Комітет Верховної Ради України

УКРАЇНА

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ У СПРАВАХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ ТА РЕЛІГІЙ

01025, м. Київ, вул. Володимирська, 9,

телефон (044) 278-17-18 fах 226-23-39;

е-mail: mаі1@scnm.gov.ua; www.scnm.gov.ua

25 березня 2011

на №   1341 16/1/1-11 віл 18.03.2011р.

Голові Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Зарубінському О.О.

Інформаційно-аналітична довідка щодо практики застосування Закону України "Про біженців" та розбудови національного інституту притулку

Шановний Олеже Олександровичу!

На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 18 березня 2011 р. № 13416/1/1-11 до листа Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин від 14.03.2011р. № 04-28/12-195(43285) Державний комітет України у справах національностей та релігій надсилає інформаційно-аналітичну довідку щодо практики застосування Закону України "Про біженців" та розбудови національного інституту притулку.

Крім того, повідомляємо, що у розширеному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, яке планується провести 6 квітня п.р., прийме участь директор департаменту у справах біженців та притулку Державного комітету України у справах національностей та релігій Науменко Наталія Миколаївна (тел. 278-35-94).-

Додатки: Інформаційно-аналітична довідка щодо практики застосування Закону України "Про біженців" та розбудови національного інституту притулку на 6 аркушах.

Перший заступник Голови                                                        В.М. Воронін

Інформаційно-аналітичні матеріали

щодо практики застосування чинного Закону України

"Про біженців" та розбудови національного інституту притулку.

Інтенсифікація міграційних процесів в світі, до яких залучена і Україна, як країна прийому, постачання та транзиту мігрантів, ставить питання державного регулювання міграційних процесів до пріоритетів формування політики національної безпеки України. В даний час можна констатувати, що національна міграційна політика потребує удосконалення як на законодавчому, так і на інституціональному рівні.

Пріоритетними напрямами формування дієвої міграційної політики повинно стати вирішення комплексних питань міграційної сфери, а саме: аналіз діючого законодавства та співвідношення його з нормами міжнародного і Європейського права з цих питань; аналіз міграційної ситуації в країні та прилеглих до неї держав, країн традиційних постачальників економічних нелегальних мігрантів, аналіз міграційних ризиків та викликів, вироблення адекватних державних рішень по протидії цим викликам; питання інтеграції іммігрантів в українське суспільство; вирішення прикладних питань, як-то: питання імміграції, громадянства, біженців, створення єдиного реєстру міграційного обліку іноземних громадян.

Всі вище перераховані міграційні питання в сукупності і повинні становити державну міграційну політику, спрямовану на ефективне забезпечення національної безпеки у цій сфері.

На сьогодні Україна має достатньо розвинуте законодавство у сфері міграції, яке ґрунтується на положеннях Конституції України і складається з міжнародних договорів України, зокрема, Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї (до яких Україна приєдналась 10 січня 2002 року), законів України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про біженців", "Про імміграцію", "Про основи національної безпеки України", "Про громадянство України" та інші. З метою реалізації цих законів прийнято підзаконні нормативно-правові акти укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України і накази центральних органів виконавчої влади.

Україна розпочала розбудову національної системи притулку у 1993 році.

За роки незалежності України розглянуто більше 20 тис. заяв про надання статусу біженця, понад 5 тис. осіб були офіційно визнані біженцями. Станом на 1 січня 2011 року статус біженця в Україні мають 2345 осіб з 52 країн світу і понад 500 з них - діти.

Аналіз надання статусу біженця

Держава взяла на себе зобов'язання не тільки визначати юридичний статус шукачів притулку, але й з другого півріччя 2009 року "обережно" започаткувала проводити заходи з їх інтеграції до українського суспільства.

Сьогодні в Україні функціонують два Пункти тимчасового розміщення біженців (далі ПТРБ) в Одеській та Закарпатській областях, які здатні одночасно забезпечити тимчасовим житлом близько 340 найбільш незахищених шукачів притулку та біженців, зокрема: багатодітні сім'ї з маленькими дітьми, одинокі жінки та неповнолітні діти без супроводу. Проживання та харчування осіб, які проживають у ІГГРБ, здійснюється за рахунок держави.

Звичайно, що цих пунктів не достатньо для того, щоб задовольнити потреби у тимчасовому житлі біженців, оскільки одночасно необхідно розміщувати понад 1300-1800 осіб. У зв’язку з цим, вишукуються можливості для завершення реконструкції аналогічного ПТРБ у м. Яготині Київської області. Його введення дасть змогу одночасно забезпечити тимчасовим житлом понад 250 шукачів притулку та біженців.

Поряд з цим, реалізується спільний проект Уряду та УВКБ ООН "Місцева інтеграція біженців", який проводиться у трьох регіонах: Києві, Харкові та Одесі. Завдяки цьому проекту активізувалась робота між різними центральними органами виконавчої влади з питань удосконалення роботи з шукачами притулку та біженцями у сфері освіти та зайнятості.

Спільний проект із Данської ради з питань біженців "Юридичний та соціальних захист дітей-біженців та дітей, які шукають притулок в Україні" є взагалі унікальним в частині захисту неповнолітніх шукачів притулку та дітей без супроводу.

Статистика переконливо свідчить, що кількісно дана категорія шукачів притулку з року в рік зростає. Так, до 2007 року в державі мали місце поодинокі випадки виявлення таких дітей. В період з 2007 по 2010 рік їх кількість зросла у десятки разів, що уже потребує системного підходу до вирішення проблем неповнолітніх мігрантів.

У зв’язку з цим, Департаментом у справах біженців та притулку Держкомнацрелігій розробляється нормативний документ, який повинен урегулювати дії різних органів виконавчої влади при роботі з такою категорію шукачів притулку.

Крім того, на базі Пункту тимчасового розміщення біженців у Закарпатській області створено центр по роботі з неповнолітніми шукачами притулку.

Відповідно до українського законодавства через три роки після набуття статусу біженця особа має право отримати громадянство України. І від того, наскільки держава надаватиме підтримку в реалізації інтеграційних програм для біженців залежить і те, якого громадянина ми отримаємо: здатного максимально швидко соціалізуватися у новому середовищі та працювати на загальне благополуччя чи такого, що поповнить маргінальні прошарки населення.

Тому особливу увагу при роботі з біженцями повинна надаватися програмам інтеграції: вивченні української мови, історії, культури українського народу, набуття професійний навичок, здатності самоідентифікуватися та самореалізуватися. Все це закладено в Плані інтеграції осіб, яким надано статус біженця до українського суспільства на період до 2012 року, який у 2009 році був прийнятий Урядом України.

Значну допомогу у реалізації цих заходів надають провідні міжнародні інституції, з якими активно співпрацює Держкомнацрелігій: Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців та Данська Рада з питань біженців в Україні.

Започатковано роботу з розроблення та узгодження Державної програми інтеграції та натуралізації шукачів притулку та біженців до українського суспільства на період до 2020 року. При її розробці будуть враховані результати міжнародного проекту "Місцева інтеграція біженців" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2009 № 853-р "Про затвердження Плану заходів щодо інтеграції осіб, яким надано статус біженця, в українське суспільство на період до 2012 року.

У найближчій перспективі діяльність у сфері укріплення національної системи притулку повинна бути спрямована на:

-     удосконалення законодавчої бази у сфері міграції, що дасть змогу

наблизити національне міграційне законодавство до міжнародних стандартів;

-     підвищення спроможності України у забезпечені тимчасовим житлом шукачів притулку та біженців через визначення необхідності будівництва додаткових Пунктів тимчасового розміщення біженців та альтернативних пошуків соціального житла. Наприклад:

- використання житлового фонду сільської місцевості;

- завершення реконструкції та введення в експлуатацію   пункту тимчасового розміщення біженців у м. Яготин Київської області (дозволить забезпечити тимчасовим житлом найбільш вразливі категорії шукачів притулку та біженців);

-     створення ефективної та дієвої системи інтеграції біженців   на центральному та регіональному рівнях;

-     удосконалення статистично-інформаційних систем через розробку та впровадження єдиної автоматизованої системи обліку біженців, яка стане підсистемою загальнодержавного обліку іноземців. Впровадження підсистеми дасть змогу відслідковувати шлях розгляду заяв про надання статусу біженця, запобігти спробам повторної подачі іноземцями заяви про надання статусу біженця;

-     створення єдиної бази  сертифікованих  перекладачів,  дасть  змогу підвищити ефективність та оперативність роботи органів виконавчої влади, органів охорони правопорядку, судових органів у роботі з іноземцями;

-     створення   при спеціально уповноваженому   центральному органі виконавчої влади з питань міграції Національного Бюро збору, обробки та аналізу інформації по країнах походження. Робота такого Бюро дасть можливість визначити офіційну позицію України щодо ситуації з правами людини у певних країнах світу країнах-постачальниках нелегальних мігрантів, країнах-походження шукачів притулку та біженців. Як результат - випуск щоквартального друкованого видання щодо офіційної позиції України по певним країнам світу.

У жовтні 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протоколу про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООІ1 у справах біженців.

Довідково: Закон України ,,Иро біженців", прийнятий 21 червня 2001 року з метою визначення правового статусу біженців в Україні, порядку надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних, гарантій захисту біженців, повністю узгоджується з положеннями Конвенції ООН про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року.

У січні 2002 року Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу 1967 року без будь-яких застережень, і стала 143 державою, учасницею Конвенції щодо біженців.

Приєднавшись до Конвенції про статус біженців та Протоколу до неї, Україна взяла на себе зобов'язання передусім щодо допуску біженців до процедури визнання такими, прийняття, розміщення і адаптації визнаних біженців. Положення цих міжнародних документів знайшли своє належне відображення у Законі України «Про біженців».

31 травня 2005 року до статей 9 та 12 Закону України ,,Про біженців" були внесені зміни. Так, були скасовані граничні строки подання заяви про надання статусу біженця (у попередній редакції цей термін становив 3 дні). Продовжено термін, відведений органам міграційної служби для проведення всіх заходів, необхідних для прийняття рішення про оформлення/відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця (з трьох робочих днів до п’ятнадцяти).

Варто окреслити проблему відсутності в Україні, на відміну від інших європейських держав, правових інститутів допоміжного та тимчасового захисту, що не сприяє належному забезпеченню прав людини в Україні і уможливлює порушення нею встановленою Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод заборони катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, як її тлумачить Європейський суд з прав людини.

Міністерством юстиції у взаємодії з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розроблено проект Закону України "Про біженців та осіб, які потребують допоміжного або тимчасового захисту". Наразі законопроект надіслано на розгляд Верховної Ради України. Введення додаткових форм захисту дозволить наблизити українське законодавство про біженців до міжнародних норм і стандартів та розширити можливість виконання міжнародних зобов'язань України у цій сфері.

Загальна позиція Держкомнацрелігій полягає в тому, що комплекс питань по роботі з шукачами притулку, біженцями, особами, які потребують допоміжного або чим часового захисту, повинен бути віднесений до гуманітарного напрямку, як важливої складової соціальної політики України.

В той же час, загальна філософія законопроекту передбачає покладення повноважень по його виконанню на Міністерство внутрішніх справ. Це чітко можна прослідкувати па прикладі ст. 10, 11,12 проекту Закону, в яких обов'язок проведення перевірки обставин, за яких статус біженця не надається, реєстрація посвідчення біженця та інших процедурних документів покладено на орган міграційної служби, (в діючому Законі України "Про біженців" це компетенція Міністерства внутрішніх справ та його органів на місцях).

Наразі ст. 30 Законопроекту взагалі не виписані повноваження Міністерства внутрішніх справ.

Таким чином, у випадку прийняття проекту Закону у запропонованому вигляді буде порушено основний принцип інституту захисту -- гуманітарна складова та рекомендації, надані Європейським Союзом щодо створення в Україні центрального цивільного органу виконавчої влади з питань міграції.

Потребують суттєвого доопрацювання цілий ряд норм законопроекту, і перш за все ті, якими встановлюються визначення. Пункти 14) 15) статті першої законопроекту суттєво обмежують число осіб, які можуть звернутися за отриманням додаткового та тимчасового захисту. Наприклад, у пункті 15) вказано, що право звертатися за отриманням тимчасового захисту мають іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території країни, що мас спільний кордон з Україною, а у пункті 14) приведено вичерпний перелік підстав, за якими особа може отримати додатковий захист, що значно звужений, ніж рекомендації ЄС у цій сфері.

За результатами опрацювання законопроекту Міністерству юстиції України надано пропозиції, які були частково враховані в ході узгоджу вальної наради.

Крім того, Держкомнацрелігій звернуто увагу Міністерства юстиції на:

-  необхідність внесення до законопроекту положень, які стосуються роботи з неповнолітніми шукачами притулку без супроводу;

-   винесення законопроекту   на   громадське   обговорення, оскільки законопроект стосується прав та основоположних свобод людини;

-    необхідність вирішення питання додаткового фінансування, оскільки ведення додаткових форм захисту потребуватимуть комплексного вирішення питання тимчасового розміщення осіб, які знаходяться у процедурі та яким надано захист, надання медичної допомоги, працевлаштування, інтеграції тощо;

-    необхідність визначення чіткої гуманітарної направленості проекту Закону, шляхом покладення повноважень з його виконання на центральний орган   виконавчої   влади,   який  не  буде   мати   правоохоронний   (силовий) напрямок.

Суттєвим недоліком цього законопроекту та доданих до нього документів є відсутність розрахунків витрат, пов'язаних з реалізацією даного Закону, у разі його прийняття. Посилання розробника на те, що Закон буде реалізовуватися в межах коштів, виділених на реалізацію законодавства про біженців є некоректним, оскільки крім уже існуючого інституту біженців, цим Законом, у разі його прийняття, вводяться два нових інститути - особи, яким надано додатковий захист та особи, яким надано тимчасовий захист, а це, за наближеними підрахунками міжнародних експертів, потребує додатково близько 40 мли. гри.

Перший заступник Голови

Держкомнацрелігій                                                                           В. Вороній

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Україна, 01001, м. Київ

вул. Городецького, 13

Тел./факс: (38-044) 278-37-23

Голові Комітету Верховної Ради України

 з питань прав людини, національних меншин

і міжнаціональних відносин

Зарубінському О.О.

Шановний Олеже Олександровичу!

Міністерством юстиції розглянуто Ваш лист від 14 березня 2011 року № 04-28/12-195 (43285) стосовно проекту Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (реєстр. № 7252 від 14 жовтня 2010 року), внесеного Кабінетом Міністрів України.

Проект Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» було внесено Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України 13 жовтня 2010 року.

У попередніх роках завдання щодо розроблення відповідного законопроекту були визначені Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року «Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності», уведеним в дію Указом Президента України від 20 липня 2007 року № 657/2007 та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 червня 2010 року № 1231 «Про затвердження орієнтовного плану законопроектних робіт на 2010 рік».

На сьогодні, завдання щодо вдосконалення законодавства у сфері міграції є одним із стратегічних напрямків, визначених Президентом України у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Зокрема, у розділі «Міжнародна інтеграція та співпраця» передбачено вжити заходів щодо запровадження безвізового режиму між Україною і ЄС, у тому числі, щодо вдосконалення законодавства з питань міграції та розроблення необхідної нормативно-правової бази.

Крім того, вагомим аргументом щодо необхідності прийняття закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, є положення Плану дій щодо лібералізації візового режиму (Візовий діалог Україна-ЄС). Зокрема, окремим підпунктом Плану визначено завдання для

України щодо прийняття законодавства у сфері притулку відповідно до міжнародних стандартів, забезпечуючи підстави для міжнародного захисту (включаючи додаткові форми захисту), забезпечення наявності процедурних правил для вивчення заяв з проханням про міжнародний захист, а також забезпечення прав шукачів притулку та біженців.

Необхідність чергового реформування законодавства про біженців викликана і сучасним станом міжнародного права.

Так, становлення сучасної міжнародної системи захисту осіб, які його потребують, розпочалося з прийняття Конвенції про статус біженців 1951 року, в якій визначено хто є біженцем: ця Конвенція поширюється на особу, яка внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою раси, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться за межами країни своєї громадянської належності і не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи певного громадянства і перебуваючи за межами країни свого попереднього місця проживання не може або не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Таке визначення поняття «біженець» застосовується і в законодавстві України.

Разом з цим, події в світі протягом останніх десятиліть після прийняття Конвенції засвідчили, що є багато груп осіб, які не підпадають під визначення біженець в розумінні Конвенції 1951 року, але потребують захисту наближеного до того, яким користуються біженці відповідно до зазначеної Конвенції.

Так, в міжнародному праві з'явилося поняття "тимчасового захисту". В 1980 році Виконавчий Комітет УВКБ ООН прийняв Висновок № 19 Тимчасовий захист. Відповідно до зазначеного висновку тимчасовий захист надається в ситуаціях масового притоку осіб. В 1981 році Виконавчий Комітет УВКБ ООН прийняв Висновок № 22 Захист осіб, які шукають притулку, в ситуаціях їх масового притоку. В цьому Висновку зазначено, що серед осіб, які шукають притулку, і входять до складу масових притоків, є особи, які вимушені шукати притулку за межами цієї країни, внаслідок зовнішньої агресії, окупації, іноземного панування чи подій, які серйозно порушують громадський порядок в будь-якій частині чи на всій території країни їх походження чи громадянства.

Рада Європи також має регіональний інструмент в сфері тимчасового захисту.

З травня 2000 року Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію № 9 про тимчасовий захист. Відповідно до зазначеної Рекомендації тимчасовий захист є виключним практичним заходом, обмеженим в часі і доповнює режим захисту, який ґрунтується на Конвенції 1951 року та Протоколі 1967 року.

27 листопада 2001 року Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію про додатковий захист, що була розроблена Комітетом експертів з питань територіального притулку, біженців та осіб без громадянства.  Відповідно до преамбули Рекомендації додатковий захист розглядається категорією індивідуального захисту.

Пунктом 1 Рекомендації встановлено, що додатковий захист надаватиметься державами-учасниками особі, яка відповідно до рішень, прийнятих індивідуально відповідними властями, не відповідає критеріям для статусу біженця відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу до неї 1967 року, але потребує міжнародного захисту, оскільки:

- така особа зустрінеться з ризиком тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність ставлення чи покарання в країні її походження чи

- така особа змушена була втекти чи залишитися за межами країни її походження в результаті загрози для її життя, безпеки чи свободи, через причини безладного насильства, що випливає з таких ситуацій як військові конфлікти або

- через інші причини, які визнаються законодавством чи практикою держав-учасниць і коли особа не може бути повернутою до країни походження.

Слід зазначити, що Україна брала активну участь у розробленні вищезазначених рекомендацій та підтримала їх схвалення.

Однак, існуюча система захисту біженців не відповідає вищезазначеним міжнародним стандартам.

Багаторічна практика застосування чинного Закону України «Про біженців» свідчить про необхідність чергового удосконалення законодавства щодо біженців шляхом урахування документів у сфері міграції, прийнятих Радою Європи та Європейським Союзом.

Так, необхідно запровадити єдину процедуру визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрати та позбавлення статусу біженця, додаткового захисту.

Існує потреба у встановленні чіткого порядку надання та припинення тимчасового захисту в Україні.

Покращення потребує і правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні. Зокрема, необхідно диференціювати права та обов’язки іноземців та осіб без громадянства на різних стадіях розгляду їх справ, пов’язаних зі зверненням за захистом в Україні, включаючи права та обов’язки осіб, яким відмовлено у визнанні біженцем та які втратили чи позбавлені статусу біженця.

Потрібно встановити наріжні положення щодо захисту біженців та інших осіб: заборона вислання або примусового повернення біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту до країн, де їх життю загрожує небезпека; заборони дискримінації цих осіб; сприяння збереженню єдності їхніх сімей.

Також, необхідно чітко розмежувати повноваження органів виконавчої влади, які беруть участь у вирішенні питань, пов'язаних із біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Стосовно порушеного у листі Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин питання про те, що на час подання до Верховної Ради України проект Закону не було погоджено в цілому Державним комітетом України у справах національностей та релігій, а також Державною прикордонною службою України, повідомляємо наступне.

Відповідно до пункту 2 Протоколу № 16 засідання Урядового комітету з питань правової політики, національної безпеки, оборони, правоохоронної діяльності та роботи підприємств військово-промислового комплексу від 7 жовтня 2010 року проект Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» було схвалено у редакції, яка внесена на розгляд Верховної Ради України.

Заступником Міністра закордонних справ Горіним О.О., заступником Міністра економіки Русинським М.П., заступником Міністра фінансів Рибаком С.О., Головою Державного комітету України у справах національностей та релігій Богуцьким Ю.П. та заступником Голови Адміністрації Державної прикордонної служби Мельниковим О.Г., які були уповноважені представляти позицію зазначених органів, не було висловлено заперечень та зауважень щодо схвалення проекту акта у такій редакції.

Відповідно до пункту 2 § 66 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, проект акта схвалюється на засіданні Кабінету Міністрів України, якщо до нього не висловлено зауважень. Тобто на момент внесення проекту Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на розгляд Кабінету Міністрів України всі позиції щодо окремих положень законопроекту були узгоджені із заінтересованими органами.

Що стосується відсутності позиції Державної міграційної служби України до проекту Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», то на момент внесення проекту Закону до Верховної Ради України відповідну службу ще не було утворено.

Як відомо, Державна міграційна служба утворена згідно з пунктом 1 Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року № 1085/2010, поклавши на неї функції з реалізації державної політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців.

Щодо зауважень та пропозицій Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України до проекту Закону слід зазначити, що, на думку Міністерства юстиції, більшість з них не є безспірними і можуть бути спростовані.

Як відомо, 2 березня 2011 року проект Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» розглядався на засіданні Комітету Верховної Ради України у закордонних справах.

За результатами розгляду прийнято рішення рекомендувати Верховній Раді України прийняти закон в першому читанні з подальшим його доопрацюванням при підготовці до другого читання.

У засіданні Комітету брав учать Регіональний представник Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців Олдріх Андрисек, який також підтримав схвалення проекту Закону у першому читанні за умови його подальшого доопрацювання з деяких питань.

Принагідне зазначаємо, що про кандидатури представників Міністерства юстиції, які візьмуть участь у розширеному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, запланованому на 6 квітня 2011 року, буде повідомлено додатково.

З повагою,

Міністр                                                                         О.В. Лавринович

МІНІСТЕРСТВО

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УКРАЇНИ

вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01024,

тел. 256-03-33,

24 березня 2011 року №

Верховна Рада України

Комітет з питань прав людини,

національних меншин і міжнаціональних відносин

копія: Кабінет Міністрів України

[Про практику застосування  Закону України „Про біженців"]

На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 18 березня 2011 року № 13416/1/1-11 до листа Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин від 14 березня 2011 року № 04-28/12-195(43285) щодо практики застосування Закону України „Про біженців" та визначення кандидатури для участі в розширеному засіданні з обговорення цього питання, що відбудеться 6 квітня цього року, повідомляємо наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України „Про біженців" до компетенції Міністерства внутрішніх справ та його територіальних органів відноситься :

ужиття заходів до виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається, та до ідентифікації осіб, які порушили клопотання про надання їм статусу біженця;

прийняття заяви про надання статусу біженця і передачі їх до органу міграційної служби в разі звернення осіб, які з наміром набути статус біженця незаконно перетнули державний кордон і перебувають на території України, а у випадку звернення осіб, які перебувають в Україні на законних підставах і мають намір набути статус біженця, роз'яснення їм порядку подання заяви про надання статусу біженця та інформування про місцезнаходження органів міграційної служби;

реєстрація осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, яким надано такий статус та які оскаржили рішення щодо статусу біженця.

Так, протягом 2010 року на обліку органів внутрішніх справ перебувало: 535 осіб, що були зареєстровані на підставі довідок про подання особою заяви про набуття статусу біженця;

419 осіб, що були зареєстровані на підставі довідок про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця;

242 особи, що були зареєстровані на підставі довідок про особу, яка оскаржила рішення органів міграційної служби про відмову в прийомі відповідної заяви;

666 осіб, що були зареєстровані на підставі посвідчень біженця. Для участі в розширеному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин з обговорення практики застосування Закону України „Про біженців" та необхідності внесення змін до законодавства в цій сфері визначено начальника управління імміграційної роботи та протидії нелегальній міграції Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України Федорчука Сергія Мусійовича (конт. тел. 256-14-18).

Повідомляємо також, що МВС погодило без зауважень розроблений Міністерством юстиції проект Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Перший заступник Міністра                                         С.Є.Попков

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2, тел. 206-58-88 факс 425-90-26

25.03.2011 №  31-07310-2-4/1927

Верховна Рада України

Комітет з питань прав людини,

 національних меншин і

міжнаціональних відносин

Копія: Кабінет Міністрів України

Про подання інформації

Міністерство фінансів розглянуло листа Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин стосовно практики застосування чинного Закону України «Про біженців» і, в межах компетенції, надає інформацію щодо обсягу видатків на надання допомоги біженцям в 2009-2011 роках.

Додаток: на 1 арк. в 1 прим.

Заступник Міністра                                                                С.РИБАК

Додаток 1

Дані щодо видатків Державного бюджету України на надання допомоги біженцям у 2009-2011 роках

(тис.грн.)

МІНІСТЕРСТВО

ЗАКОРДОННИХ СПРАВ

УКРАЇНИ

Михайлівська площа, 1

м.Київ, 01018, Україна

30.03.2011 № 71/КПП/12-904/3-432

На № 04-20/9-65 (19199) від 07.02.2011 р.

Верховна Рада України

Голові Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин

О.О.Зарубінському

Копія:   Кабінет Міністрів України

Щодо підготовки до проведення розширеного засідання з питань аналізу практики застосування чинного Закону України „Про біженців"

Шановний Олеже Олександровичу,

На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 18.03.2011 № 13416/1/1-11 щодо підготовки до проведення Комітетом з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України розширеного засідання стосовно аналізу практики застосування чинного Закону України „Про біженців" та необхідності внесення змін до законодавства у цій сфері Міністерство закордонних справ, в межах компетенції, розглянуло звернення Комітету та повідомляє таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У цьому зв'язку, під час застосування Закону України „Про біженців" МЗС та закордонні дипломатичні установи України діють в межах повноважень, наданих цим законом, зокрема:

- беруть участь у підготовці документів та вносять у порядку, визначеному Законом   України „Про міжнародні договори України", пропозиції Кабінету Міністрів України щодо укладення міжнародних договорів з питань, пов'язаних із захистом соціальних, економічних та інших прав і інтересів біженців, у тому числі з  компенсацією  збитків,  завданих  біженцям,  витратами  на їх  приймання  та облаштування;

-  надають спеціально уповноваженому центральному  органу  виконавчої влади  у  справах  міграції інформацію  про  становище  в  країнах  походження біженців;

-  у разі потреби вживають заходів до возз'єднання на території України або

поза її межами сімей осіб, яким надано статус біженця, видають в'їзні візи членам

сімей осіб, яким надано статус біженця в Україні (віза типу ІМ-З видається закордонною дипломатичною установою України на підставі дозволу МЗС щодо оформлення візи членам сім"ї особи, якій надано статус біженця в Україні); сприяють добровільному поверненню біженців в країну їх походження чи переселенню у держави, які погоджуються надати їм притулок.

Міністерство закордонних справ України здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у сфері захисту біженців та прав людини, серед яких: Статут Організації Об'єднаних Націй 1945 року, Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол щодо статусу біженців 1967 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року, Конвенція про права дитини 1989 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1952 року, Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, Протокол № 7 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року, Європейська Конвенція про здійснення прав дітей 1996 року, Угода між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців 1996 року, міжнародні договори України про видачу правопорушників, правову допомогу в кримінальних справах та реадмісію осіб тощо.

Підтримуючи удосконалення законодавства у сфері захисту біженців з метою його адаптації до європейських норм і стандартів, МЗС брало участь в опрацюванні проекту Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", розробленого Міністерством юстиції України, та погодило його із зауваженнями, які були враховані головним розробником.

З повагою,

Перший заступник Міністра                                                                      Р.М. Радченко

ВЕРХОВНА    РАДА   УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ    ЗАКОНОДАВСТВА

04053, Київ, пров. Несторівський, 4, тел. 235 96 01, факс. 235 96 05,

Голові Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин

ЗАРУБІНСЬКОМУ О.О.

Шановний Олеже Олександровичу!

У зв'язку з Вашим листом від 3 грудня 2010 року № 04-28/10-1050(249168) з проханням висловити думку Інституту щодо доцільності прийняття проекту Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (реєстр. № 7252 від 14.10.201м р.) вважаємо за можливе на основі аналізу зазначеного законопроекту висловити такі міркування.

Законопроект розроблено на виконання пункту 130 розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження орієнтовного плану законопроектних робіт на 2010 рік» від 16 червня 2010 року № 1231-р.

Зміст законопроекту узгоджується з міжнародними договорами України у даній сфері, рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи  № К. (2000) 9 від 3 травня 2000 р. «Про тимчасовий захист» і № Кес (2001)18 від листопада   2001 р. «Про додатковий захист» та Директивою Європейського Союзу № 2001/55/ЕС від 20 липня 2001 р.

Положення законопроекту стосовно біженців в основному ідентичні нормам чинного Закону України «Про біженців», узгоджуються Конвенцією про  статус  біженців   1957  р. та Протоколом  щодо статусу біженців 1967 р., ратифікованими нашою державою, і, на наш погляд, не змінюють концептуально існуючу державну політику з цього питання.

Стосовно запровадження нових форм захисту для осіб, що його потребують, хоча і не підпадають під визначення «біженець», зауважити, що Україна вже має досвід надання захисту таким особам. 1 здійснювався на основі постанов Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо надання допомоги особам, які змушені були залишити місця пости проживання в Автономній Республіці Абхазія Грузії та прибули в Україну від 26 червня 1996 р. № 674 та «Про заходи щодо надання допомоги особам, які змушені були залишити місця постійного проживання в Чеченській Республіці Російської Федерації та прибули в Україну» від 16 лютого 1995 № 119. Прийняття зазначених постанов сприяло вирішенню проблем, пов'язаних з масовим вимушеним прибуттям в Україну осіб із вказаних регіонів.

Вважаємо, що в Україні має бути сформовано законодавство з питань надання захисту особам, які його потребують, хоча і не підпадають під визначення «біженець». Водночас, відповідно до пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України статус іноземців та осіб без громадянства має визначатися виключно законами України. Тому прагнення Уряду унормувати ці питання в законі заслуговує на підтримку. Як гадаємо, поданий ним законопроект може бути прийнятий за основу, а окремі його недоліки можуть бути усунуті під час підготовки законопроекту до другого читання.

Прийняття даного законопроекту видається важливим ще й з огляду на те, що вдосконалення законодавства у даній сфері є умовою лібералізації для України візового режиму з Євросоюзом.

З повагою

Директор,

член-кореспондент

НАН України                                                            О.Л.КОПИЛЕНКО