10 липня 2012 року Голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Олег Зарубінський взяв участь у роботі круглого столу на тему: “Особливості впровадження та діяльності Інституту Уповноваженого з прав дитини в Україні”, який відбувся в Адміністрації Президента України під головуванням Уповноваженого Президента України з прав дитини Юрія Павленка та керівника відділу прав дитини Ради Європи Реджини Йенсдоттір.

Подаємо текст виступу Голови Комітету на даному заході:

Шановні учасники круглого столу!

         Радий вітати всіх вас від імені Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Питання захисту прав дитини із розряду тих, що не повинні і не можуть залишати байдужим жодного члена суспільства. Ми всі відповідальні за те, в яких умовах і  в якому середовищі живуть, навчаються, розвиваються наші діти, врешті, що вони їдять, який стан їх здоров’я, чи мають можливість вони відпочивати і цей ряд можна продовжувати. І тому я підтримую проведення таких заходів як сьогоднішній круглий стіл, наслідком яких, переконаний, стануть наповнені конкретним змістом кроки до зміцнення гарантій забезпечення прав дитини.

Свій виступ я хочу поділити на дві частини: перша - законодавче забезпечення захисту прав дітей і друга - механізми, в тому числі інституційні, реалізації цих прав.

Отже, щодо законодавства. Головним міжнародним документом, що заклав  підвалини формування системи міжнародних стандартів захисту прав дітей є Конвенція ООН про права дитини 1989 р. Україна ратифікувала дану Конвенцію у 1991 році і вже понад 20 років активно розбудовує своє національне законодавство щодо захисту прав дітей відповідно до міжнародних документів.

Міжнародні стандарти захисту прав дитини закріплені у Конституції України, Законі України “Про охорону дитинства ”, Сімейному кодексі (хочу наголосити, що положеннями цього кодексу чітко визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини). В законодавчому доробку є ціла низка законів, що сприяють посиленню соціальної захищеності сімей з дітьми, зокрема, багатодітних і малозабезпечених сімей, сімей в яких виховуються діти-інваліди та неповних сімей. Наша держава також велику увагу приділяє питанням захисту прав дітей-сиріт, при цьому значний акцент робиться на тому, щоб кожна дитина мала свою родину і виховувалась в сім’ї. Ці проблеми також врегульовані відповідними законодавчими актами, а саме Законами України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”. Постійно вдосконалюється правове регулювання питань усиновлення. Постановою Верховної Ради України від 1 січня 2006 р. затверджена Державна цільова програма розвитку національного усиновлення дітей України “Кожній дитині – власну родину” на 2006–2016 роки.

Поруч з цим йде активний процес приєднання нашої держави до міжнародних документів в галузі  прав дитини, які після ратифікації Верховною Радою України стають складовою національного законодавства. За браком часу я назву лише декілька міжнародних договорів у сфері захисту прав дитини:

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифіковано у 2003 р.);

Європейська конвенція про здійснення прав дітей (ратифіковано у 2006 р.);

Європейська конвенція про контакт з дітьми (ратифіковано у 2006 р.);

Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми (ратифіковано у 2008 р.);

Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (ратифіковано у 2009 р.);

Конвенція про заходи щодо протидії торгівлі людьми (ратифіковано у 2010 р.).

І ось буквально 7 липня 2012 року Президент України підписав Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства», який був ухвалений Верховною Радою України 20 червня ц.р.

Якщо торкатися діяльності Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин в сфері законодавчого захисту прав дитини, то я скажу лише кілька тез.  Ми приділяємо значну увагу захисту прав дитини, опрацьовуючи законопроекти з питань громадянства, з питань біженців, з питань попередження насильства в сім’ї та здійснюємо в межах визначених законодавством парламентський контроль за їх виконанням. Більш того, я хочу наголосити, що ми пішли далі у своїй роботі адже діти не повинні бути лише об’єктом захисту, вони повинні бути і суб’єктом реалізації своїх прав. А тому, піклування про дітей, їх захист, створення гідних умов життя це вкрай важливо, але потрібно також закладати правові механізми реалізації дітьми своїх прав. Наведу яскравий приклад. Комітетом підготовлений до розгляду проект Закону України «Про мирні зібрання». Парадокс, але однією з найбільш дискусійних норм у фахівців, представників влади і громадськості була норма щодо віку організатора мирного зібрання. Проектом, що був поданий до Верховної Ради України, особа, яка не досягла вісімнадцяти років не мала права бути організатором мирного зібрання. Але ми пройшовши всі дискусії заклали норму, яка дозволяє дітям з 16 років і навіть тим, які не досягли 16 років (за певних умов) реалізувати одне з фундаментальних прав – право на мирне зібрання. І саме міжнародні стандарти спонукали до того, щоб  така норма була включена до проекту.

 І насамкінець кілька слів про механізми, в тому числі інституційні щодо реалізації прав дитини.

В нашій країні дуже багато державних органів, що реалізують ті чи інші функції у сфері захисту прав дитини. Це ціла низка міністерств, зокрема соціальної політики, освіти і науки, молоді та спорту, соціальні служби для дітей і молоді,  правоохоронні структури і т.д. (думаю, що навряд чи хто назве вичерпний перелік цих органів). Але щоб не було як у прислів’ї, що у семи няньок …, важливо мати структуру, до якої стікатиметься вся інформація щодо стану забезпечення прав дитини, нагальних проблем у цій сфері, яка буде спроможна опрацьовувати і пропонувати рішення і яка матиме достатні повноваження для здійснення дієвого контролю.

Свого часу я був ініціатором законопроекту, яким передбачалось запровадження посади Представника з прав дитини. Я виходив з того, що існуючі реалії здійснення прав дитини потребують створення інституційного механізму у сфері дотримання та захисту прав дитини. Відповідно до досвіду багатьох європейських країн, одним з першочергових кроків до реалізації прав дитини є заснування інституту дитячого омбудсмена, на який покладається завдання не лише захисту прав, але й позиціонування та представлення проблем дітей на державному рівні. Зокрема, відповідні посади або відомства в складі інших державних інститутів існують в США, Норвегії, Канаді, Іспанії, Швеції, Данії, Ісландії.

Запровадження Президентом України посади Представника з прав дитини стало саме тим, очікуваним кроком у цьому напрямку. Зміцнення цього інституту та його авторитету дозволить підняти питання захисту прав дитини в нашій державі на належний рівень.

Дякую за увагу.