтримки української громади з Румунії Уряд Румунії  виділяє більше мільйона євро, для задоволення національних потреб української меншини з Румунії.

Дякую за увагу.

Пацкан В. В.

До слова запрошується Генеральний консул Угорщини в м.Ужгороді

Йожеф Бачкаі – Генеральний консул Угорщини в м.Ужгороді

         Шановний пане голово, шановний губернатор, шановні пані та панове! Я обіцяю, що дотримуватимусь двох хвилин. У першу чергу від імені Міністерства закордонних справ Угорщини та від імені генерального консула в Ужгороді вітаю учасників виїзної конференції. Я вважаю, що була дуже відмінна ідея провести цю конференцію на Закарпатті – у Берегові та Ужгороді. Сьогодні ми ще матимемо змогу зустрітися із представниками Комітету і завтра у нас буде відмінна нагода зустрітися із представниками Угорського парламенту і обговорити ті питання, які  через брак часу не встигнемо розглянути.

         Хочу підкреслити, що Угорщина готова передати свій досвід у сфері національних меншин всім членам Комітету, а також всім державним службовцям,  тому що для нас дуже важливо підтримати Угорщину в процесі Євроінтеграції і сподіваємось, що скоро ви підпишете Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Ми готові продовжити систему міжурядових комісій. Угорщина зі свого боку ініціювала вирішення цього питання і ми сподіваємося, що скоро уже відбудеться перше засідання.

         15 хвилин, що залишились, недостатньо, щоб розказати про всі наші проблеми і наші результати, але, в першу чергу, хочу підкреслити таке, що ми досягли у рамках східного партнерства, тобто те, що відремонтували і допомогли у розвитку 60 закладів за допомогою угорського уряду.

         Я готовий зустрітися з усіма членами даної конференції. Всі, що бажають поговорити про досвід у сфері національних меншин та досвід Угорщини з дипломатії. Я готовий прийняти вас у себе або поговорити з вами там, де вам зручно. Дякую за увагу.

Пацкан В. В.

         Дякую за виступ. Наша програма дводенного візиту Комітету з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин передбачає ще дві зустрічі з паном Бачкаі. Думаю, що всі ці питання, які ми не встигли тут обговорити, обов’язково піднімемо і обговоримо.

         До слова запрошується народний депутат України Іван Іванович Бушко.

Бушко І. І.

         Шановні колеги, шановні запрошені, радий вітати вас на гостинній закарпатській землі. Хочу побажати вам плідної роботи та приємного перебування в нашому краї. Хочу також подякувати за надану мені можливість нагадати про проблему, яка турбує вже багато років, і, на жаль, вирішення якої досі не знайдено. Історично склалося так, що на Закарпатті з ХІ століття проживають русини, а також представники різних національностей. Живуть дружно інтернаціональні закарпатські родини. Ні для кого не секрет, що місцеве русинське населення має свою народну культуру, обумовлену традиціями, звичаями та іншими особливостями. А найголовніше, що його поєднує – це усвідомлення належності до окремої етнічної спільноти. Але так сталося, що після включення Закарпатської області до складу Радянського Союзу півмільйона жителів цього краю в один момент перетворилися з русинів на українців. Зрозуміло, що причина цьому – тоталітарний режим з політикою утискання прав національних меншин, який проходив у той час. Що я маю на увазі – це дані перепису населення, що проводилися у 1941, 1959 роках. За цей час фактично відбулося  зникнення русинської національності на території Закарпаття. На превеликий жаль, ситуація з русинами з того часу не змінилася. Не дивлячись на те, що за результатами Всеукраїнського перепису населення у 2001 році на Закарпатті русинами визнали себе 10 200 жителів, національність «русин» так і не з’явилась в офіційних документах України. Натомість згідно даних того ж перепису, оприлюдненим Державним комітетом статистики, така національність як «русин» відсутня, а 10200 громадян були визначені як суб’єкти української національності. Проблема у тому, що відсутність офіційного визнання Україною русинів як національної меншини не тільки позбавляє їх прав і гарантій громадян України, передбачених Законом України «Про національні меншини в Україні», а безпосередньо суперечить міжнародним нормам, у том числі Рамочній Конвенції Ради Європи про захист національних меншин. Хочу нагати, що на даний час русини визнані окремим слов’янським народом у Сербії, Хорватії, Румунії,  Чехії, Словаччині, Угорщині, Канаді, у Сполучених Штатах Америки та в ряді інших держав, де вони мають різноманітні громадські, науково-освітні організації та культурні установи, про які русинська національна меншина в Україні може лише мріяти. На порушення національних прав закарпатських русинів українській владі не раз вказували різноманітні  міжнародні інституції та русинські діячі. З відповідним зверненням до мене, як до народного депутата, звернулися делегати нещодавнього ХІІ Міжнародного конгресу русинів. Виходячи з вищевказаного, прошу Комітет з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин підтримати звернення русинських організацій Закарпаття про визнання русинського народу як представників окремої національності з внесенням національності «русин» до реєстру національностей України. Вважаю, що закарпатські русини мають повне право, як і представники інших національних меншин в Україні, користуватися державною підтримкою, а не відчувати себе людьми другого сорту в порівнянні зі своїми земляками та русинами, які проживають в інших державах. Ще раз хотів би підкреслити, що розглядати дане питання слід не з політичної, зручної на даний момент точки зору, а з позиції демократичних основ громадських прав і свобод, як це відбувається в усіх цивілізованих країнах світу.  Дякую за увагу.

Пацкан В. В.

         До слова запрошується Лизанець Петро Миколайович – голова Закарпатського угорськомовного наукового товариства.

Лизанець П. М.

         Вельмишановна президія, шановні депутати, гості, дипломати. Я представляю тут Ужгородський національний університет. Я дуже гордий, що 66 років життя пов’язано з цим університетом. До 2000 року це був Ужгородський державний університет, а з 2000 року – національний університет. 48 років я віддав угорській культурі, очолюю кафедру угорської філології УжНУ, не будучи угорцем. Я повинен сказати, що це питання надзвичайно важливе, яке ми сьогодні розглядаємо. Національні питання повністю відпадають, наприклад, у Швейцарії, де я був, там, де рівень життя високий. Все залежить від цього. Якщо життєвий рівень людей буде високим, нікого не цікавить, якої ти національності. Всім добре, всі задоволені. Я думаю, що нам всім разом потрібно піднімати рівень життя наших громадян.

Я хочу сказати таке. Ми святкували якраз у цю п’ятницю ювілеї гунгарологічних установ в Ужгородському національному університеті, а саме: 50 років угорського відділення, 25 років центру гунгарології, 20 років Закарпатського угорськомовного наукового товариства, 15 років угорськомовного наукового товариства студентів та молодих дослідників, 5-річчя гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою навчання. Ні в одній із навколишніх європейських країн, де компактно проживають угорці, Югославія, Румунія, Словаччина і т. д., немає так багато угорськомовних наукових установ, як у нас. Гойдугорська кафедра і угорське відділення існують 50 років. Ми видали збірку угорських народних казок, першу збірку угорських народних балад, першу антологію угорської літератури Закарпаття. Ми опублікували 50 монографій, із них такі як три монографії угорсько-українських міжмовних контактів, атлас угорської мови Закарпаття у трьох томах, словник у двох томах,  видали українсько-угорський та угорсько-український словники, українсько-угорський та угорсько-український фразеологічний словник та ін. Вважаючи, що недостатньо мати тільки кафедру та відділення, вирішили, що треба створити науковий центр, щоб ми могли займатися і наукою. Ми створили у 1988 році центр гунгарології, договір про співробітництво підписав ще Громико, який був тоді головою Верховної Ради і Неймет Карой, який був президентом Угорщини. Що ми зробили. По-перше ми відновили угорські назви населених пунктів. У 1945 році їх повністю змінили, причому абсолютно безграмотно. На численні звернення громадян до мене звернулася обласна рада з проханням допомогти відновити історичні назви населених пунктів. Ми це зробили і відновили. Уже 1992 році ми цю справу закінчили. Працювали в архівах Праги, Будапешта. Ми дійшли до того, що, наприклад, не можна називати Зміівка село, яке мало назву Кідьовш. Бо «кідьов» по-угорськи означає «змія», але «кідьовш» - це перший поселенець.

 Ми створили угорськомовне наукове товариство, де є 82 члени, із них 36 докторів наук, професорів і 46 кандидатів наук, доцентів. Ми створили факультет угорськомовний. Тому у нас це – цитадель угорської науки, культури. Наша кафедра і центр гунгарології. Я гордий з того, що ми видали збірник «Гунгаристика в Ужгородському національному університеті». Я всіх закликаю прийти до нас, подивитися, що робиться. Угорці у нас живуть в повному розумінні. Уже одне те, що я не угорець, а всі інші угорці, але є повний спокій, я думаю, що кращих доказів не треба.

Пацкан В. В.

         Дякую. Ми сьогодні будемо у Вас на факультеті, у нас є запланована зустріч саме на Вашому факультеті.

         До слова запрошується   Ботош Іван Михайлович – голова Закарпатської обласної  румунської спілки «Дачія».

         Колеги, прошу ще раз вас про регламент.

Ботош І. М.

         Шановні Валерій Васильович. Руслан Володимирович, Олександр Олександрович, Іван Іванович, генеральний консул, шановні присутні! Румунська спільнота Закарпатської області Закарпатської обласної  румунської спілки «Дачія» бажає подякувати за запрошення взяти участь у виїзному засіданні Комітету з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, де будуть обговорюватися питання національних меншин та їхні потреби. Румуни Закарпаття є корінним населенням і сьогодні вони проживають практично на всій території, а основна їх частина проживає компактно у Тячівському районі (села Нижня Апша, Солотвино, Глибокий потік), у  Рахівському районі (Верхнє Водяне, Біла Церква, Плаюц ), а також румуни-волохи у Перечинському районі (село Порошково, Сімер, Тур'я Ремети, Туря Пасіка), Мукачівському районі (Обава, Верхня Вужиця), у Іршавському районі (с. Довге), в Ужгородському районі (с Кам'яниця, Анталовці), у Великоберезнянському районі (с.Мирча). За нашими підрахунками на Закарпатті проживають близько 50 тисяч румунів разом із румунами-волохами. Румунська спільнота Закарпаття підтримує рух України до європейської інтеграції і бажає всім українцям, щоб їхня мрія здійснилась. Наша спільнота є частиною Спільноти румунів України, головою якої є Іван Васильович Попеску, який є народним депутатом ВРУ. На протязі тих років, відколи Україна стала незалежною, були проведені багато змін як позитивних, так і негативних для національних меншин. Здається, що протягом кількох років проблеми національних меншин почали обговорюватися  у Європейському дусі. Багато зрозуміли, що поряд з українцями є велика кількість інших національностей в Україні і перед законами України всі мають рівні права. У Закарпатті національні меншини завжди жили у спокої і злагоді. Якщо з’являлися якісь проблеми, їх зажди вирішували в європейському дусі. Іноді були «друзі», які штучно намагалися створити якісь проблеми, але люди були і є розумніші, і завжди знаходили компроміс. Сьогодні радіємо разом з кроків, які зроблені до європейського шляху. Але ще багато треба зробити для того, щоб і ми, закарпатці, змогли жити європейськими цінностями. Ми зраділи, коли минулого року був прийнятий закон про засади мовної політики в Україні, а також позитивно сприйняли  його реалізацію у життя. Але виникли труднощі з виділенням коштів. Всі сільські ради ухвалили рішення про надання румунській мові регіонального статусу, але питання залишається відкритим на районному рівні. Чекаємо рішення від Тячівської районної ради і Рахівської районної ради, де румуни проживають і складають понад 10 відсотків населення. Від реалізації цього закону залежить вирішення багатьох питань у різних сферах життя. Після проведення останнього перепису населення, що проводився в Україні у 2001 році, маємо біля 33 тисячі румунів, 2,6 %, що проживають компактно у Тячівському і Рахівському районах та інші румуни-волохи. Просимо право румунської спільноти через громадські організації прийняти участь у виборах висування кандидатів у ВРУ, обласні, районні, міські, сільські ради, а також голів міських і сільських рад. Румуни Закарпаття просять квоти в обласних радах, у міських -2 місця. у районних Тячівській – 12, Рахівській  - 6 місць, а також у ВРУ – згідно з кількістю румунів, що проживають в Україні. Робочі місця в обласних і районних адміністраціях, підтриманих румунською спільнотою. Газифікація румунських населених пунктів, асфальтування головних доріг у румунському регіоні, будівництво будинків культури в Н. Апші, Топчино, Солотвино, Середнє Водяне. Будівництво дитячого садка в Н. Апші, Топчино, будівництво ФАПів у Карбоні, Великий Бот і  Бодішорі,  провести центральне опалення в середній школі с.Пают і Добрі, будівництво бібліотеки в середній школі с.Пают і Добрі, навчальних приміщень середніх шкіл села Солотвино і Великий Бот .

Пацкан В. В. Прошу завершувати.

Ботош І. М.

Ремонт і заміна опор високовольтних ліній, фінансова підтримка об’єктів культурної спадщини, покращення телефонного зв’язку у селі Малий Боєц. Організація спільного друкування посібників як для румунів України, так і для українців у Румунії, підручників для музичного виховання для 1-4 класів на румунській мові, підручників для малювання 1-4 класів на румунській мові,    підручників для праці (2 клас) на румунській мові, основ здоров’я (6 клас) на румунській мові, з правознавства 9 клас, історії 5, 9, 11 клас, зовнішнє незалежне тестування для 4, 9-11 класів, навчальних програм на румунській мові, матеріали на районні і обласні олімпіади на румунській мові. Фінансова підтримка культурних організацій та сприяння відкриттю офісів для румунської асоціації, виділення приміщень.   

Пацкан В. В. Іване Михайловичу, прошу завершувати, вибачте, регламент. Прошу завершувати.

Ботош І. М. Дякую.

Пацкан В. В. Шановні колеги, щоб не сталося такого, що у мене якесь упереджене ставлення до румунськомовної національної меншини, я їх дуже поважаю, але ми вибиваємося з регламенту.

Ботош І. М. Валерій Васильович, я хочу подарувати Вам книжку.

Пацкан В. В. Дякую за виступ.

         До слова запрошується Гайніш Йосип Йосипович – голова обласної культурно-освітньої організації «Матіца Словенска» на Закарпатті.

Гайніш Й. Й.

         Шановна президіє, шановні депутати, шановні поважні гості, всі присутні. Перш за все, дозвольте мені привітати вас від імені обласної культурно-освітньої організації «Матіца Словенска» на Закарпатті та від чисельної словацької спільноти, що проживає на Україні. Хочу висловити декілька думок з приводу захисту національних меншин на Україні. Закарпатська область України належить до регіонів України, які відзначаються динамікою розвитку прав і свобод, культури і духовності національних меншин. Від інших регіонів України Закарпатська область відрізняється тим, що межує із чотирма країнами  і тут присутня висока етнічна концентрація. Цей край визначається толерантним співжиттям національних груп, які на цій території об’єднала їх історична доля. Хоч в цілому в області ситуацію забезпечення  і охорони  прав національностей на Україні можемо характеризувати як задовільну, проте бачимо і перспективні напрямки подальшого розвитку в області захисту прав національних меншин, як наприклад: уніфікація національних стандартів охорони національних меншин, заведення і використання основних рекомендацій Ради Європи і ОБСЄ, які стосуються прав національних меншин, до нормативно-правових актів України, удосконалення інституційного апарату захисту прав національних меншин, заведення якісно нового права національних меншин на національно-культурну автономію. Є передчасним стверджувати, що питання правового, економічного  чи соціального захисту  національних меншин у повній мірі вирішені. У повсякденному житті постійно виникають випадки, коли відношення більшості до представників національних меншин не відповідає чинному законодавству України чи міжнародним нормам, і їх права в різній мірі порушуються. Причиною цього стану є соціально-політична ситуація, яка є на сучасному  етапі соціального і політичного розвитку країни та регіону. Хочу зупинитися на конкретних проблемах. Питання, яке викликає у нас занепокоєння, – це збереження словацької літургії богослужіння у костелах у населених пунктах, де компактно проживають словаки. У кінці 90-х років поступово відновилися богослужіння у костелах у місцях компактного проживання словаків, у тому числі в Ужгороді та в Мукачеві. На жаль, в останні роки ситуація з використанням словацької мови при богослужіннях та катехизації змінилася. У багатьох костелах поступово почали заводитися так звані змішані словацько-українські чи навіть словацько-російські богослужіння. Катехизація дітей та молоді здебільшого проводиться тільки на українській мові. Нинішня ситуація особливо несприятливо впливає на молоде покоління і є надзвичайно тривожною. Адже з поступом часу і та маленька частка словацької мови, яка використовується при богослужіннях чи катехизації, буде зовсім ліквідована. Здається, що такий підхід може призвести до повної ліквідації словацької мови як мови церковних обрядів і призвести до нового істинного випробування словацької національної спільноти на Закарпатті. Буквально ще одне питання. З 1998 року нашою організацією видається газета «Підкарпатський словак» - єдина газета словацькою мовою на Україні. На жаль, газета не має стабільного фінансування, членських внесків тощо. Це, звичайно, стосується і періодичних видань мовами інших національних меншин. Ми вдячні за те, що на Закарпатській державній телерадіомовній компанії ведуться програми мовами багатьох національних меншин, але хотілося б,  щоб і періодичні друковані видання мовами нацменшин одержали державну підтримку. На нашу думку у державному бюджеті України необхідно передбачити спеціальні асигнування на вирішення цього питання.

         І останнє. Вивчення словацької мови в школах населених пунктів, де компактно проживають словаки, ведеться здебільшого факультативно (1-2 години на тиждень). А у деяких населених пунктах не виділяється жодної години. Здавалося б ситуацію можна покращити за допомогою введення вивчення словацької мови, як іноземної. Але тут виникають подальші труднощі. Відсутність навчальних програм, планів, відсутність підручників, відсутність словацькомовних викладачів. Ця проблема в однаковій мірі стосується і спеціалізованої школи №4 з поглибленим вивченням словацької мови в Ужгороді. Усі ці проблеми, особливо проблеми створення підручників та навчальних програм словацькою мовою потрібно вирішити на державному рівні і у найкоротші строки. Дякую за увагу.

Пацкан В. В.

         До слова запрошується голова національної ради русинів Закарпаття Жупан Євген Євгенович.

Жупан Є. Є.

         Шановна президія, шановне  духовенство, шановні  дипломати, депутати Верховної Ради, депутати всіх рівнів! Уже мені полегшив виступ шановний Іван Іванович, який в основному висвітлив проблему русинів. Вже протягом останніх 20 років незалежної України русини борються за оновлення своєї національності, котра була втрачена після другої світової війни, після приєднання Подкарпатської Руси або Русинії, як називалася територія теперішньої Закарпатської області, до Радянського Союзу. Абсолютна більшість закарпатців та русинів у тому числі, голосуючи за незалежну Україну у 1991 році,  сподівалися на вирішення своїх національних прав і, якщо іншим національностям згідно прийнятого тоді Закону про національності у 1992 році, а пізніше і Конституції України це право було надано, то у русинів ця проблема донині не вирішена. Багаточисельні звернення русинів і русинських організацій до Закарпатської обласної ради, яка  чотири рази зверталася до Верховної Ради України, відповідних міжнародних європейських організацій, а також Комітету по ліквідації расової дискримінації ООН, на жаль, до сьогоднішнього дня не призвели до вирішення цієї проблеми. У той же час у сусідніх країнах, як було вже сказано, русини мають вже, на рівні з іншими національностями, можливість вирішувати свої культурні, національні, мовні проблеми. Маємо приклад сусідньої Словаччини, де дуже успішно функціонує Інститут русинської мови та культури, а також в інших сусідніх державах. У нашій країні за останні роки зроблені деякі позитивні  кроки по відношенню до русинів (легально функціонують наші русинські організації, проводяться фестивалі русинської культури). Є вже розуміння з боку регіональної та місцевої влади по відношенню до русинів, але ця проблема на центральному рівні потребує вирішення. Невирішеність ряду питань по відношенню до русинів призводить до радикалізації частини русинів і їх лідерів, котрі вважають, що влада України не спроможна вирішувати наболілі питання русинської спільноти. Висловлюємо сподівання, що теперішня центральна влада України дослухається до законних побажань русинської спільноти краю і припинить по відношенню до русинів дискримінаційну національну політику, яка проводилася у тоталітарний період. Русини – законослухняні робітники і               богобойні  громадяни Української держави, що бажають їй добра і процвітання. Але разом з тим мають свої невирішені національні проблеми, котрі при наявній добрій волі керівництва країни можуть бути вирішені. Звертаюсь до вас і народна рада русинів Закарпаття звертається  до вас, шановні народні депутати, щоби виступити з ініціативою прийняття постанови Верховної Ради України   про реабілітацію та відновлення прав русинської національності в Україні, котрі були незаконно відібрані сталінським тоталітарним режимом. Дякую.

    Запрошую всіх на обласний фестиваль русинської культури «Червена ружа», котрий відбудеться 26 жовтня у Мукачеві. Дуже красно для душі.

Пацкан В. В.

         Дякую гарно. Русини подають приклад, як треба виступати відповідно до регламенту. До слова запрошується Романова Тетяна Данилівна – голова Товариства російської культури «Русский дом».

Романова Т. Д.

         Дороге наше поважне зібрання! Як чудово, що ми сьогодні можемо спілкуватися з нашими поважними гостями з Києва і розказати про те, що нас турбує. По-перше, велику подяку хочу висловити нашому обласному керівництву. Ми тут живемо і, ви знаєте,  приємно, що ви до нас, в Закарпаття, можете приїхати і побачити як  керують на місцях наші керівники. Наші національні спільноти ніколи не відчували, що про нас не турбуються. З чим би ми не звернулися – все з посмішкою, з лагідністю, з добротою до нас відносяться наші керівники. І ми за це дуже вдячні. Дуже приємно, що наше Закарпаття знаходиться в оточенні багатьох країн. Поряд Словаччина, поряд Мадярщина, поряд Румунія, поряд Польща. І кожна з країн сприяє розширенню кордонів. Ми можемо поїхати в Словаччину, ми можемо поїхати в Угорщину, поспілкуватися і подивитися, як живуть національності поряд, і поділитися культурою, поділитися нашими думками. Це ж розширює життя, кругозір. Тому я дуже вдячна нашим генеральним консулам, що вони так сприяють для прекрасного нашого життя. Мені б хотілося, щоб Київ,  наше поважне керівництво, звернуло увагу на нас, маленьких людей, які своїм життям сприяють процвітанню нашої України. От, наприклад, наше товариство російської культури. Ми хочемо провести якийсь захід і маємо іти з протягнутою рукою, жебраючи гроші. Принизливо відчуваємо себе. А треба якось гідно, щоб наша країна потурбувалася про нас, щоб профінансувала. Щоб ми знали, що у нас є така країна. Я, як художник, заслужений художник України, їжджу по всьому світу. Я буваю у різних країнах, знаю, хто як живе і хочу, щоб ми гідні були того життя. Я навіть написала гімн України,  коли ще жила у Парижі, який починається такими рядками: «Шануймо свою Батьківщину, пишаймось її здобуттям, бо маєм на світі єдину, якій ми віддячим життям!». Ми маємо підтримку своєї держави відчувати. Нас підтримують всі держави поряд: і Словаччина, і Мадярщина, щоб ми відчували, що ми гідні, достойні життя такого. А ми, як кожна квіточка в букеті, прикрашаємо нашу країну. Отже, я дуже вам дякую, що ви приїхали і послухали нас. Хочемо підтримку фінансову, щоб не жебрали ми, їздячи по всьому світу. Дякую.

Пацкан В. В.

         До слова запрошується голова Товариства циган Закарпаття «Рома», голова Конгресу ромів Закарпаття «Праліпе» Адам Йосип Іванович.

Адам Й. І.

         Шановні присутні, дозвольте мені привітати вас усіх з тим, що у нас на Закарпатті проходять такі слухання,  яких ще не було. Ми вам дякуємо, що ви до нас завітали і готові  вислухати наші проблеми. У ромів є дуже великі проблеми. Я тільки розкажу одну ситуацію, яка сталася 1 вересня. Йдуть циганські діти до школи з квітами, гарно одягнені. Батьками витрачено дуже багато грошей на одяг, на книги. Два дні походили у дітки у сьому школу, а потім мамам кажуть, щоб забирали своїх дітей, бо клас розформовується.  Навчалися в цьому класі 10 ромських дітей і 8 дітей інших національностей.  Добре, що я не прийшов туди, бо я би там наробив біди! І чому це таке стається в Україні, коли роми, такі роботящі і талановиті, а таке роблять з ромськими дітьми. Як би вам було, якби так поступали з вашими дітьми? Ви привели свою дитину до школи, а через два дні вам кажуть забирати її, бо в цій школі відмовляються навчатися разом з циганськими дітьми. Ми довго розбиралися, а потім міська рада вирішила передати половину дітей в одинадцяту школу, а інших - у дев’яту школу та в горянську школу, розташовану у трьох кілометрах від Ужгорода. Це одна проблема.

         Друга проблема. У газетах почали писати про те, що треба ромів виселити, розігнати та тракторами розрівняти їхні табори. Описуються  ромські історії, що нібито мали місце в Англії, на Балканах. Несправедливо подається історія, бо того, про що пишуть, з ромами ніколи не відбувалося. Хай нероми не пишуть про ромську історію. Не хочу багато говорити, але хотів би вас просити про таке. Я завжди був з вами, зі всіма національностями, і ми один одного захищали. Будь ласка, захищайте і ви ромів, особливо в цьому є потреба останнім часом. З русинами ми були, ми завжди за русинів виступали. І вас прошу, панове русини, бо бачите, що пишуть у газетах і що говорять. Я –делегат першого з’їзду національних меншин, де ми всі голосували. Хто пам’ятає, що русинам тоді виступати не давали? А ми заявили, що вся наша делегація не голосуватиме, якщо не нададуть русинам слово. Ми, закарпатці, маємо один одного захищати, а ворожнечі між національними меншинами ніколи не було. На Закарпатті всі завжди жили у злагоді. Одні роми – музиканти, другі - артисти, співають, танцюють,  треті - робочий клас. Найбруднішу і найпаскуднішу роботу роблять цигани: підмітають і прибирають сміття. Дякую, якщо не так щось сказав, вибачте мені.

Пацкан В. В. Дякуємо за виступ.  

         До слова запрошується Романов Роман Валерійович – директор програми «Верховенство права» (Міжнародний Фонд «Відродження»). До речі, експерт Комітету і партнер Комітету, який нам дуже допомагає щодо  законодавчих актів.

Романов Р. В.

         Шановний Валерію Васильовичу, шановні учасники слухань. Вважаю, що це чудова нагода і прекрасна практика, коли Комітет працює у форматі виїзних засідань, коли є можливість почути різні думки.  Я скористаюся тим, що виступаю після представників органів державної влади, які мали  можливість сказати про все, що зроблено і що робиться. А я маю можливість розказати про те, що ще не зроблено. Протягом 20 років Комітет з прав людини в попередніх скликаннях Верховної Ради намагався посилити законодавчий захист національних меншин корінних народів і переважно всі ці наміри не були реалізовані. І не були вони реалізовані багато в чому із-за того, що всі ці питання розглядалися разом. На мою думку, дуже важливо дійти висновку, що питання корінних народів – це окреме питання, яке не обов’язково має бути пов’язане з питанням репресованих і депортованих народів, тому що ці питання дуже важко поєднати між собою в одне єдине ціле, адже є специфіка.  Питання захисту прав національних меншин теж в полі уваги перебувало, але переважно (і сьогоднішні виступи мене на таку думку наштовхують)  воно розглядається як колективне право і декілька разів уже тут дещо спотворено називалася навіть назва рамкового документу Ради Європи. Правильна назва – це Рамкова Конвенція про захист прав осіб, які належать до національних меншин, що говорить про те, що це перш за все індивідуальні права людини, а вже потім колективні, про які тут говорили. Про святкові дати, про національні культурні потреби і т. д. Так от, якщо говорити про індивідуальні права, Руслан Володимирович Кошулинський посилався на досвід наших сусідів у Східній Європі: Чехії, Угорщині, Болгарії (можемо додати до цього переліку), де дійсно в питаннях протидії дискримінації  на законодавчому рівні відбулися дуже активні ефективні зміни. Водночас, якщо подивитися на динаміку, їхніх зусиль виявилося замало. На сьогоднішній день ситуація у цих країнах суттєво погіршується. Ми маємо етнічні вбивства в Угорщині, у Чехії ми маємо радикальні марші з факелами, які відбуваються в ромських поселеннях зараз в країнах Східної Європи. Я би хотів звернути увагу на те, що наших зусиль на порядок менше. І ми явно недооцінюємо те, що відбувається і які перспективи можуть мати ті речі, які на сьогодні можуть бути непомітними. Я дуже вдячний обласній державній адміністрації за інформацію, яка подана у ваших папках. Зверніть увагу, вперше я побачив цифру, яка десь наближається до реальності – 65 відсотків ромських дітей не завершують шкільну освіту, не доходять до 9 класу. Я впевнений, що це вже трошки схоже на реальність, але справжня реальність (ромські лідери тут є і вони скажуть) набагато гірша. Ми зараз можемо зайти в будь-яке ромське поселення і побачити, що всі ромські діти там, вони не в школі зараз. Одиниці перебувають у школі. Це правда. І тепер уявіть собі дитину, яка народилася в ромському поселенні. Шанси ваші і її сидіти в цьому залі і мати краватку, як у мене, або в будь-кого з присутніх тут. Це ті шанси, які повинна надавати держава політикою недискримінації і рівності, якої нам явно бракує. Я би дуже хотів, щоб коли ми говоримо про захист прав меншин, ми не говорили лише про якісь колективні потреби, а подумали про шанси конкретної людини. Якщо ми говоримо про жінок, про дівчат, яких ми зараз можемо побачити в ромських поселеннях, то відсоток тих, хто ходить до школи, там ще на порядок менший. Тому, що до 18 років, як правило, кількість народжених дітей перевищує 3,4 і 5. І дуже часто це не вільний вибір жінки. Це теж рівність, про яку не треба забувати. Це питання, які, на жаль, дуже часто залишаються осторонь. Я радий, що буде можливість відвідати ромський табір.

Питання про соціальні виплати – це дуже гостре питання. Якщо подивитися ромський табір, то це часто одне з ключових джерел надходження, які мають ромські родини. Це часто призводить до насильства жінок, тому що їх примушують народжувати дитину. А з іншого боку ті засоби захисту, які ми зараз бачимо, мені здається, вони дійсно дискримінаційні. Йдеться про те, що пропонується на рівні закону обумовити виплати соціально-побутовими умовами. А що ми зробили, щоб ці умови були іншими? Чи можна їх реалізувати через стратегії чи план заходів, які не передбачають фінансування, і перекласти цю відповідальність на рівні регіонів, які є дотаційними на сьогоднішній день? А ті бюджети, які мають на підтримку національних меншин, переважно витрачаються на підтримку національно-культурних потреб, на ансамблі, на газети і на пам’ятні дати. Я би дуже просив над цим замислитися, ми дійсно не звертаємо достатньо уваги на питання документування, паспортизації і т. д., адже  ми навіть не знаємо кількість людей, які проживають, особливо що стосується ромів. Єдиний орган, який справді провів перепис населення і знає точно, скільки їх проживає, знаєте хто? Це Міністерство внутрішніх справ, тому, що примусово дактилоскопія вже була зроблена у всіх поселеннях. Очевидно, що багато людей, які там проживають, не мають  документів. То що робити? Міліція заходить у табір, і всіх фотографують і збирають відбитки пальців. У них є чудова база даних, можете перевірити. Але це негуманно і це порушення прав людини. Дякую за увагу.

Пацкан В. В.

         Дякую за виступ.  Наступний виступ до двох хвилин – Зубанич Ласло  - голова національної ради «демократична спілка угорців України». І ми переходимо до підсумку першого питання порядку денного.

Зубанич Ласло

         Шановні пані та панове, останнім виступати завжди легше, бо треба тільки звести докупи всі думки, які накопичилися. Щодо питання забезпечення прав національних меншин за останні роки.  У 2010 році у нас трошки є відлига у питанні забезпечення прав національних меншин, у тому числі відмінено славнозвісний наказ Міністерства освіти України, який  обмежував можливості навчання на рідній мові, після тривалої паузи є уже знову представництво у Верховній Раді України угорської громади і ще хотів розказати про ті емблематичні питання, які ми хотіли би втілити на законодавчому рівні.

         Перше. Про виконання в Україні Закону  про засади мовної політики, де чітко зазначено ст. 31, що організація цього закону покладається  на Кабінет Міністрів і на центральні та місцеві органи виконавчої влади. Тому просимо Комітет ініціювати розроблення постанови Кабінету Міністрів України щодо виконання цього закону, бо хоча місцеве самоврядування і районні та міські ради прийняли свої рішення про регіональні мови,  але це на рівні виконавчої влади ще не йде.

         Друге. 70 років буде наступного року від події, коли у 1944 році були масові репресії угорців за національною приналежністю. Тому просимо Комітет ініціювати закон України про реабілітацію жертв сталінських репресій, у тому числі угорців Закарпаття.

         Третє. Щодо реалізації пункту 6 Закону України 1992 року «Про національні меншини в Україні» щодо розробки та прийняття ще у цьому скликанні Верховною Радою України Закону про національно-культурну автономію в Україні, як тут уже виступали і розказували, і в Угорщині, і у Сербії вони діють. Думаю, що представники наших національних меншин були б дуже раді, якщо б ця національно-культурна автономія була втілена в Україні.

Пацкан В. В. 

         Дякую за виступ. Шановні члени Комітету, чи є у когось бажання виступити?  Виступ до 1 хвилини членам Комітету. Ми уже мали закінчити півгодини тому, а у нас ще друге питання. Пане Іштване, Ви можете виступити в Комітеті в робочому порядку.

Гайдош Іштван Ференцович – народний депутат України, Секретар Комітету.

         Шановні учасники засідання! Торкаючись питання законодавчого забезпечення закону України про засади реалізації державної національної політики, нині хочу зазначити, що в останні роки в Україні відбулися позитивні зрушення, які значно зміцнили та розширили права національних меншин в Україні, наблизили вітчизняне законодавство до європейських норм і стандартів. Однак зупинятись на досягнутому ми не маємо права. Тому будемо працювати над створенням такої нормативно-правової бази, яка б, по крайній мірі, створила ще кращі умови для збереження та подальшого розвитку мови, культури, традицій національних меншин задля збереження розвитку та етнічного розмаїття України. І керівництво області Закарпаття, і керівництво ВРУ підтримує нас у цьому. Зараз хочу зупинитися на тих питаннях, які були порушені виступаючими. Перш за все, щодо реалізації Закону України про засади державної мовної політики. Інформую присутніх, що мною та Іваном Попеску, депутатами від Партії Регіонів від районів, де проживають угорці та румуни, розпочато здійснення моніторингу виконання цього закону органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. На сьогоднішній день до нас уже надходять відповіді. Після детального аналізу будемо бачити реальну картину, ті проблеми, які заважають їм виконати повністю цей закон. Але вже зараз бачимо, що не тільки матеріальні труднощі заважають їм у цьому. На мою думку, одним із ефективних механізмів, який би забезпечив повне і безумовне виконання мовного закону, є здійснення парламентського контролю за цим процесом. А тому вважаю доцільним внести пропозицію щодо проведення нашим Комітетом спеціальних парламентських слухань щодо виконання закону України про засади державної мовної політики в Україні у 2014 році.

         Наступна важлива тема  - це трагічні події часів сталінського терору, а точніше реабілітації його жертв. На мою думку, цей процес повинен стосуватися всіх репресованих незалежно від національності. Не тільки кримських татар, як це передбачено у законопроекті, вже прийнятому у першому читанні. Ми маємо підходити до цього питання комплексно, тому нами були підготовлені відповідні зміни до цього законопроекту, які передбачають реабілітацію всіх національностей, у тому числі  і угорців. Я вважаю, що наш Комітет повинен очолити цю роботу.

         Наступне питання, що піднімалося виступаючими – це питання  національно-культурної автономії або самоврядування національних меншин, що передбачає законопроект Кошулинського і Бенюка. Стосовно цього хочу зазначити, що цей законопроект є прогресивним і містить з точки зору прав національних меншин певні положення. Але поряд із тим містить ряд сумнівних тез з огляду на покращення стану справ у сфері захисту і забезпечення прав реалізації прав національних меншин в Україні. А тому, з метою всебічного обговорення цього документу і вироблення пропозицій, мною нещодавно було направлено проект Концепції народним депутатам України, представникам громадських організацій національних меншин, щоби до кінця поточного року він був опрацьований з урахуванням усіх висловлених зауважень і пропозицій.  Такий законопроект подати для реєстрації Верховній Раді України або уже в зареєстрованому законопроекті треба буде вносити відповідні зміни, враховуючи наші пропозиції. Сподіваюсь, що наш Комітет активно долучиться до цієї роботи. Піднімалося також питання русинів. Зі своєї сторони повністю підтримую необхідність вирішення визнання їх окремою національністю. Вважаю за необхідне у цьому або наступному році провести на цю тему комітетські слухання з тим, щоб виробити спільні позиції, дії. Прошу мої пропозиції врахувати. Дякую.

Пацкан В. В.

         Шановні члени Комітету, прошу підготуватись до голосування. Зачитую проект Рішення виїзного засідання Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин про стан забезпечення прав національних меншин в Закарпатській області.   Прошу проект взяти за основу.

1.     Інформацію представників міністерств, відомств, місцевих органів управління з питань про стан забезпечення прав національних меншин у Закарпатській області взяти до відома.

2.   Секретаріату Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин у тижневий термін узагальнити пропозиції учасників виїзного засідання Комітету з цього питання та подати на затвердження Комітету.

3.   Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин за наслідками розгляду цього питання внести Кабінету Міністрів України пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань національних меншин та державної етнонаціональної політики.

4.   Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин при підготовці до розгляду Верховною Радою України проектів з питань національних меншин та державної етнонаціональної політики здійснювати їх опрацювання з урахуванням пропозицій учасників виїзного засідання.

         Хто за такий проект рішення, прошу голосувати. Хто «за», хто «проти», хто «утримався»?

         Рішення прийняте одноголосно усіма членами Комітету.  Дякую всім, що прийняли участь в обговоренні першого питання. Переходимо до питання номер два.

Пацкан В. В.

Друге питання – «Практика застосування законодавства України про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, у західних прикордонних областях України».

Коротко нагадаю,  що  з метою приведення законодавчої бази України про біженців  у відповідність з міжнародними нормами та стандартами 8 липня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який набрав чинності  4 серпня 2011 року. Законом уперше введено допоміжні інститути захисту іноземців  (додатковий або тимчасовий), створені умови та надання  захисту іноземцям та особам без громадянства, на яких не поширювалось правове поле «біженець», але стосовно яких існували обставини неможливості їх проведення до країн  їх походження чи постійного проживання.

З жовтня 2012 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яким внесено зміни до низки законів про зайнятість населення, освіту, державну допомогу сім’ям з дітьми, основ законодавства України про охорону здоров’я, про охорону дитинства, про вищу освіту, про соціальні послуги, про державну соціальну допомогу дітям і особам, які не мають право на пенсію, та інвалідам. Таким чином, з 2011 року ми маємо фактично нову законодавчо виписану модель надання притулку та захисту іноземців. Практичне функціонування цього законодавства ми спробуємо обговорити на сьогоднішньому нашому засіданні і, у випадку слушних зауважень та пропозицій, будемо вносити його.

До слова запрошується Рибалко Іван Анатолійович – начальник відділу організації роботи пунктів утримання біженців та інших категорій мігрантів (Державна Міграційна Служба  України).

Шановні колеги, нагадую про регламент.

Рибалко Іван Анатолійович – начальник відділу організації роботи пунктів утримання біженців та інших категорій мігрантів (ДМС України).

Шановні колеги, шановна президіє, учасники засідання! Як зазначив Валерій Васильович, на сьогодні законодавство, яке передбачає і регулює питання біженців в Україні, покращено і воно в більшій мірі відповідає законодавству європейському. Щодо реалізації державної політики у сфері міграції, у тому числі біженців, центральним органом, який забезпечує ці заходи, визначено Державну міграційну службу України. На сьогоднішній день створено територіальні управління на місцях в Автономній республіці Крим, областях, Києві та Севастополі. Територіальні органи та підрозділи, наділені повноваженнями, повністю забезпечують реалізацію покладених на них завдань. Слід зазначити, що реалізація цього закону потребувала підготовки ряду необхідних нормативно-правових актів. На сьогодні державною міграційною службою  разом із центральними органами виконавчої влади підготовлено нормативно-правову базу, яка забезпечує реалізацію положень закону про біженців.

 Незважаючи на те, що нормативна база практично забезпечує реалізацію положень закону, державна міграційна політика продовжує розробляти нормативно-правові акти, які удосконалюватимуть роботу з біженцями. В частині щодо визначення віку дитини є проблемні питання, оскільки територіальні органи, не маючи порядку встановлення віку дитини, стикаються з певними проблемами у реалізації своїх повноважень.

Також розроблено  нормативно-правовий акт про затвердження положень про норми харчування іноземців, які утримуються у пунктах тимчасового утримання біженців. Законом про біженців та осіб, які потребують додаткового тимчасового захисту, значна увага приділяється питанню дітей, оскільки попереднім законодавством  не визначено норм щодо роботи з дітьми іноземців, які перебувають на території України без супроводу. Положенням Закону передбачено послідовні дії, які здійснюватимуться посадовими особами органів виконавчої влади з моменту виявлення та розлучення дитини з сім’єю на кордоні України  і до моменту прийняття рішення щодо визнання її статусу. Визначено компетенцію органів Державної міграційної служби та інших центральних органів виконавчої влади, органів державної прикордонної служби, органів внутрішніх справ, органів опіки та піклування міністерства соціальної політики, міністерства освіти і науки та міністерства охорони здоров’я з цього питання.

Що стосується нормативної бази, необхідно зазначити, що в ній повністю врегульовано питання щодо розвитку сталої  національної системи притулку, а також визнання біженцями дітей, які приходять на територію України.

Що стосується практичної реалізації повноважень закону, хочу зазначити, що статистика по Україні говорить про таке. Упродовж 2011 року державними органами міграційної служби прийнято до розгляду  998 заяв. Відносно 572 заяв Державною міграційною службою прийнято рішення про оформлення документів визнання біженців або осіб, які потребують додаткового захисту. У 2012 році таких заяв надійшло 1766, з яких по 1363 заявах було прийнято позитивне рішення і взято процедуру оформлення. За 7 місяців цього року отримано 579 таких заяв,  по 371 заяві прийнято позитивне рішення.

Що стосується роботи територіальних підрозділів, зокрема в західному регіоні, то в своєму виступі очільник закарпатського управління Державної міграційної служби зупиниться більш детально. Я хотів би зупинитися на тому, що на сьогодні є проблемним  і над чим Державна міграційна служба має працювати.

Зараз проблемним є питання щодо розміщення іноземців, які звернулися за захистом в Україні. Лише два пункти діють на території України, які розраховані на одночасне тримання 373 осіб. Зрозуміло, що цієї кількості пунктів  мало, коли звертаються за захистом 1300-1800 іноземців. Тому до зазначених пунктів розміщуються ті особи-іноземці, які не мають засобів до існування.

Вжитими заходами щодо розбудови системи утримання іноземців здійснюється реконструкція Яготинського пункту розміщення біженців. Для цього передбачено державне фінансування.

 На сьогоднішній день проводиться робота щодо створення підрозділу, який би надавав інформацію щодо країн походження, оскільки  у прийнятті рішення велику роль відіграє інформація про країну походження іноземців.

Також залишається питанням, яке потребує врегулювання, питання забезпечення шукачів притулку в Україні медичною допомогою, бо частина іноземців не мають змоги платити за отримання медичної допомоги.

З метою покращення  пункту тимчасового утримання  біженців міністерством внутрішніх справ на сьогоднішній день розроблено проект закону про внесення змін у статтю 26 Закону України про захист іноземців  та осіб, які потребують додаткового захисту. Цей нормативно–правовий акт зараз проходить опрацювання у центральних органах виконавчої влади.  При розгляді просимо його підтримати, оскільки це дуже важливий на сьогодні законодавчий акт, який значно покращить роботу пунктів тимчасового утримання іноземців і вдосконалить його нормативно-правову базу. Дякую.

Пацкан В. В.

Дякуємо гарно за виступ. До слова запрошується Скігін Олександр Алімович – заступник начальника управління по роботі з іноземцями та адміністративного провадження Адміністрації Держприкордонслужби України

Скігін О. А.

Шановна президія, ваше високопреосвященство, шановні народні депутати, представники дипломатичного корпусу, шановні присутні! Відповідно до пункту 12 статті 19 Закону України про державну прикордонну службу України прикордонники приймають заяви про визнання осіб біженцями або особами, які потребують захисту у порядку, визначеному законом України «Про біженців». Порядок дій прикордонників по відношенню до цієї категорії іноземців визначається частиною 2 статті 5 та частиною 1 статті 29 Закону України про біженців, а саме, у разі звернення до прикордонників осіб, які на законних підставах прибули в Україну, прикордонники роз’ясняють їм порядок подання заяви про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. У разі звернення до прикордонників осіб, затриманих за незаконне перетинання державного кордону, або спробу такого перетинання, прикордонники організовують подання заяв і передають такі заяви до територіального органу державної міграційної служби. Прикордонники зі свого боку забезпечують особу, яка не володіє українською, або російською мовами, перекладачем з мови, якою іноземець чи особа без громадянства може спілкуватися. Протягом 24 годин передають особу, яка звернулася із заявою представнику територіального органу державної міграційної служби. У разі, якщо державний корон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена із сім’єю і заявляє  про намір бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про це повідомили інші особи, які не є її законними представниками, прикордонники невідкладно повідомляють про це територіальні органи державної міграційної служби та органи опіки й піклування, які зобов’язані вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини до відповідного дитячого закладу або у сім’ю. Виходячи з викладеного, необхідно усвідомити: по-перше, прикордонники не мають права відмовити у прийнятті від іноземця чи особи без громадянства заяви про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. При цьому прикордонники не повинні своїми діями спонукати іноземців до подачі заяв.          По-друге, біженці не можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де вони можуть зазнати жорстокого поводження і покарання, або з яких вони можуть бути вислані. При затриманні таких осіб після проведення необхідних адміністративних процедур вони направляються і передаються до органів державної міграційної служби.

         По-третє, під час приймання іноземців та осіб без громадянства в порядку реадмісії обов’язково опитуємо таких осіб, чи зверталися вони з клопотанням щодо отримання притулку в суміжних країнах. З січня по вересень 2013 року до посадових осіб державної прикордонної служби  із заявами загалом звернулося 79 осіб. Усіх осіб та заяви у встановленому порядку передано до територіальних органів державної міграційної служби. У одному випадку зафіксовано звернення особи, яка на законних підставах  прибула на територію України. Це громадянин Узбекистану по пункту пропуску Бориспіль. Після співбесіди з представниками УВКБО або іншими партнерськими організаціями звернулося із заявами 55 осіб. Більшість осіб про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, зверталися у західних прикордонних областях. У тому числі 48 дорослих та 7 дітей без супроводу. Крім того, 13 дітей передано до органів Закарпатської міграційної служби у складі сімей, що включалися до заяв одного з батьків.        

Однією з проблем, яка на сьогоднішній день постає для прикордонників – що робити з іноземцями, які, перебуваючи у процедурі надання статусу біженця, порушують законодавство України про державний кордон, яких ми затримуємо другий, третій, навіть четвертий рази. Це питання, яке необхідно вирішувати під час опрацювання змін до закону про біженців. Дякую за увагу.

Пацкан В. В.

         Дякую за виступ. До слова запрошується  начальник Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області Михайлишин Ігор Володимирович.

Михайлишин І. В.

         Шановна президіє, шановні учасники засідання, шановні народні депутати, депутати різних скликань. Ми, як практики, зіткнулися із проблемою біженців-шукачів притулку з дня проголошення незалежності нашої держави. Теорія – це прекрасно, але практика інколи говорить про зовсім інше. Ми перші в державі вносили пропозиції, на яких будувалися, можливо, і перші підвалини закону про біженців. Спочатку до нашої служби звернулося понад 5 тисяч іноземців за статусом біженців.

         Це велика проблема – де утримувати людину, яка потрапила у нашу державу, у наш край, протягом перших 3-5 днів, поки вирішуються питання оформлення документів, наприклад, коли виноситься судове рішення про його видворення. Тоді виникає проблема його розміщення чи перевезення особи у пункти, створені у Чернігівській та  Волинській областях. На це, на жаль, у нас не передбачені кошти.

         Також на сьогоднішній день проблемним є питання щодо інтеграції осіб, вже визнаних біженцями, у наше суспільство. На жаль, дуже малою є одноразова допомога для таких осіб - 17 гривень. Не визначено на сьогоднішній день на законодавчому рівні терміни фінансової допомоги. Ми теж стикнулися із проблемою  розміщення дітей,  які потрапляють без супроводу дорослих, у певні заклади. На сьогоднішній день на Україні такого закладу, який би відповідав їхнім релігійним, мовним вимогам, не існує. Немає єдиного визначення віку дітей, які потребують захисту. З цією проблемою ми знову зіткнулися буквально недавно. Сомалійці, які спочатку заявили про те, що вони діти,  за рішенням суду були поміщені у відповідний заклад, де утримуються діти. Через певний час вони сказали вже, що вони дорослі. Згідно із  законодавством їх потрібно було звідти відпустити. Коли вони були відпущені, то були затримані працівниками органів внутрішніх справ. Рішенням суду було визнано їх як нелегальних мігрантів, відтак їх необхідно було депортувати на батьківщину. Знову складнощі - період їх відправлення у відповідні пункти на Волинь, знову проблема в транспорті, проблема їхньої депортації. Як сказав Іван Іванович, все у нас на сьогоднішній день упирається у кошти. Я би сьогодні попросив народних депутатів ці питання, особливо, коли буде розглядатися бюджет, щоб це питання підняли. Саме на цей початковий період, коли людина, яка потрапила у нашу державу незаконно, і має бажання отримати статус біженця або додатковий захист, щоб вона цей період впродовж перших трьох днів, коли буде вирішуватися питання, чи прийняти його документи, чи відмовити йому у прийнятті документів, чи підготувати документи до подання у суд для того, щоб оформити  відповідну ухвалу щодо його поміщення у пункт тимчасового тримання іноземців, щоб теж виділялися певні кошти. Практика наша доводить, що є  порозуміння між органами внутрішніх справ, прикордонною службою, службою безпеки і судовими органами влади. Але це знову на рівні регіону, на особистих стосунках, негайно приймаються рішення, негайно підключаються місцеві органи влади, щоб тих людей 2-3 дні десь утримувати. Кожен біженець – людина, яка покинула свою батьківщину, у першу чергу, вона людина. У державі, яка підписала багато міжурядових угод, повинні розуміти, що людина  у перший день хоче їсти, вона хоче мати дах над головою, принаймні, той мінімум, який потребує людина. У нас, в Мукачеві, ви завтра побачите, одним із перших був створений такий пункт з метою тимчасового утримання іноземців, які потребують захисту. Але на жаль, із часом він став уже постійним житлом для іноземців, які затримані без документів у нашій державі. У Яготині чомусь ще не відкривається такий заклад. Мукачівський заклад був створений з метою утримання людей на короткий період, щоб потім відправляти їх у центральні регіони держави. У нас прохання  внести зміни  на законодавчому рівні і визначити Мукачівський заклад як заклад закритого типу. Тому що іноземець, який потрапив з метою отримати статус біженця чи шукача притулку, знаходячись у цьому закладі, не порушував правила перебування. Якщо заклад буде закритого типу, ми матимемо змогу більшого контролю, оскільки наш край, на жаль, використовується іноземцями не тільки для того, щоб отримати притулок   в Україні, але ще є транзитною областю, бо ми  межуємо із чотирма країнами.  На жаль, цей заклад і цю територію використовують для нелегальної переправки іноземців у країни західної Європи. Я скористаюся ще, Валерію Васильовичу, Вашою пропозицією напочатку. Ми у письмовому вигляді подамо деякі свої бачення через секретаріат, через Державну міграційну службу узгодимо, бо як практики, ми маємо в дійсності багато і напрацювань, і є свої бачення у практичній площині реалізації законодавства про біженців.

Пацкан В. В. Обов’язково Комітет прийме до уваги всі Ваші пропозиції. Дякую роботу.  

         До слова запрошується старший регіональний радник з правових питань Регіонального представництва Управління Верховного Комісара ОНН в Білорусі, Молдові та Україні Ноель Калхун.

Ноель Калхун

         Шановні пані, шановні панове, шановні депутати. Прошу пробачення, так як мені буде тяжко виступати на українській мові. Добре, що організатори дали мені дозвіл розмовляти російською мовою.

Пацкан В. В. Будь ласка.

Ноель Калхун

         Я с вами согласна, господин Михайлишин, что многие искатели убежища, которые живут в каких-то далёких краях – в Афганистане, в Сирии, не смотрят на карту Европы и специально выбирают Западную Украину как место для убежища. Потому, что  многие даже не знают, как и в моей родной Америке, тоже не знают, что существует такая страна – Украина. Но, когда они уже задерживаются, коллегами господина Скигена, на границе подают на статус беженца сюда к вам, и к господину Товту, в державную миграционную службу, есть те, которые стараются интегрироваться в местное сообщество. Есть беженцы, искатели убежища и беженцы,  которые стараются лучше, чем я, выучить украинский язык.  Мне стыдно, когда я с ними общаюсь  потому, что так хорошо разговаривают на украинском. Есть те, которые, дети, которые посещают школу и получают золотые медали. Есть даже те,  которые, после получения статуса беженца, стараются  открыть частные предприятия и стараются работать.        Мне сейчас коллеги рассказали про человека, который получил в Западной Украине статус беженца в 2011 году. Он из Шри Ланки. Я допускаю что в Шри Ланке он ничего не знал об Украине и не ожидал, что его судьба будет связана именно с этим краем. Но он здесь оказался. Ну, судьба такая. Наверно у ваших предков и у моих предков тоже был кто-то, у кого была неожиданная судьба. Но он  смирился с этим, создал здесь ферму, продаёт чай. Я знаю, что в Западной Украине могут пить кофе, но оказывается, что тоже западные украинцы могут наслаждаться  вкусной чашкой чая из Шри Ланки.  И он нанимает на роботу и украинцев, и других беженцев, и зарабатывает себе на хлеб, что-то делает для местного сообщества. 

         Я согласна, что таких примеров мало, но их может быть больше. Что нравится нам в Западной Украине? Мне кажется, что это тот опыт межнациональностей, который мы сегодня видим. Мы видели представителей разных национальностей. Этот опыт тоже создает атмосферу открытости, который даёт хорошие условия для интеграции беженцев из далёких краев. Мы видим, что здесь и школы идут навстречу таким детям. Мы видим, что здесь и центры занятости стараются тоже работать с этой  категорией лиц. Это не просто. Мы учимся на ошибках.

         Есть проблемы и хочу сказать, что на законодательном уровне можно тоже что-то улучшить. Мы уже поделились с вами предложениями миграционной службы, и хотела поговорить о вопросе занятости. Интеграция взрослого человека идет через работу. И, если искатели убежища не имеют возможности осуществить права на временную работу,  то здесь есть какие-то законодательные моменты. Если человек сидит, сложив руки, в центре размещения беженцев полгода или год, пока он ждёт результатов о его статусе, а потом дают ему 17 грн и говорят: «Иди работай»…  Это не путь к успешной интеграции. Спасибо.

Пацкан В. В.

         Дякую за виступ. До слова запрошується  Філіпішина Аксана Анатоліївна –  представник уповноваженого Верховної Ради України.

                Філіпішина А. А.

         Дякую, Валерій Васильович, за надану можливість вдруге вийти на цю трибуну. Ви вже помітили мабуть, що після першого питання оплесків у цьому залі поменшало. Мені здається, що це питання, стосовно біженців, не викликає достатнього інтересу  через нерозуміння проблеми. Я постараюсь дуже яскраво навести приклад  тому, що з питанням біженців і дітей зокрема, я стикнулася на практиці завдяки допомозі неурядових організацій, які надали мені допомогу у відвідуванні квартир, де нелегально розміщені, зокрема діти біженців.

         Дитина в 15 років розповідає історію, що вона мандрує без супроводу дорослих,  пробивається до своїх батьків у Францію, родичі назбирали якусь певну суму коштів. Я не коментую ситуацію стосовно долання наших кордонів українських. Відчиняються двері машини вночі серед міста Вінниці,  дитині говорять: «Виходь, Париж».

         Людина опиняється у стресовій ситуації. У кого є копії документів, у кого немає, у деяких є свідоцтво про народження і таке інше.

         Я відвідувала не одну таку квартиру. І у Вінниці, і в Одесі…. На Закарпатті, на жаль, не довелося, хоча на щастя, можливо їх тут немає. Це реалії,  які сьогодні є  не тільки в Україні, а й у багатьох інших країнах світу, це не є тільки проблема України.

         Україна з наближенням до Євросоюзу з цією проблемою все більше буде стикатися. У нас гарні закони і сьогодні ми говоримо про практичне їх застосування, але, на жаль, чомусь практично вони не спрацьовують. Сьогодні ми багато чули і від працівників міграційних служб стосовно того, що робиться в цьому напрямку. Хочу вам сказати, що основною проблемою в питанні дітей-біженців є питання недотримання їх права, на перевагу від дорослих, не піддаватися сумніву стосовно їх заяв, що вони є діти і отримання преференцій стосовно їх статусу. За законодавством України, якщо дитина заявляє про те,  що вона  дитина, хоче отримати статус біженця, тільки у виняткових випадках міграційні органи мають право піддати сумніву слова дитини і направити її на медичну експертизу.

         Сьогодні говорилось про те, що Порядку здійснення цієї експертизи в Україні немає. Сьогодні органи використовують виключно технологію судової експертизи в кримінальному процесі. За міжнародними правилами, якщо визначається, що граничний вік дитини в діапазоні 5 років плюс-мінус,   а це 15-16 років. До 5 років експертиза визначає, що особі приблизно 16-22 роки, то за міжнародними стандартами питання має вирішуватися на користь дитини по мінімальному віку. Але у нас чомусь питання вирішується по максимуму і людині говорять: «Ти доросла і не будеш заходити в процедуру отримання статусів». Я хочу сказати, що  за статистикою, яку ми сьогодні хотіли би почути від Державної міграційної служби, із тієї кількості осіб серед неповнолітніх, які звертаються  за отриманням статусу на 70% діти отримують відмову у наданні статусу. Крім того, порушуються норми законодавства стосовно тримісячного максимального терміну розгляду питання про надання статусу. Ми знаємо випадки, коли дитина очікує на отримання статусу 1,5-2 роки. Ми знаємо випадок по Одеській області, коли діти-афганці, які були обморожені, звернулися по медичну допомогу, блукали і спали на вулиці у 20-градусний мороз, але лікарі не приступили до надання медичної допомоги, поки не викликали міліцію і не оформили цих дітей. Вони в притулку перебували 7 місяців і тільки тоді їм був наданий відповідний статус. Щодо дітей-сомалійців, яких сьогодні неодноразово згадували, коли з 4 осіб троє спочатку заявили, що вони діти, а потім сказали, що вони дорослі. Сьогодні питання  перебуває на розгляді в судовій апеляційній інстанції, і в правозахисній організації оскаржується рішення суду стосовно висновку, що це є дорослі, а не діти. Тільки одна особа заведена в процедуру, троє знаходяться у Волинській області. Я думаю, що це питання ми будемо перевіряти.

Питання законного представника, яке треба сьогодні ставити однозначно. Якби був належний законний представник, який має призначатися дитині одразу після її заяви стосовно наміру отримати статус біженця, якби функція цієї людини не обмежувалася б тільки підписанням заяви і контролем, а якби ця людина супроводжувала  цю дитину  і надалі, я думаю ситуації ні з афганськими, ні з сомалійськими дітьми у нас би в Україні не було.

         Питання, яке  сьогодні також неодноразово звучало стосовно закладів, де би могли розміщуватися і перебувати такі діти, дійсно є гострим. Не є сьогодні притулки для дітей системи соціальної політики тими закладами, які здатні забезпечити потреби дітей, які приїжджають сьогодні з дуже багатьох країн світу, не знають української мови, а дуже часто навіть англійської мови. Питання перекладача, питання отримання освіти, питання здобуття професії, питання соціалізації в нашому суспільстві – це багато питань, які не закінчуються з досягненням людиною 18-річного віку після того, як ця дитина вийде із інтернатного закладу, якщо їй вдасться туди потрапити. До речі, в Закарпатській області питання забезпечення прав дітей-біженців викликає дуже велике занепокоєння. Тут проживає 7 дітей за даними Державної міграційної служби і мають уже статус дітей-біженців, але тим не менше немає жодного закладу інтернатного, який має третій рівень ступеня, тобто 11 класів (повна загальна освіта), і свого права на освіту вони реалізувати не можуть. Я завершую свій виступ і хочу звернутися до Комітету. Давайте об’єднувати зусилля. Ми сьогодні чули про Яготинський пункт, який будується вже 7 років. Треба якимось чином рухати це питання. Ми сім років чули про недостатність коштів. Я думаю, що треба запитами потурбувати Кабінет Міністрів, щоб були виділені кошти на будівництво цього пункту. Дякую. 

Пацкан В. В.

         До слова запрошується Романов Роман Валерійович, директор програми Верховенство права. Валерій Валерійович нам зробив подарунок, він не буде виступати.

         Народні депутати, Шевченко Андрій Віталійович, прошу до виступу.

Шевченко А. В. – перший заступник Голови Комітету

         Шановна Закарпатська громадо, шановні колеги. Коли ми зібралися на перше засідання нашого Комітету після виборів, новообраний голова Комітету Валерій Пацкан одразу запропонував провести виїзне засідання в Закарпатті. Він це аргументував дуже просто, що тут, як у краплі води, можна побачити дуже багато проблем, які стосуються і прав людини, і біженців, і національних меншин.

         Те, що ми сьогодні побачили тут, перевершило всі мої сподівання і, я думаю, сподівання багатьох членів Комітету. Два враження: думаю, вся Україна повинна повчитися у Закарпаття, як можна вибудовувати мирне співжиття людей різних національностей. Друге враження, що Київ – у великому боргу перед Закарпаттям. І тут – непочатий край роботи. Я буду говорити про складні проблемні моменти. По-перше, ми почули Івана Івановича, який нам резонно сказав, що урядові програми і красиві слова потрібно підкріпляти бюджетним фінансуванням. І ми тут, в цьому сенсі, очевидно на вашому боці. З ініціативи голови Комітету ми  свого часу розглядали ситуацію з фінансуванням національних редакцій обласних державних телерадіокомпаній. Ви знаєте, що зараз по-різному відбувається фінансування цих редакцій, фінансування національних редакцій урізали. Те, що зараз робить «Тиса-1» і багато інших обласних державних ТРК – це подвиг фактично в умовах фактичної відсутності бюджетного фінансування. Зараз у нас завдання – дай Боже, зберегти хоча б те фінансування, яке закладалося в попередні роки. Цей момент Уряд досі не вніс у проект бюджету на наступний рік, хоча мав це зробити до 15 вересня. Побачимо, що буде далі. Але тут, очевидно, ми є союзниками. Мене здивувала інформація від пані Наталії Шутанич про те, що центральні органи влади скеровують фінансування лише на всеукраїнські організації. В минулому скликанні я був одним із авторів закону про громадські об’єднання і одна з причин, чому ми за такий закон бралися, ми хотіли відійти від цього принципу територіальної прив’язки. Тому в мене  заклик до представників територіальних органів влади - працюйте з тими організаціями, які можуть найкраще зробити свою роботу. Є організації на місцях близько до людей, працюйте з цими організаціями. Чим більша організація, на жаль, тим більші корупційні ризики,  і ми це теж з вами розуміємо.

         Я шокований  тими цифрами, з якими ми познайомилися завдяки обласній державній адміністрації. Як і Роман Романов, я  просто уявляю циганських дітей, думаю про дитячу смертність. Кожне третє немовля, яке  помирає в Закарпатській області, – циганське. У Мукачівському районі 71% втрачених немовлят – це циганські діти. При тому, що чотирнадцятитисячна громада циган – лише один відсоток населення області. Для мене це абсолютний шок! Дві третини дітей, які не закінчують дев’ять класів. Я просто уявляю цих дітей, які приходять у світ, де вони у перших роках життя не бачать нічого, крім туберкульозу, горілки і несамовитої бідності. Я думаю, що ми з величезною повагою маємо ставитися до традицій, які є в ромському середовищі. Але просто так ігнорувати те, що відбувається на наших очах, ми не маємо жодного права. У мене, очевидно, немає готових рішень, що робити з ранніми вагітностями, з ранніми шлюбами чи з відсутністю свідоцтва про народження. Тут  є люди, які набагато краще в цьому розбираються, але знайте, що у нас є щире бажання допомагати. Все, що можна врегулювати законами або іншими діями, -  прошу розраховувати на нашу підтримку.

 Дуже делікатне питання – подвійне громадянство. Зараз я хотів би звернутися до представників п’ятнадцятитисячної  угорської громади і представників 32-тисячної румунської громади, які проживають у Закарпатській області. Я думаю, що ми вправі вимагати для угорців і для румунів від української влади, щоб вони отримували хороше ставлення, яке отримують угорці і румуни в своїх країнах. Але так само, я думаю, що це питання персональної відповідальності кожної людини - виконувати Конституцію України. Якщо є в Конституції положення про те, що не ми передбачаємо подвійне громадянство, очевидно, що  кожен для себе повинен це питання якось вирішити. Яке право ми маємо вимагати від Уряду якихось дій виконання законів і  Конституції, якщо персонально людина не наважується або не має  відповідальності виконувати Конституцію цієї країни. До цього часу Україна це питання якимось чином ігнорувала. Словаччина нам показала приклад, як можна жорстко вирішувати це питання. Ми говоримо про нещодавно ухвалений закон про державне громадянство. Але я не впевнений, що це найкращий шлях для України. Тому в мене заклик до представників цих двох громад – прийняти рішення в межах самої громади, яке дозволить нам повернутися в рамки Конституції, тому що ми залишати це так назавжди не можемо.

         По нелегальній міграції скажу лише одну річ. Мені здається ми розуміємо, звідки ці люди приїжджають. Більше половини тих людей, які хочуть отримати статус біженців, приїжджають з Афганістану, Сомалі, Пакистану. Ми розуміємо ці маршрути. Для мене висновок простий. Поки ми не наведемо порядок на східному кордоні, будемо мати проблеми на західному кордоні. І це буде лягати на плечі людей, які живуть тут, у Мукачеві, в Закарпатті. Тому давайте на це зважати. У нашому Комітеті був одноголосно підтриманий законопроект нашого колеги Мочкова, який є колегою Валерія Пацкана по фракції «Удар». Він запропонував запровадити обов’язкову заборону на в’їзд для тих, хто підпав під процедуру примусового повернення або видворення з нашої держави (заборона строком від 6 місяців до трьох років). Це одноголосно отримало підтримку членів нашого Комітету.     Тому ми опосередковано вже взялися за це питання і будемо далі працювати. На звершення я закликаю, щоб Закарпаття сказало своє слово у питанні угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Мені важко уявити інший регіон в Україні, який більше зацікавлений у тому, щоби ця угода була підписана. Це стосується і торгівлі, яка точно виросте. Від цього мають виграти люди, які тут проживають...

 Тому, Іване Івановичу,  і до всіх інших представників закарпатської громади наш заклик  – зробіть так,  щоби  ваш голос був почутим на всю Україну. Очевидно, що це історичне рішення, до якого зараз підходить Україна. Очевидно, що воно зрівнянне із закликом про Декларацію про державний суверенітет. Ми дуже сподіваємося, що ця Угода буде підписана і що Закарпаття зробить свій внесок для того, щоб Київ виконав всі ті умови, які необхідні для підписання Угоди про асоціацію. Ми поїдемо у Київ із теплим відчуттям від цієї зустрічі, від цієї роботи. У нас унікальний Комітет, тому що голова Комітету і секретар Комітету представляють Закарпаття. Є лише ще одна область в Україні, яка може цим похвалитися. Це Донецька область, яка в деяких комітетах має людей. Але ми не будемо обговорювати, яким чином там все відбувається. І скажу, що на персональному рівні відчуваємо відповідальність перед цим краєм і бажаємо Закарпаттю процвітання і чим можемо – будемо допомагати. Дякую.

   Пацкан В. В. До слова запрошується Голова підкомітету з питань міграційної політики, громадянства, статусу іноземців та осіб без громадянства, біженців та у зв’язках з українцями, які проживають за кордоном Бенюк Богдан Михайлович.

Бенюк Б. М.

         Доброго здоров’я,  шановні панове. Надзвичайно приємно сьогодні, і ми не кривимо душею, коли кажемо, що, приїхавши на Закарпаття, побачивши очі усіх, хто живе на Закарпатті, почувши про ті проблеми, які хвилюють власне цю частинку України, і ті проблеми, які хвилюють усю нашу державу, розуміємо, що вони не вирішуються за порухом пальця чи якоюсь кількістю грошей, яку ми отримаємо від державного бюджету. Хоча смішно на це розраховувати. Буквально півроку тому ми такою ж великою відкритою командою приїхали до Криму, де вирішували питання кримсько-татарського народу і та фінансова підтримка, яку отримують вони від  держави на кожну особу, вимірюються десь в розмірі 7 грн на особу за рік. І ми розуміємо, що це смішно. Але позаяк ми є бідна країна, то нікуди ми від цього не дінемося і при цій бідноті мусимо жити. Бо поганий той господар, який не має коштів, а мріє про щось, не маючи на це підстав. Щоб розпочинати будь-яку річ необхідно  мати спочатку фундамент, на чому все це будувати. Україна як унітарна держава повинна захищати свої права існування у світі. Історично склалося, що ми – багатонаціональна держава. У багатьох із нас логіка не в’яжеться із тими проблемами, які ми почули. Правда, що вони є неймовірно складні. І отой весь масив проблем, який ми сьогодні почули, обов’язково нам знадобиться для того, щоби ми ці нагальні проблеми вирішували  для кожної особистості. Бо ми можемо говорити про великі і маленькі народи, які мають представництво у нас на Україні, але особистість і душа кожної людини одна – і та, яка не має статусу біженця, і дитини, і та, яка вже доросла і також шукає собі прихистку в цьому світі.  Не треба забувати те, що всі ми з вами є божі діти. Що Бог нам дав життя і, власне, не ми маємо право розпоряджатися тим, чи комусь жити, чи не жити, а допомогти, щоб всі вони жили нормально і дивились в очі один одному та розуміли один одного. Але любити свою державу Україну повинні ми всі, і сприймати її як центр нашого життя на цьому світі. Так склалося історично.

Пацкан В. В.

         Шановні колеги, дякую  за виступи. Хотів би підсумувати. Зачитаю проект рішення щодо питання порядку денного номер два.

1.                 Інформацію представників міністерств, відомств, місцевих органів влади з питань практики застосування законодавства про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в західних прикордонних областях України, взяти до відома.

2.              Секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин у семиденний термін узагальнити пропозиції учасників виїзного засідання Комітету з цього питання та подати на затвердження Комітету.

3.              Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин за наслідками розгляду цього питання внести до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

4.               Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин при підготовці до розгляду Верховною Радою України  законопроектів з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, здійснювати їх опрацювання з урахуванням пропозицій учасників виїзного засідання.

         Прошу проект даного рішення прийняти за основу, щоб доопрацювати в Комітеті. Хто за те, прошу голосувати. Хто проти, хто утримався? Рішення прийнято одноголосно.

         На завершення хотів би подякувати всім тим, хто долучився до організації нашого виїзного засідання. У першу чергу Вам,  Іване Івановичу Балога, як голові Закарпатської обласної ради,… в розробці матеріалів, начальнику головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області Михайлишину І. В., Товту М. М. і всім тим запрошеним, які приймали участь у нашому виїзному засіданні. Окрема подяка офісу Уповноваженого з питань прав людини, Фонду «Відродження», які є партнерами Комітету. Хочу вам подякувати всім за роботу. Нам, Комітету, завдання - всі ці пропозиції опрацювати і відреагувати, щоб у подальшому відобразити їх у законодавчій базі. Дякую всім за роботу. Виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань прав людини. національних меншин та міжнаціональних відносин оголошую закритим.

Звучить Гімн.