24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала широкомасштабну збройну агресію проти України. З самого початку військового вторгнення держава-агресор постійно порушує норми міжнародного гуманітарного права, у тому числі норми чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року та додаткових протоколів до них, які гарантують захист цивільного населення під час війни. Генеральна Асамблея ООН 2 березня 2022 року у своїй Резолюції «Агресія проти України» висловила стурбованість повідомленнями про напади на цивільні об'єкти, такі як житлові будинки, школи та лікарні, а також про жертви серед цивільного населення, включаючи жінок, літніх людей, людей з інвалідністю та дітей.
Всупереч зазначеному, Російська Федерація не тільки продовжила здійснювати військові дії щодо цивільного населення та цивільних об’єктів на території України, а й суттєво посилила, перетворивши їх на систематичні і масштабні злочини проти людяності, визначені Статутом Міжнародного військового трибуналу та Римським статутом Міжнародного кримінального суду.
За період військового вторгнення міста Маріуполь, Волноваха, Щастя, Харків, Ізюм, Чугуїв, Чернігів, Гостомель, Буча, Ірпінь, Сєвєродонецьк, Суми, Охтирка та інші зазнали масштабних руйнувань цивільної інфраструктури (лікарні, школи, дитячі садочки тощо). Мешканці цих міст тривалий час перебувають в укриттях, їм бракує продуктів харчування, відсутні зв'язок, водопостачання, електрика, опалення, медичне обслуговування. У своєму комплексі всі ці фактори спричинили справжню гуманітарну катастрофу.
9 березня 2022 року держава-агресор порушила всі можливі норми та принципи моралі, завдавши авіаудару по дитячій лікарні та пологовому будинку у м. Маріуполь Донецької області. Особливого цинізму цій події додає той факт, що в цей же день в режимі припиненням вогню мала відбутися чергова спроба евакуації цивільного населення з міста. На жаль, гуманітарний коридор піддався масованим обстрілам, а евакуація так і не відбулася.
Станом на 10 березня 2022 року з початку вторгнення Російської Федерації в Україні загинула 71 дитина та постраждало близько 100 дітей.
Вказані обставини свідчать не тільки про жорстокість по відношенню до цивільних громадян, а й про умисні та цілеспрямовані дії держави-агресора. Фактично відбувається геноцид українського народу, визначений Конвенцією про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.
Відповідно до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосуються захисту цивільного населення під час війни, та додаткових протоколів до них, а також загальновизнаних норм міжнародного права з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, необхідно поводитись гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії. Однак, попри досягнуті домовленості щодо створення гуманітарних коридорів, автобуси з евакуйованими мешканцями постійно блокуються та піддаються масованим обстрілам з боку представників держави-агресора. Російська Федерація нехтує своїми обов’язками та постійно порушує режим припинення вогню під час евакуації цивільного населення.
Враховуючи зазначене, звертаємось із закликом:
терміново вжити всіх необхідних дій щодо відкриття на території України безпечних гуманітарних коридорів для евакуації цивільного населення з населених пунктів, що зазнають постійних обстрілів з боку Російської Федерації, гарантування безпеки під час евакуації, а також захисту гуманітарних працівників у відповідності до норм міжнародного гуманітарного права;
вимагати від Російської Федерації дотримуватись домовленостей та сприяння у швидкому, безпечному та безперешкодному доступі до гуманітарної допомоги тим, хто її потребує в Україні, включаючи жінок, літніх людей, людей з інвалідністю та дітей;
вплинути на Російську Федерацію щодо необхідності дотримання нею норм, передбачених Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року.