СТЕНОГРАМА

комітетських слухань на тему: "Практика застосування  та ефективність  реалізації положень  Закону України  "Про попередження насильства  в сім'ї"

від 15  листопада 2011 року

Веде засідання Голова Комітету  з питань прав людини, національних меншин  і міжнаціональних відносин О.О. ЗАРУБІНСЬКИЙ

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники слухань, від імені Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин радий вітати всіх присутніх на наших слуханнях, на комітетських слуханнях. Сьогодні знаковий день для нашого комітету, оскільки рівно десять років тому, я хочу підкреслити це, рівно десять років тому 15 листопада 2001 року в комітеті, який тоді очолював шановний Геннадій Йосипович Удовенко, був прийнятий Закон України, ухвалений Закон про попередження насильства в сім'ї. Це зробила Верховна Рада в 2001 році, ще раз хочу наголосити на цьому, ровно десять років тому. І тому я думаю, що ви з розумінням і з підтримкою поставитесь до нашого запрошення шановного, вельмишановного Геннадія Йосиповича Удовенка на наші сьогодні комітетські слухання. Ще раз хочу сказати, він очолював цей комітет, це було третє скликання Верховної Ради України.

А також ми запросили і люб'язно погодились бути присутніми і виступити на наших комітетських слуханнях: перший заступник міністра соціальної політики України Надрага Василь Іванович, він буде мати слово згодом, а ми дякуємо уповноваженому Президента України з прав дитини Павленку Юрію Олексійовичу, який добре знається на цій тематиці, оскільки ви знаєте, був міністром відповідним, профільним міністром, а неприсутня, але я маю подякувати за співпрацю з нашим комітетом, в тому числі і в організації цих слухань, Елеонору Валентайн директора програми сприяння парламенту України, а також всіх, хто тут присутній, серед нас є народні депутати України, є представники дипломатичного корпусу і представники акредитованих (от пані Елеонора Валентайн прийшла, дякую), міжнародних організацій, а також   представники органів виконавчої та судової влади, і для нас дуже важливо – я  згодом скажу чому? Представники громадських організацій, науковці та експерти.

Насильство в сім'ї або родині  притаманне для  багатьох держав. І це треба відмітити, і тут географія не вибіркова – це  притаманно для багатьох держав не зважаючи і не залежно від їхніх здобутків у політичній та економічних сферах. І статистика, і практика свідчить про це, жертвами насильства  в сім'ї переважно стають – діти і жінки.  

Проблема подолання  насильства з 1990 років  постійно перебуває в полі зору світової громадськості.

У 1993 році було ухвалено Декларацію Організації Об'єднаних Націй про викорінення насильства щодо жінок. Докладає багато зусиль у питанні боротьби з насильством над жінками і Рада Європи. Зокрема, про це свідчить прийняття комітетом міністрів низки рекомендацій державам-учасницям Ради Європи, зокрема рекомендація про насильство в сім'ї, рекомендація про медико-соціальні аспекти поганого поводження з дітьми та інше. А в квітні цього року була відкрита до підписання Конвенція Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством.

В нашій державі теж робиться чимало, щоб викорінити це явище. Ми ухвалили спеціальний закон – про  що я вже казав, приєднались до пан-європейської, а пізніше і кампанії ООН "проти побутового насильства". Зокрема була започаткована загальнодержавна кампанія "Стоп насильству". І це треба відзначити. 

7 листопада 2011 року від імені України, ну, зовсім нещодавно була підписана конвенція Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством.

Я хочу особливо наголосити   і підкреслити  те, що  значну роль у попередженні насильства  в сім'ї відіграють неурядові  організації.  Чиї  ініціативи та послідовна  і наполеглива  робота   в цій царині, мобілізують і парламент, і урядові структури.  Саме представники  громадськості брали активну участь у підготовці   проекту закону про попередження насильства в сім'ї.  В проведенні моніторингу стану виконання закону впродовж всіх десяти років його чинності і про це, я думаю, буде сьогодні говоритись, про це йтиметься.

Разом   з тим, я не помилюся, очевидно, якщо скажу, що всім нам хотілося б,  щоб протидія насильства в сім'ї була більш дієвою. Нас турбує стан реалізації закону, це правда. Нас турбує ефективність його виконання органами влади, нас турбує наявність  необхідних важелів і   ресурсів для запобігання  насильства. А точніше часто-густо  відсутність  реальних важелів, адже від насильства в  сім'ї потерпають, в першу чергу діти і жінки. Я вам скажу,  очевидно  страшну річ, яка змушує кожного  з нас  задуматися. Більше 1000 жінок в Україні щорічно гинуть  від рук своїх близьких.

В інформаційно-аналітичних матеріалах, підготовлених до слухань, вони у вас всіх є, ґрунтовні інформаційно-аналітичні матеріали, спеціально до наших слухань сьогоднішніх. Міститься офіційна статистика щодо кількості звернень  про вчинення насильства в сім'ї та інші дані  щодо здійснення заходів в сфері  його попередження. 

Для того, щоб активізувати  роботу щодо протидії   насильства в сім'ї, потрібно мати реальну картину стану у цій сфері і саме з цією метою ми і проводимо сьогоднішні комітетські слухання.  Сподіваємось, що слухання за участі депутатів парламенту, представників міністерств, інших центральних органів влади, науковців, експертів, широкого  кола громадських організацій, дозволять  ґрунтовно проаналізувати виконання закону, предметно   обговорити  проблеми його застосування.  І врешті-решт дадуть імпульси для подальшої роботи як законодавчого органу, так і органів виконавчої влади.

Насамкінець свого вступного слова хотів би закликати всіх учасників слухань до відвертої розмови, до щирої розмови, до висловлення зауважень, міркувань, пропозицій, рекомендацій, які дозволять відчути реальний стан справ у цій сфері та окреслити завдання для подальшої діяльності.

Перш ніж перейти до виступів, хочу поінформувати про регламент роботи слухань. На весь захід ми відводимо дві з половиною години. Дві години для слухань безпосередньо і півгодини для неформального спілкування за чашкою кави. Для доповідей до 15 хвилин, підкреслюю, до 15 хвилин, економія часу вітається. Для виступів до 5 хвилин, економія часу теж вітається, щоб мали змогу виступити якомога більше присутніх на наших слуханнях. Якщо ми вкладемось у відведений час, у нас буде можливість провести дискусію.

З огляду на те, що сьогодні ювілейна дата закону, ми зробимо відступ від процедури слухань і я попрошу взяти слово і виголосити, якщо вдасться, вітальне слово, якщо ні, то критичне слово Геннадія Йосиповича Удовенка – голову Комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин третього скликання Верховної Ради, народному депутату України третього, четвертого, п'ятого скликань. Всіх інших регалій я не називаю, вони, в принципі, всім присутнім відомі.

Геннадій Йосипович, ми вас дуже просимо сказати вітальні слова або критичні.

УДОВЕНКО Г.Й. Дякую, Олег Олександрович, за запрошення взяти участь у цьому засіданні і за надане слово. Я постараюся бути дуже коротким і не…, але хочу почати, оскільки це 10-ліття, хочу, ну, відзначити вашу роль і роль комітету, що ви все-таки починаєте дуже важливу справу, а може продовжуєте дуже важливу справу, коли от такі ювілейні ніби то дати, а ви закликаєте всіх розглянути, яка ж дійсно ситуація в державі в тій чи іншій сфері. Це дуже важливо, щоби подивитись, як виконується закон. Я не буду вдаватися до критики, що там і закони, і конституції, виконуються, не виконуються, але це дуже важливо, що ви започаткували, я з цим вас і поздоровляю, вас і ваших колег, і секретаріат комітету також.

Закон, проект Закону "Про запобігання насильству в сім'ї" був досить прохолодно зустрінутий у Верховній Раді, коли він був внесений. Чому? Ну, знаєте, вже 20 років незалежності ми відзначили, а ще у нас все-таки отой залишки радянського менталітету, особливо у людей старшого покоління, і у переважній більшості Верховної Ради того скликання, коли цей законопроект був внесений, вони залишалися. Про яке насильство в сім'ї? Говорили: про що ви говорите, шановні, навіщо цей закон? І от оце треба було долати. А знову повертаючись до тієї, що ми успадкували, той радянський менталітет, в значній мірі, хоч стали й незалежною державою, а з різних причин цей менталітет залишався. В нас ніяких порушень в державі прав людини, це знову, ми успадкували від Радянського Союзу. І коли хтось там, якісь правозахисні міжнародні організації звинувачували Радянський Союз в порушенні прав людини, тоді говорили: у нас ніяких порушень. І в той же час та держава, той режим організовували боротьбу всього радянського народу, чи всіх радянських народів, за звільнення Нельсона Мандели,  за звільнення, можливо уже тут молодіжна в основному аудиторія, можливо і не знаєте, була така  героїня, американка Анжела Девіс. За звільнення Анжели Девіс.

Ну, Луїс Корвалан… Взагалі, от моє покоління, воно було палким підтримувачем Луїса Корвалана – лідера чілійських комуністів, який привів до влади у Чілі і збирався побудувати "соціалізм з людським обличчям" у Чілі. Але потім його уже після перевороту… І так далі. Тобто, оці подвійні стандарти у Радянському Союзі, вони і на цьому ……… на цьому законопроекті.

Тому  перше, треба було роз'яснити народним депутатам, що нічого… Це абсолютно аполітичний був законопроект. Був із залишається, там немає ніякої політики. Там немає чи опозиції, чи правлячої партії чи блоку у парламенті. Це в інтересах… в наших інтересах. І це вдалося. Вдалося

Ну, до його підготовки були, я пам'ятаю, був професор Бандурко тоді, виступав з трибуни парламенту. Словом, почалася робота, кропітка робота над цим законопроектом. Це – перша теза.

Друга теза, чому він іще не сприймався? А одна ж була те, що а немає такої конвенції, яку б підтримала чи прийняла Рада Європи. Це теж був такий аргумент противників цього законопроекту. От посилання на Раду Європи. І воно, дійсно, було так. От ви тільки що… у мене … хотів запитання задати, а от ви на нього відповіли, що відкрита для підписання Конвенція про запобігання насильства проти жінок. Але наш закон далі пішов, ніж ця конвенція, тому що у Законі про запобігання насильства у сім'ї  це стосується… гендерна рівність. А Європейська конвенція, вона бере тільки одну частину нашого закону. Тому коли ми її підпишемо, її треба… вона ніякої шкоди нам не принесе, ця конвенція, тому що ми вперед пішли. Тут я погоджуюся з вашим висновком… висловом, що, Олег Олександрович, що ви сказали, що є чим пишатися от і в законодавчій сфері, щоб ми не думали, що ми завжди "пасемо задніх".

Ну, а які от головні проблеми? Це все-таки перша, ну, дуже слаба роль правоохоронних органів, ну, Міністерства внутрішній справ. Це – перше. І тут потрібно, безумовно, потрібно поширити координацію діяльності і Міністерства внутрішніх справ, і Міністерства соціальної політики, і особливо правозахисних організацій.

Друга проблема – це менталітет наших людей, насамперед. Міністерство внутрішніх справ заявляє, що статистика свідчить, що дуже мало порушень цього закону в сім'ї. У них формальний підхід. Дуже часто не хоче сім'я виносити на люди, та тим більше, до міліції звертатися, що от жінка побила чоловіка. Бо буде соромно потім же тому чоловіку, він в селі й не пройде тоді. Що тебе там Ганна, за що вона тебе побила? Оце теж.

Тому другим важливим завданням  на сучасному етапі, мені здається, потрібно посилити, ну, пропаганду цього закону, посилити… цього закону чи закону, який буде прийнятий. Тобто така діяльність.

Ну, і третє, те, що стосується будь-якого закону, це закон залишається до тих пір на папері, поки він не буде  підкріплений фінансово. А фінансова, всі прекрасно знаєте,  яка зараз ситуація,  скільки дірок треба латати. То ми повинні і віддавати собі  звіт у тому, що також десь гроші не з'являться, як манна небесна,  і тому потрібно нашу діяльність  проводити в межах  фінансових можливостей.

На завершення я хотів би ще раз, Олег Олександрович, підкреслити важливість  комітету, який ви очолюєте, у сучасних умовах. При всіх режимах, хто б не був при владі в Україні, у нас порушуються права людини. І  тільки Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин  знову-таки  при всіх владах, при  всіх режимах  був таким провідним фактором, який сприяв тому, щоби ми, Україна, виконували свої зобов'язання  перед Радою Європи,  виконували зобов'язання у різних  сферах захисту прав людини.  А Закон  про попередження насильства в сім'ї є  частиною цієї  діяльності.

Дякую за увагу і бажаю всім успіхів у роботі сьогоднішнього засідання.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Велике спасибі, Геннадію Йосиповичу, за виступ, за думки, які ви висловили, за привітання.

Ми розпочинаємо безпосередньо роботу, пов'язану з слуханнями, як такими. У нас буде два блоки, точніше три блоки. Я ще раз хочу сказати, я  так стисло казав, коли  про регламент йшлося.

Перший блок – це  чотири, ми називаємо це доповідями. Доповідь перша буде Василя Івановича Надраги, я зараз йому надам слово.    Після цього виступить Олена Федорівна Бондаренко, голова підкомітету профільного нашого комітету. Ви її добре знаєте, людина, яка  не просто  опікується формально, але, дійсно, живе проблемами гендерної рівності, боротьби з насильством в сім'ї, я думаю, що один з кращих фахівців в Україні в цих питаннях.

А ми надамо слово Юрію Олексійовичу Павленко, якого вже представляв, з іншого боку подивимося на цю проблему, очевидно. А потім надамо слово для доповіді Левченко Катерині Борисівні, ви теж її знаєте ще з одного боку. Тобто комплексно, багатогранно подивимося на проблему, яку ми розглядаємо. А після цього почнемо вже режим обговорення до 5 хвилин. Так ми домовляємося.

Отже, шановні учасники комітетських слухань, слово надається першому заступнику міністра соціальної політики України Надразі Василю Івановичу. Прошу, Василю Івановичу. Наступною буде виступати Олена Федорівна.

НАДРАГА В.І. Дякую, Олег Олександрович.

Шановний головуючий, шановні учасники! Дозвольте вас від імені Міністерства соціальної політики привітати на цьому поважному зібранні і виказати деякі тези щодо практики застосування та ефективності реалізації положень Закону України "Про попередження насильства в сім'ї".

Ну, по-перше, я б хотів сказати, що світовою громадськістю насильство визнане одним з найбільш розповсюджених у світі форм порушення прав людини. Без подолання цього соціально небезпечного явища неможливо створити умови для самореалізації людини, розвитку паритетної демократії, реалізації принципів рівності прав, свобод і можливостей кожного громадянина. Як і для багатьох інших країн світу, ця проблема є досить гострою і для України. Поширення прояву насильства і жорстокості в сім'ї не лише руйнують гармонію і злагоду в родині та спричиняють сімейне неблагополуччя, а й виступають однією з передумов злочинності в суспільстві загалом. Ця проблема небезпечна тим, що від неї страждають діти, страждають як від насильства по відношенню до дитини, так і спостерігаючи за насильством у своїй сім'ї, а у майбутньому переносять цей негативний досвід у своє власне життя. Тому насильство в сім'ї є суспільною проблемою, яка має вирішуватись на  рівні держави. Необхідно зазначити, що серед країн СНД та Східної Європи українська держава перша прийняла комплексний нормативний акт,  спрямований на запобігання цьому соціально негативному явищу.

Перш за все, в цій низці законодавчих актів є і Закон України "Про попередження насильства в сім`ї", який є результатом плідної співпраці держави та парламентарів України з активістами жіночого та молодіжного руху держави. Вищеназваний закон визначає: правові та організаційні засади попередження насильства в сім`ї; органи та установи, на які покладено здійснення заходів з попередження насильства в сім`ї.

Крім того, в Україні прийнято Постанову Кабінету Міністрів  України "Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім`ї або реальну його загрозу".

Крім того, затверджена Інструкція щодо порядку взаємодії управлінь, відділів  у справах сім`ї, молоді та спорту, службу у справі дітей, Центр соціальної служби для дітей, для сім`ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів  органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів  щодо попередження  насильства в сім`ї. ………….наказ Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ. Прийнято Розпорядження Кабінету Міністрів про затвердження плану заходів з проведення національної кампанії "Стоп насильству!" на період до 2015 року.

Запинюсь на деяких статистичних показниках.

За інформацією з регіонів, яку ми отримуємо на національному рівні: 2009 рік – надійшло 79 тисяч 859 звернень про насильство в сім`ї, з них 2 тисячі 780 – насильства по відношенню до дітей. В той же час: 2010 рік – надійшло 110 тисяч 252  звернення про випадки насильства в сім`ї, з котрих 100390 випадків від жінок, 924  випадки по відношенню до  дітей і, відповідно, 8 тисяч 938  звернень від чоловіків. За 9 місяців поточного року  надійшло  89 тисяч 513 звернень про випадки  насильства в сім`ї, з них 507  випадків насильства по відношенню до дітей, 80 тисяч 588  випадків насильства до жінок і 8 тисяч 438 випадків –  це насильство відповідно до чоловіків. Ці цифри демонструють зростання кількості звернень, що свідчать про підвищення рівня довіри до органів, що здійснюють роботу в цьому напрямку.

У той же час ми розуміємо, що ці цифри не демонструють реальний стан речей, оскільки, на жаль, люди часто не насмілюються звертатися по допомогу, щоб, так би мовити, не виносити сміття з хати. Як свідчать експерти, більшість випадків насильства в сім'ї стосується все-таки неконтрольованої чоловічої агресії, а не жіночої. Це пояснюється поширенням у суспільстві звичної моделі поведінки, при якій головним є той, хто сильніший. Крім того, проявляється стереотипи виховання, коли дівчат виховують в дусі поваги і повної покори майбутньому чоловікові. З метою надання допомоги особам, що постраждали від насильства, з  2004 року створена мережа телефонів довіри. Телефони довіри діють при центрах соціальних служб для сімей, дітей та молоді, при громадських та благодійних організаціях з метою здійснення психологічного та інформаційного консультування по телефону осіб, що потребують психологічної або інформаційно-консультативної допомоги.

На сьогоднішній день діє 77 телефонів довіри. За період їх існування надано консультативну допомогу семи тисячам 440 громадянам, сорок відсотків з яких, це жінки. З метою надання допомоги сім'ям з дітьми та громадянам, які опинилися в складних життєвих обставинах, в тому числі жертвам насильства в сім'ї, в Україні створено мережу центрів соціально-психологічної допомоги. На сьогоднішній день їх нараховується 53 в регіонах України. Це центри соціально-психологічної допомоги, центри соціально-психологічної реабілітації, притулки для неповнолітніх, центри для осіб, які вчинили насильство, центри по роботі з жінками, тощо. Зокрема, у 2010 році тисячу 548 осіб отримали допомогу в цілодобових стаціонарах, а в умовах денного стаціонару таку допомогу отримали дві тисячі 467 осіб.

У результаті проведення роботи 813 осіб відновили втрачені соціальні зв'язки та налагодили стосунки з родичами. Для 1064-х організоване медичне обстеження, 586 вирішили житлово-побутове питання, 617 влаштовано на роботу або навчання.

Міністерство як спеціальний уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї постійно організовує і проводить просвітницьку та роз'яснювальну роботу. У поточному році спільно з міжнародною організацією ЕКПАД та Всеукраїнською мережею протидії комерційної, сексуальної експлуатації дітей проведено семінар  "Захист дітей від сексуальної експлуатації" через використання інформаційно-комунікаційних технологій і залученням представників Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Генеральної прокуратури, громадських організацій. Також проведено круглий стіл "оптимізація законодавства щодо запобігання насильства в сім'ї та перспективи правового регулювання протидії гендерному насильству".

При підтримці програми рівних можливостей та прав жінок ПРООН в Україні проведено 7  виїзних семінарів-нарад для моніторингу взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування з питань попередження насильства.

Крім того, з метою надання соціально-психологічної допомоги особам, які вчинили насильство у сім'ї впроваджено корекційні програми, якими охоплено у 2010 році 179 осіб, за дев'ять місяців поточного року 262 особи із 2962-х, які направлені туди.

У поточному році проведено моніторинг взаємодії  органів державної влади та місцевого самоврядування з питань попередження насильства у сім'ї, внаслідок чого було виявлено, що проблемними питаннями запобігання насильства у сім'ї є, по-перше, нечітке розмежування функцій між всіма зацікавленими структурами, недосконала система надання допомоги постраждалим мережею діючих закладів та необхідність посилення відповідальності осіб, які здійснюють насильство.

Слід зазначити, що Закон про попередження насильства в сім’ї закріплює заходи превентивного характеру, які застосовуються з метою попередження фактів насильства. Тому у випадку, коли дії щодо насильства в сім’ї становлять собою злочин чи інші правопорушення до особи, винної в його скоєнні, застосовується стаття 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ця стаття передбачає накладення штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправлені роботи на строк до одного місяця з відрахуванням 20 відсотків заробітку.

На нашу думку, законодавство стане ефективним інструментом захисту від насильства лише за умови, це по-перше, широкого доступу до інформації щодо профілактики насильства в сім’ї, плідного співробітництва громадських організацій органів влади та місцевого самоврядування і, безумовно, активної протидії кожного із нас цьому принизливого для людської гідності явищу.

З метою врегулювання проблемних питань міністерство спільно з іншими зацікавленими органами виконавчої влади розробило законопроект по внесенню змін до Закону України "Про попередження насильства в сім’ї" та інші законодавчі акти, які знаходяться на розгляді Кабінету Міністрів  України.

Ми вважаємо, що прийняття цього закону дасть змогу нам виконати декілька проблем. Це перше. врегулювати питання щодо захисту прав кожного громадянина на захист від будь-якої форми насильства в сім’ї та жорсткого поводження, також вдосконалити систему санкцій по відношенню до осіб, які вчиняють насильство в сім’ї. Крім того, запровадити новий засіб впливу на агресорів і наприкінці розширити перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів з питань попередження насильства в сім’ї та їх повноважень.

Сподіваємося, що найближчим часом наш законопроект буде направлений до Верховної Ради  України, підтриманий народними депутатами і стане певним кроком в частині продовження руху нашого суспільства в напрямку протидії насильства в сім’ї. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, Василю Івановичу, за виступ, за дотримання регламенту, а також за те, що, очевидно,  і у нашого комітету  з’явиться нова робота найближчим часом, так я розумію, що буде зареєстрований цей проект закону, це позитивно, безумовно.

Шановні учасники слухань! Я зараз надам слово Олені Федорівні Бондаренко, вона очолює підкомітет з міжнародно-правових питань та гендерної політики нашого комітету та є народним депутатом України кількох скликань. І ще раз можу сказати найкращі слова щодо ініціативності, щодо ефективності і дієвості її роботи, але перед цим я хотів би привітати Олександра Марковича Бандурка, бо ми йому слово надамо в обговоренні, але ось ми не сказали, про те, що він був ініціатором прийняття цього закону, а про регалії Олександра Марковича я скажу пізніше. Дякую.

Олена Федорівна, прошу.

БОНДАРЕНКО О.Ф. Дякую, шановний пане голово! Шановні учасниці учасники слухань! Дорогі колеги і колежанки! Насамперед я хочу щиро подякувати народним депутатам України Олександру Марковичу Бандурці, за ту велику роботу, яку він проробив для того, щоби з'явився цей закон, саме тоді, коли він був на вістрі часу, коли він був  надзвичайно потрібен в  країні.

Я хочу подякувати голові комітету Геннадію Йосиповичу Удовенку, на той час саме через його руки, через його думки, через його серце проходив цей закон як голови профільного комітету, і був в кінцевому підсумку ухвалений.

Я хочу подякувати працівникам секретаріату Комітету з прав людини, які докладали тоді, і докладають тепер величезних зусиль для того, щоб закон жив, діяв, змінювався в позитивному сенсі.

Отже, шановні колежанки і колеги, за даними дослідження, яке провела програма розвитку ООН 2010 року, 44 відсотки українців знають про насильство в сім’ї з власного сумного досвіду. Понад 100 тисяч звернень за фактами насильства в сім’ї, це лише офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ України  і лише протягом одного того ж таки 2010 року. Насильство стає причиною руйнування тисяч сімей, насильство в сім'ї належить до кричущих порушень прав людини. Більше того, з різновиду порушення прав людини, воно переросло в порушення основоположного права людини права на життя. Адже в Україні протягом року гине внаслідок насильства в сім'ї понад тисячу українських жінок.

Насильство в сім'ї є серйозна загроза цивілізаційному поступові суспільства. Воно нищить суспільну мораль, робить крихким і слабким духовний стрижень нації. Тяжко хворим є суспільство людей травмованих насильством або його спостеріганням, а травмоване хворе суспільство це суспільство кероване, маніпульоване, яке не прагне свободу, не відстоює своєї гідності. Ухвалення Верховною Радою Закону про попередження насильства в сім'ї десять років тому засвідчило, що держава і суспільство визнали існування проблеми, і виявили добру волю цю проблему вирішувати. Це був великий крок уперед. Нині нам важливо простежити як виконувався закон упродовж десяти років від його ухвалення, наскільки ефективно він діяв, які зміни необхідно було внести і які зміни були внесені, що за десять років змінилося в цій царині, а що слід кардинальним чином змінювати.

Сьогодні ми обговорюємо результати першого комплексного моніторингу виконання цього закону протягом десяти років його існування. Значним досягненням закону, безперечно, є визначення компетенції органів влади щодо протидії насильству в сім'ї, визначення термінів, запровадження спеціальних заходів реагування на насильство в сім'ї. Однак мусимо констатувати, що закон не є досконалим і це дуже добре видно з моніторингу та практики його застування державними органами України. Як представниця законодавчого органу влади дозволю собі зосередити вашу увагу, шановні колеги і колежанки, на висновках та рекомендаціях, які містяться у репрезентованому нині моніторинговому звіті щодо законодавчих аспектів протидії насильства в сім'ї.

Зазначу, що  законодавство України про попередження  насильства в сім'ї досить динамічне і не раз упродовж десяти років удосконалювалося. Крім власне самого закону існує досить широкий спектр різноманітних нормативно-правових актів. Однак зростання кількості і розмаїття законів та підзаконних актів нерідко призводить до їх неузгодженості  між собою. Це в подальшому стає причиною низької ефективності заходів з подолання насильства в сім'ї, відсутності взаємодії різних органів та служб, суттєвого ускладнення, а той унеможливлення отримання допомоги жертвами насильства, дублювання функцій та діяльності і перекладання  відповідальності з однієї служби на іншу.

Тому  перед Верховною Радою України та Кабінетом  Міністрів України постає вельми серйозне завдання на основі здійсненого під час моніторингового аналізу узгодити між собою нормативно-правові акти, які стосуються подолання насильства в сім'ї,  соціальної  роботи з дітьми, молоддю, сім'ями, особами похилого віку тощо.

В книзі з результатами моніторингу, а ви, шановні колеги і  колежанки, сьогодні отримали ці книги, міститься чимало на мою думку важливих пропозицій. Ще одне завдання наше спільне завдання, і насамперед законотворців – перекласти  ці пропозиції, так би мовити, мовою законопроектів і відповідних урядових постанов.

Так наприклад, слід узгодити між собою Закон України  "Про попередження насильства в сім'ї" та Закон України "Про соціальну роботу з молоддю". Оскільки саме останній обмежує можливість отримання допомоги в центрах соціально-психологічної допомоги 35 роками. А пенсіонери, особи з обмеженими можливостями, які є жертвами насильства в своїх родинах взагалі не мають змоги отримувати таку допомогу.

Законом не закладено реальні механізми надання допомоги та захисту жертв насильства. Так кризові центри протягом 10 років залишилися фактично існувати на папері. В країні існує всього три центри медико-соціальної реабілітації. Той, що працює в місті Севастополі вже багато років і має значний штат, за всі роки не надав допомоги жодній, я підкреслюю, жодній потерпілій.      

Згідно  з відповіддю Севастопольського  міського  управління  охорони здоров'я  на запит голови міжнародного правозахисного  центру "Ла Страда  – Україна" Катерини Левченко,  штатна чисельність центру медико-соціальної реабілітації жертв насильства в  сім'ї відповідає штатному розпису. Я цитую відповідь: "10-го психіатричного відділення  міської психлікарні себто становить  11 осіб від завідувача до акомпаніатора". При цьому, цитую мовою оригіналу: "За период существования центра  жертвы насилия в семье, за медико-психологической помощью в городе Севастополе не обращались.", це з 2004 року тобто від часу  створення центру.

А це статистика Міністерства внутрішніх справ щодо кількості осіб,  які перебували на обліку  за вчинення насильства в сім'ї у місті Севастополі з 2004 по 2010 рік. Кількість осіб узятих  на облік за вчинення фізичного насильства:  в 2004 році 456, в 2005 – 584, в 2006 – 527,  в 2007 – 625, в 2008 -  616, в 2009 – 895, в 2010 – 1047 осіб. Але якщо є факт вчинення фізичного насильства,  є агресор,  то очевидно є  і потерпілі, які жодним чином не були помічені.  Про що це свідчить? Про відсутність  належного  інформування жертв насильства в сім'ї  щодо існування центру, та можливостей отримати  допомогу. Чи   про існування цього центру лише, так би мовити, в паперовому  вигляді.

Ще одне. Особи, які вчиняють насильство в сім'ї, дуже часто не отримують реального  покарання за свої протиправні дії. Усім відома проблема штрафів, найпоширенішого різновиду адміністративного стягнення, яке важким  тягарем лягає на плечі всієї родини, в тому числі і жертви насильства.

Неотриманню  покарання за скоєння насильства в сім'ї сприяють також і  нові законодавчі акти, я маю на увазі зокрема закон  про  амністію, під яку дуже часто  підпадають особи, котрі вчинили насильство в сім'ї. Що у свою чергу підпадає під ознаки так званих нетяжких злочинів: легкі тілесні ушкодження, побої, мордування, доведення до самогубства. На мою думку Верховній Раді слід встановити, що звільненню від кримінальної відповідальності  не підлягають    особи, які вчинили насильство в сім'ї.

Не можу обійти увагою і наявність недоліків у системі попередження насильства в сім'ї. Зокрема, це відсутність національної програми запобігання насильства в сім'ї. А також подолання наслідків, що має здійснюватися як цілий комплекс заходів на загальнонаціональному рівні та за рахунок державної підтримки. Варто подивитися проект бюджету 2012, щоб побачити, яке пропонується фінансування на наступний рік.

Брак спеціально підготовлених фахівців – психологів, юристів тощо. Недостатність теоретичного висвітлення технології роботи як з жертвами, так і з кривдниками. Недостатність спеціалізованих закладів для жертв насильства в сім'ї, зокрема кризових центрів та притулків. Відсутність системної роботи щодо раннього виявлення насильства в сім'ї або реальної його загрози та запобігання проявам насильства. Недосконала система надання допомоги потерпілим від насильства. Низька ефективність методів впливу на осіб, які вчиняють насильство в сім'ї.

Справді, сьогодні робота в напрямі попередження насильства в сім'ї скерована переважно на організацію надання допомоги потерпілим та застосування санкцій стосовно агресора. Тобто спрямована на подолання вже наслідків насильства, що безумовно, є недостатньо ефективним.

Ще одна проблема. Проблема діяльності уповноваженого органу державної влади у сфері попередження насильства в сім'ї. Численні трансформації Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, а потім і його ліквідація жодним чином не сприяли формуванню міцного державного механізму попередження насильства та надання допомоги потерпілим. Упродовж усього 2011 року взагалі відсутня координація роботи в цьому напрямі.

Далі. Визначення термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" повною мірою не відповідають суті насильства в сім'ї та міжнародним стандартам.

Частина з них неузгоджена з іншими нормативно-правовими актами. Тому терміни мають бути доповнені і відкореговані відповідно до вимог законотворчої техніки і міжнародних стандартів. Це значною мірою стосується осіб, які підпадають під дії закону. Наприклад, розлученого подружжя, яке продовжує мешкати в одному приміщенні, осіб, які проживають в неоформлених шлюбних стосунках тощо. Проте не тільки терміни, а і весь закон у комплексі на сьогодні, на жаль, уже не відображає цілковитою мірою міжнародних зобов'язань, що їх узяла на себе Україна. І в цьому сенсі величезного значення набуває ратифікація Україною Конвенції Ради Європи з боротьби зі насильством щодо жінок та домашнім насильством, яка нарешті, не без участі і тиску української громадськості, була підписана від імені України 7 листопада 2011 року в останній, зазначу, день головування України в Комітеті міністрів Ради Європи.

Конвенцією визначено відповідальність держав членів Ради Європи за побудову Європи без насильства. Послухайте як це звучить, просто як мрія. Через інтегровані політики, спільні зобов'язання щодо запобігання насильству, системи захисту і підтримки жертв, необхідні законодавчі заходи для забезпечення жертв відповідними цивільно-правовими засобами.

Для узгодження національного законодавства з положеннями конвенції потрібні значні зміни українського законодавства, наприклад, криміналізація насильства в сім'ї. це окрема серйозна робота і вона постане перед нами всіма наступного року. Отже наше спільне і найперше завдання, шановні колежанки і колеги, зосередити свої зусилля на тому, щоб конвенція була якнайшвидше ратифікована і провести належну роботу для приведення українського законодавства у відповідність із нормами конвенції.

Попереду, і ми це добре розуміємо, безмір цікавої відповідальної роботи. Я, звичайно, зичу всім нам великих успіхів у цій праці, великої творчої наснаги, сил, впертості, наполегливості, яку ви, насамперед я звертаюся до представників і представниць неурядових організацій, міжнародних організацій, демонструєте в щоденній своїй праці.

І насамкінець. Я хочу нагадати, що 25 листопада стартує всеукраїнська акція "16 днів проти гендерного насильства". Україна приєдналася до цієї всесвітньої акції іще у 2000 році закликаю всіх учасників і учасниць слухань, які є подвижниками у справі протидії насильству щодо жінок та побутовому насильству активно долучитися, як завжди, до її проведення. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олено Федорівно, за змістовний, цікавий виступ і статистику вражаючу, чесно кажучи.

Слово надаю Уповноваженому Президента України з прав дитини Юрію Олексійовичу Павленку. І прошу підготуватись Катерину Борисівну.  Прошу.

ПАВЛЕНКО Ю.О. Шановний Олег Олександрович! Геннадій Йосипович! Шановні колеги! Я перед початком виступу хотів нагадати всім один епізод, який нещодавно облетів всі новини світу. Це коли у Стокгольмі заарештували і судили італійського політика за жорстоке поводження зі своїм сином.

Шведи, які стали свідками цього дійства, коли батько бив свого сина 20-річного, негайно викликали поліцію. Як він потім казав, в інтерв’ю: "Я лише схопив його за комірець і за це змушений був провести 3 дні у тюрмі. Це для мене справжнє пекло. Я ніколи не міг подумати, що зі мною таке може статися".

Очевидно, що Україні до подібних дій і реагування суспільства по відношенню до насильства над дитиною ще треба пройти певний шлях. Але знову ж таки, я хочу тут підтримати слова Олега Олександровича, що проблема насильства, насильства над дітьми притаманна як багатим, так і бідним країнам.

За даними Організації Об’єднаних Націй, мільйони дітей у всьому світі живуть в руйнівних умовах насильства. На нашу думку, ніяке насильство стосовно дітей не може бути виправдане. Неповага батьків до прав своєї дитини відображає кризу в сім’ї, відображає те, як батьки захищають життя, благополуччя та гідність дитини.

В сучасних сім’ях через об’єктивні і суб’єктивні причини наявний дефіцит спілкування батьків і дітей в родинному середовищі. В багатьох сім’ях, а це, за даними, 48 відсотків, в 48 відсотках випадків батьки приділяють спілкуванню зі своєю дитиною не більше 5 годин на тиждень. Тобто цього часу вистачає лише на те, щоб нагодувати та вдягнути дитину. Тільки кожна третя сім'я вважає спілкування з дитиною такою ж необхідною справою, як і утримання дитини, і витрачає на це понад 10 годин на тиждень. Зосередженість батьків над вирішенням питання утримання сім'ї призводить до скорочення часу на спілкування з дитиною, заняттям спільними справами, спільного проведення дозвілля.

Інший факт. За даними Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ майже 45 відсотків дітей стикаються з різними формами насильства. При цьому 25 відсотків дітей свідчать про те, що переживають у своїй сім'ї насильство з боку найближчого сімейного оточення. При чому не завжди з боку дорослих, найбільше конфліктів чи часто конфлікти в сім'ї є стосунки безпосередньо між дітьми. 20 відсотків дітей вважають ставлення до себе з боку  старших за віком школярів та незнайомих однолітків насильством. 40 відсотків опитаних батьків вважають за можливе і навіть необхідне використання фізичного покарання своїх дітей як основного методу виховання.

Поширена практика використання насильства під час виховання дитини, аж до жорстокого поводження з дітьми, та низький рівень відповідальності за застосування насильства до дітей є передумовою для поширення, на нашу думку, таких цинічних форм експлуатації дитини як дитяча проституція, дитяча порнографія, торгівля дітьми, вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини. Найчастіше пересічні громадяни, та й спеціалісти в сфері захисту дітей, не пов'язують поширеного в Україні насильства над дітьми з виникненням його крайніх проявів. Батьки дуже часто і дуже активно вірніше реагують на випадки насильницьких дій з боку третіх осіб у ставленні до своєї дитини, в той же час самі допускають приниження та фізичні покарання своїх дітей.

Спеціалісти з питань захисту прав дитини проводять численні наради, круглі столи з проблем запобігання насильства над дітьми, а свою власну дитину готові фізично карати за непослух і погані оцінки. Саме це обумовлює значні масштаби порушень прав дітей на інформацію, життя, свободу, особисту недоторканність, честь, гідність в сучасних умовах, і становить реальний виклик сучасній системі захисту прав дитини. На нашу думку, ніяке насильство стосовно дітей не може бути виправдане, кожне насильство щодо дітей можна попередити. Всяке тілесне покарання дітей є порушенням їх основних прав на людську гідність і фізичну недоторканність.

Конвенція ООН про права дитини зобов'язує владу захищати дітей від усіх форм насильства за сімейними стінами, чим фактично кинуто виклик доволі поширеній думці, що внутрішньосімейні справи не стосуються сторонніх. І тут Конвенція ООН жодними чином не втручається в сім'ю, а орієнтована, на нашу думку, на збереження гарної сімейної атмосфери.

Наслідки будь-якого з видів насильства є для дитини, що її переживає руйнівними. У дітей формується почуття меншовартості, власної неповноцінності, виникають депресії, намагання покінчити життя самогубством, і на цьому фоні стійкі особистісні і поведінкові особливості, які роблять її малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Переконаний, що аксіома "боротьба з насильством над дітьми",*** означає його попередження, що в свою забезпечує подолання кризи в сім'ї, має право існувати. Ця формула проста, проте складна для виконання, враховуючи недосконалість в сфері захисту прав дитини в нашій країні. Тому дозвольте декілька пропозицій.

Низька ефективність раннього виявлення сімейного неблагополуччя призводить до того, що в поле зору служб у справах дітей, як правило, потрапляють сім'ї з дітьми у стадії глибокої кризи. Система соціальних  служб для сім'ї, дітей  та молоді, на нашу думку, потребує глибокого реформування   і за функціями, і за кадровим забезпеченням.

На тому тижні ми закінчили у  Донецькій області вперше аналіз кожної родини, батьків яких було позбавлено батьківських прав, або дитина була  позбавлена батьківського піклування.  От кожен з 780  випадків цього року був проаналізований, і ця робота ще продовжується. Разом з тим перші висновки  такого аналізу показали, що  більше 30 відсотків, якщо не помиляюсь, 35 відсотків позбавлених батьківських прав взагалі не були на обліку і про них не знали органи місцевої влади. про них не знали служби  у справах дітей, центри соціальних служб сім'ї, дітей і молоді.  І  лише 30 відсотків із тих сімей, де були прийняті рішення про  позбавлення батьківських прав, біли на обліку і про них було відомо.

Власне, перша теза, на якій я хотів наголосити, – це  необхідно посилити   і реформувати роботу відповідних соціальних служб, які відповідальні за  цей напрямок.

На нашу думку,  існує потреба переглянути  чинну в Україні процедуру позбавлення батьківських прав,  передбачивши обов'язкове інформування органами  опіки та піклування суддів про здійснену ними діяльність  з надання  допомоги сім'ям у виконанні  батьківських обов'язків. Необхідно  запровадити обов'язковий соціальний супровід  осіб,   у яких рішенням суду  діти вилучені без позбавлення батьківських прав і осіб, які  заявили про бажання  поновитися у батьківських правах.

Третє. Існує певна  плутанина у термінології і терміни "насильство над дітьми" і "жорстоке поводження з дитиною" не розмежовані, як  на рівні законодавства, так і  у теоретичних джерелах з цього питання. Більшість практиків вищезазначені  терміни розглядають, як синоніми, що, на нашу думку, є помилковим. При цьому слід звернути увагу на  те, що поняття жорстокого поводження з дитиною  визначено на рівні підзаконного акту, спільного наказу чотирьох міністерств, на нашу думку, має бути визначено на рівні закону. Найголовніше те, що у порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми відсутній реальний алгоритм дій щодо розгляду скарг дітей на жорстоке поводження. На практиці порядок не працює ефективно.

Змінюючи законодавство, запроваджуючи найвищі стандарти захисту сімей і дітей, необхідно на місцях мати кадровий потенціал, який буде виконувати ті чи інші функції. Інакше, закони наражаються стати черговими деклараціями про наміри. Я тут підтримую позицію Олени Федорівни стосовно того, що реорганізація, яка була почата, але без конкретного рішення як вона має бути закінчена, вона призвела до втрати багатьох організаційних позицій протягом 2010-2011 років в цій сфері. І, очевидно, зараз Міністерство соціальної політики як відповідальний уповноважений орган повинен багато речей почати спочатку, тому що, на жаль, втрачений у багатьох випадках і кадровий потенціал служб у справах дітей, центрів соціальних служб, інших підрозділів, які відповідали, кримінальної міліції у справах дітей, інших підрозділів, які відповідали за цей напрямок.

Таким чином, підсумовуючи, хотів би наголосити, що захист прав і інтересів дитини потребує посилення роз’яснювальної роботи з приводу недопущення насильства щодо дітей не тільки з боку третіх осіб, а, в першу чергу, з боку найближчого оточення дитини, потребує розробки запровадження циклу навчальних матеріалів для педагогічних, медичних, соціальних працівників щодо ненасильницьких методів виховання або впливу на дітей. Значну роль мають відігравати ЗМІ, висвітлюючи проблеми дітей і привертаючи увагу громадськості до їхніх прагнень, умов життя, ризиків, на які наражаються діти в нашому суспільстві, сприяти утвердженню України як  держави, яка вміє розуміти своїх дітей і належно їх захищати. Дякую за увагу. 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую,  Юрій Олексійовичу.

Шановні учасники наших слухань, з задоволенням надаю слово людині, яка сама і репрезентована нею громадська організація багато зробила для, як то кажуть, організаційної складової наших слухань. Я хочу подякувати за технічну допомогу в проведенні наших слухань. Мова йде про  Левченко Катерину Борисівну, вона є президентом Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда – Україна".

Принагідно, буквально 30 секунд, хочу подякувати ще раз Елеонорі Валендайн та Програмі сприяння парламенту України також за надану нам допомогу і Програмі рівних можливостей ПРООН за надану підтримку.

Я це думав сказати насамкінець, але подумав, що двічі це зробити краще. Правда? Дякую. 

Катерина Борисівна Левченко виступить, і я попросив би сконцентрувати  увагу у виступі на якраз представленні моніторингу стану виконання Закону України за 10 років. Я не буду розповідати про цю книгу, я думаю, що це зробить та людина, яка до неї безпосередньо долучилася. Отже Левченко Катерина Борисівна. Прошу вас.

І поки ви ще не розпочали –  уже двічі перебиваю вас, прошу вибачення – я думаю, що буде справедливим, якщо наше обговорення  розпочне Олександр Маркович Бандурка, який був ініціатором даного закону.  Дякую. 

ЛЕВЧЕНКО К.Б. Дякую, Олеже Олександровичу. 

Дійсно, я і хотіла почати свій виступ про цей моніторинг, який робила велика мультидисциплінарна команда фахівців, представників державних структур і Верховної Ради, і міністерств, громадських організацій, міжнародних, незалежних експертів. І ви в книзі можете побачити. Яка велика група авторів, яка  була залучена до написання цієї книги. А ще більше було членів експертної робочої групи, яка збиралася неодноразово, і під час засідань якої і вималювалася та структура  моніторингу, яку ви бачите, яка представлена в цій книзі. Нам дуже хотілось показати, що ж було зроблено за десять років, не все ми змогли зробити, тому що, скажімо, перші статистичні дані і ту потрібно подякувати Міністерству внутрішніх справ, вони з'явились саме в Міністерстві внутрішніх справ, починаючи з 2004 року, і ми можемо відстежувати розвиток статистки. Що стосується статистики, яка є щодо судових рішень, вона починається 2008-2009 роком. Тобто не все можна було проаналізувати за десять років і тому ми використовували різні можливості і різні методи збору інформації, і ті дослідження, які були підготовлені по цій темі. І зверталися з запитами до державних структур, і просили це робити Олену Федорівну і комітет, тому що не на всі області, скажімо, надіслали нам таку інформацію.

Були проведені соціологічні дослідження, їх результати ви знайдете також в цій книзі. Були проаналізовані ті моніторинги, які робились протягом попередніх років, аналіз звернень на національну гарячу лінію. Ну, я не буду перераховувати всі ті методи, нашого дослідження, які використовували. Ми намагалися відобразити це все в цій книзі, яка, дійсно, дуже дорога для мене, тому що багато ночів, не тільки днів прийшлось присвятити, бо колектив авторів працював дуже напружено і підтвердить, що підготували цей, цю книгу за два місяці, тобто дуже швидко, в стислі терміни. І тому сподіваємося, що з одного  боку відобразили все, що намагалися відобразити,  а з іншого боку готові до критичних зауважень і будемо використовувати їх в подальшій роботі.

Цей моніторинг нам показав дуже багато цікавого. Ну, наприклад, в Закарпатській області, відповідь Закарпатської обласної державної адміністрації: "виноситься офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства в сім'ї, яка вилучена з закону ще з 2009 року". Такі ж самі дії роблять дільничні інспектори міліції в Черкаській та Одеській областях.

Закон, нібито вже його нема, а він виконується ще по-старому. Приклад Севастополя, у якому жодної не було потерпілого, наводила Олена Федорівна, але дуже цікаво, нам усюди давали статистику про 16 центрів медико-соціальної реабілітації, але насправді, як виявилося, всього три по Україні.

Не використовується судовими органами цей Закон "Про попередження насильства у сім'ї". Взагалі-то, наприклад Міністерство охорони здоров'я  не збирає інформацію про виконання цього закону, і коли ми звернулися з офіційним запитом улітку щодо надання інформації, вони зробили що? Спрямували наше  звернення на кожне обласне управління охорони здоров'я. І частина обласних управлінь охорони здоров'я нам надала відповідь.

Міністерство юстиції взагалі відмовилося від роботи у міждисциплінарній робочій групі, хоча саме представник  Міністерства юстиції брав участь у роботі від України Тимчасового комітету по створенню Європейської конвенції по боротьбі з насильством щодо жінок та домашнім насильством, але вони написали, що ці питання не є в їх компетенції. З цим складно погодитися, тому що проходження будь-якого законопроекту відбувається через Міністерство юстиції і воно дуже активно залучене до захисту прав людини.

Міністерство транспорту і зв'язку, воно тепер називається Міністерством інфраструктури, якщо я не помиляюся, також написало, що не має ніякого відношення до цієї теми, хоча якщо згадати відомий наказ семи міністерств, одним із цих міністерств є Міністерство інфраструктури.

Це все говорить про те, що закон дуже мало знається у державі. І нам хотілось якраз концентрувати увагу не тільки на роботі уповноваженого органу влади, про це багато сказано, а показати, що проблема попередження насильства у сім'ї – це загальна проблема, яка стосується не лише того одного міністерства, не лише одного департаменту, тим більше, не лише одного відділу, а вона стосується діяльності центральних  органів виконавчої влади, обласних державних адміністрацій  та органів місцевого самоврядування в цілому.  Тож ця інформація, вона відображена в книзі у двох аспектах.

По-перше, це постатейний аналіз закону і вся інформація, яка була надана вона міститься в цьому першому розділі із постатейним аналізом.

Крім того, постатейний аналіз завершується дуже вагомими висновками та рекомендаціями і ми сподіваємося, що ці висновки та рекомендації моніторингу вони будуть покладені в основу рекомендацій наших сьогодні комітетських слухань, вони мають бути опрацьовані, вже пролунали нові рекомендації, про те, що говорив Юрій Олексійович, будуть ще і це дуже добре.

Для нас дуже важливо, щоб вони стали, дійсно, частиною практичної діяльності, нових законопроектів, нових  нормативно-правових актів, нового, якісного рівня політичної діяльності Міністерства соціальної політики.

Для міністерства це нова робота, хоча департамент сімейної гендерної політики він перейшов, я так сподіваюсь, майже в повному обсязі людському. Але тим не менше як узгодити критиковану роботу територіальних центрів соціального захисту населення, центрів соціальних служб. Як допомагати особам похилого віку про що говорилось, коли ніколи Міністерство соціальної політики не займалось цими питаннями і весь час відповідало нам негативно. До речі, і по цьому моніторингу влітку ми отримали відповідь, що міністерство цими питаннями не займається, соціальної політики.

Відповідь є, одна із частин цього моніторингу, може не всі помітили, але на останній сторінці, я спеціально тримаю книгу, є такий конвертик з диском. На цьому диску відповіді всіх обласних державних адміністрацій, всіх міністерств, всі нормативно-правові документи, які видавались протягом десяти років з питань запобігання насильства в сім’ї. І ми думаємо, що це також стане допомогою в роботі всіх тих фахівців, які цією темою займаються, тому що зібрали дуже і дуже багато всього.

Другий розділ містить в собі аналітичні матеріали, які підготовлені фахівцями…ЗВЕРНИ УВАГУ! намагалися  скласти максимально повно, а що ж було за десять років? В книзі є інтерв’ю людей, які  безпосередньо брали участь у підготовці цього законопроекту. Це з Геннадієм Йосиповичем, інтерв’ю дала Валентина Іванівна Довженко, вона сьогодні не змогла взяти участь в наших слуханнях, але її матеріали є, вона була міністром на той час, коли приймався закон, Валерій Анатолійович Танцюра, який був на той час заступником міністра, який просував цей закон, відомий вчений Володимир Васильович Голіна, який був автором першого законопроекту, на основі якого потім розроблялися ті законопроекти, над якими працювали Олександр Маркович і Степан Богданович Гавриш, Олександра Миколаївна Руднєва, яка була таким "танком" і ініціатором, будучи керівницею жіночої організації для того, щоб цей закон дійсно приймався. Тобто  це також дуже важливо, ми хотіли показати, що все що ми маємо сьогодні це не лише результат сьогодення, це результат багатьох років роботи і навіть не тільки з 2001 року. А як зазначив у своєму інтерв’ю Геннадій Йосипович Удовенко, що з тих попередніх років, коли Україна, як нова держава, приєднувалася до міжнародних договорів у галузі захисту прав людини.

Ми також зібрали бібліографію по проблемі, перелік цих назв, якщо ви можете її доповнити буде дуже добре, але вперше такі речі були зроблені і зверталися і до авторів, і до організацій, які видавали таку літературу. Дуже цікаво було зроблене соціологічне опитування 300 дільничних інспекторів міліції. Не звільняйте їх з роботи, шановні працівники Міністерства внутрішніх справ, за те, що вони заповнювали анкети беручи участь в тренінгах. Але це дослідження нам показало, точніше воно підтвердило, що лише 10 відсотків випадків насильства в сім'ї фіксується органами внутрішніх справ. Бо середньозважена кількість випадків насильства в сім'ї, з якими стикаються, відповідно до анкет, опитані дільничні інспектори міліції 6,8 на місяць. Відповідно, коли ми порахували, вийшло що більше мільйона випадків насильства сім'ї на рік, але статистика, яка є, вона там трохи перевищує 100 тисяч. Тобто ті  оцінки, які  робили вчені вони підтверджуються таким, навіть скромним дослідженням, а в цій галузі потрібні дуже важливі, серйозні, глибокі дослідження і це одна  з рекомендацій моніторингу.

І на останнє, що я хочу сказати, щоб не перебирати час. Коли ми формулювали рекомендації і дивились на рекомендації парламентських слухань організованих комітетом  в 2006 році, на рекомендації комітетських слухань, різноманітних семінарів ми побачили, що наші рекомендації вони повторюються  і перекликають з тим про що говорилось.

В 2004 році згадаємо парламентські слухання: "Становище жінок в Україні", в 2006, 2007-2009 роках – це говорить про те, що  на жаль, не має реального реагування органів виконавчої влади на ті рекомендації, які роблять незалежні фахівці і експерти. І тому однією з рекомендацій є прохання до прокуратури провести комплексну перевірку стану виконання  Закону України  "Про попередження  насильства  в сім'ї" для того, щоб уникати тих, тієї бездіяльності, що спостерігається на рівні органів виконавчої влади, в тому числі на рівні органів місцевого самоврядування.

Говорити можна багато, я думаю, що більше було б цікаво було б почути і ваших так думок. Тому на цьому буду закінчувати. Ще раз дякую всім хто брав участь і в підготовці до цього моніторингу, і в організації сьогоднішніх слухань, і взагалі в роботі в цьому напрямку.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Борисівно. 

Ми відкриваємо обговорення.  Першим, я із задоволенням, пропоную взяти слово народному депутату України першого, другого, третього, четвертого скликань, доктору юридичних наук, професору, академіку Української Академії правових наук України, ректору Харківського національного університету внутрішніх справ, як вже чули, ініціатор прийняття цього закону – Олександру Марковичу Бандурко.

Прошу Олександре Марковичу.

А підготуватися прошу Салімського Володимира Миколайовича.

БАНДУРКО О.М. Дякую за таке представлення.

Шановні колеги! Моя участь облегшена тим, що вже виступили і представники комітету, і     центральних органів влади. Вони проаналізували закон досить детально, Олена Федорівна і Василь Іванович про це говорили.

Хотів зробити ремарку таку, Олег Олександрович, що ви були перший, хто мене як доповідача підтримав ще, коли я стояв на трибуні своїми запитаннями про доцільність і необхідність прийняття цього закону. То я взаємно можу дякувати і вас за те, що була позиція. І тут уже говорилося, що комітет, який очолював Геннадій Йосипович повністю підтримав цей законопроект. При всіх його вадах він був досить потужним механізмом протидії насильству у сім'ї. Я говорю, був, тому що уже сьогодні потребує певних змін і доповнень, меж для удосконалення немає.

Такі пропозиції Національних університет внутрішніх з справ розробив. Вони знаходяться тут уже в парламенті. Зокрема, оскільки це стосується кодексів Кримінального і Кодексу законів України про адміністративні правопорушення, вони знаходяться в Комітеті законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, де я і очолюю Науково-консультативну раду. Але ми зусилля свої об'єднаємо, Олена Федорівна, і з вашими ініціативами, з можливостями Комітету з прав люди і з усіма, хто бажає в цьому прийняти участь.

Я хотів буквально теж тезисно висловитися по таким думкам, які особливо яскраво засвітилися під час моніторингу вивчення стану виконання закону, про який іде сьогодні мова. Насильство в сім'ї – це тільки айсберг, якого ми бачимо вершину. Оті 10 відсотків, про які говорила Катерина Борисівна, а 90 або 900 тисяч фактів насильства з того мільйона, який є реально, він схований від обліку. Оскільки в МВС, і тут буде говорити представник мій колега з МВС, 100 тисяч стоїть на обліку сімейних насильників. Насильство в сім'ї є джерелом для вчинення і скоєння інших тяжких злочинів:  вбивств,  тяжких тілесних ушкоджень, каліцтва і іншого роду. Особливо насильство в сім'ї б'є, Юрій Олексійович говорив про це, по дітям. В Україні є 10 колоній виправно-виховних. Діти, я останній раз був в Куряжській колонії дитячій, це там ті, які недолюблені, недопещені, недоласкані в сім'ї , і перш за все ті, які зазнали самі насильства, агресії або з боку своїх близьких, або вулиці, або оточення іншого, але це, як правило, діти, які самі в дитинстві підвергалися насильству.

Сім'я хвора наша сучасна. Не буду говорити про кількість розлучень, про кількість випадків агресії, я назву один випадок, одну ситуацію, в Харківській області 5 тисяч дітей сиріт і позбавлених батьківського піклування. Це знову ж-таки сімей, де агресія, де насильство, де вимушені позбавити були батьків відповідно їх тих прав, 5 тисяч. Обласна рада, і я очолюю комісію відповідну, тільки цим і займається: влаштуванням, бюджетом, фінансуванням, опікою оцих дітей. А по Україні їх майже 120 тисяч таких дітей при живий батьках. Ну, ціле місто сиріт.

Зміни до закону. Ми бачимо їх, вони пов'язані перш за все з необхідністю уточнення понять. Тут уже доповідачі про це говорили. Визначення юридичної термінології, чіткого визначення складу правопорушень як кримінального, так і адміністративного характеру. І розширення компетенції суб'єктів виконання закону в сфері протидії насильству в сім'ї. А закон фактично в тій чи іншій мірі стосується всіх органів виконавчої влади. І у висновках, які там в проекті пропонуються,  але їх можна взяти за основу, Олегу Олександровичу, і потім доопрацювати з урахуванням висновків і пропозицій рекомендацій, які тут зазвучать, робоча група їх доопрацює і запропонує вашому комітетові, треба адресуватися до всіх центральних органів виконавчої влади. Щоб ніхто не стояв в стороні. Ваш комітет мені бачиться як тим координатором, бо це права людини і права дитини, перш за все, до чого всі маємо відношення. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Велике спасибі, Олександре Марковичу, за вашу роботу і за вашу виступ.

Слово надається першому заступнику начальника Департаменту профілактики правопорушень Міністерства внутрішніх справ України Салімському Володимиру Миколайовичу – до 5 хвилин. Прошу підготуватися Ганні Юріївні Догаєвій.

САЛІМСЬКИЙ В.М. Шановний Олеже Олександровичу, шановні учасники наради! Проблема насильства в сім’ї – одна із найактуальніших і не лише в Україні. Міністерством внутрішніх справ з часу прийняття Закону України "Про попередження насильства в сім’ї" вживаються заходи щодо посилання профілактичного впливу до осіб, які скоюють насильство в сім’ї.

Що конкретно нами робиться? Це, перш за все, співпраця з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, зокрема міжнародним правозахисним жіночим центром "Ла Страда – Україна", розроблення спільних навчально-методичних та інформаційних матеріалів. Разом з колишнім Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту Програмою розвитку ООН видано посібник для дільничних інспекторів міліції "Запобігання насильства в сім’ї". Державним науково-дослідним інститутом міністерства підготовлено навчальних посібник "Право та криміногенні засади запобігання насильства в сім’ї", який також направлено до бібліотеки вищих навчальних закладів у системі МВС та впроваджено у навчальний процес.

Ми дуже широко використовуємо зарубіжних досвід, особливо тісна у нас співпраця з Міністерством внутрішніх справ і адміністрацією Польщі. Брали там декілька раз участь у цих питаннях протидії домашньому насильству. І заплановано на кінець листопада: також три наші працівники безпосередньо по протидії насильству серед дітей їдуть для того, щоб поділитися і вивчити трошки досвід  польський. Ну і в цій же країні дуже багато приділяється уваги насильству сім'ї. Досить сказати,  що там близько  260 різноманітних профілактичних програм і більше 100 стосуються проблем насильства сім'ї та захисту дітей.

За результатами  проведеного аналізу, ми  надали пропозиції до закону про попередження  насильству в сім'ї та статті  173 зі значком 2 Кодексу України  про адмінправопорушення, вчинення насильства в сім'ї та невиконання захисного припису. Ми це надали Катерині Борисівні  Левченко і  наші пропозиції, будемо гадати,  що вони будуть    враховані в законопроекті  про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення  законодавства протидії насильства в сім'ї.

Проводиться  планомірна робота щодо винесення  офіційних попереджень за вчинення  насильства в сім'ї. У цьому   році ми винесли 76 тисяч таких офіційних застережень і складено 121 тисячу  адміністративних протоколів за  вчинення насильства в сім'ї. 

Ну,  з позитиву, дійсно  можна  ще відмітити  одну цифру, що  зареєстровано за вчинення повторних адміністративних правопорушень за оцих  7 років. В два рази  менше, якраз таких порушень, було в 2004 році 3,7 тисяч, на  кінець 2010 року 1,8 тисяча, це як, можна  сказати, позитив. Однак дійсно, зазначені  заходи як уже і  всі виступаючі зазначили, проблему цю не вирішують і вона не залишається менш гострою.

У нас збільшується кількість осіб, які перебувають на профілактичному обліку. Те, що вже говорили виступаючі до мене, офіційно  ця цифра зараз  5,6 тисяч, ну звичайно, вона мабуть так як було зазначено за цими опитуваннями, більша. Ми, можливо я трошки нижче скажу,  яких ми заходів вживаємо, а в принципі, звичайно,  по кожній заяві  відповідно реагування відбувається.

Особливо  тема насильства в сім'ї відносно дітей, про це  зазначали і Юрій Олексійович, і   Олександр Маркович. Хочу лише зазначити, що в цьому році ми виявили 3,9 тисяч неблагополучних сімей, у яких до дітей вчиняється насильство. Однак, їх нараховується, знову-таки, на багато більше. Що вже відмітили переді мною виступаючі.

У нас зафіксовано, зареєстровано 26,5 тисяч неблагополучних сімей, у яких проживає понад 51 тисяча дітей. Це така статистика. Тобто, знову-таки, виявили 3,9, а зафіксовано трошки більше якраз тих сімей і дітей, де там проживають.

Існує безліч законів, програм, нормативно-правових актів, які спрямовані на подолання жорстокості та насильства відносно дітей. Водночас вона не стає менш актуальною. Дане питання, ви всі знаєте, було 27 жовтня заслухано під час Всеукраїнської наради за участю Президента Віктора Федоровича Януковича. І відповідні заходи будуть вживатися також за підсумками цієї наради.

Ну, але ще хочу зазначити, що до того, що було сказано в цьому плані, що якраз ті, які повинні опікуватися дітьми, самі здебільшого втягують їх у злочинну діяльність. У цьому році ми виявили 1,8 тисяч таких опікунів і будемо говорити так, батьків, які втягнули дітей у злочинну діяльність.

Які, на наш погляд, проблеми в системі попередження насильства в сім’ї. Низька ефективність методів впливу до осіб, які вчиняють насильство в сім’ї. Ми проаналізували і виходить так, що в 85-90 процентах випадків судами до правопорушників застосовується штраф.  Штраф, це гроші на погашення штрафу, на погашення його якраз беруться із сімейного бюджету. В той же час, такі заходи, як виправні роботи, вони застосовуються лише в 1,4 процентах, і адмінарешт – 13,9 процентів. Можливо, якраз до цих, які здійснюють насильство в сім’ї, краще було б оці заходи застосовувати, а не штрафні санкції.

Недостатня кількість спеціалізованих установ для жертв насильства, а також заклади, які проводять корекційну програму з особами, які вчиняють насильство.

Далі. Це відсутність механізму раннього виявлення насильства в сім’ї, що також було вже зазначено. Я не буду зупинятися.  Важлива дуже складова ще, що в законі не визначено коло осіб, які входять до складу сім'ї і підпадають під його дію, і законодавчо не передбачено порядок прийняття заяви про насильство від неповнолітньої особи. Знову таки я два слова скажу за досвід Польщі, який ми вивчали. Там, наприклад, у кожному воєводстві запроваджено цілодобову телефонну лінію, телефон довіри саме для дітей, мета якої допомога дітям. Незважаючи на те, що близько половини дзвінків, це можуть бути жарти чи ще щось, але користь очевидна, отримуються цікаві інформації і оперативне реагування поліції дозволяє надати допомогу дітям. Це також, мені здається, потрібно врахувати.

Що пропонується? Забезпечення на законодавчому рівні, це забезпечення раннього виявлення сімей, в яких відбувається насильство і є реальна загроза вчинення цих правопорушень та організаційного супроводу таких сімей. Створення дієвої системи, надання потерпілим від насильства та посилення захисту таких осіб, фінансування закладів соціальної реабілітації, жертв домашнього насильства, розширення кількості таких закладів. Проведення моніторингу, якості послуг, що надаються особам потерпілих від насильства в сім'ї і запровадження широкомасштабної просвітницької та роз’яснювальної роботи.

На закінчення я хочу сказати, що дійсно очевидно, що при тому рівні вчинення насильства в сім'ї і пов’язаних з цим проблемах, заходам і запобіганню цих злочинів, тобто саме їх профілактики, повинно надаватися пріоритетне значення. Оскільки вони спрямовані на усунення та нейтралізацію причин, та умов насильства в сім'ї.  П’ять місяців тому в нас створено департамент профілактики правопорушень і якраз ті два потужних, будемо так говорити, управління, це які відповідають за організацію роботи дільничних інспекторів міліції і міліції у справах дітей, увійшли в цей департамент. І ми докладемо максимум зусиль, щоб якраз оці заходи профілактичного приму і, в першу чергу, відносно насильства в сім'ї, дали реальний результат. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимир Миколайович.

Шановні колеги, є прохання таке, ви бачите, всі доповідачі в нас основні жодний не порушив регламент.  Тому надалі прошу ті, хто бере участь в обговоренні дотримуватись регламенту до п’яти хвилин, щоб всі хто хочуть мали можливість виступити. Тим більше, якщо ви самі весь час, під час виступу наголошую, що про це вже було сказано, як вже було сказано, давайте це просто випускаємо, кажіть те, що ви вважаєте важливим, про що не було сказано і що треба включити в рекомендації. Дякую за розуміння.

Слово надається заступнику начальника відділу захисту прав і свобод дітей Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України Ганна Юріївна Дагаєва. Підготуватися Мар'яні Євсюковій. Прошу.  

ДАГАЄВА Г.Ю. Шановні учасники слухань! Захист дітей від насильства в сім’ї визначено одним із пріоритетних напрямів діяльності органів прокуратури відповідно до галузевого наказу від 21.06.2011 року про особливості правозахисної діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей.

Можу сказати, що вчинення насильства щодо дітей залишається серйозною проблемою, вони страждають не лише потерпаючи від насильства до себе, а і спостерігаючи за насильством у своїй родині, що призводить до психологічної травми дитини, перенесення цього негативного досвіду на власне життя.

Впродовж 2011 року від насильства в сім’ї постраждало 200 дітей. Найбільше зазнають насильства діти, які проживають в неблагополучних та прийомних сім'ях, перебувають під опікою, або піклуванням. Прокурорські перевірки засвідчили, що причиною такого становища дітей повною мірою є неузгодженість дій органів і служб на які законом покладено повноваження щодо захисту дітей, попередження серед них злочинності та бездоглядності.

Слід зауважити, що служба у справах дітей недостатньо координують зусилля місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій у вирішенні нагальних потреб дітей.

Контроль за умовами утримання дітей у неблагополучних сім'ях, прийомних батьків, опікунів майже відсутній. Відвідування дітей, які проживають у таких родинах обмежується формальним складанням актів обстеження. Не сприяє покращенню обстановки у таких родинах неналежна  робота центрів соціальних служб. Соціальний супровід зведено до надання благодійної або грошової допомоги. Не здійснюються заходи щодо працевлаштування батьків, зміни відношення до виховання дітей. Це призводить до суттєвих порушень прав дітей, а нерідко до тяжких наслідків.

Зокрема, перевірка за фактом вбивства 2 дітей батьками-алкоголіками у Чернігівській області засвідчила, що неблагополучна сім'я 4 роки перебувала на обліку Носівської служби у справах дітей та під соціальним супроводом Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Систематично проводились обстеження умов проживання дітей, упродовж тільки 2011 року центром здійснено 7 інспектувань сім'ї. В актах неодноразово зазначалось про незадовільне утримання дітей, зловживання батьками алкогольними напоями, перебування у помешканні у нетверезому стані сторонніх осіб. За ініціативною служби у справах дітей мати малолітніх притягалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов’язків. Проте, питання про вилучення дітей з несприятливого оточення, позбавлення батьків батьківських прав не ініціювалося. Як наслідок, діти тривалий час перебували у небезпеці, що і в результаті і призвело до трагедії. Стосовно батьків за вбивство дітей порушено кримінальну справу. Прокурором району за фактом недбалості службових осіб служби у справах дітей порушено кримінальну справу за статтею 267 Кримінального кодексу України.

На жаль, такі факти є непоодинокі. Всі знають і факт у Житомирській області, що мав місце навесні цього року. Упродовж року прокурорами порушено 700 кримінальних справ стосовно батьків, які, дійсно, не виконували батьківські обов’язки, що призвело до тяжких наслідків. Мають факти примушування дітей до зайняття жебрацтвом, протиправного використання їх праці. Упродовж року зареєстровано 50 злочинів щодо використання малолітніх у жебрацтві, найбільше у Донецькій, Закарпатській, Харківській областях та у місті Києві.

В Івано-Франківській області неблагополучна мати продала свого 2-річного сина за грошову винагороду в сумі 2 тисячі гривень для подальшого використання у жебракуванні. За цим фактом  20 вересня 2011 року порушено кримінальну справу, триває досудове слідство, дитину поміщено до притулку. За   подібними фактами  порушувались  кримінальні справи багатьма  прокурорам На жаль, кримінальною міліцією у справах дітей також не повною мірою виконуються обов'язки щодо попередження насильства в сім'ї.  Працівники міліції не завжди володіють достовірною інформацією про умови життя і виховання неповнолітніх, які перебувають на обліку. Як наслідок, ….благополучні сім'ї виявляються невчасно, на облік не ставляться,  заходи до попередження негативного впливу батьків на поведінку дітей не вживаються. Роз'яснювальна робота у сім'ях, де вчиняються насильства або  існує реальна загроза його вчинення, не  проводиться, натомість складаються численні протоколи про адміністративні  правопорушення, передбачені статтею 173 зі значком два Кодексу України про  адмінправопорушення.

Так згідно статистичних даних у 2011 році  підрозділами  кримінальної міліції  у справах дітей 2 тисячам 300 особам  винесено  офіційні попередження про неприпустимість  вчинення насильства у сім'ї, що є однією із підстав для постановки цих осіб на облік. Натомість на обліку у підрозділах  кримінальної міліції перебуває лише 706 осіб, тобто майже у 3 рази  менше, ніж було притягнуто таких осіб до адмінвідповідальності.

Зокрема, працівниками ……….РУ МВС  України у Миколаївській області не винесено жодного захисного припису  щодо чоловіка схильного до насильства у сім'ї. Як насідок, лише впродовж року він вчинив  три насильницькі злочини стосовно  своїх малолітніх дітей. За результатами розгляду подання прокурора району до дисциплінарної відповідальності  притягнуто три посадові  особи органів міліції. На аналогічні порушення  реагували прокурори в усіх регіонах.

Органами та установами освіти не налагоджено виховну роботу  в учбових закладах. Педагогічними працівниками  не у повному обсязі виконується…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вибачення.   Ганно Юріївно, ви перебираєте. Давайте ще хвилину. Сумуйте все, ви наводите приклади, вони, в принципі,  аналогічні.  Дякую.

ДАГАЄВА Г.Ю. … хоч  соціальний патронаж не діє. Так останнім  часом  всім відомий випадок, коли  Люб……ським  районним судом Волинської області засуджено учня 10 класу, який в приміщенні школи  умисно здійснив 6 пострілів у напрямку однолітків. Тобто  навіть в закладах освіти діти не застраховані від насильства щодо них. Хочу сказати,  що останнім часом всіх шокують повідомлення про в чинення   самогубства  дітей.  За інформацією Міністерства внутрішніх справ  України цього року дітьми   скоєно  359 самогубств та спроб їх вчинення.  Переважна більшість потерпілих, це   учні, або студенти. Такому становищу сприяє  також не повною мірою виконання Закону України "Про освіту"  педагогічними працівниками щодо збереження і  зміцнення  психічного здоров'я  дітей. Ці всі приклади були висвітлені в засобах масової інформації. І   по Донецькій області, коли хлопчик  прийшов зі школи і покінчив життя самогубством лише за те, що отримав погану оцінку. 

Усього на захист  прав і свобод дітей прокурорами упродовж цього року  порушено 48 кримінальних, саме щодо попередження насильства  в сім'ї, 48 кримінальних справ, внесено біля  500 документів  прокурорського реагування,  за наслідками  розгляду яких притягнуто до відповідальності 450 службових осіб. Робота на цьому напрямі триває і хочу все ж таки зосередити увагу усіх  відповідних органів і служб про необхідність  виконання закону вже існуючого.  Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, Ганно Юріївно. Дійсно, поки немає нової редакції, поки    немає змін, ключовий момент, це виконання того, що є. Правильно,  на сьогоднішній день? До цього закону, про який ми говоримо.

Шановні учасники слухань, зараз ми, я хочу запропонувати такий   невеликий блок. Блок, який буде стосуватися очевидно захисту та допомоги  жертвам насильства в сім'ї і в цей блок ми  включимо два повідомлення, або  два невеликих виступи: з одного боку, директору юридичного  департаменту "Ла Страда – Україна"  Маріанні Євсюковій, зараз вам надається слово. А після цього потерпілій від насильства в сім'ї Наталії Мазур. Я думаю, що це буде логічно якраз в контексті того, що казала представник Генеральної прокуратури. Дякую.

Маріанна Євсюкова, вам слово.

ЄВСЮКОВА М. Дуже дякую, Олегу Олександровичу. Я буду дуже коротко в своєму виступі для того, щоб Наталя могла надати більш детальну інформацію та досвід, який вона має на сьогодні через переживання насильства в сім’ї.

Але хочу розпочати свій виступ з вироку суду, який був знайдений в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в якому описано, що обвинувачений, починаючи з 2005 року, перебуваючи у шлюбі з жінкою, з якою у них є двоє неповнолітніх дітей, за власним місцем проживання, періодично перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, на ґрунті різних побутових причин вчиняв зі своєю дружиною сімейні суперечки, під час яких жорстоко поводився з нею, під час яких систематично ображав цю жінку, принижував її честь та гідність, вчиняв тілесні ушкодження. І така ситуація продовжувалася до 2008 року. І останній інцидент мав місце 9 червня 2008 року, коли чоловік почав вчиняти подібні дії знову ж таки на очах двох неповнолітніх дітей, які були у цій сім’ї. І під час цього факту насильства він спричинив тілесні ушкодження, які виразилися у нанесенні їй ударів руками і ногами по різних частинах тіла, а також бив її головою об бетонну підлогу, внаслідок чого вибив їй передні верхні зуби. Крім того, при цьому чоловік спричинив своїми словесними пропозиціями вчинення самогубства, що жінка і намагалася зробити. На щастя, її самогубство не скінчилося летальним виходом, і вона вижила. Але, звичайно, здобула дуже тяжкі наслідки, дуже тяжкі ушкодження під час цього інциденту.

Особу притягали до обвинувачення. Він відразу був звинувачений по трьох статтях, тобто це були і тілесні легкі… вибачте, легкі тілесні ушкодження і середньої тяжкості. А також це було обвинувачення у спричиненні самогубства. Однак, оскільки це дії були вчинені у 2008 році і раніше, до набуття чинності Закону України "Про амністію", цю особу було амністовано. Тобто ця особа, яка фактично довгий час чинила насильство над своєю родиною, не тільки над жінкою, яку він принижував, яку він бив, але і також над дітьми, які весь час спостерігали факти жорстокого поводження зі своєю матір'ю, які були фактично жертвами психологічного насильства, але наявність цих двох дітей дала можливість звільнити цю особу від кримінальної відповідальності.

Що це означає? Це означає, що ця особа повернулася до своє родини в цьому разі ми перевіряли, суд не виніс окремої ухвали про те, що ця особа має бути поставлена на соціальний супровід і що до цієї особи мають бути вжиті спеціальні заходи реагування. Чим ця історія закінчилася, на жаль, в нас немає можливості отримати таку інформацію, тому що знову ж таки це рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень, але такий випадок, він непоодинокий. І це свідчить про низьку ефективність системи надання допомоги жертвам насильства в сім'ї та забезпечення їх безпеки. І, на жаль, ані Кримінальний кодекс України, ані Кодекс України про адміністративні правопорушення не здатен ефективно захистити жертв насильства в сім'ї через притягнення винних осіб до відповідальності.

На моє особисте переконання, я думаю, що колеги мене підтримають у цьому, ті штрафні санкції, які на сьогоднішній день ми маємо, а зокрема штраф, так, він, ну, всі вже визнали, що він є малоефективним, але давайте покладемо чесно руку на серце і скажемо, що, звичайно, державі не вигідна забирати ці штрафи з Кодексу України про адміністративні правопорушення, тому що це постійне поповнення державного бюджету України.

Але ми повинні розуміти, що в України як в правової демократичної держави є позитивні зобов'язання щодо забезпечення прав людини, які зазначені в Європейській конвенції про права людини, і Україна, не надаючи ефективної допомоги жертвам насильства в сім'ї, не притягаючи до відповідальності осіб, які вчиняють насильство в сім'ї, фактично не виконує своїх позитивних зобов'язань по забезпеченню права особи на життя, по забезпеченню права особи бути вільним від жорстокого поводження і нелюдського поводження, не забезпечуючи право особи на повагу до особистого та сімейного життя. Я можу перелічувати і далі. Про це свідчить, в принципі, практика Європейського суду з прав людини, яку  на сьогоднішній момент ми маємо, до сьогодні вже є вісім рішень Європейського Суду з прав людини по справах не бездіяльності держави, неефективної системи надання допомоги особам, які страждають від насильства в сім'ї. Ви знаєте, Україна може стати наступною, тим більше вже направлено відповідну заяву до Європейського Суду. Я дуже сподіваюсь, що наша держава зможе змінити своє законодавство і побудувати систему надання допомоги таким чином, щоб забезпечити основоположні права людини. Я хочу нагадати, що стаття 3 європейської конвенції, право бути вільним від жорсткого і нелюдського поводження є абсолютним правом людини, що не може бути обмежено за будь-яких обставин, за обставин надзвичайної ситуації, воєнних дій і таке інше. Тому мені здається це є суттєвим фактором в тому, щоб Україна все ж таки створила ефективну систему, тим більше це питання на разі є актуальним під час адміністративної реформи, яка відбувається.

Я на цьому зупиняюсь, передаю слово Наталії, яка може поділитися власним досвідом.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Мар'яна. Я хотів би сказати, що сьогодні перший заступник, нагадати, міністра соціальної політики, якраз казав, що достатньо об'ємний документ такого характеру законодавчого готується, це в контексті того, що ви кажете.

Наталія Мазур, потерпіла від насильства в сім'ї, а далі – Володимира Козлова прошу підготуватися.

МАЗУР Н. Спасибо. Добрый день всем присутствующим, я сегодня пришла, чтобы через призму своей истории рассказать вам о том, как на самом деле не работает закон в нашей стране по предотвращению насилия в семье, который теоретически, я думаю, создан людьми. Я допускаю эту мысль, которые даже в жизни не знают и не видели что такое насилие. Я постараюсь быть краткой.

Я в таком физическом насилии прожила 9 лет, пять лет в браке и четыре года после развода, развод на самом деле ничего не решает. Кульминацией всему стал случай, который произошел в конце 2009 года. Мой бывший супруг вскрыл себе вены, написал в предсмертной записке моему ребенку, которому сейчас, на сегодняшний момент, 9,5 лет и пытался меня убить из пистолета. Я вызвала милицию, приехал наряд милиции, пришел участковый и мне сказали, если бы был ваш труп мы бы разбирались, поскольку вашего трупа нет разбираться никто не будет. После того, как я решила написать заявление в милицию, участковый  мне сказал:  что поверьте мне, что вся проверка обернется против вас, поскольку есть еще такая статья доведения до  суицида, и в первой проверке мне было отказано.

Более того, насилия в моей семье началось, извините, пожалуйста, я хотела сказать о том, что когда вот в 2009 году произошел этот случай, я просила еще, писала заявление в милицию, в прокуратуру с просьбой возбудить уголовное дело по 129 статье части первой Криминального кодекса Украины. Угроза убийства. И мне сказали, что практики возбуждения уголовных дел подобного рода в нашей стране нет. Их не возбуждают. То есть никто мне в этом случае не помог.

Отдельно хочу сказать про  органы опеки и попечительства. Я всегда верила в то, что они защищают права и интересы ребенка. На деле оказалось, что им не просто все равно, а они защищают свой, я не исключаю, что в полнее материальный интерес. Вместо того чтобы оградить ребенка от  систематического  насилия, они пытаются его вернуть обратно же в эту же среду.

Я думаю вам не надо объяснять, что насилие порождает насилие. Вы только вдумайтесь в то, что после того, что мой сын регулярно видел, что происходило на  его глазах, что отец избивал и унижал его мать – то есть меня, да органы, представители органов опеки и попечительства мне говорят о том, что вы должны объяснить своему ребенку, что папа хороший. То есть они хотят его вернуть обратно в ту же среду, и они боятся того, что папа может начать  писать: Карпачевой, в прокуратуру. Они боятся, что они могут каким-то образом нарушить его права, а не права ребенка.  Получается, что я должна своему сыну – будущему мужчине, объяснить, что насилие – это норма жизни. Да? Получается, что так.  Я думаю, что статистику вы уже оглашали по детям, выросшим в семье, в которых было насилие, я думаю, вы все знаете.        

После того вопиющего случая насилия, о котором я вам писала, я разорвала, как говорят психологи "круг насилия" и подала иск в суд на лишение своего бывшего супруга родительских прав в отношении нашего сына. Представители органов опеки и прокуратуры являются в суд, в крайнем случае, один раз, в дальнейшем они присылают по факсу ходатайство о том, чтобы рассматривать дело без их присутствия в интересах ребенка и суд опять-таки рассматривает дело, учитывая свой единоличный, я думаю, все понимают, о чем сейчас я говорю, интерес.

Я могу констатировать на сегодняшний момент, что судами  жестокое обращение с ребенком, психологическое насилие над ребенком не рассматривается как жестокое обращение с ребенком, хотя я думаю, что это является жестоким обращением с  ребенком. Я думаю, что надо в законодательство вносить какие-то изменения и разъяснения для судов, что это  также является жестоким обращение с ребенком. Несмотря ни на что столкнувшись со стеной непонимания и невосприятия проблемы насилия в семье со стороны государства, я продолжала искать выход из создавшейся ситуации. Случайно я увидела наружную рекламу посвященную борьбе  с семейным насилием, там был адрес веб-сайта, я была просто за рулем, моя сестра написала имейл на этот адрес, теперь пожалуйста послушайте и вдумайтесь в то, что я  дальше скажу.

Ровно через час из Соединенных Штатов Америки перезвонил президент этой организации название, которой я сейчас, к сожалению, не помню, потому что это все как оказалось в Соединенных Штатах Америки и сказал, что я очень сожалею  о том, что такое происходит в вашей семье. И сказал, что на Украине этим занимается "Ла Страда – Украина" и дал координаты и  так я смогла обратиться в "Ла Страду", какая нулевая терпимость к насилию во всем мире. В нашей же стране за девять лет никто не поинтересовался ни моей судьбой, ни судьбой моего ребенка, я все это время обращалась и   в органы милиции и снимала побои, и до того времени пока не поняла, что это все бесполезно, это ни к чему не приводит.

На Украине не проводятся никакие, я хочу подчеркнуть, никакие  превентивные меры,  по борьбе с домашним насилием со стороны именно государства. Когда я обратилась в "Ла Страду"  сотрудники "Ла Страды"  полностью оказали мне психологическую и юридическую помощь. И меня удивило еще больше, что государство, которое должно защищать права и интересы своих детей не откликнулось на мою проблему, в то время когда "Ла Страда" не задумываясь протянула руку помощи.

Вы представляете себе, что я будучи образованным человеком, до 2010 года не знала о том, что существует этот закон, и я не знала о существовании этих организаций, не потому что я их не хотела найти, я просто даже не могла подозревать об  их существовании, что тогда говорить о женщинах, которые в глубинках десятилетиями терпят насилие и им никто даже не рассказывает об этом законе, о его каком-то применении, и о таких общественных организациях, а  общество делает все для того, чтобы скрыть факт насилия как такового.

Я считаю, что на сегодняшний момент недостаточно информации об организациях, которые могут помочь. А в момент насилия, когда ты выбегаешь на улицу весь в крови, ты знаешь только телефон 102. А на том конце провода такие же безучастные люди. Я хочу верить в то, что материнская любовь, участие и общечеловеческие ценности смогут противостоять системе потокательства насилию, безразличию не просто к людям, а и к будущему поколению.

Ещё раз хочу большое спасибо сказать всем, без исключения, сотрудникам "Ла Страда – Украина", которые мне постоянно помогают, оказывают поддержку в неприятии и законодательному противостоянию насилию.

Я хочу вам процитировать фразу из Талмуда, которую, я думаю, что вы все знаете: "Тот, кто спас одну человеческую жизнь, спас всё человечество". На сегодняшний момент я только уверена в одном. Что ни с помощью государства, а с помощью таких организаций, как "Ла Страда – Украина"  можно спасти не одну человеческую жизнь. Очень хочется, поверьте мне, видеть ведущую роль в данном процессе именно со стороны государства. Спасибо.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибо, Наталья. Спасибо за ваше выступление.

Я вже оголосив, що наступним буде виступати Володимир Козлов, сопредставник Вінницької міської громадської організації "Чоловіки проти насильства". І хочу оголосити весь блок. Записалося ще чотири виступи. Очевидно, ми можемо після цих чотирьох виступів вже продовжити в неформальній атмосфері спілкування. Я думаю, є один одному про що розказати, розповісти.

Але я хочу сказати, хто це буде виступати. Це буде Олена Суслова, координатор з гендерних питань Програми сприяння парламенту. Це буде Наталія Грищенко, директор Центру у справах сім’ї та жінок Деснянського району Києва. Подивимося регіональну організацію, місцеву. І Наталія Сухорукова, головний спеціаліст Управління у справах сім’ї та молоді Харківської облдержадміністрації. Таким чином, ми подивимося, як ця проблема вирішується. Чи як її прагнуть вирішити на різному рівні.

Зараз Володимир Козлов. Але я дуже прошу вкладатися в регламент. Прошу.

КОЗЛОВ В. Доброго дня, шановні колеги! Я вітаю присутніх і вітаю авторів моніторингового дослідження з тим, що виконана дуже потрібна, цікава і якісна робота. Дуже приємно бачити такий серйозний підхід до проблеми. Також хочу подякувати Програмі розвитку ООН  в Україні і Міністерству внутрішніх справ за можливість попрацювати з дільничними інспекторами міліції у напрямку   просвіти і визначення шляхів подолання  сімейного насильства.

На протязі року ми мали можливість проводити такі семінари. Ну я проводив у  Вінницькій, Кіровоградській області, і у мене на семінарах  побувало більше тисячі дільничних  інспекторів міліції.

От я хочу запропонувати ті думки, які ми обговорювали і проблеми, які вийшли на перший план. Я хочу їх висвітлити в плані того, чого я не побачив в цьому моніторинговому дослідженні.

Всі наші семінари виливалися в кінці-кінців в два питання: перше – що має робити дільничний інспектор міліції, і друге – як проводити кризові програми.

Перше. Відносно дільничного інспектора. Можу сказати, що за цей рік моє ставлення до дільничних змінилося. Це небайдужі. Дуже хороші люди, які щиро намагаються щось зробити, але закон побудований таким чином, що їх  б`ють по руках за найменші ефективні дії.

В чому проблема? В тому, що в нашому законі не розставлені акценти: хто чим має займатися. Ми традиційно вважаємо і керівники наших міністерств,  що міліція відповідальна за існування сімейного насильства. Це не так. Тому що це комплексна проблема, міліція не може її подолати. Міліція може виявити  злочин і припинити його в момент сконання. То давайте на цьому зосередимося. І чим більше буде виявлятися таких випадків, чим гіршою буде статистика, тим краще. Ми повинні казати: "дякуємо, хлопці, що ви користуєтесь довірою населення, що до вас звертаються; це означає, що ми бачимо, з ким  нам треба працювати".

На жаль, дільничні змушені звітувати так, як це у нас в України завжди. Тобто якщо статистика гірша, значить вони винні в тому, що існує сімейне насильство, вони погано працюють. Треба змінити цей підхід, він є застарілим.

Друге. дільничний інспектор міліції не  має ефективних інструментів припинення насильства. Затриманням  кривдника на три години не можем налякати нікого.

Дільничний ходить кожного дня до цієї людини і лякає, оце і все, він перетворюється на таке "діжурне пугало",  вибачте. Хто буде поважати таку міліцію,  такий закон, такий суд, прокуратуру і таке суспільство? Це ми з вами їх поважаємо, а керівник, ні, він нікого не боїться, тому  що він є безкарним, штраф в51гривню платить його побита дружина. От уявіть собі,  що до вас  кожен день приходить чоловік, який дужий за вас в два рази, б'є вас, а ви  за це платите  штраф в  51 гривню і це роками. Кому це сподобається, яка буде довіра  до такої влади? Ніякої.

Ну  і друге  питання, а що ж потім  з цими кривдниками робити? Тут хотілося б звернути увагу, а хто ці люди.  Більшою часиною, це хронічні алкоголіки,  які таким чином розслабляються  і дома відпочивають. І це проблема, що з цими алкоголіками робити?  ЛТП не існує, примусового лікування не існує. І тут    велика надія на захисний припис, який міг би створити для них  проблеми тобто коли цьому алкоголіку потім немає де  "погуляти" з  кулаками. Він не може прийти додому, не може виспатись    і відпочити, ми ж ламаємо  йому всю концепцію легкого життя.

І хотілося б, щоб були реалізовані ті побажання,  які є в моніторинговому  дослідженні щодо підвищення ефективності цього  захисного припису,  щоб він нарешті  запрацював. Тому що це був би дійсно такий інструмент, який би показав  керівнику:   ми  тебе не залишимо так як є, ти не зможеш  далі продовжувати свою діяльність.

І далі, останнє,   це кризові програми. От коли читаєш все, що стосується кризових програм, бачиш наслідки великої держави, яка називається СРСР тобто  така гігантоманія. Кризовий цент от за тим, що написано,  це знаєте, така велика будівля з колонами, де працює  великий колектив і "перековує" поганих  людей на хороших.  У держави сьогодні немає ресурсів  для створення таких структур в тій кількості, яка потрібна.

 А на що  ж у нас є ресурси?  У нас  є ресурси на проведення  ……… програм, на роботу з жертвами, але ми не можемо все це  з'єднати в одному  місці. Мабуть і не треба,  давайте використовувати те, що ми маємо. Наша громадська організація 10 років працює з чоловіками, серед яких багато кривдників. Це що кризовий центр? Ні. Але це можна назвати корекційною програмою. І що ми для цього використовуємо – кімнату і двох тренерів, один психолог, один тренер із соціальної адаптації, все. Це що коштує так дорого? Ні. Але така концепція, на жаль, не вкладається в наш Закон "Про попередження сімейного насильства".

Я думаю, що слід передбачити можливість залучення організацій громадських, соціальних служб і створення на їх базі ось таки незалежних, не скажемо, кризових центрів, але кризових програм. При чому, хотілося б, щоб було дозволено виконання частини функцій одним таким кризовим маленьким центром. Тобто якщо наша організація працює з чоловіками-кривдниками, а партнерська організація жіноча з жертвами, а сусідня громадська організація з дітьми, то разом ми виконуємо функції великого кризового центра, але ми робимо маленькі часточки. От хотілося б, щоб в законі було дозволено працювати саме в такому форматі, і я бачу, що це є можливість не вимагати від великих коштів, а отримати результат. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, дякую. Велике спасибі, пане Володимир, за абсолютно конкретні пропозиції. Все це фіксується, і очевидно, коли буде поданий Кабміном як суб'єктом законодавчої ініціативи Закон про внесення змін до цього закону, я думаю, що нам треба самим буде включати от такі речі, про які зараз пан Володимир казав. Да, просто таким імперативним порядком включати, дякую за конкретику.

Олена Суслова, координатор з гендерних питань Програми сприяння парламенту, голова правління інформаційно-консультативного жіночого центру. Наступна – Наталія Грищенко. Прошу.

СУСЛОВА О. Шановні народні депутати! Шановне товариство! Шановні колежанки і колеги! Насправді наша сьогоднішня зустріч говорить нам, що за 10 років зроблено багато. Це підтверджує і зроблений моніторинг і сьогоднішні виступи. А негативні приклади лише підтверджують, що кроки зроблені. Сьогодні ми стоїмо на такому роздоріжжі, і мені здається дуже символічним те, що і 10 років дії закону, і моніторинг, і підписання Україною європейської конвенції, вони збіглися в часі. Напевно, це дає підстави нам думати про те, а що ж ми робили не так і що треба робити так?

Я хотіла би зупинитися на  системному підході до цієї проблеми. І в ході проведення моніторингу, і в ході всіх десяти років, коли ми працювали, було видно, що навіть, позитивні кроки, які робляться, часом наштовхуються на дуже негативні, або нульові наслідки. Чому? Ну, напевно, тому, що нам треба з вами згадати принцип "паретто", коли 80 відсотків зусиль дають 20 відсотків результатів, а 20 відсотків зусиль дають 80 відсотків результатів. Мені здається, що десять років це і були ці 80 відсотків наших зусиль і сьогодні нам варто переглянути це питання. Що робити? Ну, перш за все, мені здається, нам треба дуже добре прочитати Європейську конвенцію, прочитавши зробити наступний крок, порівняти, що у нас робиться, або зроблено, або принаймні зроблені якісь перші ініціативи і кроки, чого у нас немає в принципі і що з цього важливе, а далі – визначити пріоритети.

І ось тут я хотіла би запропонувати в якості рекомендацій  сьогоднішніх слухань пропозицію щодо комплексного підходу. А цей комплексний підхід інституційно може здійснитися двома способами: перше, це створення тимчасової спеціальної комісії в надрах Верховної Ради України, і це дозволяє її Регламент, з питань комплексного трансформування законодавства з рівних праві можливостей жінок і чоловіків. Подібна практика існує, вона існує в Литві, де саме Комітет з питань прав людини, який відповідає за питання гендерної рівності і протидії насильству в сім'ї, створили подібну комісію. Мені здається, що ми цілком могли б розглянути таку ініціативу і за рік, що залишився до завершення цього скликання, є ще достатньо часу для того, щоб ми зробили ці комплексні кроки.

Якщо такого не буде, інша пропозиція може стосуватися створення подібної спеціальної тимчасової групи виконавчою владою, тому що всі недоліки, про які сьогодні говорили, як в теорії, так і в практиці, вони дуже часто стосуються саме того, що різні ланки по-різному ставляться до цього закону. І якщо дехто на консиліумі не знає про існування або зміни в законі зовсім, на відміну від інших інституцій осіб-експертів, які дуже добре залучені в проблему, виникає той дисбаланс, наслідки якого ми з вами пожинаємо. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Олено. Ми от тут оперативно з Оленою Федорівною подумали з приводу створення тимчасової спеціальної комісії. Треба тут подумати, я не переконаний, що кращий варіант. Знаєте, спеціальна комісія тимчасова створюється з питань прийняття Конституції. От зараз є Тимчасова спеціальна комісія з  питань виборчого законодавства. Питання, які піднімаються, вони насправді достатньо конкретні і достатньо зрозумілі. Я не думаю, що треба розсіювати відповідальність, а відповідно диверсифікувати відповідальність щодо такого важливого питання. Навпаки, ну, це моя точка зору, я  на правах ведучого або головуючого висловлюю її, навпаки треба сконцентрувати все сфокусувати, розумієте, для того, щоб  не було можливості перекладати.

Отак, як було, наш комітет опікується багатьма питаннями, в тому числі і еміграційною політикою, щоб не було так, коли еміграційною політикою займається 8-10 відомств, а політик немає, розумієте. От ми намагалися, щоб була створена, і вона створена зараз єдина державна еміграційна служба, яка фокусує, концентрує, акумулює всі проблеми в одному місці. Але це не є заперечення, пані Олено, вашій пропозиції, очевидно, це вже є певні елементи дискусії.

Наступний виступ – Наталія Грищенко, директор Центру у справах сім'ї та жінок Деснянського району міста Києва. Наступна буде виступати – Наталія Сухорукова. Дякую за дотримання регламенту.

ГРИЩЕНКО Н.  Шановні учасники та учасниці круглого столу, наш центр був заснований у 2003 році з основною ідеєю - надання допомоги жінкам, жертвам насильства перервати насильницькі стосунки.  Наш центр є державною бюджетною установою, підпорядкований Деснянській адміністрації і фінансується з бюджету району, в тому числі.

Центр працює на підставі основного закону, як ви вже зрозуміли – це попередження насильства в сім'ї. Стосовно структури центру. У центрі діють три відділи – це психологічний відділ, юридичний відділ, соціально-педагогічної роботи, а також при центрі є притулок для осіб, які постраждали від насильства у сім'ї. Центр надає допомогу усім, хто звернувся, незалежно від віку. У нашому центрів працюють 22 фахівці – це юристи, психологи, лікар, соціальний педагог, соціальні працівники і журналіст.

Щодо стратегії нашої діяльності, то ми вбачаємо,  насамперед, це пряме реагування щодо вчинення насильства, а саме реабілітація жертв насильства і крекція поведінки осіб, які звершують насильство. Це зміна цінностей та норм поведінки, властива членам суспільства на прикладах превентивних наших програм і співпраці з соціальними установами району.

І насамкінець, це впровадження і виконання законодавства, оперативна розробка і ефективне впровадження навчальних і реабілітаційних районних програм.

Трошки статистики. Тільки за вісім років нашої діяльності нами було надано  допомогу більше семи тисячам осіб, з них 37 відсотки – це жертви домашнього насильства. Зверніть увагу, тільки у цьому році за 9 місяців юристами проконсультовано 552 особи, з них 144 – зразу це жертви насильства, а психологи надали більше 600 консультацій і зразу ідентифікували як  257 випадків насильства.

На сьогоднішній день у нашому центрі діють більше семи програм, але основні з них – це самореалізація, шляхи до успіху, це  реабілітаційна програма,  профілактична програма підготовки молоді до сімейного життя і корекційна програма для осіб, які вчинили насильство у сім'ї.

Зараз по одному слову про кожну з цих програм. Програма самореалізації, як ви бачите, це програма для жертв домашнього насильства через психотерапевтичну роботу із цими жертвами із застосуванням новітніх методик, навчання їх манікюрній справі, комп'ютерній графіці, як ми розуміємо, що домашнє насильство, витоків домашнього насильства є економічна залежності. Тому в нашому комплексному підході також жінок виводимо на інший рівень розвитку їх економічних властивостей. Зараз така програма, як підготовка молоді до сімейного життя, була нами розроблена на замовлення Управління освіти і саме з метою  профілактики попередження насильницьких дій у підлітковому віці.

Стосовно корекційної програми. Хочу сказати, що наш центр є першопрохідцем у впровадженні корекційної програми в Україні. Так, у 2009 році за наказом Міністерством сім’ї, молоді на нашій базі проходила апробація саме першої програми для осіб, які скоюють насильство в сім’ї, і подальшому за нашої участі була також розроблена низка методичних рекомендацій, які і виразилися в роботу… Будь ласка, далі слайд. В роботу таку, як проведення 12 тренінгів для регіонів країни на базі нашого центру. Це були два дводенні тренінги. Дуже великий ефекти від цієї програми по Україні  спричинив проведення саме на нашій базі, тому що у нас уже був досвід роботи.

Ми зараз уже три роки впроваджуємо програму корекційну. До неї були залучені спеціалісти громадських організацій, правоохоронці, фахівці. Була створена так звана мультидисциплінарна команда. Ось, будь ласка, такі статистичні невеличкі дані по цій програмі по нашому району.

Також хочу сказати, що проведення корекційної програми було б неможливо без підтримки правоохоронців, з якими ми тісно співпрацюємо, багато років проводимо навчання, семінари, тренінги, круглі столи, і в цьому вбачаємо як основних наших партнерів саме правоохоронців. Як я уже зазначила, що структурний підрозділ це є притулок для  тимчасового перебування жінок, які постраждали від насильства в сім'ї, за період діяльності, більше 90 жінок отримали допомогу і захист з дітьми. Саме в нашому притулку вони можуть отримати системну допомогу, захист, підтримку, супровід у суді, психологічні консультації.

І насамкінець хочу подякувати усім організаціям, окремим особам, усім дотичним до нашої діяльності, подякувати за підтримку, довіру, допомогу і сподіваємось, що в подальшому тільки разом, спільними зусиллями ми зробимо світ кращим від насильства. Дуже дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Наталія. А щодо запитань, то вам їх зможуть поставити під час кофе-брейка.

Слово надається Наталії Сухоруковій, головному спеціалісту Управління у справах сім'ї та молоді Харківської обласної державної адміністрації і завершує сьогодні наше обговорення Павлиш Світлана Олегівна. На цьому ми обговорення завершуємо, але у вас буде можливість спілкуватися скільки ви ще захочете.

СУХОРУКОВА Н. Шановні учасники та учасниці слухань, тут вже згадувалось, що наші харків’яни стояли у витоків роботи з попередженням насильства в сім'ї, ми всі ці роки намагаємось тримати цю високу планку і цей високий рівень. У нас вже декілька років, десь з 2006 року в Харківській області на обласному рівні створено відповідний механізм цієї роботи, я підкреслюю не формальний механізм, а дійсно працюючий механізм, тому що нам пощастило, що хоча і мінялись, скажімо, люди у всіх структурах дотичних, але до нас якось попадали люди, дійсно, професіонали своєї справи.

Ми працюємо звісно по всіх напрямках, намагаємось працювати, які включає в себе ця робота. Але я хочу тут зупинитися саме на профілактичній роботі, бо для того щоб у нас було менше жертв і кривдників, з якими нам дуже важко працювати, тому що в Харківській області у нас відсутній, на жаль, кризовий центр або центри соціальної психологічної допомоги, які створювались протягом минулих років завдяки субвенціям з державного бюджету. У нас були створені інші соціальні об’єкти, як їх називають. Тому профілактична робота в нас на першому плані.

Бачачи вже декілька років, що штатна чисельність наша не збільшується ні на обласному, на жаль, рівні, ні, тим більше, на місцевому рівні, ми почали будувати мережі. Наша область не мала, в нас 42 адміністративних одиниці. І покрити, скажімо так, всю цю роботу своїми силами неможливо. Ми почали будувати мережі гендерних центрів і через оці гендерні центри працювати в тому числі щодо попередження, будувати роботу щодо попередження насильства в сім'ї. На сьогодні в нас у 15 районах та містах обласного значення створені такі центри, і ця робота триває, через які проводиться ця робота на місцях, бо і випадки вчинюються насильства на місцях, скажімо, не в обласному центрі як такому. І робота повинна намагатися якомога більше прийти до цієї жертви або до роботи з цим кривдником.

І зараз вже декілька місяців ми працюємо над створенням знову ж таки в тому числі для і роботи з попередження насильства, це центри гендерної освіти у вищих навчальних закладах. Ви знаєте, що Харків – це студентська столиця, в нас 33 вузи тільки ІІІ, ІV рівня акредитації. Ви уявляєте собі, скільки це молодих людей, який потенціал, це або ті, що створили вже молоді сім'ї, або ті, що створять ці сім'ї завтра. І для того, щоби в них не було тих випадків насильства, ми почали будувати ці мережі. На сьогодні де-факто такі центри створені у 10 наших провідних вищих навчальних закладах, де-юре практично зараз ця підготовка вийшла на якби фінішну пряму, це тільки ми чекаємо наказів ректорів, це формальне завершення. І сподіваємось, що цей потенціал, ці молоді люди, в якої, як ми кажемо, цю модель ненасильницької поведінки ми повинні формувати у першу чергу. Бо, чесно кажучи,  людей більш  поважного віку ми може і не зможемо  перебудувати, їх  психологічні якісь основи. Ми сподіваємося, що це дуже така  перспективна і важна робота. І сподіваємось, що  всі ці рекомендації, які тут проговорені, я    підписуюсь під буквально кожною з них, будуть реалізовані. Тому що оце все, чого зараз немає, нам дуже заважає працювати  на місцях. Повірте, нам дуже важко, важче, чим, скажімо, тут  в місті Києві на Грушевського чи  ще десь. На місцях  це нам дуже заважає. І ми сподіваємось, що  це все прийметься рано чи пізно і  дозволить нам, трішечки допоможе в цій  роботі. Дуже вам дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Наталія.

І, я  її вже оголосив, Світлана Олегівна Павлиш, експерт  з питань протидії насильству Програми  рівних можливостей та прав жінок в України, яка реалізується  в рамках ПРООН і співфінансується ПРООН і ЄС. І ми після цього завершуємо. Прошу.

ПАВЛИШ С.О.  Доброго дня, шановні колеги. Ви знаєте, надзвичайно  приємно бачити таку небайдужу аудиторію, стільки і знайомих облич і незнайомих. І всі присутні говорять про свої ініціативи, про те, з чим ми починали, чим ми закінчували, про що свідчить представлений нам сьогодні моніторинг.  Але, знаєте, ще трошки  турбує те, що, дійсно, це є  поодинокі ініціативи кожної організації і неурядової організації, міжнародної організації, якихось державних  службовців, але комплексного якогось державного  підходу, напевно, що немає. Про це засвідчили  і ті дані, які були отримані в ході моніторингу у відповідь на запит. Особливо вразив Крим, на що   звернула увагу  Олена Федорівна.

Хтось з попередніх виступаючих сказав, що    насильство в сім'ї – це  комплексний підхід. Так, це  комплексна проблема і, напевно, тому вона вимагає комплексного підходу. І, напевно, не можна працювати   тільки  з дільничними інспекторами або тільки з соціальними службами, тому що все це взаємопов'язано.

І на початку в 2008 році якось наше суспільство дуже активізувалося і розпочали національну кампанію "Стоп насильству!", якось ми почали і заходи багато в рамках цієї кампанії робити, було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів про план заходів в рамках цієї кампанії аж до 2015 року. Але чомусь ці ініціативи так і залишилися поодинокими.

Хочу сказати, що такі ініціативи, напевно, що були і будуть підтримані міжнародними організаціями, такими як Організації безпеки і співробітництва в Європі, яка допомагає у відкритті інтерактивних кімнат і співпрацюють з дільничними інспекторами міліції, такими організаціями, як Європейський Союз, який фінансує програми, Програмою розвитку ООН, яку я в даному випадку представляю.

Я трошки детальніше хотіла би сказати, власне, про те, що було зроблено вже в цьому напрямку. Було зроблено і тренінги з дільничними інспекторами, про які вже сьогодні згадували. Додам єдине, що його пройшли понад 9 тисяч осіб, і це не лише дільничні інспектори міліції, це працівники соціальних служб і медичних установ, і психологи, і вчителі і навіть долучилися останнім часом судді. Тобто це власне, і свідчить про цей комплексний підхід.

Було розроблено декілька досліджень, в тому числі проведено соціологічне опитування, в рамках яких містяться рекомендації, в тому числі до змін до нашого чинного законодавства. В нас реалізовані декілька грантових угод, результатом яких, в тому числі завдяки зусиллям нашої програми, став моніторинг, про який ми сьогодні вже чули і, я думаю, який гідний уваги, я про це скажу трошки далі, який гідний уваги стати тим підґрунтям, на основі якого виростуть нові дослідження. Це є і робота з суддями, які теж повинні залучатися до цього процесу. От пан Володимир Козлов вже сказав, що одним з рішенням може стати, це обмежувальні приписи, які, власне, видаються судами, але з якими ми зараз воюємо в рамках нашої ж держави.

Про важливість проблеми свідчить і підписання нової європейської конвенції, яка була підписана 7 листопада. Думаю, що все це свідчить про те, що ми ідемо правильним шляхом, і всі ці доробки, які вже були зроблені, і які і представлені в цьому моніторингу, і будуть ще, я думаю, що вони повинні стати тим підґрунтям,  тими, можливо, інструментами, в тому числі державної політики, якими ми будемо користуватися. Оскільки саме вони засвідчили про ті проблеми, які існують, і фактично їх довели. Не треба вже десь копатися, десь щось відшуковувати, можна просто відкрити певну сторінку і знайти, що, дійсно, от у нас відкрито, нам звітують про існування 16 центрів, а насправді їх існує лише три, і лише декілька з них фактично реалізовують і надають якусь допомогу.

Я сподіваюся, що на цьому не зупинимося, на цьому наш ентузіазм не згасне, і ще буде не один моніторинг, і не лише моніторинг, а цей моніторинг принесе свої результати і буде мати просто впровадження якісь і державні програми і, дійсно, будуть мати  місце якісь зміни. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, пані Світлано. Ми теж сподіваємося, що оптимізм і енергія не згасне, не зменшиться, і ми будемо і далі разом працювати.

Ми завершили обговорення. Я хочу подякувати, знаєте, не просто за те, що ви виступали, а за те, що в нас розмова була змістовна. Без загальних фраз, без декларацій, бо тут зібралися люди, які знають предмет, розбираються в предметі, нам не треба було про загальні речі якісь говорити. Це дуже позитивно.

Я ще раз хочу наголосити на тому, що працівники секретаріату комітету фіксували всі пропозиції. Ми не для галочки робимо. Нас не примушує ніхто проводити ці комітетські слухання. Ми можемо… Ви розумієте, про що йдеться. Просто ми вважаємо, що це потрібно робити, і закон має працювати, і закон має покращуватися аж до того, що буде нова редакція даного закону.

Ще раз хочу висловити подяку і офіційно, і неофіційно Міжнародному жіночому центру "Ла Страда-Україна", Програмі сприяння парламенту України, Програмі рівних можливостей ПРО ООН за співпрацю, за надану підтримку, за розуміння і за подальшу нашу спільну роботу. Всім дякуємо.

Дякую я також секретаріату Комітету з прав людини, який багато зробив. Дякую Олені Федорівні Бондаренко, яка, як завжди, опікується цими питаннями. Дякую Геннадію Йосиповичу Удовенку за те, що він разом з нами, я сподіваюся, ще буде довго разом  з нами. І Олександру Марковичу Бандурці. Якщо б не він, то очевидно сьогодні не варто було б нічого розглядати. Всім дякуємо!

Неформальне спілкування, а ми підемо працювати. На все добре!