І. Виконання Україною зауважень та рекомендацій Комітету ООН з прав людини

З листом від 29 червня 2011 року Міністерство юстиції надіслало до Міністерства закордонних справ підготовлену за участю зацікавлених органів державної влади 7-му періодичну доповідь України про виконання Міжнародного пакту з громадянських та політичних прав для передачі на розгляд Комітету ООН з прав людини.

Очікується, що на 106-й сесії ООН з прав людини (15 жовтня – 2 листопада 2012 року) буде попередньо розглянуто 7-му періодичну доповідь України в рамках підготовки до захисту доповіді, який орієнтовно відбудеться у 2013 році.

Щодо виконання рекомендації Робочої групи з безпідставних затримань Ради ООН з прав людини (РГБЗ)

6 березня 2009 року у ході 10-ї сесії Ради ООН з прав людини було представлено та обговорено доповідь за підсумками візиту РГБЗ до України з 22 жовтня по 5 листопада 2008 року, яка містить відповідні  висновки та рекомендації (розділ IV доповіді). З метою забезпечення виконання цих рекомендацій Міністерством юстиції за участю зацікавлених органів державної влади розроблено План заходів.

У семи пунктах Плану заходів термін виконання - постійно, зокрема: забезпечення вільного та необмеженого доступу міжнародних, регіональних та національних правозахисних структур до ув’язнених осіб; здійснення політики «нульової толерантності» щодо катувань; забезпечення незалежного кадрового відбору суддів; підтримка політики представників правоохоронних органів, що дотримуються принципів професійної чесності; забезпечення права затриманих звертатися до адвоката з моменту затримання; не допущення, за відсутності обґрунтованої необхідності, тримання під вартою осіб, які звернулися з заявами про надання притулку; забезпечення фінансової та кадрової підтримки роботи Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України.

На додаток до попереднього звіту Міністерства юстиції протягом 2011 року було виконано ще два заходи з Плану заходів (“b” та  “j”) – створено національний превентивний механізм та запроваджено автоматизовану систему розподілу справ у судах.

  До пункту “b” Плану заходів

27 вересня 2011 року Указом Президента України № 950/2011 затверджено Положення про Комісію з питань попередження катувань, яке передбачає створення при Президентові України постійного консультативно-дорадчого органу – Комісії з питань попередження катувань; а 18 листопада 2011 року Указом Президента України № 1046/2011 затверджено склад цієї Комісії.

До складу Комісії увійшли представники громадських організацій, правозахисники, народні депутати, представники Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, науково-дослідних установ.

 На Комісію з питань попередження катувань покладається виконання, зокрема, таких завдань:

• виявлення фактів катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання з подальшим внесенням пропозицій Президенту України щодо усунення та попередження у майбутньому таких випадків;

• участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері попередження катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання і подача Президенту України відповідних пропозицій.

Для виконання покладених на неї завдань Комісія має право:

a) відвідувати будь-які місця, де утримуються особи, позбавлені волі (від місць утримання ув'язнених до психіатричних закладів), опитувати осіб, які в них містяться, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

b) звертатися до державних органів та установ, підконтрольних та підвідомчих цим державним органам;

c) одержувати в установленому порядку від державних підприємств, установ необхідну інформацію, документи і матеріали, в тому числі з обмеженим доступом;

d) залучати до вирішення окремих питань представників органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, експертів, учених і фахівців.

До пункту “j” Плану заходів

Запроваджена автоматизована система документообігу та розподілу справ у судах позбавила голів судів можливості впливати на матеріально-технічне забезпечення суддів відповідного суду, а також будь-яких процесуальних важелів впливу на розгляд справи.

Реалізація

1. Державна судова адміністрація України здійснює функції держателя Єдиного державного реєстру судових рішень та забезпечує його ведення.

2. До основних функцій Державної судової адміністрації віднесено, серед іншого, функцію щодо проведення роботи з комп'ютеризації судів. З 1 січня 2011 року в усіх місцевих та апеляційних загальних судах України розпочато роботу комп'ютерної програми «Документообіг загальних судів».

Протягом 2-го кварталу 2011 року Державна судова адміністрація забезпечила проведення навчання працівників апарату судів роботі з комп'ютерною програмою «Документообіг загальних судів». На сьогодні навчання проходять працівники апаратів судів Києва та Київської області.

3. 2 березня 2011 року після публікації відповідних повідомлень в газетах «Урядовий кур’єр» та «Голос України» розпочала функціонувати Єдина база даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень, держателем якої відповідно до закону визначено Державну судову адміністрацію.

Єдина база даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень – це автоматизована система накопичення та зберігання інформації про електронні адреси, номери факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень, яка використовується судами відповідно до статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України для надсилання суб’єктові владних повноважень тексту повістки.

4. 18 лютого 2011 року Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України затверджено Положення про автоматизовану систему визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який проводитиме перевірку даних щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Функціонування згаданої автоматизованої системи забезпечує об’єктивний та неупереджений розподіл скарг (заяв) щодо поведінки суддів між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з додержанням принципів черговості, однакової (рівної) їх кількості для кожного члена Комісії.

Виконання інших пунктів Плану заходів, спрямованих на імплементацію рекомендацій  РГБЗ, триває. 

Щодо проходження процедури універсального періодичного огляду

У травні 2008 року з огляду на низку рекомендацій, наданих Україні  іншими країнами-членами ООН у ході інтерактивного діалогу УПО щодо поліпшення стану забезпечення прав людини, міжвідомча робоча група на чолі з Міністерством юстиції України підготувала проект Плану виконання рекомендацій щодо поліпшення ситуації в галузі забезпечення прав людини в Україні, наданих Україні під час проходження процедури УПО.

Під час 14-ї сесії Робочої групи з УПО Ради ООН з прав людини (орієнтовно у жовтні 2012 року) відбудеться захист 2-ї національної доповіді України про ситуацію із забезпеченням прав людини.

З листом від 2 листопада 2011 року № 12.1-26/413 Міністерство юстиції звернулось до всіх причетних органів державної влади з метою отримання інформації для підготовки 2-ї національної доповіді України. Після завершення підготовки проекту доповіді він буде винесений на громадське обговорення.

Щодо правових аспектів  реалізації державної політики протидії торгівлі людьми

На сьогодні втілення державної політики щодо протидії торгівлі людьми забезпечується такими правовими актами:

- Кримінальний кодекс України (стаття 149);

- Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами;

- Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколи, що її доповнюють (Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протокол проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю);

- Угода держав учасниць СНД про співробітництво держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з торгівлею людьми, органами та тканинами людини;

- Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.

Удосконалення законодавства

1 березня 2011 року набрала чинності для України Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, ратифікована 21 вересня 2010 року.

20 вересня 2011 року прийнято Закон України № 3739-VI «Про протидію торгівлі людьми», який зводить воєдино принципи запобігання торгівлі людьми і створює єдину систему з цього питання, визначає правові засади здійснення державної політики щодо викорінення торгівлі людьми шляхом проведення комплексної превентивної роботи, удосконалення системи відновлення прав жертв торгівлі людьми, компенсації завданої їм шкоди та формування у суспільстві негативного ставлення до використання послуг таких осіб та результатів їх роботи.

За даними органів внутрішніх справ протягом 6 місяців 2011 року зареєстровано менше на 57,1% дітей, постраждалих від торгівлі людьми, - 9 дітей (у 2010 році - 21 дитина).

За результатами розслідування в 2010 році з 127 кримінальних справ, порушених за фактами торгівлі людьми, для розгляду до судів направлено 60 справ за обвинуваченням 76 осіб, за 2011 рік з 120 справ направлено до суду 50 за обвинуваченням 73 осіб. У 2010 році 40 справ об'єднано і 3 (1) направлено для розслідування до інших органів, в 2011 році було об'єднано 15 справ. Решта перебувають у провадженні. Із справ зазначеної категорії у 2010 році 3 справи припинено у зв'язку з відсутністю складу злочину, в 2011 кримінальні справи не припинялися.

Щодо національних гарячих ліній

Дієвим способом інформування населення щодо торгівлі людьми є «гарячі лінії». За телефонами гарячих ліній надаються консультації з питань виїзду за кордон, захисту прав мігрантів, працевлаштування та взяття шлюбу за кордоном, отримання постраждалими від торгівлі людьми реінтеграційної допомоги тощо. Нерідко консультанти гарячих ліній ідентифікують постраждалих та перенаправляють їх для отримання допомоги.

В Україні функціонують такі гарячі лінії:

-           Національна гаряча лінія МОМ 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) та 527 (безкоштовно для абонентів Київстар, МТС, life:) та Beeline);

-           Контакт-центр МЗС України 044 2381550;

-           Гаряча лінія МВС України 044 2547604;

-           Гаряча лінія Інтерполу 044 2549836;

-           Лінія телефонної служби Державної прикордонної служби «Довіра» 044 5276363.

-           Національна гаряча лінія «Ла Стради-Україна» 0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів);

Щодо міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми

За звітний період у сфері протидії торгівлі людьми у співпраці між урядовими, громадськими та міжнародними організаціями втілено у життя наступні проекти:

-                        «Попередження торгівлі людьми шляхом розвитку соціальної роботи та мобілізації громад»

-                      «Зміцнення національних механізмів та потенціалу у сфері протидії торгівлі дітьми в Україні»

-                      "Розбудова Національного механізму перенаправлення (НМП) постраждалих від торгівлі людьми в Україні". Очікуваним результатом проекту є вироблення чіткої системи послуг з реінтеграції осіб, постраждалих від торгівлі людьми.

Щодо надання захисту та допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми

МВС вживається низка організаційних та практичних заходів, спрямованих на активізацію роботи підпорядкованих підрозділів на напрямку виявлення та припинення діяльності організованих злочинних груп, які діють у сфері торгівлі людьми.

Як результат, протягом 6-ти місяців 2011 року на цьому напрямку виявлено 126 фактів торгівлі людьми. Встановлено 170 потерпілих від торгівлі людьми, у тому числі 9 неповнолітніх та 4 дитини віком до 14 років. До кримінальної відповідальності притягується 73 особи, відносно 49 судами застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Беручи до уваги те, що у переважній більшості випадків Україна виступає країною походження потерпілих від торгівлі людьми, МВС налагоджено міжнародне співробітництво безпосередньо з поліцейськими відомствами основних країн призначення жертв торгівлі людьми.

Поряд з організацією співпраці з іноземними правоохоронними органами у рамках конкретних оперативно-розшукових та кримінальних справ, значна увага МВС зосереджена на регіональному співробітництві з поліцейськими відомствами європейських держав.

На виконання вимог законодавства щодо надання потерпілим від торгівлі людьми допомоги правоохоронного та юридичного змісту, МВС України налагоджено тісну співпрацю з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, які сприяють захисту прав та законних інтересів вказаних осіб, забезпечуючи їм реінтеграційну, реабілітаційну, фінансову, психологічну та медичну підтримку.

МВС тісно співпрацює з Міжнародною організацією з міграції (МОМ), Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Програмою Розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН), Міжнародним жіночим правозахисним центром "Ла Страда - Україна", Американською асоціацією юристів - Ініціативи верховенства права в Україні.

У рамках такої взаємодії здійснюється фінансування заходів щодо надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах проти торгівців людьми, проводяться спільні дослідження, розроблюються законопроекти, готуються аналітичні матеріали та методичні рекомендації, видаються інформаційні довідники, організовуються консультації, проводяться семінари, тренінги для навчання осіб, які беруть участь у боротьбі із цим видом злочинної діяльності.

Щодо національного механізму перенаправлення постраждалих від торгівлі людьми

18 – 19 жовтня 2011 року в Києві пройшов всеукраїнський круглий стіл із питань запровадження державного механізму виявлення та реабілітації осіб, постраждалих від торгівлі людьми. Ініціатори заходу - Президент міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда Україна" Катерина Левченко, Директор Департаменту сімейної та гендерної політики Міністерства України у справах сім"ї, молоді і спорту Галина Жуковська та посол Любомир Копай, Координатор проектів ОБСЄ в Україні.

Головним завданням круглого столу було вироблення стратегії запровадження найбільш ефективної моделі Національного механізму перенаправлення в рамках спільну проекту ОБСЄ та Міністерством у справах сім'ї, молоді та спорту «Розбудова національного механізму перенаправлення постраждалих від торгівлі людьми в Україні».

Щодо реформування кримінального процесу

З метою належного гарантування додержання конституційних прав громадян та впровадження загальновизнаних міжнародних демократичних стандартів у сфері кримінальної юстиції Указом Президента України від 17 серпня 2010 року № 820 утворено Робочу групу з питань реформування кримінального судочинства, якою підготовлено проект Кримінально-процесуального кодексу

Проект Кримінально-процесуального кодексу на початку серпня 2011 року передано Адміністрацією Президента України на розгляд Ради Європи, і наприкінці листопада відповідний експертний висновок отримано. Наразі триває робота по його аналізу та доопрацюванню проекту.

Реформування системи органів прокуратури

Робота над проектом Закону України «Про прокуратуру» буде проводиться з урахуванням результатів роботи Робочої групи з питань реформування кримінального судочинства.

Реформування інституту адвокатури

Здійснюється доопрацювання проекту нової редакції Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” з урахуванням висновку Венеціанської комісії від 18 жовтня 2011 року у рамках діяльності утвореної при Адміністрації Президента України Робочої групи з питань реформування кримінального судочинства.

ІІ. Виконання Україною зауважень та рекомендацій Комітету з економічних, соціальних та культурних прав

Шоста періодична доповідь України про виконання Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права за період 2006-2010 роки була надіслана Міністерство соціальної політики з листом від 15.06.2011 року        № 6225/0/14-11/55 до МЗС для подання на розгляд Комітету ООН з економічних, соціальних та культурних прав.

Щодо питання приєднання України до Конвенції ООН про захист прав всіх  трудящих-мігрантів  та членів  їх сімей 1990 р.

Відповідно до статті 5 Конвенції ООН про захист прав всіх  трудящих-мігрантів  та членів  їх сімей 1990 р. суб’єктами переміщення можуть бути як легальні, так і нелегальні мігранти. Пропонувалося підтримати зазначену Конвенцію, зокрема, з метою захисту прав нелегальних мігрантів – громадян України.

Однак, за умови ратифікації вищезазначеної Конвенції Україна візьме на себе зобов’язання щодо захисту прав нелегальних мігрантів – іноземних громадян, які знаходяться на території України.

Як свідчить світова практика, міграційні потоки, незалежно від країни походження мігрантів, спрямовуються від менш розвинутих країн до більш розвинутих країн, від країн з тоталітарною політичною системою до країн з демократичною системою, від країн зони військових конфліктів до країн, на території яких не відбуваються військові дії та немає переслідувань за політичними та релігійними уподобаннями, ксенофобії тощо.

Україна стоїть на шляху побудови громадянського суспільства, розбудовує інститути демократії, і її визнано світовою спільнотою як державу з ринковою економікою. Україна відома на весь світ своїм толерантним ставленням до іноземців незалежно від їх національної приналежності та віросповідання і є привабливою для іноземних нелегальних трудових мігрантів з багатьох держав “третього світу”. Велика кількість іноземних нелегальних мігрантів використовують територію України як транзитну з метою проникнення до країн зони ЄС.

В разі приєднання України до зазначеної Конвенції ООН існує великий ризик міграційного тиску на територію України з боку нелегальних мігрантів з тих країн, які ратифікували Конвенцію.

В разі приєднання України до цієї Конвенції нелегальні мігранти – громадяни України будуть захищені тільки в тих країнах, які до неї приєдналися. Станом на 2011 р. (за даними офіційного веб-сайту Верховної Ради України) це: Азербайджан, Бангладеш, Беліз, Болівія, Боснія і Герцеговіна, Буркіна-Фасо, Кабо-Верде, Чілі, Камерун, Колумбія, Коморські острови, Еквадор, Єгипет, Сальвадор, Гана, Ґватемала, Ґвінея, Ґвінея-Бісау, Малі, Мексика, Марокко, Парагвай, Філіппіни, Сан-Томе і Прінсіпі, Сенегал, Сейшельські острови, Сьєрра-Леоне, Шрі-Ланка, Таджикистан, Тоґо, Туреччина, Уґанда, Уруґвай, Киргистан, Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська  Джамагирія,  Східний Тимор, Аргентина, Албанія, Алжир, Нікарагуа, Лесото, Мавританія, Перу, Сирія, Руанда, Ямайка, Бенін, Габон, Гайана, Індонезія, Камбоджа, Ліберія, Республіка Конго, Чорногорія, Сербія.

У вищенаведених країнах кількість українських мігрантів, зокрема нелегальних українських мігрантів, досить мала, тому, в разі приєднання України до зазначеної Конвенції, держава не створить дієвих механізмів захисту мігрантів – громадян України.

 Щодо приєднання України до Конвенції МОП 2006 р. про працю у морському судноплавстві

Складна економічна ситуація в Україні робить проблематичним виконання державою Конвенції, оскільки потребує значних витрат з державного бюджету, зокрема щодо регулювання державних гарантій, пов’язаних із заробітною платою, робочим часом та відпустками моряків. Крім того, Конвенція на сьогодні не набрала чинності.

Питання щодо приєднання України до Конвенції може розглядатися як завдання на перспективу в контексті відродження національного торговельного флоту.

Станом на сьогодні не існує єдиної думки заінтересованих органів державної влади щодо приєднання до згаданої Конвенції.

 Щодо розробки Концепції державної міграційної політики України

30 травня 2011 року Президентом України підписано Указ № 622 „Про Концепцію державної міграційної політики”. Ця Концепція визначає напрями, стратегічні завдання державної міграційної політики України, принципи і пріоритети діяльності державних органів у сфері міграції, напрями вдосконалення її законодавчого та інституціонального забезпечення, а також механізми реалізації Концепції.

На виконання згаданого Указу Президента України розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 року № 1058 затверджено План заходів з реалізації Концепції державної міграційної політики, який передбачає виконання низки заходів, пов’язаних із забезпеченням конституційних прав і свобод громадян України, формуванням і реалізацією єдиної державної політики у сфері міграції та протидії нелегальній міграції, реєстрацією фізичних осіб, біженців та інших визначених  законодавством категорій мігрантів, захистом національних інтересів України й створенням відповідних умов для ефективного вирішення завдань державного контролю у сфері міграції та посиленням інституційної спроможності ключових органів виконавчої влади, що мають повноваження у цій сфері.

Щодо створення Державної міграційної служби України

Відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 року            № 1085/2010 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” утворено Державну міграційну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до свого Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 405, Державна міграційна служба входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Щодо оплати праці

З листопада 2009 року мінімальна заробітна плата встановлюється на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи. Протягом 2011 року здійснюється поетапне підвищення мінімальної заробітної плати з 941 грн. на початку року до 1004 грн. в грудні; відповідно, у порівнянні з минулим 2010 роком вона зросте на 8,9%.

Завдяки вжитим Урядом заходам зберігається динаміка зростання середньомісячної заробітної плати.

Розмір середньомісячної заробітної плати за січень-вересень 2011 року порівняно з відповідним періодом минулого року зріс на 18,2 відсотка і становив 2571 гривню на місяць.

Зростає і реальна заробітна плата, яка за дев’ять місяців цього року у порівнянні з відповідним періодом минулого року зросла на 8,0 %.

Що стосується гендерної рівності в оплаті праці, то рівність трудових прав чоловіків і жінок, в тому числі і на одержання винагороди за працю, гарантовано Конституцією України, Кодексом законів про працю України та Законом України „Про оплату праці”.

Так, відповідно до норм частини третьої статті 21 Закону України „Про оплату праці” забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, статті.

Рівна винагорода за працю здійснюється шляхом встановлення в галузевих угодах ставок заробітної плати за професіями залежно від рівня кваліфікації. Різниці за ознакою статті в цих ставках немає. Рівень заробітної плати, таким чином, не залежить від того, чоловік чи жінка виконують необхідні виробничі функції. Цим дотримується принцип рівної оплати праці.

Фактична відмінність в розмірах оплати праці чоловіків і жінок має місце лише у зв’язку з використанням жінками свого права працювати неповний робочий тиждень (день, місяць) для того, щоб приділяти більше часу турботі про сім’ю, вихованню дітей. Крім того, жінки не працюють на роботах з шкідливими і важкими умовами праці (наприклад, на підземних роботах), де передбачено підвищену оплату праці.

За статистичними даними за 9 місяців 2011 року розмір середньомісячної заробітної плати жінки становить 2212 грн., а чоловіка – 2972 гривні. Співвідношення заробітної плати жінок і чоловіків склало 74,4%.

Щодо заборгованості по заробітній платі

За даними Держкомстату загальна сума заборгованості із заробітної плати станом на 1 березня 2010 року складала 1 737,7 млн. грн. і досягла свого критичного рівня.

За період діяльності Кабінету Міністрів України, тобто, починаючи з                     1 березня 2010 року, вдалося досягти динаміки зменшення заборгованості із заробітної плати в Україні.

У порівнянні з березнем 2010 року заборгованість зменшилась на 621,2 млн. грн. або на 35,7 відсотка і станом на 4 листопада 2011 року склала 1 116,5 млн. гривень.

  Роботу Уряду, в тому числі Мінсоцполітики, центральних та місцевих органів виконавчої влади і надалі буде спрямовано на забезпечення погашення заборгованості із заробітної плати, недопущення її зростання у майбутньому та забезпечення максимальної реалізації конституційних прав громадян.

Щодо подолання бідності

Подолання бідності є одним з пріоритетних напрямів соціальної політики. Постійно здійснюються заходи, спрямовані на підвищення рівня життя населення та зниження рівня бідності. Зокрема, підвищуються доходи населення, зростають рівні основних державних соціальних стандартів та гарантій, заробітної плати, пенсій та соціальних допомог.

Законами України про державний бюджет на 2010-2011 роки було значно підвищено розміри державних соціальних стандартів у порівнянні з 2009 роком:

- прожиткового мінімуму на одну особу  - на 43,2 %;

- мінімальної заробітної плати - на 49,7 %;

- мінімальної пенсії за віком - на 39,7 %.

У 2010-2011 роках зберігається позитивна динаміка щодо зростання доходів населення. Так, номінальні доходи за ІІ квартал 2011 року зросли на 13,3 %, а реальні, визначені з урахуванням цінового фактору, – на 3,4 %.

Як зазначалось вище, середньомісячна заробітна плата за січень-вересень 2011 року зросла у порівнянні з відповідним періодом минулого року на 18,2 % і становила 2571 гривень. Реальна заробітна плата за цей час зросла на 8,0 %.

Спостерігається покращення показників бідності. За даними обстеження умов життя домогосподарств у 2010 році рівень бідності зменшився і становив 24,1 % проти 26,4 % у попередньому році. Рівень крайньої форми бідності (злиденності) відповідно становив 11,2 % проти 13 %. Це найнижчі показники бідності, яких вдалося досягти протягом останнього десятиріччя.

Покращилась ситуація з бідністю у сім’ях з дітьми, в яких рівень бідності знизився з 32 відс. у 2009 році до 31,3 відс. у 2010 році. Покращення відбулося у багатодітних сім’ях з 4 дітьми і більше – рівень бідності знизився з 72,3 до 71 відсотка, у сім’ях з однією дитиною – з 26,9 до 25,6 відсотка.

Зниження рівня бідності спостерігалась у сім’ях без дітей, де всі працездатного віку – з 15,8 до 12,6 відс.; всі пенсійного віку – з 21,7 до 16 відс.; всі старше 75 років – з 29 до 23,6 відс.; де є хоча б один безробітний – з 35,2 до 28 відсотків.

Також покращились показники бідності в сільській місцевості, де рівень бідності знизився з 36,8 до 32,3 відсотків. У містах рівень бідності у 2010 році становив 20,2 відс. проти 21,4 відс. у 2009 році.

Оцінюючи ситуацію з бідністю за критерієм 5 дол.США (за паритетом купівельної спроможності), який використовується для міжнародних порівнянь, у 2010 році рівень бідності становив 2,5 відс. проти 3,5 відс. у 2009 році.

Наразі триває завершення збору статистичних даних за 2011 рік.

Крім того, з метою вирішення проблеми бідності на виконання Указу Президента України від 26.02.2010 № 274 „Про невідкладні заходи з подолання бідності” прийнято Державну цільову соціальну програму подолання та запобігання бідності на період до 2015 року, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 1057.

Програма визначає основні напрями подолання бідності, зокрема щодо підвищення соціальних стандартів, сприяння зайнятості населення, удосконалення оплати праці, підвищення пенсій, здійснення реформування пенсійної системи, соціального страхування, системи соціального захисту, медичного обслуговування, соціальної підтримки молоді, сімей та захисту прав дітей.

Реалізація Програми сприятиме збільшенню доходів громадян, зниженню рівня бідності, насамперед, серед працюючих громадян та сімей з дітьми, зменшенню розриву між показниками бідності у місті та сільській місцевості, розв'язанню соціальних проблем і підвищенню рівня життя населення.

Щодо контролю за дотриманням законодавства про працю

Держпраці України відіграє важливу роль у просуванні ґендерної рівності, недискримінації та рівних можливостей на робочому місці та є однією з головних державних інституцій, яка відповідає за просування і нагляд за додержанням законодавства про трудові відносини, соціальне страхування, безпеку та гігієну праці.

Проект ЄС-МБП „Рівність жінок і чоловіків у світі праці” (далі – Проект) підготував тренерів з числа фахівців Держпраці України щодо комплексного ґендерного підходу в системі інспекції праці України. Група представників Держпраці України взяла участь у навчальному візиті до Іспанії, де вивчала досвід Інспекції праці цієї країни в забезпеченні рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у сфері праці. Матеріали щодо найкращої практики, відображеної в іспанському законодавстві, були згодом передані до Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці, враховуючи його поточну роботу з внесення змін до українського законодавства щодо ґендерної рівності. Іспанський досвід також послужив джерелом натхнення для планів з рівності, які були розроблені за допомогою Проекту на кількох українських підприємствах.

В рамках Проекту підготовлено рекомендації щодо запровадження комплексного ґендерного підходу у діяльності інспекції праці. Застосовуючи ці рекомендації до інспекції праці в українському контексті, Проект допоміг інспекції праці розробити та провести освітню інформаційну кампанію для підвищення рівня обізнаності щодо ґендерних питань на рівні підприємств. В рамках Проекту були проведені тренінги для державних інспекторів праці на тему „Комплексний гендерний підхід у системі інспекції праці України”. Навесні 2011 року на основі цього навчального посібника було проведено 14 тренінгів для 280 державних інспекторів праці. Програма тренінгів передбачала вивчення правових засад та міжнародного досвіду щодо забезпечення рівності прав жінок і чоловіків у сфері праці, можливостей інспекції праці у виявленні та боротьбі з дискримінацією за ознакою статі на робочому місці, а також практичні заняття із складання планів забезпечення рівності на підприємствах.

26-27 липня 2011 року відбувся заключний семінар для державних інспекторів праці на тему «Подальші кроки Держгірпромнагляду та Держпраці щодо консолідації напрацювань проекту із забезпечення рівності жінок і чоловіків у світі праці». Завдяки діяльності Проекту учасники мали змогу розробити нові підходи до планування та організації роботи. Проект підштовхнув їх до розгляду проблеми небезпечних умов праці для жінок та чоловіків під іншим кутом зору: важливо не обмежувати залучення жінок до таких робіт, а забезпечувати безпечні умови праці для працівників обох статей.

На сьогодні визначено подальші кроки для консолідації напрацювань Проекту ЄС-МБП «Рівність жінок та чоловіків у світі праці».

Щороку Держпраці та її територіальні органи спільно зі службами у справах дітей здійснюють тематичні перевірки додержання законодавства про працю неповнолітніх. В ході перевірок відвідуються ті підприємства, установи, організації, на яких за даними служб у справах дітей використовується праця неповнолітніх.

Так, протягом серпня - вересня 2011 року на 579-ти підприємствах було проведено перевірку додержання законодавства про працю неповнолітніх. На перевірених підприємствах працювало 1065 неповнолітніх, з яких у віці від 14 до 15 років – 84 осіб, від 15 до 16 років – 146 осіб, від 16 до 18 років – 798 осіб. У ході перевірок виявлено 37 працюючих неповнолітніх у віці до 14 років. Зазначене свідчить про порушення вимог статті 188 КЗпП України. Найбільша кількість неповнолітніх у віці до 14 років (25 осіб) працювала на підприємствах сільського господарства.

Перевірками виявлено ряд порушень законодавства про працю, яке регулює трудові правовідносини неповнолітніх.

Зокрема, встановлено, що на окремих підприємствах не ведеться спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, як це передбачено статтею 189 КЗпП України.

У порушення вимог статті 191 КЗпП України не проведено попередні медичні огляди при прийнятті на роботу 186-ти працюючих неповнолітніх. Найбільше таких порушень виявлено на підприємствах приватної форми власності. Крім того, перевірками виявлено 4 особи, яким не проведено щорічний медичний огляд.   

Мають місце порушення вимог статті 190 КЗпП України, Конвенції про найгірші форми дитячої праці 1999 року № 182 та рекомендацій МОП (№ 190) щодо праці неповнолітніх у важких і шкідливих умовах. Так, перевірками виявлено 6 неповнолітніх, які працювали у важких і шкідливих умовах праці. Найбільше таких порушень було встановлено в Луганській області.

За результатами проведених перевірок було зафіксовано 55 випадків порушення вимог законодавства щодо тривалості робочого часу для неповнолітніх (стаття 51 КЗпП України). Причому 81 % таких порушень виявлено на приватних підприємствах, на підприємствах державної форми власності – 9 %, на підприємствах колективної форми – 9 %. Найбільше таких порушень виявлено в Автономній Республіці Крим, Вінницькій і Полтавській областях.

Перевірками виявлено 51 факт залучення працівників у вісі до вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, що суперечить вимогам статті 192 КЗпП України. Найбільше таких фактів виявлено у Автономній Республіці Крим, Волинській, Чернігівській областях.

У ході перевірок виявлено 198 випадків порушень вимог статті 48 КЗпП України щодо ведення трудових книжок неповнолітніх. Найбільше таких порушень зафіксовано в Запорізькій, Волинській, Донецькій областях.

У ході перевірок виявлено 136 неповнолітніх осіб, які працювали без оформлення трудових відносин, з них 94 особи працювали на державних підприємствах. Крім того, 14 роботодавців виплачують 17 неповнолітнім працівникам заробітну плату в "конвертах".

Перевірки показали, що впродовж 2011 року на перевірених підприємствах 293 неповнолітньому було надано перше робоче місце.

Окремими підприємствами допущена заборгованість із виплати заробітної плати 30 неповнолітнім працівникам, яка на дату перевірки становила 14655 тис. гривень.

Виявлено 7 випадків порушення вимог статі 198 КЗпП України щодо обмеження звільнення працівників молодших 18 років.

Порушення законодавства про працю щодо неповнолітніх було встановлено на 227 підприємствах, що становить 39 % від кількості перевірених.

Керівникам та іншим посадовим особам підприємств, де були виявлені порушення законодавства про працю, внесено 235 приписів щодо їх усунення. За результатами перевірок складено та передано до суду 158 протоколів про притягнення керівників підприємств до адміністративної відповідальності. За невиконання законних вимог державних інспекторів праці керівників 5 підприємств було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до статті 188-6 КУпАП. Матеріали 36 перевірок направлено до правоохоронних органів для відповідного реагування. Внесено 44 подання про притягнення керівників підприємств до дисциплінарної відповідальності.

При здійсненні перевірок державними інспекторами праці надавалась практична та методична допомога фахівцям підприємств щодо застосування законодавства про працю, зокрема, з питань пов'язаних зі специфікою праці неповнолітніх.

Щодо реформування системи охорони здоров’я

Реформування галузі є одним із пріоритетів сучасної соціальної політики та невід’ємною складовою соціально-економічних перетворень української держави в цілому, про що наголошено і у Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України – наш стратегічний вибір», а також у чисельних дорученнях  Глави держави та Кабінету Міністрів України.

7 липня 2011 року прийнято закони України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» та «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві».

Прийняття Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги» (далі - Закон) визначає види медичної допомоги, що надаються у державних та комунальних закладах охорони здоров’я: екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована) та заклади охорони здоров’я, які надають таку допомогу.

Законом передбачено запровадження системи направлення пацієнтів за видами медичної допомоги, що впорядкує надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги; введено поняття паліативної допомоги, яка надається пацієнтам на останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань.

Закон закладає основи для запровадження договірних відносин у сфері охорони здоров’я, що сприятиме більш ефективному використанню бюджетних коштів, передбачає систему стандартів у сфері охорони здоров’я, яка включає державні соціальні нормативи та галузеві стандарти, формування мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, запровадження контрактної форми регулювання трудових відносин з керівниками державних і комунальних медичних закладів, що підвищить їх відповідальність за результати діяльності закладів охорони здоров’я .

З метою забезпечення належної якості та доступності безоплатної вторинної медичної допомоги та ефективного використання ресурсів у сфері охорони здоров’я передбачено створення госпітальних округів.

Прийняття Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві» дозволяє визначити законодавче підґрунтя для відпрацювання в пілотних регіонах моделі та механізмів реформування системи охорони здоров’я для подальшого впровадження їх на загальнодержавному рівні.

Зазначеним Законом передбачено протягом 2011-2014 років здійснити розмежування закладів охорони здоров’я за видами надання медичної допомоги (первинної, вторинної, третинної та екстреної) шляхом створення центрів первинної медико-санітарної допомоги, спеціалізованих за профілем та інтенсивністю медичних закладів як складових госпітальних округів та високоспеціалізованих закладів охорони здоров’я.

Процес структурування має відбуватися лише з урахуванням особливостей адміністративних територій (щільності та характеру розселення населення, стану транспортних комунікацій, матеріально-технічного та кадрового потенціалу закладів охорони здоров’я, їх профілю та інших територіальних особливостей).

Це дозволить сконцентрувати наявні матеріальні, фінансові та трудові ресурси закладів охорони здоров’я, уникнути дублювання їх функцій та структурувати відповідно до інтенсивності надання медичної допомоги.

Вищезгаданим Законом передбачено також відпрацювання нових підходів до фінансування закладів охорони здоров’я та запровадження договорів про медичне обслуговування населення. Передбачається, що первинна медична допомога фінансуватиметься з районного (міського) бюджету, інші види медичної допомоги – з обласного.

Крім того, визначено механізм фінансового стимулювання працівників закладів охорони здоров’я шляхом застосування заохочувальних виплат виходячи з обсягу та якості виконаної роботи, визначено порядок взаємодії лікарів, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці із закладами охорони здоров’я щодо надання первинної медичної допомоги населенню.

Міністерством охорони здоров’я розроблено проект Концепції «Здоров’я 2020: український вимір». На виконання концепції розробляється відповідна програма.

МОЗ розроблено проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», який планується подати до Кабінету Міністрів України  у ІІ півріччі поточного року.

На виконання Програми Президента України «Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» підготовлено і прийнято низку актів, реалізація яких спрямована на реформування системи охорони здоров’я в України.

МОЗ підготовлено проект Закону України "Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги", який знаходиться на розгляді у Верховній Раді знаходиться (реєстраційний № 9387).

З метою адаптації законодавства України з надання екстреної медичної допомоги до європейських норм та налагодження нормальної співпраці на прикордонних територіях, під час розробки вищезазначеного проекту було вивчено законодавство багатьох європейських країн та країн-сусідів. Такої адаптації вимагає і проведення в Україні та Польщі Євро-2012.

Створення сучасної системи надання екстреної медичної допомоги в Україні пов’язано не тільки з медичними заходами, але більшою мірою заміною принципів господарювання, фінансування, адміністративно-територіального підпорядкування.

Крім того, в рамках приведення системи управління якістю медичної допомоги у відповідність із вимогами Європейського Союзу, затверджено низку відомчих актів, зокрема:

- наказ МОЗ України від 24.02.2010 № 163 «Про управління якістю медичної допомоги»;

- наказ МОЗ від 01.08.2011 «Про затвердження Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року».

Щодо розвитку стандартизації в системі охорони здоров’я, формування державного реєстру медико-технологічних нормативів надання медичної допомоги.

Міністерством охорони здоров’я України підготовлено накази «Про затвердження методичних рекомендацій «Уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини» (частина перша) та (частина друга), від 19.02.2009 № 102/18 та від 03.11.2009 № 798/75.

Затверджено наказ МОЗ України від 27.09.2010 № 819 «Про розробку, апробацію та впровадження медико - технологічних стандартів та нормативів у галузі охорони здоров’я».

У 2008 році вперше Державним експертним центром МОЗ України (далі – Центр) проведене узагальнення стандартів медичної допомоги, клінічних протоколів, нормативів надання медичної допомоги, методичних рекомендацій та інших нормативних документів. Створено Базу стандартів медичної допомоги, яка розміщена на сайті МОЗ України та Центру. База оновлюється щоквартально. Станом на 30.06.2011 База стандартів медичної допомоги містить 147 наказів медичної допомоги, якими затверджено:

-          10 Алгоритмів, переліків заходів, схем медичної допомоги;

-          16 Інструкцій та методичних рекомендацій;

-          2167 Клінічних протоколів, протоколів надання медичної допомоги;

-          995 Нормативів;

-          273 Стандартів та критеріїв надання медичної допомоги.

Щодо удосконалення порядку державної акредитації закладів охорони здоров’я.

З метою удосконалення порядку державної акредитації закладів охорони здоров’я Міністерством охорони здоров’я України розроблено наступні нормативно-правові акти:

·        наказ МОЗ України від 14.03.2011 № 142 «Про вдосконалення державної акредитації»,  який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.06.2011 за № 678/19416; Зазначеним наказом затверджено «Положення про Головну акредитаційну комісію при Міністерстві охорони здоров’я України», «Критерії державної акредитації закладів охорони здоров’я» та  «Стандарти державної акредитації лікувально-профілактичних закладів».

·        постанову Кабінету Міністрів України від 10.11.2010 № 1035 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 765».  

Щодо безкоштовного та пільгового забезпечення окремих груп населення лікарськими засобами.

В Україні питання безкоштовного та пільгового забезпечення окремих груп населення лікарськими засобами врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 р. № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань».

Безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування провадиться, визначеним цією постановою, окремим групам населення та за переліком категорій захворювань.

Безоплатно і на пільгових умовах відпускаються лікарські засоби, зазначені у Переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 № 1071 «Про порядок закупівлі лікарських засобів закладами та установами охорони здоров'я, що фінансуються з бюджету» (із змінами) аптеками за рецептами, виписаними лікарями лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання цих осіб.

Витрати, пов’язані з відпуском лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах, провадяться за рахунок загальних асигнувань, що передбачаються відповідними бюджетами на охорону здоров'я, а також коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення в частині безоплатного забезпечення лікарськими засобами населення відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Щодо вдосконалення законодавства в галузі охорони здоров‘я

На сьогодні підготовлено до другого читання у Верховній Раді України  нову редакцію Закону України ”Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”, який регулюватиме дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини у сфері протидії туберкульозу.

За 9 місяців 2011 року в Україні захворіло на туберкульоз 22 843 осіб, проти 23 372 за аналогічний період 2010 року, показник захворюваності 50,1 на 100 тис. населення, що на 1,8% нижче аналогічного минулорічного показника, серед захворілих 385 дiтей вiком 0-14 рокiв включно (за 9 місяців 2010 року - 372), 314 дітей віком 15 – 17 років (за 9 місяців 2010 року - 351).

Під наглядом лікувально-профілактичних закладів перебуває 80 205 хворих на всі форми активного туберкульозу, яким проводяться необхідні обстеження та контрольоване стандартизоване лікування відповідно до стандартів та протоколів, розроблених відповідно до міжнародних рекомендацій і затверджених наказами Міністерства охорони здоров’я України.

Продовжується виконання Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках, метою якої є поліпшення епідемічної ситуації шляхом зниження показників захворюваності та смертності населення від туберкульозу, запобігання розвитку хіміорезистентного туберкульозу, підвищення ефективності лікування, удосконалення системи підготовки і перепідготовки медичних працівників, поліпшення лабораторної діагностики туберкульозу.

У 2011 році Загальнодержавною програмою протидії захворювання на туберкульоз у 2007-2011 роках передбачено фінансування у обсязі 221 105,81 тис. грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» на виконання заходів Програми затверджено видатки у обсязі 175 780 800,00 грн., з них на закупівлю протитуберкульозних препаратів І та ІІ ряду (далі – ПТП І та ІІ ряду) – 163 927 513,73 грн.

На сьогодні проведено конкурсну закупівлю лікарських засобів на суму 148 302 557,47 грн.

Для ефективного запровадження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз необхідне 100% фінансування її заходів.

У 2011 році розроблено стратегію боротьби з туберкульозом на 2012-2016 роки, яка відображена у наступних проектах нормативно-правових актів:

- проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012 - 2016 роки», який знаходиться на погодженні в інших зацікавлених центральних органах виконавчої влади.

-  проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012 - 2016 роки», яке подано на розгляд в Кабінет Міністрів України;

ІІІ. Виконання Україною зауважень та рекомендацій Комітету з ліквідації расової дискримінації

Виконуючи зобов’язання України перед Комітетом ООН з ліквідації расової дискримінації, українська делегація, сформована з представників центральних органів виконавчої влади,  взяла участь у роботі 79-ї сесії Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації (08.08.2011-02.09.2011, Швейцарія) та успішно захистила зведену 19-у, 20-у та 21-у періодичну доповідь про виконання Україною положень Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації.

Доповідь містить постатейну інформацію про виконання Україною Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації, а також коментарі на заключні зауваження, сформульовані  Комітетом ООН в жовтні 2006 року після розгляду об’єднаної 17-ї і 18-ї  доповіді України.

Наступну періодичну доповідь України буде подано на розгляд Комітету з ліквідації всіх форм расової дискримінації у 2014 році.

Реалізація державної етнонаціональної політики здійснюється відповідно до Конституції України, кримінального законодавства, інших законодавчих актів, а також міжнародних зобов’язань.

Україною ратифіковано низку міжнародних конвенцій і договорів, чим підтверджено зобов’язання захищати етнічні меншини та боротися зі злочинами на ґрунті расової чи етнічної ненависті та дискримінації, зокрема:

 Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, ратифіковану Україною 7 квітня 1969 року;

17 липня 1997 року Україною із заявами та застереженнями ратифіковано  Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якою на держав-учасниць покладено низку зобов’язань, закріплених у статтях Конвенції та в положеннях декількох протоколів до неї.

На виконання Указу Президента України В. Ф. Януковича «Про додаткові заходи з облаштування кримських татар, інших осіб, депортованих за національною ознакою, та їх нащадків, які повернулися чи повертаються на постійне місце проживання в Україну» від 14 травня 2010 року № 615/2010, на виконання домовленостей, досягнутих під час робочого візиту Президента України до Французької Республіки для участі у другій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи та за результатами зустрічей з керівництвом Ради Європи 27 квітня 2010 р. (доручення Президента України від 30 квітня 2010 р. № 1-1/806), і відповідних доручень Уряду Міністерством культури розроблено проект Закону України «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України».

Зазначений законопроект на даний час знаходиться на погодженні із заінтересованими органами, після чого його буде надіслано до Міністерства юстиції для проведення правової експертизи та в установленому порядку подано до Кабінету Міністрів України для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України.

Міністерство культури активно співпрацює з міжнародними організаціями та окремими державами у сфері захисту прав і задоволення культурно-просвітницьких та інформаційних потреб представників національних меншин України.

Міністерство культури регулярно проводить консультації з Верховним Комісаром ОБСЄ з питань національних меншин К. Воллєбеком щодо питань мовної політики та захисту прав національних меншин у сфері культури, освіти, ЗМІ.

Зокрема, 11 жовтня 2011 року відбулася зустріч з делегацією ОБСЄ на чолі з К. Воллєбеком, в рамках якої обговорювались питання стосовно стану забезпечення культурних потреб представників національних меншин, підготовки проекту Закону України «Про Концепцію державної етнонаціональної політики України», мовного законодавства в Україні та функціонування міжурядових комісій з питань національних меншин.

25 жовтня ц.р. у Міністерстві культури України відбулася зустріч з представниками діючого голови ОБСЄ з питань протидії расизму, ксенофобії та дискримінації. У ході зустрічі обговорювалися заходи, які вживаються Урядом України з метою протидії проявам нетерпимості та дискримінації відповідно до зобов’язань у рамках ОБСЄ.

Інформація з питань міжнародного співробітництва щодо захисту прав національних меншин в Україні регулярно оприлюднюється на офіційному Інтернет-сайті Міністерства культури.

Щодо забезпечення на законодавчому рівні прав осіб, депортованих за національною ознакою

Одним із найважливіших факторів, що негативно впливає на процес репатріації, є відсутність його законодавчого забезпечення.

Неодноразово робилися спроби на законодавчому рівні встановити державні гарантії, закріпити принципи державної політики щодо забезпечення прав осіб, які були незаконно депортовані через належність до певної національності, визначити їх статус тощо.

24 лютого 2010 року у Верховній Раді України було зареєстровано законопроект «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (реєстраційний № 5515), поданий народним депутатом М. Джемільовим.

Зазначений законопроект відповідно до доручень Президента України та Кабінету Міністрів України було опрацьовано Держкомнацрелігій разом із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Мін’юстом, Херсонською облдержадміністрацією, Севастопольською міськдержадміністрацією, і були внесені відповідні пропозиції та зауваження до Кабінету Міністрів України.

20 жовтня 2010 року проект Закону було розглянуто у Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України. За підсумками обговорення Комітет ухвалив: рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду у першому читанні прийняти законопроект за основу.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 6 вересня 2011 року № 3692-VI вказаний законопроект було внесено до порядку денного дев’ятої сесії Верховної Ради України шостого скликання.

Станом на 29 листопада 2011 року законопроект на сесії Верховної Ради не розглядався.

Щодо забезпечення на законодавчому рівні прав етноконфесійних організацій в галузі свободи совісті

Відповідно до Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України від 12 січня 2011 року № 24, Міністерству культури доручено подати в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів нову редакцію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та проект Закону України «Про повернення майна культового призначення релігійним організаціям».

Питання законотворчої роботи в галузі свободи совісті були детально обговорені під час зустрічі Президента України В. Ф. Януковича з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій 21 квітня 2011 року. За підсумками цієї зустрічі дорученнями Президента України від 6 червня 2011 р. № 1-1/1107 та Прем’єр-міністра України від 10 червня 2011 р. № 28568/1/1-11 вказано на необхідність залучення представників релігійних організацій до розроблення проектів нормативно-правових актів.

У межах визначеного завдання при Міністерстві культури було створено Робочу групу за участю представників конфесій – членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, фахівців Мінкультури, інших органів державної влади та експертів, метою якої є оновлення чинного законодавства у сфері діяльності релігійних організацій.

Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) 19 липня 2011 року було одностайно прийнято звернення до Президента України В. Ф. Януковича з проханням зняти з контролю надані Уряду доручення щодо розробки та подання в установленому порядку Кабінету Міністрів України для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та законопроекту «Про повернення культових будівель релігійним організаціям».

Опрацювання зазначеного питання в контексті міжнародних зобов’язань нашої держави, як в рамках роботи Робочої групи при Міністерстві культури, так і консультацій із членами ВРЦіРО засвідчує, що Висновок ПАРЄ № 190 (1995 р.) та Резолюція № 1466 (2005 р.) не вимагають від України ухвалення нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». На думку експертів, цей документ не враховує належним чином реалії державно-церковних та міжконфесійних відносин в сучасній Україні, а результати моніторингу готувались за відсутності будь-яких консультацій з представниками церков і релігійних організацій України. Члени Ради Церков висловлюють готовність за потреби у прийнятній формі довести до відома уповноважених представників Парламентської Асамблеї Ради Європи зазначену позицію.

У цьому зв’язку та на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2011 року № 28568/26/1-11 до листа Глави Адміністрації Президента України від 26 серпня 2011 року № 02-01/2272 Міністерство юстиції підтримало пропозицію Міністерства культури і туризму та Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій  щодо зняття з контролю питання розробки зазначених законопроектів.

Питання окремого постатейного удосконалення чинного законодавства в галузі свободи совісті буде винесено на розгляд Робочої групи при Мінкультури за участю представників Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, фахівців інших органів державної влади та експертів, засідання якої відбудеться найближчим часом.

Щодо заходів, що сприяють міжкультурному діалогу в Україні

На виконання Плану заходів щодо протидії ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2010 -2012 роки Міністерство культури України  здійснює системну  роботу   засобами проведення культурно-мистецьких та культурологічних заходів із залученням   широкого кола творчих колективів етносів України та глядацького загалу різних вікових категорій. Міністерство прагне створити умови для рівноправного розвитку та активної участі у духовно-культурному житті держави представників усіх національностей, котрі разом з українцями складають єдину етнонаціональну структуру суспільства. 

Важливим моментом у контексті розбудови української етнокультурної політики у відповідності до базових положень сучасної європейської культурної стратегії є залучення Міністерством громадського сектору до реалізації конкретних проектів. На постійній основі Міністерство надає організаційну та фінансову підтримку ініціативам національно-культурних товариств культурно-мистецького, освітнього та науково-практичного спрямування.

У результаті плідної співпраці надано організаційно-методичне та фінансове сприяння у проведенні культурно-мистецьких та культурологічних акцій Раді національних товариств України, Фонду кримськотатарського мистецтва та етнографії, Асоціації німців,  Федерації греків, Спілці поляків, Всеукраїнській спілці білорусів, Асоціації корейців, Єврейському фонду,  Всеукраїнському національному культурно-просвітницькому центру ”Русское собрание”, Всеукраїнській спілці “Конгрес Ромен України”, Всеукраїнській спілці вірмен, Раді національних товариств Миколаївської області  та ін.

У Державному  бюджеті України на 2011 рік окремими  рядками  передбачено видатки за бюджетною програмою “Заходи з відтворення культури національних меншин” у сумі 1000,0 тис. грн., що дало можливість провести низку культурно-мистецьких та культурологічних акцій, ініційованих національно-культурними товариствами України.

Протягом 2011 року проведено:

- Радою національних товариств - Всеукраїнську виставку  образотворчого мистецтва етносів України “Vivat, Україно!” (20-річчю Незалежності України присвячується);  

- Всеукраїнську конференцію національних меншин “Ми - українці” та круглий стіл “Народ Мордовії. Його історія”;

- Конгресом національних громад  - Культурно-мистецьку акцію “Дитячий табір” “Джерела толерантності”;

- Асоціацією німців України - Всеукраїнський дитячий форум “Співдружність”;

- Єврейським форумом України - Міжнародний театральний фестиваль “Мандруючі зірки”, присвяченого творчості класика української єврейської літератури Шолом-Алейхема;

- Чернівецькою обласною громадською організацією  “Культурний капітал” - II Міжнародний поетичний фестиваль “MERIDIAN CZERNOWITZ”;

- Федерацією греків України – Всеукраїнський фестиваль грецької культури “Мега Йорти”;

- Асоціацією корейців України -  Всеукраїнський фестиваль корейської культури “Кореяда”;

- Всеукраїнським суспільним об’єднанням “Георгія” - Всеукраїнську культурно-мистецьку акцію “Грузинська народна творчість в Україні”.

З метою запровадження нової гуманітарної політики Президент України Віктор Янукович у Посланні до українського народу від 3 червня 2010 року запропонував провести у 2011 році загальноукраїнський  форум “Україна: діалог культур”.

Згідно з Планом роботи Міністерства кульутри зазначений загальноукраїнський форум планується провести у грудні ц. р. Програма форуму передбачає майстер-класи, конференцію, виставки літератури мовами національних меншин та концертну програму з різних жанрів мистецтва.  

Інформаційні потреби національних меншин рідною мовою задовольняють понад 130 друкованих ЗМІ, 6 із яких: “Арагац”, “Голос Крыма”, “Дзеннік Кіровські”, “Єврейские вести”, “Конкордія” і “Роден край” фінансуються з державного бюджету.

Телерадіомовлення для національних меншин здійснюють: Донецька, Житомирська, Закарпатська, Львівська, Одеська, Чернівецька обласні державні телерадіокомпанії, Державна телерадіокомпанія Автономної Республіки Крим.

Мінкультури надає фінансову підтримку національно-культурним товариствам України на видання друкованих засобів масової інформації мовами національних меншин за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України за бюджетною програмою “Заходи щодо відтворення культури національних меншин та фінансова підтримка газет мовами національних меншин”. 

Щодо імплементації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин

Україна, ратифікувавши Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, взяла на себе зобов’язання щодо захисту, підтримки та сприяння  використанню в основних сферах суспільного життя 13-ти мов національних меншин: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдовської, німецької, польської, російської, румунської, словацької, угорської як елементу культурної спадщини (Закон України „Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” 15 травня 2003 року № 802-IV).

Міністерство культури України, як державний орган, визначено відповідальним за виконання зобов’язань, узятих Україною з огляду на ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Зазначені зобов’язання, зокрема, передбачають надання мовним меншинам організаційної та фінансової допомоги у проведенні ними громадських заходів, спрямованих на підтримку та популяризацію регіональних мов або мов меншин, видання цими мовами книг, газет, журналів тощо.

На 2011 рік  видатки на зазначені  цілі становлять  1007,0 тис.грн.

Мінкультури на постійній основі проводить збір, обробку та узагальнення наданих пропозицій щодо проведення заходів із реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, на підставі яких формуються квартальні плани проведення заходів. 

Мінкультури - єдиний орган центральної виконавчої влади, що є розпорядником державних коштів, які спрямовуються за окремою бюджетною програмою безпосередньо на організацію та підтримку заходів щодо імплементації положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в Україні.

Проведення всіх заходів регулярно висвітлюється на сайті Міністерства культури України та в інших засобах масової інформації.

ІV. Виконання Україною зауважень та рекомендацій Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок

Під час 27-ої сесії Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (3-21 червня 2002 року, Нью-Йорк, США) Україна представила 4-у та 5-у об’єднану доповідь щодо виконання Україною Конвенції ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок.  

Постійний представник України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві очолив делегацію України для захисту об’єднаної  6-ї та 7-ї періодичної доповіді України про виконання положень Конвенції ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, який успішно відбувся  21 січня 2010 року під час 45-ї сесії Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок. Рекомендації, отримані Україною за підсумками захисту згаданої доповіді, надіслані МЗС причетним міністерствам та відомствам України.

Наступна періодична доповідь України щодо виконання Конвенції ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок буде подана у 2014 році.

У зв'язку з проведенням адміністративної реформи центральних органів виконавчої влади повноваження у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків передано Міністерству соціальної політики України.

Законом України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків” визначено основні засади державної ґендерної політики і завдання для Міністерства соціальної політики України, як спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, відповідального за цей напрям державної політики.

Щодо вдосконалення нормативно-правової бази

З метою покращення ситуації та приведення нормативно-правових актів у відповідність до Закону України від 08.09.2005 №2866-ІV „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” розроблено проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”.

Зазначеним законопроектом передбачено:

- обов'язкове представництво у виборчому списку політичної партії кандидатів у народні депутати України в кожній п'ятірці як жінок так і чоловіків на рівні не менше двох осіб однієї статі;

- обов'язкове представництво в кожній п'ятірці як жінок так і чоловіків на рівні не менше двох осіб однієї статі, при висуванні виборчого списку кандидатів у депутати місцевою організацією партії;

- заборону на утворення і діяльність політичних партій, програмні цілі яких спрямовані на дискримінацію за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

- заборону на поширення сексизму у засобах масової інформації та рекламі;

- заборону будь-якої дискримінації у сфері праці за ознаками віку, стану здоров'я, інвалідності, статусу ВІЛ/СНІД, національності, сімейного стану або сімейних обов'язків та сексуальної орієнтації;

- дозволить працюючим гармонізувати професійне та сімейне життя.

Разом з тим вводяться нові поняття, а саме: дискримінація за ознакою статті, сексизм, сексуальні домагання тощо.

Щодо національних механізмів забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

Національні механізми не мають достатніх повноважень видимості адекватних кадрових і фінансових ресурсів, щоб виконувати свій мандат та підтримувати просування жінок і принципів ґендерної рівності в ефективний спосіб.

На сьогодні національний механізм забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків представлений державними інституціями.

У Верховній Раді України діє підкомітет з міжнародно-правових питань та ґендерної політики Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

У секретаріатах 27 комітетів Верховної Ради України призначено відповідальних за надання консультативної та методичної допомоги з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків з предметів відання цих комітетів.

Для здійснення парламентського контролю за дотриманням конституційних прав громадян введено інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У 2010 році призначено представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань захисту прав дитини, рівноправ’я та недискримінації.

На рівні виконавчої влади питаннями ґендерної політики займається спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. В результаті адміністративної реформи таким органом на сьогодні визначено Міністерство соціальної політики України.

З метою координації зусиль стосовно правових основ досягнення ґендерної рівності постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2007 № 1087 „Про консультативно-дорадчі органи з питань сім'ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми” створено Міжвідомчу раду з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та запобігання торгівлі людьми. До складу Ради входять представники міністерств, наукові працівники та представники громадських організацій.

Утворено Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

У ряді міністерств створені експертні робочі групи з впровадження ґендерних підходів.

Введено посаду радника з ґендерних питань Прем'єр-міністра України.

У 16 регіонах України призначено радників голів обласних державних адміністрацій з ґендерних питань.

В регіонах створено та діє 10 ґендерних ресурсних і 20 ґендерних освітніх центрів.

Щодо проведення ґендерно-правової експертизи законодавства України та проектів нормативно-правових актів

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2006 року №504 "Про проведення ґендерно-правової експертизи" визначено обов'язкове проведення ґендерно-правової експертизи законодавства. Відповідно до зазначеної постанови, ґендерно-правову експертизу здійснює Міністерство юстиції України.

У 2011 році здійснено експертизу:

• Закон України "Про захист суспільної моралі",

• Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям",

• Кримінально-виконавчий кодекс України.

За оцінками Міністерства юстиції України, у результаті проведення гендерно-правових експертиз законодавства та проектів нормативно-правових актів виявлено, що існуючі нормативно-правові акти є недосконалими і містять загрози виникненню дискримінаційних ситуацій.

Загалом українське законодавство можна охарактеризувати як ґендерно-нейтральне, але це не забезпечує ґендерної рівності.

V. Виконання Україною зауважень та рекомендацій Комітету з прав дитини

3-тя та 4-та періодичні доповіді щодо виконання Україною Конвенції про права дитини було передано на розгляд Комітету з прав дитини у вересні 2008 року.

1-ша періодична доповідь щодо виконання Україною Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах була передана на розгляд Комітету з прав дитини у 2008 році.

На виконання зобов’язань, взятих Україною відповідно до статті 44 Конвенції ООН про права дитини, та згідно з дорученням Прем’єр-міністра України від 24.01.2011 № 3420/1/1-11 українська делегація 28 січня 2011 р. взяла участь у захисті перед Комітетом ООН з прав дитини зведених 3-ї та 4-ї періодичних національних доповідей про реалізацію положень Конвенції про права дитини та доповіді про виконання Факультативного протоколу до Конвенції щодо участі дітей у збройних конфліктах.

Щодо діяльності зі створення умов забезпечення захисту прав дітей

Верховною Радою України 05.03.2009 року прийнято Закон України „Про Загальнодержавну програму „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року” (№ 1065-VI).

На виконання цього Закону Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 13.04.2011 № 330-р „Про затвердження плану заходів з виконання у 2011 році Загальнодержавної програми „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року”.

15 лютого 2011 р. Верховною Радою ратифіковано Європейську конвенцію про усиновлення дітей (переглянуту) (Закон № 3017);

19 травня 2011 р. внесено зміни до Сімейного кодексу України щодо підвищення вимог до осіб, яким дозволено усиновлення окремих категорій дітей (Закон № 3381-VI).

20 вересня 2011 р. прийнято Закон України „Про протидію торгівлі людьми” (№ 3739-VI), яким національне законодавство приведено у відповідність до норм міжнародного права, зокрема, вимог Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.

Президентом України внесені на розгляд Верховної Ради України проекти законів України „Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення” (реєстр. №0232 від 09.11.2011) та „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення” (реєстр. № 9434 від 09.11.2011).

Щодо запровадження окремої системи ювенального правосуддя для дітей та молоді відповідно до європейських та міжнародних стандартів

24 травня 2011 Указом Президента України схвалено Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, яка передбачає заходи сприяння впровадженню пробації для неповнолітніх. Концепція визначає основні напрями розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх. Реалізація цих напрямів повинна посилити відповідальність сім'ї, суспільства і держави за процес виховання і становлення дітей, забезпечити дотримання прав і свобод дітей, які вступили в конфлікт з законом, шляхом підвищення рівня їх правового і соціального захисту, зменшити рівень дитячої злочинності.

Метою цієї Концепції є побудова в Україні повноцінної системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, спроможної забезпечити законність, обгрунтованість та ефективність кожного рішення щодо дитини, яка вступила в конфлікт з законом, пов'язаного з її перевихованням та подальшою соціальною підтримкою.

Розвиток кримінальної юстиції щодо неповнолітніх передбачає здійснення таких заходів:

• удосконалення превентивної та профілактичної роботи шляхом підвищення ролі сім'ї і громадськості в процесі виховання дітей, проведення ряду комплексних освітніх заходів, удосконалення моніторингу стану дитячої злочинності та дотримання прав дітей, які вступили в конфлікт з законом, тощо;

• забезпечення під час проведення дізнання, досудового слідства і правосуддя щодо неповнолітніх дотримання їх прав з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку шляхом: забезпечення доступу неповнолітніх до безоплатної правової допомоги; підготовки працівників відповідних органів, запровадження спеціалізації суддів з розгляду судових справ щодо неповнолітніх, створення центрів екстреної допомоги, які будуть працювати в цілодобовому режимі, із залученням адвокатів і соціальних працівників;

• сприяння розвитку програм відновного правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, шляхом: впровадження процедури медіації, формування у неповнолітнього правопорушника почуття відповідальності за свої вчинки, залучення громадськості до вирішення конфлікту;

• створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання і ресоціалізації шляхом: коригувальних, освітньо-інформаційних та психолого-педагогічних програм; заходів виховного, профілактичного, культурного і духовного характеру; створення служби пробації тощо.

На виконання Указу Президента України від 24 травня 2011 № 597 "Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх", а також доручення Прем'єр-міністра України від 7 червня 2011 № 26914/1/1-11 Пенітенціарної службою проведено аналіз ефективності системи реабілітації, перевиховання і ресоціалізації неповнолітніх, які утримуються у виховних колоніях, слідчих ізоляторах і перебувають на обліках кримінально-виконавчої інспекції. Крім того, вивчені потреби для створення матеріально-технічної бази з метою національно-культурного, духовного та фізичного розвитку неповнолітніх.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про попереднє ув'язнення" забезпечується роздільне утримання осіб у місцях попереднього ув'язнення - неповнолітні утримуються окремо від дорослих. У виняткових випадках, з метою запобігання порушень режиму в камерах, де утримують неповнолітніх, допускається з санкції прокурора утримання не більше двох дорослих, які вперше притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, які не є тяжкими та особливо тяжкими.

Разом з тим, прокурорськими перевірками в червні 2011 року виявлено порушення вимог Законів України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про попереднє ув'язнення», кримінально-процесуального законодавства при приміщенні і утримання дітей в приймальниках-розподільниках, слідчих ізоляторах тимчасового тримання, виховних колоніях, пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. В порушення Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» мають місце факти приміщення у приймальники-розподільники для дітей неповнолітніх без відповідних рішень суду. Порушуються їх права під час поиміщення в слідчі ізолятори. Під час затримання та взяття під варту неповнолітнім особам у слідчих ізоляторах Вінницької, Житомирської, Миколаївської, Закарпатської, Рівненської, Хмельницької областей не роз'яснювалися їх права та обов'язки. Усього за результатами перевірок щодо дотримання прав дітей органами прокуратури внесено 163 приписи та подання, опротестовано 35 незаконних актів, до відповідальності притягнуто більше 50 посадових осіб

Щодо протидії експлуатації дітей та розповсюдженню дитячої порнографії

5 липня 2011 прийнято Закон України „Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти життя, здоров'я, волі, честі та гідності особи”, яким зокрема передбачена відповідальність за вчинення злочину з експлуатації дитини  організованою групою.

У рамках Програми головування України в Комітеті міністрів Ради Європи (травень-листопад 2011 р.) проведено Міжнародну конференцію „Протидія насильству щодо дітей: від окремих дій до комплексних стратегій” (м. Київ, 24-25 травня).

VІ. Виконання Україною зауважень та рекомендацій

Комітету ООН проти тортур

Міністерством юстиції надана інформація щодо виконання Україною висновків та рекомендацій Комітету ООН проти тортур за результатами розгляду 5-ї періодичної доповіді України стосовно виконання Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або тих, що принижують гідність, видів поводження або покарання у ході 38-ї сесії Комітету. Згадану інформацію було передано до Комітету ООН проти катувань у березні 2010 року.

Щодо запровадження національного превентивного механізму

Як вже зазначалось вище, Указом Президента України від 27 вересня 2011 року № 950 затверджено Положення про Комісію з питань попередження катувань - консультативно-дорадчого органу при Президентові України з функціями національного превентивного механізму, передбаченого Факультативним протоколом до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Указом Президента від 18 листопада 2011 року затверджено склад Комісії, до якої увійшли як представники органів державної влади, так і представники громадських організацій, правозахисники, адвокати, науковці та народні депутати України.

Щодо скорочення кількості ув'язнених і застосування альтернативних видів покарань

Державною пенітенціарною службою (ДПтС) підготовлено проект Закону України "Про внесення змін до статті 155 Кримінально-процесуального кодексу України", реалізація якого позитивно вплинула б на обгрунтованість застосування взяття під варту, зменшення випадків обрання стосовно підозрюваних, обвинувачених або підсудних запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і стало б передумовою створення належних умов утримання осіб, взятих під варту. Цей Закон був прийнятий Верховною Радою України 3 лютого 2011 року, але Президентом України на нього накладено вето і 12.05.2011 він був відхилений.

Разом з тим напрацювання ДПтС знайшли своє відображення в прийнятих 21 січня 2010 року Верховна Рада Україна Законах України "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо забезпечення прав засуджених в установах виконання покарань" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права на листування осіб, які тримаються під вартою, та засуджених осіб". Розроблено цілий ряд інших законодавчих актів.

Так, 23 вересня 2011 року в Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо гуманізації законодавства про попереднє ув'язнення та забезпечення конституційних прав і свобод осіб, взятих під варту).

Зазначеним проектом передбачено:

• встановлення конкретних строків розгляду кримінальних справ судами;

• вдосконалення порядку обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;

• скасування інституту направлення кримінальної справи на додаткове розслідування;

• зняття обмежень на листування, засоби, що витрачаються ув'язненими для придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності;

• збільшення кількості побачень для жінок і неповнолітніх;

• надання права укладеним на телефонні розмови, що відповідає вимогам європейських норм і стандартів.

26 листопада 2008 у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України "Про пробації" (реєстраційний № 3412) та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)" (реєстраційний № 3413), які визначають, відповідно, правові основи організації та діяльності служби пробації та внесення змін до УІКУ та розділу 7 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Встановлення нового підходу до кримінально-правових наслідків діянь та відповідальності, часткова декриміналізація, а також введення більш диференційованого підходу до вибору мір кримінальних покарань були втілені в Законі України від 15 квітня 2008 року № 270-VI "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуальний кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності". Це дозволило зменшити кількість засуджених в установах кримінально-виконавчої служби України на 1296 осіб.

Крім того, за даними установ кримінально-виконавчої служби судами норми зазначеного вище Закону реалізовано знайшли реалізацію в наступному:

▪ 56 осіб звільнено з місць позбавлення волі;

▪ 478 особам пом'якшений (скорочено) термін покарання;

▪ 762 особам обвинувальні вироки переглянуті і їх дії перекваліфіковані.

Незаперечним підтвердженням ефективності таких заходів стало також те, що за останні п'ять років чисельність засуджених і ув'язнених в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах зменшилася на 45,2 тис. чоловік. Такий спад був обумовлений: виконанням законів України «Про амністію»; змінами законодавства, якими фактично були декриміналізовані окремі злочини, більше широким застосуванням заохочувальних норм у вигляді заміни невідбутої частини покарання більш м'яким і умовно-дострокового звільнення від покарання.

В рамках реалізації Плану дій Ради Європи для України на 2011-2014 роки ДПтС і Секретаріатом Ради Європи розпочато підготовку дворічного проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні». Одним з напрямків проектної діяльності є розробка питань впровадження в Україну пробації.

З метою приведення умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, у слідчих ізоляторах у відповідність до Закону України «Про попереднє ув'язнення» розроблені планові заходи з розвантаження слідчих ізоляторів та поліпшення умов тримання в них ув'язнених. Підстави для умовно-дострокового звільнення і заміни невідбутої частини покарання більш м'якими видами покарання закріплені статтями 81 і 82 Кримінального кодексу України (далі – ККУ).

Відповідно до положень частин першої - четвертої статті 81 ККУ до осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення. Особа може бути умовно-достроково звільнена повністю або частково від відбування додаткового покарання. Умовно-дострокове звільнення може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

• не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за тяжкий злочин, вчинений по-необережності;

• не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи особливо тяжкий злочин, вчинений по-необережності, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

• не менше трьох чвертей терміну покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Відповідно до положень частин першої - п'ятої статті 82 ККУ особам, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, встановлених Загальною частині Кодексу для даного виду покарання, і такі терміни не повинні перевищувати невідбутий термін покарання, встановленого вироком.

Одночасно зазначимо, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким не застосовується до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Відповідно до статті 87 ККУ актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років. Відповідно до абзацу другого пункту 6 Положення про здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2005 року № 1118, для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, клопотання про помилування може бути подано після відбуття ними не менше двадцяти років призначеного покарання.

Прийняття вищевказаних законодавчих актів створило правові передумови для впровадження концептуально нової програми реформування та розвитку Пенітенціарної служби. У зв'язку з цим, розпочато роботу щодо розробки проекту Концепції розвитку та модернізації органів та установ, що належать до сфери управління ДПтС на період до 2015 року.

Щодо забезпечення належних умов охорони здоров’я

Здійснюються відповідні заходи в рамках відомчих програм протидії захворюванню на туберкульоз в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах ДПтС України на 2007-2011 роки та програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки.

Проводиться комплекс санітарно-протиепідемічних заходів з обов’язковим проведенням поточної і заключної профілактичної дезінфекції в осередках інфекції та забезпечення у повному обсязі лікувального процесу хворих на туберкульоз, постійного контролю за прийомом препаратів з подальшим проведенням протирецидивного і хіміопрофілактичного лікування хворих. З метою виявлення збудника та його чутливості до протитуберкульозних препаратів впроваджено обов’язкове проведення мікроскопічного дослідження харкотиння у осіб при підозрі захворювання на туберкульоз.

Для забезпечення інфекційного контролю проводиться щомісячний епідеміологічний моніторинг показників інфекційної захворюваності в установах, що дає змогу проаналізувати рівень захворюваності, спланувати адміністративно-інженерні заходи та оцінити ефективність проведеної роботи.

Для забезпечення належних медичних та санітарних умов у приміщеннях слідчих ізоляторів впроваджено щоденні покамерні обходи з метою активного виявлення хворих, у тому числі і на туберкульоз, їх термінова ізоляція та встановлення діагнозу із залученням, при необхідності, фахівців територіальних лікувальних закладів Міністерства охорони здоров’я України для подальшого направлення до спеціалізованого лікарняного закладу Департаменту.

Крім того, проводиться повний комплекс санітарно-протиепідемічних заходів з обов’язковою поточною і заключною профілактичною дезінфекцією в осередках інфекції та забезпеченням у повному обсязі лікувального процесу хворих на туберкульоз, постійного контролю за прийомом препаратів з подальшим проведенням протирецидивного і хіміопрофілактичного лікування хворих.

З метою виявлення збудника та його чутливості до протитуберкульозних препаратів впроваджено обов’язкове проведення мікроскопічного дослідження харкотиння у осіб при підозрі захворювання на туберкульоз.

Для забезпечення інфекційного контролю  проводиться щомісячний епідеміологічний моніторинг показників  інфекційної захворюваності в установах, що дає змогу проаналізувати рівень захворюваності, спланувати адміністративно-інженерні заходи та оцінити ефективність проведеної роботи.

Протягом 2011 року профілактичними флюорографічними обстеженнями було охоплено 100%  осіб, узятих під варту. 

Проводиться робота щодо комплектації кваліфікованими кадрами медичних частин установ та своєчасного проходження лікарями і середнім медичним персоналом слідчих ізоляторів професійної атестації та курсів підвищення кваліфікації.

Проводиться санітарно-освітня робота, спрямована на підвищення знань персоналу, засуджених і осіб, узятих під варту, щодо профілактики, діагностики та лікування туберкульозу. 

Завдяки своєчасному і в повному обсязі проведеному комплексу лікувально-діагностичних та протиепідемічних заходів, покращенню умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, досягнуто стабілізації епідемічної ситуації з туберкульозу.

Станом на 01.09.2011 в установах ДПтС перебувало 5267 хворих на туберкульоз, з них у слідчих ізоляторах – 810 хворих осіб, у туберкульозних лікарнях – 4457 осіб.

Станом на 01.10.2011 в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і лікарнях перебувало 6560 ВІЛ-інфікованих осіб, з яких 920 осіб отримують антиретровірусну терапію (АРТ).

З метою приведення умов тримання ув’язнених у відповідність до вимог чинного законодавства здійснюється будівництво лікувального корпусу у протитуберкульозній лікарні для хворих засуджених при Голопристанській виправній колонії Херсонської області (№7), реконструкція приміщень протитуберкульозної лікарні для хворих засуджених при Алчевській виправній колонії Луганської області (№13) та протитуберкульозної лікарні для хворих засуджених при Жданівській виправній колонії Донецької області (№3).

Завдяки впровадженню проекту Світового банку "Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДОМ в Україні" ДПтС вдалося зміцнити матеріально-технічну базу, а саме: придбано обладнання для 85 бактеролігічних лабораторій 1 рівня (СІЗО, установи) та 10 лабораторій 3 рівня (туберкульозні лікарні); закуплено лабораторне обладнання та витратні матеріали до нього на загальну суму 2400 тис. доларів США.

Протягом 2011 року створено дві дільниці слідчого ізолятора в протитуберкульозних лікувальних закладах на 43 місця в Полтавській та Харківській областях.

У зв’язку з обмеженим фінансуванням створення дільниць слідчих ізоляторів на територіях інших спеціалізованих туберкульозних лікарень планується завершити протягом 2012-2015 років.

 Для вирішення проблеми із розміщенням осіб, узятих під варту, та засуджених, надання їм спеціалізованої медичної допомоги видано відомчий наказ від 12.05.2010 № 160 "Про внесення змін до Переліку виправних колоній на території яких організовуються дільниці слідчих ізоляторів", від 14.06.2011 № 192 та від 16.06.2011 № 191 на території виправних колоній створено дільниці слідчих ізоляторів на 2001 місце (станом на 01.10.2011 тримається 677 осіб), з яких 483 – у спеціалізованих туберкульозних лікарнях, а  також арештні доми на 1051 місце на території 32 виправних колоній, куди із слідчих ізоляторів вивезено осіб, засуджених до арешту, вироки яких набрали законної сили.

У разі, якщо у засудженого або ув’язненого виявлено тілесні ушкодження, вони фіксуються у спеціальному журналі обліку злочинів, пригод і подій установи виконання покарань.

У такому випадку проводиться службове розслідування із винесенням відповідного висновку.

Матеріали за результатами службового розслідування подаються до органів прокуратури за місцем розташування установи для надання правової оцінки викладеним у зазначеному висновку фактам.

Щодо покращення умов тримання осіб, позбавлених волі

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України  від 6 січня 2010 р. №12 створено міжвідомча робоча група з питань здійснення заходів щодо перенесення установ та слідчих ізоляторів за межі центральних частин міст.

Проводиться будівництво нового сучасного режимного корпусу для тримання жінок у Київському слідчому ізоляторі, розрахованого на 180 місць, та заплановано введення його в експлуатацію наприкінці 2011 року.

До кінця 2011 року планується завершити опрацювання питання щодо розроблення проектно-кошторисної документації з перепрофілювання Ірпінського виправного центру (№132) і відновлення дозвільної документації на перепрофілювання колишнього лікувально-трудового профілакторію в Керченський ізолятор.

У 2011 році заплановано завершити капітальний ремонт на 23 об’єктах органів і установ Державної пенітенціарної служби України.

Починаючи з 2012 року заплановано розпочати будівництво режимних корпусів у Маріупольському, Вільнянському та Харківському слідчих ізоляторах, відновити дозвільну документацію на перепрофілювання Керченського ізолятора та провести ремонти режимних корпусів Київського, Дніпропетровського, Донецького, Харківського, Львівського, Одеського і Сімферопольського  слідчих ізоляторів. Одночасно вирішується питання щодо виділення земельних ділянок для будівництва нових слідчих ізоляторів за межами міст Херсона і Севастополя.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про попереднє ув’язнення” забезпечується роздільне тримання осіб у місцях попереднього ув’язнення – неповнолітні тримаються окремо від дорослих.

У виняткових випадках, з метою запобігання порушенням режиму в камерах, де тримаються неповнолітні, допускається з санкції прокурора тримання не більше двох дорослих, які вперше притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, що не є тяжкими та особливо тяжкими.

Для проведення заходів соціально-психологічного та освітницького характеру для неповнолітніх у слідчих ізоляторах створено учбові класи, організовано роботу навчально-консультативних пунктів, налагоджено роботу 31 кімнати психоемоційного розвантаження.