На своєму засіданні 8 лютого 2012 р. Комітет розглянув проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» (щодо вдосконалення окремих положень)», реєстр. № 9319 від 20.10.2011 р., внесений народним депутатом України Князевичем Р.П., і рекомендував Верховній Раді України за результатами його розгляду у першому читанні повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.
В ході обговорення зазначалося, що законопроект розроблено з метою вдосконалення механізму реалізації конституційного права на участь в управлінні державними справами та звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій шляхом надання права надсилати звернення в електронній формі.
Стрімке збільшення в Україні громадян, які мають доступ до мережі Інтернет, створює сприятливий ґрунт для використання всесвітньої мережі як засобу взаємовідносин держави і людини. Разом з тим, народні депутати вказували на те, що слід звернути увагу на фактори, які перешкоджають практичній реалізації положень законопроекту. Зокрема, це відсутність електронних цифрових підписів у переважної більшості громадян та електронного документообігу у багатьох місцевих органах влади, а також неможливість усіх верств населення оплатити послуги з отримання електронного цифрового підпису.
Члени Комітету висловлювали застереження щодо виключення із чинного Закону норми про обов’язок керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, та об’єднань громадян проводити особистий прийом громадян, оскільки це призведе до обмеження можливостей громадян відстоювати свої права та обговорювати свої проблеми безпосередньо з тими посадовими особами, від яких залежить вирішення цих проблем.
В ході засідання Комітет за результатами розгляду також рекомендував Верховній Раді України проект Декларації Верховної Ради України “Про гідність, свободу і права людини”, (р.№7055), внесений народним депутатом України Колесніченком В.В., повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.
В пояснювальній записці до проекту Декларації зазначено, що її внесено з метою забезпечення дотримання прав та свобод людини й громадянина шляхом обґрунтування їх етичних основ, невід’ємно притаманних українській і слов’янській культурі.
При обговоренні проекту Декларації, члени Комітету відзначили, що вона імплементує “Основи учення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини”. Разом з тим, Українська держава, виходячи з закріпленого у міжнародних договорах та Конституції України принципу свободи совісті та віросповідання, не робить різниці у ставленні до релігійних організацій, які діють на її території в межах, визначених чинним законодавством.
Окрім цього, на думку членів Комітету, текст проекту викладений у невластивій для Декларації формі і складається з преамбули та постановляючої частини, яка містить доручення Кабінету Міністрів України і покладає контроль за виконанням Декларації на комітети Верховної Ради України.
За наслідками розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про безоплатну правову допомогу» р. № 9496, внесений Кабінетом Міністрів України, Комітет вирішив надіслати свої зауваження Голові Комітету Верховної Ради України з питань правової політики.
Зазначеним законопроектом пропонується внести зміни до низки чинних законів, в тому числі і тих, що віднесені до предмету відання Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, зокрема, законів “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, “Про попередження насильства в сім’ї”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, “Про звернення громадян”.
Розглянувши запропоновані до зазначених законодавчих актів зміни, Комітет висловлює свої зауваження і пропонує урахувати їх при опрацюванні проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про безоплатну правову допомогу”:
1. Статтю 6 Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” пропонується доповнити абзацом “особи, реабілітовані відповідно до цього Закону, мають право на безоплатну правову допомогу відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» стосовно питань, пов’язаних з реабілітацією. Дана норма базується на положенні статті 14 Закону України “Про безоплатну правову допомогу”. Разом з тим, у статті 6 Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” міститься норма щодо права реабілітованих на безоплатну консультацію адвокатів, з питань пов’язаних з реабілітацією. З внесенням такого доповнення у статті 6 буде міститися дві норми щодо безоплатної правової допомоги. Отже, на думку членів Комітету, чинну норму потрібно виключити, а натомість доповнити тією, що пропонується у законопроекті.
2. Щодо змін до Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”. Законопроектом передбачається доповнити статтю 8 “Кризові центри” та статтю 9 “Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї“ наступним положенням “у випадках, встановлених законом, повідомляють про можливість отримання безоплатної правової допомоги.” Очевидно, що відповідними положеннями також потрібно доповнити і статті 5 та 6 цього закону, які визначають повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї та повноваження відповідних підрозділів органів внутрішніх справ.
Слід також взяти до уваги, що жертви насильства в сім’ї окрім дітей не віднесені до кола осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу. До цієї категорії віднесені лише діти, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї. Але наявність у дітей, які перебуватимуть у відповідних закладах, інформації про право на безоплатну правову допомогу реально не забезпечує можливості для реалізації цього права. Отже, необхідно доповнити статтю 7 “Повноваження органів опіки і піклування” положенням “у випадках передбачених законом звертаються за наданням безоплатної правової допомоги”.
3. Щодо змін до Закону України “ Про звернення громадян”. Статтю 5 цього закону “Вимоги до звернення” пропонується доповнити абзацом “Звернення, що стосуються надання безоплатної правової допомоги, розглядаються в порядку, встановленому Законом України «Про безоплатну правову допомогу». Дане доповнення вказує лише на специфіку порядку розгляду звернень громадян про надання безоплатної правової допомоги. В той же час, Законом “Про безоплатну правову допомогу” (ст.9) визначено, що суб’єктами надання безоплатної правової допомоги є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи приватного права, спеціалізовані установи. Тобто, законодавчий орган влади, судові органи влади не є суб’єктами до яких подаються звернення про надання правової допомоги. Але вони є органами державної влади до яких мають право звертатись громадяни. Окрім цього, запропоноване доповнення статті 5 є не логічним і не відповідає її змісту “Вимоги до звернення”. В Законі “Про звернення громадян” є окремий розділ щодо порядку розгляду звернень громадян.
На думку членів Комітету, більш доречним було б доповнити перелік законів, який міститься у статті 12 Закону України “Про звернення громадян”, Законом “Про безоплатну правову допомогу”. Або взагалі не доповнювати Закон “Про звернення громадян”, з огляду на те, що ст. 10 Закону “Про правову допомогу” містить норму “звернення, що не стосуються надання первинної правової допомоги, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про звернення громадян”.
4. Комітет підтримує запропоновані зміни до Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, але вважає їх не повними. Потрібно внести відповідні зміни до статті 13 “Права та обов'язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту”, виклавши абзац четвертий частини першої цієї статті у редакції “безоплатну правову допомогу відповідно до Закону України “Про безоплатну правову допомогу”, доповнити частину другу статті 8 та частину четверту статті 9 ( словами “в установленому законом порядку”).