СТЕНОГРАМА

слухань у Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин на тему: „Практика застосування Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”

від 10 листопада  2010 року

                               Веде засідання  Зарубінський О.О.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники слухань, шановні  пані і панове, представники засобів масової інформації, всі, хто тут присутній, у цій гарній залі! Радий вітати вас від імені Комітету з питань прав людини,  національних меншин і міжнаціональних відносин, всіх присутніх на  комітетських слуханнях і висловити, перш за все, впевненість, що не лише  зацікавленість питаннями рівності жінок і чоловіків об’єднує цю залу,  всі, хто тут зібрався, але і розуміння, і усвідомлення того, що через розв’язання гендерних проблем українське суспільство  здатне вирішити багато інших  гострих і  політичних, і соціальних проблем, досягти вищого рівня розвитку, забезпечити  європейські стандарти, про що всі кажуть,  європейські стандарти своїм громадянам: і жінкам, і чоловікам. 

Наша країна приєдналася до цілей і  розвитку тисячоліття, визначивши  для себе забезпечення  гендерної рівності як важливу складову подальшого розвитку та один із пріоритетів  державної політики.

В цьому році на саміті країн-членів Організації Об’єднаних Націй Україна звітувала про прогрес, досягнутий на цьому шляху. З огляду на це, сподіваюсь, що сьогоднішні слухання стануть нашим, дозвольте так сказати, стануть нашим внутрішнім звітом щодо здобутків у сфері утвердження гендерної рівності та сформулюють нові завдання, що потребують вирішення на даному етапі.

Перш за все, шановні пані і панове, дозвольте поінформувати вас про регламент роботи слухань. На весь захід ми відводимо 2 з половиною години: 2 години на слухання безпосередньо і 30 хвилин після цих 2 годин для неформального спілкування за чашкою кави. Для доповіді та співдоповіді пропонується відвести по 15 хвилин, для виступів – до 5 хвилин.

Ми проводимо комітетські слухання за дорученням Верховної Ради України. Наші колеги, народні депутати Ірина Геращенко, Ольга Герасим’юк та Олена Кондратюк внесли проект постанови, якою пропонувалось 8 грудня цього року провести парламентські слухання на тему: „Забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків. Проблеми і дієві механізми їх вирішення”. Разом з тим, вже на той час, на час внесення цього проекту постановами Верховної Ради України вже було визначено графік проведення парламентських слухань впродовж всієї цієї сьомої сесії Верховної Ради України. Тому Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин запропонував парламенту ухвалити рішення про проведення відповідних комітетських слухань, і парламент з цим погодився. Ми лише дещо уточнили тему слухань. З огляду на те, що минуло вже 5 років з часу прийняття Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, і є потреба обговорити стан виконання цього закону. Саме на Комітет з питань з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин покладено завдання аналізувати практику застосування даного закону державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами. Це не перший захід комітету з цього питання. На засіданні комітету ми заслуховували стан виконання рекомендацій парламентських слухань „Рівні права та можливості в Україні: реалії та перспективи”, провели круглий стіл на тему: „Становище чоловіків в Україні”. Я бачу, багато присутніх брали участь і в цьому круглому столі. Отже, становище чоловіків в Україні. Провели низку навчальних семінарів тощо. Думаю, детальніше на цьому зупиниться  у своїй співдоповіді Олена Федорівна Бондаренко, яка очолює відповідний підкомітет нашого комітету і курує це питання протягом вже багатьох років. Я думаю, що (і це не тільки моя думка, а думка членів комітету, і парламентарів) успішно  займається цим питанням.

Головним завданням сьогоднішніх слухань є чітке і предметне обговорення питань практичного застосування закону,  ефективності його виконання органами  влади, дотримання вимог закону, досягнення, які ми маємо, і звичайно ж проблеми, які залишились неврегульованими або не врегульованими певною мірою.  Адже Закон України, я хотів би про це особливо наголосити, Закон України „Про забезпечення рівних прав та  можливостей жінок  і чоловіків” не врегулював,  і  можемо це констатувати, не врегулював всіх проблем у сфері гендерної рівності. Значною мірою з об’єктивних причин, будемо об`єктивними, тому що він є рамковим за своїм форматом і тому потребує  подальшої імплементації  в законодавстві, розвитку його положень  у нормативно-правових актах, зокрема в державних цільових програмах. Я думаю, що сьогодні учасники слухань і про це будуть говорити. Тому, на нашу думку, комітетські слухання за участі народних депутатів України, представників міністерств та інших центральних органів влади, науковців,  експертів та широкого кола громадських організацій   дозволять ґрунтовно проаналізувати стан виконання закону і дадуть конкретні імпульси для подальшої роботи і законодавчого органу, і органів виконавчої влади щодо вдосконалення державної політики у сфері забезпечення гендерної рівності.

Наш комітет ввів у практику своєї роботи підтримку широкого діалогу з громадськістю щодо вирішення на законодавчому рівні важливих суспільних завдань. Практично по кожному напрямку роботи комітету ми провели такі заходи і опираємося в своїй діяльності на їх висновки та пропозиції. Без зайвих компліментів, шановні учасники слухань, скажу, що наявним досягненням у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків значною мірою слід завдячувати неурядовим організаціям, чия послідовна, чия наполеглива робота у цій царині мобілізує і парламент, і урядові структури. Я думаю, мої колеги з цим погодяться.

Тому, шановні пані і панове, закликаю всіх учасників слухань до відвертої, до щирої розмови, до висловлення зауважень, міркувань, пропозицій, рекомендацій, які дозволять відчути реальний стан справ у цій сфері і окреслити шляхи подальшої діяльності. В нас є дві доповіді, або я назвав би їх – співдоповіді. Ми домовились, що до 15 хвилин. Ми надамо буквально за хвилину слово Толстоуховій Світлані Валентинівні, я оголошу це, потім Олені Федорівні Бондаренко.

Але я хотів би перед співдоповідями коротке вступне слово надати Елеонорі Валентайн – директору програми сприяння парламенту України, вона дуже багато зробила, як і завжди багато робить для організації відповідних заходів, із якою наш комітет просто дружить.

 

_______________. Співорганізатор сьогоднішнього заходу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А вона про це скаже.

 

ВАЛЕНТАЙН Е. Добрий день. Дякую, пане голова, і дякую всім присутнім за активну участь і ентузіастичний виклик на запрошення комітету.

Я хочу просто два слова сказати про програми сприяння парламенту, ………. працює в Україні з 94-го року, і в рамках  програми агентство ………… з міжнародного розвитку.

Чому ми дуже раді просто сьогодні бути присутні і дати  допомогу комітету на ………. просто цього заходу. Наскільки дуже багато років… то ми працювали з комітетами щодо удосконалення процедури і процесу проведення слухань, комітетських слухань особливо, у Верховній  Раді.

Я хочу надати належну …………. Комітету з прав людини у Верховній  Раді, як одна б, я би сказала, …………. комітету, якщо регулярно ……….. просто такі зустрічі, де є суттєвий вклад громадськості усієї України.

На цей раз я хочу подякувати секретаріату комітету за співпрацю з експериментом як би надання заяв, щоб розширити ці можливості просто брати участь в цих слуханнях сьогодні. І я зрозуміла, що ці експерименти вдалі, і я думаю, що ми будемо розширювати цю практику серед наших інших колег в інших комітетах.

Два слова про тему сьогоднішніх слухань, котра є дуже важливою, гендерна політика то є політика всіх... політична подія і законотворчих… і подія у Верховній  Раді, як і в Україні, як і у світі. Немає просто теми, в котру не включається просто питання про гендери… наскільки просто це є невідмінна частина всього політичного процесу.

Я хочу підтвердити просто те, що  пан голова сказав, що є слухання, які можуть давати можливості комітету зрозуміти,чи працює закон, як ми передбачали. І ця  сьогоднішня зустріч дає можливості детально і предметно вивчити наскільки закон працює, як було передбачено.

Я сподіваюсь, що сьогодні, я просто дуже багато знайомих облич бачу, я знаю, що це буде дуже цікава і предметна дискусія, і представлення. Я дуже вдячна за можливості співпраці і будемо навіть …….. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пані Елеоноро.

Слово для доповіді дозвольте надати заступнику міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Толстоуховій Світлані Валентинівні. Прошу вас.

 

ТОЛСТОУХОВА С.В. Шановні народні депутати! Шановний Олег Олександрович, Олена Федорівна! Як голова комітету і голова підкомітету я хочу від, і шановні присутні, я хочу подякувати від міністра, від себе особисто і від працівників  міністерства за нагоду брати участь в комітетських слуханнях.

Я хотіла б сказати, що  ми весь час відчуваємо, а сьогодні дуже серйозне парламентське супроводження з боку комітету, питання реалізації гендерної політики. Ми більш детальну інформацію, вона не підготовлена, як інформаційно-аналітичний матеріал від міністерств і інших центральних органів виконавчої влади, тому свою доповідь і свою інформацію я б хотіла викласти по практиці застосування і  виконання Закону України в напрямках державної політики.

Я б хотіла сказати, що інтеграційний напрямок, який обрала Україна, відкриває перспективи інтегрувати європейські цінності, серед яких найважливішими сьогодні є права людини і рівні права і можливості жінок і чоловіків.

Такі інтегрування з більшим чи меншим успіхом, ми відмічаємо, відбуваються протягом останніх 10-15 років, але ключовою подією все ж таки стало прийняття закону  у вересні 2005 року Верховною Радою, Закону України „Про забезпечення рівних прав і можливостей  жінок та чоловіків”.

Законом визначено основні засади державної гендерної політики і завдання безпосередньо для  міністерства як центрального уповноваженого органу виконавчої влади, як відповідального за цей напрямок державної політики. Я не буду зупинятися на функціях і повноваженнях міністерства у цій сфері, вони визначені відповідно до положення про міністерства, я думаю, що ви з ними знайомі.

Якщо говорити про державну політику і основні напрямки, які визначає цей закон, то першим є утвердження гендерної рівності, недопущення дискримінації за ознакою статі, застосування позитивних дій, забезпечення рівності участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень, забезпечення рівних можливостей жінкам, чоловікам щодо приєднання професійних сімейних обов’язків, підтримку сім’ї, формування відповідального материнства, батьківства, виховання пропаганди серед населення культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності, захист суспільства від інформації, спрямований на дискримінацію за ознакою статі.

Що стосується по окремих напрямках утвердження гендерної рівності. Стан забезпечення гендерної рівності оцінюється за такими показниками. Перший - доступ жінок і чоловіків до економічних ресурсів і можливість самореалізації, доступ до освіти, участь в політичному житті, стан здоров’я та рівень особистої безпеки. Цей показник включає тривалість життя, захворюваність, смертність, статистику щодо домашнього насильства, рівень злочинності. Саме на цих індикаторах Всесвітній економічний форум готує щорічний звіт зі стану гендерної рівності в країнах світу. В цьому звіті міститься рейтинг країн відповідно до їх сукупної успішності у досягненні всіх чотирьох показників.

У 2009 році Україна зайняла 61 місце із 134 країн, що були включені до рейтингу. І в 2006 році цей показник був - 47 місце, в 2007 році - 57, у 2008 році - 62 і в 2009 - 61 місце. За цей період було розроблено і прийнято низку нормативно-правових актів. У 2008 році зміни до Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, яке розширює омбудсмена у гендерній сфері, зокрема щодо здійснення контролю за забезпеченням рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, розгляду скарг, пов’язаних з гендерною дискримінацією. Постанова Кабінету Міністрів про підготовку і проведення року гендерної рівності, положення про Міністерство України у справах сім’ї, молоді, як спеціально уповноважений орган, Постанову Кабміну „Про консультативно-дорадчий орган з питань сім’ї гендерної рівності демографічного розвитку, протидії торгівлі людьми”, Постанову Кабінету Міністрів „Про проведення гендерної правової експертизи”. Були розроблені і запроваджені три державні програми: Державна програма з утвердження гендерної рівності на період до 2010 року;  Державна програма підтримки сім’ї на період до 2010 року та Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року.

Що стосується недопущення дискримінації за ознакою статі.  Маємо констатувати, що визначення поняття „дискримінація”, що міститься в Законі про забезпечення рівних прав і можливостей, недостатньо  чітко і явно охоплює проблему непрямої  дискримінації. Відсутній дієвий механізм розгляду скарг та санкцій на можливу дискримінацію за ознакою статі, відсутній  облік клієнтів та видів скарг.

Дискримінація за  ознакою статі в Україні найбільше проявляється в сфері праці. Попередження дискримінації передбачає не лише законодавчу заборону, але і систему дій з боку держави. Ці дії повинні унеможливлювати дискримінацію та здійснювати моніторинг стану порушення і  відновлення прав людини.

З цією метою в 2009 році міністерством було створено Експертну раду стосовно недопущення розгляду скарг, що стосується дискримінації за ознакою статі. На жаль, жодного засідання цієї ради не проводилося.

В 2010 році розпочато поновлену діяльність Експертної ради з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі. Протягом вересня-жовтня 2010 року відбулося два засідання Експертної ради на якому представлено склад ради, обговорена мета, завдання, повноваження і порядок діяльності співпраці засобів масової інформації.

На засіданні Експертної ради вже опрацьовано три скарги, що надійшли до  міністерства, підготовлені висновки експертів.

Перша скарга стосувалася висловлювання Прем’єр-міністра України    щодо ролі і місця жінок в суспільстві. Друга - звернення  групи синодів української церкви щодо  неприпустимості гендерної політики в Україні. І третя - щодо сектинської реклами. Одна скарга – четверта - знаходиться в роботі.

На захист суспільства від дискримінаційної реклами розроблено проекти нормативно-правових актів щодо внесення змін до законів України - це Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі –„Про  рекламу” і „Про захист суспільної моралі”.

Застосування позитивних дій. На жаль, питання застосування позитивних дій не мало суспільного визнання, тільки зараз міністерством ініційовано застосування позитивних дій. Міністерством створено робочу групу щодо розробки проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів стосовно забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.   На виконання доручення прем’єр-міністра  України з економічних   питань Тигіпка, Сергія Тигіпка розроблено  пакет документів, який подано на розгляд, на погодження центральним органам виконавчої влади, місцевим органам виконавчої влади. Це закони, внесення змін: „Про державну службу в Україні”, „Про  забезпечення  рівних прав  і можливостей  жінок і чоловіків”, „Про вибори народних депутатів  України”, „Про політичні партії в Україні”, „Про Центральну виборчу комісію”, „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських і селищних  міських голів”.

Прийняття законопроекту, на наш погляд, забезпечить паритетні  представлення  жінок і чоловіків у списках політичних партій та виборчих списках, контроль за дотриманням політичними партіями вимог  ……… дискримінації осіб за ознакою статі, дозволить досягти просування на посаду  державних службовців вищих категорій представників тієї статі, щодо якої  існує гендерний дисбаланс, і дозволить працюючим  гармонізувати професійне і сімейне життя.

Просили б, і будемо звертатися  до комітету,    про належний і  відповідний, я думаю, що буде ефективний, парламентських слухань, парламентського супровіду даного  законопроекту.

Забезпечення рівної участі жінок і  чоловіків  у прийнятті суспільно важливих   питань. Взаємне представництво  жінок у законодавчих  органах України  займає 113  місце в світі, але не  серед 194 країн, держав світу, а серед 135 – 23 місце з кінця.

Рівноправна участь жінок  і чоловіків у політичному житті та на вищих щаблях державного правління  не є лише вимогою елементарної справедливості і демократії, але  є необхідною умовою досягнення рівності у суспільстві, просування гендерно чутливої політики до інших сфер життя.

Несприятливе становище України за цим індикатором- цілі розвитку тисячоліття - визначається незначним представництвом  жінок у парламенті: протягом всього періоду незалежності України не перевищував 8 відсотків. Водночас в середньому по Європейському Союзу жінки  посідають близько  30 відсотків парламентських місць,  а в країнах Північної Європи, яким вдалось досягти найбільшого прогресу  в сфері гендерної рівності, навіть більше: в Швеції - 47 відсотків, в Нідерландах  - 42, в Норвегії - 39.

Цілком закономірно, що жінки набагато краще представлені  на місцевому рівні органів управління в усьому світі, в тому числі в Україні. За даними 2008 року питома вага жінок у складі місцевих органів управління становила  37 відсотків, при цьому, серед депутатів обласних органів влади -12 відсотків,  районних органів влади - 33 відсотки.

Практичне відсторонення українських жінок від прийняття  рішень на найвищому політичному рівні, відсутність жінок у складі Кабінету Міністрів України, серед голів обласних державних адміністрацій, незначна кількість жінок заступників керівників органів виконавчої влади, із 168 – 12, не узгоджується  з досить високим індикатором їх участі у системі державної служби. В цілому жінки переважають у складі державних службовців, як керівників так і спеціалістів, відповідно 64 і 8 відсотків і 79 і 5 відсотків на початок 2010 року. Проте жінки становлять абсолютну більшість державних службовців на нижчих, на посадах нижчого рівня, які потребують нижчої кваліфікації і, звичайно, передбачають нижчий рівень відповідальності і участі в прийнятті рішень. Лише 13,3 відсотків в першій посадовій категорії керівників, які беруть участь у прийнятті рішень, - це є жінки.

Забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних і сімейних обов’язків, підтримка сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства. Забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних і сімейних обов’язків має вирішальне значення для активізації професійного статусу відповідно вирівнювання доходів жінок і чоловіків. У цьому контексті важливим залишається і актуальним розвиток доступної інфраструктури побутових послуг, розширення мережі дитячих дошкільних закладів, які б надавали освітньо-виховні послуги високої якості, формування передумов для широкого залучення та виконання сімейних та батьківських обов’язків, зокрема заохочення батьків до використання відпустки по догляду за дитиною. Статистика -  таких жінок тільки 2 відсотки.

Отже ми маємо зосередити наші зусилля на пропаганду ............ такої можливості, а також на створенні механізмів мотивації роботодавців, особливо в сфері приватного бізнесу, надавати такі відпустки своїм працівникам. Не менш нагальним є врахування позитивного досвіду розвинених економік світу з визнання неоплачуваної домашньої роботи, оцінки її внеску до формування валового внутрішнього продукту країни, обґрунтування розміру прямої оплати домашньої праці.

Проблема нерівних можливостей чоловіків і жінок в Україні не обмежується суспільно-політичним життям, ринком праці, рівнем доходів. Численні гендерні невідповідності існують і в сфері сімейних правовідносин. Державна сімейна політика є одним із пріоритетних напрямів державної політики. Було зроблено чимало для розбудови системи державної політики щодо підтримки сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства, але існує дуже багато невирішених проблем  невирішених проблем, серед яких - перше - низький рівень народжуваності. Про при   підвищення рівня народжуваності протягом 2006 – 2009 років Україна відноситься до групи країн з низьким значенням сумарного показника народжуваності - 1,45  та збільшення рівня захворюваності жінок. 89,3 відсотка випадків безпліддя стосується саме жінок.

Рак молочної залози - друга за кількістю причина смерті серед жінок. Щороку більше тисячі жінок помирає через домашнє насильство.

44 відсотка громадян України протягом свого життя страждали від домашнього насильства. 7 відсотків- впродовж 2009 року.

Загалом 45 відсотків жінок впродовж життя зазнавали насильства в сім’ї, зокрема 27 відсотків - в дитячому віці, а 33 - в дорослому.

Розвиток альтернативних форм сімейних союзів, громадянських шлюбів кожний, за даними державної статистики, кожне десяте подружжя не реєструє офіційно свої шлюбні стосунки.

Швидке поширення соціально небезпечних хвороб, насамперед, туберкульозу, ВІЛ СНІД, алкоголізму, наркоманії, зокрема жіночого алкоголізму.

Висока частка неповних сімей, в яких діти виховує лише один з батьків, як правило - мати.  Кожне п’яте домогосподарства з дітьми (2008 рік) 19,4 - це неповна сім’я.

Значна кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. Станом на початок 2010 року таких дітей нараховується більше 100 тисяч.

 Подолання кризових проявів у функціонуванні інституту сім’ї та найгостріших проблем демографічного розвитку на сьогодні є найактуальнішим завданням українського суспільства, держави, влади, центральних органів виконавчої влади і в цілому української громади.  І це потребує цілісного, цілеспрямованого комплексного державного впливу на відповідні процеси.

Суперечливий   характер в сімейних трансформаціях, кризові прояви у демографічному розвитку населення України,  загострення проблем функціонування розвитку сім’ї спричинені сукупністю  взаємопов’язаних і взаємообумовлених чинників: і зниження престижу сім’ї, нівелювання сімейних цінностей,  непідготовленість молоді до подружнього життя, відсутність спеціальних спеціалізованих послуг і служб для надання допомоги молодим сім’ям, знецінення низки моральних цінностей (довіри,  порядності, доброти,   відданості, взаємоповаги); низька культура статевої, репродуктивної поведінки молоді, сімейних стосунків, поширення сімейного насильства, відсутність у населення мотивації до ведення  здорового способу життя, поширення шкідливих звичок, недостатній рівень педагогічної культури батьків, їх відповідальності за здоров’я і виховання    дітей, і виконання своїх функцій; незадовільний життєвий рівень багатьох сімей, низькі стандарти оплати праці, невирішення житлової проблеми; поширення бідності, індекс якої складає, за даними Уповноваженого з прав людини, 70 відсотків.

Наявна державна політика спрямована переважно на підтримку соціально незахищених верств населення, кКультивує партеналізм і включає заходи реагування на наявні негативні явища, що мають місце у цій сфері.

Державна політика щодо населення і сім’ї в Україні наразі не має системного характеру і відповідно не дає необхідного результату. На вирішення саме цих завдань і спрямована нова, Загальнодержавна програма підтримки сім’ї, демографічного розвитку, яка розроблена міністерством. І яка погоджується зараз на рівні центральних органів виконавчої влади, обласного, центральних місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, і розрахована до 15 року.

Здійснення гендерно-правової експертизи. Постановою Кабінету Міністрів України про проведення гендерно-правової експертизи визначено обов’язкове проведення гендерно-правової експертизи законодавства. Відповідно до постанови, гендерно-правову експертизу законодавства здійснює Міністерство юстиції. Починаючи з сьомого року гендерній експертизі були піддані в сьомому році 10 нормативно-правових акти про відпустку. Закон про відпустку, про державну допомогу сім’ям з дітьми, про зайнятість населення, про еміграцію, про вибори народних депутатів, про статус народного депутата, про службу в органах місцевого самоврядування, про соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, про військовий обов’язок і військову службу, про статус гірських населених пунктів.

У 2008 році – чотири. Митний кодекс, Закон України про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту, Закон України про правові засади цивільного захисту і Постанова Верховної Ради України про затвердження положення про помічника-консультанта народного депутата.

В 2009 році – Сімейний кодекс. В 2010 році – Кодекс законів України.

За оцінками Міністерства юстиції України, в результаті проведення гендерно-правових експертиз законодавства та проектів нормативно-правових актів виявлено, що існуючі нормативно-правові акти не є досконалими і містять загрози виникненню дискримінаційних ситуацій. Загалом українське законодавство можна характеризувати як гендерно нейтральне. Але яке не забезпечує в повній мірі гендерну рівність.

Відображення органами державної статистики показників становища чоловіків і жінок у всіх сферах суспільства, життя. Гендерна статистика впроваджена.

Система  показників гендерної статистики охоплює групи від демографічних  показників охорони здоров’я, освіти, зайнятості, безробіття, соціального захисту, але відчувається потреба  в даних спеціальних обстеженнях щодо становища жінок, чоловіків, ведення ними сімейного господарства, участь   у     вихованні, статистики  щодо видів скарг, поданих до судів, прокуратури, офісу омбудсмена і інші.

Національний механізм. Національний механізм на сьогодні забезпечення рівних прав і можливостей,  представлених державними інституціями.  Я не буду його озвучувати, але хочу сказати, як оцінка. Маємо констатувати: національний механізм не має достатніх повноважень, не забезпечений адекватними кадрами, фінансовими ресурсами, щоб виконувати свій мандат і підтримувати просування жінок і    принципів гендерної рівності в ефективний спосіб.

Забезпечення рівних прав  і можливості жінок у праці  та одержання винагороди за неї. За даними Міністерства праці, соціальної політики середньомісячна заробітна плата  за січень-грудень 2010 року становить тисячу 800  чоловіків – 2  тисячі 388.  І сьогодні дуже велика статистика по домашній праці, по рівноцінній оплаті праці, по необхідності  імплементації  міжнародних конвенцій сьогодні. Я хочу сказати, що нерівність цих диспропорцій і у сфері  зайнятості ринку праці, на наш погляд, спричиняє негативні наслідки для  соціально-економічного розвитку держави.

Виховання пропаганди серед населення культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності.  Тут  можна багато позитивних прикладів привести, і ми даєм сьогодні як  Міністерство освіти, але ми б хотіли сказати наступне.   Коли ми сьогодні будемо  мати ефективну систему гендерної  освіти і систему  гендерного виховання, воно буде працювати сьогодні  на формування відповідної високої гендерної  культури у суспільстві, але це має  працювати, як  система і як  державна ідеологія державної політики.

Що стосується основних напрямків. Я закінчую. Найбільш узагальненою основними напрямками  гендерної політики викладено сьогодні у новій стратегії ЄС щодо гендерної рівності. В ній передбачено конкретні заходи, які   спрямовані на досягнення результатів у п’яти  ключових сферах – перша – в   економіці на ринку праці,  питання рівної оплати праці, рівного представництва  на керівних посадах, подолання гендерного насильства і розвиток гендерної рівності. Оці всі  напрямки, ці всі завдання   є актуальними для України і мають бути покладені в основу загальнодержавної програми, яка сьогодні розробляється і погоджується.

Першочергові кроки. На сьогоднішній день розроблено Закон України "Про затвердження загальнодержавної соціальної програми забезпечення рівних прав і можливостей”, і до кінця року ми подаємо у Верховну Раду   як закон, про затвердження загальнодержавної програми підтримки сім’ї, демографічного розвитку, про затвердження загальнодержавної соціальної програми протидії торгівлі людьми, Закон України "Про попередження протидії торгівлі людьми” і про внесення змін до деяких законодавчих актів як позитивні дії, я вже їх перераховувала вище. Розроблена і подана Кабінету  Міністрів постанова про затвердження типового положення про радника з питань забезпечення рівних прав і можливостей, постанова Кабміну про затвердження типового положення про гендерний центр.

Слід, на наш погляд, проводити широкомасштабні інформаційно-просвітницькі кампанії, рекламні кампанії, кампанії громадської обізнаності, просвіти з прав людини, провадження гендерної культури, формування гендерної освіти і формування гендерної культури. Вважаємо за необхідне сьогодні ввести гендерне…………….., розробити систему необхідних гендерних показників, які мають бути включені в систему формування державного правління, вивчити причини існування гендерних розривів і сформувати конкретний план дій щодо їх скорочення, дослідити, вивчити і запровадити  кращі світові практики для поєднання можливостей поєднання сімейних і професійних обов’язків, розробити на останнє, запровадити національний моніторинг виконання Закону України про забезпечення рівних прав і можливостей.

Я підтримую Олега Олександровича і буду дуже вдячна, якщо ми це зробимо спільно, щоб наш закон став базовим, а не рамковим. А тому треба попрацювати над вдосконаленням цього законопроекту.

Якщо перебрала час, я перепрошую. Бажаю всім плідної співпраці. І не можу не сказати, я погоджуюсь, говорив Олег Олександрович про це, у мене таке враження, коли я почала працювати от з марта…березня місяця, і коли ми зробили аналіз по нашому міністерству, я все визнаю абсолютно, критику на адресу міністерства, я сама себе покритикувала в особі міністерства. Міністерство, на жаль не стало тим координатором сьогодні у державній реалізації державної політики серед всіх центральних органів виконавчої влади. Ми не маємо сьогодні прийнятих тих документів, про які я сьогодні говорила, ми не маємо розробленої вже до квітня місяця державної програми, яка б пішла в бюджет і було фінансування. І, дійсно, дуже багато враження складається, якщо б сьогодні не величезна робота, величезна просто робота міжнародних організацій, всеукраїнських організацій, громадських організацій, регіональних організацій і громадських, їх ініціативи сьогодні і розробка документів, то я хочу сказати, що на дуже великий відсоток вони наповнили зміст державної політики у сфері гендерної політики.

І хочу сказати, користуючись нагодою, дуже  великі слова великої шани і подяки. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вас, Світлана Володимирівна. (Оплески)

Шановні учасники комітетських слухань, перед тим, як надати слово Олені Федорівні, дозвольте трошки прорекламувати те, що ми вам підготували, і у вас в теках є, в тих матеріалах, які ми підготували для вас.

Дуже цікава статистична і, я б сказав, повчальна інформація надана Держкомстатом. Зокрема з семи блоків, прошу вас звернути увагу, демографічні показники, охорона здоров’я, освіта, зайнятість та безробіття, правопорушення, інформація в розрізі регіонів і порівняльна інформація, що стосується міжнародного досвіду у вирішенні гендерних питань.

Це все є, ви можете подивитися, в такій, навіть я не скажу,  в такій брошурці, це вже, як книжка йде, це дуже цікава інформація. І ми навмисно розповсюдили, розмножили ту  інформацію, яку нам надали міністерства і інші органи центральної і виконавчої влади, на наші запити щодо реалізації Закону про рівність можливостей. Це от в такому форматі.

Все це у вас є, я думаю, вам це знадобиться. Дякую за можливість прорекламувати нашу роботу.

А зараз слово дозвольте надати народному депутату України, голові підкомітету з міжнародно-правових питань та гендерної політики Бондаренко Олені Федорівні. Прошу вас.

 

БОНДАРЕНКО О.Ф. Дякую, Олеже Олександровичу! Шановні учасниці та учасники слухань! Дорогі подруги і друзі! Я щиро дякую вам за те, що ви є сьогодні присутні на нашому заході. Завжди наші заходи проходять от в такому прекрасному форматі.

Завжди лунають чудові пропозиції, і я сподіваюся, що сьогодні так само відбудеться, як завжди, тобто на хорошому рівні, завдяки, насамперед, вам.

Шановні учасники та учасниці наших слухань! Нещодавно минуло 5 років, відколи був ухвалений Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Цей термін достатній для того, щоб можна було підбити підсумки впровадження закону. Зазвичай на всіх попередніх слуханнях ми говорили про важливість і актуальність гендерної політики, завдання, які необхідно здійснювати у цій сфері, наводили на користь цього вагомі аргументи.

Сьогоднішні слухання ми запропонували побудувати в форматі розмови про те, що вже зроблено, як вплинув закон на процес гендерних перетворень у суспільстві, про ефективність виконання закону, про прогалини у регулюванні правовідносин, які він має, і, нарешті, обговорити зміст доповнень і змін, які необхідно внести до цього. А що такі зміни і доповнення слід вносити, напевно, ніхто із шановних присутніх не має жодного сумніву. Тобто перед нашими слуханнями постали цілком чіткі завдання. І ми, їх організатори, сподіваємося, що наша розмова стане відправним пунктом у реалізації цих завдань.

Одразу хочу наголосити, шановні колеги, ми не готували жодних проектів рекомендацій, як це нерідко робиться. Адже направду рекомендації мають стати вислідом слухань, вони готуються в підсумку обговорення. І замість редагування наперед готового тексту ми просимо вас, ми пропонуємо вам, шановні колеги, висловитися. І обов’язково всі ваші пропозиції будуть враховані під час формування рекомендацій. Я абсолютно переконана в тому, що в кожному вашому виступі лунатиме чимало таких рекомендацій і пропозицій.

Поза сумнівом, ситуація за 5 років після ухвалення закону якісно змінилася, хоча і з певною інерцією, визнаймо, проте закон почав працювати. Найголовніше – є законодавчо визначений механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, законодавчо унормовані повноваження органів влади та сформульовані конкретні завдання, які необхідно виконувати.  Більше того, парламент має чітко окреслене поле для здійснення парламентського контролю за виконанням закону.

Почну з того, що ж зроблено на виконання закону Верховною Радою. Перш за все, Постановою про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання на Парламентський комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин покладено здійснення законодавчого забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Така норма діяла і щодо однойменного комітету п’ятого скликання. У складі комітету, починаючи з 2005 року, а це четверте і п’яте скликання Верховної Ради, діяли підкомітети з питань гендерної політики. В нинішньому шостому скликанні у складі комітету утворено підкомітет з міжнародно-правових питань і гендерної політики. У складі секретаріатів парламентських комітетів визначені відповідальні працівники з провадження гендерних підходів, а я нагадаю, що це була ініціатива нашого підкомітету у зверненні до Голови Верховної Ради, і було позитивно тоді вирішене питання. Завдяки активній участі програми сприяння парламенту ці працівники постійно підвищують свою обізнаність із гендерної проблематики, застосовують свої знання у законотворчому процесі.

Буквально місяць тому Програма сприяння парламенту провела семінар: „Практичні аспекти впровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у діяльності Верховної Ради України”. Низка навчальних семінарів для працівників Апарату Верховної Ради була проведена на базі нашого комітету та підкомітету спільно з Програмою сприяння парламенту та Програмою розвитку ООН в Україні, за що я шановним колегам дуже вдячна, зокрема, з питань становища чоловіків в Україні, гендерного бюджетування і низка інших семінарів, круглих столів.

З огляду на те, що відповідно до Регламенту Верховної Ради опрацювання і підготовка законопроектів відбувається в комітетах, обізнаність працівників секретаріатів комітетів з гендерної проблематики має ключове значення для реалізації вимоги 8 статті закону щодо застосування принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у законодавчій діяльності. Безумовно, Програма сприяння парламенту проводить велику роботу в цьому напрямі, однак дуже хотілось би, аби вона ґрунтувалася не лише на ентузіазмі Програми сприяння парламенту.

Верховна Рада має сьогодні достатній науковий і експертний потенціал,  який дозволяє їй стати лідером у реалізації  принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.  На мій погляд, для того, щоб впровадження гендерної політики у законодавчий процес мало справді системний характер, необхідно створити постійно діючу структуру, здатну планувати  і реалізувати завдання у цій сфері.

Такою структурою, для прикладу, могла би стати постійно діюча робоча група, щось на кшталт  тимчасової спеціальної робочої комісії Верховної Ради з впровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у діяльності Верховної Ради. Вона могла би складатися з тих, хто займається вже цією проблематикою в секретаріатах комітетів, а також із представників  Головного науково-експертного та  Головного  юридичного  управлінь, Організаційного управління, Управління кадрів ну і, звичайно, народних депутатів України. Цю пропозицію, власне, шановні колеги, я вношу до рекомендації наших слухань.

Окремо хочу зупинитись на темі здійснення парламентського контролю за виконанням закону. Така норма, як ми знаємо з вами,  також зазначена у статті 8  закону. Але як полягають справи з її реалізацією? Наш  комітет абсолютно повною мірою виконує це положення.

Вже через рік  після ухвалення закону було проведено круглий стіл на тему: „Річниця ухвалення Закону  про  забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: реалії застосування, проблеми, перспективи”.  І ми тоді  акцентували увагу на незадовільному впровадженні закону,  і, власне, значною мірою, на мою думку, стимулювали активізацію цього процесу.

В листопаді 2006 року наш комітет організував парламетські слухання  „Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи”.  Були розроблені і ухвалені Рекомендації за підсумками слухань, конкретизовані норми закону, сформульована ціла низка завдань для органів влади. Чимало з цих  рекомендації залишаються актуальними і до сьогодні, чимало з них, будемо говорити відверто, до сьогодні не виконуються   

Комітет не пустив питання виконання рекомендацій на самоплив, водночас через певний   відтінок часу прохід виконання рекомендацій було заслухано на засіданні комітету, на спеціальному засіданні. Також на спеціальному засіданні  комітету ми заслухали та обговорили інформацію  членів делегації України, які представляли в Комітеті Організації Об`єднаних Націй з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок доповідь про виконання  державою Україна Конвенції ООН щодо ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок.

Минулого року комітет провів круглий стіл „Становище чоловіків в Україні” аби зосередити увагу влади і суспільства на необхідності врахування гендерного балансу при формуванні державних програм і стратегії розвитку. Хочу зазначити, що це були унікальні слухання вперше у нас в Україні. Але головного, на мій погляд, завдання для реалізації вимог  закону Верховна Рада України не виконала. Парламент уже вкотре провалив законопроект про внесення змін та доповнень до деяких законів України  щодо забезпечення прав та можливостей жінок і чоловіків у  виборчому процесі. І це незважаючи на те, що одним із ключових зауважень, які Комітет ООН   з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок висловив за підсумками розгляду Шостої  та Сьомої об`єднаних доповідей України і рекомендував прискорити ухвалення законодавчих ініціатив для забезпечення рівних можливостей  жінок і чоловіків у  виборчому процесі і в складі парламенту включно із прийняттям законопроекту 1232, поданого Миколою  Томенком і вашою покірною слугою у 2007 році. Тобто рекомендація комітету ООН була проігнорована. Таким чином, залишається   нерозв`язаною найбільш гостра гендерна проблема – відсутність паритетного представництва жінок у прийнятті рішень на вищих представницьких та управлінських рівнях. Цю проблему вирішувати необхідно, ми вже підготували відповідний законопроект і сподіваємося на підтримку з боку неурядових організацій та української громадськості. Звичайно, contra spem spero, сподіваємося і на підтримку з боку народних депутатів. Це, власне, коротка оцінка того наскільки і як Верховна Рада виконує Закон „Про забезпечення  рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”.

Тепер щодо того, які проблеми ми бачимо у  застосуванні закону і шляхів вирішення  цих проблем.

У своїй доповіді шановна колега заступник міністра у справах сім`ї, молоді та спорту поінформувала нас про діяльність міністерства, яке, наголошую, є    спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань забезпечення, рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, і ключовою ланкою державного механізму утвердження гендерної рівності. На жаль, як мені здалося і чесно кажучи не зрозуміла причин, у матеріалах, яке підготувало міністерство, міститься інформація не за період чинності закону, а з початку нинішнього року. Але ж існує таке поняття як тяглість, безперервність влади і ми нині повинні проаналізувати діяльність уповноваженого органу влади в цій сфері, а не діяльність окремих керівників чи посадовців того чи іншого міністерства. У цьому зв’язку хочу сказати, що комітет шукав шляхи до співпраці з міністерством незалежно від того, хто його очолював. Я як голова підкомітету тривалий час входила до складу колегії міністерства і мала можливість порушувати актуальні питання реалізації гендерної політики.

Можу сказати, що міністерство від часу ухвалення закону, тобто за цей період про який ми говоримо, вдалося чимало зробити для його реалізації. Зокрема на виконання закону було затверджено державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року. Етап реалізації якої завершується і я гадаю ми з вами, і ми, як члени нашого комітету, ініціюємо це, матимемо можливість обговорити виконання на одному із комітетських засідань. Створена відповідна вертикаль на місцях і складається вона не лише з працівників, і працівниць підрозділів міністерства, а де інде і зрадниць, а радників гендерних ресурсних центрів тощо. Проте на жаль, я погоджуюсь з пані заступницею міністра, простежується брак фаховості, глибокого розуміння причин і наслідків гендерної політики, відбуваються постійні зміни кадрів, бракує інституційної пам’яті.

У низці міністерств та відомств, зокрема, в Міністерстві праці та соціальної політики, в Міністерстві Внутрішніх справа, освіти і науки, юстиції, економіки, охорони здоров’я, культури і туризму, в Державному комітеті телебачення і радіомовлення, Державному комітеті статистики України були створені робочі групи з провадження гендерних підходів. Було б чудово, якби такі групи відновили і продовжували свою роботу. Було б доцільно узагальнити позитивний  досвід їхньої діяльності для поширення його в інших органах влади. Механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є складним і багаторівневим. Тому добре і злагоджено він може працювати винятково за спільної праці і за чіткої координації дій. У 2007 році було створено міжвідомчу раду з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми, як постійно діючий консультативно дорадчий орган, утворений при Кабінеті Міністрів України. Проте, на жаль, про результати діяльності цього органу та його напрацювання наразі майже нічого не відомо. Щоб не вертатися до цієї теми зазначу, практика засвідчила потребу у координаційному органі, підпорядкованому Кабінету Міністрів, який би виконував місію налагодження міжгалузевої співпраці щодо проведення державної політики з питань гендерної рівності. Щоб існування цього координаційного органу не залежало від окремих посадовців і від різноманітних змін влад, варто доповнити Закон про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків окремою статтею, яка б регламенту вала його діяльність. Це ще одна пропозиція, яку, на мою думку, варто включити до рекомендацій слухань, а реалізація її на практиці вже здійснюється.

Останнім часом міністерством були зроблені кроки на шляху до протидії гендерній дискримінації. Створена при міністерстві експертна рада з питань звернень за фактами гендерної дискримінації. Але, шановні друзі, без змін до закону щодо вдосконалення механізмів подання і розгляду скарг та застосування санкцій у разі дискримінації за ознакою статі, нам не обійтися. Більше того, вкрай необхідно зміцнити механізми розгляду скарг та застосування санкцій, а також привести визначення дискримінації щодо жінок у цілковиту відповідність до статті першої Конвенції, включивши як пряму, так і не пряму дискримінацію, на чому, власне, у своїх висновках і наголосив Комітет Організації Об’єднаних Націй з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Таким чином, сформульоване ще одне завдання, яке нам з вами спільно треба оперативно вирішувати.

Маємо також врешті розпочати процес впровадження тимчасових спеціальних заходів про необхідність застосування яких говориться багато, але практичних кроків немає. Можливо, є сенс створити робочу групу з опрацювання пропозицій щодо застосування тимчасових спеціальних заходів в окремих сферах, які б міністерство могло рекомендувати для застосування в межах, наданих йому повноважень.

Ще одне болюче питання, на якому хочу зупинитися. Збереження гендерних стереотипів у суспільстві і дискримінаційного образу жінок, який культивується засобами масової інформації та рекламними компаніями. Я не буду наводити приклади сексистської реклами, хоча перепрошую, одна із туристичних агенцій „……”  робить таке, що мені соромно, коли моя дитина це бачить, чесно вам скажу.

Отже, ви всі маєте щодня змогу стикатися з таким зразками. Нам необхідно справді, а не в переносному сенсі шукати того, вибачте, крайнього. Тобто той орган влади, який би відповідав за тиражування і розміщення цього неподобства. Переконана, що закон потрібно доповнити розділом: „Забезпечення гендерної рівності у ЗМІ та рекламі”. Бо звернення до совісті рекламодавців результатів не дають жодних.

Необхідно дати визначення сексизму. Виписати повноваження органів влади щодо реагування на такі випадки. Це також, сподіваюся, може стати однією з рекомендацій наших слухань.

Не можу обійти увагою питання попередження та ліквідації всіх форм насильства щодо жінок. Закон про попередження насильства в сім’ї не врегульовує всіх аспектів подолання гендерного насильства. Це явище значно ширше. Гендерне насильство є крайнім виявом дискримінації і суттєвою перешкодою на шляху досягнення гендерної рівності. Воно потребує визначення у законодавстві та закріплення правових механізмів протидії.

На мій погляд, до закону також слід включити розділ „Протидія гендерному насильству”.

Користуючись нагодою, скажу, що в попередні роки міністерство активно долучилося до протидії насильству щодо жінок. У 2008 році започаткувало Національну кампанію „Стоп насильству!” в руслі пан-європейської кампанії. Замовило соціальну рекламу з протидії насильству, провело низку серйозних заходів, у тому числі спільно з нашим комітетом. Переконана, що і в цьому році ми всі візьмемо активну участь в акції „16 днів проти гендерного насильства”.

Насамкінець зазначу, що перший етап реалізації закону ми пройшли. Маємо   підсумки, які свідчать про необхідність його суттєвого вдосконалення – внесення  цілої низки змін до чинного законодавства  і, зокрема, наголошу таки до виборчого. Щоб досягти успіху на цьому шляху, маємо  об’єднувати наші зусилля. В цьому сенсі наші слухання мають, повинні, і я переконана стануть потужним каталізатором цієї нелегкої, часом невдячної, але важливої, потрібно і шляхетної справи.

Дякую вам шановні за увагу і зичу всім нам плідної співпраці.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олена Федорівна за аналіз абсолютно конкретний, абсолютно конкретний, що дуже важливо пропозиції.

Шановні учасники комітетських слухань, ми завершили перший блок або першу частину, яка полягала у двох співдоповідях  з боку виконавчої влади і законодавчої влади.

Зараз ми переходимо… Я не хотів би сказати, що це  обговорення, скоріше це ваші виступи, це пропозиції. Єдине, що, як ми домовилися, щоб не було ніяких заперечень, щоб наш все-таки Регламент був до  5 хвилин от в цій частині, щоб більше людей мали можливість виступити.

У нас першою записана і це абсолютно справедливо – Ірина Володимирівна Геращенко. Але я вас попрошу пані Ірино, тут одну хвилиночку, пані Бондаровська Валентина Матвіївна має від’їхати на телебачення, правильно? І, якщо ви не проти.

Так, президент Всеукраїнської громадської організації „Розрада” Валентина Матвіївна Бондаровська, будь ласка, вам слово. А за нею Ірина Геращенко.

 

БОНДАРОВСЬКА В.М. Вибачте, пані Ірино. Дуже вдячна, що мені дали слово.

Я дуже конкретно хочу зупинитися на одній проблемі реалізації    гендерної рівності   це рівних правах батька і матері на виховання дитини і дотримання прав дитини в цьому контексті. На чому я б хотіла зупинитися.

Перше,   на   рівні сім’ї. В сім’ї дитина, а потім доросла людина, яка створює сім’ю, набуває моделі поведінки якраз в контексті гендерної рівності, це вона  спостерігає і є учасником стосунків між чоловіком і жінкою, вона бачить ролі жінки і чоловіка,  в неї формується психологічні моделі поведінки на прикладі матері,  це відомо, матері, бабусі і чоловіка, батька і дідуся.  І отут  постає проблема гендерної рівності на рівні сім’ї і гендерного насильства, і тепер от я буду зупинятися на такій формі гендерного насильства  як неможливість реалізувати рівні права чоловіка і жінки у вихованні дитини.

Що стосується суспільства? На жаль, досвід роботи конкретної от в такому контексті, і як експерта Українсько-Канадського проекту судової співпраці, і як члена комісії районної по забезпеченню прав, по захисту прав дитини показують, що наша декларативна законодавство, я маю на увазі і Закон про гендерну рівні права і можливості, і Закон про  попередження насильство в сім’ї, і Сімейний кодекс носять декларативний характер. В даному разі я маю на увазі одну фразу “батько і мати   мають рівні права на виховання дитини”.

А чи можемо ми вважати рівними правами, коли ми на опікунський раді  визначаємо, що батько бачить  дитину чи, рідко мати, першу і третю суботу три години і другу, четверту неділю ще три години. А зводиться це до того, що батько приходить купує дорогі подарунки чи катає на атракціонах і як йому взагалі розібратися в житті. Ще зараз, виконуючи  проект психологічної допомоги дітям трудових мігрантів, ми вийшли ще на таку цікаву річ, як втрачені моделі сімейної поведінки.

Значить зараз у нас розвиваються сім’ї, в яких батьки тільки працюють, що мати, що батько. І не ясно хто, і,  як реалізує своє право на виховання дитини. Чи батьки добувають гроші і розважаються, чи батьки їдуть на заробітки.  Сьогодні я тут у Києві маю сім’ї,  з якими я працюю, в яких мама - дочка трудових мігрантів з Вінницької області,  не розуміє, що таке сімейне життя, що стосується стосунків чоловіка і дружини, і не розуміє, що таке виховувати дітей. Вона іде в нічний клуб, а діти залишаються з нянею і, а батька не пускають.

Тепер, і ще у нас є одна в районі Голосіївському жінка, яка поїхала працювати в Німеччину, а дитину залишила своїй мамі, а батька дитини навіть не повідомила. І ми вимушені трирічну дитину були передати, ну, виступити за передачу батьку, але він бився за це півтора роки.

Що ще в суспільстві? Судді не навчені розбирати сімейні справи. І сьогодні добитися в суді реалізації рівних прав чоловіка і жінки, Тамара Михайлівна Мельник на наших семінарах по канадському проекту просила суддів, їх там 30 сиділо, скажемо, хто з вас читав закон про рівні права і можливості? В кращому випадку одна рука піднімається. І тому я ставлю питання, і це дуже важливо в рішенні, що треба навчати суддів, адвокатів, міліцію, соціальні служби і прокурорів, до речі, коли ми вперше зустрілися з Світланою Валентинівною кілька років тому, вона зразу сказала: “О, ми на базі вашого центра зробимо постійно діючий навчальний центр”. Я все чекаю. І багато чого іншого, коли Лариса Станіславівна сказала, що вона наші результати по гендерному насильству буде використовувати. Тому що, дійсно, розроблена колосальна кількість методик, вони не використовуються.

Про що я хочу сказати для того, щоб це було внесено в рішення? Це те, що рівні права батька і матері систематично порушуються, що фактично у суспільстві, от, до речі, Олена Федорівна, от що мене турбує, от ви приїжджаєте, не ви особисто, а група наших фахівців з обговорення доповіді. І хто про це знає? Навіть я не знаю, що там було, і іноді якісь папір отримую. А суспільство? У нас фактично суспільство не готове до реалізації оцього права, про яке я говорю. Тепер я вважаю, що сьогодні у нас дуже широко розповсюджена нова форма гендерного насильства. Це недопущення одного з батьків до реалізації свого права. Але тут виникає  ще право дитини. А коли дитина не хоче? А що робити з дитиною? А як її опитувати, коли їй до 9 років? Тому я ставлю зараз дуже, заради цього я виступаю зараз, сьогодні в нас є невизначеною процедура визначення, що робити в цій конкретній сім’ї. Я маю на увазі судову, психологічну експертизу, яка відсутня в нашій країні. Сьогодні нам що треба? Нам треба розробити і затвердити нормативні документи про те, хто, як, за якою ліцензією, це не має стосунку до податкових ліцензій, виконує цю експертизу, яка форма цієї експертизи, хто вчить цих експертів, хто наглядає за тим, що вони виконують законодавство. Це сьогодні в ситуації нуль. Це вам говорить голова професійного психологічного центру, де ми вміємо проводити діагностику, але ми не вміємо спілкуватися з судами, нам не дано таких прав, ми не захищені. Сьогодні мені погрожують деякі незадоволені батьки. Хто за це платить, це повинно бути принципово безкоштовним для населення. Чи сплачувати це якимось законним чином, щоби ця експертиза була незалежною?

Тому я дуже прошу внести в рішення сьогоднішніх слухань необхідність терміново для реалізації рівних прав чоловіків і жінок з урахуванням прав дитини вирішення оцієї проблеми: як опитувати дітей різного віку, які права буде мати ця експертиза, хто це робить. І, до речі, от Олексій Олександрович Лазаренко розповідав, що в Швейцарії поліцейський, який опитує дитину, навчається психології 18 місяців.

Я закінчила. Дуже дякую за увагу. І дуже прошу врахувати це, тому що це, те, що я кажу, просто кипить в нашому житті. Дякую. 

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Валентина Матвіївна. Ми з Світланою Валентинівною тут говоримо, що, очевидно, і спеціалізація в суддів має бути. Бо суддя, який займається всім, до таких тонкощів може абсолютно, може бути просто,  вибачте, некомпетентний.

 

БОНДАРОВСЬКА В.М. Обов’язково. Да ми їх  зараз вчимо  розподіляти…………  Нам потрібен сімейний суд.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую за пропозиції.

Я вже говорив, шановні колеги, у своєму вступному слові, що  один з ініціаторів парламентських слухань і відповідно,  ми маємо право сказати,  трансформованих сьогодні як комітетських слухань є  народний депутат України Ірина Геращенко. Ірина Володимирівна, вам слово.

 

ГЕРАЩЕНКО І.В. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу вибачення.  От що значить, бюрократія вона іноді  потрібна. Хто наступний? Якщо вона хороша. Наступна Іванова Наталія Іванівна. Дякую.

 

ГЕРАЩЕНКО І.В. Дякую. Я дуже рада насправді виступати після пані Олени,  тому що вона говорила про ті речі, які я якраз хотіла  піднімати у своєму виступі. Дякую  колегам, пані Світлані і пані Олені, які підняли дуже важливий насправді аспект – це   законодавче забезпечення гендерної рівності  в Україні, аналіз цієї проблеми. Тому я не буду повторюватися і взагалі відійду від цієї теми, буду говорити про інший важливий аспект – суспільне сприйняття цієї проблеми.  

Хочу стверджувати, що  взагалі та тема, яку ми сьогодні у цьому  такому тісному і багатолюдному товаристві обговорюємо, вона  взагалі не цікавить суспільство на сьогодні, на жаль. Тому що, як тільки заходить мова взагалі  про питання гендерної рівності, а все суспільство: чи-то жінки, чи-то чоловіки, 99 відсотків вважають, що це тема, яка сьогодні цікавить в Україні кілька занепокоєних своєю кар’єрою дівчат і жінок, і вона абсолютно є  нецікавою і таке інше.

Хоча насправді, от  я  говорю, що мені приємно виступати  після пані Олени, доти доки у суспільстві не прийде усвідомлення того, що тема гендерної рівності стосується  насправді кожну жінку і кожного чоловіка, ми будемо обговорювати це питання  в таких от  тільки дуже спеціалізованих, вузько зацікавлених   аудиторіях, і ця тема не буде темою суспільної значимості.  А все це насправді дуже б’є по Україні,  тому що  згідно останнього опублікованого (можливо, ці дані вже приводилися  сьогодні, я тоді перепрошую)  рейтингу „Глобал……………..”  Україна в цьому році впала   на 63 місце  із 134-х за рівнем гендерної рівності. Звичайно, абсолютно ганебна цифра як для країни, яка може  претендувати на  лідерські позиції у країнах Східної Європи.  Зрозуміло звідки    ця цифра.

В першу чергу, ми впали до такого низького місця за рівнем не представництва жінок на найвищих посадах у виконавчій владі. Дуже добре, що в нас є на рівні заступників міністрів багато фахових жінок. За моїм переконанням часто вони саме рівень другий тягнуть роботу дуже часто міністерство і добре, що іноді ротації не стосуються жінок в міністерствах, тому що багато роботи тягнуть на собі жінки.  Але мабуть це неправильно, що сьогодні у виконавчій владі жінок ми не маємо.

Більше того,   я вважаю, що  от-та тема, яку ми сьогодні піднімаємо, гендерна дискримінація і ті санкції, які  необхідно внести в українське законодавство, вони сьогодні є як ніколи актуальними. Тому що  вперше за багато років ми маємо ситуацію, коли всі як один очільник*** держави дозволили собі абсолютно хамські, нетактовні, неполіткоректні заяви відносно жінки в політиці. Ми знаємо, що Президент тут відзначився і Прем’єр-міністр, і спікер парламенту дозволили собі речі говорити про те, що жінки місце є на кухні, жінки є місце не в політиці, і взагалі,  там де є реформи там не місце жінці і таке інше.

І от мені здається, що те, що взагалі, а потім ми обговорюємо вже кілька років тему “Гендерна дискримінації жінок, гендерного насильства” насправді в сім’ях, це так само має  великий зв’язок між заявами, які          робляться на найвищому рівні і транслюється з екранів всіх телеканалів на найвищому рівні.  Якщо це говорять наші очільник, що  місце жінки там, то чому в сім’ї  якийсь слюсар Вася Купкін не може прийти не показати жінці її місце, якщо так вважає керівництво нашої держави.

І от я вважаю,  що те, що ми сьогодні проводимо ці слухання в парламенті  є важливим. Тому що коли ми обговорювали про важливе питання, який сьогодні орган в державі є  найбільш завинивши в тому, що ця тема не реалізовується, я вважаю, що це  парламент. Тому що жодного разу в парламенті ми не почули оцінок тим заявам, які ідуть, негативним. Жодного разу в Регламентному комітеті Верховної Ради не розглянулися питання жодного депутата який дозволяв собі абсолютно хамські, абсолютно жахливі     заяви, в тому числі  із каналів телебачення. Я не буду називати цих чоловіків, але   коли чоловіки виходять  в прямий ефір і дозволяють собі такі фрази: „Подивіться на цю жінку, вона важить тону, то як вона взагалі може щось таке тут говорити”. І це відбувається в прямому ефірі, і не знаходить ніякої оцінки від колег-чоловіків. Коли міністр дозволяє собі обговорювати, що ця жінка собі кар’єру побудувала там через будуари, і це не находить жодної оцінки з боку чоловіків, ми не можемо взагалі серйозно обговорювати питання в країні відносно насилля в сім’ї. Тому що на найвищому рівні сьогодні абсолютно безкарно, хамськи нав’язується позиція, що жінка робить собі кар’єру тільки через ліжко, що жінку можна публічно принижувати, що жінка жодна в цій країні не зробила кар’єру своєю освітою, своїм якимось шляхом і таке інше, і найжахливіше, що цьому ніхто не дає оцінку. Це в нас стосується тільки кількох жінок.

 Я вважаю, що як раз тут парламент дуже завинив цьому і тому моя є пропозиція, що так, чи інакше ми маємо провести такі слухання і нарівні парламенту, щоб вони отримали, всі ці заяви, високу публічну оцінку з найвищої трибуни. І мені здається, що дуже важливо, щоб от ті речі, про які ми сьогодні говоримо – дискримінація жінок гендерна і ті санкції, які мають бути внесені, щоб вони так само ще до внесення в законодавство отримали якусь реалізацію в українському парламенті, наприклад, були розглянуті хоча би раз такі випадки на регламентному комітеті, коли мова про гендерні образи іде від народних депутатів.

Далі, я вже зупинилася на 63-му місці України. Цей рейтинг було складено на початку  жовтня. От я думаю, якби його складали вже на початку грудня, він би був нижчим. Тому що в Україні відбулися вибори. І от що цікаво, зараз дозволю собі одну цікаву статистику, це опитування Інституту ………., вони провели цього року серед парламентських партій, партій, що представлені в парламенті відносно їх ставлення до питання гендерної рівності. Цікаво, що лише вісім партій, що представлені в парламенті дали згоду відповісти на запитання щодо їх позиції щодо гендерної рівності. Всі ці партії задекларували своє прекрасне ставлення щодо жінок в політиці. Але при цьому вони визнали, що жодна з партій немає спеціальної стратегії гендерної рівності, і взагалі всі партії, всі ці вісім партій висловилися проти квот жінок в політиці. Тому що вони чесно заявили, що вони не бачать зв’язку  між наявністю жінок серед лідерів партій і підтримками жінок виборців. Навпаки кілька партій заявили, що вважають, що зменшення жінок у списку зменшує підтримку жінок-виборців таких партій. Тому що жінки в Україні голосують за чоловіків.

І я думаю, що от партії насправді, цю свою політику провели під час нинішньої регіональної кампанії. Тому що буде дуже цікаво провести, я вже закінчую, аналіз того як були представлені жінки на муніципальних виборах. Але одна цифра вона вже всім відома, жодна з політичних партій не виставила жінку на мерів обласних міст. Тобто виходить, що  у нас немає достойних, які   могли  управляти містом – великим містом. Я думаю, що так само ми не чули, насправді, дуже багато історій про те, що жінки у нас представлені на мерів, навіть, районних міст.

Цікаво буде проаналізувати скільки у нас жінок пройшло до облміськрайрад? Можемо вже аналізувати, що в райрадах там є жінки, але в обласних і міськрадах от мій прогноз, що впало представництво жінок. І більше того я переконана, що ще менше ми маємо жінок, які пройшли по мажоритарним округах особливо в міські і облради. Тому що от тут на цьому етапі і виступає, насправді, вже питання гендерної нерівності. Коли жінка йде по округу, там завжди потрібна адміністративна підтримка, більше фінансова підтримка.   

І тому які є мої пропозиції в цьому контексті?

По-перше, нам, безумовно, потрібно наше законодавство в цьому питанні вдосконалювати. Але нам так само потрібно, щоб і органи влади виконавчої, і так само парламент в першу чергу, бо ми як політики можемо собі дозволити більше  ніж  чиновники, взяли на себе цю важливу місію, насправді, відстоювання політкоректної поведінки наших політиків. Тому що від цього ми, насправді, дуже багато, велику послугу зробимо суспільству щодо неможливості приниження жінки на побутовому рівні і в сім’ї.

Друге питання. Ми маємо наполягати на тому, щоб Виборчий кодекс, який буде прийнято і про який дуже багато вже сьогодні говорять очільники держави, все-таки було внесено питання відносно гендерної рівності присутності жінок у політиці. Тому що інакше без квотування, я думаю, що  в нашій країні це не змінити ані на регіональному рівні, ані на центральному рівні.

Так само я хочу сказати, що ми маємо проводити  всі дуже таку (це остання моя теза) велику публічну кампанію відносно того, що питання гендерної рівності, як правильно зазначила пані Олена,   виступаючи переді мною, вони не стосуються тільки  жінок, це дійсно питання чоловіків і жінок. Особливо якщо говорити про родину. І тоді ми це питання виведемо із маргінесу, обговорення його, а донесемо до суспільства, що це важлива тема, яка цікавить сьогодні кожного. І в цьому контексті в парламенті є сьогодні цікаві зареєстровані законопроекти. Наприклад, відносно врегулювання питання  вивозу дитини за кордон з одним із батьків. Ми знаємо наскільки це буває питання  шантажу розлучених батьків, коли мама чи папа хоче їхати  з дитиною відпочивати за кордон, а друга сторона починає просто шантажувати цю дитину, цю родину: я тобі не дам, і таке інше. Є такі зареєстровані  законопроекти. От дуже важливо, щоби тут парламент весь проявив солідарність, щоб ми всі разом їх підтримали. Можливо нам потрібно проаналізувати сьогодні законодавство, ці законопроекти, які знаходяться в парламенті, які захищають права чоловіків і жінок в питанні гендерної рівності, попросити, щоби їх приймали як невідкладні, як такі, які потребують сьогодні суспільство, і разом їх підтримати.

Дякую за увагу.   

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Ірино Володимирівно, за пропозиції. Я думаю, що вони знайдуть своє відображення в  тих рекомендаціях, тих висновках,  які будуть розроблені за підсумками наших сьогоднішніх комітетських слухань.

Дозвольте мені надати слово представнику Уповноваженого з прав людини Івановій Наталії Іванівні. Наступний – Василь Васильович Костицький.

 

ІВАНОВА Н.І. Дякую, Олеже Олександровичу.  

Шановні учасники та учасниці слухань! Дозвольте вітати вас від імені Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, побажати плідної конструктивної  роботи сьогодні і реальних рекомендацій, які можна буде реалізувати і життєво покращити стан забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Омбудсман  України вважає, що забезпечення гендерної рівності, ліквідація тендерних стереотипів та формування гендерної культури в українському суспільстві мають надзвичайно  важливе значення для демократичного розвитку країни та утвердження поваги до людської гідності.

На досягнення цієї мети, фактично, і спрямований закон, в якому одним з суб’єктів здійснення контролю, в рамках парламентського контролю  за дотриманням прав і свобод людини, здійснення контролю за дотриманням рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та розгляду скарг на випадки дискримінації за ознакою статі, визначено уповноваженого з прав людини.

Слід за значити, що протягом дії закону до уповноваженого надходила незначна кількість таких звернень щороку менше десяти звернень, в яких порушували саме питання дискримінації за ознаками статі. В поточному році кількість таких звернень значно зросла, хоча в загальній структурі звернень вона становить менше 0,2 відсотків від загальної кількості звернень.

Відповідаючи на запитання, яке лунало про звернення до уповноваження відносно жінок і чоловіків, маю зазначити, що на сьогоднішній день протягом багатьох років найбільша кількість звернень до уповноваженого надходить від чоловіків. Чоловіки більше звертаються до уповноваженого за захистом прав з усіх питань. З усіх питань саме чоловіки.

Якщо ділити і кваліфікувати звернення саме відносно дискримінації за ознакою статі, які надійшли до уповноваженого, то їх необхідно… можна розділити  на  певні категорії. Перша категорія – це звернення народних депутатів України, депутатів місцевих рад, представників громадських організацій та окремих громадян, які стосуються реального стану реалізації державної політики у сфері забезпечення рівних прав і можливостей. Особливого імпульсу такі звернення набули після відомих висловлювань високопосадовців, про які  сьогодні йшла мова.

Уповноваженим з прав людини, ну, по-перше, введена у цьому році спеціальна посада представника з захисту прав дитини, рівноправ’я і недискримінації. Також було відкрито провадження відносно  і здійснено подання прем’єр-міністрові,   щодо забезпечення доступу жінок на працю в державних органах виконавчої влади та управління, ми це провадження продовжуємо. І отримуючи відповіді на доручення прем’єр-міністра    від центральних органів виконавчої влади, від обласних державних адміністрацій. Аналізуючи  ці відповіді, можемо  однозначно дати такий висновок, що на жаль,  розуміння проблеми рівності прав жінок і чоловіків  достатньо для того, щоб ці права  належним  чином в державі забезпечувались, на даний час відсутня.

Наступна категорія справ, це конкретні справи щодо дискримінації за ознаками статі в органах виконавчої влади. Це справи, щодо доступу жінок до праці на певних посадах, насамперед це в силових відомствах і на створення  умов для приєднання жінками і чоловіками    професійних  і сімейних обов’язків також у силових відомствах.

Такі приклади  проваджень відмови в працевлаштуванні в органи внутрішніх справ конкретній жінці саме через причини того, що вона належить до цієї статі, на відповідне провадження і  звернення до міністра внутрішніх справ в минулому році посадові особи, які допустили таке зловживання і порушення, і дискримінацію по відношенню до людини, були притягнуті до відповідальності, а людина  поновлена в правах  була призначена на роботу.

На жаль,  до цього часу ми не можемо реалізувати конкретне провадження відносно доступу до  конкретних  посад в Міністерстві оборони. Мова йде про забезпечення права жінок-військовослужбовців  на доступ до конкретних посад в    Повітряних силах, Збройних сил. Я наводила на одному з круглих столів приклад щодо посади штурмана літака „124”. На наші неодноразові звернення до міністра оборони, зустрічі з керівництвом Міністерства оборони, звернення до керівництва Генерального штабу. Сьогодні в Міністерстві оборони існує дискримінаційний наказ ще 1994 року, де всі посади розподілені за статтю і чітко визначено, які посади військовослужбовців можуть бути, на які можуть бути прийняті жінки, на які чоловіки. Нас запевнює Міністерство оборони все кілька місяців поспіль, що цей наказ переопрацьовується, але до цього часу робота ця не завершена. Тому однією з рекомендацій сьогоднішніх слухань хотілося б внести пропозицію щодо запровадження гендерної експертизи не тільки нормативно-правових актів, які щодо законів, проектів законів і постанов Кабінету Міністрів, але і відомчих правових актів. На жаль, ми можемо там знайти багато прикладів порушень.

Хотіла порушити ще проблему співвідношення розгляду звернень щодо дискримінації за ознакою статі закону базового, рамкового і Кодексу законів про працю, закону про звернення громадян. Одразу хочу зазначити, що в рамках закону про звернення громадян, Кодексу законів про працю, ми не зможемо відреагувати і розглянути звернення за дискримінацією, за ознаками статі. Оскільки в трудовій сфері, оскільки закон про звернення громадян не розповсюджується на трудові відносини, Кодекс законів про працю чітко визначає, що всі індивідуальні трудові спори розглядаються в судовому порядку. І тому на жаль ми можемо покладатися тільки на рішення обізнане в суді. Верховний Суд на наше звернення відреагував, що узагальнення практики, судової практики щодо судових рішень відносно дискримінації в  Україні поки що немає і тому це також є надзвичайно актуальною проблемою.

Також хотіла б  зазначити, що нам необхідно внести зміни до базового закону враховуючи і конвенції Міжнародної організації праці, особливо ті, що стосуються рівної оплати праці. Дякую за увагу, на жаль, час обмежений.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Наталія Іванівна. Знову підкреслюю, за конкретні пропозиції, це дуже важливо для нас.

Слово надається голові Національно-експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василю Васильовичу Костицькому. Прошу підготуватись  Маріанні Євсюковій.

 

КОСТИЦЬКИЙ В.В. Дякую. Доброго дня, шановні пані і панове!

Я хотів би почати свій короткий виступ із цитати статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. „Держави  …….. сторони вживають всіх відповідних заходів з метою: змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї з статей або стереотипності ролі чоловіка і жінки”.

Я хочу поставити питання: чи готові ми сьогодні говорити на рівні держави, не на рівні конкретних людей, а на рівні держави про це? Проблема двох порядків.

Перша. За період з 1994 року, коли я вносив на  розгляд парламенту проект закону про національну стратегію поліпшення становища жінок, справді становище жінок дещо поліпшилося. І сьогодні ми  можемо говорити про гендер, про позбавлення, про боротьбу із дискримінацією жінок у місті, може у містечках.  А якщо мова йде про село або  якщо вона йде про  робітничі суспільство, то, на жаль, тут все таки, треба говорити про поліпшення становища жінки, а вже тоді говорити про рівні можливості чоловіка і жінки. Я, на жаль, залишаюся при своїй думці і зараз.

Друге. Політика держави у цій сфері вимагає, звичайно, значних видатків і держава змушена це робити. Разом з тим є багато можливостей здійснювати  організаційні заходи і за рахунок взаємної дії з громадськими організаціями вирішувати гендерні проблеми. Мені дуже імпонувала самокритичність пані Толстоухової.

І сьогодні, мені здається, що стоїть питання навіть не стільки про Міністерство сім’ї, молоді і спорту, а взагалі про політику держави в цілому. Держава, очевидно, мусить проявити політичну волю. Такий поверховий аналіз інформаційної сфери і побутової сфери дав мені можливість зробити наступні висновки.

Перше - реклама. Процвітання сексизму: жінка як власність, жінка як засіб. І все. Телебачення – насильство в сім’ї, в побуті, позитивні герої вбивають кожних 5-7 хвилин і гвалтують. Я кажу, позитивні герої. Почуйте мене, вбивають і гвалтують кожних 5 хвилин. Значить, радіо, - нецензурна лексика, в тому числі і з боку ведучих, які є жінками.

І друга особливість – двозначність висловів найбільше процвітає на радіо.

Третє – побут. Ну, мене завжди страшно дратує звернення, коли чоловіки апелюють до жінок, кажуть: „жіночки”. Така шаноблива, поблажлива зверхність, ну чомусь мене дратує, не знаю чому, але такий факт є. Або навіть  зневажливо… І в це слово у  такому контексті вкладається дуже багато.

Можемо зустрітися і з порушенням гендерних вимог щодо чоловіків, але дуже рідко. Ну, мушу визнати, що жінки в публічній сфері практично не допускають такого, а  у побутовій сфері, звичайно, прояви, я би сказав, гендерного насильства мають місце. Ну найчастіше це буває у вигляді того, що почуваєш себе прозорим або пустим місцем, коли  жінка йде і у тебе мало часу, щоб дати їй дорогу. Тобто я би узагальнив, що проблема порушення гендерної рівності і щодо чоловіків, але  вона застигла  у сфері побуту і не є такою разючою, як ті факти, які демонструють чоловіки.

Тепер наступне. Аналіз тих звернень, які надходять до Національної   експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі показує, що  проблеми гендерної рівності у інформаційній сфері продовжують турбувати людей і кількість таких матеріалів зростає. Якщо тільки сексизм у рекламі у 2008 році  дав три прийнятих рішення, хоч матеріалів було трохи більше, в 2009 – три, то за  2010 рік, який ще не закінчився, маємо уже 9 рішень. Ну і в тому числі  і ті, які  називала шановна  пані Олена Бондаренко, де рекламують комбайни, тротуарну  плитку, роздягнені жінки і які обіцяють дуже багато і запрошення на каву чи  в кіно теж зводиться тільки до сексу. Таким чином у суспільстві  формується негативне ставлення  до жінки як бізнесового партнера, як політичного діяча, як  вчителя, вихователя, лікаря, державного керівника. І мені  здається, що  ми дуже дивно виглядаємо в світі, якщо пробуємо жінку  загнати, даруйте за таке слово, на  кухню.

І в зв`язку з цим  я би підсумував таких дві тези у якості  висновків, сказав би дві тези. На жаль, наш інформаційний  бізнес дуже часто демонструє не тільки цинізм, про який казали попередні доповідачі, але й відверту зневагу до: перше –  до жінок; друге – до норм міжнародного права (я  щойно зачитав, до норм міжнародного права і третє – до норма  національного законодавства. При цьому будь-які спроби Національної експертної комісії України  говорити про  ці  міжнародні норми викликають тільки насмішки. Засоби масової інформації поки що не хочуть сказати суспільству правду про роботу Національної експертної комісії.

І друга проблема тут, у контексті цього висновку. Якщо говорити про доступність представників цього бізнесу до вищого керівництва держави, то цей рівень доступності значно вищий, наприклад, ніж керівника такого скромного державного органу, як Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. І ці керівники абсолютно цинічно про це кажуть: що „ми зайдемо – і ви нічого з нами не зробите”.

Мало того, коли ми на останньому засіданні комісії слухали шедеври рекламні, які зводяться до того, що, пробачте, дають 15 разів кредит ……………………, про який до нас звернулося дуже багато жінок, представники рекламного бізнесу, і основне, що представники громадських організацій, які об’єднують рекламістів, демонстративно не прийшли на це засідання. І ми відклали розгляд цього питання.

Отже, мабуть, мова йде про етику суспільного життя і взаємну повагу всіх до всіх. І я вважаю, що це теж форма гендерного насильства (я закінчую), це теж форма гендерного насильства: абсолютна зневага до того, що хоче бачити суспільство, абсолютне ігнорування думок і уявлень жінок про рекламу - це теж форма гендерного насильства.

Отже, мова має йти про політичну волю, яку має проявити, очевидно, держава або її керівництво. І у зв’язку з цим у мене є ще дві коротких, три коротких пропозиції.

Я буду просити – перше – пані Галину Бондаренко, пробачте, пані Олену Бондаренко сигналізувати до нас про той факт, бажано з фотографією. Ви знаєте, Олег Олександрович, а ви даремно провокуєте усмішку. У нас всі починають усміхатися, коли ми говоримо про етику взаємовідносин. Всі вважають, що це щось другорядне.

Друге. Я думаю, що ми можемо запропонувати у рішення сьогоднішніх слухань записати доручення Національної комісії Міністерства сім’ї, молоді і спорту і Держспоживстандартзахисту підготувати проект змін до законодавства що стосується сексизму в рекламі.

І третє. Мене дуже зворушила доповідь Ірини Володимирівни і в мене народилася така думка після вашого виступу, я хочу запропонувати всім присутнім ваші претензії до інформаційної сфери, телебачення, радіо, реклами в контексті порушення гендерних вимог, надіслати або до нас, або  до  Міністерства сім’ї, молоді і спорту, у них є гендерна експертиза, а у нас експертиза, на предмет приниження людини.

І я хочу просити шановного Олега Олександровича і пані Толстоухову, ви не хочете публічно розглянути ці питання на спільному засіданні комітету, колегії міністерства і Національної експертної комісії України, запросити тоді, мабуть, прийдуть все-таки, представників рекламного бізнесу, запросити представників громадських організацій і нам побути в ролі арбітрів п’ять хвилин і хай представники рекламного бізнесу не нам кажуть про те, що ми посягаємо на їхню свободу  слова… представники рекламного бізнесу, які забувають частину другу статті 10 Європейської конвенції про права людини? Бо частина перша цієї статті  гарантує всім право: свободи слова… Я закінчую. .. інформації, підприємницької діяльності, творчого самовираження. Але ж в Європі нормально сприймають і частину другу статті, яка говорить про соціально відповідальний бізнес і вимагає усіх дотримуватися етичних стандартів. І от ми б хотіли, я хочу запропонувати, щоб ми разом, усі ті, хто є тут, були присутні у великій залі, можливо, на Банковій, на тому засіданні, де представники жіночих організацій, де депутат Олена Бондаренко, я вже вірно кажу, де депутат Ірина Геращенко повторять те, що вони зараз говорили, а ми проілюструємо це конкретними експертними висновками з пані Толстоуховою. І тоді мені б дуже хотілося б почути, що скажуть представники в першу чергу рекламного бізнесу? Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василь Васильович, цікава пропозиція. Очевидно…

 

КОСТИЦЬКИЙ В.В. …небезпечна, тому що це перша  пропозиція, яка обійшлася без аплодисментів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Очевидно, ми пристанемо на вашу пропозицію. Це, дійсно, буде цікаво не тільки народним депутатам, а, можливо, і не стільки народним депутатам, це буде цікаво і корисно для суспільства. Ми опрацюємо вашу пропозицію, але на правах модератора я маю заявити: шановні колеги, я прошу дотримуватися Регламенту, бо в нас є дуже багато ще бажаючих виступити, і дискримінації у цьому плані ми просто не допустимо.

Зараз слово має директор Юридичного департаменту Міжнародної правозахисної організації „Ла Страда – Україна” Маріанна Євсюкова. Прошу підготуватися Віталії Дерябіній. Прошу.

 

ЄВСЮКОВА М. Дякую. Доброго дня, шановні учасники і учасниці сьогоднішніх слухань! Тема мого короткого виступу буде стосуватися такої форми дискримінації за ознакою статі, прояви дискримінації у сфері праці, як сексуальні домагання на робочому місці. Адже саме так сексуальні домагання визнані на рівні міжнародних інституцій, на рівні міжнародних документів, зокрема конвенцією ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації відносно жінок, а також Європейською соціальною хартією.

Стаття один Закону України "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків” дає нам визначення, що є сексуальним домаганням і що можна вважати сексуальними домаганнями згідно з українським законодавством, що відповідно означає „дії сексуального характеру, виражені словесно”, зокрема, це погрози, залякування, непристойні зауваження, або „фізично” – доторкання, поплескування, що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування.

Крім того, стаття 17 закону проголошує, що жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.

Також зазначено, що роботодавець, окрім іншого, зобов’язаний вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань на робочому місці.

В свою чергу, стаття 22 – „Оскарження дискримінації за ознакою статі та сексуальних  домагань встановлює порядок оскарження таких дискримінаційних дій. А  стаття 23 надає можливість відшкодування моральних та матеріальних збитків завданих сексуальними домаганнями. Крім того існує і відповідальність у Кримінальному кодексі України за примушування до вступу у статевий зв'язок особою, від якої жінка, або чоловік перебувають у матеріальній або службовій залежності. 

Про те, постає запитання, чи є ці норми ефективними у захисті наших громадян від  сексуальних домагань на робочому місці. Можу з впевненістю відповісти, що ні, і дані норми, в першу чергу, є більш декларативними ніж такими, що можуть ефективно надати захист та допомогу жертвам сексуальних намагань.

В 2008-2009 роках Центром „Ла Страда –  Україна” було здійснено дослідження феномену сексуальних домагань в Україні, воно носило як юридичний характер так і соціологічний. І це дослідження вказало на ті проблеми, які існують сьогодні в напряму захисту наших громадян від такого виду дискримінацій за ознакою статі, як сексуальні домагання на робочому місці. І визначила відповідні рекомендації по вдосконаленню, як законодавства так і практики його застосування. Але, що саме не так в нашому законодавстві щодо питання сексуальних домагань.

По-перше, саме визначення сексуальних домагань, яке містить стаття перша Закону України про забезпечення  рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, не охоплює повністю сутності феномену сексуальних домагань. Так сексуальні домагання, якщо ми говоримо про сексуальні домагання на робочому місці, розглядаються тільки, як відносини між підлеглим і керівником, тобто сексуальні домагання по вертикалі. Хоча сексуальні домагання можуть існувати між колегами, які є рівні по службовій ієрархії, і це саме сексуальні домагання по горизонталі.

На сьогоднішній момент в законодавстві таке закріплення відсутнє. Також погрози відносяться до дій сексуального характеру, які виражені словесно, але не обов’язково будь-яка погроза починається з вербального висловлення. Натомість можуть мати місце відповідні  жести, міміка і таке інше.

І ще одна суттєва прогалина - це відсутність розподілу самої проблеми сексуальних домагань і його визначення на дві основні форми, які існують на сьогоднішній момент в міжнародному праві і в законодавствах інших держав, це сексуальні домагання типу послуга за послугу і сексуальні домагання типу через створення ворожого середовища.

Окрім цього, визначення сексуальних домагань не узгоджено з нормами Кримінального кодексу України, яке встановлює покарання, примушування до вступу у статевий зв'язок. Так визначення даного закону не враховує примушування як ознаку сексуальних домагань, а тільки погрози та залякування, що в свою чергу вже є обтяжуючими обставинами у примушуванні до вступу у статевий зв'язок. Відповідно встановлюється відповідальність за статтею 154 Кримінального кодексу України.

Але ще більшого занепокоєння викликає відсутність дієвих механізмів захисту. Дослідження, яке було проведено ластрадою щодо сексуальних домагань, вказало на те, що за даними Міністерства Внутрішніх справ, з моменту прийняття чинного Кримінального кодексу України не було порушено жодної кримінальної справи по статті 154. Тобто за примушування до вступу у статевий зв'язок. Згідно з інформацією, яка була надана від Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, з 2005 по 2008 роки жодна особа не зверталася до міністерства. Я прискорюсь.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Перепрошую. Ви не прискорюйтесь, у вас одна хвилина ще. Дякую.

 

ЄВСЮКОВА М. Однак відсутність державної статистики не свідчить про відсутність проблеми. Про це стверджують і дані соціологічного дослідження, яке є репрезентативним, 43 відсотки наших громадян вказали, що ця проблема є актуальною для Україною, а 6 відсотків сказали на те, що вони постраждалими від сексуальних домагань.

Я хочу звернути також вашу увагу на статтю 22, яка чомусь передбачає можливість оскарження дискримінацію за ознакою статі і соціальних домагань. Незрозуміло, чому законодавець розподілив ці два поняття, адже сексуальні домагання є формою дискримінації за ознакою статі.

І крім того, хотілося б сказати щодо діяльності Експертної ради, яка була сформована при Міністерстві у справа сім’ї, молоді та спорту, яка своїм завданням ставить розгляд звернень по фактах дискримінації за ознакою статі. Відповідно до пункту 6 Положення про Експерту раду відсутня можливість звернення саме по факту сексуальних домагань.

Переходячи відразу до рекомендацій, хочу сказати про те, що є рекомендації по зміні як законодавства у сфері забезпечення захисту від сексуальних домагань. І ми пропонуємо розширити термін „сексуальних домагань”, враховуючи ті положення, які я називала. Також встановити обов’язок роботодавців за сексуальні домагання на робочому місці, а не тільки тих працівників, які створюють таку ситуацію.  Окрім цього, необхідно, звичайно, працювати у сфері підвищення обізнаності наших громадян по фактах сексуальних домагань.   Тому що дослідження соціологічні також показали, що на сьогоднішній момент, на жаль, відсутнє повністю усвідомлення, що є таке сексуальні домагання на робочому місці.

І окрім цього, хочу сказати, що є рекомендації щодо підвищення дієвості національних механізмів захисту від дискримінації. І відповідно можна зазначити, що необхідно встановлювати адміністративну  відповідальність за  дискримінацію за ознакою статі. Тому що на сьогодні момент таке положення відсутнє і відповідно є безкараність.

І крім того хочу зазначити, що відповідно необхідно прописувати  функції та обов’язки Уповноваженого Верховної Ради в цій сфері, а також розробити та запровадити навчальні курси та програми щодо розгляду звернень захисту від гендерної дискримінації.

Дякую.  Відповідні пропозиції будуть передані в секретаріат.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую пані Маріанна.

Шановні колеги, я бачу у багатьох з вас є текст підготовлений, це дуже добре. Якщо вам неважко, ви могли б цей  текст передавати до секретаріату комітету, так легше було працювати над ним.

І ще в мене є пропозиція така. Зрозумійте, що вона коректна. Нам 20 хвилин ще працювати, багато людей хоче виступити. Можливо оцю, як кажуть, констатуючу частину ви будете зменшувати під час виступу, а починати  якраз з пропозицій, щоб я не переривав вас на тому, що є головним. Бо багато слів було вже сказано, можливо нам якраз ваші пропозиції зараз найголовніші. Добре? То тоді всі виступлять. Дякую за розуміння.

Віталія Дерябіна, менеджер програми для політичних партій Національно-демократичного інституту. Прошу підготуватись Олені Іванівні Сусловій. Прошу.

 

ДЕРЯБІНА В.  Доброго дня, шановні колеги! Дуже дякую за таку можливість і сьогодні за цю спробу виступити і представити наші висновки і роботу нашої  діяльності, нашої організації.

Декілька слів про НДІ. Національно-демократичний інститут Міжнародних відносин США є неурядовою організацією, що сприяє розвитку  демократії у 65 країнах світу з 83 року.  І власне для НДІ важлива є роль жінок і рівноправне залучення представниць жіночої статі до політичних процесів, оскільки  жінки в політиці і в роботі уряду, вони  мають важливе значення для створення і підтримки демократії. Жінки складають сьогодні 50 відсотків жителів населення планети, але вони недостатньо представлені в Україні і у світі як політичні лідери, як виборці і як обрані посадові особи.

Вже казали, що Україна  займає 113 місце у світі, що дорівнює представленості жінок у національному законодавчому органі, маючи лише 8 відсотків  представниць у Верховній Раді України. Таким  чином ми відстаємо від 18 процентного середнього світового показника. І якщо Україна бажає  бути повноцінним учасником світових економічних процесів та сприйматися як рівноправний партнер у майбутньому, повинні бути принципи паритетної демократії  щодо  участі жінок і чоловік  закріплені у законодавчому  полі і не лише, але  і реалізовані.  

І власне тому я б хотіла в своєму виступі апелювати знову ж таки до, повернутися до статті 15 Закону про забезпечення рівних прав і можливостей жінок  і чоловіків, який носить надзвичайно декларативний     характер.

Досить часто запитують: дійсно в суспільстві сформувалася думка про те, що навіщо жінки у політиці? Науково доведено, що жінок слід заохочувати в процесі становлення як сильних лідерів  для того, щоб не тільки відповідати світовим стандартам в області розвитку і підтримки сталої демократії, а й тому, що жінки-законодавці в нових демократіях, вони є набагато відповідальнішими політиками і прислухаються до проблем виборців. Представлення жінок впливає  на політичну програму дня і ті пропоновані рішення, які розглядаються. Дослідження вказують, що як тільки жінки займають вищі керівні посади в своїх політичних партіях,  ці партії, як правило, визначають пріоритетними питання: охорони здоров’я, освіти і інших сфер життя, які є зараз нагальними для українців. У світі жінки-політики сприймаються як більш чесні та принциповіші політики, ніж їхні колеги чоловіки. А чесність та принциповість – це ті якості, які приносять упевненість демократичності та репрезентативності держаних інститутів.

Роль жінок нещодавно обговорювалася під час фокус-груп, проведених НДІ, Центром соціологічних досліджень Розумкова. І учасники фокус-груп, тобто звичайні виборці висловили готовність, і висловили за бажання підвищити жінок у політичних процесах. Чинний закон є надзвичайно  недосконалим. Він не вимагає від політичних партій ні забезпечення рівноправної участі чоловіків і жінок у виборчому процесі, як кандидатів, ні не надає чіткого механізму для підвищення участі жінок у політичній сфері.

Слідуючи логіці закону, достатньо мати лише одну представницю жіночої статі у виборчому списку, щоб створити ефект присутності жінок. Від виборчих комісій  стаття 15 вимагає проконтролювати виконання цієї вимоги, але, як показує практика, досить часто фракції допускаються до участі у виборчому процесі, не маючи жодної представниці жіночої статі, тобто необхідне становлення відповідних санкцій. Разом із законами, що регулюють вибори – Закон про забезпечення рівних прав та можливостей, створює не чесну ситуацію по відношенню до  63 процентів жінок-виборців в Україні, чиї голоси не є почутими і представленими. Імплементація нового закону про місцеві вибори, який відродив змішану виборчу систему, значно зменшив шанси жінок-кандидаток бути обраними.

Широко відомим є той факт, що в одномандатному окрузі жінці-кандидатці виграти набагато складніше. Давайте пригадаємо, у 90-х роках, коли присутність жінок у парламенті була на межі 1-3, не більше 3 відсотків і лише новий закон про політичні партії, який започаткував партійну систему, він дозволив жінкам пройти по спискам.

Згідно з нашим гендерним аналізом кандидатів на цих місцевих виборах ситуація склалася така, що на обласному рівні співвідношення жінок-кандидатів до чоловіків-кандидатів стало одне до двох. 10 відсотків жінок-кандидатів не означає автоматично 10 процентів жінок-депутаток. Тому, відповідно, ми можемо передбачити, що рівень представленості на місцевих рівнях також знизиться порівняно з  1996 року, коли жінок було 12 відсотків.

Аналіз світового досвіду показує, що є три основних шляхи, які можуть бути покращена ситуація. Це законодавчий, введенням законодавчих квот на національному рівні. Це партійні квоти, добровільні партійні квоти, а також ініціативи громадянського суспільства. І, власне, цей трикутник політичного впливу і введення жінок у політичну сферу здатний запровадити і поліпшити ситуацію, виправити ситуацію. Тому ми активно підтримуємо створення такої робочої групи, яка б зайнялася підготовкою конкретних питань і модифікацією закону, і поправок до закону. Тому що згідно з нашою думкою і наших експертів той законопроект, який був в 2007 році запропонований, він є заслабким і для України повинні бути відкриті нові перспективи згідно з аналізом міжнародного досвіду.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Дякую.

 

ДЕРЯБІНА В.   Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Віталія за пропозиції.

Слово надається Олені Іванівні Сусловій, координатору з гендерних питань Програми сприяння парламенту України. Прошу підготуватися   Ларисі Станіславівні Кобилянській.

 

СУСЛОВА О.І. Шановні народні депутати, шановні учасниці, учасники!

Я, власне кажучи,  збиралася говорити лише про рекомендації. Тому я сподіваюсь мені нічого не прийдеться скорочувати.

Перша частина стосується самого закону норм, і я хочу сказати,  що минулого року  групи експертів на замовлення проекту про ООН про права жінок, дітей в Україні працювала над коментарем до цього закону, тому що  те, що стосується норм закону – це є плід нашої спільної роботи.

Я буду говорити тут постатейно для того, щоб легше було потім ці рекомендації прийняти чи відхилити.

 Стаття 1. Визначення. Дещо я повторю, але буду повторювати дуже коротко. На мій погляд і це не тільки моя думка, ми маємо сьогодні розширити визначення поняття дискримінації, прямої дискримінації і ввести поняття непрямої дискримінації. Не пряма дискримінація – це не коли Суслова особисто ображена,   а коли Суслова як жінка ображена, тому що  певні високопосадовці або низькопосадовці  роблять щось, що порушує принципи рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Введення поняття сексизму, про це вже сьогодні говорилося,     це є теж великою необхідністю. Введення саме в цей закон поняття гендерного насильства або гендерного обумовленого насильства теж є важливим. Тому що  часом у нас розглядають окремо рівні права і можливості, окремо гендерне насильство. Це не можна розглядатися окремо.

До сьогодні існує дуже багато непорозумінь щодо  визначення самого поняття гендер. Тому ми  вважаємо, що  поняття гендерної рівності також має бути розширене. І тут не треба чогось вишукувати, тому що є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Ця конвенція подає нам  принцип дійсної рівності і принцип дійсної рівності, тобто гендерна рівність – це рівність можливостей, рівність  доступів до можливостей і рівноцінність результатів.

Стаття 2. Законодавство з питань  забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Ми вважаємо, що треба внести сюди окрім Конституції України і цього закону наш базовий з вами документ – це Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Точно так же як ми знаємо, що ми не можемо діяти в супереч Конституції, але ж ми завжди згадаємо Конституцію. Ми маємо згадувати і цю Конвенцію і Факультативний протокол до неї, який Україна  ратифікувала.

Стаття 3. Основні напрями державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Часом цей розділ розглядають як загальний. Але водночас є два, принаймні два аспекти, які варто додати. Це протидія гендерному насильству. Якщо у нас є визначення гендерного насильства, це має бути частиною державної політики в цій сфері. І встановлення юридичного захисту прав жінок і чоловіків на засадах рівності і забезпечення ефективного захисту в судах від будь-якої дискримінації.

Це дуже важливо. Тому що неодноразово зокрема цього року ми мали можливість переконатися, що не зважаючи на те, що немає заперечень цьому, проблема є. Мають бути інші аспекти. Але я не хотіла би забирати багато часу. На мій погляд, щоб це було якісно і ефективно зроблено, важлива інституційна підтримка. Тому я повністю підтримую ідею, яку висловила пані Олена Бондаренко, щодо створення тимчасової робочої групи в межах Верховної Ради України. Мені здається, це буде добрим прикладом і для інших міністерств, відомств і для роботи на місцях.

Але не все стосується лише норм. Є потреба і в регламентації та більш ефективному процесі. І тут найважливішим, на мій погляд, є координація з боку Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту, і певно Кабінету Міністрів. Про що теж говорила сьогодні пані Олена Бондаренко. Тому що не зважаючи на те, що потроху-помалу міністерство включається в процес реалізації, ми до сьогодні можемо бачити ситуацію, коли Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту звернулося до міністерств і відомств з проханням дати свої коментарі щодо проекту програми утвердження гендерної рівності. Деякі, не буду називати хто, тому що це не має значення, хто саме, стали думати, а що ж ми таке робили, а що ми плануємо робити? Виявляється, нічого не робили і нічого не планують робити. Тому наступною рекомендацією є залучення всіх центральних органів виконавчої влади до процесу реалізації принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Наступна частина рекомендацій стосується інформування. Ми до сьогодні маємо ситуацію, коли люди, які за законом повинні знати і застосовувати його, практично зовсім в цьому законі не орієнтуються. Тому важливо, щоб на різних етапах трудової діяльності люди обов’язково знайомилися з законом. Так, текст закону слід включити до комплекту документів, з яким знайомляться люди, яких приймають на роботу. Перші кроки у цьому напрямку вже зроблені сьогодні апаратом Верховної Ради України, де, зокрема, інструкція по кадровому  резерву, а також інструкція по прийому на роботу  до Апарату Верховної Ради України вже містить положення статті 15 закону.

Наступні складові рекомендації стосуються  підвищення спроможності  і можливості тих, хто здійснює впровадження гендерної  політики. Тут, перш за все, не у якості рекомендацій, а в якості коментара хочу зазначити, постійна ротація персоналу    і у міністерстві, і на місцях, пов’язана і зі зміною влади, і з низькими заробітними платами, негативно  відбивається на результатах роботи.   В цій частині дуже часто згадують фінансування, але  я хочу сказати непопулярну річ, що фінансування не  потрібне для реалізації всіх напрямків, про які ми говоримо, там більше потрібна політична воля. Але є речі і напрямків, яких без фінансування ми не можемо  робити нічого. Зокрема,  сьогодні в Україні практично відсутні притулки для жертв насильства, і Україна пасе далеко  задніх за цією категорією. І стандарти, які  існують сьогодні в Раді Європи,  Україна абсолютно не визнає, не має і не дотримується.

І  врешті, інтерес і ідеологія. Іншими словами, мотивація і цінності. Підвищення гендерної обізнаності   державних службовців  має бути обов’язковою складовою  процесу підвищення кваліфікації і атестації не тільки тих, хто у міністерстві, а всіх.

 І гендерні стереотипи. Вони не є такими безобидними і безпечними, навіть якщо за їх використання українське законодавство  не може накласти  жодних санкцій. Тому вживання сексиських висловів має бути  неприпустимим для кожного державного службовця, це має бути частиною Кодексу  поведінки, і високопосадовці мають бути в  цьому    прикладом.

Я вважаю, закон зробив буде багато. Він від категорії, від концепції  захист жінок перейшов до гендерних трансформативних стратегій. І наша з вами сила і можливості – зробити   все, щоб цей закон почав робити   реаліями  нашого дня. Дякую. 

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олено Іванівно, за пропозиції. 

Керівник Програми рівних можливостей ПРОООН Кобилянська Лариса Станіславівна має слово. Наступний Ярослав Сорокопуд.

 

КОБИЛЯНСЬКА Л.С.  Дякую, Олеже Олександровичу. 

Вітаю всіх присутніх. І за ті кілька хвилин, які є у моєму розпорядженні, я хотіла би все ж таки наголосити на тому, що тема нашого сьогоднішнього розгляду  - це  практика застосування закону. А практика застосування закону – це аналіз точки зору того, які він дає можливості і, власне, в чому він є обмежений з тим, щоби реалізувати повноцінно той  розвитковий потенціал, який зрештою мав, має і, я думаю,  матиме той факт, що Україна стала однією, принаймні на пострадянському просторі, з перших країн, які такий закон прийняли.

Для того, щоби такий аналіз був більш наближеним до  реальностей і до тих проблем,  які сьогодні є у царині забезпечення рівності жінок  і чоловіків  наша програма підтримала, я думаю, дуже ґрунтовне дослідження, яке буде оцінено вами, Олена Іванівна щойно його так само представляла, він є у вас на диску, а я хотіла би трошки з іншого боку  аналізувати закон, а саме з позиції тих висновків, які цього року зроблені комітетом Організації Об`єднаний Націй за результатами представлення  Україною Доповіді по виконанню Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, тому що, власне, ці рекомендації дають можливості зрозуміти які  недоліки національного законодавства  з точки зору забезпечення гендерної рівності є сьогодні гальмуючими. Отже, однією з  таких надзвичайно серйозних… одним з найбільш серйозних зауважень, і це зауваження сьогодні зазначали багато з виступаючих, це є відсутність механізму для розгляду скарг. Аби це не залишилося  лише, так би мовити, констатуванням, ті факти, які  наводив пан Костицький,  можуть бути  доповнені  ще і певною безпорадністю тих членів експертної ради, які готували висновки в рамках експертної ради, створеної міністерством.   

Ми дуже ретельно, ми дуже, ну, я б сказала, сумлінно підійшли до розгляду тих скарг, які були надані. Але у частині висновку і у частині дії ми просто зупинилися, тому що ні Закон „Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”, ні Закон „Про рекламу”, ні інші закони – вони не мають прямої дії.

І вам, думаю, буде не дивно, коли я скажу те, що наші висновки – це були висновки: рекомендувати такому-то комітету розглянути, рекомендувати такій-то комісії звернути увагу, рекомендувати Комісії з моралі зробити те-то і те-то. І так, як я почула сьогодні зі слів пана Костицького, він так само буде комусь щось рекомендувати. А у таких випадках, в принципі, повинна бути дуже пряма і дуже швидка дія: на будь-який прояв дискримінації держава має реагувати миттєво. Якщо вона буде реагувати лише розробкою чергових рекомендацій, ми будемо і через 5, і через 10, і через 15 років говорити про розвитковий потенціал закону і відсутність розвитку в суспільстві.

Тому моя перша рекомендація стосується того, щоб, чи то комісія створена при Верховній Раді, чи спільна група, створена депутатами і представниками виконавчої влади, наділена певними повноваженнями, розробила інструменти прямої дії, які можна було би рекомендувати до внесення змін в закон, тим більше що, наскільки я розумію, внесення змін в закон стоїть на порядку денному, сьогодні говорили про це багато.

За обмеженням часу, я зверну увагу лише ще на один пункт – це стосовно позитивних дій. Власне, позитивні дії – це до певної міри обмеження для когось, для іншого – це надання комусь можливостей.

Концепція тимчасових дій може бути взята у відповідності до статті 4 пункту 1 конвенції, але вважаю, що вона повинна бути розроблена спеціально до особливостей наших національних умов. Тому що, коли ми,  аналізуючи певний прогрес у тих країнах, які застосовували позитивні дії, намагаємося імплементувати їх досвід без адаптації до українських умов, ми, звичайно, не маємо позитивного результату. Можливо, і невдача з тим, що деякі з спроб законодавчо закріпити, в тому числі квотний принцип, не були підтримані. Ну, всі причини, звичайно, я аналізувати не буду, ну, і через те, що вони, можливо, не були адаптовані ні до тих потреб і до тих особливостей, які у нас є. в цьому я думаю, багато чому сприяв би діалог на різних рівнях. Це діалог на рівні парламенту, но його  веде відповідний підкомітет, його ведуть ті, чи інші депутати, а частіше все ж таки депутатки. Але на скільки цей діалог є не вибірковим, на скільки він є постійним, на скільки він є цілеспрямованим, буде залежати те, який буде результат.

Другий рівень – це розробка рекомендацій. Тому що ну, не можна просто взяти якусь одну проблему, спрямувавши на неї вплив позитивної дії, не розуміючи, які будуть наслідки. І це необов’язково тільки дії, що стосуються політичного характеру і забезпечення представництва жінок. На часі для України є дуже багато сфер, де сьогодні варто застосовувати позитивні дії, принаймні той факт, що на роботу не приймають, чи звільняють молодих жінок там у репродуктивному віці, обмежуючи їх… я закінчую. Це теж вимагає певних позитивних дій. Отже, другий рівень – це розробка рекомендацій і трете – практичні дії. Без внутріпартійного і міжпартійного діалогу, шановне панство, дозвольте сказати мені, як людині, яка п’ятнадцять років намагається, так би мовити активно лобіювати ці перетворення. Ніякого зрушення не буде доти, доки не буде суспільного діалогу, партійного діалогу і міжпартійного діалогу. Наразі Україна скоро буде стояти напередодні чергових парламентських виборів я думаю, час для такого діалогу вже настав.

Дякую за увагу, за увагу, в мене є ще порядку двадцяти рекомендацій, які я передам до секретаріату  і буду вдячна за їх врахування.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Лариса Станіславівна. Дійсно, передайте будь ласка. Ще раз хочу сказати, що з конкретними пропозиціями просто технологічно, технічно легше буде нам  працювати.

Слово я надаю Сорокопуд Ярославі Володимирівні, координатору навчань гендерних та молодіжних питань Міжнародної благодійної фундації Heifer Project International. А наступний буде виступати  Алла Василівна Шлапак, прошу. Регламенту дотримуйтесь.

 

СОРОКОПУД Я.В. Дякую. Шановний головуючий! Шановні депутати, шановні учасники і учасниці цих слухань! Ви знаєте моя тема доповіді буде стояти на наступному напрямку, практика застосування законів України при забезпеченні рівних прав та можливостей жінок і  чоловіків в сільській місцевості, на прикладі  діяльності 50 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які реалізують наші проекти по економічному розвитку подолання бідності та самозабезпеченню особистих селянських господарств.

Хочу почати, можливо, з такого питання, що на сьогоднішній день, ви знаєте, коли приїжджаєш в село, рівні права і рівні можливості носити гумаки, куфайки і мати доступ до найпростішого і найголовнішого – це подолання голоду і бідності, напевно найактуальніше питання.

І безумовно, коли на перших етапах, щось хочеш сказати про питання гендерної рівності відчуваєш усмішку, не сприйняття і не розуміння. Але ми маємо право, міжнародна благодійна фундація прийти до людей з певним ресурсом.  Я не вірю вже на сьогоднішній день за 15 років роботи у 65 проектах по цілій території України, що в село можна прийти тільки з навчанням.

Якщо на сьогоднішній день ми не прийдемо з ресурсом, то ми з вами залишаємося з питаннями і на сьогоднішній день ми чуємо скільки би влад не помінялося, скільки би чого не було, люди в селі і жінки і чоловіки залишаються  без надії, без віри, мало яка любов і тільки з однією мудрістю, старою, закладеною мудрістю. Із стереотипами надзвичайно живучими, чи це болгарські села, чи румунські, чи це російські, чи це  українські, будь-які села, вони мають свої стереотипи укорінені і дуже непросто говорити про урівноваження, про рівні права і можливості цих людей. Здебільшого будь-які програми, будь-які практики направлені, як ми чуємо в сільське господарство це зернотрейдери, це рапс, хваляться на всіх етапах найпосадовіші особи, які ми займаємо місця. Але разом з тим зайшовши у супермаркет ми їмо якусь ефіопську, єгипетську картоплю. Люди сміються приїхавши в село, мені кажуть, ви розумієте, у пустині картоплю вже вирощують. А надлишок продукції, яку виготовляють в основному наші жінки, чому жінки, тому що коли ми робимо аналіз праці чоловіків і жінок, то чоловіча праця здебільшого автоматизована, механізована, активізована, а в жінок вона ручна.

І саме головне, я не буду зупинятися, тому що моя повна доповідь по всіх етапах і по всіх статтях пройшла, і яким чином проведено аналіз. Тому що за рахунок ресурсу ми змогли зробити цей гендерний аналіз по всіх напрямках, але я зупинюся власне на самодискримінації. Нерозуміння самого поняття дискримінації викликає самодискримінацію. Заступник начальника управління Івано-Франківської області на одній із зустрічей мені сказав, Пані Ярослава, ви підіть у Явницю це село біля Івано-Франківська, можливо ви знаєте, там землі в основному позабирали під забудову. А що роблять чоловіки, вони запрягають своїх жінок, це традиційно, це не якийсь там один чоловік, тому що коней нема де тримати, вони запрягають жінок і орють свої городи. І це практика рівного права і рівних можливостей.

А тепер по трохи позитивнішому напрямку. Організація, в якій ми працюємо близько 15 років, ми працюємо фокусно і працюємо з сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами. На сьогоднішній день якщо ми раніше йшли просто в поле, то на сьогоднішній день ми йдемо туди, де вже є підтримка держави. Якщо минулий уряд ще якісь надії давав, якусь механізацію надавав сільськогосподарським обслуговуючим кооперативам, де мають право участі бути керівниками і учасниками як чоловіки і жінки, то на сьогоднішній день цього немає. А ми все ж таки хочемо залучитися підтримкою держави.  Чому? Тому що проекти направлені на сталий розвиток. Надаючи високопродуктивні тварини у великій кількості для індивідуальних селянських господарств, пункти штучного осіменіння, ветеринарні пункти. І ви знаєте, за кожним з цим йде питання  самозабезпечення або питання робочого місця. Якщо робоче місце на рівні міста – це не таке важливе, то на рівні села кожне робоче місце – є надзвичайно важливе.  І я вам хочу сказати, що ветеринарами, зоотехніками, доярками можуть бути, як чоловіки, так і жінки. Але разом з тим практика механізації і автоматизації надзвичайно низька, вона не проаналізована, вона не про рекомендована.

На кожному кроці ми бачимо, як розвиваються банки. А коли приїдеш в район для того, щоб далі переїхати в село, ми бачимо велику кількість банків. Ми бачимо велику кількість похоронних бюро, і ми бачимо велику кількість готелів і барделей. Але ми не бачимо напрямків розвитку соціальної якоїсь підтримки. Про цих людей абсолютно забули. Вони надзвичайно агресивні, коли йдеш перший раз і говориш, що щось будуть давати. Це брешуть, нас обкрадуть. Палицями і вилами кидаються.

Я вам хочу сказати, я завершую, палиці, вила і мотики – це основний якби засіб для реалізації. Щодо  закону ми договори підписувати заставляємо при отриманні права власності і чоловіка і жінки. Якщо вони цього не хочуть, і це практика може бути, і на індивідуальні селянські господарства, і на хати. Здебільшого приватизація хат людей, особливо жінок вони не знаю як це зробити куди піти, куди поїхати. Інколи приватизацію роблять вже на померлих для того, щоб потім право власності бути. Ряд таких колізій, які не проаналізовані ні на якому рівні на рівні села, а люди живуть, вони народжують, вони роблять весілля. Тобто я дуже часто чую як високо-посадовці говорять, що „ви  знаєте та село вже вимерло”. Неправда.   Індивідуальний підхід до фермерських господарств абсолютно знищений, а сільське господарство  не може бути не дотаційним.

І якщо на це не повернуть люди свої голови, а  не тільки свої   приватні якісь там ферми показові будуть розвивати і люди з цього  приміщення також, то я вам  хочу сказати, що я не закликаю до якоїсь революції, ну в людей уже терпець минув.

Допоки не буде індивідуальної програми, і це я звертаюсь також до міністерства, підтримки сільських жінок, захисту  сільських жінок прав не тільки гендерного паритету, а власне прав і можливостей сільської жінки. Допоки це не буде індивідуальна програма розвитку, допоки ми будемо на рівні тієї бідності 63 місце і ми  про це говоримо.

Тому, а за цим наш голод, за цим ефіопська картопля, хімія  і все решта. Давайте обличчям повернемося до цих жінок і до цих чоловіків, які проживають ще в сільській місцевості. Дякую за увагу, перепрошую! (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Пані Ярославо, дякую!  Дякую за виступ, емоційний, але в нас залишилось три виступи. Шановні колеги, я прошу вас все-таки починати з того, коли ви сказали: „А тепер, щодо  закону”. Добре? Бо все-таки в нас є певна проблематика, але емоції зрозумілі і я думаю, що всі розуміють, про що йдеться.

А зараз слово надається Аллі Василівні Шлапак, депутат Київської міської ради, радник з гендерних    питань міського голови Києва. І після Алли Василівни у нас виступить двоє чоловіків і два адвокати.

Я вас, шановний Олександр Вікторович Ноцький  і Сергій  Анатолійович Медвєдєв  заздалегідь прошу, наперед прошу по 3 хвилини, сформулюйте свої конкретні пропозиції з тим, що ми  маємо вже закінчувати,  в нас ще є неформальне спілкування. А зараз Алла Василівна, прошу.

 

ШЛАПАК А.В. Добрий день усім гостям, дякую, Олег Олександрович, за слово і я з пропозицій відразу почну. Я вважаю  і користуючись нагодою звертаюсь до Комітету Верховної Ради  України зайняти принципову позицію під час пенсійної реформи. Сьогодні держава здійснює пенсійну реформу і сьогодні  в гендерно-правовій експертизі в першу чергу мають  піддатися  саме ці законодавчі акти. Для того, щоб не було спекуляцій, не було тих заяв, за якими ми спостерігали протягом вересня-жовтня, щодо  пенсійного забезпечення і врахування там жінки, яка доглядала за дитиною і так далі. Тому я думаю, що ці рекомендації буде враховано і дійсно, всі законодавчі акти, проекти законодавчих актів, які направлені  на реалізацію пенсійної реформи, мають бути під жорсткою гендерно-правовою експертизою. 

Те, що стосується формування Державного бюджету України. Сьогодні цей процес іде. Ми сьогодні всі відчуваємо цю проблему. Але сидить, міністерство, я переконана, що їм буде дуже важко захищати свій бюджет під час формування державного бюджету. І сьогодні дійсно на всіх місцевих бюджетах і державному бюджеті ми маємо визнати пріоритетом фінансування таких програм.

Які це мають бути програми. Ми всі сьогодні говорили, і я думаю, що ті, хто не змогли говорити, погодяться з тим, що рівні права ми зможемо забезпечувати лише одним шляхом. У нас є єдиний шлях. Це відродити сімейні традиції. Тому що лише в сім’ї, в повній сім’ї, там, де є тато і мама, виросте дитина, яка здатна прийняти рівність прав жінки і чоловіка, і їх забезпечувати. Тому ці програми мають бути визнаними як пріоритетними і забезпечуватись відповідним фінансуванням як на державному, так і на місцевих рівнях. На превеликий жаль, на сьогодні цього немає.

Те, що стосується зайнятості. Як ми можемо говорити про дотримання прав, рівних прав при зайнятості, коли у нас відсутня державна програма зайнятості? На сьогодні це великий недолік нашої держави. І сьогодні також комітетські слухання мають внести до висновку і зобов’язати Кабінет Міністрів прискорити розробку цієї програми, державної програми зайнятості, яка піддасться гендерно-правовій експертизі. І яка дійсно забезпечить рівні права під час працевлаштування і використання трудових прав як жінками, так і чоловіками. Це те, що можемо ми сьогодні зробити.

Те, що стосується квотування. Будь-яке квотування, це вже є порушення рівності. І тут треба говорити про відповідальність в тому числі і політиків. Я готова, я думаю, що більшість проголосує за будь-якого політичного лідера, який продемонструє і в своїй партії вийде на наступні, на найближчі вибори в рівному представництві чоловіків і жінок. Лише власним прикладом, а не деклараціями можна довести і сповідувати ті істини, які сьогодні декларують наші високопосадовці.

Нам необхідно говорити, ми говоримо про сімейні, я наголошую, ми сьогодні маємо зосередитись навколо не насилля, а відродження сімейних традицій підтримки сім’ї. Вчора заява Адміністрації Президента щодо виплати матерям, які народили дитину. Та немає матері, яка без батька народжує дитину!

Сім’я народжує дитину. І сьогодні і високопосадовці, і ми всі маєм говорити про сім’ю, а не про жінку або про чоловіка окремо. Сьогодні чоловіки так само мають нерівність.

Те, що стосується законодавства, мати-одиночка  у нас сьогодні захищена, а батько-одинак не прирівнений до цього статусу. І батько, який залишився, мати вмерла,  не має можливості своїй дитині   скористатися всім тим соціальним пакетом послуг,  який необхідний. Ці зміни до закону  необхідно вносити. І це завдання також Закону   про забезпечення рівних прав та можливостей.

Сьогодні ми у законі  записали: „Здійснювати гендерний аналіз  кадрового складу”. Але хто його здійснює, які наслідки? Сьогодні  комітетські слухання мають  зобов’язати Головдержслужбу надавати ці висновки, і щоб ці висновки були  обов’язковими до виконання всіма органами, як  місцевої, так і державної влади.

Те, що стосується радників. Я сама є радником  міського голови. Але знову, закон порадив виконавчим органам   впроваджувати цю посаду, а, можливо, і не впроваджувати. Хочу зазначити, що ті, хто  пішли на створення цієї посади і запровадили, вона є на громадських засадах – це  неправильно, це недостатньо статусу надає, як  самому раднику, так і відповідно рівню цієї проблематики на рівні  місцевих органів самоврядування, на рівні обласних адміністрацій. В закон необхідно внести зміну і зобов’язувати запроваджувати цю посадову одиницю, і у штатних  типових структурах обов’язково передбачати, тому що типову структуру  рекомендує Кабінет Міністрів. Якщо сьогодні поставити   на місцевому рівні  питання, що треба зробити таку штатну одиницю,  то фінансове місцеве управління  скаже: „Кабінет Міністрів нам не дозволяє  збільшення штатних одиниць”. І ми  ходимо по замкнутому колу.  Це те, що сьогодні конкретні пропозиції до закону.

Крім цього, користуючись  же нагодою, я думаю, що комітет  підтримає, Верховної Ради. Сьогодні у нас є гарний статус  матері-героїни. Можу сказати, що  ось восени ми нагороджували таких матерів-героїн. Ви знаєте, серце розривалось, коли вони  виходили до мікрофону і казали: „Будь ласка, скажіть, де тільки можете, не може бути статусу матері-героїні. Ми не народжуємо і не виховуємо  велику кількість дітей  самостійно, ми  це робимо поряд зі своїми чоловіками”. І сьогодні, дійсно, постала  актуальна проблема, ось цей пережиток Радянського Союзу, як статус „матері-героїні” змінити цей статус і змінити назву цього ордену. Нехай це буде сімейна слава, нехай це буде так, як захоче Адміністрація Президента чи ви, парламентарі, але необхідно змінити, тому що з простого слова розпочинається мова, да, ми це знаємо. Так само і тут: з простих визначень ми формуємо державну політику.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

 

ШЛАПАК А.В.  Я сподіваюсь, що будуть корисні ці рекомендації і будуть враховані.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі за рекомендації, за пропозиції.

Єдине, я можу відразу сказати, що ми… Розумієте, коли ми кажемо „зобов’язати”, що комітет може когось зобов’язати, давайте будемо реалістами. У нас є свої повноваження, ми намагаємося вийти за ці повноваження і так більше, ніж  можемо це зробити. Але є певний комплект компетентності, розумієте? Давайте серйозно говорити про речі. Ми не можемо зобов’язати голову держслужби, ми можемо, дійсно, рекомендувати, проти чого хтось сьогодні виступав. Але це наші повноваження – рекомендувати, просити, переконувати. Але ми не зобов’язуємо. Ви розумієте.

 

ШЛАПАК А.В.   Олег Олександрович, в закон внести зміну.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Отже, адвокат Олександр Вікторович Ноцький, три хвилини. І після нього виступає Сергій Анатолійович Медвєдєв, я вже зразу представлю, голова правління громадської організації, „Адвокати та юристи проти корупції, насильства над особистістю”. І завершуємо офіційну частину. Прошу, регламент.

 

НОЦЬКИЙ О.В. Я воспользуюсь запретом дискриминации по лингвистическому признаку, выступлю на русском. Моя проблема, это та, с которой я столкнулся в своей практике, это проблема трудоустройства женщин фертильного возраста, то есть отказы работодателями женщинам в таком возрасте в доступе к работе из-за того, что им придется потом давать,  они надумают выходить замуж, рожать детей, им прийдется предоставлять декретные отпуска.

В контексте этой проблемы хочется  обратить  внимание, что все-таки любое законодательство должно соответствовать  тем общественным отношениям, которые оно регулируют в данный момент. В области Трудового права мы пользуемся законодательством советского образца, как бы там ни было.Новый Трудовой кодекс не  принят, а законодательство о тех же самых отпусках фактически  переписана глава их с КЗОТа.

На что хотелось бы обратить внимание. В советское время, наверное, нужно было  таким  образом обеспечивать,   гарантировать право женщинам  на  материнство и  защищать их права в этом плане, потому что  тогда была всеобщая фактически трудовая повинность. Но на  данный момент женщины пытаются реализовать себя не только в семейном плане, но и зачастую их больше волнует самореализация  в профессиональной и общественной деятельности.  

Поэтому, я считаю, что государство возложило на  работодателя, а трудовые отношения – это в большей степени отношения экономического характера, чем социального, возложило на работодателя неоправданное, нерациональное бремя. Фактически этим бременем   работодатель и объясняет свое поведение, свои отказы   в приеме на работу женщин такого возраста.

Смотрите, опыт в западных странах, на которые мы пытаемся равняться,  нет там таких продолжительных трехлетних оплачиваемых отпусков со всеми  гарантиями, которые существуют в нашей стране.

Поэтому, я считаю,  что в данной ситуации женщины действительно заинтересованы  в росте своем, как профессиональном, карьерном, так и общественном, социальном. И может быть есть смысл пересмотреть положение  нашего законодательства относительно  такого большого срока оплачиваемого отпуска     для женщин по уходу за детьми. Это первое.

Второе, на что хотелось бы обратить внимание, это опять же, это может быть или  путем  принятия   нового Трудового кодекса, или изменения  в существующий КЗОТ, наверное, некоторое секвестирование тех гарантий и льгот, которые предоставляются  работающим женщинам, у которых есть  ребенок. Ведь, поверьте,  в большинстве своем женщины этими льготами не пользуются. И поэтому просто-напросто это является  формальным основанием для такой  точки зрения работодателя, то есть,   которая приводит к отказу в  приеме на работу.

Третье, на что хотелось бы  обратить внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги,  давайте послухаєм. Я розумію, не все подобається, але ж у нас дискусія. Прошу.

 

НОЦЬКИЙ О.В.   И что еще. Уже скорее уже в процессуальном  плане, потому что фактически доказать  такого рода дискриминацию со стороны  работодателя невозможно. Но, если подойти  в этому вопросу  с точки  зрения презумции вины, то есть,  доказать отсутствие умысла на дискриминацию по мотивам гендерной или половой принадлежности, то, мне кажется, в такой ситуации  работодатель трижды подумает, прежде  чем отказать тоже самое женщине фертильного возраста в приеме ее на работу. Спасибо.

  

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.   І єдина тільки репліка, щоб не забирати час. Коли жінці дається  можливість брати декретну  відпустку, це є можливість. Вона може скористатися  нею, або не скористатися, тобто це не є обов`язок. І вона вже очевидно сама може розраховувати і з точки зору свого просування в кар`єрному плані, і з точки зору виховання. І, знаєте, от я тут буду консерватором, але те, що у нас  досягнуто те, що три роки може виховувати дитину, це великий плюс, тому що якраз в ці три роки і закладається майбутня людина. Ну ви ж знаєте це. Але я не заперечую вам.

 

НОЦЬКИЙ О.В.  В  принципе, я говорю о мотивации для работодателей.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Да, ви маєте право на таку думку, я поважаю ваше право на таку думку, і Олена Федорівна каже, і чоловік має таку можливість.

Завершує. Завершує таку частину другий блок великий Сергій Анатолійович Медвєдєв, я вже його представив, „Адвокати та юристи проти корупції, насильства над особистістю”. Теж прошу до 3 хвилин.

 

МЕДВЄДЄВ С.А.  Шановні організатори і присутні цього  поважного зібрання! Маю нагоду і честь до вас звернутися тільки з короткою промовою і саме тому буду говорити  тільки про частину того, що нашу організацію не тільки хвилює, а і спонукає  не просто критикувати владу і пропонувати  її на різних рівнях засоби вирішення проблемних питань, які існують уже багато часу у нашому суспільстві.

Я зараз виступаю перед вами  і вспоминаю багато очей, які повні сльоз по тим самим питанням і тим самим проблемам, що  кожний  із вас із виступаючих зараз сказав. Це і діти, це і жінки, це і  престарілі, і хворі, і інваліди, і все таке інше… І все наше суспільство якраз залежить від впевненості  кожної громадської організації, від впевненості влади в тому, що оці  наші пропозиції, оці розмови дійдуть до конкретного результату, і вони будуть відредаговані, відкореговані певними посадовими особами, які мають можливість  довести їх саме до реалізації. Тому я хочу сказати, тут багато що у мене було підготовлено, значить, але  не маючи часу, я скажу коротенько, значить, відкинувши ці  аркуші паперу, це не головне.

Головне те, що   не тільки ми як громадська правозахисна організація можемо робити,  а що ми робимо разом зі владою і що ми робимо самі?

Ми пропонуємо Верховній Раді України, Президенту, письмові пропозиції направляємо, і пропонуємо зміну певних законодавчих норм, які є дискримінаційними.

Так, було нами направлено до Верховної Ради пропозицію, яка була дискримінаційна, і закладена про Кодекс про адміністративні правопорушення України, яка зачіпала права більше мільйона жінок. І ця пропозиція була підтримана Верховною Радою, проголосована, і цей дискримінаційний закон був ліквідований, тобто скасований.

Крім того, ми на регіональному рівні звертаємося до мерів міст, і звертаємося з пропозиціями, що ми можемо робити разом з місцевим самоврядуванням, і проводити відповідний всеобуч разом з владою.

Такі, уже не тільки спроби, а уже конкретні результати є у нас, у місті Лисичанську Луганської області. Разом з місцевою владою ми проводимо заняття як з певними прошарками населення, так і з певними комунальними службами, які частіше всього порушують певні норми законодавства. І ми вказуємо на це, що за цим стоїть, які причини і які можуть бути наслідки таких порушень закону саме для посадовців. І, крім того, роз’яснюємо ці законодавчі норми для населення. Ті ж жінки, ті ж сім’ї, чиї права порушуються, вони вже знають, що порушується, і вони можуть звернутися за захистом до прокуратури, до правоохоронних органів в цілому і до судових органів, до судових інстанцій.

Ми пропонуємо також, щоб влада спонукала певні інстанції частіше на місцевих рівнях, на регіональних рівнях проводити кругли столи разом з правозахисниками, тому що саме при таких круглих столах,  щоб туди залучалися громадські організації, представники правозахисних організацій, значить, які могли разом з правоохоронними органами, органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади вирішувати певні проблеми, роз’яснювати їх і не замовчувати ті питання, які от тут багато виступаючих уже казали, значить, що да, ми багато, що робимо, зустрічаємося, збираємо круглі столи, а хто про це знає? Значить, багато…

От тут гарно, що відкриті слухання зараз демонструються у відкритому ефірі. І я багато чув пропозицій чуйних від Олега Зарубінського, значить, і в Верховній Раді. І бачу, що і зараз це робиться на користь суспільства. І саме критичність і самого комітету, підкомітету, і в даному випадку і Міністерства юстиції, представника, який тут багато, що казав, і не тільки мені це сподобалося, а і багато іншим присутнім, значить, що ми не все можемо, значить, і багато що вирішують саме правозахисні організації. Але якщо не створювати правозахисним і громадським організаціям певних умов для їх діяльності, не долучати їх до співпраці, значить, до круглих столів, значить, до от таких слухань, значить, то це буде пробуксовувати. Тому що влада не завжди зацікавлена в вирішенні цих питань і це ви дуже гарно знаєте. Я не кажу саме про цей комітет, або про конкретну особу, я кажу про в цілому владу. Чому… тут різні питання є і різні оцінки, багато депутатів народних, багато депутатів місцевих органів влади, значить, вони вирішують питання, намагаються, вирішують деякі питання, піднімати їх у суспільстві. Але є і ще багато таких людей, які тормозять самі слушні пропозиції, значить, які на них не реагують, не зацікавлених  певних осіб, значить, ви про це вже багато казали, значить.

Я передам вам пропозиції. Крім того, хочу звернутися… своїх пропозицій письмових, крім того, хочу звернутися до всіх присутніх і сказати, якщо потрібно вам допомога якась, я, у мене тут єсть візитки, значить, з моїми телефонами, значить, ви можете кожен з вас звернутися до мене, якщо є у вас якісь проблеми.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

 

МЕДВЄДЄВ С.А.  Значить, дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергій Анатолійович. Шановні колеги, шановні пані і панове! Ми завершуємо нашу роботу. Нас виступило, от я зараз порахував, це не в плані досягнення, а в плані того, що це дійсно слухання. Тобто у нас не було доповіді на годину, а всі інші слухають. Нас виступило разом із доповідачами, із співдоповідачами 17 чоловік. Кожен мав можливість висловити свою думку. Ми мали можливість її зафіксувати. Але ще раз втретє наголошую, просимо передати ваші записки, ваші тексти виступів. Для нас це дуже важливо.

Я хочу подякувати своїм колегам народним депутатам Олені Федірівні і Ірині Володимирівні. До речі, вони, не зважаючи на хворобу, і одна, і друга, прийшли до нас. Були всі ці слухання і активно працювали. Хочу подякувати Світлані Валентинівні за те, що вона і виступила, і я бачив, дуже багато для себе записала з того, що ви говорили з боку відповідного профільного міністерства.

І не можу не подякувати, і роблю це з приємністю, і Програмі сприяння парламенту України за надану організаційну, технічну допомогу в проведенні сьогоднішніх слухань. А також Програмі рівних можливостей при ООН за надану підтримку.

Один тільки висновок, одна фраза. Я так зрозумів і мої колеги зрозуміли, що роботи вистачає всім. Її стільки, що це тільки почати, почати і кінчити, як то кажуть. Але треба рухатися вперед. Якщо просто казати, що це дуже важко і нічого робити, нічого зроблено і не буде.

Ще раз вам всім дякую. Ви можете попити каву, там щось ще, поспілкуватися. І до нових зустрічей. Наш комітет завжди відкритий в неформальному і в формальному плані для всіх громадських організацій кожен день, будь ласка, ви можете до нас приходити. Дякую.