12 травня 2011 року відповідно до плану роботи підкомітет з міжнародно-правових питань та ґендерної політики Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Програмою сприяння парламенту України та Міжнародним жіночим правозахисним центром “Ла Страда-Україна” провів круглий стіл на тему: “Стан дотримання прав жінок в Україні на сучасному етапі” (список учасників додається).
У своєму виступі голова підкомітету О. Ф. Бондаренко зазначила:
У червні, під час Третьої частини Сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи, Комітет рівних можливостей жінок і чоловіків ПАРЄ планує провести слухання щодо становища жінок в Україні.
Деякі з українських владних чинників переконані, що робити це недоцільно. І справді, чому ми сьогодні звертаємося до такої непростої теми, як становище жінок в Україні? Які причини спонукали нас обговорювати саме цю тему?
Можливо, становище жінок в Україні є найгіршим чи серед найгірших в світі? Ні!
А може, в Україні існує якась така форма ґендерної дискримінації, що її немає в інших країнах Європи чи світу? Здається, теж ні!
Проте унікальність України в цьому контексті, на жаль, усе ж є. Бо це єдина країна у світі, де за рік було зроблено серйозні кроки, щоби звести нанівець усю попередню політику ґендерної рівності та привести суспільство до ситуації, якої на наших теренах не існувало вже понад 90 років.
Зупинюся лише на основних фактах, які стосуються національного механізму утвердження ґендерної рівності, та можливих перспективах, які закладають деякі законопроекти та інші нормативні акти.
Почну з другого.
Всерйоз непокоїть системна й, насмілюся стверджувати, цілеспрямована діяльність на закріплення норм і стандартів, які суттєво погіршують права і можливості жінок.
З ухваленням 29 грудня 2010 р. Кабінетом Міністрів України Розпорядження № 2355-р «Про проведення
експерименту з підготовки фахівців для МВС», дискримінація за ознакою статі перетворилося на явище,
офіційно закріплене в державних правових документах. Навіть за радянської влади жінкам був дозволений (хоча й обмежений) вступ до навчальних закладів системи МВС, а от у незалежній Україні з ухваленням названого Розпорядження Кабміну його формально заборонили, та ще й під гаслом експерименту. На свій депутатський запит щодо неприпустимості такого, з дозволу сказати, експерименту, я отримала відповідь за підписом пана міністра, у якій зазначається, що жодної дискримінації немає. Тоді коли текст документу про експеримент прямо говорить про обмеження, при чому не лише для жінок.
Значне погіршення ситуації з правами жінок прогнозовано відбудеться внаслідок запланованої пенсійної реформи. Намагання вирішити існуючі проблеми фінансування пенсійного забезпечення шляхом підвищення пенсійного віку жінок, без урахування подвійного навантаження жінок (робота і домашні обов’язки) та розриву в заробітній платі чоловіків і жінок (відомо, що зарплата жінок у середньому становить 70% зарплати чоловіків), без відмови від пільгових надвисоких пенсій певним категоріям державних чиновників, що порушує принцип соціальної справедливості та адекватності забезпечення трудовому внеску, без суттєвого підвищення мінімальних пенсій, 80% яких отримують жінки, не може в принципі вважатися реформою, а є де-реформуванням і деформуванням системи соціального захисту в цілому.
Відбуваються подальші спроби наступу на права жінок і у сфері праці. Так, проектом закону «Про державну службу» (Ст.42) передбачається звільнення державного службовця у разі «нез'явлення на службі протягом більш як 60 календарних днів поспіль або більш як 100 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами)». Таке положення стосується, насамперед, жінок, які зазвичай опікуються здоров’ям дітей та інших членів родини, а тому можуть підпадати під таку категорію.
Ухвалення Податкового Кодексу потужно вдарило по жінках-підприємницях, позбавивши їх та їхні сім’ї й тих, переважно незначних, доходів, що вони мали. А якщо наслідки поєднати з тими, до яких може призвести пенсійна реформа, то частка жінок, котрі житимуть далеко за межею бідності, може зрости катастрофічно.
Права жінок порушуються і фактичною відсутністю доступу для жінок до ухвалення рішень та участі в управлінні державними справами. Нагадаю, що за кількістю жінок у Парламенті Україна посідає 110 місце серед 188 країн, а до країн, які зовсім не мають жінок у Парламенті, нам залишається менше 20 сходинок. Водночас проект виборчого закону не містить положень які би давали змогу забезпечити рівні можливості жінок та чоловіків у виборчому процесі, а Міністр юстиції вважає такі положення шкідливими в цілому і принизливими для жінок.
Вочевидь, віднесення жінок до соціально вразливих верств населення не є принизливим.
Сьогодні ще складно сказати, чи чекають на жінок наступні шокові зміни, пов’язані з ухваленням нових Житлового кодексу і Кодексу законів про працю. Але деякі «перші ластівки» вже з’являються.
Наслідком появи Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади шляхом реорганізації, ліквідації діючих на сьогодні центральних органів виконавчої влади і утворення нових міністерств стала тривала відсутність - протягом півроку – спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, на який покладено функції реалізації ґендерної політики, протидії торгівлі людьми та запобігання насильства в сім’ї. Сьогодні ці функції формально передані Міністерству праці та соціальної політики, проте до переліку предметів відання не потрапили зобов’язання у сфері протидії та попередження торгівлі людьми, надання допомоги постраждалим.
У стадії непевності перебувають управління у справах сім’ї та молоді, на які на місцях були покладені функції координування цієї роботи. Внаслідок невизначеності статусу цих управлінь та й загалом їхньої подальшої долі звідти відбувається відтік професійних кадрів, що значно послаблює інституційну спроможність механізму утвердження ґендерної рівності в Україні.
Так і не був ухвалений комплексний закон «Про протидію торгівлі людьми», проект якого розроблено вже ліквідованим Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту спільно з міжнародними та громадськими організаціями.
Незважаючи на те, що попередня програма утвердження ґендерної рівності завершилася 2010 року, нова програма не затверджена, а відповідно перервана тяглість ґендерної політики як на національному, так і на місцевому рівнях.
Формальне запровадження посади радника Прем’єр-міністра України з ґендерних питань не тільки не призвело до позитивних суспільних змін, а ще й, на мою думку, стало
додатковим маніпулятивним фактором в очах світової громадськості у вигляді пояснень, що ООН підтримує саме
таку ґендерну політику в Україні. Якщо це справді так, то що робити з Конвенцією ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації та іншими документами, які стверджують абсолютно протилежне?
Ускладнюється і без того непроста робота громадських організацій, оскільки вона зазвичай провадилася у тісній співпраці з відповідальними структурами та підрозділами органів державної влади. Нерозуміння важливості цієї роботи та співпраці з боку керівників унеможливлює продовження взаємодії з фахівцями, які розуміються на цій проблемі та важливості її вирішення.
Така ситуація вимагає термінових та кардинальних змін, а також пильної уваги до питань забезпечення та дотримання прав жінок, протидії торгівлі людьми, запобігання насильства в сім’ї з боку української та міжнародної громадськості.
Права жінок в Україні та їх брутальне порушення з боку влади не є винятково внутрішньою справою держави. Це є лакмусовий папірець на правдиву, а не декларативну, відданість України європейським цінностям, якими є демократія, права людини, верховенство права. Тому надзвичайно важливим є внесення до переліку питань, за якими відбувається моніторинг дотримання Україною обов’язків та зобов’язань перед Радою Європи, питання дотримання прав і забезпечення можливостей жінок на рівні з чоловіками, утвердження ґендерної рівності, попередження насильства в сім’ї та протидії торгівлі людьми. Це справді є дуже важливим для всіх, кому дорогі цінності демократі та доля України.
Саме тому я пропоную звернутися до Парламентської Асамблеї Ради Європи з проханням внести до переліку питань моніторингу стану дотримання обов’язків і зобов’язань України перед Радою Європи питання дотримання прав жінок.
Список запрошених до участі в круглому столі
«Стан дотримання прав жінок в Україні на сучасному етапі»
12 травня 2011 р.
- Крістер Міккелссон (Christer Michelsson), Посол Фінляндії в Україні
- Джудіт Гардінер, Тимчасовий Повірений у Справах Посольства Великої Британії в Україні
- Мортен Енберг (Mårten Ehnberg), Тимчасово Повірений у справах Посольства Швеції в Україні
- Габі Матковіч (Gabi Matkovic), Заступник глави місії Посольства Республіки Словенія
- Пітер ван Вліє (Pieter van Vliet), Перший секретар Посольства Нідерландів в Україні
- Лоранс Леводель (Laurence Levaudel), Аташе з питань співробітництва Посольства Франції в Україні
- Анна Богданова, співробітник політичного відділу Посольства США в Україні.
- Рікарда Рігер, Директор Представництва ПРООН в Україні
- Єлена Панова, Заступник директора Представництва ПРООН в Україні
- Алексєєнко Марія, Голова ВГО «Жіночий консорціум України»
- Бондаренко Олена Федорівна, Голова підкомітету з міжнародно-правових питань та гендерної політики Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин
- Бондаровська Валентина, Президент міжнародного центру «Розрада»
- Бортник Світлана, науково-експертне управління Верховної Ради
- Гальченко Ганна Олександрівна, другий секретар ДООН, МЗС України
- Гіда Олександр Федорович, т.в.о. начальника Департаменту кадрового забезпечення МВС України, кандидат юридичних наук, доцент, генерал-майор міліції.
- Горбунова Оксана, Міжнародна Організація Міграції
- Григоренко Оксана, Інформаційно-консультативний жіночий центр
- Грубський Андрій, адвокат
- Давиденко Олег, адвокат
- Довженко Ілля, експерт
- Євсюкова Маріана, Директор юридичного департаменту МЖПЦ «Ла Страда-Україна»
- Жуковська Галина – директор департаменту сімейної та гендерної політики, Мінсоцполітики
- Іванова Наталія, офіс Уповноваженого з прав людини ВРУ
- Калашник Ольга, Віце-президент МЖПЦ «Ла-Страда-Україна»
- Канафоцький Михайло , Національна комісія з питань моралі
- Кизим Вікторія, Менеджер Департаменту превентивно-освітніх програм МЖПЦ «Ла Страда-Україна»
- Кисельова Оксана, Президент Інституту ліберального суспільства
- Кислиця Сергій, Директор Департаменту ООН та інших міжнародних організацій, МЗС України
- Кобелянська Лариса, Директор Програми рівних прав і можливостей жінок та чоловіків ПРООН в Україні
- Ковальчук Людмила, Віце-президент МЖПЦ «Ла Страда-Україна»
- Козлова Галина, Директор Київського міського центру сім’ї
- Колос Лариса, МГО «Школа Рівних Можливостей»
- Костицький Василь, Голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України
- Кравченко Наталія, Федерація профспілок України
- Лавриненко Наталія, Інститут соціології Національної академії наук України
- Лаврухіна Наталія, науково-експертне управління
- Ламах Елла, ГО Центр «Розвиток демократії»
- Латиш Ольга, Об’єднання жінок-депутаток м. Полтава
- Латишева Марина, заступник директора департаменту стратегічного планування, Мінсоцполітики
- Левченко Катерина Борисівна, Президент МЖПЦ «Ла Страда-Україна»
- Леміш-Веснянка Ольга, Київський медіа-кіноклуб, Молодіжний правозахисний центр
- Луценко Євгенія, Директор ГО «Центр соціальних і гендерних досліджень «Нове життя»
- Магдюк Лариса, експерт
- Макогон Анатолій, МЖПЦ «Ла Страда-Україна»
- Матвієнко Євген, фонд «Відкрий Україну»
- Медун Тетяна, Національний спеціаліст проектів ОБСЄ в Україні
- Мидловець Ірина, МЖПЦ «Ла Страда-Україна»
- Мовчан Анатолій, начальник управління професійної підготовки Департаменту кадрового забезпечення МВС України, кандидат юридичних наук, полковник міліції.
- Назарова Гюльнар, Голова Чернівецької обласної громадської організації «Права людини»
- Нечипоренко Леся, Ліга інтернів
- Перелі Ірина, Інститут бюджету та соціально-економічних досліджень
- Петраківська Наталія, Помічниця народного депутат О.Шевчука
- Піщуліна Ольга, Завідувач відділу соціальної політики Національного інституту стратегічних досліджень
- Ромат Євген, Спілка рекламістів України
- Руденко Марина, Програма сприяння Парламенту України
- Руденко Стелла, Агентство міжнародного розвитку США
- Руденко Тетяна, Національний менеджер проектів ОБСЄ в Україні
- Савенок Олександр, Координатор програм ІЖКЦ
- Саєнко Олена, Помічниця народного депутат Наталі Королевської
- Скорик Марфа, Виконавчий директор БО «Київський інститут ґендерних досліджень»
- Степанюк Ліза, Менеджер зі зв’язків з громадськістю МЖПЦ «Ла Страда-Україна»
- Стребкова Юлія, Заступник директора Українського центру гендерної освіти при МТУУ «КПІ»
- Суслова Олена Іванівна, Програма сприяння Парламенту України
- Тимошенко Тетяна, Агентство міжнародного розвитку США
- Чигрин Алла Вікторівна, Заступник завідувача секретаріату Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин
- Щербініна Юлія, Менеджер ПРООН