2 червня 2011 року Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Програмою рівних можливостей та прав жінок в Україні провів круглий стіл на тему: “Оптимізація законодавства щодо попередження насильства в сім’ї та перспективи правового регулювання ґендерного насильства”.
На круглому столі обговорювалися питання дієвості національної системи попередження насильства в сім’ї, її подальший розвиток та вдосконалення законодавства у цій сфері. В роботі заходу взяли участь народні депутати України, представники центральних органів виконавчої влади, наукових установ, громадських організацій та засобів масової інформації.
У своєму виступі голова підкомітету з міжнародно-правових питань та гендерної політики Комітету Олена Федорівна Бондаренко, наголосила, що насильство в побуті є однією з найсерйозніших та найпоширеніших форм насильства по відношенню до жінок. Питання подолання насильства в сім’ї чи побутового насильства сьогодні є на порядку денному ООН, Європейського Союзу та Ради Європи.
Ще в 1993 році було ухвалено Декларацію Організації Об'єднаних Націй про викорінення насильства щодо жінок. Генеральний Секретар ООН Пан Гі Мун, 25 лютого 2008 року закликав лідерів усього світу підтримати кампанію проти насильства щодо жінок на національному рівні, а також створити глобальну мережу лідерів, які допоможуть привернути увагу громадськості до цієї проблеми. В Україні відповіддю на цей заклик стала кампанія «Стоп насильству!».
Докладає багато зусиль у питанні боротьби з насильством над жінками і Рада Європи. Про це свідчить прийняття Комітетом міністрів низки рекомендацій державам - учасницям Ради Європи: зокрема, Рекомендація про насильство в сім'ї, Рекомендація про сексуальну експлуатацію, порнографію і проституцію, а також про торгівлю дітьми і підлітками та інші. У 2006 році Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію 1512 щодо об'єднання парламентів для подолання побутового насильства над жінками та ініціювала проведення пан європейської кампанії Ради Європи по боротьбі з насильством над жінками на рівні національних парламентів країн - учасниць. В рамках цієї кампанії за ініціативою Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Верховна Рада України провела парламентські слухання на тему: “Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження гендерного насильства”.
Нещодавно, а саме 11 травня цього року відкрита для підписання Конвенція Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством. Переконана, що цей документ відкриє нову сторінку у подоланні цього явища і виведе протидію насильству щодо жінок на більш дієвий рівень.
В питанні протидії домашньому насильству ми не починаємо з чистого аркуша. Адже в цьому році виповнюється 10 років з часу ухвалення Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», який став одним з перших спеціальних законів у сфері боротьби з насильством над жінками серед країн Центральної і Східної Європи та СНД. Даний закон стосується всіх аспектів насильства в сім’ї та містить визначення насильства в сім‘ї, яке відповідає стандартам ООН. Він передбачив систему організаційно-правового забезпечення протидії насильству в сім’ї, визначив інституційний механізм в цій сфері.
Завдяки Закону «Про попередження насильства в сім’ї» було започатковано систематичний збір інформації про факти насильства в сім’ї і тим самим перервано замовчування цієї проблеми.
Разом з тим, зазначила О. Бондаренко, аналіз практики застосування закону та системи взаємодії організацій, залучених до організації запобіганню насильства в сім‘ї та допомоги постраждалим засвідчив потребу його вдосконалення.
В ході дискусії О. Бондаренко привернула увагу учасників до того, що серед питань, що належать до компетенції Комітету, питання подолання та унеможливлення всіх форм насильства є одним із найпріоритетніших. Адже насильство в сім’ї, ґендерне насильство є не лише ганебним явищем, злочином чи правопорушенням, а насамперед - кричущим порушенням прав людини, яке травмує людську душу, руйнує особистість і відкидає суспільство на загумінки цивілізації.
Впродовж минулого року до відповідних структур тоді ще діючого Міністерства сім'ї, молоді та спорту надійшло 110 252 звернення про випадки насильства в сім'ї, з них 100 390 – від жінок, 924 – від дітей, 8 938 – від чоловіків. Отже, можна з упевненістю сказати, що найбільше від насильства потерпають саме жінки.
Насправді проблем, із якими стикається українська жінка, дуже багато: середня заробітня платня жінок на 30% нижча, ніж у чоловіків; жінки впливають лише на 5-10% економічних ресурсів; жінки в 99% випадків полишають оплачувану роботу, аби доглядати дитину, а держава за цю суспільно важливу працю платить щомісяця лише по 130грн.; жінка щодня працює на 4-6 годин довше, але праця в домашньому господарстві не
оплачується і не враховується при нарахуванні пенсії, як це передбачено законом у багатьох країнах Європи.
До цього варто додати, що жінки потерпають від домашнього насильства більше, ніж від пограбувань, зґвалтувань незнайомцями та внаслідок автокатастроф, разом узятих. Окрім того, жінка стає опосередковано жертвою насильства, коли насильство чиниться над її дитиною.
Статистика твердить, що 18 мільйонів українських жінок зазнають домашніх знущань. Однак скаржиться меншість. Адже, якщо немає серйозних ушкоджень, справа не порушується, а штраф як покарання кривдникові завдає насамперед удару по родинному бюджету.
Спеціальний закон «Про попередження насильства в сім'ї» був ухвалений у листопаді 2001 року. Він передбачає систему організаційно-правового забезпечення протидії насильству в сім’ї та чітко визначає інституційну складову в цій сфері. Це був перший такий закон на території країн колишнього Радянського Союзу і став значним кроком у напрямі захисту прав людини.
Але цей закон не охоплює всіх аспектів ґендерного насильства, яке, зрозуміло, є невіддільним від поняття ґендерної дискримінації. Законодавче врегулювання попередження, протидії та ліквідації наслідків усіх проявів ґендерного насильства залишається актуальним завданням ґендерної політики. Для цього і слід якомога повніше виявити прогалини, незбалансованості та неузгодженості в законодавстві.
В цьому сенсі мені видається важливим дослідження, здійснюване упродовж двох років Программою рівних можливостей та прав жінок в Україні, кінцевим продуктом якого став аналітичний доробок «Стан системи попередження насильства в сім’ї: правові, соціальні, психологічні та медичні аспекти», який, гадаю, буде в нагоді для подальшої нашої роботи.
Що, на мою думку,є вельми важливим для врахування у контексті змін до Закону «Про попередження насильства в сім’ї»?
Перше: відсутність ефективного захисту жінок, які потерпають від переслідувань та противправних дій з боку колишніх чоловіків, оскільки ця категорія кривдників не належить кола осіб, визнаних законом членами сім’ї. На жаль, навіть за наявності відповідної статті Кримінального кодексу України – щодо погрози вбивством – такі справи проти колишніх членів подружжя не порушуються – через, мовляв, «наявність неприязних стосунків».
Друге: Закон не передбачає обов’язковості створення кризових центрів. Визначено, що «такі центри створюються місцевими державними адміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї відповідно до соціальних потреб регіону». Про спеціалізовані притулки для жертв насильства у законі не йдеться взагалі. Справді, існують притулки в системі державної соціальнї служби у справах сім’ї, дітей та молоді - доля яких, до речі, досі у зв'язку адміністративною реформою так і не з’ясована. Але ж не всі жертви насильства в сім’ї можуть мати доступ до таких центрів – через вимогу реєстрації саме в цьому регіоні та вікові обмеження (35 років). Таким чином, нерідко жертва залишається без уваги й не може отримати належну допомогу.
Третє: в Україні не використовується механізм захисного принципу (охоронний ордер), який у світі є одним із основних інструментів, завдяки котрому забезпечується безпека жертв насильства в сім’ї. Так, на профоблік МВС у 2020р. поставлено 81 135 осіб, які вчинили насильство в сім’ї, але винесено всього 6 684 приписи. Основна причина цього – недосконалість норми про захисні приписи та небажання органів внутрішніх справ марнувати час на «недіючі інструменти».
Не можу не згадати про реалізацію корекційних програм із особами, які вчинили насильство. Навіть за наявності нововведеного положення про обов’язковість скерування на корекційні програми та їх впровадження, у 2010р. лише 3 673 особи скеровані (зауважу – не пройшли, а скеровані) на проходження корекційних програм. На жаль, держава не забезпечила відповідних умов для реалізації цієї норми. В результаті – жертви й далі страждають від протиправних дій агресора, і ніхто над його, агресора, поведінкою не працює.
Отже, в Україні, на жаль, на сьогодні відсутня ефективна система захисту та надання допомоги жертвам насильства в сім’ї, якими, про що я вже говорила, є переважно жінки. Таким чином, держава не може - чи не прагне - впоратися зі своїм обов’язком захисту громадянок і громадян від насильства в родині, що є, у свою чергу, порушенням прав людини.
Безумовно, вдосконалення законодавства – процесс тривалий. Процес ухвалення нового Закону може затягнутися на рік, а то й два.
Що робити?
Спробуймо дати собі раду з цим питанням, трохи заглибившись у недавню історію. У 2006-2008 роках тривала Кампанія Ради Європи боротьби з насильством проти жінок включно із насильством у сім'ї.
Цілями Кампанії були:
1) підвищувати обізнаність у державах-членах Ради Європи про те, що насильство проти жінок є порушенням прав людини та заохочувати всіх громадян боротися із цим явищем;
2) закликати держави продемонструвати політичну волю, надаючи адекватні ресурси для забезпечення конкретних результатів для припинення насильства проти жінок;
3)- надзвичайно важливо для нас - сприяти реалізації ефективних заходів з попередження та боротьби із насильством проти жінок через законодавство та національні плани дій для реалізації Рекомендації Rec(2002)5 Комітету Міністрів та проводити регулярний моніторинг досягнутих результатів.
У підсумку цієї кампанії була опрацьована Конвенція Ради Європи по боротьбі з насильством щодо жінок та домашнім насильством.
На засіданні Комітету з рівних можливостей для жінок і чоловіків ПАРЄ, яке відбулося у Парижі 17 лютого 2011 року, було, серед інших важливих питань, ухвалено проект Конвенції РЄ із запобігання та подолання насильства над жінками та побутового насильства (2011) Док. 12472].
7 квітня 2011 р. Комітет Міністрів Ради Європи затвердив фінальний текст нової Конвенції про попередження та боротьбу із насильством щодо жінок та домашнім насильством. Вона була відкрита для підписання державами 11 травня 2011 р. у Стамбулі в рамках зустрічі міністрів закордонних справ з 47 країн-членів Ради Європи. Цей документ дістав надзвичайно високу оцінку експертів і вважається не просто важливим, а доленосним для зміни ситуації із насильством щодо жінок. Україна, перебравши на себе головування в Комітеті міністрів Ради Європи, взяла на себе зобов'язання підписати його тоді ж, 11 травня. Однак цього не було зроблено.
Безумовно, Конвенція повинна бути підписаною та ратифікованою. І саме на основі цієї Конвенції мають ухвалюватися відповідні зміни до національного законодавства. Тож важливо, щоб ми вже сьогодні, розробляючи нові законопроекти, враховували положення таких міжнародних документів.
На думку народного депутата, законопроект, винесений на обговорення, не враховує положень Конвенції. Слово за експертами.
О. Бондаренко переконана, що модернізація законодавства має ґрунтуватися також і на серйозному, фаховому моніторингу стану виконання законодавства діючого. ПРООН, наскільки мені відомо, підтримала ініціативу Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда - Україна", який спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, уповноваженим органом центральної виконавчої влади у сфері запобігання насильству в сім'ї, міжнародними та громадськими організаціями, незалежними експертами здійснюватиме моніторинг стану виконання закону за 10 років від його ухвалення. Такий моніторинг дуже важливий не тільки для того, щоб зрозуміти, які є в законі неузгодженості та прогалини, але й для того, щоб прискіпливо поглянути на позитивні речі, на добрі результати його дії, на практику, яку необхідно продовжувати у майбутньому. У зв'язку з цим виникає ще одне питання - останнє за переліком, але далеко не останнє за значущістю. Хто має продовжувати? Міністерство фактично зруйноване. Фінансування відсутнє. Увага потерпілим не приділяється.
Жодною мірою не висловлюю сумніву в необхідності коригування законодавства. Але чи саме тільки ухвалення таких змін спроможне змінити на краще ситуацію? Чи воно стане косметичною дією, за лаштунками якої - все ті ж проблеми, які руйнують людські долі і ввергають у безнадію та відчай людські серця?
Поговорімо про це. Щиро, відверто, не для "галочки" - але заради прагнення допомогти. І нехай нас об'єднує спільна наполеглива праця.
В роботі круглого столу взяли участь, зокрема, заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко, директор Представництва ПРООН в Україні Рікарда Рігер;
керівник відділу економічної співпраці, регіонального та соціального розвитку Представництва ЄС в Україні Хосе Роман Леон Лора; директор Програми сприяння Парламенту України Елеонора Валентайн; президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна» Катерина Левченко; директор департаменту сімейної та гендерної політики, Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту Галина Жуковська; доцент Харківської юридичної академії імені Ярослава Мудрого Ганна Христова; координатор Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні Лариса Кобелянськаі; полковник міліції у відставці, незалежний експерт Валерій Брижик; експерт Центру європейської інтеграції. Оксана Климович; та інші.