СТЕНОГРАМА

засідання круглого столу на тему:

„Становище чоловіків в Україні”

від 19 лютого 2009 року

Веде засідання Голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин О.О.ЗАРУБІНСЬКИЙ

ГОЛОВУЮЧИЙ. … просимо займати свої місця.

Я перепрошую, ті, хто біля стіни, у вас є можливість зайняти стільці тут, щоб вам було зручніше працювати. Будь ласка.

Прошу, сідайте. Там ще трошки  реєструються.

Просимо проходити, там хто зареєструвався, проходьте, ми будемо починати за хвилину.

(З а г а л ь н а  д и с к у с і я). 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники круглого столу, пані і панове! Ми раді  вітати всіх присутніх на сьогоднішньому заході. Перш за все хочу поінформувати про  регламент роботи круглого столу, матеріали у вас є, але про регламент декілька слів. На весь захід ми відводимо дві години, о 16.00 маємо завершити в силу різних обставин в тому числі того, що наші співдоповідачі і багато присутніх мають бути в сесійній парламентській залі. Для доповіді та співдоповіді пропонується по 10 хвилин, для виступів по 5 хвилин, для виступів у дискусії до 3 хвилин. Якщо ви не заперечуєте щодо проти такого порядку денного, ми його приймаємо, так? Дякую.

Тема сьогоднішнього круглого столу обрана невипадково, я переконаний, що всі учасники це розуміють, розуміють актуальність проблематики, адже, впродовж останніх десяти років в нашій державі проводиться робота в напрямку формування та реалізації державної політики у сфері забезпечення гендерної рівності. Разом з тим, питання гендерної рівності продовжує вперто асоціюватися з так званим жіночим питанням. Іншими словами, якщо напівжартома, якщо йдеться про гендер, то значить говоритимуть про жінок і зазвичай самі жінки. Сьогодні в нас теж два доповідача – це шановані нами жінки, але вони будуть говорити про чоловік, я думаю, що це справедливо.

Ситуація в тому і ви, шановні друзі, прекрасно це розумієте, що про свої проблеми з певних стереотипних, скажу так, уявлень говорити чоловіки не хочуть, не говорять, але цих проблем з кожним роком все більшає, вони не відступають. Якщо в нашій державі існує постійне звернення, звертання до жіночого питання, то цілком логічним, логічною є потреба концептуального бачення наявності питання чоловічого. Такий підхід дозволить окреслити існуючу проблематику в становищі чоловіки і в подальшому, ми сподіваємось, збалансовано дивитись на питання гендерної рівності.

Я сказав вже щодо актуальності питання про становище чоловіків в Україні, але тільки декілька фактів для того, щоб розпочати наш круглий стіл і, можливо, задати певну тональність нашій роботі. Тривалість життя – відомі факти, але вони факти. Тривалість життя чоловіків на 10-12 років менше за тривалість життя жінок в Україні. Суїцид в Україні: понад 90 відсотків – це чоловічий суїцид. Із 100 випадків 90 – це чоловіки. Стресові ситуації складніше переносити чоловікам, про що свідчить смертність чоловічого населення, особливо у віці 28-46 років. Саме у цьому віковому параметрі вона перевищує жіночу у 4 рази. За розрахунками світових структур 80, і це цікавий факт, 80-90 відсотків робочих місць, що з’являться у ХХІ сторіччі, займуть жінки, що ще більше вплине на психологічний і фізичний стан  чоловіків, змінить їх економічний, а з ним і політичний, моральний і таке інше  статус. 57 відсотків чоловіків із розірванням шлюбу позбавляються і батьківських обов’язків одночасно, що справляє  значний негативний вплив на суспільство  в цілому. Близько половини бездітних дітей не мають дітей через безплідність чоловіків, тобто існують гострі проблеми репродуктивного здоров’я чоловіків.

Цей ряд можна  продовжувати і далі. І навіть нинішня  фінансово-економічна криза специфічна і важко відбивається  на становищі чоловіків. До чого я веду? Загально відомо, що у переважній більшості об’єкти приватної власності з сімей записані, як ми кажемо, записані на чоловіків. Середній і великій бізнес і своїй більшості чоловічій. Ну, це завжди вважалося преференцією чоловіків, я не кажу, це правильно чи ні, це є так. Тепер на чоловіків ліг тягар виплати кредитів у першу чергу, фінансові, бізнесові ризики тощо. Поряд з цим ментально, підкреслюю, ментально суспільство асоціює чоловіка як годувальника сім’ї. Тому психологічний тягар безробіття  для чоловіків є  ще більш серйозним.

Такий стан речей веде до стресів, що у свою чергу відбивається на здоров’ї чоловіків. Окрім цього почастішали  випадки, коли загнані у психологічну, економічну пастку чоловіки, я вже наводив цифру, вдаються до суїциду і до вчинення злочинів більше, ніж це є в не кризовий час.

Ще один міф – що  торгівля людьми торкається ледве не винятково жінок, також спростований. За даними міжнародної організації міграції торгівля чоловіками і хлопцями в Україні набула масового характеру уже.

Отже, шановні пані і панове, шановні учасники круглого столу, на думку комітету, розгляд питання про становище чоловіків давно вже назрів. І демографи, і соціологи, і медики давно б’ють на сполох, знаючи реальні проблеми становища чоловіків.

Ми хочемо запропонувати новий або інший підхід, відійти від констатації цих проблем і пропонувати конкретні заходи щодо реалізації власне гендерної політики в сенсі урахування потреб та інтересів як жінок, так і чоловіків.

Завданням сьогоднішнього круглого столу є з’ясування комплексу проблем щодо становища чоловіків. Для цього ми запросили до участі представників Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, інших центральних органів виконавчої влади, представників громадських організацій, у тому числі міжнародних громадських організацій, науковців. Про те, що тема назріла і становить значний інтерес, свідчить кількість співорганізаторів заходу (я надам їм слово для привітання, для коротких стислих виступів) і рівень представництва на ньому.

Переконаний, дозвольте на завершення сказати, що наша дискусія буде плідною, буде корисною і для нас, законотворців, і для всіх присутніх, а глибина проблеми доведе необхідність коригування державних програм у сфері гендерної рівності торгівлі людьми, репродуктивного здоров’я, розробки спеціальних заходів, спрямованих на подолання існуючих негативних тенденцій у становищі чоловіків.

Я дякую присутнім за увагу і, з вашого дозволу, надаю слово заступнику Голови Верховної Ради України Миколі Володимировичу Томенку. Прошу.

ТОМЕНКО М.В. Дякую, Олеже Олександровичу.

Я вдячний комітету нашому і голові комітету, і Бондаренко Олені Федорівні, які ініціюють уже протягом кількох років не лише обговорення, а і конкретні ідеї, проекти і програми для вирішення забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, дійсно, так склалося, що і я в тому числі був активним учасником цього процесу. І здебільшого ми говорили про складову жіночу, натомість розуміючи, що гендерність – це рівні права і можливості і чоловіків, і жінок. Тому радію, що ми повертаємося в таке демократичне, демократичне русло і говоримо про складність проблеми і про двосторонність цієї проблеми. Я переконаний, що все, що стосується Верховної Ради, ми здатні сьогодні не просто обговорювати, а й вирішувати, оскільки є розуміння проблеми гендерної політики в стінах Верховної Ради України. Але і мій досвід засвідчує, що все-таки головна проблема лежить в площині практики реалізації, лежить в площині стереотипів суспільних і в площині інформаційної складової.

Я абсолютно переконаний, що, якщо сьогодні контент засобів масової інформації проаналізувати, ми маємо закладені і не лише в масовій культурі російській, а й в американській. І в тих фільмах, на яких формується теперішнє покоління, масу стереотипів, які неадекватно забезпечують проблему рівності і сприйняття місії чоловічої і жіночої в суспільстві. І я нещодавно був на багатьох заходах по відзначенню 20-річчя виведення військ з Афганістану, і от парадоксальна ситуація, яку, очевидно, мусив би зафіксувати. Що ми в свій час говорили про те, що, наприклад, місією чоловіка в Україні є, однією з важливих є захист батьківщини і гордістю є те, що він служить в армії. Тепер ситуація виглядає таким чином, що якби модним і правильним чоловіком є той, який відмовляється служити в армії. Він є героєм, героєм для наслідування серед молодого покоління. А та людина, яка служить в армії, це невдаха, людина, який, яка не змогла себе реалізувати. І таких нових стереотипів щодо місії чоловіків є достатньо багато. І, очевидно, ми повинні це розуміти, що, якщо ми звертаємо увагу на такі речі,  і як би витягуємо формат, матрицю там 60-80-х років, то вона є  абсолютно неприйнятна до того розуміння передовсім молодого покоління, яке є.

Є друга обставина, на яку я теж вважаю треба  звернути увагу – це ситуація в сільській місцевості. Якщо те, що Олег Олександрович і всі соціологи і статисти  говорять, взяти за основу і екстраполювати  на місце проживання, то оця     диспропорція  тривалості життя в переломленні в сільській місцевості може призвести, що ми скоро матимемо жіночі села.

І я вважаю це суспільною проблемою і це  проблема, яку ми мусимо розглядати і розуміти, чи існує якась державна політика в тому розумінні,  що нам робити.

І ситуація, коли скажімо, якщо ми не змінюємо баланс між молодим і старшим поколінням, а в старшому поколінні при такій  різниці зрозуміло, що абсолютна більшість залишається жінок, то як ми, як би будуємо систему   взаємин. Та ще якщо подивитися, в різних правда регіонах різна динаміка тих людей на заробітках, значить десь    це в один бік іде, де наприклад, в певних регіонах жінки виїжджають  і там навпаки чоловічі села виникають зі своїми  проблемами, десь чоловіки виїжджають. Причому мені здається, існує певна регіональна закономірність інтуїтивно, я так відчуваю, ну очевидно це треба проаналізувати між Сходом і Заходом, де  тенденції рівно протилежні  з точки зору, хто виїжджає на заробітки.

І остання дуже важлива тема, про яку теж зачепив Олег Олександрович, вона стосується  того, що називається, криза в широкому розумінні. От як теперішня криза, наскільки до неї готові і психологічно готові її   долати і  виживати, я так скажу, одна чи  інша група. Можливо це теж буде спеціальна тема, про яку  треба говорити.

І насамкінець ще раз хочу сказати, що я, як заступник Голови, який являється куратором гуманітарних комітетів, готовий  всіляко підтримувати добрі ідеї, що стосується  в законодавчому регулюванні і ви знаєте, що  ми, не дивлячись на непросте життя в парламенті протягом останнього періоду, деякі речі зробили і я   якби з гордістю можу сказати про те, що все-таки попри тиск на нас рекламного співтовариства, значить, з 1 січня діє заборона норма про заборону рекламу алкоголю, тютюну на носіях зовнішньої реклами і всякі спроби переглянути цю норму, я можу вам гарантувати, вони не пройдуть в Верховній Раді, навпаки ми далі будемо рухатися в цій системі, системі координат. Якщо на цьому тижні ми не встигнемо, ми через тиждень повернемося до ще одної серйозної проблеми, вони стосується проблеми молодіжного і, я би сказав, навіть місцями дитячого алкоголізму, оскільки ми передбачаємо врегулювати в частині обмежити продаж і вживання алкогольних і слабоалкогольних напоїв в місцях громадських, тобто, мається на увазі, концерти, спортивні змагання, пляжі і таке інше, де ми, напевне, поодинока країна, де у нас можна ходити з пляшками молодим людям, коли збирається 10 або 20 тисяч людей. І такий законопроект стоїть, я переконаний, що ми спробуємо, ідеально, звичайно, це до літнього сезону зробити, бо якби ця біда починається у літній сезон і я говорив з міським головами і їх спроби врегулювати це питання наштовхується на судові оскарження від цього бізнесу пивного чи алкогольного, оскільки не існує закону. Тому, я думаю, що так само це ми візьмемо до роботи і на літо спробуємо зробити.

Загально кажучи, я вважаю, що дійсно ми занадто довго говорили про суспільно-політичну складову гендерної політики і очевидно настав час активніше говорить про соціальну складову в широкому розумінні, про, так би мовити, інформаційну ціннісну складову, тому що можна далі говорити про там кількісні параметри скільки кого у владі, але очевидно треба більш говорити про системні речі такого фундаментального характеру і, я думаю, що сьогоднішня дискусія якраз підтверджує, що ми в нашому аналізі і роздуму довкола гендерної політики йдемо далі вже і більше розуміємо головні проблеми реалізації рівних прав та можливостей чоловіків і жінок якби під сучасну добу. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Микола Володимирович. Шановні учасники круглого столу, у нас зараз за планом має вітати міністр у справах сім’ї, молоді та спорту, але є інформація, що зараз позачергове засідання Кабінету Міністрів відбувається. І він як міністр має там перебувати, тому він має з’явитися, тоді нас привітає, але ми вже  розуміємо, що вітання є від цієї  установи, від цього міністерства.

А зараз я хочу надати слово Іларії Карневалі, голові сектору „Демократичного врядування”,  Представництво ООН в Україні. Прошу  вас.

ІЛАРІЯ КАРНЕВАЛІ. Дуже дякую.

Вельмишановні пані  та панове, пане заступнику спікера   Верховної Ради, пане  голово Комітету з питань прав людини, національних меншин  і міжнаціональних відносин, пані голово підкомітету з  міжнародних правових питань та гендерної політики, шановні  депутати Верховної Ради, представники виконавчої влади, визначні експерти-науковці, я маю  честь  та радість привітати  вас  від імені Програми розвитку Об’єднаних Націй на цьому слуханні „Становище чоловіків в Україні”.

Я особливо вдячна співорганізаторам цього слухання, а саме: Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Міністерству  України  у справах сім’ї молоді та спорту,  оскільки це слухання надзвичайно важливе, бо воно висвітлює питання, болючу проблему – становища чоловіків в Україні. З часу свого заснування, заснування ООН, просування гендерної рівності було однією з основних цінностей Організації, що викладено в Загальній Декларації прав людини. Сьогоднішня дискусія дуже важлива для Програми розвитку ООН у контексті нашого зобов’язання поширенню гендерної рівності та гендерночутливої політики. Гендерна рівність, це не лише фундаментальні права людини але і передумова для успішного подолання бідності, забезпечення стабільного розвитку та розбудови демократичного суспільства. Програма розвитку ООН працювала пліч-о-пліч з Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту з 99 року для забезпечення гендерної рівності в Україні. І ми дякуємо уряду України за те, що вони, за те, що він розуміє гендерну політику, намагається подолати проблеми та їх вирішити.

Впродовж останніх років було зроблено багато кроків уперед, особливо з законодавчої точки зору, щоб розбудувати систему гендерної рівності в Україні, вирішити. Але і досі Україна стикається із проблемами, коли мова йде про досягнення гендерної рівності. І деякі гендерні проблеми і досі не позбавлені гостроти.

Як вже зазначив пан голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, коли ми говоримо про гендерну рівність, ми одразу думаємо про становище жінок та їхні права, що, звичайно, має корені з цієї проблеми. Але гендерна рівність – це на багато більше, ніж права жінок.

Важливо наголосити, що повсюдно визнані цілі та принципи гендерної рівності є не лише в інтересах жінок, але, дійсно, в інтересах всього людства. Гендерна рівність не стосується лише жінок або пропагує жіночі права, вона стосується в рівній мірі чоловіків та жінок та відносин між ними.

Зокрема, коли ми говоримо про просування гендерночутливої політики, важливо наголосити, що ця політика бере корені у тендерному аналізі  ситуації. І тому вона принесе більше переваг, як чоловікам, так  і жінкам, зроблячи їх більш ефективними.

Широко відомо, що жінки стикаються зі  значними проблемами в Україні і між ними це і низький  рівень  участі жінок в урядових організаціях, у парламенті. Це і різниця, розрив між зарплатою і вразливість до тендерного насилля у сім’ї. Але тим не менше, гендерний аналіз українського суспільства показує загрозливу ситуацію з чоловіками, що може лише підкреслюватись фінансовою кризою.

Деяку статистику вже згадували попередні спікери, але я хочу зазначити ще деякі факти: безробіття чоловіків зростає швидше, ніж жіноче; тюрми переповнені чоловіками, і 90 відсотків з яких – це чоловіки. Чоловіки частіше, ніж жінки, помирають від туберкульозу, алкоголізму та суїциду. Смертність чоловіків у шість разів вище, ніж жіноча. Майже 40 відсотків чоловіків не доживуть до пенсійного віку. І різниця, розрив між тривалістю життя жінок та чоловік зростає, і до 2009 року він складе 12,4 роки.

Якщо ми подивимося на ситуацію у родині: 57 відсотків чоловіків після розлучення перестають піклуватися про дітей. Якщо ми подивимось на всі ці негативні тенденції, ми розуміємо, що є специфічні проблеми у плані здоров'я та добробуту чоловіків у суспільстві, що може бути пов'язано з соціально запрограмованими гендерними ролями.

З точки зору розвитку  політики можна багато чого зробити, щоб підтримати роль чоловіків як батьків, опікунів, вихователів та просувати образ мужнього чоловіка, який не обов`язково пов`язаний з небезпечним життям.

Шведські дослідження свідчать, що чоловіки, які викраюють час зі свого робочого життя, щоб піклуватися про дітей, щасливіше живуть, довше і менш схильні до серцевих хвороб у перспективі. І це лише приклад як можна змінити життя чоловіків на краще, якщо прийняти якісь кроки.

Ми з нетерпінням чекаємо результатів цієї зустрічі і хочемо зазначити, що …………. готовий допомогти у визначенні підходів та застосування найкращих практик з інших країн, щоб вирішити проблему гендерної рівності в Україні. Дуже вам дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пані Карневалі. У нас ще одне вже стисле привітання Едуарда Гахімкулова, заступника директора Програми сприяння парламенту. Він теж є… ця програма одна з спів організаторів, і ми  переходимо після цього гарного привітання, я переконаний в цьому, до основних доповідей.

Прошу підготуватися пані Олено Бондаренко.

ГАХІМКУЛОВ Е. Дякую, пане Олеже.   Я коротко, щоб дати більше часу  фахівцям за торкнути пласт тих проблем, які… про які вже згадувалося. Хочу привітати  народних депутатів шановних і всіх учасників Круглого столу. Я вважаю, що саме  тематика цього Круглого столу вона є світоглядно зрушувальною, тобто такі… я не пам`ятаю, щоб у нас  саме тематика була так сформульована, і вона інколи викликає в суспільстві сміх, посмішки. Учора я спілкувався з журналістами з одного дуже поважного видання щотижневого, і вони мене запитали: „А невже у Верховної Ради немає більш актуальних проблем, ніж обговорювати становище чоловіків в Україні?” Я використав аргументацію, яка базувалася в основному на порівняльній інформації щодо суспільств, які є нашими сусідами: з Литви, з Польщі. І у відповідь задав питання: „А що, у них, коли є криза, у них також ставляться ці питання”. І наприклад, дослідження, яке було проведено в Литві в 2006 році, воно заторкувало якраз коло тих питань, які сьогодні у нас. І як на Західній Україні у нас кажуть, що, я їм сказав, що час найвищий заторкнути ці питання. Я вважаю, що ця дискусія необхідна. І це тільки, будемо вважати, що це перший крок до того, щоб дійсно окреслити той пласт питань, який стосується становища чоловіків і жінок в Україні і який приведе до подальшого розв’язання і законодавчого, і суспільного тих питань, які тут будуть порушені. Ще раз дякую співорганізаторам і комітету за цю роботу. А зі свого боку Програма сприяння парламенту завжди буде продовжувати сприяти комітету. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую і вам за привітання і за розуміння.

А зараз в нас дві доповіді, дві основні доповіді. Спочатку виступить Олена Федорівна Бондаренко, людина, яка дуже багато зробила для організації нашого Круглого столу. Фактично вона курувала цією організацією. Пані Олена очолює підкомітет з міжнародно-правових питань та гендерної політики нашого профільного комітету. Тут є записка, як правильно називається комітет, чи він з міжнародної політики. Ні, з міжнародної. Там третя частина – це міжнаціональних відносин. Просто це для інформації, питають.

Пані Олена. Олена Федорівна, вам слово. Ми вас уважно слухаємо. Елла Марленівна Лібанова наступна буде виступати прошу.

БОНДАРЕНКО О.Ф. Шановний пане голово комітету, шановні колежанки і колеги, я насамперед хочу сердечно подякувати всім вам, хто підтримав ініціативу комітету і відгукнувся і взяв участь у сьогоднішньому нашому зібранні.

Насправді, вперше в історії українського парламенту і українського парламентаризму, смію заявити, ми говоримо з вами на тему присвячену становищу чоловіків в Україні.

І це не лише спосіб довести, що питання рівних можливостей - це питання, які стосуються обох статей. Це, насамперед, спосіб привернути увагу суспільства, влади, інформаційних засобів до великої низки проблем, яка без перебільшення сьогодні набула загальнонаціонального значення. Це спосіб згуртувати наші зусилля для захисту і підтримки прав українських чоловіків від яких, безперечно, як від жінок залежить стан національної безпеки, сьогодення і майбутнє нашої країни.

Сьогодні жодна декларація ухвалена шанованими мною міжнародними організаціями не скерована, на жаль, на захист чоловіків. А може права чоловіків ні в чому і не порушуються, чи це не так?

Статистичні дані, які наводили вже мої колеги, говорять про те, що це так, але я детально не буду на цьому зупинятися, бо пані Елалібанова Шановна зробить це, я переконана повніше і детальніше ніж це роблю я.

Я лише хочу нагадати, що сьогодні, перше, чоловіки менше живуть. Друге, чоловіків позбавляють, або обмежують у батьківських правах, значно частіш, ніж жінок. Чоловіки пізніше ідуть на пенсію. Чоловіки за одні і ті самі злочини отримують більше покарання. Чоловіків примушують служити в армії, так, на сьогодні ще примушують, у нас контрактної армії немає.

Не можна сказати, що суспільство зовсім не звертає увагу на такі факти. Зайдіть, будь ласка, в Інтернет і наберіть одне слово „чоловіки” і ви побачите, що сторінки рясніють такими заголовками: „українські чоловіки вимирають”, „чоловіки теж плачуть”, „чоловіки – вимираючий вид”, „чого бояться чоловіки” і навіть „чоловіки і динозаври, знайдіть відмінність”.

Справді, у віковій групі від 40 до 49 років чоловіки вмирають у 3,5 рази частіше, ніж жінки.

Чоловіки передчасно помирають від зловживання алкоголем, травм, нещасних випадків і так званих „професійних хвороб”. Загалом понад 70 тисяч чоловіків щороку вмирають, тобто це населення невеличкого міста чи великого селища. У віці від 25 до 64 років чоловіки хворіють на рак у двічі частіше, ніж жінки. 89 відсотків хворих, які помирають від цирозу печінки, це чоловіки. На здоров’ї негативно відбиваються, безумовно, наслідки Чорнобильської катастрофи, високі темпи поширення ВІЛ-СНІДу, туберкульозу, статевих інфекцій, що, безумовно, відбивається на репродуктивній функції чоловіків і впливає на психологічний стан. Мій шановний колега, голова комітету, вже вам називав цифру, що половина безплідних родин тому, що безплідні чоловіки в цих родинах. А водночас активно спортом займаються не більше десяти відсотків українських чоловіків.

Обертів набирає в сенсі торгівлі людьми торгівля юнаками, хлопчиками і молодими чоловіками – це жебраки, це сексуальні примусові послуги, це раби на різних роботах.

І за лаштунками  образу сильного, мужнього мачо нерідко ховається невпевненість, страх і відчай. На думку психолога з Мюнхена доктора Даніеля Ріхтера, головними страхами чоловіка є, що кохана жінка його покине або відкине його залицяння, тому що представниці так званої вже „слабкої статі” стали значно незалежнішими, самостійнішими, часто є годувальницями родини і годувальницями чоловіка свого. А чоловік може не мати великого кар’єрного успіху або втратив роботу, не впевнений у завтрашньому дні, не отримує належну оплату своєї праці.

Другий страх – що чоловік нічого не досягнув або не досягне в житті, бо професійний успіх для чоловіків, так генетично заклалося, так традиційно заклалося в психології чоловіка, це важить для чоловіка надзвичайно багато. А тут – звільнення з роботи, закриття підприємства, і життя нібито зайшло в глухий кут.

Виявляється, чоловіки стали значно більше дивитися телевізор. І знаєте, чому? І молоді – від  20 до 44 років. Бо вони намагаються відволіктися у такий спосіб від такої невтішної картини, де їм часто не затишно, а часом і відчайдушно.

Отже ситуація, в якій перебувають українські чоловіки є достатньо серйозною, але в чому причина такого стану справ. Насправді причин багато, вони є комплексні і серйозні, і тому підходити до них треба серйозно і системно. Соціологи, психологи констатують, що чоловіки: перше – переоцінюють якість свого здоров’я; друге – соромляться визнати свою слабкість; третє – не вміють і не люблять просити про допомогу.

Сьогодні чоловіки зіткнулися з кризами, що аж ні як не простіші за фінансово-економічну про котру так багато сьогодні говорять. На відміну від численних криз чоловіків про які здебільшого всі мовчать. Одна з найсерйозніших, як мені здається, це так звана криза батьківства. Батьківство – одна з основних чоловічих ідентичностей, це означає, що ж означає батьківство для чоловіка, і як впливає на його суб’єктивний психологічний стан, на його добробут, при чому не взагалі, а на певних стадіях його життєвого шляху. І чи існує криза батьківства, глобальна, якщо так, то в чому вона полягає?

За даними всесвітнього дослідження цінностей незважаючи на зростання  кількості розлучень, позашлюбних стосунків, не  повних родин, громадяни постіндустріальних країн зовсім не підтримують ідею відмирання шлюбу, як інституції, сім’ї,  як інституції.

Водночас, і це  стосується також України, безбатьківчинство, часта відсутність батька в родині, не значність і  бідність духовна батьківських контактів з дітьми. Ми знаємо, як щоправда часом і мама також, ти сьогодні їв чи їла? Ти сьогодні уроки зробив, чи не зробила? Як ти вдягнувся, що ти робиш? Коли ти вернешся? І  на тому спілкування завершується.

Отже, а часом і не вмілість батьків здійснювати виховні функції і догляд особливо за маленькими дітьми. Майже третина дітей український виховується самотніми матерями, діти не відчувають присутності і турботи батька у своєму житті.

Ми знаємо, що після розлучення до 97 відсотків дітей залишається з мамами, а з батьком лише у випадку, коли мама відмовляється. Хоча у нас офіційно і в Конституції, і в нашому законодавстві декларуються рівні права батьків на  участь у вихованні дитини.

Отже криза батьківства скажу вам глобальна, але це не криза у звичному розумінні слова, а складова тривалого процесу, переусвідомлення звично гендерного порядку, який слід вивчати з огляду на міждисциплінарну і мікро-соціальну перспективу. Це ставить нові завдання перед багатьма сферами суспільного життя і безумовно на першому плані завдання педагогіки. Норми 21 статті закону про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків щодо підготовки, і видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка стосуються не лише того, щоб мама припинила нарешті мити раму, коли тато продовжує далі читати газету. А й того, щоб роль батька, особливо в ранній соціалізації, не обмежувалася традиційними зображеннями, ролями і статусами.

У зв’язку з цим хочу просити своїх колег, дуже сподіваюсь, що вони тут є, з комітету з питань освіти і науки, звернутись до проблеми контролю виконання згаданого закону саме у сфері освіти і науки. Але навчання, погодьмося, потребують і дорослі чоловіки. З досліджень відомо, що багато батьків відчувають свою недостатню, я б сказала, компетентність і прагнуть допомоги. Для цього потрібен фаховий підхід, який зможе забезпечити підготовлені психологи і соціальні працівники. Вкрай потрібні консультації для безробітних і соціально неблагополучних батьків, і в нагоді тут може бути, скажімо, телебачення, громадські організації і за це я їм щиро вдячна, намагаються зрушити цю гору з місця. Але вже настав час, щоб всі органи виконавчої влади, які мають у своїх структурах психологів і соціальних працівників, розробляли і впроваджували програми, курси, консультації з цієї проблеми.

Особливу увагу в розробці впровадження таких програм, на мою думку, слід приділити правоохоронних органів, структурне насильство в яких має надзвичайно сильний вплив на тих, хто там працює, формуючи і переносячи відповідне ставлення зі служби додому, в сім’ю, на родинні стосунки. Названі заходи можуть бути добрим підґрунтям для вирішення комплексної проблеми, яку також слід вирішувати українському суспільству, це проблема протидії гендерному насильству. На часі вживати всіх заходів, аби концепцію чоловік, який кривдить, замінити на концепцію чоловік, який протидіє насильству і кривдництву.

Не випадково під час панєвропейської кампанії боротьби з насильством проти жінок, включно з насильством у сім’ї, в ході якої я представляла її парламентський вимір в Україні, одним із наголосів який робився в плані заходів та методів протидії цьому ганебному явищу було питання. Чи є в парламенті і, зокрема, в українському нашому випадку група чоловіків народних депутатів, які взяли на себе зобов’язання протидіяти насильству проти жінок? Такі ж питання стосувалися і виконавчої влади, і не формальних лідерів суспільства – митці, спортсменів тощо. Такі рольові моделі, які можуть створити відомі в суспільстві чоловіки будуть на  мій погляд кращим і ефективнішим заходом ніж багато інших. Адже це питання не можна вирішити законодавчим шляхом – це питання сумління і совісті кожного. І я вірю, що такі ініціативи з’являться найближчим часом. А сьогоднішня наша розмова  сприятиме цьому.

Принагідно хочу вам повідомити, що попередню розмову із заступником Голови Верховної Ради паном Томенко я провела і він готовий долучитися до такої співпраці.

Проте ми не можемо сподіватися лише на механізм позитивних рольових моделей. А разом з тим маємо думати про вдосконалення  існуючих механізмів протидії гендерного насильства.

Сьогодні є багато практичних напрацювань, які мають створити нову якість документу  який  називається  Закон про попередження насильства в сім’ї заповнивши ті прорахунки  розбалансованості які й досі існують.

І я знаю, що в цьому залі присутні люди, які готові спільно з нашим підкомітетом займатися змінами до закону чи підготовкою нового закону.

Тема здоров’я взагалі чоловік зокрема, я сьогодні є дуже болючою. І  проблему здоров’я чоловіків ми не можемо розглядати у відриві від контексту системи охорони здоров’я в цілому.

Я не хочу говорити про якісь речі які є або не реальними, або дуже складними. Проте не можу не зупинитися на певних початкових кроках, які сьогодні мені здається можливо зробити.

Це стосується, насамперед, попередженню, виникнення проблем зі здоров’ям, виховання здорового способу життя – я би сказала моди на нього, поваги до такого способу в чоловіків і хлопців.

Реклама тютюнових і алкогольних виробів пряма, а тепер хоча би й непряма. Але продовжує широко впливати на свідомість і, що страшно, на підсвідомість, і малих і дорослих. Певні обмеження які введені останнім часом вони надзвичайно  важливі і корисні, але вони, на жаль, не вирішують проблему  суттєво.

Безумовно, я свідома того, що ми не можемо найближчим часом  позбавити суспільство повністю цих згубних звичок, тому хочу теж поговорити про певні реальні кроки.

Хочу сказати, наприклад, про так звані  „податки на гріхи”, які існують в багатьох країнах    і  навіть у нашої сусідки Польщі. Існують різні шляхи.  Це підвищення податків на спеціальні товари,  які впливають на   здоров’я і це визначення пропорцій  цих податків для спеціальних цілей, зокрема цільові податки для створення  і підтримки програм просування  здоров’я.

Підвищення податків на алкоголь не може впливати значною мірою на  доходи, зараз немає консенсусу  щодо розміру, ефекту і відповідності ціни для  важких пияків.

Щодо чого  є згода економістів, так це стосовно того, що навіть невелике коливання ціни  впливає  на споживання. Виявлено, що споживачі п’ють  менше  і виникає менше проблем, пов’язаних зі споживанням  алкоголю, коли ціни на  алкоголь  піднімаються.

Отже, це зменшує захворюваність, смертність від алкоголю, пропагуються соціальні заходи для  помірних та важких пияків, насамперед про тих мова. А відповідно зменшується кількість зґвалтувань, пограбувань,  насильства проти дітей, дружин, чоловіків, епізодів  сексуальної неприйнятної поведінки, пошкодження власності, залучення до насильства. І ці ефекти, як виявляється, найсильніші для осіб до 21-року (віку???), що є, по-моєму, дуже важливим.

Із  впровадженням таких  цільових податків потік коштів, які отримують внаслідок їх введення, відокремлюється від основного  бюджету, ресурси генеруються з метою використання їх за допомогою  спеціальних заходів і програм. І це може бути  вагомим інструментом політики для контролю  за споживанням тютюну та алкоголю і просуванням   здорового способу життя.

Хочу нагадати, що парламентські слухання  21  листопада 2006 року констатували, що надзвичайно гострими є проблеми, я цитую: „Зниження рівня психологічного та  фізичного насильства у житті чоловіків, захист їхнього здоров’я,  боротьби зі шкідливими звичками, що негативно впливають на якість життя і  здоров’я.”.

І реформування української армії – це нагальна потреба. В тому числі, з позиції  захисту  прав чоловіків. Дідівщина,  спроби самогубства, призводять до моральних і фізичних травм молодих чоловіків. Тому служба за контрактом – це не чиєсь добре побажання, а ви пам’ятаєте як, на превеликий жаль, і частина нашої влади негативно сприйняла ініціативу Прем’єр-міністра стосовно контрактної армії, а це є нагальна необхідність.

Рекомендаціями затвердженими за підсумками слухань, я нагадаю іще, було запропоновано Міністерство охорони здоров’я забезпечити реалізацію положень державної програми „Репродуктивне здоров’я нації на період до 2015 року”. І мені би… яка була затверджена відповідною постановою Кабінету Міністрів. І мені би хотілося тепер звернутися до представників Комітету з питань охорони здоров’я, які також, сподіваюсь, тут є із проханням також взяти на контроль виконання цієї програми.

Отже, ми з вами сьогодні повинні сказати як діяти далі. Звичайно, ми не в змозі в межах сьогоднішнього слухання, сьогоднішньої нашої розмови охопити всіх важливих питань, які ми, на щастя, почали піднімати і почали обговорювати. Але я рада, що такий діалог у нас почався, сподіваюся, він буде плідним і корисним.

І насамкінець інформативно. Я хочу подякувати голові свого комітету за велику підтримку в ініціативі підкомітету і за ідею створення а буквально вчора наш комітет розглянув питання створення експертної ради при Комітеті з прав людини. І я абсолютно переконана, що це значною мірою завдяки ініціативі нашого голови. До неї ввійдуть ті фахівці, які братимуть практичну участь у розробці законопроектів, експертизі законопроектів, моніторингу і аналізи наслідків ухвалення законодавчих актів тощо. І я переконана, що це великою мірою стосуватиметься законодавства у площині рівних можливостей. Я вам дякую і всім нам бажаю плідної роботи.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олена Федорівна. (О п л е с к и) Спасибі. Співдоповідь, але за часом не менше ніж доповідь зараз ми надамо слово Елі Марленівні Лібановій?, директору Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України. Прошу вас, Ела Марленівна.

ЛІБАНОВА Е.М. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. І відразу ви готуйтеся, а я хочу сказати, що в нас після доповіді Ели Марленівни розпочнеться вже виступи в обговоренні і я бачу, що перший записаний Борис Михайлович Ворник. Будь ласка.

ЛІБАНОВА Е.М. Дякую. Шановні колеги, від мене як від демографа, зрозуміло, очікують ґрунтовної демографічної лекції. І  власне кажучи, демографи  вже років так  50 б’ють в набат і говорять про вразливість чоловіків, тому що ми бачимо ту динаміку і ці співвідношення, які  характеризують  чоловічу  надсмертність, вже є таке явище. Взагалі то у всьому світі чоловіки вмирають раніше за жінок, це не українська особливість. Наскільки я пам’ятаю, є тільки одна країна  Сьерра-Леоне, де рівень смертності жінок вищий.  Але  у цивілізованому світі різниця становить 3-5 років.  В Україні,  в Росії, взагалі на просторі  колишнього СРСР вона значно більша, при чому  вона більша і в Таджикистані, і в Естонії.

Дуже негативною тенденцією є зростання різниці у тривалості життя. Якщо, скажімо, у 70-х роках різниця становила   8 років, у 80-90-их  десь  9,5, то сьогодні 12, і більше у світі тільки в Росії. Ще більшою, про це говорив пан Томенко, є різниця в  селі між тривалістю  життя чоловіків та жінок. Біологи   пояснюють  цю різни… статевими ознаками  приблизно 2-3 роки різницю  у тривалості життя у людській популяції, решта – це соціальні і економічні чинники, тобто це те, на що людина, суспільство реально можуть вплинути. Чоловіки насправді вмирають від усіх абсолютно причин, за  винятком  хіба що причин, пов’язаних з вагітністю та пологами, раніше за жінок. І я можу назвати тільки одну цифру: третина   хлопчиків, які вступають у працездатний вік,  не доживають до  пенсійного віку, третина в Україні.

Якщо говорити про серйозні причини цього явища, то безперечно дається в знаки зайнятість. Тут питань нема. Чоловіки значно частіше працюють  на робочих місцях з шкідливими та небезпечними умовами праці. В цілому по економіці перевищення по відношенню до жінок становить в 4 рази, добувна промисловість – в 9 разів, будівництво – в 12 разів. Зрозуміло, що там вищий травматизм і там вища ймовірність отримати професійне захворювання. Але ця проблема, знов-таки, начебто існує в усьому світі і весь світ, економіка цих розвинених країн орієнтується на те, щоб вмотивувати і роботодавця, і найманого працівника викорінити такі робочі місця. Три країни у всьому світі – це Росія, Білорусь і Україна деюре це, безперечно, не декларується, але дефакто мотивують найманого працівника працювати в шкідливих умовах. Тому що цей найманий працівник має можливість на 5-10 років отримати раніше пенсію і продовжувати працювати у тих самих шкідливих місцях, отримуючи пенсію. Це парадокс, якого, я ще раз повторюю, крім наших трьох країн, не знають ніде.

Безперечно, даються взнаки особливості трудової еміграції. Тому що трудові мігранти найчастіше живуть і працюють не просто в шкідливих, а в абсолютно неприйнятних умовах. І, якщо говорити про трудову міграцію чоловіків і жінок, то вона дуже різна за своєю професійною забарвленістю. Жінки частіше працюють в якості домашньої прислуги, в торгівлі, в ресторанах. Це, безперечно, важка праця. Але чоловіки значно частіше працюють на будівництві і в сільському господарстві. Це от, це їх ніша. Скажімо, в Чехії, в Росії 80 відсотків, це працюють саме в будівництві. В сільському господарстві це половина працюючих в Іспанії та в Польщі. Чоловіки сконцентровані саме там. А там найбільша небезпека і нещасного випадку, і набуття захворювання, пов’язаного з цим. Це, так би мовити, економічні чинники.

Але значно більш важливим, з моєї точки зору, є соціально-психологічні. Давайте задумаємося. Серед жінок значно вищою є частка осіб з вищою освітою. Але і серед студентів вищих навчальних закладів також більше дівчат і жінок. Тобто це співвідношення ми проектуємо сьогодні вже на майбутнє. Ми його закладемо. Нічого не зміниться, якщо жінки домінують серед студентів вищих навчальних закладів.

Я б сказала б, що фактично ми увійшли в третє тисячоліття з уявленнями про роль  і функції чоловіків, ну, десь кількасотрічної давнини. Ми досі трактуємо чоловіка як годувальника, хоча насправді це сьогодні вже не так. Ми досі трактуємо чоловіка як людину, яка має право вирішувати все для своєї родини і для своєї дружини. Такого вже немає. І тим самим, як це не парадоксально, ми закладаємо підґрунтя для психологічної вразливості чоловіка. Тому що коли він в реальності бачить, що він не справляється із цими функціями, він починає вважати себе невдахою. Хоча насправді це не він є невдахою, а наше суспільство, абсолютно не рахуючись із тими зрушеннями, які дала жіноча емансипація і взагалі прогрес у широкому розумінні цього слова, очікує невідомо чого від цього чоловіка у майбутньому. Це робиться ще з дитинства. Ну згадайте. Не плач, синку, ти ж не дівчисько! Із цього все іде. Ми формуємо у чоловіка настанову, що він не має плакати, він не має жалітися, він не має звертатися до суспільства або до когось іншого по допомогу.

В результаті, от, скажімо, типовий приклад – безробіття. Що робить жінка? Частіше за все вона звертається до служби зайнятості. І саме тому  хоча рівень безробіття за методологією МОП у нас завжди був серед нижче, серед зареєстрованих у центрах зайнятості  домінували жінки, завжди. Коли вона звертається до центрів зайнятості, їй надають там психологічну допомогу, її направляють на  перенавчання, її направляють на громадські роботи, тобто їй дають  якусь підпорку психологічну або фактичну, яка дасть змогу їй потім працевлаштуватися. Це надзвичайно важливо. Чоловіки до цього не звертаються, вони  не йдуть туди.

Подивимося на інше.  Хто домінує сьогодні у складі глядачів будь-якого культурного заходу? Абсолютно. Виняток  становить хіба що футбол та хокей. Тобто жінка  сьогодні  в  реальності веде значно активніший спосіб  життя. І питання тут не тільки у тому, чи займається вона спортом чи  не займається. У неї  емоційні навантаження, такі розумні навантаження, які дають дуже часто ефект,  тому що від відвідин театру людина отримає емоційний підйом, який дає їй змогу дуже часто подолати депресію. У чоловіків нема такої звички, і вони  туди не звертаються, вони туди  не йдуть.

Типовий випадок – розлучення. По-перше, жінка залишається з дитиною. По-друге, у спілкуванні за своїми  колежанками  по цьому цеху колишніх дружин вона  знову-таки починає  відвідувати  якісь  заклади, вона іде на якісь курси, вона починає щось собі вчити, принаймні, вона починає вишивати або в’язати. Але вона чимось зайнята, і її емоційний фон більш сприятливий, ніж за таких же точно умов  у чоловіка.

Тому ми провокуємо поширення депресії у чоловіків. До чого призводить депресія?  Два найбільш типових наслідки.

Перше – алкоголізм. Друге – суїцид. І там, і там  домінують чоловіки, на жаль.  В результаті   це іде на те, на що ми звикли вже, про що ми звикли говорити, про те, що в чоловіків значно вища смертність і так далі, і так далі. Я думаю, що сьогодні та демографічна криза, яку вже декілька десятиліть переживає Україна, наклалася на кризу фінансово-економічну. І в цьому контексті вразливість чоловіків, чоловічої статі набуває дуже сильного значення, вона значно підвищується, тому що фінансово-економічна криза, безперечно, посилить психологічні стреси серед чоловіків, і це відіб'ється на стані їх здоров'я.

Я хотіла б тільки сказати про те, що поведінка чоловіків, які належать до середнього класу,  і поведінка чоловіків, які належать до бідноти, скоріше за все, буде принципово різною. Якщо перші будуть страждати від проблем з поверненням банківських кредитів, від проблем з втратою престижної посади, престижної роботи, то біднота, скоріше за все, буде просто люмпенізуватися. І от саме цьому має протидіяти сьогодні держава.

Я абсолютно переконана в тому, ми достатньо займаємося в інституції і проблемами бідності, і проблемами демографії. І в мене ще нема цифр, щоб це довести, але на рівні інтуїції дослідника я абсолютно переконана в тому, що Україні сьогодні загрожує люмпенізація широких верств суспільства. Якщо це буде, то те, що ми бачимо сьогодні на Хрещатику, буде видаватися нам дитячим пікніком. Це не буде Майдан за демократію, а це буде Майдан за подачки. Тоді ви не зможете прийняти жодного закону, нормального закону, який буде сприяти виходу економіки України з кризи, тому що сьогодні населення і так   доволі розбещена соціальними подачками. Скоріше за все це буде посилюватися.

Якщо переходити до практичних закладів… заходів, то, з моєї точки зору, ми маємо сьогодні відновити в суспільстві розуміння того, що всі люди рівні - рівні за своїми можливостями. Це було справедливо чи несправедливо, але це було піднято на щаблі за часів Радянського Союзу.   Ми це викинули, але ми це не замінили тезою західних демократій „всі люди мають рівні стартові умови”. Або так, або сяк, але щось з цього ми маємо формувати в суспільстві, розуміння цього. Ми маємо формувати з дитинства, з дитячих садків і з дитячих закладів.

І ще  одне дуже практичне. Сьогодні у нас є певний дисбаланс між професійно-освітньою підготовкою чоловіків і жінок і між статусами чоловіків і жінок на ринку праці. Я абсолютно переконана в тому, що  значна частина вразливості жінок на ринку праці пов`язана з тим, що соціальний захист у нас знов-таки материнства і дитинства будувався, виходячи з 18 сторіччя, коли ми дали можливість жінці, а фактично примусили її три роки не працювати, доглядаючи дитину. Сьогодні вже звучало те, що начебто чоловіки мають право брати відпустку, але вони нею не користуються. Даруйте, але в Скандинавії трошки по-іншому. Там чоловік зобов`язаний взяти частину відпустки і доглядати цю маленьку дитину. І нікому на розум не спаде примусити молоду жінку, а сьогодні фактично йде  про примус, тому що маленьку дитину 2-х років її просто нема куди діти – дитячих установ нема. І до цього має долучитися Верховна Рада. Більше ніхто! Уряд цього не може зробити. Це дуже серйозні речі.

Третя серйозна річ, про яку я хотіла б сказати. Відпустки по  догляду за хворою дитиною, які не нормуються, і роботодавці не хочуть брати молодих жінок на роботу, тому що побоюються того, що молода мати півроку буде сидіти з хворою дитиною вдома. Це знову-таки треба вирішувати. Немає рецептів готових. Треба просто дивитися, як це вирішується в цивілізованих країнах і застосовувати їх досвід до нас. Ну, не такі ж ми вже недбалі і недолугі, щоб не можна було цього зробити.

Таким чином, підводячи підсумки, я хочу сказати, що декілька кроків, дуже важливих кроків Верховна Рада вже зробила. Я думаю, що ми маємо поставити питання дуже жорстко щодо Міністерства внутрішніх справ для того, щоб вони вжили і вживали постійно дуже такі дії проти паління в громадських закладах і громадських місцях і проти вживання алкоголю в тих місцях, де це не передбачено; проти продажу алкогольних напоїв особам до 21 року. Це може зробити тільки міліція. Ну, більше ніхто не може, ну, така ситуація у нас склалася.

До речі, я хочу сказати, що сьогодні все більше починають палити і вживати алкоголь жінки. Тому скоріше за все ми тут зменшимо гендерну різницю, але, я думаю, не за рахунок того, що нам потрібно.

Сьогодні ми маємо робити все, що можливо, для того щоб маленький хлопчик розумів себе як істоту цілком рівною з дівчинкою, для того щоб він розумів, що немає нічого поганого, якщо він буде звертатися по допомогу і отримувати цю допомогу. Якщо ми не будемо йому втовкмачувати, що закрийтесь за всі ґудзики, це і є ознакою чоловіка. Без цього, я абсолютно переконана, демографічна криза, ще раз повторюю, ввійде в штопор через співпадіння хронологічне, просто хронологічне співпадіння з кризою фінансово-економічною. Дякую за увагу.

А все те, що я понаписувала з демографічних питань, я вам віддам, і десь там повісьте на сайті.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Елла Марленівна, за чудовий, змістовний виступ. В нас дві доповіді, я думаю, всі учасники Круглого столу можуть констатувати дуже змістовні. І ми от з Оленою Федорівною сидимо і вже записали для себе, занотували цілий ряд позицій, чи диспозицій, які, очевидно, найближчим часом стануть законодавчими ініціативами. Правильно?

Так що будьте впевнені, що наша зустріч – це не просто зустріч, вона буде мати продовження, я сподіваюсь, серйозне продовження. А зараз, після того, як ми почули і  з увагою послухали дві доповіді, це  формат доповідей, зараз виступи. Я вже оголосив Борис Михайлович Ворник, якщо я десь помилюся з наголосом, ви мене простіть. Добре? Координатор фонду народонаселення Організації Об’єднаних Націй і після нього попросимо виступити Катерину Борисівну Левченко, нашу колегу. Прошу.

ВОРНІК Б.М. Спасибо большое.

Уважаемые члены парламента, уважаемые члены круглого стола, я представляю организацию, которая есть структурным подразделением Организации объединенных наций, а именно Фонд народонаселения, который я представляю в Украине и мои коллеги здесь.

И я просто испытываю счастье, сидя здесь, потому что когда несколько лат назад мы впервые выпустили такой буклетик о здоровье чоловіків, мы получили очень много различных противоречивых отзывов. И я рад, что это в итоге дошло от разговоров с рядовыми украинцами с неправительственными организациями до парламента. Я вижу в этом логическое завершение наших усилий и, так сказать, дальнейшую поддержку только уже усилий национальных в этом вопросе, это - во-первых.

Во-вторых, практически, все, что мне хотелось сказать – фактаж, он уже покрыт в двух прекрасных докладах, и я очень благодарен, мы давно  и плодотворно работаем и с Валентиной, и с Еленой Федоровной, и с Эллой Марленовной. И поэтому я очень ряд, что мы опять здесь встретились по такому поводу тоже.

Есть такая, не знаю, вы понимаете, мы так долго боролись за права и возможности женщин, что потеряли права и обязанности мужчин, вот. И есть такая шутка. Ну, я не знаю, добились ли мы полных прав женщин, но то, что по некоторым много прав мужчин, и особенно их обязанностей мы потеряли, и это факт. Я может быть, не во всем согласен с тем, что мужчина должен или не должен, это вопрос воспитания и культурных традиций и норм, принятых в обществе, и мы не можем их ломать, это не быстрый процесс – научить плакать, жаловаться и ходить первому стоять в очереди. Возможно,  этому и не надо его учить. Но это – вопрос для научной дискуссии, а здесь надо решать проблемы  более глобальные.

Есть такая шутка, в итоге, что какая разница между мужчиной и женщиной: мужчина – это та же женщина, только без прав и без обязанностей. Понимаете, что получается в реалиях Украины, к чему мы пришли здесь.

Я понимаю, что я вызову ответы у присутствующих, и это очень хорошо, мы будем совершенствоваться в нашем направлении в дальнейшем. Но тем не менее…

Понимаете? На мужчин… Что меня радует, что Украина – первая страна, пожалуй, в мире, где есть согласована программа, направленная на состояние здоровья мужчин и на гендерное равенство с позиций мужчин. До этого у нас были все гендерные программы, мне не даст соврать госпожа Кобелянская, которая много лет работает при ООН по этим программам, они все были с позиций женщин, направлены в большинстве на женщин. И мы впервые заговорили о мужчинах.

Не заговорить  о них просто нельзя было, и не потому, что они красавцы, а потому, что они, действительно, перестают таковыми быть, к сожалению.

И я очень надеюсь, что из сегодняшней встречи, из серии последующих встреч мы все-таки найдем достойное место мужчин в украинском обществе всеми силами и способами, доступными для этого. Это во-первых.

А во-вторых, со своей стороны я хочу сказать, что Фонд народонаселения Организации объединенных наций будет всегда поддерживать, мы ведь работаем в первую очередь с правительством поддерживаем правительственные, парламентские и другие программы…национальные  программы и интересы. Поэтому мы и дальше будем поддерживать в силу своих возможностей подобные вопросы и программы. Спасибо большое.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Спасибо вам.

Слово надається заступнику керівника апарату міністра внутрішніх справ, радник міністра і наш колега, наша колега Катерина Борисівна Левченко. І я попрошу після неї підготуватися директора міжнародного центру „Розрада”. Прошу.

ЛЕВЧЕНКО К.Б. Дякую, Олеже Олександровичу!

Волею долі я буду говорити про ті проблеми з якими стикаються чоловіки, які працюють в правоохоронних органах України, перш за все в Міністерстві внутрішніх справ, вітаючи тему сьогоднішнього круглого столу, оскільки вже майже 15 років займаюсь проблемою прав жінок і знаю дуже добре, що реалізувати повноцінно права жінок не можна порушуючи права чоловіків.

Якщо ж говорити про міліцію, то сьогодні це 250 тисяч наших громадян, які працюють в міліції і внутрішніх військах. Серед них 82 відсотки це чоловіки, 18 відсотків жінок, якщо ж говорити про атестований склад, то кількість жінок лише 12 відсотків. Тобто це 88 відсотків у нас працює чоловіків. І маючи не багато часу я хочу звернути увагу на три  групи проблем, які можуть бути вирішені в тому числі і законодавчими засобами.

Перш за все, це проблема ризику отримання інфекційних захворювань при виконанні службових обов’язків. Якщо говорити про міліцію, то перш за все  це захворюваність на туберкульоз. Чому це пов’язано з міліцією? Тому що в минулому році близько дві тисячі затриманих осіб, які перебували в ізоляторах тимчасового тримання були хворими на туберкульоз з них це майже 500, це з активною формою.

Така ж сама статистика була і у 2007 році. На їх охорону було  витрачено 40 тисяч людино-днів. Приблизно 800 працівників міліції і  внутрішніх військ охороняли людей, які хворі на активну форму туберкульозу.

Як результат 108 співробітників органів внутрішніх справ і 24 з внутрішніх військ, з конвойних військ захворіли на туберкульоз органів дихання. Але лише з них семи було визнано це як професійне захворювання. Найбільша кількість захворівши на туберкульоз, Дніпропетровська область, Київ, Автономна Республіка Крим, Запорізька. І взагалі подивившись на статистику людей, які з активною формою туберкульозу утримуються в установах міліції, я побачила, що це саме ці названі області. Чому складається така ситуація, тому що недосконалим є закон України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз. І вже декілька разів вносились пропозиції щодо змін до цього закону, але вони і досі не враховані, перш за все, це статті 17, 22, 23, про туберкульоз на допомогу хворим туберкульоз.

Послухайте, в установах кримінально-виконавчої системи, про органи внутрішніх справ там жодним словом не згадується. Оплата праці медичних та інших працівників протитуберкульозних закладів, ну зрозуміло, що міліції там немає, соціальний захист медичних та інших працівників протитуберкульозних закладів. Тобто необхідні зміни для цього закону, я дуже прошу вас, шановні депутати, взяти під свій особистий контроль проходження цього закону, тим більше, що законопроект вже поданий і знаходиться зараз на візуванні в Міністерстві охорони здоров’я і має бути переданий до комітету профільного охорони здоров’я.

Так само ми просимо переглянути постанову Кабінету Міністрів № 1294 про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оскільки ніякі пільги тим, хто працює з людьми хворими на туберкульоз не передбачається. І прошу це внести до пропозицій, рекомендацій цього круглого столу так само, як і пропозиція змін до загальнодержавної програми протидії захворювання на туберкульоз до 2011 року для реалізації якої Міністерство Внутрішніх Справ не передбачені ніякі бюджетні кошти.

Друга проблема актуальна для Міністерства Внутрішніх Справ, органів та підрозділів, а також і для інших органів державного управління, це проблема статистичної звітності. Ми ніколи не будемо знати реально ситуацію, яка є з чоловіками, як саме і з жінками, поки в нас не буде статистичної звітності розділеної за статями. І кожного разу пропозиція щодо зміни  форм звітності заслуховується, і на парламентських слуханнях і на круглих столах – „а поки віз і нині там”. Я наведу вам декілька прикладів. У 2008 році така ж цифра по 2007, майже, півтори тисячі працівників міліції отримали виробничі травми. Але скільки з них чоловіків, скільки жінок ми не знаємо? Тому що розподіл за статтями не передбачається державною формою статистичної звітності.

117 осіб загинуло за останні три роки. Скільки жінок, скільки чоловіків? Статистика не фіксує. Хоча, як казала Елла Марленівна, інтуїція дослідника підказує, що це більшість чоловіки.

Так само, як у нас не передбачено врахування статі при переліку підрахувань кількості багатодітних сімей. Скажімо сьогодні на обліку  в департаменті кадрового забезпечення перебуває 1315 багатодітних сімей працівників органів внутрішніх справ. Це здебільшого сім’ї чоловіків які працюють в міліції.

І відповідно накручується те колесо проблем, коли багатодітні татусі вони не можуть отримати пільги, тому що вони є чоловіками. А здебільшого вони розраховані на жінок. Але поки ми не будемо мати нормальної статистичної звітності – кожний орган центральної виконавчої влади формує свою статистичну звітність відповідно до тих вимог, які формуються державним комітетом статистики.

Давайте просити змінювати цю звітність. І крім того, це не тільки проблема міліції, а проблема всього суспільства. 15 років ми говоримо про необхідність введення такого дня як – День татуся. Але досі ми цього дня не маємо – може сьогодні під час круглого столу він знову ж таки ця проблема буде піднята. І до рекомендації пропоную, також, це включити.

І третя проблема, яка також  загальнодержавного плану. Але яка дуже сильно впливає на працівників органів внутрішніх справ – це проблема глибокого укорінення  гендерних стереотипів у свідомості наших громадян. Що міліція – це чоловіча  справа, хоча ми бачимо 20 відсотків майже – це жінки. Що сім’я – це жіноча  справа і  звідси дитяча безпритульність і бездоглядність. Тому всі заходи, пов’язані з  просвітницькою роботою, включення гендерних курсів в освітні програми, переход до гендерно-дискримінаційної реклами, так  я сформулювала свою пропозицію. Всі ці  завдання  мають знайти відображення в рекомендаціях круглого столу.

І відповідаючи, на жаль, на  питання відсутньої вже зараз  Ели Марленівни, я також хочу  попросити депутатів внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та про Закону України „Про захист суспільної моралі”, бо саме там  визначається, що є громадські місця. Так от,  я вам хочу сказати, що  громадськими місцями визначаються  лише закриті місця. Тобто ми зараз з вами знаходимося у громадському місці, а вулиця – це не громадське місце.  І тому палити на вулиці можна, і міліція не  може по 185 статті з приміткою 2 робити адміністративні протоколи і стягнення, тому що це не є громадським місцем. І поки  ми не змінимо законодавчо  цю ситуацію, на жаль, інструменту правового впливу у нас  не буде.

Дякую і прошу врахувати …

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Борисівно, за дійсно конкретні пропозиції. Зараз слово надається Валентині Матвіївні Бондаровській – директору міжнародного центру „Розрада”. Після неї буде виступати  заступник директора Держдепартаменту  з виконання покарань.

БОНДАРОВСЬКА В.М. Дуже дякую.

Мене просили виступити по проблемі: „Роль батька у вихованні дитини”. І я хочу маленьку ремарку про люмпенізацію,  на якому наголошувала  Ела Марленівна. Справа в тому, що  у мене зовсім інші зараз спостереження. Я не так давно була  в опері, і вперше за 15 років не було вільних місць, не зважаючи на те, що квитки подорожчали в чотири рази. Якраз наш народ – це особливий народ, я про це не один раз писала,  шукає підтримки, саме підтримки у духовності. Тому  я завжди була проти салогани більшовиків, що спочатку нагодуємо  народ, а потім будемо думати про культуру.  Люди живуть зараз, зараз виховують дітей,  зараз мають право бути щасливими. І нам треба зрушити, і це я хотіла би в рекомендаціях круглого столу обов'язково, щоб потрапило, нам терміново треба зрушити наші засоби масової інформації – те, що зробив Рузвельт свого часу, - на позитив. І тут сидять учасники круглого столу, більшість з яких цим позитивом займається. Зараз людей просто з глузду збивають тим, що вони завтра загинуть, і оце, дійсно, велика небезпека.

Що стосується проблеми чоловіків і сім'ї. У ХХ сторіччі зазнала значних впливів сім'я в зв'язку з бурхливим розвитком виробництва, соціальних революцій, війн та побічних результатів прогресу. Френсіс Фукуяма, відомий фахівець, визначив два фактори, які мали величезний вплив на те обличчя сім'ї, яке ми маємо зараз. Перша стосується нових відкриттів у медичній сфері – перш за все появи протизаплідних таблеток, які дозволили жінці краще контролювати репродуктивний цикл. І друге – всезростаюча участь жінок у виробничій діяльності у більшості індустріальних країн та стале зростання доходів жінок у порівнянні з доходами чоловіків.

Він наводить такі разючі цифри: між 1960 і 95-им роками сумарна доля працюючих жінок збільшилась у США з 35 відсотків до 55-ти. Частина працюючих жінок у віці від 20 до 29 років у перші роки після народження дитини зросла з 40 до 68 процентів. Частина працюючих чоловік з іншої сторони знизилась з 79 до 71 відсотку. Ситуація в Україні є наслідком і руйнування сім'ї на початку ХХ сторіччя, і розвитку тоталітарної моделі сім'ї. І зараз наш чоловік визнає себе тільки в ролі людини, яка приймає рішення, вирішує долі. Він почуває себе в ролі керуючої людини, яка з великими труднощами згода на те, щоб в цій ролі виступали жінки. Роль партнера, що є майбутнім сім'ї, наш чоловік зараз прийняти не готовий. Він готовий зайняти роль тоталітарно-керуючої людини як в суспільстві, так і в сім`ї, і зараз є така тенденція – у нас повертається патріархальна модель сім`ї, зараз дуже багато чоловіків стали заробляти, ну я зараз кризи не торкаюся, і вони в сім`ї поводяться так: я тобі гроші дав, наймай кого хочеш, тільки відстань. Це ситуація, в якій він ставить себе щодо дітей. Зараз в нашому суспільстві можна виділити такі категорії чоловіків.

По-перше, це управлінець, бізнесмен, той, хто практично грає роль головної людини в суспільстві, не існуючий як партнер для жінки. Він не визнає жінок та виконує свою роль у повному віддаленні від сім`ї. Він не уявляє своєї реальної та безпосередньої ролі у батьківстві. Час, який він витрачає на перебування разом з дитиною, вважає втрачене марно. Як психолог  я хочу сказати, що оце ми можемо змінити, але це зараз є.

Друга категорія – це  чоловіки, які втратили роботу. Не забезпечують свою сім`ю матеріально, але хочуть зберегти свою роль тоталітарної  голови сім`ї. Не готовий взяти на себе домашнє господарство і виховання дитини.

І третя категорія, це чоловіки, які працюють, заробляють небагато, терплять, що жінка працює, заробляє не менше, а часто більше. Тут можна виділити дві групи сімей: чоловік все ж таки сповідує патріархальний спосіб організації сім`ї, і друге – чоловік і дружина  створюють партнерську сім`ю.

Що говорить зараз наука про те, яка роль батька  сьогодні у вихованні дитини. Результати багатьох досліджень свідчать, що вже у перші 36 годин життя дитини для неї конче важливо відчути дотики своїх батьків. Тому не вагайтеся,  шановні батьки, беріть свою дитини на  руки, їй це потрібно.

Друге. Для дитини є дуже важливим, щоб батько приймав її у своє серце, визнав її та зрозумів її сподівання. І досвід психологічний показує, що до  4-5 років чоловік не готовий прийняти  дитину  у своє серце, і я як член опікунської ради  можу сказати, що  зацікавленість батьківством зараз є більшою, але що робити з дитиною,  вони досі не знають. І я нагадую, що центр „Розрада” видав книгу, зараз її видало Міністерство сім’ї, „Школа для батьків”, де ми відповідаємо на ці питання.

Практика психологічного консультування показує, як молоді чоловіки сьогодні відсторонені від процесу виховання дитини і втрачають навіть відчуття батьківства. А практика роботи, от зараз Комісія по захисту прав дітей показує, що права батька, рівні права на виховання дитини ніхто не знає як реалізувати. І коли я чую: перша і третя субота, і друга, і четверта неділя по 3 години батькові дають можливість – це типове… Тому, який хоче. То це, я вважаю, національною трагедією.

Яка ж роль батька у вихованні дитини. Перше – це доглядання дитини. Як примирити між собою вимоги кар’єри та потреби сім’ї? Чи може хтось, батько чи мати, виконувати частину роботи вдома, це не вирішено в наших сім’ях. Як розподілити між собою домашню роботу, що саме батько може взяти на себе.

Друге – дисципліна. Чи додержуються батько та мати однакових поглядів на виховання дитини? Чи воюють вони між собою на очах дитини? Ми знаєте, що типово – так. Іграшки. Яку роль у житті дитини відіграють іграшки? Які саме іграшки їй потрібні? Які цінності формують в неї іграшки? Дивне питання, його не обговорюють батьки, на жаль. А батько тут грає величезну роль.

Наступне – телевізор, я ще додам: комп’ютер. Чи знає батько, як впливає телебачення на фізичне та психічне здоров’я дитини? Чи замислювався він, які культурні цінності можуть сформуватися у дитини під впливом телевізійних передач? Візьмімо, наприклад, „Том і Джері”. Що формується, коли дитина дивиться ці мультфільми? Це теж наша національна трагедія, що у нас насильство на телебаченні, починаючи з мультфільмів, не аналізується батьками, не аналізується чоловіками, і не приймаються міри як депутатами-чоловіками, так і особисто татом.

Освіта. Яку освіту ми хочемо надати своїй дитині? Оце питання, де батько потрібен.

Чи вирішує не мати... Це вирішує не мати, а батьки разом. З одного боку, батьки вирішують, в яку школу віддати дитину, куди спрямувати освіту: у гуманітарну чи технічну сферу; а з іншого боку, треба рахуватися з особливостями саме вашої дитини, не вирішувати за її рахунок свої амбітні цілі.

Здоров’я, не буду зупинятися, про це сьогодні багато говорили, духовність, які релігійні переконання передамо ми своїй дитині? Хто ходе у неділю до церкви? Як ми будуємо, будемо відповідати на її питання про бога.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Валентина Матвіївна, я прошу вибачення, в нас регламент, в нас ще 7 виступаючих. Я хотів би, щоб ми не тільки гендерну рівність, а і по відношенню до інших.

БОНДАРОВСЬКА В.М. Все, все, все, вибачте, я дуже…

Да, я дуже вдячна, я ще раз хочу сказати, що в нашому недержавному психологічному центрі, який дуже тісно співпрацює зараз з Міністерством сім’ї, розроблено дуже багато з того, що говорили. Пішов пан Томенка? На вулицях в Канаді не курять і не носять пиво з собою. І до цього нам треба дійти, не тільки до закритих публічних міст. Дуже дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валентина Матвіївна.

Шановні колеги, шановні учасники Круглого столу, нам треба порадитися. В нас є ще багато виступів, а я би хотів і це було б справедливо, щоб виступили всі, хто хочуть виступити. У всякому разі, хто вже записався. Тому є прохання: в нас в регламенті сказано не 5 хвилин, а до 5-ти хвилин. Будь ласка, якщо ви можете більш чітко сформулювати свою думку, або внести конкретні пропозиції, це нам дозволить тоді вислухати всіх. Згодні з цим? Згодні, я вас дуже прошу.

Слово надається заступнику директора Державного департаменту з питань виконання покарань Наталі Григорівні Кашлашник, прошу вас.

І наступна буде виступати Ольга Володимирівна Пищуріна. Прошу.

КАЛАШНІК Н.Г. Високошановний пане головуючий, шановне високе зібрання, інших я не бачу в цій залі, і дійсно, маю честь говорити від імені державної кримінально-виконавчої служби України, за доручення голови департаменту і за доручення науково-методичної ради нашого департаменту. Принаймні 26 числа о 10 годині розпочнеться розширене підсумкове засідання, на веб-сайті виставлені дані, кому цікаво, будь ласка, підходьте.

А зараз дуже коротко. Станом на 15-те люте 2009 року в установи державної  кримінальної виконавчої служби України відбували покарання, ну, відбувають покарання 103,3 тисячі засуджених чоловіків. У тому числі, у дев’яти виховних колоніях утримується трохи більше, як півтори тисячі засуджених юнаків, з яким майже 200 є сиротами та особи, у кого немає батьків, батьки позбавлені батьківського піклування. 552, тобто 34 і трошки більше відсотки досягли 18-річного віку.

Тому наше перше конструктивне прохання: давайте розглянемо деякі закони, один з них дуже болючий: 91 відсоток наших підопічних, кого було позбавлено батьківських прав, дуже жалкують про таке, але жалкують і їх діти. Позбавляючи батьківських прав чи ми вирішуємо питання, чи ми його тільки починаємо заглиблювати? Тому тут є з нашого боку така пропозиція.

Але внаслідок проведеної роботи у 2008-му, ну, тепер 2009 року, я маю на увазі навчальний рік, загальноосвітні навчальні заклади розпочали  роботу  у 138-ми установах для чоловіків. Вони були ліквідовані у 2000 році так само, як були ліквідовані і профтехучилища. Кого ми готували до виходу з установ, давайте думати разом.

Але відбувають покарання засуджені чоловіки, у яких загальноосвітнім навчанням було охоплено 15,5 тисяч, це люди, які сіли за парту, маючи 3-4 класи освіти. Чоловіки. Про які професії, про яку зарплатню можна говорити, коли до такого стану чоловіки взагалі доведені? 1300 юнаків не мали навіть початкової освіти, це діти, які не знали далі десятої літери абетки.

Шановні представники Академії педагогічних наук, обов’язково будьте у нас на підсумковій науково-методичній раді, тоді ми зможемо передати серйозні документи, наше загальне рішення і рекомендації сюди до людей, які будуть, законники, державники працювати над тими темами.

Але ми маємо і здобутки, ми виховуємо так, звертаємо увагу на молодь, що на  сьогодні у вищих навчальних закладах Міністерства освіти і науки України навчається 58 засуджених юнаків, але була цифра 92. Тобто звільнились і продовжують навчання, або завершили навчання, але це зовнішнє тестування, де просто забули за чоловіків і юнаків, які утримуються в системі, зробили нам шкоди, що ми майже на 40 маємо тих хто були мали, як заохочення право вчитись у вищих закладах освіти. Не забувайте, що є ті, ким ми не гордимося, але вони наші, вони не прибульці, вони українці. Свої, інших немає, не жалко їх, пожалійте самі себе. Через рік-два вже не буде тих робітників, хто дасть нам право нараховувати пенсії, нам пенсії. Немає де брати,  якщо ми забудемо про цих знедолених людей. Вони в полоні, вони у ворожому полоні, а ми на те і патріоти, щоб зробити свою справу.

На кінець 2008 року у професійно-технічних училищах при виховних тільки колоніях набули професію та отримали  свідоцтво про отримання робочої кваліфікації 1.322 засуджених юнака. Та 739 засуджених продовжують навчання на  підвищених курсах, тобто вони проявили свій талант, винахідливість і є у нас той золотий фонд з ким треба працювати. Важко, дуже важко, але це також  майбутні чоловіки, батьки.

Навчання сьогодні  здійснюватимемо за 18 ліцензованими  професіями, це замало. Доможіть. Зробимо краще,  зробимо більше.

Зареєстровані випадки самогубства в установах кримінально-виконавчої служби за період з 2005 по 2008 рік. Я передам цифру по роках, але за останній рік, серед чоловіків 40 людей,  хто сам собі вирок виніс, з них жінок тільки одна, але і жінок ми маємо 13 тисяч, а чоловіків я вам оприлюднила цифру, скільки чоловіків, 103,3 тисячі чоловіків ми маємо сьогодні. Станом на 1 січня 2009 року у виправних колоніях утримувалося 5,5 тисяч осіб засуджених за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, це вони такими заходять з волі. У нас з цим іде жорстка боротьба, але вони такими зайшли. 16,5 тисяч це чоловіки, які засуджені, в складі злочину є пияцтво. З метою профілактики вживаються програми дуже серйозні боротьби з наркотичними речовинами, але якщо буде зроблена серйозна робота щодо законодавчої бази, ми могли б говорити і про програми зменшення шкоди. Але ж над законами треба працювати.

Сьогодні дійсно є проблема страшна, це фімізація чоловіків і москуляція жінок, це ненормально, не природно, це не по-українські. Ми пропонуємо конференцію стосовно цієї проблеми. Але хотілося також, щоб трішки звернули увагу і на статистику, на підходи до статистики. Наприклад, нас називають „Закрите суспільство”, „Закриті установи”, це правда, так воно і є, але система на сьогодні опікується майже 300 тисяч людей, з них 150 в закритих установах, це тисяч, 150-т на так званих, на обліку КВІ, там теж проводиться серйозна робота. Це альтернативні вироки, альтернативні види покарань. І статистика має бути достеменною, у вас під рукою, бо вона цікава, за даними, які наводить пан Багіров, Едуард Багіров, правозахисник, на сьогодні в нашій державі проживає 9 мільйонів тих, хто перебував за ґратами або тривалий термін під слідством, під судом-слідством або ті хто були етаповані до установ і пройшли свій такий  курс навчання.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Наталя Григорівна.

КАЛАШНІК Н.Г. В мене все.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  От бачите чітко, я так і розумів…

КАЛАШНІК Н.Г. Одна фраза тільки. Але не все так погано, як ви зараз почули. Ми маємо порівнюючи з відкритим суспільством в 4,2 разів  менше – смертність у нас менша. Це разом смертність і летальність. Але і суїцидів в 9 разів менш, як у відкритому суспільстві. Тому, але ми маємо в 1,5  тисячі більше тих, хто є довічно ув’язнені. Це нам на шию з вами до кінця їхніх днів. Давайте себе пожаліємо. Дякую за увагу.

 ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Я вже надав слово Ользі Володимирівні Піщуріній завсектора соціальної і демографічної політики відділу економічної і соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень.

Прошу підготуватися представника – директора департаменту Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. Прошу.

ПІЩУРІНА О.В. Большое спасибо.  Уважаемые участники круглого стола! Я, когда вчера готовила материалы к  данному мероприятию, подумала о том, что в течение  последних 15 лет мы очень много говорим и очень много пытались сделать для реализации на практике того  самого  принципа равных прав и равных возможностей. И в наш лексикон, наш быт очень прочно вошел такой термин как «дискриминация». И, когда мы речь вели о дискриминации – в большей степени мы говорили о тяжелом положении с которым сталкиваются женщины в нашем обществе.

Если посмотреть Основной Закон, которым является Конституция – постатейно я пыталась пройти. То можно легко увидеть, что если проанализировать закон и  реальную практику – то, когда мы говорим о дискриминации, очень много ярких примеров можно привести именно в отношение мужчин.

Вот одно из положений Конституции, котороя гласит, что мужчины и женщины имеют равные права свободы, и равные возможности для их реализации.  Вот один из пунктов права  на труд, в частности права на безопасный  труд.

Сейчас Екатерина Борисовна отмечала, что есть проблемы со статистикой. У нас действительно такие проблемы есть, но тем не менее мы можем получить некие данные отраслевых статистических результатов.

Скажем,  каждый год в Украине на производстве на сегодняшний день  гибнет более 2 тысяч человек. Примером этому, яркий пример, угольная промышленность, мы все хорошо знаем, какое количество несчастных случаев сегодня происходит на шахтах.

Уровень травматизма в угольной отрасли 24 человека  та 1000 работающих. Всего в этой отрасли, в угольной отрасли, за 2007 год было травмировано около 4000 человек и это только по Донецкой области статистика, которая существует.

На угольную отрасль в прошлом году приходилось 61 процент всех пострадавших на производстве и  64 процента погибших. И только  24 процента затраты на охрану  труда. Всем хорошо известно, что в угольной  отрасли работают преимущественно мужчины, женщин  там нет.

Статистика опять таки показывает, что каждые девять из десяти погибших,  на производстве имеется в виду, это мужчины, ну мы не берем в расчет вообще Вооруженные силы наши и милицию доблестную.

И опять таки, каждые  четверо из пяти, которые  становятся инвалидами на производстве – это  тоже мужчины. То есть, к сожалению, этот вопрос  активно, вслух, громко, нигде и никогда у нас не поднимается серьезно и не предлагаются  кардинальные пути решения этого вопроса.

Очевидно, что понятно, что мужчины трудятся на  сложных, опасных участках производства, выполняют сложные задания. Но когда мы говорили   десяток лет назад о том, что существует законодательный запрет  для женщин при работе на сложных участках труда, некоторые рассматривали это, как дискриминацию в отношении женщин. Но позвольте, здесь есть два момента. Во-первых, такими запретами, с  одной стороны, государство заботится о здоровье женщин – это один момент.  А второй момент, не хочет поднимать стандарты безопасности труда  до такого уровня, чтобы там могли работать женщины.  То есть у нас на выходе получается, что дискриминация мужчин фактическая в области труда заключается в том, что мужчины обходятся государству значительно  дешевле, чем женщины. То есть государство, как и частный бизнес, использует дешевую мужскую рабочую силу. При этом, если мы будем считать не только заработную плату которая, конечно, она  немножко выше у мужчин, чем у женщин и это объективный факт, но и затрату  на охрану труда, то получится, что женщина, как работник, будет обходится государству намного дороже,   именно поэтому женщин и не пускают на сложные условия труда. При чем эта ситуация не является типичной и характерной не только для Украины, она характерна практически для всех экономически развитых государств как впрочем-то и неразвитых.

Писатель, правозащитник, экономист Ворэн Фарелл подсчитал, что если бы строительные фирмы Соединенных Штатов Америки тратили на охрану труда в строительных фирмах и брали такое же количество женщин, скажем так, сколько и мужчин, то выход конечной продукции был в три, в два, в три раза дороже нежели чем существует на сегодняшний день.

Поэтому, в качестве вывода можно сделать такой, что работодатели как вообщем-то и государство на сегодняшний день экономят фактически на мужчинах, на работающих мужчинах, работающих в сложных условиях труда. Поэтому мужчины у нас могут приравниваться к самой дешевой рабочей силе.

Если говорить о законодательном аспекте, то в Украине в последнее годы именно сфера охраны труда пострадала в большей степени и здесь необходимы кардинальнейшие изменения в законодательстве с тем, чтобы изменить эту ситуацию коренным образом. Из, отсюда можно накручивать очень много факторов, которые являются следствием, Элла Марленовна говорила о состоянии медицины, действительно, хотя я не знаю есть ли программа «Здоровье мужчин». Но тот уровень жизни, продолжительной жизни, которое мы имеем в странах бывшего Советского Союза, наверное, объективно своими корнями уходит в те, опять таки законодательные формы, которые существовали в Советском Союзе, ведь мы имели достаточно протекционистское законодательство в отношении женщин.

 Что касается медицины, скажем, если мы посмотрим, то мы можем приводить массу примеров, скажем, в области гинекологии активно развивалась медицина, эндокринная система, создаются женские консультации, центры матери и ребенка, центры женского здоровья, можем ли мы назвать аналогичные программы, которые защищают здоровье мужчин, наверное, ни одну программу мы такую навскидку назвать не сможем. Именно поэтому и состояние здоровья у мужчин значительно хуже чем у женщин.

Ну и дальше, если вязать эту вязь. Следующее. Опять таки факт дискриминации женщин, женщина уходит на пенсию раньше чем мужчина, зарабатывает соответственно меньше. Но если посмотреть статистику, мужчина, не доживая до шестидесяти лет, уходя из жизни в 58-62 фактически заработанной пенсией не пользуется. Статистика показывает, что на сегодня соотношение пенсионеров мужчин и женщин один к двум,  то есть мужчина фактически  зарабатывает пенсию для женщины. И в качестве вывода хочу только сказать одно, что, действительно, на сегодняшний день очень правы те, которые говорят о необходимости гендерной экспертизы законодательства, поскольку наше законодательство… дискриминации, и эта дискриминация  касается, наверное, мужчин  в нашей стране несколько в большей степени, чем женщин. Спасибо.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибо большое Ольга Владимировна.

Слово надається  Еллі Борисівні Ламах, директор Департаменту сімейної  та гендерної політики  Міністерства  України  у справах сім’ї, молоді та спорту. Прошу  підготуватися Яну Юліївну Сороку.

ЛАМАХ Е.Б. Дуже  дякую шановний  Олег Олександрович, шановна Олена Федорівна, дуже  дякую  за співпрацю  і за проведення цього круглого столу. Це, дійсно, перший раз в Україні, коли ми піднімаємо серед громадськості таке питання, як гендерна рівність і становище чоловіків в Україні.

Дійсно, я би  хотіла тут навести приклади, що наше  міністерство, дійсно, подавало у 2005 році і в 2008 році до Кабінету Міністрів як Указ Президента  День батька, сьогодні говорили ми про це. І, на жаль, Кабінет Міністрів  у своєму рішенні відклав подання Указу Президента  про День батька до вирішення  антикризової ситуації в Україні. Я думаю, що ми тут  зробили   велику помилку тим, що якраз це і буде одна з дій антикризових, коли у нас буде все ж таки День батька. Він існує, до речі, в  сорока країнах світу.  Одні за цим вбачають фінансові витрати, а ми  вбачаємо за це перш за все відповідальність і  навчання наших чоловіків  пам’ятати, що вони перш за все є батьками, а не заробітчанами.

Наступне, я би хотіла сказати про те, що існує Державна програма затвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до  2010 року. І якщо ми подивимося, що пише програма, то це, наприклад, пункт 28 проведення у закладах культури  культурно-мистецьких акцій, читацьких або науково-практичних конференцій, спрямованих на  піднесення ролі жінки.  Наступний  пункт, організація  виставки образотворчого та декоративно прикладного   мистецтва „Жінки України -  митці”.  31-й пункт, ініціювання внесення до тематичного плану випуску пам’ятних на ювілейних монет Латиніна, Литвиненко, Вольгимут. Якщо пройтися по всій державній програмі, то вона вся направлена на захист жінок або на заходи, які, скажімо, відзначають роль жінки в українському суспільстві. І тут треба обов’язково поставити питання про те, що подають центральні органи виконавчої влади до державної, до проекту державної програми. І ми бачимо нерозуміння, нерозуміння виконавчої гілки влади що таке гендерна рівність. І тут якраз для нас завдання, є головним – в цьому році відпрацювати, знову-таки з усіма центральними органами виконавчої влади проект нової програми. І обов’язково включити туди заходи і завдання, які будуть направлені на, дійсно на забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Наступне. Я хотіла би підняти питання. Це, що ми говорили з вами сьогодні про ініціативи щодо відпусток. Обов’язково відпустки, які існують в країнах Європи для татусів. І народний депутат пан Писаренко, реєстраційний номер 1136, в минулому році подавав на розгляд Верховної Ради законопроект про внесення змін до деяких законів України щодо відпустки чоловікам при народженні дитини. І Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці прийняв рішення повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання зазначений законопроект. То я думаю, що ми тут обов’язково повинні підняти це питання і доопрацювати, і дійсно подати відповідні пропозиції. Я би хотіла ще наступне сказати. Що на підтримку Панєвропейської кампанії і на підтримку кампанії, яку, скажімо, очолив Генеральний секретар Організації об’єднаних націй, це кампанія „Стоп, насильство!”, міністерство дуже зараз працює над тим, щоб все ж таки ця кампанія „Стоп, насильство!” була не просто формальна, а вона була дієва. І ми вже розпочали в деяких областях України відпрацьовувати механізм роботи з кривдниками. А це ми знаємо, 80 відсотків осіб, які вчиняють насильство в сім’ях, це чоловіки. І в Україні не існує методик по роботі з кривдниками. І ми в двох областях вже почали працювати над цим. Ми дійсно зараз створили робочу групу. І пані Олена є теж членом цієї робочої групи над відпрацюванням механізму Закону про попередження насильства, внесення пропозицій щодо покращання цього закону і написання нового закону. Ця робота проводиться, і, дійсно, треба зараз більше працювати над тим, щоб, скажемо, пропозиції ці були реальними і дієвими. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, дуже дякую і за стислість, і за конкретність пропозицій.

Слово надається Сороці Яні Юріївни, головний спеціаліст Відділу з питань законодавства, про інформацію Департаменту соціально-трудового та гуманытарного законодавства Мін’юста України. Як ви бачите, у нас представники різних міністерств.

І після цього у нас ще буде чотири виступи. Але я попрошу, от починаючи, ви мене вибачте, але Яна Юріївна, беремо по три хвилини. Добре? Спробуйте. У парламенті і за одну хвилину іноді таке наговорять. А ви правильно говорите, то три хвилини – це якраз. Дякую.

СОРОКА Я.Ю. Дуже дякую. Я буду намагатися бути стислою. Як вам всім відомо, мабуть, Міністерство юстиції, здійснюючи державну політику у сфері гендерної рівності, проводить гендерно-правову експертизу актів законодавства та проектів нормативно-правових актів.

І я б хотіла поговорити про це, оскільки стереотипи, які склалися у суспільстві, вважаються, що чинне законодавство та проекти нормативно-правових актів містять положення, які мають дискримінацію по відношенню щодо жінок. Але протягом 2007 року і 2008 року було проведено Мін’юстом гендерно-правову експертизу 14 чинних нормативно-правових актів. І з цього можна зазначити, що половина з них містять дискримінаційні положення, і десь одна четверта усіх законодавчих актів містять дискримінаційні положення по відношенню до чоловіків.

Для нас це стало також несподіванкою. Ці питання стосуються в основному виховання батьками дітей, права на батьківство, права на материнство, права на відпустки, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Також, підтримуючи директора Департаменту Мінсім’ї, відпустки при народженні дитини хоча б на 14 днів, щоб батько у перші години життя дитини мав, прививав собі, прививав дитині любов, щоб він також готувався до батьківства разом з матір’ю. І ми були, Міністерство юстиції, завжди, аналізуючи проекти законів, які розроблені народними депутатами, підтримували цю позицію, оскільки дуже важливим є те, що батько  приймав активну участь у вихованні дитини.

Хочу зупинитись  більш конкретно на експертизі, яку ми провели у минулому році, Закон України „Про соціальний захист населення хворих на ВІЛ/СНІД”. І стаття 22  цього закону чітко містить пряму дискримінаційну норму,  що батько, який  має двох дітей хворих на ВІЛ/СНІД, не  мають права у зручний для них час (точніше не двох дітей, а віком до 16 років), зручний для нього  час  отримати щорічну відпустку. Мова  не йде про додаткову відпустку чи   оплачувану, чи неоплачувану, таке право надається  чинним законом тільки  матері, і батько має право отримати  цю відпустку тільки у разі, якщо мати  не має.

 У Міністерстві юстиції  провели експертизу, зробили відповідний висновок, що цей  закон потребує суттєвого доопрацювання. І вже хочу вас повідомити, що законопроект номер 3066 знаходиться у Верховній Раді зареєстрований. У Комітеті  з  питань охорони здоров’я 18 листопада прийнято рішення підтримати  вказаний законопроект. І чи  19, чи 20  числа цього  місяця законопроект був внесений  в розклад на пленарне засідання Верховної Ради. І ми сподіваємось, що ви підтримаєте  вказаний законопроект, і така дискримінаційна норма просто буде вилучена із вказаного закону.

Дуже дякую вам за увагу. Сьогодні, я вважаю, що наш круглий стіл був дуже  цікавим. Багато інформації отримала навіть,  власно, для себе, і при проведенні гендерної  правової експертизи, як проектів, так  і чинного законодавства буду керуватися новими знаннями, які  отримала сьогодні.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую вам. Я вже комусь надав слово чи  ні?

Тоді хочу надати слово Варусу Василю Івановичу, він є начальником науково-дослідного інституту проблем військової медицини Збройних сил України Міноборони, полковник медичної служби. По-військовому чітко і стисло. А після нього я попрошу Василя Васильовича Костицького підготуватися.

ВАРУС В.І. Щиро дякую, вельмишановний Олег Олександровичу, вельмишановні депутати, шановні присутні! За таку можливість прийняти участь у круглому столі по вирішенню проблеми, яка надзвичайно хвилює Міністерство оборони, тому що ця проблема, на наш погляд, торкається, перш з а все, проблем національної безпеки України.

Якщо іти далі по визначенню Креола, в уклад національної безпеки включається: обороноздатність, економічна могутність, соціальна гідність і політичне керівництво, а також здоров'я. І якщо ми узагальнимо всі виступи, які сьогодні прозвучали, то найбільше інформації було і торкалося, скоріш за все, однієї складової національної безпеки – це здоров'я, здоров'я його населення. І якщо прибавити нашому зібранню все-таки формулювання системного бачення вирішення цієї проблеми, то ми і повинні визначити, що головна проблема в гендерній політиці на сьогоднішній день в Україні – це те, що в державі відсутня ефективна система охорони здоров'я, внаслідок чого погіршується стан здоров'я населення, насамперед чоловіків. Отже, ми повинні прийняти заходи, для того щоб почати вирішувати цю проблему.

По нашому глибокому переконанню, головним системотвірним кроком у цьому напрямку повинно бути розроблення і прийняття     законодавчого пакету, який би в першу чергу створив новий соціальний контракт у державі між державою, яка повинна забезпечити і умови праці, і умови підтримання здоров`я громадянином, який повинен бути зацікавленим і турбуватись про  своє здоров`я,  а також медичними установами, котрі повинні надавати якісні медичні послуги. Без такого законодавчого акту, на наш погляд, неможливо покращити ситуацію в охороні здоров`я громадян.

Інший крок, який повинен бути зроблений у цьому напрямку, ми повинні створити економічно посильну і ефективну систему охорони здоров`я в державі. Без цього також нам прийняття… то єсть  проблему не вирішити. Таким чином, я розумію, що на часі ми  можемо говорити кого ми будемо більше любити чоловіків чи жінок, але головною проблемою на  сьогоднішній день є проблема охорони здоров`я, і якщо ми не почнемо вирішувати цю проблему перш за все, то мабуть успіху по вирішенні проблеми, яку ми сьогодні  піднімаємо, очікувати дуже важко. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пане полковнику. А зараз Василь Васильович Костицький, теж наш колега, депутат багатьох скликань, голова Національної комісії по захисту суспільної моралі. І, шановні колеги, завершить наше обговорення Олександр Марченко – зрозумійте чому – президент Міжнародного центру батьківства. От він все це і завершить логічно. А, я перепрошую, є ще декілька записок. Зрозумійте нас правильно, ми вже перебираємо час, але я потім скажу, всю інформацію, всі пропозиції, незважаючи на  те чи вони надруковані, чи вони від руки, ми просимо надати  в наш  комітет. Повірте,  вони в шухляду не підуть. Повірте мені. Дякую. 

КОСТИЦЬКИЙ В.В. Дякую. Шановній Олег Олександрович! Шановні пані і панове!

Я мушу нагадати, що на початку 90-х років я був автором проекту Закону про поліпшення становища жінок, який зрештою в майбутньому був трансформований уже без моєї участі у законодавчий акт щодо гендерної рівності. І я тоді осмілився зробити такий прогноз, який, здається в „Київських відомостях” надрукували. Я осмілився сказати, що через 50 років – ну, залишилось уже, мабуть, 38 – у нас буде політичний матріархат. Ну, це я не для того кажу, щоб себе похвалити, а щоб звернути увагу ще на одну річ. Я вже тоді задумувався над тим, що чоловіки не готові виявилися до того, що активізується соціальна, політична, економічна роль жінки у суспільстві. І коли я тоді мав на увазі психологічну сторону проблеми, то тепер бачу, що це вилилося і в інших видах людської діяльності.

Я пригадую, що я тоді в своїх виступах говорив: „Ви знаєте, зараз в охороні здоров’я працює 63 відсотки жінок”. А зараз – 84,6. Тоді я казав, значить: на державній службі працює, здається, 65. Зараз – 72. Тобто чоловікам залишилися промисловість, лісове господарство, сільське господарство, будівництво і, як це не дивно, постачання і посередницька діяльність. А все решту уже більшість складають жінки. Це економічна сторона проблеми. Правова тут, в принципі, теж була достатньо кваліфіковано висвітлена.

Тому я хотів би чотири коротких тези сказати про морально-етичну складову гендерної проблеми в Україні. Тобто я сьогодні готовий говорити про те, що треба потурбуватися про чоловіка, але, звичайно, проблема жінки в селі, проблема жінки в робочих сім’ях, де чоловік на важких роботах, вона залишилась такою ж самою або ще гіршою, ніж була тоді, на початку 90-х. Це одна проблема.

Друга. Якщо чоловік є частіше суб’єктом насильства в сім’ї, то, пробачте, жінка є частіше суб’єктом агресивної поведінки  у побуті і з цим доводиться зустрічатися з претензією на першенство. Я зараз кажу, чому так склалося, на мою думку, в транспорті при пересуванні, на дорозі, тобто жінка за кермом і так далі.  От я сам є свідком або навіть жертвою часом агресивної поведінки, яку, звичайно, терпляче переношу, бо нема куди дітися.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Василь Васильович, я прошу вибачення, це ви кажете як водій такий професійний, так?

КОСТИЦЬКИЙ В.В. Абсолютно.

ГОЛОВУЮЧИЙ. А от бачите, я зрозумів зразу.

КОСТИЦЬКИЙ В.В. Так, є морально-етична проблема у праві. Якщо чоловіки не доживають до пенсії, товариство, то чоловіки заробляють, фактично, пенсію для жінок, але жінкам пенсія виплачується по їх зарплаті. Тоді виникає питання про морально-етичну відповідальність держави за те, що вона присвоює собі зароблені чоловіками гроші. Очевидно, що це теж може стати предметом дискусії в майбутньому, це третє питання.

І ще одне – питання засобів масової інформації. От я на цьому закінчу. Знаєте, таке поблажливо-зверхньо-добродушне відношення до жінки, яке я можу передати через два слова, від яких мене завжди коробить: „милые дамы”. Тобто це я маю на увазі чоловіків. І тепер давайте подивимося, як ми… виглядає чоловік. Чоловік, ну, фізично сильний так, ну, можливо, як правило, із, перепрошую, із животиком не дуже далекий або не дуже освічений.

ІЗ ЗАЛУ. І в костюмі.

КОСТИЦЬКИЙ В.В. Так, і в костюмі, так. (См і х) Тому, товариство,  що я хотів запропонувати? Справа в тому, що, коли говоримо (уже закінчую цим останнім пасажем), коли говоримо про морально-етичну складову проблеми, то згадаємо, що мораль – це взагалі система норм, уявлень, правил поведінки людей, які формувалися віками. І є якісь уявлення про українського чоловіка, про українську жінку.

Очевидно, що життя змінилося і чи готові засоби масової інформації внести свою лепту? Тому остання пропозиція, шановний Олег Олександрович, мені дуже сподобалося, ваш такий дуже винятково конструктивний підхід до проблеми. А чи не міг би комітет не в порядку цензури, щоб сказати засобам масової інформації, не показуйте чоловіка недалеким, а просто щоб, як кажуть, сфотографувати ситуацію в державі. Чи не міг би комітет розглянути на одному із своїх засідань  питання про висвітлення гендерної проблематики у засобах масової інформації? Я сам готовий попрацювати, щоб це питання заслухати.  Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Міг би комітет, і ми це зробимо, супер-ідея. А вас Василь Васильович, запрошуємо у науково-експертну раду при нашому комітеті. Дякую.

Шановні колеги, я хочу надати слово і я прошу, щоб ви мене зрозуміли, чому саме йому, бо декільком  бажаючим ми не можемо вже надати слово. Пан Олександр Марченко, по-перше, очолює міжнародний центр батьківства, але не це головне, назви бувають  різними. Але тут багато жінок, я думаю, сподобається цей девіз, очевидно, це девіз вашої організації: „Бути батьком – це не збіг обставин, а місія життя”. Бачите? Це його, очевидно, девіз.

Але вам, оскільки я вже про вас багато сказав, вам дві хвилини, будь ласка.

МАРЧЕНКО О. Добре. Я дякую за таку можливість.

І насправді, дорогі учасники сьогоднішнього Круглого столу, я зворушений тим, що питання, на яке не звертали уваги дуже багато років, сьогодні обговорюється у такій поважній аудиторії.

Хочу сказати, що насправді сьогодні, говорячи про кризу чоловічої статі в демографічному і репродуктивному аспектах, ми забуваємо про джерело проблеми, тому що кожна проблема, вона має джерела, свої витоки. І дякую пані Іладі, а також пані Олені за те, що  вони наголосили на тому, що одна з головних проблем, яка сьогодні є, і таких суттєвих проблем, це проблема чоловіка як батька, а також дуже дякую вам за те, що ви сказали, що мотивація суцільної особистості і чоловіка як суцільної особистості, вона полягає у тому, який він батько. Я вам дякую за ваше зауваження в цьому.

Криза батьківства – це є витоки тієї проблеми, яка існує сьогодні, проблема чоловічої статі. І ця проблема визначена тим, що сьогодні, на сьогоднішній день у нашому суспільстві втрачена модель доброго батька. Я хочу зачитати ту статистику, яка сьогодні не прозвучала, але вона дасть нам їжу  для роздумів. Дивіться, така є статистика у провідних країнах світу провели її, провели ці дослідження. 90 відсотків всіх безпритульних дітей,  дітей, що регулярно втікають з дому, це діти, що ростуть в сім’ях де батько відсутній. 85 відсотків з типовою антисоціальною поведінкою, це так само, такі ж самі сім’ї де відсутній батько.

85  відсотків всіх підлітків, що перебувають у в’язниці,  80 відсотків зґвалтувань мотивованих гнівом. 71 відсоток дітей, що  покинули школи, 70 відсотків дітей, юнаків у виправно-виховних закладах і тюрмах.

63 відсотки це  діти, які отримують нижчі бали по тестам, нижчий середній бал. І 45 відсотків дітей сьогодні в провідних країнах де на це звертають увагу сьогодні живуть далеко від  біологічного тата, але в нашій країні це майже 60 відсотків.

Хочу сказати, дивіться, якщо ми подивимося на цю статистику ми зрозуміємо, що якраз таки формування чоловіка, як особистості суцільної, яка може брати на себе відповідальність в усіх аспектах і в усіх сферах життя, цей чоловік він формується в родині, яка є не повна, і в  якій є вплив тільки однієї мами.

Не заперечуючи того, що вплив мами дуже сильний на виховний процес, ми маємо все ж таки наголосити на те, що відсутність тата вона впливає негативно.

Я не буду, я не думаю, що якби чоловіки були в більшості в таких сім’ях, в більшості, щоб вони самі виховували, скажімо дитину, то вони б справились краще із своїм завданням. Я не хочу, щоб сталося таке враження, на справді ми  сьогодні говоримо про те, що проблема, яка сьогодні існує, витоком цієї проблеми, ми наголошуємо сьогодні на батьках, чоловіках, але насправді це проблема не повної сім’ї. Тому ми бачимо, що доцільним є сьогодні саме піднімати роль повної сімї, піднімати роль чоловіка, як батька, це дуже важливо сьогодні. Яким чином ми можемо це зробити, які є шляхи залучення чоловіків до активного батьківства. Я хочу сказати без перебільшення, ми маємо позитивний досвід цього питання, тому що вже з 96-го року працюємо в цьому напрямку. Дуже часто нам кажуть: а де ж ви були раніше, чому ви про нас не чули, в мене просто є такий принцип, ми спочатку робимо, маємо результат, а потім говоримо про це...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пан Олександр, я перепрошую. Ваші пропозиції і ми на цьому завершуємо.

МАРЧЕНКО О. Мої пропозиції такі, що нам дійсно сьогодні бракує світогляду до того, хто я такий, добрий батько, і державні ідеології по цьому питанню. Тому вважаємо, що впровадження в Україні Дня батька є сьогодні нагальним, необхідним. І те що сьогодні Кабінет Міністрів заблокував це питання до покращення економічної ситуації в Україні, це ви знаєте не зрозуміло, яким чином, то сьогодні можна поставити питання, що порушуються права людини. Чому? Тому що це не просто ініціатива міністерства, а це є плідна співпраця громадськості. І сьогодні більше, ніж 53 громадські організації, є співавторами цього проекту указу. Тому прошу на це зауважити.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пан Олександр.

Тут вже лунали ці пропозиції, тут ми радимось з Оленою Федорівною, здається вже пропонувалось таке у Верховній Раді. Я вам обіцяю, що ми обміркуємо, продумаємо і знайдемо форму, щоб реалізувати цю ініціативу, тобто ми алгоритм виробимо, а вона буде реалізована, ви подивитесь, що вона буде реалізована.

Шановні учасники круглого столу, я дуже радий, що в нас дійсно абсолютно така не формальна атмосфера, от відчувається, що всі хто був присутній, вони через батьківство, яке не є випадок, не випадковість, через свою місію або представники поважних міністерств, які в тому чи іншому плані пов’язані з цією проблемою. Або їх цікавить ця проблема і всі разом дійсно цікаво провели час не в контексті просто чергового круглого столу, а в контексті того, що я, наприклад, бачу, що ми можемо дати продукт, ми можемо вийти з продуктом, продуктом законотворчим, це стосується депутатів, продуктом ініціації або ініціатив на Кабінет Міністрів, на відповідно інше відомство для того, щоб реалізувати ті чи інші ваші ідеї гарні, слушні ідеї. Тому дійсно гарна атмосфера у нас була, погодьтеся, на цьому круглому столі. Я думаю, що вона була гарною і завдяки тим, хто є спів організатором нашого круглого столу, я надавав їм слово, дякую вам за це і не можу не подякувати секретаріату Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, ось вони сидять біля стіни скромно, але вони теж дуже багато зробили для того, щоб ми гарно в гарному приміщенні і конструктивно попрацювали. Я ще раз втретє хочу наголосити, все, що сьогодні було сказано, воно не залишилося у повітрі, от 3 аркуші записані, нотовано. Але для того, щоб хоч одне слово цінне ваше не загубилося, ми просимо, хто готував виступи, хто готував нотатки навіть в рукописному варіанті, будь ласка, ви можете їх нам надати до комітету або сьогодні, або в будь-який час комітет відкритий до співпраці з вами. Все це не загубиться, ваша праця дарма не піде.

Я вам дякую, я вам бажаю здоров’я і успіхів, в тому числі і в гендерному,  рівності в гендерній. Дякую. На все добре.