Співдоповідь голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин
і міжнаціональних відносин Зарубінського О. О. на парламентських слуханнях 11 січня 2012 року на тему:
“Етнонаціональна політика України:
(За стенограмою слухань)
Шановний головуючий, шановні учасники парламентських слухань! Від імені Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин радий вітати вас на цих слуханнях.
Також хочу подякувати своїм колегам народним депутатам України Давиду Жванія, Володимиру Марущенку, Оксані Білозір та Володимиру Стретовичу за їх ініціативу провести слухання саме з таким порядком денним.
Справді, так склалося, що сконцентровано тема етнополітики до цього часу на парламентські слухання до цієї зали не виносилась. В цій залі за участі широкого загалу обговорювалися лише її окремі аспекти, зокрема проблеми законодавчого врегулювання прав депортованих за національною ознакою.
Сьогодні ми маємо нагоду обговорити стан реалізації державної етнонаціональної політики, окреслити перспективи її подальшого розвитку та акцентувати увагу влади і суспільства на проблемах, які цілком очевидно ми маємо у цій царині.
20 років української незалежності засвідчили, що питання етнонаціональної політики у нашій державі завжди були на чільному місці. Україна позиціонувала себе і утвердилася як держава з високим рівнем толерантності і міжнаціональної взаємоповаги.
Я навмисно, шановні друзі, використовую термін "толерантність", а не "терпимість", як це інколи робиться. Думаю, що, коли мова йде про відносини між етнічними групами, між представниками різних націй і національностей в нашій державі термін "терпимість" є некоректним, оскільки не можна терпіти чи не терпіти представників іншої етнічної групи. Не терпіти чи терпіти можна погане повітря, а тих, хто живе поруч з нами, треба приймати, приймати такими, якими вони є, з розумінням їхніх особливостей, специфіки, ментальності, уподобань, симпатій, антипатій.
Отже, пропоную, щоби неправильна, некоректна формула терпимості до представників інших націй була усунута з нашого лексикону толерантністю. Правову основу в сфері міжнаціональних відносин заклали: Декларація про державний суверенітет України та Декларація прав національностей України. Ці засадничі для української держави документи сформулювали принципи, на яких зараз будується етнонаціональна політика; повага до прав національних меншин, їх вільний національно-культурний розвиток, рівні права всіх етносів, які проживають в Україні; та заборона дискримінації за національною ознакою. Пізніше гарантії прав національних меншин були закріплені і знайшли свій розвиток як в Конституції України, так і в цілій низці законів. Всі не буду перераховувати, назву лише Закон про національні меншини в Україні.
Але частиною українського законодавства, частиною і принципами, яких має дотримуватися українська держава, проводячи, формуючи, формулюючи етнонаціональну політику, засади етнонаціональної політики, мають бути і міжнародні документи, які ратифікувала Україна. Зокрема, йдеться про Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Українське законодавство з питань захисту прав і свобод національних меншин постійно доповнюється також і за рахунок міждержавних договорів та спеціальних угод про співробітництво в забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин. Зокрема, такі угоди укладені нашою державою з Молдовою, Білоруссю, Польщею, Німеччиною, Узбекистаном. Хотілося б вірити, що цей перелік буде продовжений.
Важливою складовою всього масиву законодавства у цій сфері є також, і це цілком зрозуміло, нормативно-правові акти Президента України та Кабміну.
Разом з тим, шановні учасники слухань, давно назріла потреба визначення цілісного концептуального бачення основних засад етнополітики. Зокрема, хочу звернути увагу і наголосити, що питання прийняття нової редакції Закону про національні меншини в Україні було поставлено в пряму залежність від ухвалення основ етнополітики. В Посланні Президента України до Верховної Ради, проголошеному в квітні 2011 року, сформульовано завдання держави вибудувати концепцію етнополітики, цитую: орієнтовану на європейські цінності, здатну адекватно і ефективно реагувати на зміни в етнополітичній ситуації, пов`язаній з процесами глобалізації. А також - сформульовано принципи, на яких вона повинна базуватися.
І ми добре розуміємо, опрацювання такого масштабного і амбітного документа неможливо без проведення попереднього обговорення з суб`єктами етнополітичних процесів. Тому ми очікуємо і про це головуючий вже казав, від сьогоднішніх слухань широкого спектру думок щодо ситуації в сфері міжнаціональних відносин, конструктивних пропозицій, що могли б лягти в основу розробки концепції етнополітики.
У складі Верховної Ради України, починаючи з першого скликання, діяла комісія, що опікувалась міжнаціональними відносинами. Пізніше і дотепер у структурі парламенту незмінно працює Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, і один з керівників протягом двох скликань цього комітету Геннадій Йосипович Удовенко, який надзвичайно багато зробив для формування української політики в сфері, вибачте за тавтологію, етнополітики, багато зробив для нашої країни. Він присутній і буде виступати. (Оплески)
Ми стоїмо… комітет стоїть на позиції проведення широкого суспільного діалогу, який має передувати прийняттю рішень. Не рішення, а потім обговорення, а діалог, який має передувати прийняттю рішень, яким визначали права і свободи людини особливо в такій чутливій сфері як етнополітика.
На пропозицію громадських організацій комітетом були проведені круглі столи на тему: "Перспективи правового регулювання у сфері відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", "Проблеми законодавчого врегулювання етнонаціональної політики в Україні. Основні критерії майбутнього закону", "Перспективи правового регулювання державної підтримки української громади за кордоном"; комітетські слухання: "Сучасний стан та шляхи врегулювання проблем у сфері захисту прав трудових мігрантів-громадян України".
Саме ці заходи мали визначальний вплив на формування позиції комітету щодо правового врегулювання відносин в зазначеній сфері.
У підсумку, і я маю це заявити, був відкликаний урядовий проект Закону про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, який категорично не сприймався у середовищі депортованих. Натомість був внесений законопроект народним депутатом України Джемілєвим, що базувався на висновках учасників "круглого столу". Він теж буде сьогодні виступати, шановний Мустафа Джемілєв.
Так само був відкликаний проект концепції державної етнонаціональної політики, внесений Кабінетом Міністрів, як такий, що не відповідав вимогам часу та не давав відповіді на існуючі виклики.
Комітет систематично здійснював контроль щодо виконання вимог законодавства у сфері етнонаціональної політики. Ми заслуховували на своєму засіданні інформацію представників центральних органів виконавчої влади про стан задоволення національно-культурних, мовних, освітніх потреб національних меншин в Україні, звіти Рахункової палати щодо ефективності використання коштів на виконання державних програм, зокрема з розселення та облаштування депортованих, з питань співпраці з закордонними українцями.
Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин підтримує тісне співробітництво з офісом Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, Представництвом Міжнародної організації з міграції. Маю сказати, що 21 грудня минулого року – зовсім нещодавно – комітет формалізував свої стосунки з Міжнародною організацією з міграції (вперше в історії взаємин МОМ в інших країнах), уклавши меморандум про взаєморозуміння і співпрацю з Представництвом Міжнародної організації міграції в Україні.
Шановні учасники слухань, впродовж двох десятиліть в нашій державі відбувався пошук ефективної системи етнополітичного менеджменту. Хочу наголосити, що в структурі виконавчої влади постійно функціонував орган, покликаний реалізовувати державну етнонаціональну політику. Після адмінреформи 2010 року функції із забезпечення реалізації прав осіб, які належать до національних меншин України, були віднесені до компетенції Міністерства культури України, власне, тому міністр і виступав.
Поки що, очевидно, рано судити, наскільки ефективною буде діяльність зазначеного міністерства у сфері етнополітики, але відразу висловлюю пропозицію комітету щодо необхідності посилити ресурсний і кадровий потенціал цього міністерства у тій складовій, що відповідає за реалізацію етнополітики. В цьому зв'язку вважаємо доцільним розглянути питання про утворення Державної служби у справах національностей та релігії, як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовувалася би, можливо, через міністра культури України.
На нашу думку, успішність реалізації етнополітики на пряму залежить від підтримки постійного діалогу влади з суб'єктами етнополітичних процесів та взаємного діалогу етноспільнот між собою. На сьогодні існує гуманітарна рада при Президентові України, у складі якої, цілком можливо, на нашу думку, якщо хочете, на наше переконання, варто утворити підрозділ у справах етнополітики. Таку пропозицію ми пропонуємо включити до рекомендацій сьогоднішніх слухань.
Потреба в ефективному менеджменті у сфері етнополітики та посиленні взаємодії з громадськістю викликана значною кількістю нагальних проблем. Коротко означу окремі з них. Постійної уваги і послідовного врегулювання потребують етнонаціональні проблеми Криму з урахуванням специфіки етнонаціональних відносин, пов'язаних з репатріацією, облаштуванням депортованих етнічних спільнот. Перш за все, має бути невідкладно розроблена і затверджена програма облаштування кримських татар та інших осіб, депортованих за національною ознакою, які повернулися, чи повертаються на проживання в Україну, і їх адаптація, і інтеграція в українське суспільство. Як мінімум програма до 2015 року. По-друге, завдання правового врегулювання цілого комплексу питань має вирішити ухвалення Закону про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою. Такий проект внесений до Верховної Ради України, про що я вже казав. Він підтриманий нашим комітетом і рекомендований до прийняття в першому читанні. Але скажу відверто, що його ухвалення залежить від політичної волі і активного залучення до цього процесу Уряду. Проблема реалізації конкретних заходів для збереження і підтримання етнокультурних потреб народів, що зникають, про що в нас майже ніколи не говорять. Насамперед це стосується кримчаків, кількість яких – близько 400 чоловік перейшла позначку, за якою процес демографічного самовідтворення, фактично, стає неможливим. Обов'язком суспільства залишається збереження пам'яті про їхню культурну спадщину.
Подібна небезпека стає дедалі більш реальною для караїмів, чисельність яких з кожним переписом скорочується, зараз вона становить менше 1200 осіб. Варто передбачити, можливо, не окремою програмою, але обов'язково окремим напрямком загальної програми підтримки культур національних менших збереження культурної спадщини зникаючих етносів.
Наступна проблема, на яку необхідно звернути увагу, потреба у більшій активності держави щодо задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців та трудових мігрантів з числа громадян України. Сприяння збереженню ними своєї етнічної ідентичності. Це засвідчили організовані комітетом слухання з питань співпраці із закордонними українцями та з проблематики трудових мігрантів. Вирішенню цих проблем може сприяти, на нашу думку, корелювання, так, саме корелювання етнополітики України з державами-сусідами через застосування симетричного, наголошую, симетричного підходу для задоволення етнокультурних потреб вихідців із сусідніх країн неукраїнського походження, і, відповідно, українських меншин у державах-сусідах.
Ще одним інструментом є утворення і функціонування двосторонніх комісій з питань співробітництва у галузі культурно-мовних потреб національних меншин. Частина таких комісій вже створена, це українсько-словацька, українсько-угорська, українсько-румунська комісія, які вже працюють.
Шановні учасники слухань! Ми не повинні себе заспокоювати тим, що в нас немає гострих етнічних конфліктів, масштабної ксенофобії. Заспокоївшись, Україна може дуже швидко опинитися перед цими викликами. Варто згадати, що ще у 2006 році у звіті тодішнього генсека ООН Кофі Аннана, поданому на розгляд учасників комісії з народонаселення і розвитку зазначалося, що Україна входить у першу п'ятірку країн, де мешкають міжнародні мігранти, посідаючи четверте місце в цьому списку.
Очевидно, що посилення процесів міграції до України представників тих громад, які не проживали традиційно на її території, призводить до утворення в Україні нових етнічних груп, і це треба добре усвідомлювати. І тому питання інтеграції і, кажімо, співжиття цих етнічних груп з громадянами України стоїть сьогодні на одному з перших місць.
І завершуючи свій виступ, зазначу. В Україні впродовж багатьох століть сформувалося унікальне, дійсно, унікальне розмаїття національних культур, яке є загальним надбанням, яке є джерелом духовного розвитку нашої країни. І сьогодні головне завдання – зберегти це надбання через забезпечення умов для рівноправного розвитку культур, їх взаємозбагачення, що буде сприяти зміцненню громадянського суспільства і підвалин української держави. Дякую за увагу.