8 квітня 2009 року Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин провів круглий стіл на тему: “Перспективи правового регулювання у сфері відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою. Ключові критерії майбутнього закону”.
Його метою стало обговорення гострих проблем, пов’язаних з відновленням прав осіб, депортованих за національною ознакою, узгодження позицій народних депутатів України, виконавчої влади і представників громадських організацій, та підготовка до розгляду Верховною Радою України законопроекту “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”, реєстр. №3142 від 11 вересня 2008 року, внесеного Кабінетом Міністрів України. Оскільки представники громадськості привернули увагу Комітету до недоліків цього документу, було вирішено провести його обговорення.
Крім членів Комітету, у роботі круглого столу брали участь представники міністерств і відомств, громадських організацій, вчені, політики, журналісти, а також - представники міжнародних організацій. На думку голови Комітету О. О. Зарубінського, це сприятиме виробленню узгоджених позицій усіх зацікавлених сторін щодо основоположних моментів майбутнього Закону.
У своєму виступі, він зокрема підкреслив, що проблема депортованих за національною ознакою, є однією з найболючіших проблем, успадкованих Україною від колишнього СРСР. Політика депортації цілих народів та етнічних груп - примусові переселення людей за національною ознакою зі своїх історично обжитих місць, зі своєї Батьківщини здійснювалися не один рік. Обмеження щодо місця їх проживання були зняті ще за часів СРСР, однак лишилася не знятою проблема повернення людей до рідної сторони, компенсації за завдані збитки, відновлення всіх потураних прав.
З прийняттям у 1989 році Верховною Радою СРСР Декларації про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав, був започаткований процес політичної реабілітації етнічних спільнот.
Незалежна Україна також засудила злочинні акти проти народів і національних меншин, про що свідчать заява Верховної Ради УРСР від 18 травня 1990 року “Про річницю масової депортації кримсько-татарського народу”, Укази Президента України про заходи щодо вшанування жертв депортації з Криму (від 14 квітня 1994 року №165/94 та від 27 квітня 1999 року № 457/99), низка нормативних актів Уряду.
Проте, зазначив О. О. Зарубінський, політичні декларації не можуть замінити законодавче врегулювання проблем депортованих.
Оскільки депортовані за національною ознакою є досить вагомою суспільно-значимою категорією жертв політичних репресій, була визначена потреба у підготовці окремого законопроекту, в рамках якого мали бути врегульовані шляхи відновлення їхніх прав. З 1996 року Кабінет Міністрів України неодноразово подавав на розгляд Верховної Ради України такий проект Закону. На жаль, з різних причин він до цього часу не прийнятий. Що ж стосується прийнятого у 2004 році Верховною Радою України Закону “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”, то Президентом України було застосовано право вето.
Голова Комітету привернув увагу учасників круглого столу до того, що облаштування осіб, які повертаються з місць депортації, здійснюється за рахунок самих репатріантів, коштів, виділених Українською стороною, допомоги міжнародних недержавних організацій. При цьому, варто зауважити, що практично всі інші держави – учасниці Бішкекської угоди, усунулися від участі у фінансовому забезпеченні процесу репатріації цих осіб.
Україна практично самотужки, в міру фінансово-економічних можливостей держави, вирішує проблеми репатріантів.
ОБСЄ у свій час високо оцінило прагнення нашої держави щодо врегулювання проблем депортованих, визнавши національну політику стосовно меншин України прогресивною.
Асамблея Ради Європи у своїх Рекомендаціях 1455 (2000 р.) вітала готовність України полегшити реінтеграцію раніше депортованих осіб, зокрема кримських татар, особливо кроки щодо спрощення процедури набуття громадянства України (з внесенням змін до Закону України “Про громадянство України”, питання набуття громадянства України раніше депортованими, яке носило досить гострий характер, було врегульовано з урахуванням усіх проблем, що мали місце у цій сфері) та закликала країн-учасниць до надання підтримки Українському Уряду у реалізації намічених заходів.
Сьогодні, наголосив О. О. Зарубінський, ми стоїмо перед проблемою законодавства, яка вже давно потребує нагального вирішення.
До уваги користувачів сайту: Секретаріат Комітету опрацьовує матеріали дискусії, в якій взяли участь майже двадцять учасників круглого столу. Серед них, зокрема, голова Державного комітету України у справах національностей та релігій О. Н. Саган, президент міжнародної громадської організації “Фонд досліджень та підтримки корінних народів Криму” Н. Бекіров, науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України В. О. Котигоренко, почесний голова Демократичної спілки угорців України М. М. Товт, заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу Р. А. Чубаров, директор Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ С. О. Погорельцев та інші.
Загальні матеріали круглого столу будуть розміщені сайті Комітету пізніше.