24 червня 2010 року Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин провів слухання в Комітеті щодо проекту Закону України «Про мирні зібрання», який підготовлений до другого читання.
Як зазначив голова Комітету О. О. Зарубінський, проведення цих слухань є реагуванням на загострення дискусії в середовищі ряду громадських організацій (які в переважній більшості були представлені на слуханнях) стосовно правового висновку щодо даного законопроекту та у зв’язку з внесенням його на розгляд Верховної Ради України у другому читанні.
Крім громадських та правозахисних організацій на слухання були запрошені представники Секретаріату Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки і оборони, міністерства юстиції, міністерства внутрішніх справ, Київської держадміністрації, Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Генеральної прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та науковці.
Предметом розмови стало питання встановлення чітких правових основ щодо реалізації права громадян на мирне зібрання відповідно до Конституції України та міжнародних стандартів.
На думку О. О. Зарубінського, свобода мирних зібрань - фундаментальне право людини, що є основою демократичного суспільства. Разом з цим, в українському законодавстві, де до сьогодні не існувало законодавчого регулювання в цій сфері, воно запроваджується вперше. Саме ця законодавча прогалина є перешкодою для реалізації в повному обсязі права громадян на мирні зібрання та в певній мірі обмежує це право. На сьогодні в Україні ще діє Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року № 9306 “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”, який за відсутності Закону України і врегульовує ці питання.
Як свідчить практика, органи влади і суди, при вирішенні цих питань використовують положення ще радянського законодавства, часто приймаючи рішення з порушенням нині діючих конституційних норм.
У зв’язку з необхідністю законодавчого забезпечення реалізації права, встановленого статтею 39 Конституції України, Міністерством юстиції було розроблено проект Закону України „Про порядок організації і проведення мирних заходів», (реєстр. № 2450), внесений до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України і ще 3 червня 2009 року прийнятий у першому читанні .
Для підготовки зазначеного законопроекту до другого читання була створена робоча група у складі представників Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України на чолі з першим заступником Голови Комітету Тараном В.В. В ході підготовки в засіданнях робочої групи брали участь представники громадських організацій та політичних партій, зокрема, Української Гельсінської Спілки з прав людини, Української партії, Конгресу українських націоналістів, УНА-УНСО, Рух та ін.
Під час підготовки законопроекту до другого читання, як видно з його тексту, положення ряду статей зазнали суттєвих змін з метою їх приведення у відповідність до Конституції України, підкреслив О. О. Зарубінський. Врахована переважна більшість пропозицій, що надійшли від суб’єктів права законодавчої ініціативи, представників громадськості, Головного науково-експертного управління та Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України.
Крім того, при доопрацюванні законопроекту враховувались положення міжнародних стандартів щодо свободи мирних зібрань. Зокрема, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Керівних принципів із свободи мирних зібрань, підготовлених Радою експертів з питань свободи мирних зібрань Бюро по демократичним інститутам і правам людини ОБСЄ, Спільного висновку Венеціанської комісії і Бюро по демократичним інститутам і правам людини ОБСЄ щодо цього проекту, прийнятого у першому читанні, який надійшов до Комітету від Міністерства закордонних справ України 25 грудня 2009 р.
Ці рекомендації, наголосив голова Комітету, лягли в основу доопрацьованого законопроекту, який визначає порядк організації і проведення мирних зібрань, права і обов’язки організаторів і учасників мирного зібрання, повноваження органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, порядок повідомлення про проведення мирних зібрань.
Слід зазначити, що в законопроекті закладено загально визнані демократичні засади при організації і проведенні мирних зібрань – ключовим з яких є повідомний характер проведення мирного зібрання.
Після внесених змін проект істотно змінився і є достатньо ліберальним і відповідає більшості стандартів у сфері прав людини.
Із законопроекту, відзначив О. О. Зарубінський, вилучені норми, які обмежували право громадян на проведення мирних зібрань, натомість передбачено право громадян на контрзібрання, одночасні та спонтанні мирні зібрання. Норми проекту більш чітко визначають повноваження органів влади із забезпечення мирних зібрань та права і обов’язки учасників і організаторів цих зібрань.
Статтею 7 законопроекту передбачено, що організатор мирного зібрання письмово повідомляє про проведення мирного зібрання органи виконавчої влади та/чи органи місцевого самоврядування завчасно, але не пізніше як за чотири робочих дні до його початку. Проте, ця вимога не поширюється на проведення спонтанного мирного зібрання.
Положення вказаної статті виявилося найбільш дискусійним, проте, зауважив голова Комітету, воно запропоновано народними депутатами, з урахуванням висновку Венеціанської комісії, яким передбачено, що закон має містити норму про обов’язкове письмове повідомлення організаторів про проведення зібрання із зазначенням чітких часових рамок для запобігання будь-яких непорозумінь та невірних суджень.
Крім того, при визначенні цих часових рамок враховувалось і Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001р., у відповідності з яким :
«Тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Такі строки мають слугувати гарантією реалізації цього права громадян. Упродовж цього строку зазначені органи мають здійснити і ряд підготовчих заходів, зокрема, для забезпечення безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингу, походу чи демонстрації, підтримання громадського порядку, охорони прав і свобод інших людей.
Крім того, строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та, в разі потреби, згідно з частиною другою статті 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань.»
Безумовно можна дискутувати щодо запропонованих норм, наголосив О. О. Зарубінський, але вони мають базуватись на міжнародній практиці та в межах чинного законодавства України. Разом з тим, необхідно пам’ятати і про те що при здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).
Секретаріат Комітету